Рішення № 136711706, 20.05.2026, Попільнянський районний суд Житомирської області

Справа № 288/439/26

Провадження № 2/288/545/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 року селище Попільня

Попільнянський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді - Зайченко Є. О.,

за участю секретаря судових засідань Корнієнко Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Попільня цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Попільнянської селищної ради Житомирського району Житомирської області про визнання права власності на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Попільнянської селищної ради Житомирського району Житомирської області (далі відповідач) про визнання права власності на нерухоме майно, в якому вказує, що рішенням Попільнянської селищної ради Попільнянського району Житомирської області від 19.11.2003 року ОСОБА_1 передано земельну ділянку по АДРЕСА_1 , площею - 0,03 га для розташування з кафетерієм « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Цим же рішенням надано дозвіл ОСОБА_1 на будівництво магазину з кафетерієм « ІНФОРМАЦІЯ_1 » по АДРЕСА_1 .

Позивачем було збудовано на даній земельній ділянці кафе-бар « ІНФОРМАЦІЯ_1 », підведено до нього газо та енергопостачання.

Однак перед початком будівництва позивачем не було замовлено проектно-кошторисну документацію, а по завершенню будівництва не подано документи та не введено його в експлуатацію, в установленому порядку.

На даний час ОСОБА_1 маю намір зареєструвати право власності на кафетерій-бар, однак позбавлений можливості цього зробити, так як відсутні документи про введення в експлуатацію об?єкта нерухомості.

На підставі вищезазначеного позивач просить визнати право власності за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на кафе-бар, який находиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Ухвалою суду від 27 березня 2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне провадження по справі, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 07 травня 2026 позовну було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

В судове засідання позивач не з`явився, в прохальній частині позовної заяви просив розглядати справу без його участі.

Представник відповідача - Попільнянської селищної ради Житомирського району Житомирської області в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву, в якій просив розглядати справу без участі представника селищної ради, при прийнятті рішення покладаються на розсуд суду.

Суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, у справах "Jussila v. Finland" та "Miller v. Sweden", згідно з якими публічний характер слухань не є абсолютним і розгляд справи на основі письмових доказів є допустимим, якщо у справі відсутні питання факту чи права, які неможливо вирішити без усних пояснень сторін. Оскільки сторони висловили волевиявлення щодо розгляду справи за їх відсутності та надали всі необхідні докази у письмовому вигляді, суд приходить до висновку про можливість ухвалення рішення в даній справі.

У зв`язку з неявкою у судове засідання сторін на підставі ч. 2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Дослідивши докази у справі, встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що відповідно до архівного витягу №07-03/Н-291 від 16 березня 2026 року, виданого архівним відділом Житомирської районної державної адміністрації, встановлено зміст рішення Попільнянської селищної ради Попільнянського району Житомирської області від 19 листопада 2003 року (XVII сесія XXIV скликання) «Про передачу земельних ділянок в оренду». Згідно з пунктом 1 вказаного рішення, вирішено передати земельну ділянку в оренду з правом викупу із земель запасу селищної ради для підприємницької діяльності терміном на 1 рік підприємцю ОСОБА_1 по АДРЕСА_2 , площею 0,0300 га для розташування магазину з кафетерієм « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Пунктом 2 цього ж рішення приватному підприємцю ОСОБА_1 надано дозвіл на будівництво зазначеного об`єкта та зобов`язано замовити проєктно-кошторисну документацію. /а.с.5/

Згідно з копією Технічного паспорта на об`єкт нерухомого майна - кафе-бар, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , виготовленим Комунальним підприємством «Бердичівське міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради, станом на 10 лютого 2026 року, Згідно з матеріалами інвентаризаційної справи №1792, замовником технічної інвентаризації виступив ОСОБА_1 , об`єкту присвоєно ідентифікатор у Реєстрі будівельної діяльності: TI01:3759-4466-1021-6701. /а.с.6/

