Рішення № 136676745, 11.05.2026, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2026 року справа № 580/2205/26 м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

06.03.2026 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі відповідач), в якому позивач просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області № 232730028040 від 05.02.2026 про відмову у зарахуванні періоду навчання ОСОБА_1 ;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 період навчання у Ворошиловоградському машинобудівному інституті з 01.09.1982 по 30.06.1984, з 16.05.1986 по 27.06.1989 та здійснити перерахунок пенсії.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач протиправно не зарахував до стажу позивача для обрахунку пенсії вищевказані періоди роботи та навчання, що підтверджується записами у трудовій книжці. Тому просить задовольнити позов.

Ухвалою суду від 10.03.2026 відкрито провадження у справі та вирішено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.

Від Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить суд у задоволенні позову відмовити. Вказує, що відповідно до пункту 8 Порядку № 637 період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

До страхового стажу позивача не враховано: період навчання з 01.09.1982 по 27.06.1989, оскільки у довідці №01.1-16/180 від05.05.2025 відсутні накази про зарахування, академічну відпустку та відрахування.

Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд дійшов встановив таке.

29.01.2026 ОСОБА_1 звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою щодо допризначення пенсії у зв`язку з наданням додаткових документів.

За результатами розгляду заяви Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області прийняло рішення від 05.02.2026 №232730028040 про відмову у проведенні перерахунку пенсії за віком.

Підставою прийняття спірного рішення зазначено, що до страхового стажу позивача не враховано: період навчання з 01.09.1982 по 27.06.1989, оскільки у довідці №01.1-16/180 від 05.05.2025 відсутні накази про зарахування, академічну відпустку та відрахування.

Не погоджуючись з такою відмовою позивач звернувся в суд з цим позовом.

Надаючи оцінку встановленим обставинам, суд врахував, що відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У ч. 1 ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України від 09.07.2003 №1058-IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі Закон №1058).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.24 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі ч.4 ст.24 Закону №1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Суд врахував, що спірним у межах цієї справи є зарахування позивачу до страхового стажу періоду навчання з 01.09.1982 по 30.06.1984, з 16.05.1986 по 27.06.1989.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.62 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі Закон №1788) основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі Порядок №637) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

Згідно з п.20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №470/836/17 у подібних правовідносинах, які відповідно до ч.5 ст.242 КАС України враховуються судом під час застосування норм права.

Суд встановив, що згідно із записами трудової книжки НОМЕР_1 , позивач з 09.1982 по 06.1989 навчався у Ворошиловоградському машинобудівному інституті. Зазначений запис внесений на підставі диплому № НОМЕР_2 від 27.06.1989.

Відповідно до архівної довідки № 01.1-16/180 від 05.05.2025, виданої Східноєвропейським національним університетом імені Володимира Даля, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчався у Ворошиловоградському машинобудівному інституті на денній формі навчання з 01.09.1982 по 27.06.1989.

З 01.07.1984 по 15.05.1986 перебував в академічній відпустці у зв`язку з проходженням військової служби.

ОСОБА_1 здобув повну вищу освіту, професійну кваліфікацію інженера-механіка за спеціальністю «Гідравлічні машини та засоби автоматики», видано диплом з відзнакою НОМЕР_3 від 27.06.1989.

Згідно відомостей військового квитка НОМЕР_4 позивач з 01.07.1984 по 15.05.1986 проходив службу в Радянській армії.

Так, на підставі ч.4 ст.24 Закону №1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з п. "д" ч.3 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Аналогічне застосування наведених норм викладене у постанові Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №569/15943/16-а.

Отже, час навчання позивача з 01.09.1982 по 30.06.1984, з 16.05.1986 по 27.06.1989 має бути зарахований у його страховий стаж.

Тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 05.02.2026 №232730028040 є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.5 КАС України способом захисту прав особи є визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

В пункті 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 року №3-рп/2003, вказано: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)".

У пункті 2.3 рішення Конституційного Суду України від 11.10.2018 року у справі № 7-р/2018 цим судом зроблено висновок, що «...В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Конституційний Суд України вважає, що принцип юридичної визначеності як один із елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Згідно з юридичною позицією Конституційного Суду України «цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів» (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 8 червня 2016 року № 3-рп/2016).

У Доповіді «Верховенство права», схваленій Європейською Комісією «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року) (CDL-AD(2011)003rev), до елементів верховенства права віднесено, зокрема, юридичну визначеність та заборону свавілля (пункт 41).

У пункті 45 Доповіді зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади.

Щодо заборони свавілля у пункті 52 Доповіді вказано таке: хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватись у свавільний спосіб; їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним із поняттям верховенства права.

Отже, наведені юридичні позиції Конституційного Суду України, відповідні положення Доповіді дають підстави стверджувати, що конституційний принцип верховенства права вимагає законодавчого закріплення механізму запобігання свавільному втручанню органів публічної влади при здійсненні ними дискреційних повноважень у права і свободи особи».

У постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 461/2579/17 викладено правові позиції про те, що «Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Таким чином, дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом».

Тому, для повного захисту прав позивача, суд відповідно до ст.9 КАС України вирішив зобов`язати відповідача зарахувати ОСОБА_1 період навчання у Ворошиловоградському машинобудівному інституті з 01.09.1982 по 30.06.1984, з 16.05.1986 по 27.06.1989 та здійснити перерахунок пенсії з урахуванням вказаного стажу.

Тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Дотримуючись вказаних вимог, суд дійшов висновку, що сплачений позивачем судовий збір в сумі 1064,96 грн підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 6, 14, 242-245, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 05.02.2026 №232730028040.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (46001, м. Тернопіль, Майдан Волі, буд.3, код ЄДРПОУ 14035769) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) період навчання у Ворошиловоградському машинобудівному інституті з 01.09.1982 по 30.06.1984, з 16.05.1986 по 27.06.1989 та здійснити перерахунок пенсії з урахуванням вказаного стажу.

2. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (46001, м. Тернопіль, Майдан Волі, буд.3, код ЄДРПОУ 14035769) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 1064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок).

3. Копію рішення направити учасникам справи.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.

Суддя Олексій РІДЗЕЛЬ