Рішення № 136675775, 18.05.2026, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/11528/25

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шевякова І.С. розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги:

визнати протиправною дію військової частини НОМЕР_2 , що полягає в укладенні із ОСОБА_1 , який є іноземцем (громадянином Республіки Білорусь), контракту про проходження громадянином України служби у військовому резерві Збройних Сил України від 24.02.2022;

визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №50 від 16 березня 2022 року в частині зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 резервіста, солдата ОСОБА_1 на посаду техніка стрілецької роти, ВОС 738945А;

зобов`язати військову частину НОМЕР_2 виключити молодшого сержанта ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 ;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виключити молодшого сержанта ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 .

Під час розгляду справи суд

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі також позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 (далі також відповідач, ВЧ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними, скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.08.2025 позовну заяву залишено без руху /а.с. 32/.

Ухвалою від 29.08.2025 поновлено строк звернення до суду з позовом; відкрито провадження у справі, яку призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників; витребувано докази /а.с. 37/.

Ухвалою від 08.09.2025 витребувано докази /а.с. 47/.

Ухвалою від 08.09.2025 відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з проведенням судового засідання /а.с. 49-50/.

Ухвалою від 23.10.2025 відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про залучення третьої особи; витребувано докази /а.с. 90-91/.

Ухвалю від 23.10.2025 допущено заміну відповідача Військову частину НОМЕР_2 на її правонаступника - Військову частину НОМЕР_1 /а.с. 93/.

Ухвалою від 23.10.2025 витребувано докази /а.с. 95-96/.

Ухвалою від 05.12.2025 витребувано докази /а.с. 107/.

Ухвалою від 04.02.2026 витребувано докази /а.с. 120-121/.

Ухвалою від 04.02.2026 у задоволенні заяви представника позивача про накладення штрафу на ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовлено /а.с. 124-125/.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 02.03.2026 справу прийнято до провадження судді Шевякова І.С. /а.с. 135-136/.

Аргументи учасників справи

Обґрунтовуючи свої вимоги, представник позивача зазначав, що ОСОБА_1 є громадянином Республіки Білорусь та з 2008 року перебуває на території України на підставі посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_4 . На позивача як на іноземця не поширюється військовий обов`язок, передбачений статтею 65 Конституції України, і він не належить до категорії військовозобов`язаних чи резервістів у розумінні Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Відтак позивач не належить до категорії осіб, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації.

Стверджував, що Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" встановлює, що проходити військову службу у військовому резерві як в мирний час так і в особливий період можуть виключно громадяни України, які уклали відповідний контракт.

Оскільки позивач є іноземцем, відповідно він не міг проходити військову службу у військовому резерві, а укладений контракт є недійсним, тобто не породжує правових наслідків.

На думку представника позивача, ОСОБА_1 міг бути прийнятий на військову службу добровільно лише шляхом укладення строкового контракту про проходження іноземцями та особами без громадянства військової служби у Збройних Силах України в порядку, передбаченому Положенням, яке затверджене Указом Президента України від 10.06.2016 №248/2016. Попри це, між позивачем і відповідачем 24.02.2022 укладено контракт про проходження громадянином України військової служби у військовому резерві Збройних Сил України, а 16.03.2022 позивача зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та на всі види забезпечення.

Посилання відповідача у листі №1719/2533 від 25.06.2025 на те, що: "Доказів того, що ОСОБА_2 не є громадянином України останній не надав" представник відповідача вважав безпідставним, оскільки, під час укладення контракту першочергово необхідно встановити особу з метою визначення можливості його підписання. Більш того, ОСОБА_1 при підписанні контракту надав паспорт громадянина Республіки Білорусь і посвідку на постійне проживання в Україні, але ці документи були проігноровані.

Представник позивача наполягав на тому, що відсутність укладеного контракту про проходження іноземцем або особою без громадянства військової служби у Збройних Силах України позбавляє позивача права скористатися гарантованою йому частиною третьою статті 21-2 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" можливістю припинення (розірвання) контракту під час дії особливого періоду та звільнення з військової служби за власним бажанням за підпунктом "ґ" пункту 3 частини 5 статті 26 цього Закону.