Згідно зі Схематичним планом та Експлікацією до нього, виготовленими станом на 10 лютого 2026 року, об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , складається з: - основної будівлі кафе-бару (літера «А») площею забудови 174,1 кв. м; - прибудов (літери «а», «а1», «а2»); - тераси (літера «а3»). Відповідно до експлікації, загальна площа під забудовою становить 174,1 кв. м, яка в повному обсязі визначена як площа під основною будівлею. /а.с.6 на звороті аркуша/

До матеріалів справи долучено План громадського будинку (літера А), який є складовою частиною технічного паспорта від 10 лютого 2026 року. Згідно з графічними зображеннями та експлікацією до плану, об`єкт нерухомого майна (кафе-бар по АДРЕСА_2 ) складається з ряду приміщень загальною площею, що включає: основний зал (приміщення № 1) площею 42,1 кв.м, допоміжні та технічні приміщення (№ 210), зокрема санвузли, коридори та складські зони. Висота приміщень становить від 2,02 м до 2,36 м. План відображає фактичне планування будівлі станом на дату проведення технічної інвентаризації. /а.с.7/

Відповідно до Експлікації приміщень до плану громадського будинку (кафе-бар) літ. "А", розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , загальна площа об`єкта становить 97,0 кв.м. Згідно з технічними даними, основна площа становить 48,6 кв.м (приміщення кафе-бару - 42,1 кв.м та кабінету - 6,5 кв.м), а допоміжна площа складає 48,4 кв.м, до якої входять: умивальники (№ 2, 3, 5), туалет (№ 4), топкова (№ 7), кладова (№ 8), кухня (№ 9) та підсобне приміщення (№ 10). Стан об`єкта зафіксовано станом на 10 лютого 2026 року. /а.с.7 на звороті аркуша/

Згідно з описом основних конструктивних елементів, що міститься у Технічному паспорті від 10 лютого 2026 року, об`єкт нерухомого майна (кафе-бар) за літерою «А» загальною площею основи 54,5 кв.м та об`ємом 137 куб.м має наступні характеристики: - будівля кафе-бару (літ. А): фундамент - бутобетон, стіни - дерев`яні, обкладені цеглою, покрівля- азбофанера, перекриття - дерев`яні балки, підлога - бетон та плитка. Будівля оснащена електрикою, водопроводом, водовідведенням, газопроводом та системою місцевого водяного опалення; - прибудови (літ. а, а1, а2): загальною площею основи 10,6 кв.м, 40,2 кв.м та 8,8 кв.м відповідно. Конструктивні елементи прибудов аналогічні основній будівлі (бутобетонний або бутовий фундамент, цегляні або черепашникові стіни, перекриття по дерев`яних балках); - тераса (літ. а3): площею основи 60,0 кв.м, виконана з дерева (фундамент та стіни), покрівля -азбофанера, підлога - бетон. Тераса оснащена лише електроосвітленням. Загальна площа основи всіх складових частин об`єкта (будівлі кафе-бару з прибудовами та терасою) становить - 174,1 кв.м. /а.с.8/

До матеріалів справи долучено довідку Комунального підприємства «Бердичівське міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради №193 від 16 лютого 2026 року. Згідно з даним документом, станом на 31 грудня 2012 року, відповідно до наявних паперових носіїв, за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на нежитлову будівлю (кафе-бар) в МБТІ не зареєстровано. Також у довідці зазначено, що станом на 10 лютого 2026 року загальна площа вказаної нежитлової будівлі літ. А-1 становить - 174,1 кв. м. /а.с.9/

Відповідно до рахунку на оплату (розподіл газу) №4353 від 05 березня 2026 року, виставленого Житомирською філією ТОВ «Газорозподільні мережі України», споживачем послуг за договором розподілу природного газу №OZ001P023 від 01 вересня 2023 року є фізична особа-підприємець - ОСОБА_1 , якому за вказаною адресою здійснено нарахування за період з 01 квітня 2026 року по 30 червня 2026 року в обсязі 78,51 м.куб. на суму 249.66 гривень. /а.с.10/

