Рішення № 136704548, 20.05.2026, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 року ЛуцькСправа № 140/2646/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Плахтій Н.Б.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до Головного управління Національної поліції у Волинській області (далі ГУНП у Волинській області, відповідач) про визнання протиправною бездіяльність щодо не звільнення зі служби в Національній поліції України згідно з пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України від 02.07.2015 №580-VIII «Про Національну поліцію» (за власним бажанням), (далі - Закон №580-VIII) за рапортом від 30.01.2026;

зобов`язання прийняти рішення про звільнення зі служби в Національній поліції України згідно з пунктом 7 частини першої статті 77 Закону №580-VIII (за власним бажанням) за рапортом від 30.01.2026.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30.01.2026 старшим інспектором сектору ювенальної превенції відділу превенції Луцького районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Волинській області капітаном поліції Назарук І.Л. до на ім`я начальника ГУНП у Волинській області полковника поліції Сліпчука О.С. подано рапорт з проханням звільнити її зі служби в Національній поліції України на підставі пункту 7 частини 1 статті 77 Закону №580-VIII (за власним бажанням), з 27.02.2026.

13.02.2026 на електронну адресу позивачки надійшов письмовий лист «Про надання інформації» №20821-2026 від 13.02.2026, підписаний начальником управління кадрового забезпечення (далі УКЗ) ГУНП у Волинській області про фактичну відмову у задоволенні рапорту, мотивуючи це посиланням на лист НПУ від 31.05.2021 №6684/01/12-2021, пункти 8, 63, 64 та 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 №114 (далі - Положення №114) та судову практику щодо відсутності вказання нею поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків, необхідністю попередження прямого начальника про прийняте рішення не пізніше ніж за три місяці до дня звільнення.

Не погоджуючись з позицією відповідача, 17.02.2026 позивачка повторно подала рапорт до ГУНП у Волинській області, в якому наполягала на звільненні зі служби в НП України за пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону №580-VIII (за власним бажанням) з 27.02.2026 на підставі рапорту від 30.01.2026. Поряд з цим, оскільки лист №20821-2026 від 13.02.2026 підписаний керівником структурного підрозділу відповідача та не містить конкретної відповіді про рішення посадової особи по суті рапорту від 30.01.2026, то у рапорті від 17.02.2026 нею зазначено, що лише начальник ГУНП у Волинській області являється єдиною уповноваженою особою на прийняття рішення про погодження рапорту від 30.01.2026.

02.03.2026 ОСОБА_1 отримала лист УКЗ ГУНП «Про надання інформації» №27691-?2026 від 27.02.2026, підписаний заступником начальника вказаного структурного підрозділу відповідача, що за змістом та формою ідентичний листу УКЗ №20821-?2026 від 13.02.2026.

Позивач не погоджується з бездіяльністю відповідача щодо не звільнення зі служби в поліції та вказує, що частиною першою статті 77 Закону №580-VIII визначені вичерпні підстави, за якими поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, пункт 7) - за власним бажанням.

При цьому Положення №114 є актом спеціального законодавства, що визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, є обов`язковим для виконання, але виключно в тій частині та за обставин, що не врегульовані Законом.

Оскільки норми Закону №580-VIII не містять приписів чи будь яких застережень щодо необхідності доведення поліцейським факту існування поважних причин для звільнення, а також не містить відсилки до інших підзаконних нормативно-правових актів в цій частині, тому встановлена Законом підстава для реалізації права особи не може бути звуженою, обмеженою чи допускати створення перешкод шляхом надання пріоритетності Положенню.

Крім того, позивачка зазначає, що підписантами листів не є особа, що уповноважена приймати рішення по суті рапорту. Також вважає, що відповідачем свідомо та протиправно залишено поза увагою зафіксовану в її рапорті від 30.01.2026 згоду (клопотання) її старшого прямого керівника заступника начальника ГУНП у Волинській області полковника поліції Козака С.Р. щодо її звільнення.

З наведених підстав просить позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 09.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (а.с.14).

