Рішення № 136705778, 20.05.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2026 року Київ № 320/50474/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Леонтовича А.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

I. Зміст позовних вимог

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправною відмову від 21.03.2024 № 134650027385 Головного управління Пенсійного фонду в м. Києві щодо призначення пенсії за віком ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з урахуванням актів опитування свідків та відомостей у трудовій книжці.

II. Позиція позивача та заперечення відповідача

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що має право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», проте відповідачем прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії, що стало підставою для звернення до суду. Позивач зазначає, що періоди його роботи підтверджуються належними та допустимими доказами, проте не були враховані відповідачем.

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

III. Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 13.11.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

Із урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України та наділений адміністративною процесуальною дієздатністю, що підтверджено паспортом серії НОМЕР_1 .

Із матеріалів справи вбачається, що відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_2 , позивач з 21.10.1993 по 30.05.1995 працював у ТзОВ «Спрінт-Л», а з 03.02.1998 по 17.02.2002 у ТзОВ «Ексімтранс».

13.03.2024 позивач звернувся до територіального управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві за принципом екстериторіальності розглянуто заяву позивача та прийнято рішення від 21.03.2024 № 134650027385 про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Зі змісту рішення встановлено, що відповідно до наданих до заяви документів про стаж, загальний страховий стаж складає 29 років 1 місяць 9 днів, що недостатньо для призначення пенсії за віком.

До загального страхового стажу не враховано періоди роботи: з 21.01.1993 по 30.05.1995 (дата зарахування не відповідає даті наказу); з 01.10.2000 по 17.02.2002 (відсутня сплата внесків згідно з даними персоніфікованого обліку); згідно з актом від 13.03.2024 № 8 (за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв`язку із стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями, стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації).

Вважаючи рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії протиправним, позивач звернувся з позовом до суду.

V. Норми права, які застосував суд

За правилами частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини регулюються Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», Законом України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення», Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.

Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 4 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

VI. Оцінка суду

За правилами статті 26 Закон № 1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017.

Починаючи з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01.01.2023 по 31.12.2023 - не менше 30 років.

Нормами статті 48 Кодексу законів про працю України та статті 62 Закону № 1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Тобто, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами тільки у випадках відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок № 637) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставах інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

Абзацами 1-2 пункту 20 Порядку № 637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Аналіз названих норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами виникає виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи.

Означений висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16-а.

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції про ведення трудових книжок, яка затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

За положеннями пунктів 2.3, 2.4 Інструкції № 58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення удень звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Суд уважає, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для посадової особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка до таких порушень не мала будь-якого відношення.

Певні недоліки в заповненні трудової книжки не можуть слугувати беззаперечною підставою для відмови у зарахуванні вказаних період роботи до страхового стажу.

Законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Крім того, у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.

Відмовляючи в призначенні пенсії за віком, відповідач зазначив таке.

Відповідно до наданих до заяви документів про стаж, загальний страховий стаж складає 29 років 1 місяць 9 днів, що недостатньо для призначення пенсії за віком.

До загального страхового стажу не враховано періоди роботи: з 21.01.1993 по 30.05.1995 (дата зарахування не відповідає даті наказу); з 01.10.2000 по 17.02.2002 (відсутня сплата внесків згідно з даними персоніфікованого обліку); згідно з актом від 13.03.2024 № 8 (за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв`язку із стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями, стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації).

Матеріали справи свідчать, що відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_2 , позивач з 21.10.1993 по 30.05.1995 працював у ТзОВ «Спрінт-Л», а з 03.02.1998 по 17.02.2002 у ТзОВ «Ексімтранс».

Достовірність наведених записів сумніву не викликає, однак дійсно має місце у записі 12 дата наказу про призначення від 07.12.1993, у той час як запис вчинено 21.10.1993.