Згідно копій квитанцій, ОСОБА_1 здійснював оплату послуг з розподілу природного газу згідно з рахунком №4353 від 05 березня 2026 року за договором №OZ001P023 у розмірі 249.66 гривень. Платником за вказаною операцією виступає ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 . /а.с.11/

Відповідно до рахунку за електричну енергію №17-202-0266/2/1 за лютий 2026 року, виставленого ТОВ «ЖОЕ», споживачем послуг за адресою: Житомирська обл., Житомирський район, селище Попільня, за особовим рахунком НОМЕР_2 (договір № 17-202 від 13 грудня 2018 року) є фізична особа-підприємець ОСОБА_1 . Згідно з даним рахунком, обсяг фактичного споживання електричної енергії за лютий 2026 року склав 527 кВт/год, а загальна сума до сплати становить 7740.12 гривень. /а.с.12/

Згідно копій квитанцій, ОСОБА_1 здійснював оплату послуг за споживання електричної енергії згідно рахунку №17-202-0266/2/1 за лютий 2026 року у розмірі 7740.12 гривень. Платником за вказаною операцією виступає ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 . /а.с.13/

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, кожна з яких, відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Указана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Стаття 392 ЦК України визначає, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Частиною 1 статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

В силу положень ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно п. 4 ст. 334 ЦК права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Стаття 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантує кожному право мирного володіння своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У пункті 37 Постанови від 07.02.2014р. №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначає, що позови про визнання права власності, що пред`явлені на підставі статті 392 ЦК, пов`язані з невизначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна.

З урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК України власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

У п. 37 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України від 07.02.2014 №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» наголошується, що виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, зокрема, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами.

За ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції від 01 січня 2013 року) державна реєстрація прав є обов`язковою, права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Так, згідно з ч.3 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом (ч.4 ст.3 цього Закону).

У постанові від 19.05.2020 у справі №916/1608/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його. Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно. Позивачем у такому позові може бути суб`єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи. Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 331 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 331 ЦК України, право власності на нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Статтею 376 ЦК України встановлено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Згідно зі ст. 376 ЦК України, будівля вважається самочинною, якщо вона збудована:

1. На земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети.

2. Без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи.

3. Без належно затвердженого проєкту.

Суд враховує те, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництвом нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Верховний Суд у постанові від 25.08.2020 по справі № 760/21223/17-ц зазначає, що вирішуючи справу за позовом власника (землекористувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановити усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушення будівельних норм та істотних правил.

Крім того, Верховний Суд наголошує, що на підставі частини третьої статті 376 ЦК України суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (частина третя статті 375 ЦК України).

При вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених статтями 27, 29-31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI, а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34,37 цього Закону).

Відповідно до частини 5 статті 26 Закону №3038-VI проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: отримання замовником або проектувальником вихідних даних; розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31цього Закону, її експертизи; затвердження проектної документації; отримання права на виконання підготовчих та будівельних робіт у випадках, визначених цим Законом; виконання підготовчих та будівельних робіт; державна реєстрація спеціального майнового права на об`єкт незавершеного будівництва та майбутній об`єкт нерухомості у випадках, визначених законом; проведення контрольного геодезичного знімання закінчених будівництвом об`єктів (крім об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками(СС1))та здійснення їх технічної інвентаризації (крім об`єктів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування); прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом та прийнятий в експлуатацію у випадках, визначених цим Законом, об`єкт (його складову).

Таким чином, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів належить до одного з етапів проектування та будівництва об`єктів, що здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок (пункт 5 частина 5 стаття 26 Закону № 3038- VI).

Судом встановлено, що рішенням Попільнянської селищної ради від 19 листопада 2003 року Позивачу було надано дозвіл на будівництво та передано земельну ділянку в оренду терміном на 1 рік. Проте, як визнає сам позивач у позовній заяві:

- проєктно-кошторисна документація на об`єкт не замовлялася;

- документи про початок виконання будівельних робіт не реєструвалися;

- після завершення будівництва об`єкт не був введений в експлуатацію у встановленому законом порядку.

Згідно з ч. 3 та ч. 5 ст. 376 ЦК України, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку.

