Рішення № 136658230, 20.05.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/20465/25

Провадження № 2/522/2994/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Федчишеної Т. Ю.,

за участі секретаря судового засідання Гільтай А. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави в особі Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Основ`янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про стягнення безпідставно отриманих коштів, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до Держави в особі Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Основ`янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про стягнення безпідставно отриманих коштів.

В обгрунтування позову указує, що 06.08.2024 тимчасово виконуючим обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_2 прийнято постанову №С/17183 у справі про адміністративне правопорушення, якою його притягнуто до адміністративної відповідальностіза ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено штраф у розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000,00 гривень.

19.11.2024 ІНФОРМАЦІЯ_2 постанову №С/17183 від 06.08.2024 направлено для примусового виконання до Основ`янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та постановою старшого державного виконавця від 21.01.2025 відкрито виконавче провадження №76836080.

За результатом виконавчих дій у ВП №7686080 до державного бюджету Основ`янсько - Слобідським відділом державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з нього було стягнуто штраф у розмірі 34 000,00 грн та 3 703,00 грн, які складаються з 3 400,00 грн - виконавчий збір та 303,00 грн - витрати виконавчого провадження.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси у справі №522/1968/25-Е від 01.05.2025, яке набрало законної сили, його позов задоволено та постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 №С/17183 від 06.08.2024 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності ч. 3 ст. 210-І КУпАП визнано протиправною й скасовано, а справу про адміністративне правопорушення закрито.

Позивач вважає, що сума штрафу, що перерахована до бюджету в розмірі 34 000,00 грн на підставі постанови про накладення адміністративного стягнення, яка скасована рішенням суду, є коштами, які перебувають у Державному бюджеті України без достатньої правової підстави, а виконавчий збір в розмірі 3 400,00 грн та 303,00 грн витрат виконавчого провадження є коштами, що стягнуті в результаті виконання скасованої постанови про накладання адміністративного стягнення і право на володіння якими відповідач втрачає у зв`язку із скасуванням правової підстави їх отримання.

На підставі наведеного просить стягнути з Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області на його користь безпідставно отримані кошти у розмірі 34 000,00 грн; а з Основ`янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції стягнути на його користь безпідставно отримані кошти у розмірі 3 703,00 грн, та вирішити питання щодо стягнення на його користь судових витрат.

У відзиві на позовну заяву Головне управління Державної Казначейської служби України в Одеській області просило у задоволені позову відмовити, посилалося на помилкове ототожнення позивачем ГУ ДКСУ в Одеській області з Державним бюджетом України та залучення його як відповідача у справі. Вважає, що ГУ ДКСУ в Одеській області є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки підставою позову є стверджувані порушення прав позивача з боку Основ`янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Указує, що боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин та вважає, що покладення відповідальності за дії органів Державної виконавчої служби на ГУ ДКСУ в Одеській області, як самостійну юридичну особу, не відповідає положенням чинного законодавства.

Також вважає, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту права, кошти в розмірі 34 000 грн були перераховані Основ`янсько-Слобідським ВДВС у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на рахунок Державного бюджету України, відкритий в ГУ ДКСУ в Одеській області, при цьому останнє не перебувало з позивачем у жодних правовідносинах та не набувало у власність зазначені кошти, а тому вважає, що вимога про стягнення коштів саме з ГУ ДКСУ в Одеській області не призведе до ефективного поновлення прав позивача.

Також указує, що законодавством визначено інший спосіб повернення коштів з Державного бюджету України, а саме за поданням на повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджету або висновку відповідно до Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до Державного та місцевих бюджетів України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 3 вересня 2013 року № 787, проте позивач таким правом не скористався.

Крім того ГУ ДКСУ в Одеській області також посилалося на відсутність правових підстав для покладення на нього судових витрат по сплаті судового збору та витрат на правничу допомогу.

Основ`янсько-Слобідський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у відзиві на позовну заяву просив у задоволенні позову відмовити. Зазначив, що на виконання постанови №С/17183 від 06.08.2024 про адміністративне правопорушення, виконавцем у відповідності до положень Закону України «Про виконавче провадження» 21.01.2025 прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження. Того ж дня виконавцем винесено постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 303 грн та про стягнення виконавчого збору у розмірі 3 400 грн. 28.01.2025 на депозитний рахунок відділу надійшли кошти в загальному розмірі 37 703 грн, які були перераховані державним виконавцем відділу на відповідні рахунки на сплату адміністративного штрафу, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження. 29.01.2025 виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження. На підставі рішення суду, яке набрало законної сили 12.05.2025, постанову про адміністративне правопорушення №С/17183 від 06.08.2024 скасовано.

