Рішення № 136685443, 14.05.2026, Фастівський міськрайонний суд Київської області

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,

e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699

2/381/1081/26

381/662/26

Рішення

Іменем України

14 травня 2026 року Фастівський міськрайонний суд Київської області у складі головуючого судді Самухи В.О., за участю секретаря судового засідання Папруги А.С., розглянувши у відкритому судовому засідання в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

встановив:

У лютому 2026 року представницею товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі, ТОВ «Споживчий центр», позивач) з використанням системи «Електронний суд» подано позов до Фастівського міськрайонного суду Київської області про стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 8 919,00 грн. з ОСОБА_1 (далі, відповідач).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25.04.2024 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», як кредитодавцем, та ОСОБА_1 , як позичальником, було укладено кредитний договір (оферти) № 25.04.2024-100000966, за яким ТОВ «Споживчий центр» надало кредит в розмірі 3 000,00 грн., а відповідач зобов`язався повернути кредит через 98 календарних днів та сплатити проценти, комісію за надання кредиту.

Відповідачем електронним цифровим підписом підписано пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), заявку на отримання кредиту, підтверджено укладення кредитного договору та отримано на свій рахунок вищевказані кошти.

Згідно тверджень позивача, позичальник своїх обов`язків щодо повернення коштів у повному обсязі не виконав, не сплатив заборгованість за тілом кредиту, проценти та комісію за надання кредиту, в розмірі та на умовах передбачених договором.

Станом на дату подання позову, загальний розмір заборгованості за кредитним договором № 25.04.2024-100000966 від 25.04.2024 року становить 8 919,00 грн. та включає: заборгованість за тілом кредиту 3 000,00 грн.,заборгованість за процентами 3 969,00 грн., заборгованість за комісією 450,00 грн., неустойка 1 500 грн.

Зазначені вище суми позивач просить стягнути з відповідача в примусовому порядку, а також просить стягнути з відповідача понесені позивачем витрати зі сплати судового збору у сумі 2 662,40 грн.

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 18 лютого 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження у справі, вирішено проводити судовий розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

09 березня 2026 року відповідачем електронною поштою поданий відзив.

Узагальнений зміст відзиву на позовну заяву свідчить про часткове заперечення відповідача проти позовних вимог.

Відповідач визнає основний борг у сумі 3 000 грн., однак не погоджується із розміром штрафів, пені та відсотків, які вважає завищеними. Стверджує, що відповідно до норм ЦК України суд має право зменшити неустойку, якщо вона є надмірною, тому просить зменшити штрафні санкції до справедливого рівня. Також врахувати, що прострочення виникло в умовах воєнного стану, який суттєво погіршив його матеріальне становище через втрату роботи та зменшення доходів. Відповідач має намір добровільно виконати свої зобов`язання та просить надати можливість погасити суму основного боргу у розстрочку протягом 2 місяців рівними платежами.

12 березня 2026 року представником позивача з використанням системи «Електронний суд» подана відповідь на відзив.

Зі змісту відзиву слідує, що загальні витрати за споживчим є співмірними, враховуючи строк кредитування. Жодних нарахувань поза межами строку кредитування, зокрема, у порядку, передбаченому ст. 625 ЦК України, позивачем не здійснювалось.

Позивач стверджує, що за відсутності доказів повного чи часткового повернення коштів позичальником, існують підстави для стягнення з нього заборгованості за договором, а також неустойки.

27 березня 2026 року до суду надійшло клопотання відповідача про витребування доказів, зокрема, витребувати оригінал кредитного договору та первинних документів щодо видачі кредиту, так як відсутні підтвердження щодо надання відповідачу грошових коштів та обґрунтований розрахунок заборгованості.

В судове засідання представник позивача, будучи повідомленим належним чином про час і дату проведення судового засідання не з`явився, у відповіді на відзив просив розгляд справи здійснювати без участі представника позивача, позовні вимоги підтримують.

В судове засідання відповідач, будучи належним чином повідомленим про час і дату проведення судового засідання, не з`явився, причин неявки не повідомив, клопотання про відкладення судового засідання чи оголошення перерви не заявив.

З урахуванням викладеного, на підставі приписів частини 1 статті 233 ЦПК України, суд проводить розгляд справи без участі представника позивача, відповідача.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

В судовому засіданні було вирішеним та відхиленим клопотання відповідача про витребування доказів, як таке, що подане з порушення строків, передбачених статтею 83, 84 ЦПК України та без наведення інформації про причини неможливості своєчасного заявлення клопотання.

06 травня 2026 року суд, закінчивши з`ясування обставин справи та перевірку їх доказами, перейшов на стадію ухвалення судового рішення, у відповідності до приписів статті 244 ЦПК України, ухвалення та проголошення судового рішення було відкладеним до 14 травня 2026 року до 11 години 30 хвилин.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Зокрема, судом встановлено, що між ТОВ «Споживчий центр», як кредитором, та ОСОБА_1 , як позичальником, було укладено кредитний договір (оферти) № 25.04.2024-100000966 від 25.04.2024.

Договір укладено шляхом ознайомлення позичальника з пропозицією про укладення кредитного договору, подання заявки на укладення кредитного договору № 25.04.2024-100000966 від 25.04.2024 та погодження заяви кредитором.

Сума кредиту становить 3 000 гривень, загальний строк кредитування 98 днів, фіксована процентна ставка 1,35 % день, комісія з надання кредиту 450 гривень одноразово, що відповідає 15 % від наданого кредиту. Дата повернення кредиту 31.07.2024 року. Загальні витрати по споживчому кредиту 3 335,89 гривень. Орієнтовна загальна вартість кредиту 6 335,89 гривень.

Договір укладений в електронній формі, шляхом прийняття пропозиції про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферти), що відповідає приписам статті 205, 207 ЦК України (а. с. 14-19).

Факт надання грошових коштів позичальнику у сумі 3 000 гривень підтверджується квитанцією № 2454309395 від 25.04.2024 року про перерахування грошових коштів, що містить посилання на номер кредитного договору, за яким було здійснено перерахування коштів (а. с. 22).

Згідно наданої позивачем довідки-розрахунку, заборгованість по кредитному договору складає 3 000 гривень основний борг, 3 969 гривень проценти (нараховані за період з 25.04.2024 по 31.07.2024, тобто за 98 днів), 450 гривень комісія за надання кредиту, 1 500 гривень неустойка (а. с. 29).

Аналізуючи встановлені обставин справи, суд вважає, що спірні правовідносини сторін урегульовані положеннями ЦК України та Законом України «Про споживче кредитування», Законом України «Про електронну комерцію» (тут і надалі в редакціях, чинних на дату укладення договору).

Зокрема, згідно приписів пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно приписів частини 1, 2, 4 статті 201 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно приписів частини 1 статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно приписів частини 1 статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно приписів абзацу 1, 2 частини 1 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно приписів частини 2 цієї статті, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно приписів частини 1 статті 13 Закону України «Про споживче кредитування», Договір про споживчий кредит, договори про надання супровідних послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію"). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Зміст процитованих вище правових норм свідчить про те, що правочин, в тому числі й договір, є законодавчо визначеною підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків.

Формою правочину є усна, або письмова, специфічним видом якої є електронна форма правочину.

При цьому, для дотримання письмової, в тому числі й електронної форми правочину, є наявність підпису сторін.

Далі, згідно приписів пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-комунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру.

Згідно приписів пункту 5 частини 1 статті 3 цього закону, електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно приписів пункту 6 частини 1 статті 3 цього закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Згідно приписів пункту 7 частини 1 частини 3 цього закону, електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-комунікаційних систем.

Згідно приписів пункту 12 частини 1 статті 3 цього закону, одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Згідно приписів абзацу 9 частини 1 статті 5 цього закону, одним із основних принципів у сфері електронної комерції є однаковість юридичної сили електронних правочинів та правочинів, укладених в іншій формі, передбаченій законодавством.

Згідно приписів частини 1 статті 10 Закону України «Про електронну комерцію», електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт).

Згідно приписів частини 1 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно частини 3 цієї статті, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно частини 4 цієї статті, пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

Згідно частини 6 цієї статті, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно приписів частини 12 цієї статті, електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно приписів частини 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Далі, згідно приписів частини 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно приписів частини 1 статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно приписів частини 2 статті 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно приписів абзацу 2 частини 2 статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно приписів частини 1 статті 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Далі, згідно приписів частини 1 статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Враховуючи зміст наведених вище правових норм, суд приходить до висновку, що позивачем у справі надані належні та допустимі докази щодо укладення договору у спосіб, передбачений ЦК України та Законом України «Про електронну комерцію» та погодження істотних умов цього договору.

Тому, з урахуванням презумпції правомірності правочинів та відсутності в суду даних про його нікчемність, суд приходить до висновку, що кредитний договір, укладений позивачем, як кредитором, та відповідачем, як позичальником є чинним та, відповідно, є регулятором правовідносин сторін спору.

Згідно приписів частини 1 статті 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

За змістом частини 2 статті 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики.

Згідно приписів частини 1 статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно приписів частини 1 статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно приписів частини 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Згідно приписів частини 1, 2 статті 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Далі, згідно приписів частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно приписів частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Далі, згідно приписів частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно приписів частини 1 статті 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно приписів пункту 5 частини 2 статті 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі.

