Вирок № 136694517, 21.05.2026, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/11560/25 1-кп/335/534/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2026 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , потерпілої ОСОБА_4 , представника потерпілої ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_6 , захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_7 , представника цивільного відповідача-2 ОСОБА_8 (в режимі ВКЗ),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25.08.2025 за №12025082050001625, відносно

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, українця, громадянина України, який має вищу освіту, одружений, на утриманні неповнолітніх та малолітніх дітей не має, пенсіонер, зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

25 серпня 2025 року, приблизно о 15 годині 00 хвилин, водій ОСОБА_6 , керуючи технічно справним автомобілем «SKODA OCTAVIA A5», реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснював рух по правій смузі проїзної частини вул. Сєдова зі сторони пл. Профспілок в напрямку вул. М. Міхновського в м. Запоріжжі.

В цей час, на нерегульований пішохідний перехід, що позначений дорожньою розміткою 1.14.1 (Пішохідний перехід) та дорожніми знаками 5.35.1 та 5.35.2 (Пішохідний перехід) Правил дорожнього руху, та розташований в районі перехрестя вул. Гуляйпільської та вул. Сєдова в м. Запоріжжі, вийшла пішохід ОСОБА_4 , яка почала перетинати проїзну частину вул. Сєдова, справа-наліво відносно руху вищевказаного автомобіля.

В той же час, попереду, у попутному для водія ОСОБА_6 напрямку, в межах правої смуги проїзної частини вул. Сєдова, здійснював рух автомобіль «DAEWOO LANOS» реєстраційний номерАН6890АВ, під керуванням ОСОБА_9 , який почав знижувати швидкість та зупинив керований транспортний засіб перед нерегульованим пішохідним переходом, надаючи перевагу в русі пішоходу ОСОБА_4 .

Під час руху, водій ОСОБА_6 , маючи об`єктивну можливість виявити зниження швидкості попутного легкового автомобіля, перед нерегульованим пішохідним переходом, порушуючи вимоги п. 18.4 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 зі змінами та доповненнями, відповідно до яких:

-п. 18.4 «Якщо перед нерегульованим пішохідним переходом зменшує швидкість чи зупинився транспортний засіб, водії інших транспортних засобів, що рухаються по сусідніх смугах, повинні зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися і можуть продовжити (відновити) рух лише переконавшись, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека»,

не вжив заходів до зменшення швидкості аж до повної зупинки, не переконався, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека, змістився в ліву смугу руху та продовжив рух, внаслідок чого, виїхавши на пішохідний перехід, передньою правою частиною керованого ним транспортного засобу скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_4 .

Порушення водієм ОСОБА_6 вимог п. 18.4 Правил дорожнього руху, з технічної точки зору знаходиться в причинному зв`язку з подією дорожньо-транспортної пригоди.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди, пішохід ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження, а саме: поєднана травма у вигляді множинних переломів 3,6,7,8,9 ребер ліворуч, двобічного пневмогемотораксу, контузії нижньої частки лівої легені, розриву селезінки з подальшою спленектомією, травматичного розриву печінки, гемоперитонеуму, відкритого вивиху правої ступні досередини з дефектом суглобової поверхні правої великогомілкової кістки, пошкодження капсульно-зв`язувального апарату правої стопи, закритого перелому таранної кістки правої ступні, відкритого перелому зовнішньої кісточки правої гомілки, рани правої надбрівної дуги, множинних саден правої нижньої кінцівки, правої виличної ділянки, тулуба, що ускладнилось розвитком крововтрати з проявами геморагічного шоку ІІ ступеня, що кваліфікується як тяжке тілесне ушкодження, за ознакою небезпеки для життя.

Вказаними діями ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, що кваліфікується як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілій тяжке ушкодження.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав, частково заперечував в частині цивільного позову, надав суду наступні пояснення по суті пред`явленого обвинувачення. ОСОБА_6 25.08.2025 року приблизно о 15:00 год., будучи водієм автомобіля, їхав по вул. Сєдова в бік кільця, перед ним їхала машина, марку та колір якої він не пам`ятає. Автомобіль, що рухався попереду, почав пригальмовувати, метрів за 100-150 до пішохідного переходу, ввімкнув правий поворот. Обвинувачений почав об`їжджати даний автомобіль по лівій смузі, із-за автомобіля з`явився пішохід - ОСОБА_4 , ОСОБА_6 не відразу помітив пішохода, намагався уникнути зіткнення, але не вдалось, здійснив наїзд на неї, у зв`язку з чим вона отримала тілесні ушкодження. Пішохід рухався по нерегульованому переході, обвинувачений не оспорює, що порушив п.18.4 ПДР України. Після ДТП одразу вийшов з автомобіля до потерпілої, залишався на місці до приїзду поліцейських та швидкої, не перебував у стані алкогольного сп`яніння. Жалкує про те, що так сталося, у судовому засіданні висловив співчуття потерпілій та просив вибачення. Частину коштів на лікування відшкодував під час досудового розслідування. Просив не призначати йому суворе покарання, планує надалі керувати транспортними засобами. Цивільний позов, пред`явлений потерпілою до нього про стягнення моральної шкоди визнає частково, оскільки не має матеріальної можливості відшкодувати шкоду у визначеному потерпілою розмірі, адже є пенсіонером та не має додаткових джерел доходу.