Позивач у позовній заяві прямо зазначає, що проектно-кошторисна документація не замовлялася, а будівництво здійснювалося без реєстрації дозвільних документів у встановленому законом порядку. Таким чином, правовий статус об`єкта як «самочинного» є безспірним і визнається самим позивачем.

Суд зазначає, що позивач не надав доказів того, що він звертався до органів державного архітектурно-будівельного контролю (ДАБК) для прийняття об`єкта в експлуатацію та отримав необґрунтовану відмову.

Визнання права власності на об`єкт, який не введений в експлуатацію, фактично означає легалізацію споруди в обхід встановленого державою порядку контролю за безпекою та надійністю будівель. Суд не може брати на себе функції органів архітектурно-будівельного контролю та перевіряти відповідність будівлі державним будівельним нормам (ДБН).

Наданий позивачем технічний паспорт є документом, що лише фіксує фактичні лінійні розміри та стан конструкцій, але він не є експертним висновком про відповідність об`єкта державним будівельним нормам (ДБН), санітарним та протипожежним правилам. Визнання права власності судом без належного введення в експлуатацію фактично нівелює державний контроль за безпекою будівлі.

Судом встановлено, що позивач не надав жодних доказів того, що він намагався легалізувати будівлю в позасудовому порядку.

Судовий захист не може використовуватися як спрощений шлях отримання титулу власності в обхід встановлених законом адміністративних процедур.

Обов`язковою умовою для визнання права власності на самочинне будівництво за рішенням суду (ч. 3, 5 ст. 376 ЦК України) є наявність у особи права на земельну ділянку.

Як вбачається з архівного витягу, у 2003 році позивачу було передано земельну ділянку в оренду терміном на 1 рік. Доказів продовження дії договору оренди, сплати орендної плати або переходу земельної ділянки у власність Позивачем не надано.

Стаття 376 ЦК України чітко вказує: «якщо власник земельної ділянки (в даному випадку - громада в особі селищної ради) заперечує проти визнання права власності, або якщо ділянка не відведена під збудований об`єкт на момент розгляду справи, право власності не може бути визнане судом».

Докази, надані позивачем (рахунки ТОВ «ЖОЕ» та ТОВ «Газорозподільні мережі»), свідчать про фактичне користування приміщенням та наявність договірних відносин із постачальниками енергоресурсів. Проте:

1. Наявність договорів про надання комунальних послуг не замінює собою правовстановлюючі документи на майно.

2. Облік спожитих ресурсів ведеться за фізичною особою-підприємцем, що лише підтверджує експлуатацію споруди, але не доводить законність її створення.

Ці документи підтверджують лише факт споживання ресурсів фізичною особою-підприємцем, але не є документами, що підтверджують право власності або законність походження самого об`єкта.

Укладення договорів з монополістами-постачальниками (Житомирська філія ТОВ «Газорозподільні мережі України» та ТОВ «ЖОЕ») часто відбувається на підставі тимчасових умов або за фактичним станом споживання, що не легалізує саму споруду в архітектурному розумінні.

Відповідно до ст. 76, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У даній справі позивачем не було дотримано стандартів доказування, необхідних для визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва.

Суд зазначає, що сам по собі факт відсутності документів на момент подання позову не є доказом неможливості їх отримання у встановленому законом порядку.

Аналізуючи надані докази у їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню. Визнання права власності на об`єкт нерухомості, який фактично є самочинним будівництвом, без належного підтвердження його безпечності та без належного правового титулу на земельну ділянку, суперечить не тільки нормам ст. 331, 376 ЦК України, а й загальним принципам законності та правопорядку.

Суд вказує про необхідність застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Згідно зі ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, покладаються на позивача у зв`язку з відмовою у задоволенні позову.

Керуючись Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI; ст. ст. 10, 12, 13,76, 81, 82, 247, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Попільнянської селищної ради Житомирського району Житомирської області про визнання права власності на нерухоме майно відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Суддя Попільнянського

районного суду Є. О. Зайченко