Рішення № 136673580, 19.05.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2026 рокуСправа №160/716/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сластьон А.О. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: 13.01.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, в якій позивач просить суд:

-визнати протиправними та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Коноваленко Анатолія Володимировича Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради № 82703008 від 31 грудня 2025 року про відмову ОСОБА_1 в проведенні реєстраційних дій;

-зобов`язати державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, а саме квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог вказує, що позивачу на праві власності належить квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Позивачка звернулася до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради із заявою про реєстрацію речових прав на зазначене нерухоме майно, однак отримала відмову. Наголошує, що право власності на дану квартиру підтверджується договором купівлі-продажу від 24.11.2000, а також технічним паспортом на квартиру АДРЕСА_3 , інвентарний номер 395/4, реєстровий номер 47/744 сто/п 27. Вказує, що наслідок воєнних дій її квартира пошкоджена, тому вона має право на одержання компенсації за пошкодження та знищення окремих категорій об`єктів нерухомого майна. Однак, оскаржуване рішення державного реєстратора унеможливлює отримання в майбутньому компенсації для відновлення квартири, а також позбавляє позивачів можливості будь-яким іншим чином розпоряджатися своїм майном. З цих підстав просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 січня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд справи вирішено здійснювати з викликом сторін.

Відповідач повідомлявся про розгляд даної справи належним чином, проте заяви про визнання позову чи відзив на позовну заяву в строки, передбачені статтею 261 Кодексу адміністративного судочинства України, до суду не надав.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Крім того, відповідно до частини четвертої статті 159 КАС України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до Договору купівлі-продажу квартири від 24.11.2000, посвідченого приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Володимирським В.Ю. за реєстровим №4924, ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_4 .

Також, в матеріалах справи міститься Технічний паспорт на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , власник - ОСОБА_1 . Технічний паспорт зареєстровано Міським комунальним підприємством бюро технічної інвентаризації Виконавчого комітету Луганської міської ради під інвентарним номером 395/4 та реєстровим номером 47/744сто/п 27.

14.11.2025 ОСОБА_1 звернулася до державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради із заявою про реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням № 81941362 від 19.11.2025 Державний реєстратор прав на нерухоме майна Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради заяву позивача залишено без руху. Зазначено, що позивачу необхідно надати інформацію на сформований державним реєстратором запит до компетентного підприємства Бюро технічної інвентаризації, що проводило державну реєстрацію прав до 2013 року.

Рішенням від 31.12.2025 № 82703008 Державний реєстратор прав на нерухоме майно відмовив у проведенні реєстраційних дій, зазначивши про те, що державним реєстратором не було отримано відповідей на запити до органів влади, підприємств, установ та організацій, які проводили реєстрацію прав на квартиру.

Не погоджуючись з рішенням про відмову в проведенні реєстраційних дій, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з такого.

При вирішенні справи суд керується нормами права, чинним на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15.04.2014 № 1207-VII (далі - Закон № 1207-VII) тимчасово окупована російською федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 3 ст.5 цього Закону визначено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.

Крім того, за фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу біженця чи іншого спеціального правового статусу, підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.

Набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території. У разі неможливості здійснення державним реєстратором повноважень щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на тимчасово окупованій території орган державної реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України (ч. 4,5 статті 11 № 1207-VII).

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються, зокрема, Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 01.07.2004 № 1952-IV (далі - Закон №1952-IV).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону № 1952-IV - державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з ч. 3 ст. 3 Закону України № 1952-IV, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом (ч .4 ст. 3 Закону № 1952-IV).

За правилом абз. 4 ч. 5 ст. 3 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав проводиться будь-яким державним реєстратором за заявами у сфері державної реєстрації прав.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 6 Закону № 1952-IV визначено, що суб`єктами державної реєстрації прав є виконавчі органи сільських, селищних та міських рад (крім міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення) які набувають повноважень у сфері державної реєстрації прав відповідно до цього Закону у разі прийняття відповідною радою такого рішення.

Частиною 3 ст. 10 Закону № 1952-IV врегульовано, що державний реєстратор: 1)встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями. 2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; 3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (ч. 2 ст. 18 Закону № 1952-IV).

Пунктом 1 ст. 20 Закону № 1952-IV визначено, що заява на проведення реєстраційних дій подається заявником у паперовій формі, а у випадках, передбачених законодавством, - в електронній формі разом з оригіналами документів, необхідних для проведення реєстраційних дій, чи їх копіями, засвідченими державними органами, органами місцевого самоврядування (якщо оригінали таких документів відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування).

Порядок зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав врегульовано нормами ст. 23 Закону № 1952-IV.

Так, розгляд заяви про державну реєстрацію прав може бути зупинено державним реєстратором виключно у таких випадках (ч. 1):

1) подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством;

2) неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному цим Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року.

Державний реєстратор у строк, встановлений для державної реєстрації прав, приймає рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та невідкладно повідомляє про це заявника (ч. 2).

Якщо заявник протягом 30 робочих днів з моменту отримання рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав виконав вимоги державного реєстратора, зазначені у відповідному рішенні, розгляд заяви відновлюється на підставі рішення державного реєстратора про відновлення розгляду заяви. Перебіг строку державної реєстрації прав продовжується з моменту усунення обставин, що стали підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду, з урахуванням часу, що минув до його зупинення (ч. 3).

Рішення повинно містити вичерпний перелік підстав для зупинення розгляду заяви. Державний реєстратор не має права вимагати від заявника надання інших документів, крім тих, відсутність яких стала підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви, якщо інше не випливає з документів, що надані додатково (ч. 4).

Умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначені Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі - Порядок № 1127).

Відповідно до п. 23 Порядку №1127 за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державний реєстратор приймає відповідне рішення, яке повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття з відповідним обґрунтуванням їх застосування.

Згідно з п.53 Порядку №1127 у разі коли документ, що посвідчує набуття права власності або інших речових прав, похідних від права власності, реєстрацію яких було проведено до 1 січня 2013 року відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, втрачено, пошкоджено чи зіпсовано, державна реєстрація такого права власності або іншого речового права, похідного від права власності, може бути проведена за бажанням заявника на підставі відомостей Державного земельного кадастру чи відповідно на підставі відомостей Реєстру прав власності на нерухоме майно, який є архівною складовою частиною Державного реєстру прав, або у разі коли відповідна реєстрація проводилася виключно на паперових носіях інформації (реєстрові книги, реєстраційні справи), ведення яких здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації, - на підставі відомостей таких носіїв інформації.

Державна реєстрація прав у випадку, передбаченому цим пунктом, проводиться виключно за умови встановлення державним реєстратором наявності зареєстрованого права власності або інших речових прав, похідних від права власності, на підставі відповідних документів у Державному земельному кадастрі чи в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, а у разі коли відповідна реєстрація проводилася виключно на паперових носіях інформації (реєстрові книги, реєстраційні справи), ведення яких здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації, - на таких носіях інформації, з обов`язковим зазначенням у Державному реєстрі прав відомостей про втрату, пошкодження чи зіпсування відповідного документа.

З системного аналізу Закону № 1952-IV та Порядку №1127 вбачається, що система державної реєстрації прав, яка проводиться відповідно до Закону, запроваджена в Україні з 01.01.2013. До цього часу державна реєстрація права власності та інших речових прав на об`єкти нерухомого майна, які розташовані на земельних ділянках, проводилася реєстраторами БТІ в Реєстрі права власності на нерухоме майно та на паперових носіях (реєстрових книгах та реєстраційних справах), які зберігаються в БТІ. При цьому Закон не розмежовує, чи була проведена реєстрація у Державному реєстрі прав, інших електронних реєстрах або на паперових носіях.

Тобто до 2013 року державна реєстрація таких об`єктів нерухомого майна вже проводилася, але реєстр був паперовий і зберігався в архіві відповідного БТІ.

Після 2013 року при проведенні будь-яких операцій з такою нерухомістю потрібно, щоб записи про право власності були спочатку перенесені в Реєстр, який існує в електронному вигляді.

У разі подання заявником оригіналів правоустановлюючих документів, визначених ст.27 Закону із відміткою про державну реєстрацію, яка вчинена на підставі діючого на той час законодавства, ці документи не пошкоджені, не зіпсовані, то державний реєстратор може встановити відомості про державну реєстрацію із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 01 січня 2013 року, що виключає необхідність надання будь-яких додаткових документів.

На час державної реєстрації права власності за позивачем була чинною Інструкція про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затверджена наказом Державного комітету будівництва та житлової політики України №121 від 09.06.1998 (надалі Інструкція №121).

Додаток 1 Інструкції №121 визначав перелік правоустановлюючих документів, на підставі яких здійснюється державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна, зокрема, це такі документи: договори купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання, посвідчені державними нотаріальними конторами та приватними нотаріусами.

За приписами п. 3 ч. 3 ст. 10 Закону №1952-IV державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01.01.2013, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01.01.2013, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації.

Частиною 5 ст. 23 Закону №1952-IV передбачено, що у разі невиконання заявником зазначених у рішенні вимог у строк, встановлений у частині третій цієї статті, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Пунктом 8 ч. 1 ст. 24 Закону №1952-IV установлено, що підставою для відмови в державній реєстрації прав, серед іншого, є те, що після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху.

Суд встановив, що відповідач спірним рішенням відмовив у проведенні реєстраційних дій у зв`язку із неотриманням підтверджуючих документів, в тому числі, від Бюро технічної інвентаризації, що проводило державну реєстрацію прав на квартиру до 2013 року.

Суд зазначає, що відсутність у державного реєстратора можливості отримати правовстановлюючі документи від організацій, які перебувають під тимчасовою окупацією, які проводили оформлення та/або реєстрацію прав, що передбачено положеннями ст. 10 Закону №1952-IV, не може позбавляти права особи на державну реєстрацію права власності та слугувати підставою для відмови у проведенні державної реєстрації.

При цьому, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 27 Закону № 1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва або майбутній об`єкт нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

Повертаючись до обставин справи.

14.11.2025 ОСОБА_1 звернулася до державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради із заявою про реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

До зазначеної заяви позивачем надано Договір купівлі-продажу квартири від 24.11.2000, посвідчений приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Володимирським В.Ю. за реєстровим №4924. З договору вбачається, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_4 .

Також, в матеріалах справи міститься Технічний паспорт на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , власник - ОСОБА_1 . Технічний паспорт зареєстровано Міським комунальним підприємством бюро технічної інвентаризації Виконавчого комітету Луганської міської ради під інвентарним номером 395/4 та реєстровим номером 47/744сто/п 27.

В оскаржуваному рішенні державним реєстратором не обґрунтовано підстави, які б надавали можливість державному реєстратору вважати подані заявником документи такими, що є недостатніми для проведення реєстраційних дій.

Натомість, відсутність доступу до державних реєстрів та інших джерел інформації через тимчасову окупацію міста Щастя Луганської області, а так само неможливість отримання державним реєстратором інформації від органів влади, підприємств, установ та організацій, які проводили оформлення та/або реєстрацію прав не може впливати на реалізацію прав позивача, оскільки суперечитиме принципам справедливості, пропорційності та верховенства права.

Суд вважає слушними доводи позивача про те, що держава не може покладати на особу негативні наслідки, які настали внаслідок неможливості виконання державою дій внаслідок війни або окупації територій.

За викладених обставин суд зазначає, що у спірних правовідносинах державний реєстратор не мав підстав для відмови позивачу у проведенні реєстраційних дій, відтак, відповідачем не було доведено правомірності прийнятого рішення, що має наслідком його скасування.

Відповідно до ч. 4 ст. 26 Закону №1952-IV, у разі скасування рішення державного реєстратора про зупинення державної реєстрації прав, про зупинення розгляду заяви або про відмову в державній реєстрації прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, державний реєстратор чи посадова особа територіального органу Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону) вносить відомості про скасування (анулювання) відповідного рішення до Державного реєстру прав та відновлює розгляд відповідної заяви.

Відповідно до ст. 11 Закону №1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Аналіз вказаних положень Закону №1952-IV дає підстави стверджувати, що під час розгляду заяви про державну реєстрацію і поданих документів державний реєстратор має виключну компетенцію у питаннях встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутності суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно.

Державна реєстрація прав на нерухоме майно відноситься до компетенції державного реєстратора, який приймає відповідне рішення за умови відповідності заявлених прав, поданої заяви та долучених до неї документів вимогам, встановленим законом.

Разом із тим, суд звертає увагу на те, що законодавець чітко передбачив як підстави, порядок, строки, процедуру проведення реєстраційних дій щодо речових прав на нерухоме майно, так і порядок, строки, відповідну процедуру та підстави для відмови у проведенні таких реєстраційних дій.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

При цьому, на законодавчому рівні поняття дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Враховуючи те, що підставами для відмови позивачу в проведенні реєстраційних дій слугувала неможливість отримання правовстановлюючих документів від організацій, які перебувають на тимчасово окупованих територіях, оцінку яким судом надано в межах даного рішення, суд дійшов висновку з метою ефективного захисту прав позивачів, слід -зобов`язати відповідача здійснити державну реєстрацію речових прав ОСОБА_1 на нерухоме майно, а саме квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з частиною 1 та 2 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 1331,20 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_5 ) до Департаменту адміністративний послуг та процедур Дніпровської міської ради (Ідентифікаційний код: 40392181, місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, буд. 75) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Коноваленка Анатолія Володимировича Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради № 82703008 від 31 грудня 2025 року про відмову ОСОБА_1 в проведенні реєстраційних дій.

Зобов`язати Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, а саме квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (Ідентифікаційний код: 40392181, місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, буд. 75) судовий збір у розмірі 1331, 20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня двадцять копійок) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_5 .

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя А.О. Сластьон