Враховуючи те, що обвинувачений в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому органом досудового слідства кримінального правопорушення при обставинах, викладених у обвинувальному акті та беручи до уваги, що прокурор також не оспорював фактичні обставини провадження, вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорювалися.

В подальшому, враховуючи долучення представником потерпілої на підтвердження позовних вимог копії висновку судової фототехнічної експертизи №СЕ-19/108-25/20194-ФП від 15.10.2025, прокурором заявлено клопотання про зміну обсягу дослідження доказів у кримінальному провадженні, а саме: дослідити письмові докази в повному обсязі.

З врахуванням думки учасників кримінального провадження, а також висновків Верховного Суду, викладених у постанові колегії суддів Третьої судової палати ККС ВС від 23 жовтня 2024 року у справі № 943/207/24, судом клопотання прокурора було задоволено та досліджено письмові докази в повному обсязі.

Суд вважає, що вина обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, повністю підтверджується наступними письмовими доказами, дослідженими судом у судовому засіданні:

- протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 25.08.2025 року з схемою місця ДТП від 25.08.2025 року та фототаблицею, згідно якого слідчий слідчого управління розслідування злочинів у сфері транспорту СВ ЗРУП ГУНП в Запорізькій області старший лейтенант поліції ОСОБА_10 провів огляд місця дорожньо-транспортної пригоди, за адресою: м. Запоріжжя, вул. Сєдова, в районі перехрестя з вул. Гуляйпільською, за участю понятих, в якому зазначені обставини дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 25.08.2025 року (т. 1 а.с. 152-169);

- протоколом додаткового огляду місця події від 30.10.2025 року з схемою місця ДТП від 30.10.2025 року, згідно якого слідчий СВ ЗРУП ГУНП в Запорізькій області старший лейтенант поліції ОСОБА_10 провів огляд місця дорожньо-транспортної пригоди на ділянці проїзної частини вул. Сєдова, в районі буд. 16 (ТД «Кераміст») в м. Запоріжжі, за участю понятих, водія ОСОБА_6 та представника водія адвоката ОСОБА_7 , в якому зазначені обставини дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 25.08.2025 року (т. 1 а.с. 170-173);

- висновком експерта № 1935п від 22.09.2025 року, в якому зазначено, що експертом проведено судово-медичну експертизу гр. ОСОБА_4 . На вирішення експерту були поставлені наступні питання: чи є у ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які- небудь тілесні ушкодження, якщо так то які саме? - який характер, механізм виникнення, локалізація і ступінь тяжкості тілесних ушкоджень? - яка давність спричинення тілесних ушкоджень? - чи могли наявні у ОСОБА_4 тілесні ушкодження утворитись в результаті дорожньо-транспортної пригоди? На підставі проведених досліджень судово-медичний експерт прийшов наступних підсумків: 1. Поєднана травма у вигляді множинних переломів 3,6,7,8,9 ребер ліворуч, двобічного пневмогемотораксу, контузії нижньої частки лівої легені; розриву селезінки з подальшою спленектомією, травматичного розриву печінки, гемоперитонеуму; відкритого вивиху правої ступні досередини з дефектом суглобової поверхні правої великогомілкової кістки, пошкодження капсульно-зв`язувального апарату правої стопи, закритого перелому таранної кістки правої ступні, відкритого перелому зовнішньої кісточки правої гомілки; рани правої надбрівної дуги, множинних саден правої нижньої кінцівки, правої виличної ділянки, тулуба, що ускладнилось розвитком крововтрати з проявами геморагічного шоку II ступеня (за даними представленої медичної документації, рентгенологічних і КТ досліджень, проведених оперативних втручань -торакоцентез зліва та справа, дренування обох плевральних порожнин за Бюлау. Лапаротомія. Стабілізація переломо-вивиху правого гомілково-стопного суглобу в АЗФ модуль «гомілка-стопа» від 25.08.2025р.) у гр. ОСОБА_4 кваліфікується як тяжке тілесне ушкодження, за ознакою небезпеки для життя (п.2.1.1 а, п.2.1.3 о «Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, 1995р.»). 2. Дані ушкодження утворилися від дії тупих предметів і могли виникнути в умовах дорожньо-транспортної пригоди. 3. Давність утворення тілесних ушкоджень не суперечить строку, вказаному в постанові слідчого та в наданій медичній документації (т. 1 а.с. 174-180);

- постановою слідчого ВР ЗСТСВ ЗРУ ГУНП в Запорізькій області ст. лейтенанта поліції ОСОБА_10 , якою визнано речовими доказами по кримінальному провадженню №12025082050001625 від 25.08.2025 року автомобіль «Skoda Octavia А5», реєстраційний номер НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 121-122);

