Рішення № 136702535, 21.05.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/8958/26

Провадження № 2/127/2586/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.05.2026 Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Романюк Л.Ф., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) осіб цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Кредит - Капітал» (ЄДРПОУ 35234236, вул. Смаль - Стоцького, 1, 28 корпус, Львів) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

в с т а н о в и в:

До суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 10.10.2020р. між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем було укладено договір про надання споживчого кредиту №3036537 в електронній формі, відповідно до умов якого відповідачу надано кредитні кошти у розмірі 3500 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом та обов`язком повернення кредиту у визначений договором строк.

Позивач зазначає, що первісний кредитор виконав свої зобов`язання за договором у повному обсязі шляхом перерахування кредитних коштів на банківську картку відповідача, однак ОСОБА_1 належним чином умови договору не виконав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість.

Також позивач вказує, що 30.04.2021р. між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення права вимоги №ККАУ-30042021, на підставі якого до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором. Станом на дату звернення до суду позивач визначив заборгованість відповідача у загальному розмірі 11480,00 грн., з яких 3500,00 грн - заборгованість за тілом кредиту та 7980,00 грн. - заборгованість за процентами, у зв`язку з чим просив стягнути вказану суму заборгованості, а також судові витрати та витрати на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 06.04.2026 року було відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) осіб. Вказану ухвалу разом із копією позовної заяви з додатками було надіслано відповідачу ОСОБА_1 на адресу реєстрації рекомендованим листом з повідомленням.

20.04.2026р. від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому він позовні вимоги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» про стягнення заборгованості за кредитним договором не визнав у повному обсязі та просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки з моменту останнього платежу за кредитними зобов`язаннями минуло понад три роки, у зв`язку з чим, на думку відповідача, позивач втратив право на примусове стягнення заборгованості.

Крім того, відповідач зазначив про незаконність нарахування штрафних санкцій, вказуючи, що нарахування неустойки (штрафу, пені) суперечить п. 6-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», відповідно до якого у період дії воєнного стану та протягом тридцяти днів після його припинення споживач звільняється від відповідальності за прострочення виконання зобов`язань перед кредитодавцем, а також послався на положення ст. 551 ЦК України щодо можливості зменшення розміру неустойки.

Також відповідач вказав на необґрунтованість розрахунку заборгованості, зазначивши, що поданий позивачем розрахунок є одностороннім документом та не підтверджений первинними бухгалтерськими документами, банківськими виписками чи меморіальними ордерами, а також зазначив про відсутність належних доказів укладення ним кредитного договору в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».

У зв`язку з наведеним відповідач просив застосувати наслідки спливу позовної давності, відмовити у задоволенні позову в повному обсязі та розглядати справу за його відсутності.

21.04.2026р. на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заперечив доводи відповідача та просив позов задовольнити у повному обсязі, зазначаючи, що кредитний договір був належним чином укладений в електронній формі відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію», шляхом використання відповідачем одноразового ідентифікатора (OTP-коду), який є аналогом електронного підпису.

Позивач вказав, що відповідач при оформленні кредиту самостійно заповнив анкетні дані, підтвердив свої персональні дані, ознайомився з умовами кредитування, графіком платежів, правилами надання фінансового кредиту та підтвердив згоду з усіма умовами договору шляхом введення одноразового ідентифікатора М132632.

Позивач послався на положення ст.ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», відповідно до яких електронний договір, підписаний одноразовим ідентифікатором, прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, а також навів правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 07.10.2020 у справі №127/33824/19 та від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, щодо належності електронного підпису одноразовим ідентифікатором як способу підтвердження волевиявлення позичальника.

Крім того, позивач зазначив, що після укладення договору відповідачу були надані кредитні кошти, а також надано доступ до особистого кабінету, де відображалися умови кредитування та графік погашення заборгованості, при цьому відповідач не скористався правом на відмову від договору у 14-денний строк, що, на думку позивача, свідчить про прийняття ним умов договору та фактичне користування кредитними коштами.

Щодо доводів про пропуск строку позовної давності представник позивача зазначив, що строк позовної давності не пропущений, оскільки відповідно до ст.ст. 257, 261 ЦК України перебіг позовної давності починається з моменту порушення права кредитора, а також з урахуванням п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України на період дії карантину та воєнного стану строки позовної давності продовжуються на строк їх дії. Позивач послався на практику Верховного Суду щодо необхідності врахування впливу карантинних обмежень та воєнного стану на перебіг процесуальних строків і зазначив, що на день звернення до суду строк позовної давності не сплив.

Також позивач заперечив доводи відповідача щодо незаконності нарахування штрафних санкцій, вказавши, що при формуванні позовних вимог штрафи та пеня не нараховувалися, а сума заборгованості у розмірі 11 480 грн. складається виключно із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 3500 грн та процентами у розмірі 7980 грн.

Щодо розрахунку заборгованості позивач зазначив, що наданий розрахунок відповідає умовам кредитного договору та підтверджується матеріалами справи, а відсутність банківських виписок не спростовує наявності боргу, оскільки відповідно до правових висновків Верховного Суду ненадання первинних бухгалтерських документів саме по собі не є підставою для відмови у позові за наявності інших належних доказів існування кредитних правовідносин та заборгованості. У зв`язку з наведеним представник позивача просив долучити відповідь на відзив до матеріалів справи, здійснювати розгляд справи за відсутності представника позивача та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У додаткових поясненнях від 24.04.2026р. відповідач ОСОБА_1 , доповнюючи раніше подані заперечення проти позову ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» про стягнення заборгованості, зазначив, що у матеріалах справи відсутній детальний помісячний та поденний розрахунок заборгованості, що, на його думку, унеможливлює перевірку правомірності нарахування процентів у сумі 7980 грн.

Крім того, відповідач вказав, що розмір нарахованих процентів більш ніж удвічі перевищує суму основного боргу у розмірі 3500 грн, що, на його переконання, є несправедливим та суперечить принципам добросовісності і розумності, передбаченим ст.ст. 3, 627 ЦК України.

Також відповідач повторно заперечив щодо заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у сумі 8000 грн, посилаючись на їх надмірність та необґрунтованість, зазначаючи, що позивач є професійною фінансовою установою, яка використовує автоматизовані системи для підготовки позовних матеріалів, у зв`язку з чим такі витрати не є фактично необхідними та співмірними зі складністю справи. У зв`язку з наведеним відповідач просив суд врахувати зазначені доводи при ухваленні рішення та максимально зменшити розмір витрат на правничу допомогу і нарахованих процентів.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що 10.10.2020р. між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір №3036537 про надання фінансового кредиту в електронній формі, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у розмірі 3500 грн строком на 30 днів.

Згідно з п. 1.3 договору сума кредиту становить 3500 грн, а відповідно до п. 1.4 строк користування кредитом визначено до 09.11.2020р..

Відповідно до п. 1.5 договору сторони погодили процентну ставку за користування кредитом, зокрема знижену процентну ставку у розмірі 1,90 % на день та стандартну процентну ставку у розмірі 1,90 % на день від суми кредиту у випадках, передбачених договором.

З аналізу умов договору вбачається, що укладення договору здійснювалося через інформаційно-телекомунікаційну систему товариства шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що прямо передбачено розділом 1 договору та відповідає положенням Закону України «Про електронну комерцію». Так, у договорі зазначено, що підписання договору здійснюється шляхом введення позичальником одноразового ідентифікатора, направленого на номер мобільного телефону споживача, а договір вважається укладеним з моменту такого підписання ( а.с.24-26).

На підтвердження факту укладення договору позивачем надано довідку про ідентифікацію, відповідно до якої договір №3036537 від 10.10.2020р. був підписаний ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором М132632, який 10.10.2020 р. 13:28:57 був направлений на номер телефону НОМЕР_1 . У вказаній довідці також зазначено персональні дані відповідача, зокрема дату народження, РНОКПП НОМЕР_2 , що співпадають із даними відповідача у справі ( а.с.27 зворот).

Крім того, судом досліджено лист АТ КБ «ПриватБанк» від 15.04.2026, відповідно до якого на ім`я ОСОБА_1 емітовано банківську картку № НОМЕР_3 , а також підтверджено, що клієнт був верифікований шляхом підписання анкети-заяви по ідентифікації клієнта від 11.08.2020. Із зазначеного листа вбачається, що по рахунку відповідача 10.10.2020 було здійснено зарахування коштів у сумі 3500 грн, що кореспондується з умовами кредитного договору щодо розміру кредиту.

Судом також встановлено, що у додатку №1 до договору сторони погодили графік платежів, згідно з яким дата повернення кредиту та сплати процентів визначена 09.11.2020, а загальна сума до сплати становила 5495 грн, з яких 3500 грн - тіло кредиту та 1995 грн - проценти за користування кредитом.

Зі змісту договору вбачається, що відповідач, підписуючи договір, підтвердив ознайомлення з правилами надання коштів у позику, умовами кредитування, порядком нарахування процентів, відповідальністю за невиконання зобов`язань, а також надав згоду на використання аналога власноручного підпису у вигляді одноразового ідентифікатора.

Пунктами 6.1-6.4 договору сторони погодили порядок сплати процентів та черговість погашення заборгованості, а розділом 7 договору передбачено відповідальність сторін за невиконання умов договору.

Також судом досліджено лист ТОВ ФК «Вей Фор Пей» від 02.02.2026, згідно з яким 10.10.2020р. на суму 3500 грн було успішно проведено переказ коштів на картковий рахунок відповідача, що додатково підтверджує факт отримання останнім кредитних коштів ( а.с.28).

Водночас відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування факту укладення кредитного договору, отримання кредитних коштів чи недостовірності наданих позивачем документів. Також матеріали справи не містять доказів повернення відповідачем кредитних коштів у повному обсязі або сплати нарахованих процентів у строки, визначені договором.

30.04.2021р. між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» було укладено Договір відступлення прав вимоги № ККАУ- 30042021, згідно умов якого ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які зазначені у реєстрі боржників.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги № ККАУ-30042021, ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №3036537 у загальному розмірі 11480,00 грн.

При вирішенні даної справи суд виходить з наступного.

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Частиною 1 ст. 1078 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

В ході передачі прав вимоги за факторинговим договором, право вимоги за кредитним договором №3036537 перейшло до позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Відповідно до приписів ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).

Відповідно до ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Статтею 3 Закону України «Про електрону комерцію» передбачено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно зі ст.10,11Закону України «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Вищевказаний Договір №3036537 підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором М132632, а тому, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Абзац другий ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19.

Згідно ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлюється договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Стаття 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором.

Відповідно ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму або не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів.

Відповідно до ч. 2 ст.1056-1ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Частиною першою статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як передбачено частиною першою статті 1048 ЦК України, норми якої в силу частини другої статті 1054 ЦК України поширюються на кредитні відносини, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.610 ЦК України невиконання зобов`язання є порушенням зобов`язання.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з вимогами ч. 1 ст.81, ч. 1 ст.89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до картки обліку договору (розрахунку заборгованості), наданої позивачем, заборгованість відповідачки за кредитом становить 11480,00 грн.

З приводу нарахування процентів та строку такого нарахування за договором №3036537, суд зазначає наступне.

Так, статтею 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Аналіз указаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору.

Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.

При цьому, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та від 31 жовтня 2018 року (справа №202/4494/16-ц), яка в силу ч. 4 ст. 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 квітня 2023 року (справа № 910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18 січня 2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України.

У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Пунктом. 1.4 договору сторони визначили строк кредитування 30 днів.

Суд відхиляє посилання представника ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» на пролонгацію відповідачем договору про надання споживчого кредиту №3036537 від 10.10.2020 року на умовах, визначених п. 4 цього ж договору. Такі посилання не ґрунтуються на наявних у матеріалах справи доказах.

Пунктом 4.1 договору про надання споживчого кредиту №3036537 від 10.10.2020 року визначено, що строк кредиту може бути продовжено на кількість днів, зазначену в п. 1.4 договору, якщо між сторонами буде досягнута домовленість про таке продовження у порядку, визначеному пп. 4.2-4.5 договору.

Відповідно до пп. 4.3. пропозиція (оферта) споживача щодо продовження строку користування кредитом вчиняється шляхом здійснення платежу на користь товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів, відповідь на яку товариство може надати протягом 24 годин з моменту вчинення вказаних дій споживачем.

Якщо споживач здійснюючи вказаний платіж не бажає продовжувати строк кредитування, споживач зобов`язаний повідомити про це товариство в один із вказаних способів: 1. Перед здійсненням платежу здійснити в особистому кабінеті дії, що направлені на часткове повернення заборгованості за кредитом, а саме натиснути в особистому кабінеті в Розділі «Мої кредити» клавішу «внести платіж» в меню «часткове погашення кредиту»; 2. Протягом 24 годин з моменту внесення платежу направити на поштову скриньку товариства повідомлення про необхідність зарахування такого платежу в часткове погашення заборгованості за кредитом, з обов`язковою вказівкою в такому повідомленні номеру та дати цього договору та суми здійсненого платежу. В іншому разі здійснений платіж буде розцінений товариством як пропозиція споживача щодо продовження строку користування кредитом.

Відповідно до пункту 4.5. договору у випадку акцептування товариством пропозиції споживача про продовження строку кредиту, новий строк кредиту розраховується з наступного дня, що слідує за днем вчинення споживачем дій, зазначених в пункті 4.3. договору та нова дата повернення кредиту відображається в особистому кабінеті.

Матеріали справи не містять доказів ініціювання відповідачем пролонгації строку кредиту, відсутні відомості, що відповідач не вказував у призначенні платежу про часткове погашення без пролонгації.

Саме по собі зазначення у договорі про можливість пролонгації строку кредиту не вказує на продовження сторонами строку користування кредитом, оскільки такий строк визначений п. 1.4. договору.

ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» не надало доказів відображення зміни умов договору щодо строку кредитування та нової дати повернення кредиту в особистому кабінеті споживача, як це передбачено договором, зокрема, п. 4.5.

ТОВ «Авентус Україна» мало право на нарахування відповідачу процентів за користування кредитом виключно в межах строку кредитування, визначеного п. 1.4. договору.

Таким чином суд вважає правомірним стягнення з відповідачки суми заборгованості за тілом кредиту в розмірі 3500 грн. та заборгованості за процентами за процентною ставкою 1,9% відповідно до п.1.5.2 Договору в розмірі 1995,00 грн. ( 1,90% від 3500 грн. = 66,50 грн. х 30 днів кредитування = 1995 грн. ).

Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до положень статей 256-257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 Цивільного кодексу України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно зі статтею 266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No.2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 457/462/16-ц, провадження № 61-21807св19.

Пунктом 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 2 квітня 2020 року.

Постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на всій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року. Враховуючи постанову Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 641, постанову Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236, карантин на території України, установлений 12 березня 2020 року, неодноразово продовжувався та діяв до 30 червня 2023 року.

Окрім того, згідно пунктом 19 Розділу «Прикінцеві положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, строк дії якого неодноразово продовжувався і діє станом на дату ухвалення рішення.

Разом із тим, внесено зміни до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 «Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації» і постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Продовжено для єдиної державної системи цивільного захисту на всій території України режим надзвичайної ситуації до 30 квітня 2023 року. Також продовжено на всій території України карантин до 30 квітня 2023 року.

Враховуючи вище викладене, строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину та строк воєнного, надзвичайного стану.

Суд вважає, що з урахуванням продовження строку позовної давності, та того, що карантин був введений 12 березня 2020 року, строк позовної давності необхідно відраховувати саме з цієї дати. Договір про надання позики на умовах споживчого кредиту №3036537 укладено 10.10.2020 року, тобто, після введення на території України карантину та воєнного стану, отже строк позовної давності зупинено. Таким чином, позов заявлено в межах строку позовної давності.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь позивача судові витратити зі сплати судового збору у сумі 1274,38 грн. та витрати на оплату правничої допомоги в розмірі 3829,26 грн. пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтями 7, 12, 81, 141, 259, 263-265, 268, 280-289 ЦПК України, статтями 526, 611,638,1054 ЦК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Кредит - Капітал» (ЄДРПОУ 35234236, вул. Смаль - Стоцького, 1, 28 корпус, Львів) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором-задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Кредит - Капітал» (ЄДРПОУ 35234236, вул. Смаль - Стоцького, 1, 28 корпус, Львів) заборгованість за кредитним договором №3036537 від 10.10.2020 року в розмірі 5495 ( п`ять тисяч чотириста дев`яносто п`ять) гривень 00 коп., судовий збір у розмірі 1274,38 гривень. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3829,26 грн.

В решті вимог-відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено, шляхом подачі апеляційної скарги до Вінницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення складено 21.05.2026 року.

Сторони:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Кредит - Капітал» (ЄДРПОУ 35234236, вул. Смаль - Стоцького, 1, 28 корпус, Львів).

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , ( АДРЕСА_1 ).

Суддя: