Рішення № 136663918, 19.05.2026, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.05.2026м. ДніпроСправа № 904/1502/26

Господарський суд Дніпропетровської області

у складі судді Дупляка С.А.,

за участю секретаря судового засідання Євтушенка Д.Є.,

представників учасників справи:

від позивача: Пустовойтов Д.М. та Нерода В.Ю. (в режимі відеоконференції);

від відповідача: Резніченко Л.І. (в залі суду),

дослідивши матеріали справи №904/1502/26

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІРМА ЕРІДОН"

до Фермерського господарства "СКОРУК А.А."

про стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в:

1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІРМА ЕРІДОН" (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до Фермерського господарства "СКОРУК А.А." (далі - відповідач) про стягнення 1.245.490,80 грн заборгованості з оплати товару, 160.173,53 грн пені, 187.949,68 грн тридцяти шести процентів річних та 250.599,58 грн плати за користування товарним кредитом.

Судові витрати позивач просить суд стягнути з відповідача.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/1502/26 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.03.2026.

Ухвалою від 24.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 21.04.2026.

Через підсистему "Електронний суд" 27.03.2026 від представника позивача (Вікторії НЕРОДИ) надійшла заява про проведення всіх судових засідань в режимі відеоконференції.

Ухвалою від 27.03.2026 заяву позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.

Через підсистему "Електронний суд" 06.04.2026 від відповідача надійшов відзив, у якому відповідач визнає суму основної заборгованості у розмірі 1.245.490,80 грн і просить суд зменшити розмір пені на свій розсуд, відсотки річні до трьох відсотків, а плату за користування товарним кредитом на 90%.

Через підсистему "Електронний суд" 06.04.2026 від відповідача надійшла заява про відстрочення, у якій відповідач просить суд відстрочити виконання рішення до 01.09.2026.

Через підсистему "Електронний суд" 09.04.2026 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якому позивач просить суд позов задовольнити у повному обсязі.

Того ж дня, 09.04.2026 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшли заперечення на заяву відповідача про відстрочення виконання судового рішення.

Ухвалою від 21.04.2026 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 19.05.2026.

Через систему "Електронний суд" 07.05.2026 від представника позивача (Дмитра ПУСТОВОЙТОВА) надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою від 08.05.2026 заяву позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.

В судовому засіданні 19.05.2026 представники позивача та відповідача відповідали на питання суду, надавали пояснення у справі. Представники позивача наполягали на задоволенні позовних вимог, представник відповідача визнав суму основної заборгованості та просив суд зменшити розмір пені, процентів річних та плати за користування товарним кредитом. Крім цього представник відповідача просив суд відстрочити виконання судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.

З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

Стислий виклад позиції позивача

20.10.2024 між позивачем та відповідачем (за допомогою електронного документообігу) був укладений договір поставки.

На підставі додатку №647/25/46/6-Н від 19.09.2025 відповідачу було поставлено товар на суму 1.069.183,19 грн за видатковою накладною №104839 від 19.09.2025. Відповідач оплату даного товару не здійснив, непогашена сума заборгованості за додатком становить 1.069.183,19 грн.

На підставі додатку №647/25/46/7-Н від 19.09.2025 відповідачу було поставлено товар на суму 176.307,61 грн за видатковою накладною №104856 від 19.09.2025. Відповідач оплату даного товару не здійснив, непогашена сума заборгованості за додатком становить 176.307,61 грн.

Позивач визначив заборгованість відповідача за поставлений і неоплачений товару на суму 1.245.490,80 грн.

У зв`язку із неналежним виконанням взятих на себе зобов`язань позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню за загальний період прострочення з 18.10.2025 до 19.03.2026 (за двома додатками та видатковими накладними) на загальну суму 160.173,53 грн.

Також позивач провів розрахунок процентів річних, який визначений п. 7.6 договору за загальний період прострочення з 18.10.2025 до 19.03.2026 (за двома додатками та видатковими накладними) на загальну суму 187.949,68 грн.

Згідно з умовами п. 4 та 5 додатків до договору позивач нарахував до стягнення з відповідача проценти за користування товарним кредитом за загальний період прострочення з 18.10.2025 до 19.03.2026 (за двома додатками та видатковими накладними) на загальну суму 250.599,58 грн.

Стислий виклад позиції відповідача

Відповідач визнав, що на виконання умов додатку №647/25/46/6-Н від 19.09.2025 - 19.09.2025 позивач відвантажив відповідачу товар на загальну суму 1.069.183,19 грн, що підтверджується видатковою накладною №104839 від 19.09.2025 року, яка була підписана покупцем 22.09.2025 за допомогою КЕП.

На виконання умов додатку №647/25/46/7-Н від 19.09.2025 - 19.09.2025 позивач відвантажив покупцю товар на загальну суму 176.307,61 грн, що підтверджується видатковою накладною №104856 від 19.09.2025, яка була підписана покупцем 22.09.2025 за допомогою КЕП.

Отже відповідач не заперечує наявність грошових зобов`язань за договором поставки від 20.10.2024 №647/25/46 у розмірі 1.245.490,80 грн.

Щодо стягнення пені, 36 (тридцяти шести) процентів річних та плати за користуванням кредиту відповідач звертає увагу, що за п`ять місяців прострочення оплати товару він (відповідач) повинен сплатити позивачу половину вартості несплаченого товару.

На думку відповідача, нараховані позивачем санкції є надмірно великими порівняно зі збитками кредитора.

Посилаючись на ст. 551 ЦК України та судову практику щодо вирішення питання судами про зменшення пені, відповідач наголошує, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору.

Також відповідач просить суд взяти до уваги той факт, що є юридичною особою, що здійснює господарську діяльність з вирощування зернових культур на території Дніпропетровської області у Нікопольському районі, який постійно знаходиться під обстрілами в результаті військової агресії російської федерації.

Відповідач просить суд враховувати його (відповідача) поведінку, ступінь виконання ним (відповідачем) зобов`язання, вид діяльності відповідача, а також виконання ним своїх зобов`язань за договором частково в умовах воєнного стану, за умови неврожаю.

Посилаючись на судову практику, відповідач зазначає, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, зокрема, зазначених ним (відповідачем) вище, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Відповідач звертає увагу суду на обставини, які свідчать про винятковість випадку відповідача та неспівмірність відповідальності, а саме: надмірну суму відповідальності (36 (тридцять шість процентів річних становлять 1/6 частину основного боргу); застосування позивачем до відповідача трьох видів відповідальності (пені, 36% річних та плати за користування чужими грошовими коштами); відсутність доказів збитків; наявність обставини непереборної сили (неврожай 2025 року); відсутність недобросовісності поведінки позивача (полягає у сплаті більшої частини вартості майна.

Отже проценти річні відповідач просить суд зменшити з 36 до 3.

Плата за користування чужими коштами є третім видом санкцій за несплату за поставлений товар, який позивач застосував до відповідача і який, на погляд відповідача, є надмірним. Ставка відсотків є завеликою та такою, що розмір відсотків за 5 (п`ять) місяців становить четверту частину основного боргу.

Таким чином плату за користування товарним кредитом відповідач просить зменшити суд на 90%.

Доводи позивача щодо відзиву відповідача на позовну заяву

Позивач наголосив, що проценти за користування товарним кредитом за своєю правовою природою є боргом, а тому зменшення їх розміру на підставі, зокрема, ч. 3 ст. 551 ЦК України чи за аналогією до відсотків річних передбачених ст. 625 ЦК України не є можливим. Позивач послався на постанову Верховного Суду від 20.05.2025 у справі №916/2098/24.

Позивач заперечив зменшення пені та процентів річних та вказав, що відповідач в обґрунтування обраної правової позиції не додав жодних документів, що підтверджували би обсяги збору врожаю або виробництва сільськогосподарської продукції за 2025-2026 року, дані про вирощувані сільськогосподарські культури, їх площу, валовий збір, урожайність, витрати на виробництво, фінансові результати діяльності за попередні роки, виписки з рахунків, тощо.

2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У даному випадку до предмета доказування входять обставини: укладення договору; поставки товару; настання строку оплати товару; повної/часткової оплати товари; наявності/відсутності заборгованості за поставлений позивачем відповідачу товар; правомірності нарахування пені, 36 (тридцяти шести) процентів річних та плати за користування товарним кредитом; можливості та доцільності зменшення пені, процентів річних та плати за користування товарним кредитом; можливості та доцільності відстрочення виконання судового рішення.

Суд встановив, що 07.10.2024 між позивачем та відповідачем була укладена угода про застосування електронного документообігу при укладанні, виконанні договорів поставки та договорів відповідального зберігання матеріальних цінностей, з використанням кваліфікованих електронних підписів (далі - угода), відповідно до її (угоди) умов.

Предметом угоди сторони визначили визнання позивачем і відповідачем електронних документів зазначених в п. 1.4 угоди та використання КЕП при їх підписані, які будуть створені та підписані після укладення цієї угоди, а саме починаючи з 20.10.2024.

Відповідно до п. 1.4 угоди електронними документами в розумінні даної угоди є, зокрема, договір поставки, додатки та/або додаткові угоди та/або специфікації до вказаного договору поставки; видаткові накладні; акти звірки взаєморозрахунків з обов`язковим підписанням таких документів кваліфікованим електронним підписом (КЕП), що має таку саму юридичну силу, як власноручний підпис уповноваженої особи однієї із сторін згідно з умовами цієї угоди та договору поставки, що будуть укладатись між сторонами цієї угоди, відповідно до законодавства, чинного на момент підписання такого електронного документу.

Сторони у п. 2.4 угоди погодили, що електронні документи з боку відповідача будуть підписані КЕП головою господарства Оганісян Аліною Анатоліївною, всі електронні документи, які зазначені в п. 1.4 цієї угоди.

В силу п. 5.10 угода набирає чинності з моменту її підписання сторонами та її скріплення печатками сторін (за наявності).

20.10.2024 між позивачем (далі позивач, постачальник) та відповідачем (далі відповідач, покупець) був укладений договір поставки №647/25/46 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 умов якого в порядку та на умовах цього договору постачальник зобов`язується поставити покупцю продукцію виробничо-технічного призначення (далі товар), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити вартість такого товару. Найменування, асортимент та кількість товару, який підлягає поставці за цим договором, зазначаються в додатках, що є його невід`ємною частиною, якими визначають істотні умови поставки замовлених товарів (п. 1.2 договору).

Відповідно до п. 2.1 договору ціна за одиницю товару та його вартість в національній валюті України, а також її грошовий еквівалент в іноземній валюті (долар США або Євро в залежності від умов закупівлі Постачальником такого Товару), зазначається у додатках до цього договору, на дату їх формування, надалі «Контрактна Ціна».

Загальна вартість товару, згідно з п. 2.4, що постачається за цим договором (ціна договору), визначається сумою всіх додатків та видаткових накладних, з врахуванням п. 3.2 та 3.5 договору. У випадку розбіжності даних у додатках та у видаткових накладних щодо кількості, асортименту, ціни товару, перевагу має видаткова накладна.

Договір (п. 9.2) вступає в силу з моменту його підписання вповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2025 (в разі укладення договору в паперовій формі) або з дати, вказаної в договорі (в разі укладення договору в формі електронного документа), а в частині проведення розрахунків за поставлений товар - до моменту проведення остаточних розрахунків. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

19.09.2024 між сторонами підписано у сервісі «Вчасно» додаток №647/25/46/6-Н від 19.09.2025 до договору поставки №647/25/46 від 20.10.2024, відповідно до умов якого поставці підлягають Товари - Насіннєвий матеріал (Насіння) в наступному асортименті, кількості, за контрактною ціною та загальною вартістю 1.069.183,19 грн.

19.09.2024 між сторонами підписано у сервісі «Вчасно» додаток №647/25/46/7-Н від 19.09.2025 до договору поставки №647/25/46 від 20.10.2024, відповідно до умов якого поставці підлягають Товари - Насіннєвий матеріал (Насіння) в наступному асортименті, кількості, за контрактною ціною та загальною вартістю 176.307,61 грн.

Сторони не мають суперечок, що із семи поставок неоплаченими залишилося дві, а саме:

на підставі додатку №647/25/46/6-Н від 19.09.2025 відповідачу було поставлено товар на суму 1.069.183,19 грн за видатковою накладною №104839 від 19.09.2025. Відповідач оплату даного товару не здійснив, непогашена сума заборгованості за додатком становить 1.069.183,19 грн.

на підставі додатку №647/25/46/7-Н від 19.09.2025 відповідачу було поставлено товар на суму 176.307,61 грн за видатковою накладною №104856 від 19.09.2025. Відповідач оплату даного товару не здійснив, непогашена сума заборгованості за додатком становить 176.307,61 грн.

Відповідач не заперечує наявність заборгованості з оплати товару на загальну суму 1.245.490,80 грн.

У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем взятих на себе грошових зобов`язань, позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню, 36 (тридцять шість) процентів річних та плату за користування товарним кредитом.

Відповідач просить зменшити розмір пені на розсуд суду, розмір 36 (тридцяти шести) процентів річних до 3 (трьох) процентів, а розмір плати за користування товарними кредитом на 90%. Крім цього відповідач просить суд відстрочити виконання судового рішення.

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Предметом позову позивач визначив 1.245.490,80 грн заборгованості з оплати товару, 160.173,53 грн пені, 187.949,68 грн тридцяти шести процентів річних та 250.599,58 грн плати за користування товарним кредитом.

Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Оцінивши зміст договору, господарський суд встановив, що сторонами погоджено його істотні умови.

Договір підписано та скріплено печатками уповноважених осіб за допомогою кваліфікованих електронних підписів.

Договір у встановленому порядку не оспорено; не розірвано; не визнано недійсним.

Таким чином укладений між сторонами договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов`язковим для виконання сторонами.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. (ч. 1 ст. 712 ЦК України).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі договору поставки, є господарськими зобов`язаннями і згідно з приписами ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 656 ЦК України визначено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Статтею 662 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу (ст. 663 ЦК України).

На підставі додатку №647/25/46/6-Н від 19.09.2025 відповідачу було поставлено товар на суму 1.069.183,19 грн за видатковою накладною №104839 від 19.09.2025.

На підставі додатку №647/25/46/7-Н від 19.09.2025 відповідачу було поставлено товар на суму 176.307,61 грн за видатковою накладною №104856 від 19.09.2025.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У пункті 3.2 договору сторони погодили, що для визначення вартості (суми) неоплаченого товару (вартості товару, що постачається на умовах відстрочення оплати, на дату поставки за видатковою накладною), що підлягає сплаті покупцем у гривнях, сторони використовують курс продажу долару США або Євро до гривні, встановлений на Міжбанку (далі «Курс Міжбанку»), що склався на момент закриття торгів на Міжбанку в день, що передує дню проведення оплати товару (передачі векселів), (далі «дата визначення вартості (суми) неоплаченого товару»). Для визначення «Курсу Міжбанку» сторони використовують дані, розміщені на веб-сайті: https://minfin.com.ua/currency/mb/, якщо інші джерела визначення курсу іноземних валют не зазначені в додатках до цього договору (далі «Джерело курсу іноземних валют»). У випадку відсутності доступу або не розміщення інформації про курс Міжбанку на сайті https://minfin.com.ua/currency/mb/, сторони, з метою визначення інформації про Курс Міжбанку іноземних валют, використовують курс продажу таких валют, встановлений АТ Державний експортно-імпортний банк України (курс АТ УКРЕКСІМБАНК), в день здійснення операцій з визначення вартості (суми) неоплаченого товару, що підлягає сплаті у гривнях або проведення покупцем оплати. У випадку не розміщення такої інформації про Курс Міжбанку на сайті http://minfin.com.ua та відсутності інформації про курс продажу іноземних валют в АТ УКРЕКСІМБАНК, сторони використовують курс іноземних валют встановлений Національним банком України в робочий день проведення оплати покупцем.

Відповідно до п. 3.3 оплата товару, який постачається на умовах попередньої оплати, здійснюється покупцем на підставі «Рахунку на оплату», сформованого постачальником, з врахуванням умов п. 3.1 та 3.2 договору. Термін дії «Рахунку на оплату» складає 3 (три) банківських дні, включаючи дату його оформлення, якщо інше не буде погоджено сторонами. В разі порушення строків оплати, визначених «Рахунком на оплату», зарахування платежів здійснюється постачальником, виходячи з «Курсу Міжбанку», встановленого на дату надходження грошових коштів на банківський рахунок постачальника. Оплата товару, який постачається на умовах відстрочення оплати чи з використанням вексельного способу розрахунків, здійснюється покупцем, з дотриманням умов п. 2.3, 2.4, 3.2 та 3.5 цього договору.

Відповідно до п. 3 додатку №647/25/46/6-Н від 19.09.2025 та додатку №647/25/46/7-Н від 19.09.2025 оплата загальної вартості товару за цим додатком, у тому числі визначення вартості (суми) неоплаченого товару, у тому числі визначення вартості (суми) неоплаченого товару, здійснюється покупцем з дотриманням умов п. 3.2-3.3 договору поставки не пізніше 20 (двадцять) робочих днів з моменту отримання товару за видатковими накладними шляхом перерахування суми, належної до сплати на розрахунковий рахунок постачальника. Сторони визначили, що для товару який постачається на умовах цього додатку, термін дії рахунків на оплату складає 3 (три) робочі дні з моменту його оформлення.

Товар на суму 1.069.183,19 грн за видатковою накладною №104839 та на суму 176.307,61 грн за видатковою накладною №104856 був поставлений 19.09.2025. Отже строк оплати є таким, що настав 17.10.2025.

У відзиві відповідач не заперечував наявність грошових зобов`язань за договором поставки від 20.10.2024 №647/25/46 у розмірі 1.245.490,80 грн. Також відповідач не заперечує задоволення позовних вимог позивача щодо стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 1.245.490,80 грн, яка виникла за договором поставки №647/25/46 від 20.10.2024.

Докази сплати заборгованості у розмірі 1.245.490,80 грн на час прийняття рішення у справі відсутні, а тому позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача основної заборгованості у сумі 1.245.490,80 грн визнається обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

За визначенням ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені (ч. 3).

Відповідно до п. 6.2 договору за несвоєчасну оплату товару сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення.

Позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню за загальний період прострочення з 18.10.2025 до 19.03.2026 на загальну суму 160.173,53 грн.

Відповідач наголосив, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору. Відповідач просить суд взяти до уваги той факт, що він є юридичною особою, що здійснює господарську діяльність з вирощування зернових культур на території Дніпропетровської області у Нікопольському районі, який постійно знаходиться під обстрілами в результаті військової агресії російської федерації. Також відповідач просить суд враховувати поведінку його (відповідача), ступінь виконання ним зобов`язання, вид діяльності відповідача, а також виконання ним своїх зобов`язань за договором частково в умовах воєнного стану, за умови неврожаю і просить суд зменшити розмір пені на свій розсуд.

Господарський суд перевірив розрахунок пені та визнав його методологічно та арифметично правильним, а вимогу обґрунтованою.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені суд зазначає таке.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання, що унормовано у ч. 1 ст. 550 ЦК України.

Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто врахувати інтереси обох сторін.

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 ЦК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Суд звертає увагу на те, що важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.

Суд зазначає, що приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд повинен виходити з того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.

Слід також враховувати, що сторони, укладаючи договір, погодили усі його істотні умови, в тому числі ціну, штрафні санкції, строк виконання.

Відтак відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за договором, погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань.

Суд зазначає, що оцінюючи баланс інтересів сторін при зменшенні розміру неустойки, суди мають врахувати, що встановлення обставин понесення іншою стороною збитків у разі порушення строку виконання робіт за договором, не є єдиною обов`язковою умовою для висновку про дотримання цього балансу. У правовідносинах, де сторона використовує результати отриманого за договором не з комерційним інтересом, а на виконання покладених на неї повноважень, може бути враховано й вплив прострочення виконання на відносини, що пов`язані з відповідним договором.

В чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Матеріалами справи доводиться, а відповідачем не заперечується невиконання зобов`язань за договором поставки.

Суд не вбачає того, що належні до сплати штрафні санкції у даному випадку є надмірно великими.

Навпаки, суд вважає, що невиконання зобов`язання з оплати товару з боку відповідача має негативний характер для позивача та суперечить як домовленостям сторін, так і положенням законодавства щодо належного виконання взятих на себе зобов`язань.

Суд також бере до увагу, що позивач пеню нарахував за п`ять місяців, а прострочення оплати товару, на час прийняття рішення, становить сім місяців і доказів, навіть часткового, погашення боргу матеріали справи не містять.

Керуючись ст. 76, 77, 91 ГПК України, суд доходить висновку, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів перебування його (відповідача) у більш скрутному фінансовому становищі, ніж позивач (зокрема, у зв`язку із веденням в Україні воєнного стану).

Таким чином підстави для зменшення розміру пені відсутні, а позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 160.173,53 грн підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 6.7 договору в разі невиконання покупцем зобов`язань щодо оплати товару у відповідності до умов цього договору, покупець, відповідно до ст. 625 ЦК України, сплачує на користь постачальника компенсаційний платіж в розмірі 36% (тридцять шість процентів) річних, які нараховуються на загальну суму простроченої оплати. Для уникнення непорозумінь, сторони погодили, що сплата коштів, передбачених цим пунктом, є особливим видом цивільно-правової відповідальності, передбаченим ст. 625 ЦК України, та не відноситься до неустойки (штрафу чи пені).

Позивач нарахував тридцять шість процентів річних за загальний період прострочення з 18.10.2025 до 19.03.2026 на суму 187.949,68 грн.

Відповідач звертає увагу суду на обставини, які свідчать про винятковість випадку відповідача та неспівмірність відповідальності, а саме: надмірну суму відповідальності (36 (тридцять шість процентів річних становлять 1/6 частину основного боргу); застосування позивачем до відповідача трьох видів відповідальності (пені, 36% річних та плати за користування чужими грошовими коштами); відсутність доказів збитків; наявність обставини непереборної сили (неврожай 2025 року); відсутність недобросовісності поведінки відповідача (сплата більшої частини вартості товару). Проценти річні відповідач просить суд зменшити з 36 до 3.

Господарський суд перевірив розрахунок трьох процентів річних і визнав його арифметично та методологічно правильним, а вимогу обґрунтованою.

Щодо клопотання відповідача про зменшення процентів річних з 36 до 3, суд зазначає таке.

Нарахування процентів річних, передбачене ст. 625 ЦК України, тісно пов`язане із застосуванням індексу інфляції, що свідчить про компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів.

Здійснюючи аналіз ч. 2 ст. 625 ЦК України, Верховний Суд, неодноразово висновував таке:

- за змістом наведеної норми нарахування інфляційних втрат і 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за його прострочення; є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц, №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17);

- вимога сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (див. постанови Верховного Суду від 18.06.2024 у справі №905/1791/21, від 05.07.2019 у справі №905/600/18);

- у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, від 03.10.2023 у справі №686/7081/21).

Відповідно до ст. 3 ЦК України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору, тощо, що відповідає нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов`язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об`єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.

Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Отже цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №913/89/18, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18.

Верховний Суд неодноразово висновував, що принцип "належного виконання" полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.12.2022 у справі №910/11949/21).