- протоколом огляду відео-запису від 02.09.2025 року, складеним слідчим ВР ЗСТСВ ЗРУ ГУНП в Запорізькій області ст. лейтенантом поліції ОСОБА_10 , який провів огляд диску з відеозаписом з камери зовнішнього відеоспостереження, який було надано у відповідь на запит та на якому зафіксовано обставини ДТП, що сталася 25.08.2025 року (т. 1 а.с. 184-187);

- постановою слідчого ВР ЗСТСВ ЗРУ ГУНП в Запорізькій області ст. лейтенанта поліції ОСОБА_10 , якою визнано речовими доказами по кримінальному провадженню №12025082050001625 цифровий носій (диск), на якому знаходиться відеозапис, на якому зафіксовано обставини і механізм дорожньо-транспортної пригоди (т. 1 а.с. 188);

- висновком експерта № СЕ-19/108-25/20194-ФП від 15.10.2025 року з ілюстративною таблицею, в якому зазначено, що з урахуванням наданого на експертизу файлу з назвою «10.11.12.30_ch11_20250825150000_20250825160002.avi», який містить відеозапис, що знаходиться на наданому диску для лазерних систем зчитування «МуMEDIA»: 1. швидкість руху автомобіля, іменованого як: «Skoda Octavia А5» реєстраційний номер НОМЕР_1 , перед наїздом на пішохода знаходиться в інтервалі від 90,68 км/год до 99,23 км/год. 2. час, який минув з моменту видимого зниження швидкості автомобілем, іменованим як: «Daewoo Lanos», перед пішохідним переходом до моменту наїзду на пішохода автомобілем, іменованим як: «Skoda Octavia А5» реєстраційний номер НОМЕР_1 , знаходиться в інтервалі від 5,81 с до 5,90 с. 3. час, який минув з моменту видимого виходу пішохода на проїзну частину до моменту наїзду на пішохода автомобілем, іменованим як: «Skoda Octavia А5» реєстраційний номер НОМЕР_1 , знаходиться в інтервалі від 3,37 с до 3,45 с. 4. Місце наїзду на пішохода знаходиться в межах дорожньої розмітки 1.14.1 «Зебра» та в лівій смузі руху, в напрямку попутного руху автомобіля, іменованого як: «Skoda Octavia А5» реєстраційний номер НОМЕР_1 . (т. 1 а.с. 189-199);

- висновком експерта № СЕ-19/108-25/20001-ІТ від 04.09.2025 року, в якому зазначено, що на момент проведення огляду та експертного дослідження рульове керування, робоча гальмова система та ходова частина автомобіля «Skoda Octavia А5» (номерний знак НОМЕР_1 ) знаходилися у працездатному стані. (т. 1 а.с. 201-209);

- висновком експерта № СЕ-19/108-25/25138-ІТ від 14.11.2025 року, в якому зазначено, що: 1. У цій дорожньо-транспортній ситуації водій ОСОБА_6 повинен був діяти відповідно вимогам п. 12.4, 12.9 (б) Правил дорожнього руху, а також за варіантом № 1 - відповідно вимогам п. 18.1 Правил дорожнього руху та за варіантом № 2 - відповідно вимогам п. 18.4 Правил дорожнього руху. 2. У цій дорожньо-транспортній ситуації за обома варіантами її розвитку водій ОСОБА_6 мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода ОСОБА_4 шляхом своєчасного застосування заходів гальмування та зупинки керованого ним транспортного засобу до місця наїзду, тобто шляхом виконання вимог: п. 18.1 Правил дорожнього руху - за варіантом № 1, п. 18.4 Правил дорожнього руху - за варіантом № 2. 3. У діях водія ОСОБА_6 за обома варіантами розвитку цієї дорожньо-транспортної ситуації вбачається невідповідність вимогам п. 12.4, 12.9 (б) Правил дорожнього руху, що з технічної точки зору не знаходиться у причинному зв`язку з подією цієї дорожньо-транспортної пригоди. Також у діях водія ОСОБА_6 вбачаються невідповідності вимогам: за варіантом №1 - п. 18.1 Правил дорожнього руху, за варіантом № 2 - п. 18.4 Правил дорожнього руху, що з технічної точки зору перебувають у причинному зв`язку з подією цієї дорожньо-транспортної пригоди. Також за висновками експерта, оцінка дій пішохода ОСОБА_4 у цій дорожньо-транспортній ситуації не потребує застосування спеціальних знань, а тому може бути зроблена слідчим або судом самостійно відповідно до вимог розділу 4 Правил дорожнього руху. (т. 1 а.с. 211-217).

Всі докази у кримінальному провадженні у відношенні ОСОБА_6 отримані у передбаченому Кримінальним процесуальним Кодексом України порядку, є належні та допустимі, тому суд вважає безпосередньо досліджені докази належними, допустимими, достовірними, і в сукупності достатніми для належної правової оцінки дій обвинуваченого та визнання його винуватості. Недопустимих доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини або доказів та відомостей, які стосуються особи обвинуваченого, не встановлено.

