Рішення № 136674829, 20.05.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2026 року м. Київ справа №320/23085/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі по тексту також відповідач 1, ГУ ПФУ у Київській області) та Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі по тексту також відповідач 2, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача 2 у прийнятті рішення №103230001952 від 18.04.2024, яким їй відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за її заявою від 10.04.2024 за №889, поданою відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та дії відповідача 1 у відмові в призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах;

- зобов`язати відповідача 2 скасувати у повному обсязі прийняте ним рішення №103230001952 від 18.04.2024 та призначити з 10.04.2024 позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за її заявою від 10.04.2024 №889, поданою відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням проведеного розрахунку періодів її роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці з відповідним пільговим обчисленням у полуторному розмірі до страхового стажу, що дає право на зменшення пенсійного віку, у зоні відчуження Чорнобильської АЕС, а відповідача 1 - виплачувати з 10.04.2024 призначену позивачу пенсію за віком на пільгових умовах.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомила, що вона має право на пенсію на пільгових умовах, оскільки має пільговий стаж роботи на Чорнобильській АЕС за Списком №1, що дає їй право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.

Позивач пояснила, що заявою від 10.04.2024 звернулася до відповідача 1 із заявою про призначення їй пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку. Проте, відповідач 2 спірним рішенням відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку з недосягненням пенсійного віку.

Означені обставини слугували підставою для звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.06.2024 (суддя Донець В.А.) відкрито провадження у справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач 1, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що заява позивача розглянута відповідачем 2 за принципом екстериторіальності та за результатами її розгляду спірним рішенням позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах з огляду на недосягнення нею 50-річного віку, необхідного для призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку.

Таким чином, на думку відповідача 1, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Позивачем подано відповіді на відзиви відповідачів, в яких зазначено, що на час її звернення із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах необхідною умовою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку було досягнення віку 45 років, а не 50, як вважають відповідачі. Позивач наголосила на тому, що спірним є лише вік, з якого можливе призначення означеного виду пенсії.

Відповідач 2, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що у зв`язку з недосягненням позивачем пенсійного віку 50 років спірним рішенням їй було відмовлено у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку.

Таким чином, на думку відповідача 2, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 13.02.2025 №246/0/15-25 звільнено ОСОБА_2 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва (відряджений до Київського окружного адміністративного суду) у зв`язку з поданням заяви про відставку.

За результатами повторного автоматизованого розподілу 03.03.2025 адміністративна справа була передана для розгляду судді Дудіну С.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 адміністративну справу прийнято до провадження для її розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

у с т а н о в и в:

ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого 05.03.1996.

Відповідно до наявної в матеріалах справи Форми РС-право трудова діяльність позивача за Списком №1 здійснювалась у період з 04.08.2010 по 31.12.2023.

Заявою від 10.04.2024 позивач звернулася до ГУ ПФУ у Київській області про призначення їй пенсії за віком.

Означена заява за принципом екстериторіальності передана для розгляду до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області.

Рішенням ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 18.04.2024 №1032230001952 ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 18.04.2024 №103230001952 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону №1058 у зв`язку з недосягненням нею віку 50 років, необхідного для призначення цього виду пенсії.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем 2 цього рішення, позивач звернулася з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Тобто, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг, врегульовано Законом №1058.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону №1058 право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають:

1) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом;

2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України «Про пенсійне забезпечення» - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.

Спірним в межах цієї справи є вік позивача, з якого вона набуває права на отримання пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки позивач стверджує про набуття нею права на отримання означеного виду пенсії з 45 років, а відповідачі вважають, що з 50 років.

При цьому, наявність у позивача загального страхового стажу, в тому числі пільгового, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №1, відповідачами, на час прийняття оскаржуваного рішення, не заперечувалось.

Щодо досягнення позивачем необхідного віку, який би давав останній право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №1, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно з пунктом «а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Законом №213-VIII, який набув чинності 01.04.2015, збільшено раніше передбачений пунктом «а» статті 13 Закону №1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 45 років до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017 текст Закону №1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно із пунктом 1 частини другої якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Вказана норма застосовується з 01.10.2017.

Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом «а» статті 13 Закону №1788-XII у редакції Закону №213-VIII, та пунктом 1 частини другої статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону №2148-VIII.

Правила згаданих законів були повністю уніфікованими (ідентичними).

Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII (пункт 1 рішення).

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини означеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

З вищевикладеного слідує, що з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме: пункт «а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та пункт 1 частини другої статті 114 Закону №1058-IV в редакції Закону №2148-VIII.

Також переглядаючи рішення судів у подібному спорі Верховний Суд у своїй постанові від 16.06.2025 у справі №480/8008/25 зауважив про таке: «39. Вирішуючи питання щодо того, норми якого саме закону - №1788-XII у редакції до внесення змін Законом №213-VIII, чи №1058-IV в редакції Закону №2148-VIII підлягають застосуванню у даному випадку, суд зважає на вищенаведені приписи пункту 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, якою чітко визначено, що застосуванню підлягає, зокрема, стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.91 №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.

40. Визначальним у цьому випадку є з`ясування обставин щодо того, чи працювала особа, яка звертається з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, на посадах, визначених у нормах статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.991 №1788-XII (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII), саме до 01.04.2015 і у разі якщо так, то при вирішенні питання про призначенні такій особі пільгової пенсії слід керуватися саме статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.91 №1788-XII (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII).

41. Таким чином, якщо особа, яка звертається з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, працювала на посадах, передбачених Списком №2 до 01.04.2015, то підлягають застосуванню норми статті 13 Закону №1788 в редакції до внесення змін Законом №213.

Однак, якщо особа набула пільговий стаж за Списком №2 після 01.04.2015, то при призначенні такій особі пенсії необхідно керуватися нормами статті 114 Закону №1058 в редакції Закону №2148.».

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 23.04.2026 у справі №480/8008/25.

Відносно позивача правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 45 років за пунктом «а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та 50 років за пунктом 1 частини другої статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону №2148-VIII.

На переконання суду, в межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для позивача закону, а саме положенням пункту «а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.

Такий висновок відповідає правовим висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20. В даному судовому рішенні Суд вказав на наявність колізії між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Суд зазначав, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, то вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»). У цьому випадку, за висновками Суду, застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Враховуючи означені обставини, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на призначення пільгової пенсії за Списком №1 після досягнення 45-річного віку, який визначено положеннями пункту «а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.

Таким чином, позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 18.04.2024 №103230001952 підлягають задоволенню.

Відповідно, захист порушених прав позивача також потребує зобов`язання відповідача 2 вчинити дії, направлені на поновлення прав позивача, а саме: призначити, здійснити нарахування та виплату позивачу пенсію за віком на пільгових умовах з дати звернення до органів ПФУ з відповідною заявою (з 10.04.2024), що не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, з огляду на таке.

Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Водночас, згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

З урахуванням тієї обставини, що дії відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях відповідача як суб`єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко зазначений законодавчо, у даному випадку задоволення позову в частині дій зобов`язального характеру не є втручанням у його дискреційні повноваження.

Водночас, позовні вимоги, заявлені до відповідача 1, не підлягають задоволенню з огляду на те, що ним не вчинялись відносно позивача протиправні дії та не приймались рішення в межах спірних відносин.

Позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу в полуторному розмірі період роботи за Списком №1 не підлягає задоволенню як передчасні, оскільки спірним рішенням позивачу не було відмовлено у зарахуванні означеного стажу у полуторному розмірі.

Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити, як передчасних.

Аналогічний правовий висновок викладено у рішенні Верховного Суду від 14.09.2020 у зразковій справі № 560/2120/20, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.01.2021.

Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.

Таким чином, позов слід задовольнити частково.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Суд звертає увагу позивача на те, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумови для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов`язати прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності є однією вимогою.

Такий правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.11.2020 у справі № 9901/67/20 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 93218001) та Верховним Судом у постанові від 09.09.2020 у справі №540/2321/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 91414456).

Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1221,20 грн, що підтверджується квитанцією від 14.05.2024 №0.0.3643010094.1.

Враховуючи задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1211,20 грн, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - ГУ ПФУ в Івано-Франківській області.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 18.04.2024 №103230001952.

3. Зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 10.04.2024.

4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1221,20 грн (одна тисяча двісті двадцять одна грн 20 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код 20551088, місцезнаходження: 76018, м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, 15).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Дудін С.О.