Натомість порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Стаття 612 ЦК України визначає одним із основних видів порушення зобов`язання прострочення боржника. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання чи не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Сторони у добровільному порядку визначили розмір процентів річних на рівні 36 і якщо б відповідач належним чином виконав взяті на себе зобов`язання за договором, то позивач не мав би можливості застосувати таку міру відповідальності як стягнення процентів річних. Також суд взяв до уваги, що ці нарахування не є неспівмірно великими у порівнянні з сумою боргу (проценти річних складають лише 15,09% від загальної суми стягнення), тому суд не вбачає підстав для зменшення розміру нарахованих 36% річних. Більш того матеріали справи не містять доказів того, що сума основної заборгованості (яка виникла у жовтні 2025 року) хоч частково погашається з боку позивача та/або буде погашена найближчим часом.

Статтею 536 ЦК України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність (ч. 1). Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч. 2).

Відповідно до п. 4 додатку №647/25/46/6-Н від 19.09.2025 та додатку №647/25/46/7-Н від 19.09.2025 у разі порушення покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого товару, що був поставлений на умовах відстрочення оплати у строк зазначений в п. 3 цих додатків, на строк понад 5 (п`ять) календарних днів, покупець, відповідно до вимог ст. 536 та ч. 5 ст. 694 ЦК України, зобов`язаний сплатити на користь постачальника плату за користування товарним кредитом у розмірі 48 % (сорок вісім відсотків) річних, нараховану на вартість отриманого, але неоплаченого покупцем товару.

Позивач нарахував до стягнення з відповідача плату користування товарним кредитом за загальний період прострочення з 18.10.2025 до 19.03.2026 на загальну суму 250.599,58 грн.

Відповідач вказав, що ставка відсотків є завеликою та такою, що розмір відсотків за 5 (п`ять) місяців становить четверту частину основного боргу, а тому просить зменшити суд плату за користування товарним кредитом на 90%.

Розглядаючи позовну вимогу позивача про стягнення з відповідача плату користування товарним кредитом за загальний період прострочення з 18.10.2025 до 19.03.2026 на загальну суму 250.599,58 грн та клопотання відповідача про зменшення плати за користування товарним кредитом на 90%, суд дійшов таких висновків.

Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до ст. 536 ЦК України від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати (ч. 5 ст. 694 ЦК України).

Як встановлено судом вище, п. 4 додатку №647/25/46/6-Н від 19.09.2025 та додатку №647/25/46/7-Н від 19.09.2025 сторони дійшли згоди, що у разі порушення покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого товару, що був поставлений на умовах відстрочення оплати у строк зазначений в п. 3 цих додатків, на строк понад 5 (п`ять) календарних днів, покупець, відповідно до вимог ст. 536 та ч. 5 ст. 694 ЦК України, зобов`язаний сплатити на користь постачальника плату за користування товарним кредитом у розмірі 48 % (сорок вісім відсотків) річних, нараховану на вартість отриманого, але неоплаченого покупцем товару.

Статтею 536 ЦК України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

За наведених вище фактичних обставин справи ч. 4 ст. 694 ЦК України підлягає застосуванню, адже товар поставлений, але не оплачений покупцем, у визначений договором строк. В такому разі певною компенсацією продавцю слугує сплата процентів на прострочену суму відповідно до ст. 536 ЦК України від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати (абз. 1 ч. 5 ст. 694 ЦК України), оскільки відповідна умова (розмір процентів на рівні 48% річних) був визначений у договорі.

Проценти річних, про які йдеться у ч. 2 ст. 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених ст. 536 ЦК України.

Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов`язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у ст. 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі за користування товарним кредитом (ч. 5 ст. 694 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін ст. 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством. Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв`язку з користуванням чужими коштами.

Положення ж ч. 2 ст. 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов`язання. Саме тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (ст. 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) - за умови порушення боржником грошового зобов`язання. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18.11.2021 у справі №921/395/20, від 03.12.2019 у справі №902/235/19, від 20.05.2025 у справі №916/2098/24.

Передбачені договором проценти не є неустойкою (штрафом, пенею) та не є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання, а є саме процентами за користування коштами відповідно до ч. 5 ст. 694 ЦК України та стягуються незалежно від наявності вини боржника.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17, а також Верховний Суд у постанові від 01.04.2025 у справі №910/19066/23 виснували, що термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях: перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу; друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Тобто, прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити кредитору певну грошову суму, але неправомірно не сплачує її, визнається користуванням чужими коштами (п. 33 постанови Верховного Суду від 17.10.2023 у справі №921/460/22, п. 5.25 постанови Верховного Суду від 15.05.2024 у справі №910/6267/23, п. 20.8 постанови Верховного Суду від 21.05.2024 у справі №922/856/23 та інших).