Таким чином, суд дійшов висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_6 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяли потерпілій тяжкі тілесні ушкодження, та кваліфікує дії останнього за ч.2 ст.286 КК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 65 КК України, суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно ч. 2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Верховним Судом неодноразово зазначалось, що заходи примусу повинні ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства (постанови від 31.01.2023 у справі № 759/6139/22, від 27.10.2022 у справі № 546/526/18, від 30.11.2022 у справі № 379/1657/18).

Покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації. У кожному конкретному випадку суди зобов`язані врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, його наслідки, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують чи обтяжують покарання. Досліджуючи дані про особу обвинуваченого, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчиненого злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи непогашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність утриманців), його матеріальний стан, тощо.

Так, санкцією ч. 2 ст. 286 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі строком від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого, що свідчить згідно ст. 12 КК України, про вчинення обвинуваченим тяжкого злочину.

При призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди, крім обставин, визначених ст. 65 КК України, мають враховувати не тільки наслідки, що настали внаслідок кримінального правопорушення, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб.

Вирішуючи питання про призначення виду і міри покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , суд враховує характер і ступінь тяжкості злочину, який відноситься до тяжких злочинів, сукупність всіх обставин його вчинення та дані про особу обвинуваченого, який повністю визнав свою вину, надав суду зізнавальні покази, щиро розкаявся в скоєному, дає критичну оцінку своїм діям, неодноразово приніс вибачення потерпілій, частково відшкодував шкоду потерпілій особі, одружений, не має на утриманні будь-яких осіб, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває. При цьому, суд враховує, що зазначений злочин вчинено ОСОБА_6 з необережності, внаслідок протиправної недбалості.

Щодо наявності пом`якшуючих відповідальність обставин, суд, у відповідності до ст. 66 КК України, відносить щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, часткове відшкодування завданого збитку.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , відповідно до ст.67 КК України, судом не встановлено.

З урахуванням викладеного, суд вважає за доцільне призначити покарання ОСОБА_6 у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.

Підстави для застосування положення ст. 69 КК України судом не встановлені.

Водночас суд вважає, що виправлення обвинуваченого можливе без реального відбуття призначеного йому покарання, однак в умовах здійснення контролю за його поведінкою в період строку звільнення від покарання з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

За приписами ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується лише в тому разі, коли для цього наявні умови і підстави, визначені приписами ст. 75 КК України. Підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням закон визначає переконання суду, викладене в мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання, яке ґрунтується на оцінці даних про вчинене кримінальне правопорушення, мету й мотиви, тривалість та інтенсивність протиправної поведінки тощо.

Суд вважає, що вищезазначені обставини дійсно можуть бути підставою для застосування інституту звільнення від покарання з випробуванням, оскільки не втрачена можливість соціальної реабілітації та виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Разом з тим, виходячи із фактичної тяжкості вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, зокрема, характеру діяння, обстановки, способу і місця його вчинення, з урахуванням форми, ступеня вини, обставин, що характеризують поведінку обвинуваченого до вчинення кримінального правопорушення, обставин, що безпосередньо пов`язані із вчиненням кримінального правопорушення, та характеризують поведінку останнього після вчинення кримінального правопорушення, зокрема способу життя, характеризуючі його данні, вік, а також наявність обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого, відсутність обтяжуючих відповідальність обставин, позицію потерпілої, добровільного часткового відшкодування витрат потерпілій особі, а також те, що обвинувачений до кримінальної відповідальності притягується вперше, суд приходить до висновку, що вищенаведені обставини свідчать про можливість призначення покарання з іспитовим строком, оскільки, на думку суду, перевиховання обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, безпосередньо під наглядом державних органів влади.

Зазначене у своїй сукупності утворює підставу для висновку суду про доцільність застосування до ОСОБА_6 положення ст. 75 та ст. 76 КК України, призначивши покарання з іспитовим строком 2 (два) роки з визначенням відповідних обов`язків судом, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України, оскільки таке покарання буде відповідати вимогам закону та особі винного.

Вирішуючи питання про призначення додаткового покарання, суд зазначає, що санкція ч. 2 ст. 286 КК України, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, надає можливість суду як призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати таке покарання до особи.

За наведених обставин, враховуючи думку учасників кримінального провадження, ухвалюючи вирок у цій справі, суд не вбачає підстав для того, щоб не призначати обвинуваченому додаткове покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 286 КК України.

Враховуючи обставини справи, дані про особу обвинуваченого, те, що він є особою похилого віку, має захворювання, які впливають на увагу та швидкість реакції, суд вважає за необхідне застосувати до обвинуваченого додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки.

Підсумовуючи все вище зазначене, суд вважає, що саме дана міра покарання відносно обвинуваченого є необхідною і достатньою для виправлення та попередження скоєння ним нових злочинів, враховуючи тяжкість вчиненого злочину та особу обвинуваченого.

