Рішення № 136668459, 04.05.2026, Чернівецький районний суд міста Чернівців (до 25.04.2025 - Першотравневий районний суд м. Чернівців)

Єдиний унікальний номер 725/10917/24

Номер провадження 2/725/2229/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.05.2026

Чернівецький районний суд міста Чернівців

в складі:

головуючого судді Скуляк І. А.

при секретарі Єремчук Т.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» (код ЄДРПОУ 01993701, 04107, м. Київ, вул. Загорівська, 1), Голови комісія з реорганізації Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр реабілітаційної медицини» Бичової Людмили Вікторівни (04107, м. Київ, вул. Загорівська, 1) про визнання незаконними і скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з позовом до відповідачів визнання незаконними і скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову зазначила, що з 03 жовтня 2022 року, ОСОБА_1 працювала на посаді заступника генерального директора Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр реабілітаційної медицини».

25 липня 2024року на сесії Київської обласної ради прийнято рішення N?1043-27-VIII щодо припинення юридичної особи Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр реабілітаційної медицини» шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня». Створено комісію з реорганізації вказаного Підприємства та затверджено її склад.

Пунктом 6.2. вказаного рішення зазначено про необхідність голови комісії з реорганізації КНП КОР «Київський обласний центр реабілітаційної медицини» повідомити в установленому чинним законодавством України порядку працівників Центру реабілітації про реорганізацію юридичної особи та забезпечити дотримання соціально-правових гарантій працівників.

29 липня 2024 року, видано спільний наказ голови комісії з реорганізації Комунального некомерційного підприємства «Київський обласний центр реабілітаційної медицини» та генерального директора Комунального некомерційного підприємства «Київська обласна клінічна лікарня» N?107-од/123-02-02 «Про початок процесу реорганізації КНП КОР «Київський обласний центр реабілітаційної медицини» шляхом приєднання до КНП КОР «Київська обласна клінічна лікарня» та створення спільної консультативно-робочої групи».

12 серпня 2024 року, голова комісії з реорганізації КНП КОР «Київський обласний центр реабілітаційної медицини» надала заступнику генерального директора апарату управління Назарко М.В. Повідомлення про зміну умов праці у зв?язку з реорганізацією.

14 жовтня 2024 року Наказом N?778-к/тр «Про звільнення Маріни НАЗАРКО» (далі - Наказ) звільнено ОСОБА_1 з посади заступника генерального директора апарату управління, у зв?язку зі скороченням штату працівників, відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України. Того ж дня, 14.10.2024р. зазначений Наказ було вручено ОСОБА_1 та проведено з нею остаточний розрахунок.

На думку Позивача, внаслідок ухвалення 14 жовтня 2024 року Наказу, порушено трудові права ОСОБА_1 , зокрема, її було звільнено на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. Водночас роботодавець не виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 К3пП України щодо працевлаштування працівника. Крім того, позивача не було повідомлено про те, що на Підприємстві фактично відбувається скорочення чисельності або штату працівників, та посаду, яку обіймала Позивач, буде виведено зі штатного розпису (скорочено). Саме ж скорочення чисельності штату Позивач також вважає незаконним. Так, головою комісії з реорганізації КНП КОР «Київський обласний центр реабілітаційної медицини» порушено порядок звільнення Позивача, що обґрунтовується таким.

25 липня 2024 року Київською обласною радою восьмого скликання прийнято рішення N?1043-27 «Про реорганізацію Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр реабілітаційної медицини» шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» (далі - Рішення).

Пунктами 1, 2, 3 вмищевказаного рішення: припинено юридичну особу Комунальне некомерційне підприємство Київської обласної ради «Київський обласний центр реабілітаційної медицини» шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня»; - Встановлено, що Комунальне некомерційне підприємство Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» є правонаступником всіх прав та обов?язків Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр реабілітаційної медицини»; - Створено комісію з реорганізації Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр реабілітаційної медицини» та затверджено її склад.

Доручено голові комісії з реорганізації повідомити у встановленому чинним законодавством України порядку працівників Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр реабілітаційної медицини» про реорганізацію юридичної особи та забезпечити дотримання соціально-правових гарантій працівників (пункт 6.2 Рішення).

Рішення Київської обласної ради від 25.07.2024 щодо припинення юридичної особи Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр реабілітаційної медицини» шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» не передбачає скорочення чисельності або штату працівників КНП КОР «Київський обласний центр реабілітаційної медицини».

Згідно витягів з державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, що додаються, вбачається, що 21.10.2024р. проведено державну реєстрацію припинення КНП КОР «Київський обласний центр реабілітаційної медицини» (код ЄДРПОУ 01993718) шляхом реорганізації та правонаступником якого є КНП КОР «Київська обласна клінічна лікарня» (код ЄДРПОУ 01993701) - Відповідач 1.

Разом з тим, згідно наказу про звільнення ОСОБА_1 звільнено з роботи у зв?язку зі скороченням штату працівників на підставі п. 1 ст.40 КЗпП, про що аналогічний запис також вчинено трудовій книжці Позивача. Рішення про скорочення чисельності штату КНП КОР «Київський обласний центр реабілітаційної медицини» власник даного підприємства не приймав, лише про його приєднання до іншого підприємства.

Припинення трудового договору з ініціативи роботодавця можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 К3пП). Рішення власника підприємства Київської обласної ради про скорочення штату працівників не приймалося, а отже, голова комісії з реорганізації Комунального некомерційного підприємства «Київський обласний центр реабілітаційної медицини» та генеральний директор Комунального некомерційного підприємства «Київська обласна клінічна лікарня» повинні були вжити заходів до зміни штатного розпису підприємства-правонаступника, щоб перевести туди всіх працівників КНП КОР «Київський обласний центр реабілітаційної медицини».

Водночас, про скорочення чисельності та штату працівників не лише не було прийнято рішення Київською обласною радою (рішення Київської обласної ради від 25.07.2024 про реорганізацію КНП КОР «Київський обласний центр реабілітаційної медицини» шляхом приєднання до КНП КОР «Київська обласна клінічна лікарня» не містить інформації про скорочення штату працівників) але і про таке скорочення не було повідомлено Позивача, її було повідомлено лише про зміну умов праці.

Так, 29 липня 2024 року, головою комісії з реорганізації КНП КОР «Київський обласний центр реабілітаційної медицини» та генеральним директором КНП КОР «Київська обласна клінічна лікарня» видано наказ N?107-од/134-02-04 «Про початок процесу реорганізації «КНП КОР «Київський обласний центр реабілітаційної медицини» шляхом приєднання до КНП КОР «Київська обласна клінічна лікарня» та створення спільної консультативно-робочої групи».

Пунктом 5.2 Наказу, зобов?язано старшого інспектора відділу кадрового та документального забезпечення КНП КОР «КОЦРМ» за погодженням начальника відділу документально-кадрової роботи КНП КОР «Київська обласна клінічна лікарня» - розробити персональні повідомлення щодо реорганізації та попередити про зміни істотних умов праці та можливі скорочення кожного процівника під особистий підпис не пізніше ніж за два місяці.

В персональному повідомленні: - пропонувати працівникам КНП КОР «КОЦРМ» вакантні посади за відповідною професією чи спеціальністю або іншу вакантну посаду, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо згідно погодженого та затвердженого штатного розпису КНП КОР «Київська обласна клінічна лікарня» на 2024 рік. Отримати від кожного працівника письмову згоду або відмову від продовження або завершення трудових відносин після проведення реорганізації.

Для працівників, які виявили бажання працювати, підготувати накази про звільнення з переведенням до КНП КОР «Київська обласна клінічна лікарня» відповідно до п. 5 ст. 36 К3пП України з виплатою компенсації за невикористані відпустки. Для працівників, які відмовились від продовження трудових відносин, підготувати накази про звільнення за скороченням штату у зв?язку з реорганізацією відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України з виплатою компенсації за невикористані відпустки та вихідної допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку згідно ст. 44 К3пП (пункти 5.4, 5.5 Наказу).

Однак, відповідно до ч. 3 ст. 32 КЗпП України у зв?язку зі змінами в організації виробництва і праці, зміна істотних умов праці допускається тільки при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою.

13 серпня 2024 року, на загальних зборах працівників КНП КОР «Київський обласний центр реабілітаційної медицини» голова комісії з реорганізації Підприємства надала заступнику генеральному директору ОСОБА_1 . Повідомлення про зміну умов праці у зв?язку з реорганізацією від 12.08.2024 N?1495-1, де зазначено список вакантних посад в КНП КОР «Київська обласна клінічна лікарня» станом на 12.08.2024

Зі списку запропонованих вакантних посад в Повідомленні про зміну умов праці вбачається, що їх кількість станом на 12.08.2024 складає 41 вакансію, однак, вакансії які зазначені у вказаному повідомленні, не відповідають кваліфікації ОСОБА_1 , " досвіду та знанням. При цьому відповідачами не було вжито заходів по створенню відповідних посад у штатному розпису реорганізованого КНП.

Також, ОСОБА_1 стверджує, що за період часу з дня вручення повідомлення про зміну умов праці у зв?язку з реорганізацією, по дату звільнення, (з 13 серпня 2024 року по 14 жовтня 2024 року включно) її ніхто не ознайомлював та не пропонував вакантні посади, які з?являлись на Підприємстві у вказаний період, лише ті, які існували на день повідомлення. При цьому їй достеменно відомо, що в період з 13 серпня 2024 року по 14 жовтня 2024 року включно приймалися на роботу працівники на посади, які не були їй запропоновані, наприклад, на посаду інспектора з кадрів.

Крім того, Позивач стверджує, що персонального повідомлення про вивільнення (звільнення) з посади заступника генерального директора їй надано не було. ОСОБА_1 не відомо було про те, що прийнятим Рішенням Київською обласною радою 25.07.2024 фактично здійснюється скорочення чисельності та штату працівників Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр реабілітаційної медицини», оскільки Рішення таких відомостей не містить. Також, для ознайомлення ОСОБА_1 не надавались будь-які накази, рішення, розпорядження тощо, про скорочення чисельності та штату працівників Підприємства, в зв?язку із його реорганізацією шляхом приєднання. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 не було відомо про скорочення чисельності та штату працівників Підприємства, також, їй не запропоновано всю наявну на Підприємстві роботу, тобто вакантні посади, які існували на день її звільнення з посади заступника Генерального директора Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр реабілітаційної медицини», чим порушено вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України, у зв?язку із чим, Наказ від 14 жовтня 2024 року N?778-к/тр «Про звільнення ОСОБА_2 » є незаконним та підлягає скасуванню.

Також зазначила, що на підприємстві, з якого звільнили ОСОБА_1 існувала профспілка і ще в 2020 році було підписано колективний договір між Підприємством та Профспілкою, що в подальшому був зареєстрований Департаментом соціального захисту нанесення Київської ОДА. Позивач була членом профспілкової організації, однак роботодавець не узгоджував його звільнення згідно з вимогами статті 43 КЗпП України.

Враховуючи вищевикладене, просила визнати незаконним та скасувати наказ Голови комісії з реорганізації Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр реабілітаційної медицини» N?778-к/тр, від 14.10.2024 року «Про звільнення ОСОБА_2 »; поновити ОСОБА_1 на посаді заступника генерального директора Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» (код ЄДРПОУ 01993701) з 14.10.2024р.;стягнути з Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» (код ЄДРПОУ 01993701) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; АДРЕСА_2 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14.10.2024 по день ухвалення рішення.

У поданому відзиві представник відповідача Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» просила відмовити в задоволенні позову вказуючи на наступне.

Київською обласною радою, як єдиним власником комунальних закладів охорони здоров`я Київської області, 25 липня 2024 року було прийняте рішення №1043-27- VIII «Про реорганізацію Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр реабілітаційної медицини» шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня», тим самим об`єднавши спроможну мережу закладів охорони здоров`я Київської області для покращення рівня медичного обслуговування у межах відповідного госпітального округу, зокрема під час надзвичайних ситуацій, надзвичайного чи воєнного стану, що надасть змогу організувати належну якість такого обслуговування, своєчасність та доступність для населення, а також ефективне використання матеріальних, трудових та інших ресурсів. Така реорганізація є вимушеним кроком, та відбулася на виконання вимог постанови КМУ від 28 лютого 2023 р. № 174 «Деякі питання організації спроможної мережі закладів охорони здоров`я», адже госпітальні округи з поділом на госпітальні кластери функціонують з метою забезпечення територіальної доступності до якісної медичної та реабілітаційної допомоги населенню. Ще з моменту запровадження програми медичних гарантій (ПМГ) у 2017 році її практична реалізація показала, що існує низка недоліків, які потрібно вирішувати задля злагодженої роботи медичної системи надалі. Втілено мету підвищення ефективності Національної служби здоров`я України (НСЗУ), як єдиного державного закупівельника медичних послуг та поліпшення якості медичного обслуговування. З вступом у силу Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення надання медичної допомоги», Міністерство охорони здоров`я забезпечує об`єднання мережі лікарень в області в один госпітальний округ, а вже округ своєю чергою поділений на госпітальні кластери. На виконання згаданого Закону, лікарні Київської області в межах кластера, на сьогодні вже поділені на надкластерні, кластерні та загальні. Такий поділ було здійснено для доступності пацієнтів до медичної послуги, де найпростіші випадки лікуватимуться якомога ближче до пацієнта, в загальних лікарнях. У складніших випадках пацієнта доставлятимуть у кластерні та надкластерні лікарні, які надаватимуть високоспеціалізовані послуги. Так, розпорядженням Київської обласної державної адміністрації від 28.09.2023 року № 1010 «Про затвердження Переліку закладів охорони здоров`я спроможної мережі та Плану розвитку на 2023-2025 роки Київського обласного госпітального округу» було затверджено Перелік, погоджених Міністерством охорони здоров`я України, закладів охорони здоров`я спроможної мережі Київського обласного госпітального округу. До складу згаданого переліку входить КНП Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня», як надкластерний заклад. Натомість КНП Київської обласної ради «Київський обласний центр реабілітаційної медицини» взагалі не було включено у цей Перелік, що свідчить про невідповідність КНП Київської обласної ради «Київський обласний центр реабілітаційної медицини» відповідним критеріям. Враховуючи вищенаведене, а також той факт, що власником двох лікарень є Київська обласна рада, й було прийняте єдине правильне та законне рішення приєднання лікарні без відповідного статуту кластерності до надкластерної лікарні.

У зв`язку із початком реорганізації, на виконання вимог Рішення Київської обласної ради від 25 липня 2024 року №1043-27-VIII, керівництвом КНП КОР «Київська обласна клінічна лікарня» та КНП КОР «Київський обласний центр реабілітаційної медицини» було видано спільний наказ № 107-од/134-02-04 від 29.07.2024 Про початок процесу реорганізації та створення спільної робочої групи. У відповідності до вимог вказаного Наказу № 107-од/134-02-04 від 29.07.2024, було розроблено персональні повідомлення про реорганізацію та зміну істотних умов праці та можливі скорочення для кожного співробітника. У підприємства - правонаступника КНП КОР «Київська обласна клінічна лікарня», керівником закладу за погодженням із власником - Київською обласною радою було затверджено новий штатний розпис від 12.08.2024 року із збереженням майже 100 % кадрового потенціалу серед медичних працівників та оптимізацією із скороченням посад адміністративного та господарського складу. ОСОБА_1 , яка обіймала посаду заступника генерального директора апарату управління КНП КОР «Київський обласний центр реабілітаційної медицини» була попереджена про зміну умов праці у зв`язку із реорганізацією 13 серпня 2024 року, про що головою комісії з реорганізації ОСОБА_3 їй було вручено повідомлення про зміну умов праці у зв`язку із реорганізацією під особистий підпис, що зареєстроване за № 14951 від 12.08.2024 року. Вказаним повідомленням ОСОБА_1 було запропоновано посади які вона може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, а також всі інші вакансії, що існували у підприємства правонаступника на момент вручення повідомлення (копія повідомлення додається). Протягом двох місяців з 13.08.2024 по 14.10.2024 року ОСОБА_1 не погодилася на жодну вакансію, що було запропоновано підприємством правонаступником та 14 жовтня 2024 року за погодженням із власником підприємства Київською обласною радою (копія погодження додається), як того вимагає пункт 7.5.2. статуту КНП КОР «Київський обласний центр реабілітаційної медицини», ОСОБА_1 була звільнена з посади заступника генерального директора апарату управління КНП КОР «Київський обласний центр реабілітаційної медицини» у зв`язку із реорганізацією та скороченням штату працівників, відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Зазначила, що ОСОБА_1 посилається на статті Цивільного кодексу України (104- 110 ЦК України) щодо правонаступництва майна, прав та обов`язків реорганізованої юридичної особи, на трудовий закон щодо гарантії прав працівників при реорганізації (ч.4 стаття 36 КЗпП України), а також на роз`яснення Міністерства Юстиції України від 25.01.2011 року «Про гарантії працівників у разі ліквідації або реорганізації підприємства, установи, організації», однак згідно роз`яснення Міністерства Юстиції України від 25.01.2011 року, можливість для звільнення працівників у разі реорганізації підприємства допускається тільки за умови скорочення штату або чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить тільки власникові або уповноваженому органу. Отже, власник - Київська обласна рада погоджуючи штатний розпис, який затверджено керівником підприємства правонаступника 12 серпня 2024 року, погодив чисельність і штат працівників як того вимагає законодавство України.

Рішенням Київської обласної ради від 25 липня 2024 року №1043-27- VIII підтверджується зміна в організації виробництва і праці на підприємстві КНП КОР «Київський обласний центр реабілітаційної медицини», зокрема було проведено реорганізацію шляхом приєднання до іншого підприємства КНП КОР «Київська обласна клінічна лікарня», було затверджено новий штатний у підприємства правонаступника 12.08.2024 року, повідомленням про зміну істотних умов праці у зв`язку із реорганізацією, яке вручене ОСОБА_1 під особистий підпис підтверджується, що працівнику було запропоновано усі наявні вакантні посади. Підтвердженням того, що ОСОБА_1 не виявила згоди на працевлаштування на іншу посаду, які було зазначено у повідомленні від 13.08.2024 року є також її звернення до голови комісії з реорганізації від 20.08.2024 року та відповідь на звернення від 27.08.2024 року за № 1651-1. У вказаному зверненні від 20.08.2024 ОСОБА_1 цікавиться що відноситься до поняття «сезонності» у посаді гардеробника, та чи буде дотримано її конституційного права щодо забезпечення її роботою, в сезон, коли гардероб буде зачинено. У відповідь на звернення (вих № 1651-1 27.08.2024 року ) було надано відповідні роз`яснення, в тому числі щодо дотримання трудових гарантій працівника у разі укладання трудового договору на посаду гардеробник. Додатково було повідомлено ОСОБА_1 , що із перелічених 41 вакантних посад у повідомленні від 13.08.2024 року, є інші наявні вакантні посади, на які призначаються працівники за безстроковим трудовим договором, що укладається на невизначений строк. Крім того, підтвердженням того, що на момент звільнення ОСОБА_1 14.10.2024 року, а саме: через два місяці з моменту вручення повідомлення про зміну умов праці у зв`язку із скороченням від 12.08.2024 року № 14951, інших наявних вакантних посад, на які погодилася ОСОБА_1 не було, про що свідчить довідка надана кадровою службою КНП КОР «Київська обласна клінічна лікарня» від 20.12.2024 року (копія додається), також підтвердити факт, що ОСОБА_1 повідомлялася в день звільнення про всі наявні вакантні посади може начальник відділу документально-кадрової роботи КНП КОР «Київська обласна клінічна лікарня» ОСОБА_4 , яка особисто вручала наказ про звільнення ОСОБА_1 та повідомляла про наявність вакантних посад.

Підсумовуючи вищенаведене, роботодавець виконав вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, працівнику було запропоновано уся наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю, а також уся інша наявна робота не залежно від структурного підрозділу в якому працівник, який вивільнюється, працював. Отже, гарантії ОСОБА_1 на працевлаштування у підприємства правонаступника було дотримано роботодавцем в повному обсязі.

Щодо невжиття заходів відповідачами по створенню посад які відповідають досвіду та знанням ОСОБА_1 під час складання нового штатного розпису реорганізованого КНП від 12.08.2024, зазначаю, що під час реорганізації юридичної особи шляхом приєднання до іншої юридичної особи право власника або уповноваженого ним органу визначати чисельність працівників і штатний розпис закріплено у статті 64 ГК України, згідно з якою підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Згідно з частиною другою статті 65 ГК України власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства. Втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України. Крім того, у підприємства правонаступника як до початку реорганізації, так і на момент її початку, було сформовано штатний розпис з укомплектованим штатом адміністративних посад, тобто таких посад, на які претендує Позивач згідно її досвіду та знань (копія шатного розпису від до моменту реорганізації додається), враховуючи необхідність проведення оптимізації, потреби у збільшенні адміністративних та управлінських посад у підприємства не було.

Твердження Позивача, про відсутність у неї персонального повідомлення про вивільнення (звільнення) з посади заступника генерального директора спростовується доказами, які були надані самим Позивачем, а саме: ОСОБА_1 13.08.2024 року було вручено під особистий підпис Повідомлення про зміну істотних умов праці у зв`язку із реорганізацією за № 14951 від 12.08.2024 року, згідно якого їй було запропоновано переведення на одну з наявних вакантних посад у кількості 41 одиниця, цим же повідомленням (аркуш повідомлення 4) ОСОБА_1 була попереджена, що у разі відмови від запропонованих посад її буде звільнено за пунктом 1 статті 40 КЗпП України з виплатою компенсації за невикористані дні відпустки та вихідної допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку відповідно до статті 44 КЗпП України.

Відповідно до положень статті 235 КЗпП України щодо поновлення працівника у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Однак, позовні вимоги ОСОБА_1 полягають у її поновленні не на попередньому місці роботи, яке не зберіглося, а на посаді заступника генерального директора іншого підприємства - КНП КОР «Київська обласна клінічна лікарня», що не передбачено договором або нормами чинного законодавства. За таких обставин, обраний Позивачем спосіб захисту цивільного права не відповідає наведеним вище положенням закону, а отже позовні вимоги в цій частині є безпідставними.

Зазначила, що посилання Позивача на вимоги статті 43 КЗпП України щодо обов`язкового отримання згоди виборного органу (первинної профспілкової організації) на розірвання трудового договору з працівником, який є членом профспілки з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, є безпідставним з огляду на те, що у період дії воєнного стану норми статті 43 Кодексу законів про працю України не застосовуються до працівників-членів профспілки, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів, ОСОБА_1 не являється членом профспілкових органів.

У письмових поясненнях представник відповідача Бичової Л. В., зазначила, що 25 липня 2024 року було прийняте рішення №1043-27- VIII «Про реорганізацію Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр реабілітаційної медицини» шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня».

У додатку до Рішення №1043-27-VIII викладений склад комісії з реорганізації, головою комісії визначено Бичову Людмилу Вікторівну. Пунктом 6 Рішенням №1043-27-VIII було доручено голові комісії з реорганізації здійснити наступні дії: - Повідомити державного реєстратора про прийняте рішення щодо реорганізації КНП КОР «Київський обласний центр реабілітаційної медицини» та подати в установленому законодавством порядку необхідні документи для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань необхідних записів; - Повідомити в установленому законодавством порядку працівників КНП КОР «Київський обласний центр реабілітаційної медицини» про реорганізацію юридичної особи та забезпечити дотримання соціально-правових гарантій працівників; - Провести інвентаризацію майна КНП КОР «Київський обласний центр реабілітаційної медицини»; - Провести розрахунки з бюджетом, дебіторами та кредиторами за зобов`язаннями КНП КОР «Київський обласний центр реабілітаційної медицини»; - Скласти передавальний акт та надати його на затвердження до Київської обласної ради після закінчення строку пред`явлення вимог кредиторами до КНП КОР «Київський обласний центр реабілітаційної медицини». На виконання вимог Рішення №1043-27-VIII було видано спільний наказ № 107-од/134-02-04 від 29.07.2024 «Про початок процесу реорганізації та створення спільної робочої групи».

У відповідності до вимог вказаного Наказу № 107-од/134-02-04 від 29.07.2024, було розроблено персональні повідомлення про реорганізацію та зміну істотних умов праці та можливі скорочення для кожного співробітника. Зокрема.ю ОСОБА_1 , яка обіймала посаду заступника генерального директора апарату управління КНП КОР «Київський обласний центр реабілітаційної медицини» була попереджена про зміну умов праці у зв`язку із реорганізацією 13 серпня 2024 року, про що головою комісії з реорганізації ОСОБА_3 їй було вручено повідомлення про зміну умов праці у зв`язку із реорганізацією під особистий підпис, що зареєстроване за № 14951 від 12.08.2024 року.

Вказаним повідомленням ОСОБА_1 було запропоновано посади які вона може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, а також всі інші вакансії, що існували у підприємства правонаступника на момент вручення повідомлення. Протягом двох місяців з 13.08.2024 по 14.10.2024 року ОСОБА_1 не погодилася на жодну вакансію, що було запропоновано підприємством правонаступником та 14 жовтня 2024 року за погодженням із власником підприємства Київською обласною радою, як того вимагає пункт 7.5.2. статуту КНП КОР «Київський обласний центр реабілітаційної медицини», ОСОБА_1 була звільнена з посади заступника генерального директора апарату управління КНП КОР «Київський обласний центр реабілітаційної медицини» у зв`язку із реорганізацією та скороченням штату працівників, відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Окрім того, вказала, що всі інші доводи, які зазначені позивачем у позові є необґрунтовані та не підтверджені жодним доказом.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, просила в задоволенні позову відмовити.

У поданих додаткових поясненнях представник позивача зазначила, що КНП КОР «Київський обласний центр реабілітаційної медицини» залишилось загальною лікарнею і змін, вказаних відповідачем 1 не відбулось. Крім того, позивачка та генеральний директор підприємства ОСОБА_5 у травні 2024 року поновились на своїх посадах після першого їх незаконного звільнення, тому ініціювання власником продери реорганізації вже через 2 місяці після їх поновлення на роботі позивачка вважає умисним і є предметом самостійного судового оскарження по справі №320/43504/24. Також позивачка наполягає, що рішеннями про реорганізацію підприємства жодного разу не було вказано про необхідність скорочення штату працівників, а тому такі дії були незаконними, зокрема і ОСОБА_3 ніхто не уповноважував попереджати працівників про скорочення штату. Також позивачці не надали жодного разу ознайомитись із новим штатним розписом та не повідомляли про оклади до запропонованих посад, що унеможливило прийняття рішення про переведення на будь-яку з цих посад. Окрім того, КОКЛ з`являлися вакансії ерготерапевта, асистента фізичного терапевта та лікарів різних спеціалізацій, менеджера (управителя) з громадської охорони здоров`я, а також вакантні посади бухгалтерів та економістів, начальника відділу моніторингу надання медичних послуг які ОСОБА_1 запропоновані не були.

У поданих додаткових поясненнях представник відповідача Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» зазначила, наступне.

З проводу дотримання порядку (процедури) звільнення, зазначила, що наявність посад (вакансій), що з`являлися з дня попередження Позивача про заплановане вивільнення до дня звільнення з посади заступника генерального директора КОЦРМ та не були їй запропоновані, про які зазначається представником Позивача, жодним чином не обумовлює незаконність звільнення ОСОБА_1 , так як, у період з 13.08.2024 по 14.10.2024 в КОКЛ дійсно з`являлися вакансії ерготерапевта, асистента фізичного терапевта та лікарів різних спеціалізацій, які ОСОБА_1 запропоновані не були. Разом з тим, усі зазначені вакансії вимагають наявності кваліфікації у галузі знань "Охорона здоров`я", як то передбачено Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників (випуск 78 Охорона здоров`я), затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 29 березня 2002 р. № 117. Незапропонована ОСОБА_1 вакансія менеджера (управителя) з громадської охорони здоров`я, яка з`явилася в КОКЛ 13.09.2024 внаслідок звільнення ОСОБА_6 , також потребує наявності медичної освіти середнього медичного персоналу, а саме - сестра медична з клінічних випробувань, що передбачено відповідною посадовою інструкцією. Однак, кваліфікації у медичній сфері ОСОБА_1 взагалі не має. Вакантні посади бухгалтерів та економістів, начальника відділу моніторингу надання медичних послуг, що з`явилися у зазначений період, передбачають наявність економічної освіти, яка в Позивача також відсутня. Отже, Позивач не могла обіймати перелічені вище посади у зв`язку з відсутністю відповідної кваліфікації, що виключає передбачену законодавством необхідність пропонувати їй такі вакансії (посади) на виконання обов`язку роботодавця щодо працевлаштування працівника перед звільненням та свідчить про відсутність порушень порядку (процедури) звільнення.

Щодо поновлення позивача на роботі зазначила, ОСОБА_1 у позовній заяві просить поновити її не на попередньому місці роботи, яке не зберіглося, а на посаді заступника генерального директора іншого підприємства - КНП КОР «Київська обласна клінічна лікарня», що не передбачено договором або нормами чинного законодавства. Відповідно до висновку Верховного Суду про правильне застосування норм права, законодавством не передбачена можливість поновлення на посаді, відмінній від тієї, з якої працівника було незаконно звільнено (Постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 21.02.2024 у справі № 638/14165/21).

У судовому засіданні позивач та її представник підтримали поданий позов та просили його задовольнити в повному обсязі, посилаючись на доводи викладені у позовній заяві та у наданих поясненнях.

Представник відповідача просила відмовити у задоволенні позову, вказуючи на законність прийнятого рішення та відсутність підстав для його задоволення.

Суд, заслухавши думку сторін, повно, всебічно, дослідивши матеріали цивільної справи та додані до неї докази та запечення сторін, дійшов до наступного.

Так, відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Разом з тим, у судових справах, що випливають з трудових відносин, тягар доказування правомірності прийнятих рішень, вчинених дій покладається, як правило, на роботодавця (Постанова ВС від 13.11.19 року у справі № 207/1385/16-ц).

При цьому, допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає у тому, що незалежно від категорії справ слід дотримувати вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування, з додержанням порядку збирання, подання та дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи (Постанова ВП ВС від 7 грудня 2021 року у справі № 905/902/20 (пункт 6.27)).

Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її не доведення.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, положення наведених вище процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Проте, з урахуванням вимог трудового законодавства у справах, в яких оспорюється незаконність звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 09 вересня 2022 року у справі № 174/144/21)

Судом встановлено, що 25 липня 2024 року на сесії Київської обласної ради прийнято рішення N?1043-27-VIII щодо припинення юридичної особи Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр реабілітаційної медицини» шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня». Створено комісію з реорганізації вказаного Підприємства та затверджено її склад.

Пунктом 6.2. вказаного рішення зазначено про необхідність голови комісії з реорганізації КНП КОР «Київський обласний центр реабілітаційної медицини» повідомити в установленому чинним законодавством України порядку працівників Центру реабілітації про реорганізацію юридичної особи та забезпечити дотримання соціально-правових гарантій працівників. /а.с.23-25/.

29 липня 2024 року, видано спільний наказ голови комісії з реорганізації Комунального некомерційного підприємства «Київський обласний центр реабілітаційної медицини» та генерального директора Комунального некомерційного підприємства «Київська обласна клінічна лікарня» N?107-од/123-02-02 «Про початок процесу реорганізації КНП КОР «Київський обласний центр реабілітаційної медицини» шляхом приєднання до КНП КОР «Київська обласна клінічна лікарня» та створення спільної консультативно-робочої групи». /а.с. 26-32, т.1/.

12 серпня 2024 року, голова комісії з реорганізації КНП КОР «Київський обласний центр реабілітаційної медицини» Бичова Л. В. надала заступнику генерального директора апарату управління Назарко М.В. Повідомлення про зміну умов праці у зв?язку з реорганізацією. /а.с.33-36, т. 1/.

14 жовтня 2024 року Наказом N?778-к/тр «Про звільнення ОСОБА_2 » (далі - Наказ) звільнено ОСОБА_1 з посади заступника генерального директора апарату управління, у зв?язку зі скороченням штату працівників, відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України. Того ж дня, 14.10.2024р. зазначений Наказ було вручено ОСОБА_1 та проведено з нею остаточний розрахунок./а.с.37, т.1/.

Так, статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Положеннями чч. 2, 3 ст. 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до частин 1-3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Власник є таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Крім того, при розгляді спорів про звільнення за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника, з його згоди, на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 квітня 2021 року у справі № 444/2600/19 (провадження № 61-13999св20), від 22 липня 2021 року у справі № 456/57/20 (провадження № 61-6268св21), від 23 липня 2021 року у справі № 766/12805/19 (провадження № 61-7098св21), від 27 серпня 2021 року у справі № 712/10548/19 (провадження № 61-10299св21), від 09 грудня 2021 року у справі № 646/2661/20 (провадження № 61-7496св21), від 06 квітня 2023 року у справі № 686/2549/22 (провадження № 61-12734св22) , від 01 вересня 2020 року у справі № 755/6539/18-ц (провадження № 61-4367св20), від 04 вересня 2020 року у справі № 760/26233/17 (провадження № 61-9301св19), від 02 червня 2021 року у справі № 753/23520/18 (провадження № 61-3700св20).

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Судом встановлено, і даний факт на заперечується сторонами в справі, що КНП КОР «Київський обласний центр реабілітаційної медицини» було припинено внаслідок реорганізації шляхом його приєднання до КНП КОР «Київська обласна клінічна лікарня».

Так, відповідно до ч. 1 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, -за рішенням суду або відповідних органів державної влади (частина перша статті 106 ЦК України).

При цьому, частиною третьою статті 105 ЦК України визначено, що учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.

Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи.

Ліквідаційна комісія або ліквідатор можуть працювати на умовах трудового або цивільно-правового договору з підприємством, яке ліквідується. Наприклад, якщо ліквідацію проводить орган управління підприємства або його директор, ліквідаційна процедура здійснюватиметься в межах їх трудових функцій. Вони продовжуватимуть свою роботу в межах сформованих трудових відносин до повного закінчення ліквідаційної процедури. За весь час роботи комісії або ліквідатора їм нараховують і виплачують заробітну плату за займаними посадами згідно з чинними у відповідній установі, організації умовами оплати праці.

Аналіз вищевказаних норм свідчить про те, що при реорганізації юридична особа припиняється, але її права та обов`язки в порядку правонаступництва переходять до іншої юридичної особи. До правонаступника переходять обов`язки не тільки в частині майнових прав, а й у трудових відносинах, в тому числі обов`язок щодо працевлаштування працівника (переведення працівника на іншу роботу).

Це зумовлено тим, що внаслідок реорганізації, на відміну від ліквідації, припиняється лише сама юридична особа як така, а її діяльність триває, але вже не в колишній, яка існувала до реорганізації, а в новій організаційно-правовій формі юридичної особи.

Отже, в результаті реорганізації юридичної особи суб`єктивні права та обов`язки, котрі належали їй, стають правами та обов`язками нових чи оновлених утворень, котрі продовжують свою господарську діяльність, як правило, на зміненій за обсягом майновій базі, тобто наступає повне (універсальне) правонаступництво.

Іншою формою припинення юридичної особи є передача всього свого майна, прав та обов`язків іншим юридичним особам-правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу чи перетворення (статті 104-109 ЦК України).

У розумінні зазначених норм закону приєднання - це така форма реорганізації, при якій одна юридична особа включається до складу іншої юридичної особи, що продовжує існувати й далі, але в більшому масштабі. Приєднувана ж організація припиняє свою діяльність як самостійна юридична особа. У разі приєднання на підставі передавального (а не ліквідаційного) акта орган, який здійснює державну реєстрацію юридичної особи, виключає юридичну особу, яка припинила діяльність, з державного реєстру.

Таким чином, при реорганізації юридична особа припиняється, водночас можливість для звільнення працівників у разі реорганізації допускається тільки за умови скорочення штату або чисельності працівників (частина третя статті 36, пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).

При цьому, згідно з частиною третьою статті 64 ГК України підприємство самостійно визначає організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Відповідно до частини другої статті 65 ГК України власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства.

Отже , питання щодо визначення структури підприємства чи установи, про зміну в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, відноситься до виключної компетенції власника такого підприємства чи установи або уповноваженого ним органу і є складовою права на управління діяльністю підприємством.

Зокрема, згідно з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними в Постановах від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц, від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 297/868/18, від 28 квітня 2021 року у справі № 373/2133/17, суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення.

Таким чином, власник або уповноважений ним орган вправі на свій розсуд вносити зміни до штатного розпису, в тому числі має право зменшити чисельність посад, здійснити звільнення працівників, одночасно прийнявши рішення про прийняття на роботу працівників іншого фаху і кваліфікації, чисельність інших посад й відповідно право роботодавця самостійно визначати чисельність працівників і штатний розпис не потребує додаткового доведення, і суд не може вимагати обґрунтування доцільності скорочення чисельності або штату в рамках розгляду спору про поновлення на роботі, де вирішується питання про правомірність звільнення з роботи, тому до повноважень суду входить виключно перевірка правильності проведення та дотримання роботодавцем процедури звільнення, у тому числі за скороченням, конкретного працівника.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29.03.2019 у справі № 755/3495/16-ц, від 22.01.2020 у справі № 451/706/1 та від 12 січня 2021 року у справі № 753/9240/18.

Таким чином, судом достовірно встановлено, що відбулася реорганізація КНП КОР «Київський обласний центр реабілітаційної медицини» шляхом приєднання до КНП КОР «Київська обласна клінічна лікарня».

Враховуючи вищевикладене, а також зважаючи на те, що право роботодавця самостійно визначати чисельність працівників і штатний розпис не потребує додаткового доведення, і суд не може вимагати обґрунтування доцільності скорочення чисельності або штату в рамках розгляду спору про поновлення на роботі, де вирішується питання про правомірність звільнення з роботи, тому до повноважень суду входить перевірка правильності проведення та дотримання роботодавцем процедури звільнення, у тому числі за скороченням, конкретного працівника, а отже з`ясуванню підлягає питання щодо дотримання трудових прав та соціальних гарантій позивача при звільненні на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

У статті 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Отже, враховуючи вищенаведені законодавчі положення, однією з найважливіших гарантій для працівників при зміні організації виробництва і праці, скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник буде вважатися таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільняється, працював.

Оскільки обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 зазначено, що за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15.

Отже, роботодавець має запропонувати працівнику, якого він вивільняє, всі вакансії, які були (з`явилися) на підприємстві, до самого моменту звільнення (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 466/7604/17, від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17, від 24 червня 2020 року у справі № 742/1209/18, від 10 листопада 2022 року у справі № 525/983/21, від 20 лютого 2023 року у справі № 199/4766/21, від 18 жовтня 2023 року у справі № 210/6543/21).

У постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17 вказано, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 квітня 2021 року у справі № 444/2600/19 (провадження № 61-13999св20), від 22 липня 2021 року у справі № 456/57/20 (провадження № 61-6268св21), від 23 липня 2021 року у справі № 766/12805/19 (провадження № 61-7098св21), від 27 серпня 2021 року у справі № 712/10548/19 (провадження № 61-10299св21), від 09 грудня 2021 року у справі № 646/2661/20 (провадження № 61-7496св21), від 06 квітня 2023 року у справі № 686/2549/22 (провадження № 61-12734св22) та інших.

При цьому, звільнення з роботи є крайнім заходом у зв`язку з об`єктивною неможливістю збереження трудових правовідносин або ж через небажання працівника продовжувати працювати на запропонованих умовах (найкращих умовах, які роботодавець об`єктивно має змогу запропонувати з урахуванням приписів трудового законодавства з дотриманням прав інших працівників, зокрема щодо переважного права на залишення на роботі).

У справах про поновлення на роботі обов`язок доказування законності звільнення, в тому числі дотримання процедури звільнення, покладено на роботодавця.

Верховний Суд у своїх постановах від 15 вересня 2023 року у справі № 161/7449/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 465/3919/22, від 14 лютого 2024 року у справі № 464/2944/23 неодноразово висловлював позицію щодо обов`язку суду з`ясовувати, а відповідача - довести, неможливість надання та виконання такої роботи.

Зокрема, посилаючись на незаконність свого звільнення, позивач зазначає, що таке відбулося з всупереч вимогам трудового законодавства, оскільки її ніхто не ознайомлював та не пропонував вакантні посади, які з?являлись на Підприємстві у вказаний період, лише ті, які існували на день повідомлення. При цьому їй достеменно відомо, що в період з 13 серпня 2024 року по 14 жовтня 2024 року включно приймалися на роботу працівники на посади, які не були їй запропоновані, наприклад, на посаду інспектора з кадрів, а із списку запропонованих вакантних посад в Повідомленні про зміну умов праці вбачається, що їх кількість станом на 12.08.2024 складає 41 вакансію, однак, вакансії які зазначені у вказаному повідомленні, не відповідають кваліфікації ОСОБА_1 , " досвіду та знанням. При цьому відповідачами не було вжито заходів по створенню відповідних посад у штатному розпису реорганізованого КНП.

У зв`язку із початком реорганізації, на виконання вимог Рішення Київської обласної ради від 25 липня 2024 року №1043-27-VIII, керівництвом КНП КОР «Київська обласна клінічна лікарня» та КНП КОР «Київський обласний центр реабілітаційної медицини» було видано спільний наказ № 107-од/134-02-04 від 29.07.2024 Про початок процесу реорганізації та створення спільної робочої групи (копія наказу додається).

У відповідності до вимог вказаного Наказу № 107-од/134-02-04 від 29.07.2024, було розроблено персональні повідомлення про реорганізацію та зміну істотних умов праці та можливі скорочення для кожного співробітника. У підприємства - правонаступника КНП КОР «Київська обласна клінічна лікарня», керівником закладу за погодженням із власником - Київською обласною радою було затверджено новий штатний розпис від 12.08.2024 року із збереженням майже 100 % кадрового потенціалу серед медичних працівників та оптимізацією із скороченням посад адміністративного та господарського складу.

Так, позивач, яка обіймала посаду заступника генерального директора апарату управління КНП КОР «Київський обласний центр реабілітаційної медицини» була попереджена про зміну умов праці у зв`язку із реорганізацією 13 серпня 2024 року, про що головою комісії з реорганізації ОСОБА_3 їй було вручено повідомлення про зміну умов праці у зв`язку із реорганізацією під особистий підпис, що зареєстроване за № 14951 від 12.08.2024 року. /а.с.185-186/. Вказаним повідомленням ОСОБА_1 було запропоновано посади які вона може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, а також всі інші вакансії, що існували у підприємства правонаступника на момент вручення повідомлення.

Протягом двох місяців з 13.08.2024 по 14.10.2024 року ОСОБА_1 не погодилася на жодну вакансію, що було запропоновано підприємством правонаступником та 14 жовтня 2024 року за погодженням із власником підприємства Київською обласною радою, як того вимагає пункт 7.5.2. статуту КНП КОР «Київський обласний центр реабілітаційної медицини», ОСОБА_1 була звільнена з посади заступника генерального директора апарату управління КНП КОР «Київський обласний центр реабілітаційної медицини» у зв`язку із реорганізацією та скороченням штату працівників, відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.

З приводу появи нових вакансій ерготерапевта, асистента фізичного терапевта та лікарів різних спеціалізацій, менеджера (управителя) з громадської охорони здоров`я, а також вакантних посад бухгалтерів та економістів, начальника відділу моніторингу надання медичних послуг, які ОСОБА_1 запропоновані не були, суд зазначає наступне.

У період з 13.08.2024 по 14.10.2024 в КОКЛ з`являлися вакансії ерготерапевта, асистента фізичного терапевта та лікарів різних спеціалізацій, які вимагають наявності кваліфікації у галузі знань "Охорона здоров`я", як то передбачено Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників (випуск 78 Охорона здоров`я), затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 29 березня 2002 р. № 117. Також вакансія менеджера (управителя) з громадської охорони здоров`я, яка з`явилася в КОКЛ 13.09.2024 внаслідок звільнення ОСОБА_6 , також потребує наявності медичної освіти середнього медичного персоналу, а саме - сестра медична з клінічних випробувань, що передбачено відповідною посадовою інструкцією. Вакантні посади бухгалтерів та економістів, начальника відділу моніторингу надання медичних послуг, що з`явилися у зазначений період, передбачають наявність економічної освіти, яка в Позивача також відсутня.

Підсумовуючи вищенаведене, роботодавець виконав вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, працівнику було запропоновано уся наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю, а також уся інша наявна робота не залежно від структурного підрозділу в якому працівник, який вивільнюється, працював. Отже, гарантії ОСОБА_1 на працевлаштування у підприємства правонаступника було дотримано роботодавцем в повному обсязі.

Аналогічна правова позиція закріплена у постанові у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15 вказано, що оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня Документ сформований в системі «Електронний суд» 20.12.2024 7 попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-431асі18) зроблено висновок, що за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.

З приводу посилання Позивача на вимоги статті 43 КЗпП України щодо обов`язкового отримання згоди виборного органу (первинної профспілкової організації) на розірвання трудового договору з працівником, який є членом профспілки з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, є безпідставним з огляду на те, що у період дії воєнного стану норми статті 43 Кодексу законів про працю України не застосовуються до працівників-членів профспілки, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів, ОСОБА_1 не являється членом профспілкових органів.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають до задоволення.

З цих підстав та керуючись статтями 2, 3, 5-1, 36, 40, 42, 43, 49-2, 235 КЗпП України, статтями 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня», Голови комісія з реорганізації Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр реабілітаційної медицини» Бичової Людмили Вікторівни про визнання незаконними і скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу- відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернівецького апеляційного суду через Чернівецький районний суд міста Чернівців протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Чернівецького районного

суду міста Чернівців Скуляк І. А.