Представник відповідача в поданому відзиві (а.с.17-20) на адміністративний позов позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала, просила відмовити в їх задоволенні, посилаючись на те, що враховуючи дату написання і подачі рапортів 30.01.2026, 17.02.2026, а також дату, з якої позивачка просила звільнити її зі служби, 27.02.2026, остання не дотрималася строків (не пізніш як за три місяці до дня звільнення), протягом яких вона мала попередити прямого начальника про прийняте нею рішення про звільнення зі служби. У свою чергу, ГУНП у Волинській області не надало згоди на звільнення позивачки зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку, а саме із 27.02.2026, як зазначала позивачка у своєму рапорті про звільнення, про що свідчать листи відповідача №20821-2026 від 13.02.2026, №27691-2026 від 27.02.2026. Враховуючи, що наявність поважних причин, які перешкоджають проходженню публічної служби, позивачка у рапорті не вказувала, начальником ГУНП у Волинській області не була надана згода на звільнення зі служби в поліції за вказаною нею датою, отже в даному випадку немає домовленості, передбаченої пунктом 68 Положення №114.

Представник відповідача зазначає, що позивачкою не виконано вимоги Положення №114 та Переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян із служби осіб рядового і начальницького складу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 №413 (далі Перелік №413) та не додано до рапорту підтверджуючих доказів існування реальних перешкод проходити службу в поліції.

У даному випадку ГУНП у Волинській області не допустило бездіяльності, оскільки рапорти позивачки розглянуто належним чином, будь-яке порушення прав позивачки відсутнє, а дії ГУНП у Волинській області є законними, обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам чинного законодавства.

З наведених підстав просила відмовити у задоволенні адміністративного позову.

У відповіді на відзиві на відзив ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві (а.с.33-36).

Інші заяви по суті справи не надходили.

Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 з 05.12.2018 проходить службу в поліції, з 10.04.2023 - на посаді старшого інспектора сектору ювенальної превенції відділу превенції Луцького районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Волинській області, що підтверджується її копією послужного списку (а.с.22-28).

30.01.2026 позивачка звернулася з рапортом до начальника ГУНП у Волинській області, в якому просила звільнити її зі служби в поліції за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону №580-VIII з 27.02.2026 (за власним бажанням) (а.с.21).

Листом від 13.02.2026 №20821-2026 ГУНП у Волинській області повідомило позивачку про те, що особи, які виявили бажання звільнитися зі служби за власним бажанням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніше ніж за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою. Домовленість про дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, за власним бажанням проводиться за наявності причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків. Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та зі служби осіб рядового і начальницького складу, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 №413, дію якої згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2005 №428 поширено на осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ та в силу пункту 4 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VІІІ і позиції Верховного Суду застосовано до проходження служби в поліції в пріорітетному порядку (а.с.8-9).

Позивачка, не погоджуючись з такою відповіддю відповідача, подала повторно рапорт від 17.02.2026, в якому просила начальника ГУНП у Волинській області прийняти відповідне рішення, погодити її рапорт від 30.01.2026 з урахуванням незастосовності до неї пунктів 8, 63, 64 та 68 Положення №114. При цьому зазначала, що вказані пункти цього Положення суперечать нормам пункту 7 частини першої статті 77 Закону №580-VIII, а наявна колізія свідчить не про визначення у Положенні порядку звільнення, а на додаткові умови для можливості звільнення за власним бажанням, що не передбачені Законом (а.с.21зворот).

У відповідь на даний рапорт відповідач надіслав лист від 27.02.2026 №27691-2026, зміст якого тотожний попередньому (а.с.10-11).

Надаючи правову оцінку правомірності діям (бездіяльності) ГУНП у Волинській області щодо не звільнення позивачки зі служби, суд приходить до таких висновків.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положення статті 43 Конституції України гарантують кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначаються Законом №580-VIII.

Статтею 1 Закону №580-VIII визначено, що Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

У своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами (частина перша статті 3 Закону №580-VIII).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону №580-VIII поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 18 Закону №580-VIII поліцейський зобов`язаний неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва.

Відповідно до частин першої, третьої, четвертої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України.

Приписами частини першої статті 60 Закону №580-VIII визначено, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Підстави для звільнення зі служби в поліції визначені статті 77 Закону №580-VIII.

Зокрема, пунктом 7 частини першої статті 77 Закону №580-VIII визначено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням.

Згідно з частин другої та третьої статті 77 Закону №580-VIII днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.

День звільнення вважається останнім днем служби.

Згідно з пунктом 4 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIII передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки визначає Положення №114, яке є актом спеціального законодавства, що визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, та на час виникнення спірних правовідносин є чинним.

Відповідно до підпункту «ж» пункту 63 Положення №114 особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків.