В судовому засіданні потерпіла ОСОБА_4 заявила цивільний позов до ОСОБА_6 , ТДВ «Експрес Страхування» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок кримінального правопорушення, а також витрати на професійну правничу допомогу. В обґрунтування позовних вимог потерпіла зазначає наступне.

Щодо позовних вимог до відповідача-2 (страховика).

Шкода, пов`язана з лікуванням складає 27099,17 гривень, що підтверджується чеками на придбання лікарських засобів.

ОСОБА_4 працює у Виконавчому комітеті Благовіщенської сільської ради Василівського району Запорізької області. Відповідно до довідки про доходи № 01-07/779ВК від 12.12.2025 року, з січня 2025 року по серпень 2025 року вона отримала заробітну платню (із відрахуванням податків) в розмірі 220388,62 гривні. Таким чином середня заробітна плата за цей період склала 27548,57 гривень. За період з вересня по грудень (коли вона перебувала на лікарняному) вона отримала 47168,54 гривні, хоча з урахуванням середньої заробітної плати за попередній період мала би отримати 110194,31 гривень (27548,57х4=110194,31). Таким чином за період тимчасової втрати працездатності ОСОБА_4 не отримала доходи в сумі яка розраховується виходячи з середньої заробітної плати 110194,31 - 47168,54 = 63025,77 гривень.

Оскільки шкода заподіяна здоров`ю складається зі шкоди, пов`язаної з лікуванням та шкоди, пов`язаної з тимчасовою втратою працездатності і сумарно дорівнює 27099,17 + 63025,77 = 90124,94 гривень. Таким чином, відповідно до приписів ст. 26-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», п`ять відсотків від цієї суми дорівнює 4506,24 грн. Таким чином, зі страховика підлягає стягненню ця сума в якості відшкодування моральної шкоди.

Щодо позовних вимог до Відповідача-1 (страхувальника).

Позивачка вважає, що з вини обвинуваченого їй спричинено велику моральну шкоду, яку вона оцінює у 400 000,00 гривень, яка на її думку є достатньою для розумного задоволення потреб потерпілої особи. Оскільки відшкодуванню Відповідачем-2 (страховиком) за Законом підлягає моральна шкода в розмірі 4506,24 грн, то решту суми, яка знаходиться поза межами відповідальності страховика має сплатити Відповідач-1. Розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з Відповідача-1 складає 400 000 - 4506,24 = 395 493,76 гривень. Позивач зазначає, що отримала від Відповідача суму 30000 гривень, яку він добровільно сплатив в якості часткового відшкодування моральної шкоди. Врахувавши отримані від Відповідача-1 кошти, Позивач наполягає на стягненні з Відповідача-1 на її користь відшкодування моральної шкоди в розмірі 365 493,76 гривень.

Для поїздок до лікарні, медичних фахівців та адвоката ОСОБА_4 була змушена пересуватися на таксі, на що витратила 4028,00 гривень власних коштів, що є матеріальною шкодою та підлягає стягненню з Відповідача-1.

З метою захисту своїх прав, а також у зв`язку з відмовою відповідача добровільно відшкодувати завдану шкоду, позивачка була вимушена звернутися до адвоката за наданням правничої допомоги та складання цивільного позову та представництва у суді. Розмір витрат на правничу допомогу склав 15 000,00 гривень. Підтвердженням оплати послуг адвоката є квитанція до прибуткового касового ордеру.

Письмові відзиви на цивільний позов не надходили.

У судовому засіданні захисник обвинуваченого (цивільного відповідача-1) та сам відповідач-1 зазначили, що розрахунки матеріальної шкоди є вірними, та відповідачем не заперечуються. Щодо моральної шкоди вважали обґрунтованою до стягнення суму 150000 грн, зазначивши, що ОСОБА_6 вже відшкодовано потерпілій 80 000,00 грн, відтак просили стягнути різницю у розмірі 70 000,00 грн.

Представник відповідача-2 у судовому засіданні не заперечив проти наданих позивачкою розрахунків матеріальної та моральної шкоди. Зазначив, що із заявою про виплату страхового відшкодування ОСОБА_4 не зверталася, відтак на теперішній час шкода не відшкодована.

Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум та згідно з умовами, зазначеними у внутрішньому договорі страхування, зобов`язаний у встановленому цим Законом порядку здійснити страхову виплату у зв`язку із шкодою, заподіяною внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю та/або майну потерпілої особи, або прийняти обґрунтоване рішення про відмову в її здійсненні.

Відповідно до ч. 3 ст. 20 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 3720-IX від 21.05.2024, загальний розмір усіх здійснених страхових (регламентних) виплат у разі заподіяння шкоди життю та здоров`ю однієї потерпілої фізичної особи не може перевищувати розмір страхової суми за таку шкоду, встановлений цим Законом.