13.11.2025 державний виконавець повернув позивачу суму виконавчого збору в розмірі 3 400,00 грн як суму помилково або надміру стягнуту. При цьому вважає, що витрати виконавчого провадження у розмірі 303,00 грн не підлягають проверненню у зв`язку з понесеними витратами на організацію проведення виконавчих дій по ВП № 76836080. Також посилався на відсутність підстав для покладення на нього витрат на правничу допомогу у заявленому позивачем розмірі.

Сторони у судове засідання не з`явилися, про розгляд справи повідомлені належним чином.

Представник позивача адвокат Мартинюк Ю. С. подала до суду заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити.

Згідно з ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявляти клопотання про розгляд справи за його відсутності.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Згідно з ч. 4 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

У зв`язку з цим, датою ухвалення цього судового рішення є 20.05.2026.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив таке.

Постановою тимчасово виконуючого обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_2 №С/17183 від 06.08.2024 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000,00 гривень.

19.11.2024 ІНФОРМАЦІЯ_2 на адресу Основ`янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції подано заяву про відкриття виконавчого провадження на підставі постанови №С/17183 від 06.08.2024 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави штрафу в розмірі 34 000,00 грн.

Постановою старшого державного виконавця Основ`янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ісаєнка А. В. від 21.01.2025 відкрито виконавче провадження з виконання постанови т.в.о начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 № С/17183 від 06.08.2024 про стягнення з ОСОБА_4 на користь держави штрафу у розмірі 34 000,00 грн.

21.01.2025 старшим державним виконавцем Основ`янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ісаєнком А. В. винесено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 3 400,00 грн (ВП № №7686080).

21.01.2025 старшим державним виконавцем Основ`янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ісаєнком А. В. винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого збору 303 грн, ВП № 76836080.

Згідно з квитанцією № Р853-РСТ5-В61М-РАК6 від 28.01.2025 з ОСОБА_1 стягнуто кошти у розмірі 37 703,00 грн одержувач: Основ`янсько-Слобідський відділ держав. Призначення платежу: повне стягнення за ВП № 76836080 з виконання виконавчого документу, постанова за справою про адміністративне правопорушення № С/17183, виданий 06.08.2024, документ видав т.в.о начальника ТЦК та СП Сергій Фартушняк.

Постановою старшого державного виконавця Основ`янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ісаєнка А. В. від 29.01.2025 закінчено виконавче провадження з примусового виконання постанови у справі про адміністративне правопорушення № С/17183, виданої 06.08.2024 т.в.о начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

Рішення Приморського районного суду м. Одеси у справі №522/1968/25-Е від 01.05.2025, яке набрало законної сили 12.05.2025, позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 про визнання протиправною та скасування постанови задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову № С/17183 від 06.08.2024 у справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-І КУпАП та накладення штрафу у розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень, винесену тимчасово виконуючим обов`язки ІНФОРМАЦІЯ_3 підполковником ОСОБА_2 , та закрито справу про адміністративне правопорушення.

Частиною 4 ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Листом Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області №06-06/07-06/10291 від 09.09.2025 повідомлено позивача, що за результатом візуального перегляду виписки з бюджетного рахунку для зарахування надходжень державного бюджету №UA518999980313050106000015744 28.01.2025 (дати сплати, зазначеної в адвокатському запиті), факту зарахування коштів від ОСОБА_5 у сумі 3 400,00 грн не встановлено. При цьому, 29.01.2025 встановлено зарахування коштів на вищезазначений бюджетний рахунок у сумі 34 000,00 грн із зазначенням в полі «Призначення платежу» інформації, вказаної в адвокатському запиті, в частині прізвища, ініціалів та ідентифікаційного номеру особи, в інтересах якої запитується інформація - ОСОБА_1 , 3193505938, а також номеру та дати постанови - №С/17183, 06.08.2024. А саме: номер платіжної інструкції - 32389; платник, код платника Основ`янсько-Слобідський відділ дер, 41430683; рахунок платника - НОМЕР_1 ; надавач платіжних послуг платника - Філія - Харківське обласне управління AT «Ощадбанк», сума 34 000,00 грн, дата валютування 29.01.2025, призначення платежу - *;147; НОМЕР_2 ;;; 3193505938; ВД №С/17183; 06.08.2024; Кубась ОЄ; ВП №76836080; Кошти за ВД, стягнуті на користь держави.

14.11.2025 Основ`янсько-Слобідський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального міжрегіонального управління Міністерства юстиції повернув ОСОБА_1 3 400 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 64229 від 14.11.2025, отримувач ОСОБА_1 , рахунок отримувача: НОМЕР_3 , призначення платежу: ВД №с/17183; 06.08.2024; Кубась О Є, ВП № 76836080, сума боргу, помилково або надмірно стягнута.

Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За ч. 3 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (відповідний висновок сформульований Верховним Судом України у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).

За змістом глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Як слідує з матеріалів справи, на момент сплати 28.01.2025 штрафу у розмірі 34 000 грн юридична підстава для такої сплати існувала, оскільки була чинною постанова про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення № С/17183 від 06.08.2024.

У подальшому, з огляду на скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття справи про адміністративне правопорушення судом відповідна юридична підстава відпала.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі № 910/5880/21 зроблено висновок, що сплачену до Державного бюджету України суму адміністративно-господарського штрафу після того, як підстава такого перерахування відпала (зокрема у разі скасування адміністративним судом постанови про застосування такого штрафу), суд може стягнути на користь платника згідно зі статтею 1212 ЦК України як таку, що утримується у бюджеті без достатньої правової підстави (п. 39).

У п. 53 цієї ж постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування штрафу платник згідно зі ст. 1212 ЦК України має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються в бюджеті без достатньої правової підстави. Це узгоджується із практикою Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення органу влади за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (див. наприклад постанови від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 1 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109)).

Також Верховний Суд України в постановах від 22.03.2016 у справі №6-2978цс15 та від 03.06.2016 у справі №6-100цс15 зазначив, що у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Тобто набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (частини перша та друга статті 326 ЦК України).

Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України), яка діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України).

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (частина перша статті 170 ЦК України).

Держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК України).

З огляду на наведені приписи, а також ураховуючи те, що поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах, у спорі щодо стягнення суми адміністративно-господарського штрафу, яка утримується на казначейському рахунку органу державної влади без достатньої правової підстави, держава бере участь у матеріальних і процесуальних правовідносинах в особі її органу, який контролює справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету.

За змістом абзацу першого частини третьої статті 17 ЦК України орган державної влади здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом.

Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій покупцям (споживачам) за рахунок сплачених до державного бюджету сум штрафних (фінансових) санкцій, застосованих такими органами за наслідками проведеної перевірки за зверненням або скаргою покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій (частина друга статті 45 БК України).

Аналізуючи викладені обставини, суд вважає, що після скасування судом постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП у виді штрафу та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, останній згідно зі статтею 1212 ЦК України має право на стягнення в судовому порядку суми перерахованих коштів до Державного бюджету України, як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави.

Доказів повернення позивачу грошових коштів у розмірі 34 000 грн матеріали справи не містять.

Отже, позов ОСОБА_1 в частині стягнення з Державного бюджету України на його користь безпідставно збережених (утриманих) кошти в сумі 34 000 грн підлягає задоволенню.

Щодо доводів ГУ ДКУ в Одеській області, наведених відзиві на позовну заяву, про те, що законодавством визначено інший спосіб повернення коштів з Державного бюджету України, а саме за поданням на повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджету або висновку відповідно до Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до Державного та місцевих бюджетів України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 3 вересня 2013 року № 787, суд зазначає таке.

Порядок № 787 застосовний до випадків повернення помилково чи надміру зарахованих коштів до бюджету. Оскільки сума адміністративного штрафу, яку стягнуто з позивача до бюджету, не є помилково чи надміру зарахованою, Порядок № 787 на спірні правовідносини не поширюється. На ці правовідносини поширюються приписи ст. 1212 ЦК України.

Такий висновок узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08 серпня 2023 року у справі № 910/5880/21.

Що стосується вимог позовної заяви про стягнення виконавчого збору в розмірі 3 400,00 грн та витрат виконавчого провадження у розмірі 303,00 грн, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Частиною першою статі 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Статтею 42 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті. Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів. Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України. На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Згідно з п.2 Розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, якщо у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6, 8 частини першої статті 37 Закону, чи закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 6, 7, 9-15 частини першої статті 39 Закону, витрати виконавчого провадження не були стягнуті, державний виконавець виносить постанову про стягнення витрат виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини), в якій зазначає види та суми витрат виконавчого провадження, що здійснені у відповідному виконавчому провадженні. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.

Якщо у разі закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа витрати виконавчого провадження, які здійснювалися приватним виконавцем за рахунок власних коштів, не були стягнуті, приватний виконавець за потреби виносить постанову про стягнення витрат виконавчого провадження, яка підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом та цією Інструкцією.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди є виконавчими документами.

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування статті 1212 ЦК України до спірних правовідносин, які виникли у зв`язку з безпідставним, на думку позивача, стягненням виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, оскільки такі кошти не можуть вважатися безпідставно набутими у розумінні статті 1212 ЦК України, а є витратами виконавчого провадження.

