Рішення № 136700377, 20.05.2026, Долинський районний суд Кіровоградської області

Справа № 388/1020/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.05.2026 року м. Долинська

Долинський районний суд Кіровоградської області у складі головуючого судді Баранського Д.М., розглянув у спрощеному провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: інспектор відділення поліції № 1 Кропивницького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області Мардак Володимир Олександрович про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом до відповідача та просить: скасувати як протиправну постанову серії ЕНА № 7039726, винесену стосовно нього 17 квітня 2026 року, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.

Позов мотивує тим, що 17 квітня 2026 року стосовно нього винесено постанову серії ЕНА № 7039726, якою накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн за ч. 3 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме за те, що цього ж дня о 10:50 годині по вул. Пушкіна у с. Маловодяному керував транспортним засобом «JOHN DEERE 6330», реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить Приватному підприємству «Журба», який підлягає обов`язковому технічному контролю, але своєчасно його не пройшов, чим порушив підпункт 31.3 «б» ПДР України.

Позивач стверджує, що трактор «JOHN DEERE 6330», реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував не підлягає обов`язковому технічному контролю, а тому постанова відповідача підлягає скасуванню.

Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області надіслало до суду відзив на позовну заяву. Вважає, що відсутні підстави для задоволення позову. Просить відмовити у позові.

Дослідивши зміст позову та відзиву, матеріали справи, суд доходить до такого висновку.

Відповідно до ч. 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Судом установлено, а також визнається сторонами, що постановою Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області серії ЕНА № 7039726 від 17 квітня 2026 року на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме за те, що цього ж дня о 10:50 годині у с. Маловодяному по вул. Пушкіна керував транспортним засобом «JOHN DEERE 6330», реєстраційний номер НОМЕР_1 , при цьому не пройшов обов`язкового технічного контролю, чим порушив вимоги підпункту 31.3 «б» ПДР України та вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію машини серії НОМЕР_2 , виданим 13 березня 2017 року ГУ Держпродспоживслужби в Кіровоградській області, Приватне підприємство «ЖУРБА» (код 38246223) є власником колісного трактора «JOHN DEERE 6330», 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Відповідальність за ч. 3 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення у виді штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, настає за керування водієм транспортним засобом, що підлягає обов`язковому технічному контролю, але своєчасно його не пройшов.

Згідно з підпунктом 31.3 «б» Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року N 1306 (далі Правила дорожнього руху) забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством, якщо вони не пройшли обов`язковий технічний контроль (для транспортних засобів, що підлягають такому контролю).

У цій справі спірним є питання чи підлягає трактор «JOHN DEERE 6330», реєстраційний номер НОМЕР_1 обов`язковому технічному контролю.

Згідно з п. 1.10 ПДР України сільськогосподарська техніка - трактори, самохідні шасі, самохідні сільськогосподарські, дорожньо-будівельні, меліоративні машини та інші механізми.

Тобто трактор за визначенням є сільськогосподарською технікою.

Згідно зі ст. 35 Закону України «Про дорожній рух» транспортні засоби, що беруть участь у дорожньому русі та зареєстровані територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України, підлягають обов`язковому технічному контролю відповідно до цієї статті.

Обов`язковому технічному контролю не підлягають:

1) легкові автомобілі усіх типів, марок і моделей, причепи (напівпричепи) до них (крім таксі та автомобілів, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку), мотоцикли, мопеди, мотоколяски та інші прирівняні до них транспортні засоби - незалежно від строку експлуатації;

2) легкові автомобілі, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, вантажні автомобілі незалежно від форми власності вантажопідйомністю до 3,5 тонни, причепи до них - із строком експлуатації до двох років.

3) технічні засоби для агропромислового комплексу, визначені Законом України "Про систему інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу України".

Обов`язковий технічний контроль транспортного засобу передбачає перевірку технічного стану транспортного засобу, а саме: системи гальмового і рульового керування, зовнішніх світлових приладів, пневматичних шин та коліс, світлопропускання скла, газобалонного обладнання (за наявності), інших елементів у частині, що безпосередньо стосується безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього природного середовища.

Порядок проведення обов`язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів визначає Кабінет Міністрів України.

Обов`язковий технічний контроль транспортних засобів, призначених для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування та зареєстрованих територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України, здійснюють суб`єкти проведення обов`язкового технічного контролю, які мають на правах власності або користування обладнання, що дає змогу перевіряти технічний стан транспортних засобів на відповідність вимогам безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища.

Перелік обладнання, необхідного для одержання права на здійснення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів, а також документів, що подаються суб`єктами проведення обов`язкового технічного контролю для одержання такого права, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Періодичність проходження обов`язкового технічного контролю становить:

для легкових автомобілів, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, вантажних автомобілів (незалежно від форми власності) вантажопідйомністю до 3,5 тонни, причепів до них із строком експлуатації більше двох років - кожні два роки;

для вантажних автомобілів вантажопідйомністю більше 3,5 тонни, причепів до них та таксі незалежно від строку експлуатації - щороку;

для автобусів та спеціалізованих транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, незалежно від строку експлуатації - двічі на рік.

На кожний транспортний засіб, що пройшов обов`язковий технічний контроль і визнаний технічно справним, суб`єкт проведення обов`язкового технічного контролю складає протокол перевірки його технічного стану, який видається водію транспортного засобу. У протоколі зазначається строк чергового проходження обов`язкового технічного контролю транспортного засобу відповідно до періодичності проходження, встановленої частиною восьмою цієї статті.

Технічний опис та зразок протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу затверджує Кабінет Міністрів України.

Забезпечення суб`єктів проведення обов`язкового технічного контролю бланками протоколів перевірки технічного стану транспортного засобу, а також доступом до загальнодержавної бази даних про результати обов`язкового технічного контролю транспортних засобів здійснюється на платній основі. Порядок забезпечення суб`єктів проведення обов`язкового технічного контролю бланками протоколів, доступом до зазначеної загальнодержавної бази даних та розмір плати за надання таких послуг встановлює Кабінет Міністрів України.

Обов`язковий технічний контроль транспортних засобів, які належать військовим формуванням, Міністерству внутрішніх справ України, Національній поліції, Державній прикордонній службі України, Державній спеціальній службі транспорту, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, Оперативно-рятувальній службі цивільного захисту, покладається на ці формування та органи.

Порядок проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів, зареєстрованих іншими уповноваженими державними органами, затверджує Кабінет Міністрів України за поданням цих органів.

Аналізуючи зміст ст. 35 Закону України «Про дорожній рух» обов`язковому технічному контролю підлягають відповідно до цієї статті виключно транспортні засоби, що беруть участь у дорожньому русі та зареєстровані територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України. Порядок проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів, зареєстрованих іншими уповноваженими державними органами, затверджує Кабінет Міністрів України за поданням цих органів. Обов`язковому технічному контролю не підлягають технічні засоби для агропромислового комплексу, визначені Законом України "Про систему інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу України".

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про систему інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу України" технічні засоби для агропромислового комплексу - машини, механізми, обладнання, устаткування, технологічні комплекси і лінії з них, які використовуються в сільському господарстві, харчовій та переробній промисловості для вирощування, збирання, зберігання та перероблення сільськогосподарської продукції, а також для надання послуг з технічного сервісу. До машин відносяться трактори, самохідні шасі, самохідні сільськогосподарські, дорожньо-будівельні та меліоративні машини, сільськогосподарська техніка, інші механізми відповідно до Закону України "Про дорожній рух", що беруть участь у русі на вулично-дорожній мережі загального користування під час переїзду до/з місця виконання робіт у встановленому законодавством порядку, перелік видів яких ведеться і постійно оновлюється в електронному вигляді центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Отже, трактори є машинами технічними засобами для агропромислового комплексу, що згідно з п. 3 ч. 2 ст. 35 Закону України "Про дорожній рух" не підлягають обов`язковому технічному контролю.

Порядок проведення обов`язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2012 року № 137 (далі Порядок) визначає процедуру проведення обов`язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів, зареєстрованих уповноваженими органами МВС (далі - транспортні засоби), за результатами якої встановлюється їх придатність до експлуатації або неможливість експлуатації, крім таких транспортних засобів:

1) легкові автомобілі усіх типів, марок і моделей, причепи (напівпричепи) до них (крім таксі та автомобілів, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку), мотоцикли, мопеди, мотоколяски та інші прирівняні до них транспортні засоби - незалежно від строку експлуатації;

2) легкові автомобілі, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, вантажні автомобілі незалежно від форми власності вантажопідйомністю до 3,5 тонни, причепи до них - із строком експлуатації до двох років.

Отже, Порядок визначає процедуру проведення обов`язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів, зареєстрованих уповноваженими органами МВС, а не іншими уповноваженими органами, зокрема, органами Держпродспоживслужби.

З огляду на вищезазначене, висновок відповідача про те, що трактор «JOHN DEERE 6330», реєстраційний номер НОМЕР_1 підлягає обов`язковому технічному контролю є необґрунтованим та суперечить вищезазначеним положенням нормативно-правових актів.

Згідно зі ст. 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Відповідачем на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення надано один доказ DVD-R, що містить відеофайли. Зміст цих відеофайлів ніяким чином не доводить того факту, що трактор «JOHN DEERE 6330», реєстраційний номер НОМЕР_1 підлягає обов`язковому технічному контролю.

За змістом п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Верховний Суд неодноразово зазначав, зокрема у постанові від 24 січня 2019 року (справа № 428/2769/17), що у разі відсутності в оскаржуваній постанові у справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, наданий відповідачем відеофайл не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

За змістом ст. 62 Конституції України всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Отже, рішення відповідача підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення закриттю.

За ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема, скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

За змістом ч. 2 ст. 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення у справах про адміністративні правопорушення, розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених у статтях 222 244-21 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи цих органів.