Як слідує з ч. 1 ст. 21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхова (регламентна) виплата у зв`язку з лікуванням потерпілої фізичної особи здійснюється страховиком, а у випадках, передбачених частиною першою і пунктом 3 частини другої статті 43 цього Закону, - МТСБУ, у розмірі витрат, пов`язаних з доправленням, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілої фізичної особи у відповідному закладі охорони здоров`я, включаючи витрати на спеціальний медичний, постійний сторонній догляд та придбання лікарських засобів (лікарських препаратів). Необхідність здійснення таких витрат документально підтверджується відповідним закладом охорони здоров`я, а розмір витрат - розрахунковим документом.

Статтею 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що страхова (регламентна) виплата у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілою фізичною особою здійснюється страховиком, а у випадках, передбачених частиною першою і пунктом 3 частини другої статті 43 цього Закону, - МТСБУ, у розмірі суми втрачених (неотриманих) доходів за підтверджений відповідним закладом охорони здоров`я період втрати працездатності. Втрачені (неотримані) доходи потерпілої фізичної особи оцінюються у розмірі, зокрема, 1) для працюючої особи (особи, яка працює за трудовим договором) - неотриманої середньої заробітної плати (середнього розміру доходу) за період втрати працездатності, зазначений у листку непрацездатності, яка визначається відповідно до Цивільного кодексу України в частині визначення заробітку (доходу), втраченого внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я фізичної особи, яка працювала за трудовим договором;

У відповідності до ст. 24 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик, а у випадках, передбачених частиною першою та пунктом 3 частини другої статті 43 цього Закону, - МТСБУ, здійснює потерпілій фізичній особі, яка зазнала ушкодження здоров`я внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відшкодування заподіяної їй моральної шкоди, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала потерпіла фізична особа у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у розмірі 10 відсотків страхової (регламентної) виплати у зв`язку з її лікуванням та/або втратою нею працездатності, розрахованої відповідно до статей 21-23 цього Закону.

При цьому, судом враховано, що в позовній заяві помилково здійснено посилання на приписи ст. 26-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який втратив чинність 01.01.2025.

Разом з тим, судом розглядаються позовні вимоги в заявлених позивачем межах.

Позивачем на підтвердження понесених матеріальних витрат надано належні та допустимі докази. Розмір заявленої матеріальної шкоди ніким не спростовано.

Суд вважає вказані витрати обґрунтованими та такими, що підлягають стягненню з відповідача-1 ОСОБА_6 у розмірі 4028,00 грн та з відповідача-2 ТДВ «ЕКСПРЕС СТРАХУВАННЯ» у загальній сумі 94 631,18 грн (яка складається з: 27 099,17 грн на відшкодування шкоди, пов`язаної з лікуванням; 63 025,77 грн на відшкодування шкоди, пов`язаної з тимчасовою втратою працездатності; 4506,24 грн на відшкодування моральної шкоди).

В частині позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення з ОСОБА_6 моральної шкоди у розмірі 365 493,76 грн, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості, справедливості та співмірності.

Згідно з ч.2 ст.1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Згідно ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно приписів ч. 5 ст. 128 КПК України, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Протиправність поведінки водія ОСОБА_6 , його вина, а також причинний зв`язок між заподіяною шкодою здоров`ю потерпілої та його протиправною поведінкою учасниками судового провадження не оспорювались та сумніву не піддавались, а тому з урахуванням наведених вище норм закону, потерпіла ОСОБА_4 має право на відшкодування моральної шкоди.

Оцінюючи розмір завданої моральної шкоди, суд враховує наступне.

При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди обов`язковому з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керувався, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди неможливо її обчислити за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною.

У контексті практики Європейського суду з прав людини варто зазначити, що справедливість компенсації як категорія, що застосовується й національним законодавцем, проте є не розкритою в судових прецедентах, визначається ЄСПЛ із урахуванням усіх обставин, а також особливостей справи. Суд суворо дотримується позиції, що відшкодування має виключно компенсаційний, а не каральний, обтяжуючий або запобіжний характер.

Суд враховує, що спричинені потерпілій тяжкі тілесні ушкодження завдали їй моральної шкоди, яка полягає у стресі в момент спричинення тілесних ушкоджень, фізичному болі, якого позивачка зазнала у результаті отриманих тілесних ушкоджень та, як наслідок, проведеного лікування, оперативних втручань, зокрема по видаленню ушкодженого органу (селезінки), реабілітації, яка на даний час триває.

Оцінюючи глибину таких страждань, суд бере до уваги характер спричинених тілесних ушкоджень, а саме численні переломи ребер, нижніх кінцівок, розриви селезінки та печінки, подальше видалення селезінки, та позбавлення потерпілої можливості повноцінно себе почувати, оскільки наслідки завданих тілесних ушкоджень будуть супроводжувати потерпілу протягом усього життя,

Такі обставини об`єктивно викликали в потерпілої втрату психологічної рівноваги внаслідок порушення сталого побуту; труднощів, пов`язаних із задоволенням своїх звичних побутових потреб, тривалих незручностей, спричинених перебуванням на стаціонарному лікуванні та подальшою потребою в лікуванні та постійному обстеженні.