Згідно з пунктом 68 Положення №114 особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Отже, аналіз пункту 68 Положення №114 дозволяє дійти висновку про те, що про припинення служби в поліції за власним бажанням працівник поліції повинен попередити прямого начальника не пізніше як за три місяці до дня звільнення, подавши відповідний рапорт. Така позиція законодавця, на відміну від загального правила, передбаченого статтею 38 КЗпП України, про обов`язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні, обумовлена особливим правовим статусом працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов`язків щодо забезпечення безпеки громадян і громадського порядку, здійснення оперативно-розшукових заходів тощо.

У межах передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору мають право домовитися про звільнення у більш короткий строк.

Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення в рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник поліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.

Відповідну правову позицію висловлював Верховний Суд у постановах від 12.08.2019 у справі №810/3376/16, від 05.09.2019 у справі №820/5844/16, від 22.10.2019 у справі №804/4997/17, від 22.11.2019 у справі №813/740/17, від 20.12.2019 у справі №826/375/17, від 05.02.2020 у справі №819/744/16, від 20.05.2020 у справі №804/868/16, від 30.09.2020 у справі №826/16621/17, від 14.01.2021 у справі №822/1093/18, від 09.02.2021 у справі №826/10404/16, від 23.06.2021 у справі №813/740/17, від 11.08.2021 у справі №826/7075/16, які по суті основуються на правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 24.06.2014 у справі №21-241а14.

Так, Верховний Суд України в постанові від 24.06.2014 у справі №21-241а14 зазначив, що позиція законодавця, передбачена Постановою №114, на відміну від загального правила про обов`язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні (стаття 38 КЗпП), обумовлена особливим правовим положенням працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов`язків по забезпеченню безпеки громадян та громадського порядку, здійснення оперативно-розшукових заходів тощо.

У цьому в судовому рішенні Верховний Суд України висловив правову позицію, згідно з якою в межах передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору вправі домовитися про звільнення у більш короткий строк. Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення в рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник міліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.

Вказана позиція підтримана Верховним Судом в постанові у постановах від 15.02.2021 у справі №160/3607/19, від 14.01.2021 у справі №822/1093/18, від 05.02.2020 у справі №819/744/16 та від 31.01.2024 у справі №520/16737/21.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, з вищенаведеного слідує, що поліцейський може бути звільнений зі служби в поліції за власним бажанням раніше, ніж за три місяці після подачі ним відповідного рапорту про звільнення, за умов наявності домовленості між ним та керівництвом.

Така домовленість полягає з одного боку в зазначенні поліцейським у рапорті конкретної дати, з якої він має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку, а з іншого - у згоді уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.

Зазначення у рапорті про звільнення дати, з якої особа бажає звільнитись зі служби в поліції, означає намір звільнитись у строк, що є менший за той, який встановлено пунктом 68 Положення №114.

Судом встановлено, що у своєму рапорті про звільнення за власним бажанням від 30.01.2026 позивачка вказала конкретну дату, а саме: 27.02.2026, з якої бажала звільнитися зі служби в поліції.

Розглядаючи вказаний рапорт, відповідач фактично не надав згоди на звільнення позивача зі служби в поліції вказаною нею датою, зазначивши, що рапорт повинен бути поданий не раніше ніж за три місяці та повинен містити поважні причини, що перешкоджають виконанню службових обов`язків.

Разом з тим суд зауважує, що подання поліцейським рапорту про звільнення зі служби в поліції з конкретної дати зобов`язує керівництво відповідного органу поліції розглянути його належним чином та погодити звільнення із вказаної дати або ж відмовити у звільненні із зазначенням конкретних причин, за яких таке звільнення не є можливим.

Так, у листі від 13.02.2026 №20821-2026 ГУНП у Волинській області зазначає, що формування згоди на дострокове звільнення має здійснюватись з урахуванням можливості органу поліції виконати перед поліцейським трудові та соціально-економічні гарантії. Крім того, домовленість про дострокове звільнення за власним бажанням проводиться за наявності причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків.

Проте у вказаному листі відповідач жодним чином не обґрунтував, в чому полягає неможливість виконати перед ОСОБА_1 її трудові та соціально-економічні гарантії в строк до 27.02.2026, а також в чому такі гарантії полягають.

Не зазначення позивачкою у рапорті поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків, не може бути підставою для ненадання згоди на звільнення, позаяк пункт 7 частини першої статті 77 Закону №580-VIII такої умови для звільнення за власним бажанням, як наявність поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків, не містить.

При вирішенні спору суд враховує, що відповідно до частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Повноваження суду не застосовувати нормативно-правовий акт у разі висновку про його суперечність Конституції України чи закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту кореспондує з принципом верховенства права.

При цьому дотримання принципу верховенства права можливе лише за умови застосування судами під час розгляду та вирішення справ законодавчого акта, який відповідає критерію «якості закону».

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі нормативно-правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).

У випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Суд зазначає, що при вирішенні питання щодо застосування до спірних правовідносин вимог Положення №114 необхідно враховувати: предмет правового регулювання такого акта; коло суб`єктів, на яких він поширюється; співвідношення його положень із Законом №580-VIII як спеціальним законом.

Після набрання чинності Законом №580-VIII правовий статус поліцейського став самостійним та відмінним від статусу працівника органів внутрішніх справ (міліції), а нормативні акти, прийняті для регулювання проходження служби в органах внутрішніх справ, можуть застосовуватися лише в частині, що не суперечить зазначеному Закону та приведені у відповідність до нього.

Судом встановлено, що відповідні норми Положення №114 після прийняття Закону №580-VIII належним чином не були приведені у відповідність до нового правового регулювання служби в Національній поліції України, а також не містять прямої норми щодо поширення його дії саме на поліцейських.

Крім того, відповідачем не надано суду доказів існування окремого нормативного акта МВС України або Національної поліції України, яким би прямо передбачалося застосування Положення №114 до поліцейських під час вирішення питань проходження служби чи звільнення.

За визначенням, що міститься у статті 59 Закону №580-VIII, служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень, а Закон №580-VIII є спеціальним законом, норми якого мають пріоритет перед загальними положеннями інших нормативних актів при регулюванні порядку проходження служби поліцейськими.

При цьому суд виходить із загального принципу права, відповідно до якого спеціальний закон має пріоритет над загальним, а підзаконний нормативно-правовий акт не може розширювати обсяг обов`язків особи або звужувати права, гарантовані законом.

Отже, за відсутності прямого нормативного регулювання щодо застосування Положення №114 до поліцейських, а також з урахуванням пріоритету Закону №580-VIII, суд виснуває, що вимоги зазначеного Положення, зокрема щодо обов`язкового зазначення певних підстав чи мотивів у рапорті про звільнення, не можуть автоматично покладатися на позивачку як на поліцейського.

Беручи до уваги норми статті 43 Конституції України, як норми прямої дії, які передбачають право кожного вільно обирати працю та заборону примусу до праці, суд приходить до висновку, що відмова ГУНП у Волинській області у звільненні зі служби в поліції за рапортом позивачки від 30.01.2026 є необґрунтованою та безпідставною, оскільки жодних мотивів, які б свідчили наявність правових підстав для ненадання згоди на звільнення, відповідачем не наведено.

За правилами частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Беручи до уваги встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що з метою повного, всебічного захисту прав позивачки позов слід задовольнити шляхом визнання протиправною відмову ГУНП у Волинській області у її звільненні зі служби в поліції за власним бажанням на підставі рапорту від 30.01.2026, зобов`язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивачки зі служби в Національній поліції України згідно з пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) за рапортом від 30.01.2026.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням положень підпункту 1 пункту 3 частини другої, частини третьої статті 4 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон №3674-VI) за подання фізичною особою до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру належало сплатити 1064,96 грн судового збору (0,4 х 3328,00 грн х 0,8, тобто 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2026 року; 0,8 - коефіцієнт для пониження розміру ставки судового збору при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі).

Як слідує з квитанції про сплату від 02.03.2026 (а.с.7), за подання даного позову позивач сплатила 1331,20 грн судового збору, тобто в більшому розмірі, ніж визначено законом.

Пунктом 1 частини першої статті 7 Закону №3674-VI передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Отже, позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить відшкодувати судові витрати, які пов`язані зі сплатою судового збору, у розмірі 1064,96 грн, при цьому питання про повернення надміру сплаченого судового збору може бути вирішено за клопотанням особи, яка його сплатила.

Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про Національну поліцію», суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною відмову Головного управління Національної поліції у Волинській області у звільненні ОСОБА_1 зі служби в поліції за власним бажанням на підставі рапорту від 30.01.2026.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції у Волинській області прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 зі служби в Національній поліції України згідно з пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) за рапортом від 30.01.2026.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Волинській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири грн 96 коп.).

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , НОМЕР_1 );

Відповідач: Головне управління Національної поліції у Волинській області (43025, Волинська обл., м.Луцьк, вул.Винниченка, 11, код ЄДРПОУ 40108604).

Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій