Рішення № 136674565, 20.05.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2026 року № 320/53595/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої Діски А. Б., розглянувши в спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду в місті Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області (далі відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі відповідач-2), в якому просить:

1. Визнати протиправним та скасувати рішення Рішенням Головного управління Пенсійного Фонду України в Житомирській області від 24 жовтня 2024р. № 104250020448, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії зі зниженим пенсійним віком відповідно до ст. 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ - 22933548, вул.Саєнка Андрія, 10, м.Фастів, Київська область) призначити та виплачувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію зі зниженим пенсійним віком відповідно до ст. 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» починаючи з 02.11.2024р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до положень ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", позивач звернувся до відповідача про призначення йому пенсії із зниженням пенсійного віку. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області від 24.10.2024 №104250020448 позивачу було відмовлено в призначенні пенсії у зв`язку з тим, що згідно поданих документів період проживання на території посиленого радіоактивного контролю станом на 01.01.1993 становить - 2 роки 05 місяців 07 днів. Загальний період проживання на території посиленого радіоактивного контролю становить 24 роки 5 місяців 7 днів. Згідно поданих документів період проживання на території зони гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 1 рік 07 місяців 20 днів. Загальний період проживання на території гарантованого добровільного відселення становить 01 рік 07 місяців 20 днів. Сумування територій радіоактивного забруднення законодавством не передбачено. Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним та зазначає, що станом на 01.01.1993 постійно проживав / працював у різних зонах забруднення не менше 4-х років, що визначено шляхом сумування періодів проживання в таких зонах забруднення.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Представник Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у відзиві на позовну заяву проти задоволення позовних вимог заперечує та зазначає, що сумування територій радіоактивного забруднення законодавством не передбачено. За таких обставин, у позивача відсутні умови, які є необхідними для прийняття органом Пенсійного фонду рішення про призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку.

Представник позивача подав відповідь на відзив, в якій зазначає, що відсутність норми права, яка б врегульовувала порядок сумування періодів проживання в різних зонах радіоактивного забруднення не може впливати на право позивача щодо отримання пенсії, відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Суд, перевіривши матеріали справи, повно та об`єктивно оцінивши докази в їх сукупності, зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивач має статус громадянина, який постійно працював чи працює, або проживає чи проживав у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 07.05.1993.

На момент звернення позивача до органу Пенсійного фонду із заявою від 16.10.2024 про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" йому виповнилося 54 роки.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач 16.10.2024 звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області від 24.10.2024 №104250020448 позивачу було відмовлено в призначенні пенсії та зазначено, що згідно поданих документів період проживання на території посиленого радіоактивного контролю станом на 01.01.1993 становить - 2 роки 05 місяців 07 днів. Загальний період проживання на території посиленого радіоактивного контролю становить 24 роки 5 місяців 7 днів. Згідно поданих документів період проживання на території зони гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 1 рік 07 місяців 20 днів. Загальний період проживання на території гарантованого добровільного відселення становить 01 рік 07 місяців 20 днів. Сумування територій радіоактивного забруднення законодавством не передбачено.

Згідно із вказаним рішенням, страховий стаж позивача становить 33 роки 06 місяців 14 днів.

Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України, що визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом, є Закон "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV).

Відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника (частина перша статті 9 Закону № 1058-IV).

Згідно з положеннями статті 26 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон № 1058-ІV) право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Право призначення пенсії особам, постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи регулюються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-XII).

Відповідно до абзацу першого статті 55 Закону № 796-XII передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Пунктом 2 частини першої статті 55 зазначеного Закону №796-ХІІ встановлено, зокрема, що:

- особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку - 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років;

- особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зниження пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Частиною третьою статті 55 Закону № 796-XII прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.

Згідно з пунктом 13 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV, у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Законів України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами.

Системний аналіз зазначених правових норм вказує на те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться, у разі вибору цих осіб, згідно з нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом № 796-XII.

Як вже зазначено судом вище, рішенням №104250020448 від 24.10.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Житомирській області відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки період проживання заявника на території посиленого радіоактивного контролю станом на 01.01.1993 становить - 2 роки 05 місяців 07 днів. Загальний період проживання на території посиленого радіоактивного контролю становить 24 роки 5 місяців 7 днів. Період проживання на території зони гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 1 рік 07 місяців 20 днів. Страховий стаж особи становить 33 роки 06 місяців 14 днів. Сумування територій радіоактивного забруднення законодавством не передбачено. Враховуючи зазначене, вирішено: відмовити в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Згідно з підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі Порядок №22-1), документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи: документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").

Статтею 65 Закону №796-ХІІ визначено, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України (ч. 1). Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій (ч. 4).

Позивачем до позовної заяви додано посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_2 , виданого 07.05.1993 Київською обласною державною адміністрацією, відповідно до якого пред`явник посвідчення має право на пільги і компенсації, встановлені Законом.

У відповідності до пункту 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин, далі Порядок №551) посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", іншими актами законодавства.

За змістом абзацу 6 Порядку №551 потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 р. прожили в зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, і таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а в зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення Потерпілий від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії Б зеленого кольору.

Зазначене кореспондується зі змістом частини третьої статті 65 Закону №796-ХІІ, згідно з якою посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.

Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.10.2019 у справі №212/12245/13-а (№К/9901/1087/18), які є обов`язковими для врахування судами в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України.

Таким чином, Законом № 796-ХІІ та Порядком №551 чітко визначено, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що наявність у позивача посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_2 , виданого 07.05.1993, підтверджує той факт, що позивач на день аварії постійно проживав у зоні гарантованого добровільного відселення.

Зазначене посвідчення недійсним не визнавалось, статус позивача як потерпілого від Чорнобильської катастрофи не оспорюється; доказів фактичного проживання або реєстрації місця проживання позивача в іншому місті, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, до матеріалів справи не долучив.

Між тим, як вже зазначалося, підставами для відмови у призначенні пенсії відповідно до ч.2 ст.55 Закону №796-XII стало не підтвердження факту постійного проживання позивача станом на 01.01.1993 у зоні посиленого радіологічного контролю не менше 4 років; а в зоні гарантованого добровільного відселення - не менше 3 років, так як відповідач вважає, що сумування періодів проживання в різних зонах забруднення при визначенні права на призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ч.2 ст.55 Закону №796-XII не передбачено будь-якими чинними нормативно-правовими актами.

Згідно з наявною в матеріалах справи довідкою Каноницького ліцею Каноницької сільської ради від 11.10.2024 № 01-30/157, ОСОБА_1 , дійсно навчався в Каноницькій середній школі з 01.09.1977 по 26.06.1987.

Відповідно до довідки Виконавчого комітету Каноницької сільської ради від 08.10.2024 № 02-56/395, позивач дійсно проживав у с. Каноничі Вараського (Володимирецького) району Рівненської області, у період станом на дату катастрофи на ЧАЕС 26.04.1986 по 1988 рік (число та місяць не вказано) та у період з 17.12.1989 по 14.02.1990.

При цьому, відповідно до військового квитка 16.12.1987 був призваний до строкової служби 16.11.1989 на основі наказу МВДСССР №1063 звільнений (демобілізований). Водночас, матеріали справи не містять відомостей, де саме позивач проходив військову службу у зазначений період.

Крім цього, доказів того, що позивач проходив військову службу саме на території, яка відноситься до зони радіоактивного забруднення, позивачем не надано,

Разом з тим, суд зауважує, що за загальним правилом місце постійного проживання особи нерозривно пов`язане з місцем її постійного навчання (практики, стажування тощо) або роботи.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 29.01.2020 у справі № 572/245/17 (адміністративне провадження № К/9901/45843/18) та від 17.06.2020 у справі № 572/456/17 (адміністративне провадження № К/9901/22569/18, К/9901/22573/18).

Суд враховує висновки Верховного Суду у постанові від 11.11.2024 у справі № 460/19947/23, за змістом яких оскільки навчання зазвичай є тривалими періодами, протягом яких особа постійно перебуває (проживає) в певному місці, такі періоди можуть бути прирівняні до постійного проживання або роботи в зоні радіаційного забруднення і враховані під час призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку лише за умови, що останні безпосередньо проходили в забрудненій зоні і зазначене буде підтверджено відповідними документами, які однозначно вказують на місцезнаходження позивача у радіоактивній зоні протягом відповідного періоду.

Тобто законодавець пов`язує виникнення права на зниження пенсійного віку для призначення пенсії за віком із фактом саме фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку із постійним проживанням в такій місцевості з огляду на тривалий вплив радіації на організм людини.

Село Каноничі Вараського (Володимирецького) району Рівненської області відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 № 106, віднесене до зони гарантованого добровільного відселення.

Вказаний період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення після 26.04.1986 (дата аварії на ЧАЕС) складає 01 рік 09 місяців 17 днів.

Як вбачається з трудової книжки Серія НОМЕР_3 , позивач з 20.02.1990 прийнятий в автокамерний цех учнем вулканізаторщика автокамер. Наказ №948к від 19.02.1989.

Водночас, як вбачається з паспорту позивача, зареєстрованим місцем проживання останнього з 25.07.1990 є м. Біла Церква.

Місто Біла Церква Київської області відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 № 106, віднесене до зони посиленого радіоекологічного контролю.

Відтак, вказаний період проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993 складає 02 роки 02 місяці 12 днів.

Отже, з наведеного слідує, що за увесь спірний період позивач перебував (працював та проживав) на територіях радіоактивного забруднення, хоча і в різних зонах.

Водночас, суд звертає увагу, що відповідно до наведених вище положень законодавства, підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні посиленого радіологічного контролю.

Крім того, у постановах від 11.03.2024 у справі № 500/2422/23 (провадження № К/990/40765/23), від 19.09.2024 у справі № 460/23707/22 (адміністративне провадження № К/990/11776/23), від 02.10.2024 у справі № 500/551/23 (адміністративне провадження № К/990/28639/23) Верховний Суд також зазначив про те, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням, або у зв`язку з роботою в такій місцевості. При цьому, зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання (роботи) в ній особи.

Аналізуючи надані документи, суд констатує, що позивачем підтверджено період його проживання в зоні гарантованого добровільного відселення та в зоні посиленого радіоекологічного контролю, що не заперечується відповідачем.

Строк проживання позивача у різних зонах забруднення, визначений судом шляхом сумування періодів проживання в таких зонах забруднення, станом на 01.01.1993 становить 04 роки 07 місяців 28 днів.

Питання поділу території на відповідні зони, врегульовано Законом України від 27.02.1991 №791а-ХІІ «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №791а).

Визначення категорій зон радіоактивного забруднення передбачено ст.2 Закону №791а.

Частина перша цієї статті, у редакції чинній до 01.01.2015, визначала чотири зони радіоактивного забруднення, а саме: зона відчуження; зона безумовного (обов`язкового) відселення; зона гарантованого (добровільного) відселення; зона посиленого радіоекологічного контролю.

Відповідно до частин 2 - 3 статті 2 Закону № 791а повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення делеговані Кабінету Міністрів України.

Пунктом 2 розділу І Закону №76 у статтю 2 Закону №791а внесено зміни, якими абзац 5 частини 2 статті 2 цього закону виключено. Зазначені зміни набрали законної сили з 01.01.2015.

Отже, з 01.01.2015 стаття 2 Закону №791а визначає такі категорії зон радіоактивного забруднення територій: 1) зона відчуження; 2) зона безумовного (обов`язкового) відселення; 3) зона гарантованого добровільного відселення.

Поряд з цим, зона посиленого радіоекологічного контролю з 01.01.2015 виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом №791а.

Законом України від 28.12.2014 року №76-VIII виключено, також, статтю 23 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка встановлювала компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 4.

Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17 липня 2018 року, яке стало однією з підстав звернення до суду з даним позовом, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII.

Водночас жодні зміни, внесені Законом №76-VIII до Закону № 791а «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» неконституційними не визнавались.

Отже, чинна станом на час звернення позивача до ГУ ПФУ в Київській області і на час звернення до суду редакція ст.2 Закону №791а не змінювалась, не виключалась іншими законами та не визнавалась неконституційною.

Відтак, незважаючи на відсутність змін щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю, внесених до Переліку, застосуванню підлягає саме Закон №791а в редакції зі змінами, внесеними Законом №76-VIII, як такий, що має вищу юридичну силу порівняно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106.

Таким чином, станом на 01.01.1993 позивач, постійно проживав у різних зонах забруднення не менше 4-х років, що визначено судом шляхом сумування періодів проживання в таких зонах забруднення. Тобто позивач має право на зниження пенсійного віку.

Судом встановлено, що чинним законодавством України, в тому числі й Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не врегульовано питання можливості врахування при вирішенні питання про призначення пенсії на умовах, передбачених пунктом 2 частини першої статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", періодів проживання та/або робити особи у населених пунктах, які відносяться до зони з нижчим ступенем радіоактивного ураження внаслідок Чорнобильської катастрофи, як то зона посиленого радіологічного контролю (4 зона), до строку проживання цієї особи в зоні із вищим ступенем радіоактивного ураження внаслідок Чорнобильської катастрофи, як то зона гарантованого добровільного відселення (3 зона), у випадку реалізації нею права на зниження пенсійного віку за підставою, що пов`язана з проживання в зоні гарантованого добровільного відселення - зоні з вищим ступенем радіоактивного забруднення.

Правові норми вказаного Закону, встановлюють право на пільгу щодо зменшення пенсійного віку осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи лише за ідеальних умов - проживання такими особами протягом певного часу лише в одній із названих зон.

При цьому, норми Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не врегульовують питання, коли має місце проживання таких осіб в різних зонах радіоактивного ураження.

Суд вважає, що відсутність норми права, яка б врегульовувала порядок сумування періодів проживання в різних зонах радіоактивного забруднення не може впливати на право позивача щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", оскільки, як вже зазначалося вище, за увесь спірний період позивач перебував (працював та проживав) на територіях радіоактивного забруднення.

Наявність такої прогалини в національному законодавстві не може позбавляти особу права на соціальний захист, який у даних правовідносинах полягає у врахування періодів проживання та/або робити особи у населених пунктах, які відносяться до зони із вищим ступенем радіоактивного ураження внаслідок Чорнобильської катастрофи, до строку проживання цієї особи в зоні з нижчим ступенем радіоактивного ураження внаслідок Чорнобильської катастрофи, при реалізації пільги на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, що пов`язана з проживанням в зоні з нижчим ступенем радіоактивного забруднення.

Частиною шостою статті 7 КАС України установлено, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Судом також враховується, що зона гарантованого добровільного відселення (третя категорія) є територією, яка зазнала значно більшого радіоактивного ураження та відповідного впливу на життя та здоров`я осіб, які там працювали або проживали, ніж проживання у зоні посиленого радіологічного контролю (4 категорія).

Відтак, оскільки зона гарантованого добровільного відселення, на території якої певний період проживав (навчався) позивач, є більш небезпечною, ніж зона посиленого радіологічного контролю, в якій позивач проживав у інший період, то, на переконання суду, ці періоди може бути сумарно зараховано при визначенні права позивача на зменшення пенсійного віку, однак, в даному випадку, термін перебування у вказаних зонах сукупно повинен становити не менше 4 років, і пільга застосовується як для осіб, що перебували у зоні посиленого радіологічного контролю - зниження пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

Таким чином, суд вважає, що відповідачем-1 було зроблено хибний висновок про відсутність у позивача необхідного періоду проживання на території зони посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993 не менше 4-х років, оскільки у позивача такий строк проживання станом на 01.01.1993 становить 04 роки 07 місяців 28 днів. А загальний строк проживання в різних зонах радіоактивного забруднення становить понад 20 років.

Крім того, позивач проживав (навчався) у зоні гарантованого добровільного відселення на день аварії, що підтверджується виданим посвідченням, а отже він має право на застосування початкової величини зниження пенсійного віку на 2 роки, а тому, за наведеного, позивач набув право на зниження пенсійного віку на максимальну величину - 5 років.

Відтак, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на користування пільгами та призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 5 років відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ.

Таким чином, враховуючи викладене, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області № 1014250020448 від 24.10.2024.

Суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 16.09.2015 у справі №21-1465а15, а також у постанові Верховного Суду від 08.11.2019 у справі №227/3208/16-а.

Щодо ефективного способу захисту шляхом зобов`язання відповідача призначити пенсію з певної дати зроблено висновки Верховним Судом і у постановах від 29.04.2020 у справі №826/9781/18, від 25.06.2020 у справі №520/10521/19.

Суд враховує, що згідно вимог ст. 44 Закону № 1058-IV, призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Суд зазначає, що відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону №1058-VI, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім випадку, коли пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Відповідно до пункту 1.7 розділу І Порядку №22-1 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

З урахуванням викладеного, з метою повного та ефективного захисту прав позивача та зважаючи на те, що позивач зареєстрований та фактично проживає у Київській області, з метою повного та ефективного захисту прав позивача та зважаючи на те, що на момент звернення до відповідача з заявою про призначення пенсії від 16.10.2024 позивач майже досягнув 55 річного віку та, як встановлено судом, має більше 32 років страхового стажу, що є достатнім для призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", суд, з урахуванням вимог ч. 2 ст. 9 КАС України, вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити, нарахувати та виплатити позивачу пенсію за віком із зниженням пенсійного віку на п`ять років відповідно до частини 2 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 02.11.2024, у зв`язку з чим, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню. При цьому, у зв`язку з задоволенням позовних вимог, заявлених до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, клопотання представника ГУ ПФУ у Київській області про заміну первісного відповідача в частині зобов`язання призначити та виплачувати пенсію позивачу не підлягає задоволенню.

Водночас суд зазначає, що позивач також просить суд зобов`язати відповідача виплачувати пенсію.

Проте, відповідно до положень статей 2, 5 КАС України судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому спосіб захисту повинен забезпечити поновлення саме порушеного права та бути адекватним наявним обставинам.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного на момент звернення до суду права особи. Суд не може розглядати вимоги на майбутнє у зв`язку із вірогідним настанням певних наслідків. Резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов`язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє. У зв`язку з чим вимога про зобов`язання відповідача виплачувати пенсію не підлягає задоволенню.

Відповідно до положень ст. 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області суму судового збору в розмірі 605,60 грн та за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області суму судового збору в розмірі 605,60 грн, який був сплачений позивачем при подачі позову.

Суд зазначає, що відповідно до вимог п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом в розмірі переплаченої суми.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області № 1014250020448 від 24.10.2024 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , і.н. НОМЕР_1 ) пенсію за віком із зниженням пенсійного віку на п`ять років відповідно до частини 2 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 02.11.2024.

У задоволенні інших вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , і.н. НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Андрія Саєнка, 10, код ЄДРПОУ 22933548) судовий збір у розмірі 605,60 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , і.н. НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області (10002, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Ольжича, 7, код ЄДРПОУ 13559341) судовий збір у розмірі 605,60 грн.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Діска А.Б.