При визначенні розміру моральної шкоди суд, поряд з урахуванням характеру та обсягу фізичних та душевних страждань, яких зазнала позивачка, їх тривалості, наслідків на майбутнє, керується також засадами розумності, виваженості та справедливості, з метою забезпечення належної сатисфакції потерпілому.

Водночас cуд ураховує, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Також, суд бере до уваги і те, що потерпіла отримала часткове відшкодування моральної шкоди від обвинуваченого у загальному розмірі 80 000 грн (30000 грн до подання позову, що відображено у позові та розмірі вимог) та 50000 грн під час розгляду провадження у суді), при цьому судом враховано, що учасниками не надано доказів виплати таких коштів, разом з тим, потерпіла не заперечувала у судовому засіданні отримання таких коштів.

Разом з тим, потерпіла свої вимоги про стягнення моральної шкоди не зменшила на відповідну суму у визначений законом спосіб, а тому суд вважає, що її вимоги в цій частині необхідно задовольнити частково у розмірі 315 493,76 грн моральної шкоди, з урахуванням вже відшкодованих коштів. Такий розмір моральної шкоди відповідає ступеню та глибині понесених душевних страждань потерпілої, їх тривалості, категорії злочину, вчиненого обвинуваченим, яке за направленістю умислу характеризується необережною виною.

Отже, цивільний позов підлягає частковому задоволенню у розмірі 315 493,76 грн.

В частині стягнення витрат на правову допомогу, суд вважає такі обґрунтованими та доведеними виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, правову допомогу потерпілій ОСОБА_4 у зазначеній справі надавав адвокат ОСОБА_5 , згідно договору про надання правничої допомоги від 03.10.2025 року.

У відповідності до п. 1 ч. 1ст. 118 КПК України до процесуальних витрат, в тому числі, належать витрати на правничу допомогу.

Згідно ч. 2 ст. 120 КПК України витрати, пов`язані з оплатою допомоги представника потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які надають правову допомогу за договором, несе відповідно потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, юридична особа, щодо якої здійснюється провадження.

За змістом ч. 1 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.

Відповідно до ч. 1ст. 126 КПК України суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою.

Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до позиції Верховного Суду, що висвітлена у постановах КЦС ВС від 09.06.2020 року по справі №466/9758/16-ц та від 15.04.2020 року по справі №199/3939/18-ц, аналізовані витрати сторони судового процесу мають бути документально підтверджені та доведені.

Згідно з висновком, який викладений у п. 21 додаткової постанови ВП ВС від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

Тобто, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю провадження, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правову допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Чинне кримінальне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, однак зобов`язує надати докази на підтвердження розміру процесуальних витрат, у тому числі на таку допомогу, що входить до предмета доказування у кримінальному провадженні (ст. 91 КПК України).

Обов`язковим переліком документів, які підтверджують витрати на професійну правову допомогу, незалежно від юрисдикції спору є: договір про надання правової допомоги; розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з позначкою банку або інший банківський документ, касові чеки тощо).

Відповідно до правового висновку, який викладений в постанові Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 01.04.2025 у справі № 148/1726/23, критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та неодмінності), а також розумності їх розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу й мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, між потерпілим - цивільним позивачем ОСОБА_4 та адвокатом ОСОБА_5 було укладено договір №6/п-286-ЗП від 03.10.2025 року про надання правничої допомоги.

Упродовж судового розгляду кримінального провадження представництво інтересів ОСОБА_4 здійснював адвокат ОСОБА_5 , що підтверджено ордером серії АР № 1668759 від 03.10.2025 року.

Адвокатом ОСОБА_5 складено та подано до суду цивільний позов, також адвокат приймав участь у 7 судових засіданнях у залі суду: 18.12.2025, 22.01.2026, 23.02.2026, 18.03.2026, 14.04.2026, 19.05.2026 та 21.05.2026.

Сторони домовились, що вартість витрат на правничу допомогу, які понесла ОСОБА_4 у цьому кримінальному провадженні становить 15000,00 грн, які сплачені ОСОБА_4 згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру б/н від 03.10.2025 року.

Також адвокатом надано опис робіт та здійснених витрат у відповідності до договору про надання правничої допомоги.

При визначенні розміру витрат на професійну правову допомогу на підставі поданих доказів, суд дійшов висновку, що заявлені витрати є співмірними зі складністю провадження, були дійсно сплачені адвокату, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат, тобто дійсності та необхідності з урахуванням при цьому конкретних обставин кримінального провадження, фінансового стану обвинуваченої та потерпілого.

Сторона захисту не клопотала про зменшення розміру таких витрат.

Отже, з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_4 підлягають стягненню витрати на професійну правову допомогу в розмірі 15 000 грн.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 118 КПК України до процесуальних витрат відносяться витрати, пов`язані із залученням експертів, які згідно з ч. 2 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку стягуються з обвинуваченого на користь держави.

Відповідно до ст. 126 КПК України питання щодо процесуальних витрат вирішується судом у вироку, який підлягає обов`язковому виконанню, зокрема, в частині їх стягнення.

