Рішення № 136686979, 07.05.2026, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/15301/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2026 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області у складі:

головуючої судді Балацької О.Р.,

з участю секретаря судового засідання Кулікович Д.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАРТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позицій сторін.

В Рівненський міський суд Рівненської області з позовною заявою до ОСОБА_1 звернувся представник Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАРТ» адвокат Кхатер Фаді Еліас про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, в якій позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за теплову енергію, витрачену на функціонування внутрішньобудинкових систем опалення в розмірі 52 995 грн. 96 коп.; визнати, що нежитлове торгово-офісне приміщення № ІІ, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 є об`єктом, щодо якого надавались послуги з теплопостачання відповідно до договору № 02/73-п від 15 січня 2021 року між ТОВ «СТАРТ» та ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що ТОВ «СТАРТ» є належним виконавцем житлово-комунальних послуг у сфері теплопостачання, здійснює господарську діяльність з виробництва та постачання теплової енергії на підставі відповідних ліцензій, виданих Рівненською обласною державною адміністрацією, та забезпечує теплопостачання багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 . Позивач покликається на те, що відповідач ОСОБА_1 є власником нежитлового торгово-офісного приміщення № ІІ загальною площею 873,3 кв.м у вказаному будинку, а 15 січня 2021 року між сторонами було укладено договір № 02/73-п про постачання теплової енергії та гарячої води. За твердженням позивача, у період з 01 листопада 2022 року по 31 січня 2024 року ТОВ «СТАРТ» належним чином надавало відповідачу послуги з теплопостачання, у тому числі послуги, пов`язані із забезпеченням функціонування внутрішньобудинкових систем опалення, однак відповідач здійснювала оплату не в повному обсязі, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 52 995 грн. 96 коп. Позивач вказує, що нарахування здійснювались відповідно до вимог Закону України «Про теплопостачання», Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ України № 315 від 22 листопада 2018 року. На думку позивача, спірна заборгованість стосується саме теплової енергії, витраченої на загальнобудинкові потреби та функціонування внутрішньобудинкових систем опалення, розподіл якої між споживачами здійснюється пропорційно площі приміщень, у тому числі приміщень з індивідуальним опаленням або транзитними мережами. Позивач також зазначає, що під час розгляду попередньої цивільної справи № 569/3593/24 судами було звернуто увагу на недостатню конкретизацію виду послуг та порядку розрахунку заборгованості, у зв`язку з чим у даному позові уточнено правову природу нарахувань та детально наведено порядок їх визначення. Крім того, позивач наголошує, що відповідач фактично користувалась об`єктом нерухомості, який є частиною єдиної внутрішньобудинкової системи теплопостачання, а тому зобов`язана брати участь у витратах на її функціонування незалежно від способу використання приміщення чи наявності окремих джерел опалення. У зв`язку із наведеним позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за житлово-комунальні послуги та визнати, що належне відповідачу нежитлове приміщення є об`єктом, щодо якого надавались послуги з теплопостачання відповідно до укладеного між сторонами договору.

Представник відповідача заперечує проти задоволення позову, вказавши, що позивач раніше звертався до суду з аналогічними вимогами до того ж відповідача у справі № 569/3593/24, за результатами розгляду якої судами було надано оцінку доказам та встановлено недоведеність і необґрунтованість заявлених вимог. На думку відповідача, новий позов фактично ґрунтується на тих самих правовідносинах, доказах та обставинах, а його подання спрямоване на повторну переоцінку вже встановлених судом фактів. Крім того, представник відповідача зазначає, що позивач не надав належних і допустимих доказів правильності розрахунку заборгованості, не конкретизував склад заявлених до стягнення послуг та не підтвердив застосування розрахунків відповідно до вимог Методики розподілу теплової енергії. У зв`язку з цим відповідач вважає дії позивача зловживанням процесуальними правами та просить суд повернути позовну заяву або, у разі продовження розгляду справи, відмовити у задоволенні позову повністю.

ІІ. Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 липня 2025 року справу передано судді Балацькій О.Р.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 11 серпня 2025 року зазначена позовна заява прийнята до розгляду та відкрите провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. (а.с. 139-140)

Представник відповідача адвокат Гольонко М.М. у своєму відзиві заперечує проти задоволення позову, вважаючи заявлені вимоги незаконними, необґрунтованими та такими, що вже були предметом судового розгляду між тими самими сторонами. Також зазначає, що позивач не надав належних доказів на підтвердження правильності розрахунку заборгованості та фактично зловживає процесуальними правами шляхом повторного звернення з тотожним позовом. (а.с. 164-169)

Представником відповідача адвокатом Кхатер Ф.Е. долучено до матеріалів справи копії заяв від 29 та 30 жовтня 2025 року, адресованих ТОВ «Старт», як додаткові докази на підтвердження обставин, на які посилаються сторони у справі. (а.с. 178-181)

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 02 грудня 2025 року задоволено клопотання представника позивача, витребувано в об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Толстого 10» (ЄДРПОУ 43535800) технічний паспорт на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 185-186)

На виконання вимог ухвали суду від 02 грудня 2025 року Головою правління ОСББ «Толстого 10» надано оригінал технічного паспорта, інвентаризаційна справа № 160. (а.с. 203)

Представником відповідача адвокатом Кхатер Ф.Е. долучено до матеріалів справи копії рахунків за січень-грудень 2025 року та копії платіжних доручень, які, на думку представника, підтверджують здійснення відповідачем оплат за теплову енергію за інший період, ніж той, що є предметом спору у даній справі. (а.с. 205-223)

У письмових дебатах представник відповідача адвокат Гольонко М.М. зазначила, що спір між тими ж сторонами щодо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги вже був предметом розгляду у справі № 569/3593/24, за результатами якого постановою Рівненського апеляційного суду відмовлено у задоволенні позову, а Верховний Суд відмовив у відкритті касаційного провадження. На думку представника відповідача, позивач фактично повторно звернувся до суду з тотожними вимогами, змінивши лише формулювання позовних вимог щодо витрат на функціонування внутрішньобудинкових систем опалення, які входять до складу житлово-комунальних послуг та вже були предметом судового розгляду. Крім того, представник відповідача звернула увагу суду на те, що докази, долучені позивачем у даній справі, є аналогічними тим, які вже досліджувалися судами у попередній справі, а надані під час розгляду технічний паспорт будинку та відповіді ОСББ свідчать про невідповідність використаних позивачем даних щодо опалювальної площі приміщень фактичним показникам. У зв`язку з цим просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. (а.с. 234-235)

Представник позивача адвокат Кхатер Ф.Е. у письмовій промові (заключному слові) зазначив, що предметом розгляду у даній справі є вимога ТОВ «Старт» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 52 995,96 грн за період з 01.11.2022 року по 31.01.2024 року за теплову енергію, витрачену на функціонування внутрішньобудинкових систем опалення. Вказав, що відповідач фактично звела свої заперечення до посилань на попередній судовий розгляд справи № 569/3593/24 та загальної незгоди із проведеним нарахуванням, однак не надала суду жодного контррозрахунку, не спростувала застосовану позивачем формулу розрахунку, не зазначила, які саме показники є неправильними, та не подала альтернативного розрахунку суми боргу. Зазначив, що у даній справі позивач конкретизував правову та фактичну природу заявлених вимог, оскільки заборгованість заявлена саме за теплову енергію, витрачену на функціонування внутрішньобудинкових систем опалення, що відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 315 від 22.11.2018 року, входить до складу загальнобудинкових потреб на опалення. Представник позивача звертав увагу, що відповідач є власником нежитлового торгово-офісного приміщення № ІІ у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а тому бере участь у розподілі відповідних витрат. Також зазначив, що матеріали справи містять відповіді ОСББ «Толстого 10», технічний паспорт будинку, довідки-розрахунки, акти та звіти з вузлів обліку, які підтверджують використані позивачем вихідні дані та порядок здійснення нарахувань. Наголосив, що при визначенні заборгованості позивачем застосовано порядок розрахунку, передбачений Методикою № 315, а саме спочатку визначено загальний обсяг теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення, після чого визначено частку, що припадає на приміщення відповідача, із застосуванням формули 15 Методики. Вказав, що відповідач не довела неправильності жодного із показників розрахунку, не спростувала обсягів теплової енергії, площ приміщень чи застосованих тарифів. Щодо доводів відповідача про наявність раніше розглянутої справи № 569/3593/24 зазначав, що сам факт існування попереднього судового розгляду не свідчить про тотожність спору, оскільки у цій справі позивач конкретизував предмет та підстави позову, а попередній розгляд завершився відмовою у позові у зв`язку з недостатньою конкретизацією окремих елементів розрахунку, а не через встановлення відсутності обов`язку відповідача оплачувати відповідні витрати. Представник позивача також звертає увагу на те, що відповідач у наступних періодах здійснювала платежі за теплову енергію, спожиту для функціонування внутрішньобудинкових систем опалення, що, на думку позивача, свідчить про розуміння відповідачем природи відповідних нарахувань та суперечливість її процесуальної позиції у даній справі. Посилаючись на принципи справедливості, добросовісності та розумності, просить суд врахувати, що відповідач не надала належного доказового спростування розрахунку позивача, а тому просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Інших заяв та клопотань до суду від учасників справи не надходило.

З`ясувавши фактичні обставини справи, на які позивач посилається, як на підставу своїх вимог, а відповідач - заперечень на позовні вимоги, дослідивши та оцінивши докази з точки зору належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з огляду на таке.

ІІІ. Фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин та докази.

Суд встановив, що відповідач ОСОБА_1 є власником нежитлового торгово-офісного приміщення № ІІ, загальною площею 873,3 кв.м, розташованого у багатоквартирному будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. (а.с. 30)

Судом встановлено, що ТОВ «Старт» є виконавцем послуг з постачання теплової енергії до вказаного будинку та здійснює нарахування плати за теплову енергію відповідно до вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 № 315. (а.с. 10-16)

Як убачається із позовної заяви та поданих позивачем розрахунків, предметом нарахування у даній справі є саме частка теплової енергії, витраченої на функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будинку, яка відповідно до Методики № 315 входить до складу загальнобудинкових потреб на опалення.

На підтвердження заявлених вимог позивачем до матеріалів справи долучено: довідку-розрахунок заборгованості, рахунки на оплату послуг, акти звірки, акти зняття показників вузлів обліку теплової енергії, звіти з вузлів комерційного обліку, платіжні інструкції, технічний паспорт на будинок, а також відповіді ОСББ «Толстого 10».

Із відповіді ОСББ «Толстого 10» від 04.01.2021 року вбачається, що будинок за адресою: АДРЕСА_2 є новозбудованим, не всі житлові та нежитлові приміщення на той момент експлуатувались співвласниками, при цьому опалювальна площа приміщень, які фактично використовувались або щодо яких заявлено наміри експлуатації з використанням послуг теплопостачання, становила 3186,2 кв.м. Також ОСББ повідомило, що загальна площа приміщень у будинку, в яких встановлено індивідуальні системи опалення, становить 7426,3 кв.м.

Із відповіді ОСББ «Толстого 10» від 21.07.2025 року судом встановлено, що від ТОВ «Старт» надходив лист від 14.12.2020 року щодо надання інформації про площі приміщень будинку.

Судом досліджено технічний паспорт на будинок за адресою: вул. Саймона Сміта / Толстого, 10, а також надані позивачем розрахунки нарахувань за спірний період.

Як убачається із довідки-розрахунку та письмових пояснень представника позивача, визначення суми заборгованості здійснювалося у декілька етапів відповідно до Методики № 315.

Зокрема, позивачем визначався загальний обсяг теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення як різниця між загальним обсягом теплової енергії, визначеним за показниками вузла комерційного обліку, обсягом теплової енергії, витраченої на гаряче водопостачання, та сумарним обсягом теплової енергії, спожитої окремими приміщеннями.

Після цього позивачем визначалась частка теплової енергії, яка припадає на приміщення відповідача, із застосуванням формули 15 Методики № 315, виходячи із площі приміщення відповідача та площі усіх опалювальних приміщень будинку, що беруть участь у розподілі.

Судом встановлено, що відповідачем не подано контррозрахунку заявленої до стягнення суми, не надано доказів неправильності використаних позивачем вихідних даних, не спростовано застосовані тарифи, показники вузлів обліку чи сам порядок розподілу теплової енергії, передбачений Методикою № 315.

Відповідач у поданому відзиві та під час розгляду справи посилалась на те, що між сторонами раніше розглядалась цивільна справа № 569/3593/24 за позовом ТОВ «Старт» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у тому ж розмірі.

Судом встановлено, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області у справі № 569/3593/24 позов було задоволено, однак постановою Рівненського апеляційного суду від 20.08.2024 року рішення суду першої інстанції скасовано та у задоволенні позову відмовлено. Ухвалою Верховного Суду від 03.10.2024 року відмовлено у відкритті касаційного провадження.

Разом із тим, із змісту постанови апеляційного суду та ухвали Верховного Суду вбачається, що підставою для відмови у задоволенні позову у справі № 569/3593/24 була недостатня конкретизація складових заявленої заборгованості та недостатність окремих доказів щодо порядку розрахунку, а не встановлення відсутності у відповідача обов`язку оплачувати витрати на функціонування внутрішньобудинкових систем опалення.

Судом також встановлено, що у цій справі позивач визначив предмет заявлених вимог, прямо зазначивши, що стягненню підлягає заборгованість саме за теплову енергію, витрачену на функціонування внутрішньобудинкових систем опалення, та надав письмові докази і пояснення щодо механізму розрахунку.

Під час розгляду справи судом також досліджувались подані позивачем рахунки та платіжні документи за інші періоди, з яких убачається, що відповідач у подальшому здійснювала оплату нарахувань за теплову енергію, витрачену на функціонування внутрішньобудинкових систем опалення, однак такі платежі стосувалися інших розрахункових періодів та не погашали заборгованість за період з 01.11.2022 року по 31.01.2024 року.

Оцінивши зібрані у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем доведено факт існування між сторонами правовідносин з надання житлово-комунальних послуг, належність відповідачу нежитлового приміщення у будинку, щодо якого здійснюється розподіл теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення, факт надання відповідних послуг, порядок та механізм здійснення нарахувань відповідно до Методики № 315, а також розмір заборгованості за спірний період.

При цьому відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували правильність проведеного позивачем розрахунку або підтверджували відсутність у відповідача обов`язку зі сплати нарахованих сум.

ІV. Застосовані норми права та мотиви з яких виходить суд при прийнятті рішення.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, власність зобов`язує.

Статтею 322 ЦК України передбачено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

За статтею 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними зі спільним майном.

Згідно статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, і яке згідно ст. 11 ЦК України виникає в тому числі і з договорів.

Норма статті 526 ЦК України передбачає, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Стаття 3 Закону України «Про теплопостачання» вказує, що відносини між суб`єктами діяльності у сфері теплопостачання регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про теплопостачання» тариф на теплову енергію для споживача визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Тарифи повинні враховувати собівартість теплової енергії і забезпечувати рентабельність суб`єкта господарювання. Рентабельність визначається органом, уповноваженим встановлювати тарифи. Тарифи на теплову енергію, що виробляється та постачається суб`єктом господарювання за допомогою систем автономного теплопостачання, формуються та встановлюються з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Встановлення тарифів на теплову енергію нижче розміру економічно обґрунтованих витрат на її виробництво, транспортування та постачання не допускається.

Згідно з ч. ч. 1, 3 статті 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках. Норми цього Закону застосовуються з урахуванням особливостей, встановлених законами, що регулюють відносини у сферах постачання та розподілу електричної енергії і природного газу, постачання теплової енергії, централізованого постачання гарячої води, централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Відповідно до ч. ч. 2, 3, 7 статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець послуги з постачання теплової енергії повинен забезпечити постачання теплоносія безперервно, з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску. Постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період. Послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. При цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Порядок оплати за житлово-комунальні послуги визначений у статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою.

Обов`язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім наведених положень законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК України.

Частиною шостою статті 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Відповідно до вимог статті 25 Закону України «Про теплопостачання» у разі відмови оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, від 20 квітня 2016 року у справі№ 6-2951цс15, та у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц (провадження № 61-11107св18), від 02 листопада 2020 року у справі № 753/7790/16-ц (провадження № 61-11932св19).

Зазначені положення кореспондуються з пунктами 4, 14 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198, якими передбачено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією; споживач зобов`язаний до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання укласти з теплопостачальною організацією такий договір.

Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 22 листопада 2018 року за № 315, що зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 28 грудня 2018 року за № 1502/32954, було затверджено Методику розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг (далі - Методика).

Як встановлено судом, відповідач ОСОБА_1 є власником нежитлового торгово-офісного приміщення № ІІ у багатоквартирному будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а тому є споживачем житлово-комунальних послуг у розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та учасником правовідносин щодо розподілу витрат на загальнобудинкові потреби опалення.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення не плати за індивідуальне опалення приміщення відповідача, а саме заборгованості за теплову енергію, витрачену на функціонування внутрішньобудинкових систем опалення, яка відповідно до Методики № 315 входить до складу загальнобудинкових потреб на опалення.

Відповідно до пункту 2 розділу І Методики № 315 загальнобудинкові потреби на опалення включають, зокрема, витрати на функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі.

Отже, обов`язок співвласників будинку брати участь у витратах на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення прямо передбачений чинним законодавством та не залежить виключно від факту індивідуального споживання теплової енергії конкретним приміщенням.

Суд враховує, що внутрішньобудинкова система опалення є єдиним інженерним комплексом будинку, функціонування якого забезпечує постачання теплової енергії усім приміщенням будинку, а тому витрати на її функціонування підлягають розподілу між усіма співвласниками відповідно до вимог Методики № 315.

Як убачається з матеріалів справи, позивачем надано розрахунок заборгованості, здійснений відповідно до вимог Методики № 315, згідно з яким спочатку визначався загальний обсяг теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення, а після цього - частка такого обсягу, яка припадає на приміщення відповідача пропорційно площі належного їй приміщення.

Судом встановлено, що при здійсненні розрахунку позивачем використовувались дані вузлів комерційного обліку теплової енергії, показники щодо загального обсягу теплової енергії, витраченої на гаряче водопостачання, а також дані щодо площ приміщень будинку, що підтверджується долученими до справи письмовими доказами.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

За практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладаються законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає (постанова Верховного Суду від 18 червня 2020 року у справі № 752/18470/16-ц, провадження № 61-48409св18).

Суд зазначає, що відповідачем не спростовано ані вихідні дані розрахунку, ані застосовану формулу, ані тариф, ані площу належного їй приміщення, що виключає можливість визнання доводів про необґрунтованість нарахувань такими, що підтверджені належними доказами.

Суд також бере до уваги, що посилання відповідача на попередній судовий розгляд не свідчить про наявність підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки у межах даної справи позовні вимоги є конкретизованими як щодо предмета, так і щодо правової та фактичної підстави позову, що виключає тотожність спору у розумінні процесуального закону.

Оцінюючи подані позивачем докази у їх сукупності, суд виходить із того, що вони є належними, допустимими, достовірними та достатніми для висновку про наявність у відповідача обов`язку зі сплати заявленої суми заборгованості за спірний період.

За таких обставин доводи позивача знайшли своє підтвердження під час судового розгляду, тоді як заперечення відповідача ґрунтуються на загальному незгодженні із нарахуванням та не містять належного доказового обґрунтування, у зв`язку з чим не можуть бути покладені судом в основу висновку про відмову у задоволенні позову.

Аналізуючи доводи позивача у сукупності з дослідженими судом доказами, суд виходить із того, що заявлені позовні вимоги є належним чином обґрунтованими, підтвердженими письмовими доказами, узгодженими між собою та такими, що відповідають вимогам чинного законодавства щодо порядку визначення та розподілу витрат на теплову енергію, витрачену на функціонування внутрішньобудинкових систем опалення. Водночас заперечення відповідача носять загальний характер, не містять конкретного спростування ні вихідних даних розрахунку, ні застосованої Методики № 315, ні тарифів чи площі приміщення, а тому не можуть бути визнані належним доказом необґрунтованості позову. За таких обставин суд доходить висновку, що доводи позивача знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи, а заявлена до стягнення заборгованість у розмірі 52 995,96 грн є доведеною та правомірною, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Частиною 1 ст. 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 2 ст. 141 ЦПК України).

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 4 844 грн. 80 коп., згідно платіжної інструкції № 336 від 22.02.2025 (АБ «УКРГАЗБАНК»), що відповідає граничному розміру ставки судового збору встановленої законом за подання позовної заяви майнового характеру.

Оскільки позов підлягає задоволенню, відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача необхідно стягнути понесені ним судові витрати на сплату судового збору в розмірі 4 844(чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 19, 21, 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», статтями 3, 12, 13, 81, 141,200, 206, 259, 263-265, 354, 352ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАРТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАРТ» заборгованість за житлово-комунальні послуги, а саме теплову енергію, витрачену на функціонування внутрішньобудинкових систем опалення, в розмірі 52 995 (п`ятдесят дві тисячі дев`ятсот дев`яносто п`ять) гривень 96 копійок.

Визнати, що нежитлове торгово-офісне приміщення № ІІ, загальною площею 873,30 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , є об`єктом, щодо якого надавались послуги з теплопостачання відповідно до договору № 02/73-п від 15 січня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Старт» та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАРТ» витрати пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.

Учасники справи:

Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАРТ», місцезнаходження: вул. Будівельників, буд. 9, м. Рівне, Рівненського р-ну, Рівненської обл., 33016, ЄДРПОУ 23305207.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 РНОКПП НОМЕР_1 .

Повний текст судового рішення складено та підписано 18 травня 2026 року після виходу судді з щорічної відпустки.

Суддя Ольга БАЛАЦЬКА