З урахуванням наведених правових норм та встановлених обставин справи, суд погоджується з доводами позивача про отримання відповідачем кредиту у сумі 3 000 гривень та виникнення в останнього зобов`язань по сплаті процентів, комісії та поверненню коштів після закінчення визначеного договором строку кредитування.

Суд враховує, що відповідачем було подано відзив на позов, в якому він визнав обставини щодо отримання коштів за договором та просив надати суд можливість сплатити ці кошти рівними платежами протягом 2 місяців з огляду на скрутне матеріальне становище.

Як слідує з довідки позичальника, проценти у сумі 3 969 гривень нараховані за період з 25.04.2024 по 31.07.2024, також нарахована комісія у сумі 4 50 гривень (а. с. 29).

Разом із тим, згідно умов кредитного договору, загальні витрати за споживчий кредитом складають 3 335,89 гривень.

В силу приписів пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Тому, загальний розмір усіх платежів позичальника за договору (за виключенням штрафних санкцій і додаткових платежів за порушення умов зобов`язання) не може перевищувати визначеного договором загального розміру витрат за споживчим кредитом, в цьому випадку 3 335,89 гривень.

В цьому випадку суд зазначає, що Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Згідно правової позиції, висловленої в Постанові ВП ВС від 03.07.2019 у справі № 342/180/17, підтримано висновки КСУ з приводу того, що споживач є слабшою стороною.

Далі, в межах цієї цивільної справи суд вважає, що до спірних правовідносин може бути застосованим принцип Contra proferentem, а зміст укладеного сторонами спору кредитного договору повинен тлумачитись проти того, хто запропонував відповідну редакцію договору.

Оскільки редакція договору запропонована позивачем, як кредитодавцем, саме він повинен нести ризики, що пов`язані з нечіткими та неповними формулювання, викладеними в договорі.

Тому, суд вважає, що заборгованість відповідача за процентами та комісією повинна бути стягнена у відповідності до визначеного договором розміру загальних витрат за споживчим кредитом 3 335,89 гривень.

Загальний розмір заборгованості в цьому випадку відповідатиме визначеній в договорі орієнтовній загальній вартості кредиту для споживача 6 335,89 гривень (3 000 гривень + 3 335,89 гривень).

Стягуючи заборгованість у зазначеній вище сумі, суд враховує те, що відповідачем не надано доказів погашення заборгованості за тілом кредиту та іншими платежами.

Далі, суд не погоджується з можливістю стягнення неустойки у сумі 1 500,00 гривень з огляду на наступне.

Так, з пункту 13 відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору № 25.04.2024-100000966 від 25.04.2024, встановлена неустойка у сумі 30 гривень, що нараховується за кожен день невиконання чи неналежного виконання кожного окремого зобов`язання.

Разом із тим, згідно приписів пункту 18 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Далі, воєнний стан, введений Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, неодноразово був продовженим та діє станом на дату подання позовної заяви і її розгляду в суді.

Отже, з урахуванням того, що позичальницею прострочене виконання грошового зобов`язання за кредитним договором, і станом на дату розгляду справи в суді діє воєнний стан, суд вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення пункту 18 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, та, відповідно, відсутні підстави для нарахування неустойки.

При цьому, суд зауважує, що позивачем для обґрунтування підстав для стягнення штрафних санкцій безпідставно зазначено пункт 6 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» в редакції Закону України № 3498-ІХ від 22 листопада 2023 року, як спеціальний по відношенню до п. 18 розділу «Прикінцеві і перехідні положення» ЦК України.

Разом із тим, по-перше, в силу приписів частини 2 статті 4 ЦК України, основним актом цивільного законодавства є ЦК України, що в цілому виключає питання існування конкуренції між правовими нормами ЦК України та нормами інших законів, така конкуренція завжди вирішується на користь ЦК.

По-друге, телеологічне тлумачення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України свідчить про універсальний характер дії відповідної норми, що не передбачає відмінного регулювання іншими законами подібних правовідносин. При цьому, у випадку, якщо ЦК передбачає можливість врегулювання суспільних відносин не цим Кодексом, а іншими законами, то про це прямо зазначається у правових нормах зокрема, у приписах частини 3 статті 234, частини 1 статті 438, частини 2 статті 911 ЦК України. В пункті 18 розділу «Прикінцеві і перехідні положення» ЦК України не містить відсильних норм до інших актів цивільного законодавства, які б давали можливість по іншому врегулювати питання застосування заходів відповідальності за порушення умов грошового зобов`язання позичальника, що виникло з договору позики чи кредиту.

З огляду на наведене, до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме приписи пункту 18 розділу «Прикінцеві і перехідні положення» ЦК України, а отже, підстави для стягнення штрафних санкцій відсутні.