Законодавець у ст. 536 ЦК України закріпив норму, відповідно до якої за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Господарський суд перевірив розрахунок процентів за користування товарним кредитом, який здійснений позивачем та визнав його арифметично та методологічно правильним, а вимогу обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Зазначені проценти за своєю правовою природою є боргом, а тому неможливим є зменшення їх розміру на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України (аналогічний висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.11.2021 у справі №921/395/20 та від 20.05.2025 у справі №916/2098/24).

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач довів обставини наявності спірної заборгованості.

Водночас, належних доказів на підтвердження у повному обсязі своїх доводів, викладених у відзиві, відповідач суду не надав.

Як зазначено у п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й відрізних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд також зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників справи суд з урахуванням п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.

У справі, що розглядається, суд, дійшов висновку, що позовні вимоги із зазначених позивачем підстав підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо заяви відповідача про відстрочення виконання рішення суду.

Заява відповідача про відстрочення виконання судового рішення вмотивована тим, що партнерські відносини між сторонами існували протягом тривалого часу (20 років). Весь цей час відповідач сумлінно виконував зобов`язання за договорами, що підтверджується відсутністю судових спорів між сторонами. У 2024 році господарством було засаджено під врожай 2025 року 286 га ріпаку, але зібрано тільки 400 тон, що відповідає врожайності 1,4 т/га, яка є дуже низкою. Така врожайність призвела до того, що у господарства відповідача не вистачило коштів для повного розрахунку за спірним договором поставки, це за умови, що більша частина зобов`язань була відповідачем виконана у встановлений термін. Відповідач звертає увагу суду, що несплата за договором поставки сталась не з вини відповідача, а завдяки несприятливим погодним умовам. Відповідач наголошує, що не ухиляється від виконання взятих на себе договірних зобов`язань та не заперечує факту їх існування. Відповідач визнає основний борг у повному обсязі та зазначає, що після збору врожаю за 2025 рік та його продажу, він зможе повністю погасити борг. На думку відповідача, відстрочення виконання рішення суду забезпечить дотримання балансу інтересів сторін, оскільки забезпечить відповідачу можливість відновити господарську діяльність та акумулювати ресурси для виплати заборгованості, що дасть змогу реально виконати рішення суду у справі №904/1502/25 без настання значних негативних наслідків для господарства та його працівників в умовах воєнного стану.

Позивач заперечує проти відстрочення судового рішення з огляду на те, що, як вказано в позові, сума боргу відповідача перед позивачем становить 1.069.183,19 грн. Основна заборгованість мала бути сплачена в строк до 17.10.2025. Як на підставу для відстрочення виконання рішення відповідач посилається на низьку врожайність вирощеного в 2025 році ріпаку та очікування високої врожайності відповідної сільськогосподарської культури в 2026 році. Водночас відповідач не додав до заяви належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст. 76, 77, 78, 79, 91 ГПК України на підтвердження існування виключних обставин, які є об`єктивними та незалежними від нього, що давали б можливість відстрочити виконання судового рішення. Зокрема відповідачем не додано жодних документів, що підтверджували би: обсяги збору врожаю або виробництва с/г продукції за 2025-2026 року; дані про вирощувані с/г культурі, їх площу, валовий збір, урожайність, витрати на виробництво; фінансові результати діяльності за попередні роки; виписки з рахунків щодо відсутності коштів на них протягом тривалого часу; наявність тяжкого фінансового стану або загрози банкрутства; відсутності будь якого майна, на яке можливо було б звернути стягнення; тощо.

За змістом ч. 1 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Відповідно до ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом) - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій поставляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.

Суд взяв до уваги, що спір виник, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки. Заборгованість відповідача перед позивачем виникла у жовтні 2025 року і станом на час прийняття рішення (травень 2026 року) не погашена навіть частково.

Відповідач і позивач несуть однакову економічну відповідальність за свої дії та однакові ризики, оскільки господарська діяльність здійснюється на власний ризик, за власним комерційним розрахунком щодо наслідків вчинення відповідних дій, суб`єкт господарювання повинен самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій. Неналежне виконання зобов`язань з боку відповідача є і ризиком позивача в частині виконання останнім зобов`язань перед своїми контрагентами, тому суд не може пом`якшувати відповідальність одного на шкоду іншого.

Більш того саме відповідач до відзиву долучив лист від 21.11.2025 за вих.№87, у якому відповідач запропонував позивачу графік розстрочення погашення заборгованості починаючи з 15 грудня 2025 року по 100.000,00 грн і останній платіж до 25.09.2026 у розмірі 382.047,57 грн. Водночас станом на травень 2026 року відповідач навіть частково не приступив до виконання своїх грошових зобов`язань перед позивачем. Отже відстрочка виконання судового рішення не буде сприяти належному виконанню взятих грошових зобов`язань.

Суд враховує, що і позивач, і відповідач здійснюють господарську діяльність в умовах воєнного стану, а тому позивач не повинен відповідати за результатами господарської діяльність відповідача.