Частиною 3 ст. 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якою визначено порядок оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення передбачено, що постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, можна оскаржити у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що при розгляді справ про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачених ч. 3 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення, посадові особи відповідного орану діють не як самостійний суб`єкт владних повноважень, а від імені органу Національної поліції.

Отже, відповідні посадові особи не можуть виступати самостійними відповідачами у таких справах, оскільки належним відповідачем є саме відповідний орган, на який, зокрема положеннями ст. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення покладено функціональний обов`язок розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 5 ст. 121.

Використання у зазначених вище нормах формулювань «від імені Національної поліції», «розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених у статтях 222 244-20 Кодексу України про адміністративні правопорушення вказує на те, що відповідачем у таких справах, які розглядаються судом в порядку, визначеному КАС України, є саме орган державної влади - суб`єкт владних повноважень, а не особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення.

До такого по суті висновку доходив Верховний Суд у постановах від 17 вересня 2020 року (справа № 742/2298/17), від 26 грудня 2019 року (справа № 724/716/16-а).

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 132 КАС України).

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на вищезазначене, оскільки позивач у цій справі поніс судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 532,48 грн, відповідно ці судові витрати підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За змістом ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до чч. 1-5 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Учасники справи, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі можуть оскаржити судове рішення щодо судових витрат, якщо це стосується їхніх інтересів. Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу надано: копію договору про надання правничої допомоги від 21 квітня 2026 року, акт надання правничої допомоги від 23 квітня 2026 року, розрахунок вартості правничої допомоги від 23 квітня 2026 року, платіжну інструкцію № 2.631378869.1.

При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність, ч. 1 ст. 57 КАС України) незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (ст. 59 КАС України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Одразу необхідно зазначати, що вид та характер правничої допомоги, що відображений в акті надання правничої допомоги від 23 квітня 2026 року, дає підстави суду стверджувати, що правнича допомога у такому виді стосується та пов`язана з цією справою, була необхідною для здійснення провадження у ній, тобто є обґрунтованою.

Верховний Суд у постанові від 16 квітня 2020 року (справа № 727/4597/19) зробив висновок, що відкриття власного рахунку адвокатом не є обов`язком, адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка тощо) який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.

Суд зазначав, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вищезазначеного, суд може за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

У цій справі відповідач подав відповідне клопотання з цього приводу. По суті в ньому стверджує, що у цій справі необхідно застосувати критерії дійсності, обґрунтованості, розумності, реальності, пропорційності, співмірності судових витрат. На переконання відповідача судові витрати за надання професійної правничої допомоги є неспівмірними з урахуванням складності відповідної роботи, її обсягу та часу, витраченого на виконання.

Відповідно до ч. 5 ст. 241 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».

КАС України не встановлює вимог до надання розрахунку (опису робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом, у тому числі відображення у такому розрахунку часу витраченого адвокатом, а тому такий розрахунок може бути наданий у будь-якій письмовій формі, у тому числі може відображатися в детальному описі робіт (наданих послуг).

Верховний Суд у постановах від 16 листопада 2022 року (справа № 922/1964/21), від 7 липня 2021 року (справа № 910/12876/19) зазначав про те, що у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Це ж по суті правило відображено у змісті ч. 7 ст. 134 КАС України.

У свою чергу в рішенні Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) від 19 жовтня 2000 року було зазначено, що відшкодування судових витрат передбачає встановлення їх реальності, необхідності, більше того, умова розумності їх розміру.

Тобто ЄСПЛ керується, перш за все, принципом розумності судових витрат, що знайшло відображення у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey), § 7072, скарга №35839/97.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

З огляду на вищезазначене, враховуючи зміст поданих документів на підтвердження понесених позивачем судових витрат, вищезазначених критеріїв, а також беручи до уваги висновки ЄСПЛ про реальний, необхідний та розумний розмір судових витрат, суд уважає стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на правничу допомогу в розмірі 2900 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 33, 121, 122, 251, 252, 268, 278-280, 285, 287, 288, 289, 293 Кодексу України про адміністративні правопорушення, статями 19, 20, 72-79, 132, 134, 139, 241, 242, 244-246, 250, 271, 286 КАС України суд,

ВИРІШИВ:

Задовольнити позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: інспектор відділення поліції № 1 Кропивницького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області Мардак Володимир Олександрович про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.

Скасувати постанову серії ЕНА № 7039726, винесену 17 квітня 2026 року Головним управлінням Національної поліції в Кіровоградській області про визнання винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбачених ч. 3 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі триста сорок гривень. Провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області (вул. В. Чміленка, 41, м. Кропивницький, 25006, ідентифікаційний код: 40108709) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_3 ) 3432,48 грн (три тисячі чотириста тридцять дві гривні сорок вісім копійок) понесених судових витрат.

Відмовити у стягненні іншої частини судових витрат на правничу допомогу.

Апеляційна скарга на рішення подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Долинського районного суду Д. М. Баранський