Рішення № 136703490, 21.05.2026, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 947/33059/25

Провадження № 2/947/423/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.05.2026 року

Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Луняченка В.О.,

за участю : секретаря судового засідання Макаренко Г.В.

представника позивача адвоката Малюк Є.В.

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Міністерства оборони України за участі третьої особи Служби у справах дітей Одеської державної адміністрації Одеської міської ради, про встановлення факту перебування дитини на утриманні -

ВСТАНОВИВ:

Заходами електронного суду з позовом про встановлення факту, що на утриманні ОСОБА_1 перебуває малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Київського районного суду м.Одеси, діючи в інтересах ОСОБА_1 , як його представник, 04.09.2025 звернувся адвокат Малюк Євген Володимирович.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Луняченку В.О..

Ухвалою судді Київського районного суду м.Одеси від 14.10.25 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою від 10.12.2025 , за клопотанням представника позивача, співвідповідачем по справі залучено Міністерства оборони України.

Третя особа Служба у справах дітей Одеської державної адміністрації Одеської міської ради визначила що в неї відсутні повноваження щодо підтвердження або спростування факту знаходження дитини на утриманні.

У відзиві на позовні вимоги, наданим представником Міністерства оборони України 21.01.2026, заперечується проти задоволення позову з мотивів недоведеності та необґрунтованості заявлених вимог.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що позивач знаходить у шлюбі від якого є двоє спільних малолітніх дітей, а також спільно з ними проживає малолітній ОСОБА_3 який також знаходиться на утриманні позивача як член сім`ї , хоча є дитиною дружини та іншого чоловіка. Враховуючи що факт знаходження вказаної неповнолітньої особи на утриманні позивача впливає на наявність підстав для звільнення від призову на військову службу під час мобілізації , згідно вимог Закону України « Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» , а також приймаючи до уваги що батько дитини у свідоцтві про народження дитини зазначено відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України ( зі слів матері) а тому жодна інша особа юридично не має виконувати обов`язки батька відносно даної дитини, позивач просить встановити даний факт який неможливо встановити іншим шляхом.

З наданих стороною позивача доказів вбачається що 21 березня 2023 року між ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) зареєстровано шлюб, (свідоцтво НОМЕР_1 ). Після укладення шлюбу прізвище ОСОБА_5 змінено на ОСОБА_6 .

У даному шлюбі народились двоє дітей : ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (свідоцтво про народження серія НОМЕР_2 ); ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (свідоцтво про народження серія НОМЕР_3 ).

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , виданого 18 лютого 2025 року Київським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_6 народився син ОСОБА_3 . Батьком дитини записний ОСОБА_9 . При цьому, відомості про батька дитини зроблено відповідно до частини першої частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, що підтверджується Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, (витяг № 00043404404).

Відповідно до довідки про проживання виданої головою ЖБК « Іллічівський -32» , а також довідок про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб ( ОСОБА_2 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ) з 16.02.2024 без реєстрації а з 07.03.204 зареєстрованих , місцем проживання вказаних осіб є місце проживання ОСОБА_1 у АДРЕСА_1 .

Цивільний процесуальний кодекс України ( далі ЦПК України ) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК України ).

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК України ).

На підставі ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог п.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).

У частині першій статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

При народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою ( ч.1 ст. 135 СК України).

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Як зазначив Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2024 року у справі № 333/7023/23 « Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини)».

Мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (частина перша статті 268 СК України).

У частинах першій, другій статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

Питання можливості встановлення юридичного факту перебування дитини на утриманні вітчима неодноразово розглядалось Верховним Судом.

Зокрема у постанові від 02 жовтня 2024 року у справі № 333/7023/23 Верховний Суд зазначив, що факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1, не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо утримання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України "невідчужуваність" сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо утримання дитини, то факт утримання пасинка вітчимом може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з утримання дитини.

У постанові Верховного Суду від 14 січня 2026 року у справі № 333/6839/24 також містяться правові висновки що факт перебування дитини на утриманні не біологічного батька, а вітчима, не може встановлюватися у безспірному порядку за правилами окремого провадження, оскільки таке питання завжди пов`язане з оцінкою належного виконання або невиконання біологічним батьком своїх батьківських обов`язків та безумовно впливає на права й законні інтереси дитини.

Водночас у даному випадку , відомості про батька дитини зазначені у свідоцтві про народження у відповідності до вимог ст. 135 СК України.

Як зазначено вище права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану.

Факт внесення відомостей про батька за вказівкою матері на підставі ст. 135 СК України не створює жодного юридичного зв`язку між дитиною та особою, чиє ім`я записане в документах. Цей чоловік не має обов`язку утримувати дитину та у нього не виникає права брати участь у її житті без додаткових юридичних процедур, а у дитини відповідно не виникає прав та обов`язків стосовно будь-якої особи, дані якої зазначені у свідоцтві в якості батька, без додаткових процедур для встановлення факту батьківства.

Враховуючи вказані обставини аналіз перелічених правових норм надає суду підстави для визначення що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вважається дитиною що не має батька, а тому правова позиція Верховного Суду , яка зазначена вище, не є релевантною до даних правовідносин.

Згідно наданих доказів вбачається що позивача уклав шлюб з матір`ю ОСОБА_12 , і останній має своїм місцем постійного проживання місце проживання позивача, що у сукупності доводять факт того що ОСОБА_1 є вітчимом малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та у відповідності до вимог частини першої статті 268 СК України у нього існує обов`язок утримувати малолітнього пасинка, який не має батька.

Але у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено

із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Такими же самими критеріями керувалась Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).

Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.

Такі ж висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2898/16 (провадження № 14-573цс19).

З урахуванням наведеного можна констатувати, що існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення, - позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.

У разі оскарження до суду відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку, такий спір слід розглядати в порядку адміністративного судочинства і суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, а відповідач в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 КАС України повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності.

Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі - Порядок №560) у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, серед іншого визначає також алгоритм отримання військовозобов`язаними особами відстрочки.

Відповідно до пункту 60 Порядку № 560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Орган державної влади, інший державний орган здійснює розгляд відповідного запиту протягом п`яти робочих днів з дати його отримання.

Підтвердження достовірності та/або перевірка відомостей, зазначених у заяві, здійснюються шляхом електронної інформаційної взаємодії Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів з іншими державними реєстрами або базами (банками) даних.

Комісія зобов`язана розглянути отримані заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи календарних днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запити до органів державної влади, інших державних органів.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення заявникові повідомляється у спосіб, зазначений військовозобов`язаним у заяві про надання відстрочки, засобами телефонного, електронного або поштового зв`язку не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному видається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою згідно з додатком 6.

Про відмову у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляється письмово із зазначенням причини відмови за формою згідно з додатком 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Додатком 5 до Порядку №560 затверджено Перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Так, відповідно до Додатку 5 до Порядку № 560 для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період з підстав передбачених п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» додає до заяви: свідоцтво про народження кожної дитини із зазначенням батьківства військовозобов`язаного та (або) рішення суду про встановлення факту перебування дитини (дітей) на утриманні військовозобов`язаного (за наявності), інші документи, на підставі яких у військовозобов`язаного виник обов`язок утримувати падчерку, пасинка до досягнення ними 18 років відповідно до статті 268 Сімейного кодексу України (за наявності), та один з таких документів: свідоцтво про шлюб з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше); рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), що є військовозобов`язаним; рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), що є військовозобов`язаним; письмовий договір між батьками про те, з ким з батьків будуть проживати діти, та про участь другого з батьків у їх вихованні; свідоцтво про шлюб з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше) та документи, які свідчать про відсутність у малолітніх, неповнолітніх падчерки, пасинка матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або про те, що такі особи не можуть з поважних причин надавати їм належне утримання (свідоцтво про смерть; витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин; рішення суду про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим; вирок суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі; висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я чи витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, якщо зазначені мати, батько, дід, баба, повнолітні брати та сестри самі потребують постійного догляду; рішення суду про позбавлення батьківських прав матері, батька); інформація з Єдиного реєстру боржників про відсутність в Реєстрі відомостей про військовозобов`язаного за категорією стягнення (характером зобов`язання) стягнення аліментів з датою формування такої інформації не пізніше ніж за п`ять днів до дня подання заяви про надання відстрочки.

У даному випадку ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про встановлення факту перебування дитини на утриманні.

Згідно вимог ч.1 ст. 4 ЦПК України особа має право звернутись до суду за захистом своїх порушених , невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Таким чином на момент звернення до суду саме із позовом ( на відмінність від звернення із заявою у порядку окремого провадження ) повинен існувати факт порушення, невизнання або оспорювання прав, свобод чи інтересів позивача.

Відсутність відповідного факту є окремою підставою для відмови у задоволенні позову.

Позивачем, його представником, не надано до суду відомостей що позивач звертався із відповідною заявою про надання йому відстрочки , та вказаний у позові факт не визнавався відповідними органами, або оспорювався.

Крім того захист прав особи права якою порушені суб`єктом владних повноважень , відносяться до юрисдикції адміністративних судів.

Таким чином , суд, приймаючи до уваги відсутність доказів того що встановлення факту знаходження на утриманні позивача пасинка є необхідним саме для відновлення порушеного, невизнаного або оспорюваного права , до якого відноситься і право на відстрочку, вважає що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними саме в частині ефективності обрано позивачем способу , є передчасними внаслідок відсутності самого факту порушеного права а тому не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 258,259, 263-265,268,273,354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_6 ), Міністерства оборони України ( код ЄДРПОУ 00034022) за участі третій особи Служби у справах дітей Одеської державної адміністрації Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 44263807), про встановлення факту перебування на утриманні позивача малолітнього пасинку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Питання розподілу судових витрат вирішити у порядку визначеному ч.8 ст. 141 ЦПК України.

Повний текст рішення складено 21.05.2026.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В. О. Луняченко