09.10.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач проти позову заперечував, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог /а.с. 58-62/.

В обґрунтування такої позиції представник відповідача вказав, що між позивачем та державою Україна, в особі командира військової частини НОМЕР_2 , укладено контракт про проходження громадянином України служби у військовому резерві Збройних Сил України від 24.02.2022 (в контексті норм Положення №248/2016).

Листом військової частини НОМЕР_2 від 25.06.2025 №1719/2533 позивача письмово поінформовано, що станом на день укладання з ним контракту про проходження громадянином України служби у військовому резерві, військова частина НОМЕР_2 не володіла інформацією, що позивач є громадянином іншої країни (іноземцем). В свою чергу позивач, будучи обізнаним зі змістом та умовами контракту, на час підписання від імені громадянина України, не спростовував факту відсутності у останнього громадянства України.

Доказів того, що позивач уклав контракт резервіста з військовою частиною НОМЕР_2 всупереч власному волевиявленню, до адміністративного позову не долучено. З цього виходить, що контракт резервіста позивачем укладено в добровільному порядку. Відтак, на думку відповідача, позивач цілком усвідомлював та за власною згодою прийняв істотні умови з подальшими наслідками укладеного ним контракту, в тому числі про зарахування останнього до списків військової частини НОМЕР_2 та подальшого проходження ним військової служби за мобілізацією.

Враховуючи, що в подальшому позивач був призваний на військову службу під час мобілізації із числа резервістів в особливий період, з дня зарахування останнього до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 , тобто з 16.03.2022, контракт позивача вважається припиненим.

Виключення зі списків особового складу військової частини проводиться наказом по стройовій частини у випадках з підстав та в порядку, визначеному Інструкцією №280 Положенням № 1153/2008 та Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу".

На час звернення з позовом до суду, підстав, визначених статтею 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" для звільнення позивача зі служби у Збройних Силах України, а отже й підстав для виключення зі списків особового складу відповідачем не вбачається.

14.10.2025 до суду надійшли додаткові пояснення представника позивача, в яких заявлено клопотання про повернення відзиву без розгляду у зв`язку з пропуском строку його подання /а.с. 86-88/.

Відмовляючи у задоволенні заявленого клопотання, суд звертає увагу представника позивача на тому, що в умовах воєнного стану та з урахуванням виконання військовими частинами (у тому числі і відповідачем) завдань, пов`язаних із захистом суверенітету та територіальної цілісності України, стримування збройної агресії, підтримання бойової готовності, навчання особового складу, охорони об`єктів, правопорядку та забезпечення матеріально-технічних потреб, - незначний пропуск строку подання відзиву та витребовуваних судом документів не є підставою для його повернення. Крім того, КАС України не передбачає процесуальної дії повернення відзиву без розгляду; відзив може бути врахований судом або не врахований (ч. 6 ст. 162 КАС України: у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами).

Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядав справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Обставини справи, встановлені судом

ОСОБА_1 є громадянином Республіки Білорусь, що підтверджується паспортом (Тип Р, код держави ВLR, номер паспорта НОМЕР_5 ), виданий KURSI VITALI, ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянство REPUBLIC OF BELARUS, персональний номер НОМЕР_6 , дата видачі 16.12.2005, термін дії 01.01.2026 /а.с. 13, зворотній бік - 14/.

ОСОБА_1 проживає на території України, про що свідчить посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_4 , видана 02.02.2009 відділом ГІРФО ГУ МВС України в Київській області на підставі Закону України "Про імміграцію". Дійсна до "БЕЗСТРОКОВО" /а.с. 14, зворотній бік/.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , солдат, ІПН НОМЕР_7 , та держава Україна, від імені якої діє військова частина НОМЕР_2 в особі командира військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_3 , 24.02.2022 уклали контракт про проходження громадянином України служби у військовому резерві Збройних Сил України /а.с. 15, зворотній бік - 16/.

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 02.06.2022 видано військовий квиток серії НОМЕР_8 /а.с. 17-18/. Відповідно до відомостей, що містяться у цьому військовому квитку на стор. 4: п. 9. "16.03.2022 на підставі Указу ПУ № 69/2022 "Про мобілізацію" зарахований на службу у військовому резерві ЗСУ, укладено контракт терміном на 3 (три) роки з 24.02.2022 по 23.02.2025" /а.с. 17, зворотній бік/.

Згідно із витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №50 від 16.03.2022 солдат ОСОБА_4 , технік стрілецької роти, ВОС-738945А, ІПН НОМЕР_7 , відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", мобілізаційної директиви Головнокомандувача Збройних Сил України від 24.02.2022 №32/321/501/13т у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, з 16.03.2022 зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та всі види забезпечення /а.с. 18, зворотній бік/.

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №76 від 15.03.2023 молодшого сержанта ОСОБА_5 , водія стрілецького взводу стрілецької роти, призначеного наказом командира в/ч НОМЕР_2 (по особовому складу) від 15.03.2023 №9-РС водіємелектриком стрілецького взводу стрілецької роти, вважати таким, що з 15.03.2023 справи та посаду прийняв і приступив до виконання посадових обов`язків /а.с. 19/.

Згідно з довідкою форми 5 № 1984 від 14.11.2023, виданою військовою частиною НОМЕР_2 , молодший сержант ОСОБА_4 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 з 16.03.2022 /а.с. 19, зворотній бік/.

Згідно з листом військової частини НОМЕР_2 №125 від 10.01.2025 слідує, що 22.05.2024 на адресу військової частини НОМЕР_1 направлено подання про звільнення у відставку молодшого сержанта ОСОБА_1 , станом на дату надання відповіді у військовій частині НОМЕР_2 відсутня інформація про стан розгляду вказаного подання /а.с. 22, зворотній бік-23/.

16.06.2025 ОСОБА_1 подав рапорт про звільнення з військової служби у запас за підпунктом "ґ" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (за власним бажанням (для військовослужбовців із числа іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу за контрактом у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України), але не раніше шести місяців проходження ними безперервної військової служби) /а.с. 65, зворотній бік/.

До рапорту додано: копія паспорта гр. Республіки Білорусь, копія контракту, витяг з наказу від 16.03.2022 №50, довідка форми 5 №1984 від 14.11.2023 /а.с. 65/.

Згідно листа військової частини НОМЕР_2 № 1719/2533 від 25.06.2025 слідує, що враховуючи те, що військовослужбовцем ОСОБА_1 не надано документів, які підтверджують підстави звільнення, а саме, контракт про проходження іноземцем військової служби у Збройних Силах України, - наразі у військової частини НОМЕР_2 немає правових підстав для того, щоб розпочати процедуру звільнення з військової служби молодшого сержанта Курсу на підставі підпункту "ґ" пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" .

Вважаючи протиправним укладення контракту та наказу про зарахування до списків особового складу, позивач звернувся до суду.

Норми права, які підлягають застосуванню

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє по теперішній час.

Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022 року "Про загальну мобілізацію", затвердженим Законом України від 03.03.2022 року №2105-ІХ, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, визначає Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

Відповідно до статті 1 цього Закону іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні;) іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначається Конституцією України, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

У разі якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж передбачені цим Законом, застосовуються правила, передбачені таким міжнародним договором України.

Статтею 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

На час видання спірного наказу вказаний Закон містив зокрема такі норми:

Відповідно до статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Військовий обов`язок не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні.

У випадках, передбачених законом, іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, можуть у добровільному порядку (за контрактом) проходити військову службу у Збройних Силах України.

Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затверджується Кабінетом Міністрів України.

Щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України.

Відповідно до статті 2 частин 1- 4 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військова служба військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 21-1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" іноземці та особи без громадянства можуть бути прийняті на військову службу до Збройних Сил України за контрактом на посади рядового, сержантського і старшинського складу.

На військову службу за контрактом приймаються раніше не судимі іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах і відповідають таким вимогам проходження військової служби: мають вік, передбачений статтею 22 цього Закону; придатні до військової служби за станом здоров`я; пройшли професійно-психологічний відбір; мають достатній рівень фізичної підготовки.

Для прийняття на військову службу іноземці та особи без громадянства звертаються до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем їх проживання.

Процедура прийому та професійно-психологічного відбору, форма, порядок і правила укладення контракту, припинення (розірвання) контракту та наслідки його припинення (розірвання), порядок присвоєння військових звань іноземцям та особам без громадянства визначаються положенням про проходження військової служби у Збройних Силах України іноземцями та особами без громадянства, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до статті 21-2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" для прийнятих на військову службу за контрактом іноземців та осіб без громадянства встановлюється випробувальний строк два місяці.

Указом Президента України від 10 червня 2016 року № 248/2016 затверджено Положення про проходження військової служби у Збройних Силах України іноземцями та особами без громадянства (далі по тексту Положення № 248/2016), яким визначається порядок проходження іноземцями та особами без громадянства (далі - іноземці) військової служби у Збройних Силах України.

Згідно пункту 2 Положення № 248/2016 іноземці, які на законних підставах перебувають на території України, можуть бути прийняті на військову службу за контрактом до Збройних Сил України (далі - військова служба) у добровільному порядку. У добровільному порядку іноземці проходять: військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу. З іноземцями, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт про проходження іноземцями чи особами без громадянства відповідного виду військової служби у Збройних Силах України згідно з додатком (далі - контракт про проходження військової служби). Контракт про проходження військової служби - це письмова угода, що укладається між іноземцем і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби.

Відповідно до пункту 13 Положення № 248/2016 встановлення, зміна або припинення правових відносин іноземців, які проходять військову службу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо), оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, а саме: 1) подання за формою, визначеною Міністерством оборони України, - на всіх військовослужбовців щодо призначення на посади, переміщення, звільнення з військової служби; 2) списку військовослужбовців, які подаються до присвоєння чергових військових звань за формою, визначеною Міністерством оборони України; 3) клопотання посадових осіб у вигляді службової характеристики за формою, визначеною Міністерством оборони України, рапорту, телеграми, списку, донесення, якщо в умовах воєнного часу неможливо оформити документи, визначені підпунктами 1 - 2 цього пункту, - на військовослужбовців щодо призначення на посади, переміщення, звільнення з посад і зарахування у розпорядження, звільнення з військової служби та присвоєння їм військових звань. Посадові особи, які підписали зазначені службові документи, відповідають за об`єктивність та достовірність викладених у них відомостей. Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних, військово-медичних та лікувальних закладів, військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання підполковника (капітана 2 рангу) і вище. Наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби понад встановлені строки до термінів, визначених частиною дев`ятою статті 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністром оборони України.

Пунктом 120 Положення № 248/2016 встановлено, що звільнення військовослужбовців з військової служби за підставами, передбаченими частиною п`ятою статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", здійснюється: 1) у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які мають рівні з ними права та вищі; 2) у військових званнях до головного майстер-сержанта (головного майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами корпусів і командувачами військ оперативних командувань, посадовими особами, які мають рівні з ними права та вищі; а також командувачами видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, начальником Генерального штабу Збройних Сил України, Головнокомандувачем Збройних Сил України, командиром військової частини НОМЕР_8 , керівником служби персоналу Міністерства оборони України.

Відповідно до пункту 130 Положення №248/2016 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються підстави звільнення з військової служби.

Висновки щодо правозастосування

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII).

Згідно із частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частиною шостою статті 2 Закону № 2232-XII ( в редакції, чинній як на момент вступу позивача на військову службу, так і на теперішній час) визначено, що військовий обов`язок не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні.

У випадках, передбачених законом, іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, можуть у добровільному порядку (за контрактом) проходити військову службу у Збройних Силах України.

Системний аналіз вищезазначених законодавчих норм дає підстави для висновку, що мобілізації підлягають виключно громадяни України, натомість іноземці можуть проходити військову службу у Збройних Силах України виключно за контрактом у добровільному порядку.

Водночас, позивач ОСОБА_1 є громадянином Республіки Білорусь та проходить військову службу з березня 2022 року за мобілізацією, при цьому контракт про проходження іноземцями та особами без громадянства військової служби у Збройних Силах України з позивачем не укладався.

Зазначені обставини свідчать про протиправну бездіяльність компетентних державних органів при вступі позивача на військову службу, яка полягає у неукладенні з ним, як з іноземцем, контракту про проходження іноземцями та особами без громадянства військової служби у Збройних Силах України та порушення законної процедури в цілому.

Натомість, військовою частиною НОМЕР_2 з позивачем (громадянином Республіки Білорусь) 24.02.2022 укладено контракт про проходження громадянином України служби у військовому резерві Збройних Сил України /а.с. 15, зворотній бік - 16/.

Суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо неповідомлення ОСОБА_1 про те, що військова частина НОМЕР_2 не володіла інформацією, що позивач є громадянином іншої країни (іноземцем), з огляду на те, що при підписанні контракту військова частина НОМЕР_2 зобов`язана була перевірити документи особи/встановити особу, з якою укладала контракт.

При цьому, позивач стверджує, що при підписанні контракту надав паспорт громадянина Республіки Білорусь і посвідку на постійне проживання в Україні. Зазначене твердження відповідачем не спростовано у жоден спосіб та суд погоджується з твердженням позивача, оскільки ідентифікація особи, з якою укладається контракт військовою частиною, могла бути здійснена тільки за паспортним документом Республіки Білорусь, адже інший у позивача відсутній.

Відповідач у відзиві на позов не пояснив, яким чином перевірялась/встановлювалась особа ОСОБА_1 , на підставі яких документів.

З огляду на викладене, позовна вимога про визнання протиправною дії військової частини НОМЕР_1 (як правонаступника військової частини НОМЕР_2 ), що полягає в укладенні із ОСОБА_1 , який є іноземцем (громадянином Республіки Білорусь), контракту про проходження громадянином України служби у військовому резерві Збройних Сил України від 24.02.2022 обґрунтована та підлягає задоволенню.

Водночас, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №50 від 16 березня 2022 року в частині зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 резервіста, солдата ОСОБА_1 на посаду техніка стрілецької роти, ВОС 738945А; та зобов`язання військової частини НОМЕР_1 виключити молодшого сержанта ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 задоволенню не підлягають, оскільки є неналежним способом захисту прав позивача.

Правовідносини публічної служби, породжені вказаними індивідуальними актами, відбулися, в їх межах у сторін виникли права та обов`язки, вони були реалізовані, потягли правові наслідки.

Так, у випадку задоволення цих позовних вимог, нівелюється весь період військової служби ОСОБА_1 з 16.03.2022, за який позивач отримував грошове забезпечення, винагороди, тощо.

Тому, обираючи належний спосіб захисту порушених прав позивача, суд зазначає таке.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII.

Зокрема, підпунктом "ґ" пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється під час проведення мобілізації та дії воєнного стану за власним бажанням для військовослужбовців із числа іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу за контрактом у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України, але не раніше шести місяців проходження ними безперервної військової служби.

Згідно з частиною другою статті 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477- ІV від 23.02.2006 передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У пункті 74 рішення Європейського Суду з прав людини "Лелас проти Хорватії" суд звернув увагу на те, що "держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу".

У справі "Рисовський проти України" Європейський Суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що "…у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб…".

Тобто, виходячи з принципу "належного урядування", державні органи, зобов`язані діяти в належний спосіб, а держава не повинна виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно.

Суд наголошує, що дійсно, чинним законодавством не передбачено можливості звільнення з військової служби для іноземця, мобілізованого як громадянин України, із яким не був укладений контракт про проходження іноземцями та особами без громадянства військової служби у Збройних Силах України. Відсутність вказаної можливості обумовлена в першу чергу тим, що Законом не передбачено можливості і проходження іноземцем служби у Збройних Силах України без укладення відповідного контракту.

При цьому, адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень повинен надати власну правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду та правової доктрини "jura novit curia", якщо суд доходить переконання, що позивач на обґрунтування своїх вимог та заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, то суд має право самостійно здійснити правильну правову кваліфікацію та застосувати для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

У відповідності до частини четвертої статті 8 КАС України, забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Згідно приписів частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

За таких обставин, суд вважає, що у межах спірних правовідносин, з огляду на їх неврегульованість нормами чинного законодавства, слід застосувати аналогію закону, тому застосуванню у межах спірних правовідносин підлягають приписи підпункту "ґ" пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", відповідно до яких іноземці, які проходять військову службу за контрактом у Збройних Силах України, мають право на звільнення з військової служби за власним бажанням не раніше шести місяців проходження ними безперервної військової служби.

Зважаючи на викладене, оскільки позивач є іноземцем, та проходить службу у Збройних Силах України з березня 2022 року, суд доходить висновку, що він має право на звільнення з військової служби за власним бажанням, що в свою чергу свідчить про протиправність відмови Військової частини НОМЕР_1 у задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби.

Вирішуючи питання захисту порушеного права позивача, суд виходить з такого.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За положеннями статті 9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Виходячи зі змісту завдання адміністративного судочинства та можливості виходу за межі позовних вимог з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень суд адміністративної юрисдикції зобов`язаний не лише формально розглянути заявлені позовні вимоги, а й у комплексі дослідити обставини справи, надати їм відповідну правову оцінку і, у випадку необхідності, захистити порушене право позивача.

Про це неодноразово нагадував у своїх постановах Верховний Суд, зокрема в рішенні від 30.01.2020 (справа № 263/15399/16-а). У цій справі суд також зазначив, зокрема, що некоректне формулювання позовних вимог не може бути підставою для відмови у позові

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Статтею 13 Конвенції встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. У рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" ЄСПЛ вказав, що норма статті 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Сутність цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечать при цьому виконання своїх зобов`язань. Суд визнав, що вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачені національним законодавством (пункт 145 рішення).

Враховуючи положення статті 245 КАС України, захист прав у сфері публічно-правових відносин можливий у спосіб зобов`язання відповідача прийняти певне рішення чи зобов`язання вчинити певні дії.

Позиція Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 14.09.2021 у справі № 320/5007/20, від 23.12.2021 у справі №480/4737/19 та від 13.10.2022 у справі №380/13558/21.

Також суд враховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 806/965/17 та від 27.09.2021 у справі №380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Таким чином, у випадку коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд може зобов`язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення, та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.

Як слідує з матеріалів справи, 16.06.2025 позивач подав рапорт про звільнення його з військової служби за власним бажанням, в задоволенні якого було відмовлено у зв`язку із відсутністю підтверджуючих документів, а саме контракту.

Отже, рапорт позивача був розглянутий відповідачем з урахуванням долучених позивачем документів і в його задоволенні відмовлено. Протиправність цієї відмови підтверджено під час розгляду справи.

Варто наголосити, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, зі змінами та доповненнями (далі - Положення № 1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з виконанням громадянами військового обов`язку в запасі. (пункт 1).

Згідно з підпунктом 2 пункту 225 Положення № 1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону № 2232-XII у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Так, пунктом 233 Положення № 1153/2008, передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Зважаючи на викладене, суд вважає, що у межах спірних правовідносин виключно зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення (наказ) про звільнення позивача з військової служби за власним бажанням на підставі підпункту "ґ" пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" забезпечить ефективний захист порушених прав позивача та належне вирішення спору.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову частково з виходом за межі позовних вимог.

Розподіл судових витрат

Позивач звільнений від сплати судового збору.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_7 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_9 ) про визнання дій протиправними, скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 (як правонаступника військової частини НОМЕР_2 ), що полягає в укладенні із ОСОБА_1 , який є іноземцем (громадянином Республіки Білорусь), контракту про проходження громадянином України служби у військовому резерві Збройних Сил України від 24.02.2022.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення (наказ) про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за власним бажанням на підставі підпункту "ґ" пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.С. Шевяков