Долучені до заяви відповідача про відстрочення судового рішення довідка про стан коштів на рахунках від 03.04.2026 за вих.№159 та довідка про планові показники від 03.04.2026 за вих.№158 не визнаються судом достатніми та безумовними доказами скрутного стану відповідача, оскільки складені посадовими особами відповідача і є одноособовими документами. Крім цього сформований в системі "Електронний суд" 07.04.2026 зустрічний позов відповідача до ОСОБА_1 (яка не є стороною за первісним позовом, а була особою (головою господарства відповідача), яка підписала договори з позивачем) про стягнення з ОСОБА_1 598.722,79 грн збитків завданих товариству відповідача в результаті підписання договорів з позивачем можу вказувати на проблеми в організації роботи відповідача та його господарської діяльності. Таким чином відстрочення виконання судового рішення може негативно вплинути на погашення заборгованості перед позивачем.

За викладених обставин, суд не вбачає підстав для задоволення заяви відповідача про відстрочення виконання рішення суду.

Судові витрати

Суд зазначає, що ч. 1 ст. 130 ГПК України встановлює спеціальні правила, які стосуються певних окремих випадків розподілу судового збору, зокрема, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті та передбачають повернення у такому випадку позивачу із державного бюджету 50% судового збору, сплаченого при поданні позову. Положення ст. 130 ГПК України кореспондуються з ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Запровадження законодавцем можливості повернути з Державного бюджету 50 відсотків сплаченого судового збору позивачу у передбачених ч. 1 ст. 130 ГПК України випадках, встановлює практичну реалізацію завдань господарського судочинства, які направлені на своєчасний, неупереджений та справедливий розгляд справи у відповідності з реалізацією прав самих учасників справи, зокрема шляхом визнання позову до початку розгляду справи по суті тощо.

При цьому можливість повернення позивачу з Державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову у відповідності до вимог ч. 1 ст. 130 ГПК України обґрунтовується тим, що судом при здійсненні правосуддя у випадку визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, затрачається менше технічних, економічних та людських ресурсів для розгляду самої справи.

Системний аналіз положень ч. 1 ст. 130, ч. 1 ст. 129, п. 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України та ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» дає підстави для висновку, що у разі, зокрема визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу із державного бюджету 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову.

З аналізу вказаних норм убачається, що відсутня умова повернення позивачу із державного бюджету 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову, саме за заявою чи клопотанням учасника справи: як-от позивача чи відповідача.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.11.2022 в справі №910/14479/21 та від 05.03.2026 у справі №910/10202/24.

Оскільки відповідач визнав позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 1.245.490,80 грн, за розгляд яких ставка судового збору складає 14.945,89 грн (1.245.490,80 грн / 100 * 1,5 / 100 * 80), то з Державного бюджету підлягає на користь позивача поверненню 7.472,94 грн.

Решта витрат позивача зі сплати судового збору за подачу позову 14.657,62 грн, згідно зі ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з ФЕРМЕРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА "СКОРУК А.А." (53500, Дніпропетровська обл., Нікопольський р-н, селище міського типу Томаківка, вул. Світла, будинок 48А; ідентифікаційний код 20283253) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФІРМА ЕРІДОН" (08467, Київська обл., Переяслав-Хмельницький р-н, село Чопилки, ВУЛИЦЯ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, будинок 35; ідентифікаційний код 43106699) 1.245.490,80 грн (один мільйон двісті сорок п`ять тисяч чотириста дев`яносто грн 80 к.) основної заборгованості, 160.173,53 грн (сто шістдесят тисяч сто сімдесят три грн 53 к.) пені, 187.949,68 грн (сто вісімдесят сім тисяч дев`ятсот сорок дев`ять грн 68 к.) процентів річних, 250.599,58 грн (двісті п`ятдесят тисяч п`ятсот дев`яносто дев`ять грн 58 к.) плати за користування товарним кредитом, 14.657,62 грн (чотирнадцять тисяч шістсот п`ятдесят сім грн 62 к.) судового збору.

У задоволенні заяви ФЕРМЕРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА "СКОРУК А.А." (ідентифікаційний код 20283253) про відстрочення виконання судового рішення відмовити.

Повернути ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФІРМА ЕРІДОН" (08467, Київська обл., Переяслав-Хмельницький р-н, село Чопилки, ВУЛИЦЯ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, будинок 35; ідентифікаційний код 43106699) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 7.472,94 грн (сім тисяч чотириста сімдесят дві грн 94 к.), сплата якого підтверджується платіжною інструкцією №7036 від 19.03.2026 на суму 22.131,00 грн, про що видати ухвалу після набрання рішенням законної сили.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складене 20.05.2026.

Суддя С.А. Дупляк