З матеріалів кримінального провадження встановлено, що в ході досудового розслідування були проведені експертизи:

- судова фототехнічна експертиза, висновок № СЕ-19/108-25/20194-ФП від 15.10.2025 року, і згідно довідки її вартість становить 5 348 гривень 40 копійок;

- судова інженерно-транспортна експертиза за експертною спеціальністю 10.2 «Дослідження технічного стану транспортних засобів», висновок №СЕ-19/108-25/20001-ІТ від 04.09.2025 року, і згідно довідки її вартість становить 5 348 гривень 40 копійок;

- судова інженерно-транспортна експертиза за експертною спеціальністю 10.1 «Дослідження обставин і механізму дорожньо-транспортних пригод», висновок №СЕ-19/108-25/25138-ІТ від 14.11.2025 року, і згідно довідки її вартість становить 5 348 гривень 40 копійок.

Загальна сума витрат, пов`язаних із залученням експертів у кримінальному провадженні, складає 16 045 гривень 20 копійок.

Враховуючи, що по даному кримінальному провадженню в ході досудового розслідування було проведено експертизи, висновки яких покладені в основу обвинувачення, і органом досудового розслідування документально підтверджені процесуальні витрати на проведення експертиз на загальну суму 16 045 грн 20 коп., суд вважає за необхідне стягнути вказані витрати із обвинуваченого ОСОБА_6 на користь державного бюджету України

Крім того, як встановлено судом, у ході досудового розслідування даного кримінального провадження слідчим суддею було застосовано заходи забезпечення кримінального провадження у виді накладення арешту на майно.

Частиною 4 ст. 174 КК України передбачено, що суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Згідно з ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду міста Запоріжжя від 27 серпня 2025 року, накладено арешт на транспортний засіб «Skoda Octavia А5», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який на праві приватної власності належить ОСОБА_11 , з позбавленням права відчуження, розпорядження, користування ним власником та іншими довіреними особами.

Ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду міста Запоріжжя від 03 листопада 2025 року частково задоволено клопотання власника майна ОСОБА_11 про скасування арешту майна. Передано на відповідальне зберігання ОСОБА_11 арештоване майно, а саме: автомобіль «Skoda Octavia А5», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та заборонено відчужувати вказане майно, а також змінювати будь-які характеристики та ідентифікуючі ознаки цього майна до прийняття кінцевого процесуального рішення у кримінальному провадженні чи ухвалення відповідного судового рішення або рішення слідчого судді.

Суд вважає, що арешт, накладений ухвалами слідчого судді Дніпровського районного суду міста Запоріжжя від 27 серпня 2025 року та 03 листопада 2025 року, підлягає скасуванню в повному обсязі, відповідно до положень ч. 4 ст. 174 КПК України, оскільки у застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна (речових доказів) відпала потреба.

Долю речових доказів вирішити в порядку ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 100, 128, 129, 368, 373, 374, 376, 615 КПК України, ст. ст. 65-66, 75-77, ч. 2 ст. 286 КК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити йому основне покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі та додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від відбування основного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 2 (два) роки.

Відповідно до ст. 76 КК України зобов`язати ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 :

- періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання/роботи;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом пробації.

Стягнути з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави процесуальні витрати за проведення судових експертиз у сумі 16 045 (шістнадцять тисяч сорок п`ять) гривень 20 копійок.

Скасувати арешт, накладений ухвалами слідчого судді Дніпровського районного суду міста Запоріжжя від 27 серпня 2025 року та 03 листопада 2025 року на автомобіль марки «Skoda Octavia А5», реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_11 .

Речові докази:

- цифровий носій (диск), на якому знаходиться відеозапис, на якому зафіксовано обставини і механізм дорожньо-транспортної пригоди - залишити в матеріалах кримінального провадження.

Цивільний позов ОСОБА_4 до 1. ОСОБА_6 , 2. Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої у результаті дорожньо-транспортної пригоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 4 028 (чотири тисячі двадцять вісім) гривень 00 копійок матеріальної шкоди, 315 493 (триста п`ятнадцять тисяч чотириста дев`яносто три) гривні 76 копійок моральної шкоди, 15 000 (п`ятнадцять тисяч) гривень 00 копійок витрат на правничу допомогу.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» на користь ОСОБА_4 27 099 (двадцять сім тисяч дев`яносто дев`ять) гривень 17 копійок шкоди, пов`язаної з лікуванням, 63 025 (шістдесят три тисячі двадцять п`ять) гривень 77 копійок на відшкодування шкоди, пов`язаної з тимчасовою втратою працездатності, 4 506 (чотири тисячі п`ятсот шість) гривень 24 копійки на відшкодування моральної шкоди, а всього стягнути суму 94 631 (дев`яносто чотири тисячі шістсот тридцять одна) гривня 18 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Запорізького апеляційного суду.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Роз`яснити обвинуваченому право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається, обвинуваченому та прокурору.

Учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні, надіслати копію судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення.

Суддя ОСОБА_1