Аналогічні за змістом висновки викладені в Постанові Рівненського апеляційного суду від 25 вересня 2025 року по справі № 559/779/25 та в постанові Чернівецького апеляційного суду від 18 серпня 2025 року по справі № 718/881/25, в яких, з посиланням на пріоритет дії ЦК України перед іншими актами цивільного законодавства, зроблено висновок про відсутність підстав для стягнення пені за договорами споживчого кредитування в період дії воєнного стану. Пріоритетність норм ЦК України у сфері регулювання спірних правовідносин обґрунтована посиланнями на висновки, викладені в Постанові ВП ВС від 22 червня 2021 року у справі №334/3161/17.

Правова позиція щодо неможливості нарахування неустойки в період дії воєнного стану за кредитними договорами, укладеним з ТОВ «Споживчий центр», відображена в Постанові Київського апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року по справі № 382/2005/24.

Далі, суд критично оцінює доводи, викладені в клопотанні відповідача від 27 березня 2026 року щодо відсутності підтверджень факту перерахування коштів та не надання оригіналу кредитного договору позивачем.

Зокрема, суд звертає увагу, що у відзиві на позов відповідач фактично визнав обставини отримання коштів в борг та не заперечував укладення кредитного договору, однак в подальшому змінив позицію.

При цьому, суд зауважує, що згідно правової позиції, висловленої в Постанові ВС від 10 вересня 2018 року у справі N 920/739/17, Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Згідно правової позиції, висловленої в Постанові ВС від 10 квітня 2019 року у справі N 390/34/17, Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

З урахування наведених правових позицій, суд вважає, що відповідач, надаючи відзив на позов із викладенням обставин щодо визнання факту отримання коштів та укладення договору, а потім змінюючи позицію, діє очевидно суперечливо та не добросовісно, а зміна позиції щодо обставин укладення договору та отримання коштів є очевидно не добросовісною та спрямованою на ухилення від виконання зобов`язань.

Суд зауважує, що сукупність досліджених доказів в повній мірі підтверджує обставини укладення кредитного договору, погодження його умов та отримання кредиту.

Крім цього, що стосується вимоги відповідача про розстрочку виконання рішення суду, з підстав скрутного матеріального становища відповідача, суд виходить з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 435 ЦПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 435 ЦПК України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан.

Відповідно до ч. 3 ст. 435 ЦПК України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Розстрочка, виходячи з положень вказаної статті - це надання боржникові права проводити виконання рішення у частинах і в строки, встановлені судом.

Законом встановлено, що критерієм визначення підстав для розстрочки виконання рішення є обставини, які утруднюють виконання судового рішення, надаючи суду можливість у кожному конкретному випадку вирішити питання про їх наявність з урахуванням всіх обставин справи, а також прав та законних інтересів сторін виконавчого провадження.

Підстави, які зумовлюють необхідність розстрочки виконання рішення, мають оціночний характер, так як законодавцем не надано його вичерпного переліку.

Обставинами, які утруднюють виконання рішення, можуть бути тільки ті обставини, які існують насправді і які безпосередньо не дозволяють виконати судове рішення в обсязі, строки та в порядку, визначеному в ньому.

Вирішуючи питання розстрочки виконання рішення, суд повинен виходити із засад доцільності та необхідності захисту інтересів, насамперед, стягувача, права якого підтверджені судовим рішенням; суд також враховує:1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 435 ЦПК України, розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Розстрочка виконання рішення суду - це відтермінування у часі належного строку виконання рішення суду сплати загальної суми боргу частинами.

На думку суду, відповідачем не обґрунтована необхідність розстрочки виконання рішення суду.

Вирішуючи вказане в відзиві на позовну заяву питання про розстрочку виконання рішення, суд враховує, що відповідачем не обґрунтовано підстави для розстрочення виконання рішення, не підтверджено відповідними доказами щодо матеріального становища відповідача, хоча в силу приписів статті 12, 81 ЦПК України вказане є його процесуальним обов`язком.

З вказаних підстав, суд вважає, що в задоволенні вимоги відповідача про розстрочку виконання рішення суду слід відмовити за необґрунтованістю.

Згідно з приписами статті 141 ЦПК України, враховуючи те, що позовні вимоги задоволені частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, оскільки позовні вимоги задоволені на 71 %, сума відшкодування сплаченого судового збору становить 1 890,30 гривень.

Враховуючи наведене вище, керуючись приписами статті 11, 16, 201, 204, 205, 207, 610, 611, 626, 629, 638, 640, 1049, 1050, 1054, 1055 ЦК України, статті 3, 5, 10-12 Закону України «Про електронну комерцію», статті 4, 12, 81, 141, 263-265, 354 ЦПК України, -

Ухвалив:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 25.04.2024-100000966 від 25.04.2024 у сумі 6 335,89 гривень.

В іншій частині позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» грошові кошти у сумі 1 890,30 гривень, як компенсацію сплаченого за подання позовної заяви судового збору.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя Самуха В.О.