Із цього приводу суд зазначає, що відповідно до актів опитування свідків від 13.03.2024, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підтвердили факт того, що вони дійсно працювали разом із позивачем у ТзОВ «Спрінт-Л» з 21.10.1993, однак відповідачем такі доводи не були взяті до уваги, у зв`язку із чим відмовлено в призначенні пенсії за віком.

Суд наголошує, що досліджені судом записи у трудовій книжці позивача та акти опитування свідків свідчать про послідовність хронології подій періодів роботи позивача.

У свою чергу, суд зазначає, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок працівників на уповноваженого працівника підприємства, тому її належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі, і зазначена обставина не може позбавити позивача його конституційного права на соціальний захист та вирішення питання призначення пенсії.

Як указав Верховний Суд у постанові від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а, підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці чи не зазначення підстави звільнення у трудовій книжці може бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів чи не зазначення підстави звільнення у трудовій книжці.

Окрім цього, відповідачем не вказано жодних підстав, за яких не можливо зарахувати до страхового стажу періоди роботи позивача з 01.10.2000 по 17.02.2002, окрім відсутності у відповідача інформації про сплату внесків згідно з даними персоніфікованого обліку.

Натомість, відповідачем така обставина щодо відсутності у відповідача інформації про сплату внесків згідно з даними персоніфікованого обліку, не підтверджена документально.

Таким чином, за встановлених судом обставин та наявних у справі письмових доказів, судом не встановлено підстав для не зарахування оскаржуваних періодів роботи позивача до його страхового стажу.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позивач надав докази, які не спростовані відповідачем, про те що період його роботи з 21.10.1993 по 30.05.1995 та з 01.10.2000 по 17.02.2002 підлягає зарахуванню до страхового стажу та має бути врахований органом Пенсійного фонду України при призначенні пенсії за віком.

Із урахуванням викладеного, відмова відповідача щодо призначення пенсії позивачу за віком, є протиправною.

У позовній заяві позивач просив суд визнати протиправною відмову відповідача в призначенні пенсії за віком, із приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, суд наділений правом вийти за межі позовних вимог під час ухвалення рішення у справі та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Із метою належного та ефективного захисту порушеного права, суд уважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 21.03.2024 № 134650027385 про відмову в призначенні пенсії за віком позивачу.

За приписами частини першої статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія за віком призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Ураховуючи первинну дату звернення позивача до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії 13.03.2024, та дату народження позивача ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд доходить висновку, що порушення прав позивача відбулось саме з дня звернення за пенсією, а саме з 13.03.2024.

Не втручаючись у дискреційні повноваження відповідача щодо питання обрахунку стажу, суд, із метою належного та ефективного захисту порушеного права, керуючись нормами абзацу 2 частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, доходить висновку про необхідність зобов`язання відповідача зарахувати період роботи з 21.10.1993 по 30.05.1995 та з 01.10.2000 по 17.02.2002 до стажу позивача та повторно розглянути заяву від 13.03.2024 та додані до неї документи про призначення позивачу пенсії за віком відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» та прийняти відповідне рішення щодо призначення пенсії або про відмову в призначенні пенсії, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Із урахуванням викладеного, позов підлягає задоволенню частково.

VII. Висновок суду

Згідно із частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд доходить висновку про часткове задоволення позову.

VIІI. Розподіл судових витрат

Відповідно до частини першої статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

За приписами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За нормами частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Судом установлено, що позивачем сплачено судовий збір у сумі 1211,20 грн.

Оскільки адміністративний позов підлягає задоволенню частково, суд уважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі 605,60 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 21.03.2024 № 134650027385 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ: 42098368; місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16) зарахувати період роботи з 21.10.1993 по 30.05.1995 та з 01.10.2000 по 17.02.2002 до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) та повторно розглянути заяву від 13.03.2024 та додані до неї документи про призначення позивачу пенсії за віком відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» та прийняти відповідне рішення щодо призначення пенсії або про відмову в призначенні пенсії, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ: 42098368; місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 605,60 грн (шістсот п`ять гривень 60 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Леонтович А.М.