Частиною другою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Таким чином, Законом України «Про виконавче провадження» встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій.

Доводи позивача про те, що правова підстава, за якою виконавцем отримано кошти виконавчого провадження та виконавчий збір відпала, а відтак стягнуті кошти підлягають поверненню на підставі ст. 1212 ЦК України, є необґрунтованими, оскільки такі кошти не можуть вважатися безпідставно набутими у розумінні статті 1212 ЦК України, а є витратами виконавчого провадження.

Крім того, як установлено судом, що 14.11.2025 Основ`янсько-Слобідський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального міжрегіонального управління Міністерства юстиції повернув ОСОБА_1 3 400 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 64229 від 14.11.2025, отримувач ОСОБА_1 , рахунок отримувача: НОМЕР_3 , призначення платежу: ВД №с/17183; 06.08.2024; Кубась ОЄ, ВП № 76836080, сума боргу, помилково або надмірно стягнута.

Таким чином, позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково в частині стягнення з Державного бюджету України на його користь безпідставно отриманих коштів у розмірі 34 000,00 грн. У решті позов задоволенню не підлягає.

Частиною 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог з Державного бюджету України на користь позивача підлягають стягненню понесені ним та документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 092,14 грн.

У позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача на його користь пропорційно задоволеним вимогам витрати на правничу допомогу. Зазначив, що попередній розрахунок витрат на правничу допомогу складає 20 000 грн.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно із статтею 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини 3 статті 141 ЦПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до правової позиції Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.

При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму пропорційності. Зокрема, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

На підтвердження понесених витрат на отримання правничої допомоги позивачем надано Витяг з договору № 46 про надання правничої допомоги від 05.08.2025, укладений між адвокатом Мартинюк Ю. С. та ОСОБА_1 , завдання № 2, квитанцію до прибуткового касового ордера № 298 від 09.09.2025.

Згідно з п. 1.1 витягу до договору № 46 про надання правничої допомоги від 05.08.2025 Адвокат зобов`язується надати правову допомогу, представляти інтереси Клієнта та здійснювати їх захист в усіх державних органах і установах, в тому числі у судових інстанціях всіх рівнів і ланок, у правоохоронних органах, у тому числі, у територіальних підрозділах Національній поліції України, у Державній фіскальній службі України, перед органами слідства та прокуратури, у Державній виконавчій службі України та її територіальних підрозділах, в органах нотаріату та юстиції, в Міністерстві Юстиції України, Територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, та всіх підрозділах, тощо, в банках, підприємствах, установах та організаціях будь-якої форми власності, перед будь-якими фізичними особами з усіма правами, що надані Клієнту та його Адвокату згідно законодавства України.

Пунктом 1.2. Адвокат зобов`язується надати послуги в сфері права, а саме Адвокат приймає на себе обов`язки: представляти права і законні інтереси Клієнта у всіх відділах територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, з правом, зокрема, підпису та подання заяв, запитів, отримання довідок та відповідей щодо перебування на обліку військовозобов`язаного та всі пов`язані з цим питання, ставити підписи на документах від імені Клієнта.

Відповідно до п. 1.3. Клієнт підтверджує, що поінформований, про характер правової допомоги, яка надається Адвокатом відповідно до цього Договору, погоджується з обсягом і межами таких послуг та зобов`язується сприяти Адвокату в наданні такої допомоги шляхом надання необхідних документів, відомостей та взаємодії з відповідними установами.

ОСОБА_1 підписано завдання 2, відповідно до якого на виконання п. 1.1 Договору про надання правничої допомоги №46 від 05.08.2025 просив надати правничу допомогу щодо: 1. Підготовки та направлення заяви до суду про поворот виконання рішення щодо стягнення з ного штрафу за постановою про притягнення до адміністративної відповідальності від 06.08.2024 року №С/17183 винесену т.в.о начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 . Замовлення просив виконати у встановлені законодавством строки.

З квитанції до прибуткового касового ордера № 298 від 09.09.2025 слідує, що ОСОБА_1 сплачено адвокат Мартинюк Ю. С. 30 000 грн на підставі договору про надання правничої допомоги від 05.08.2025.

У своїй постанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Однак позивачем не надано договору про надання правничої допомоги, а витяг з такого договору не містить умов щодо порядку надання правничої допомоги саме в цій справі, її обсягу та вартості, також позивачем не надано детального опису виконаних адвокатом робіт, а відтак витрати на правничу допомогу є недоведеними.

Керуючись ст. ст. 13, 81, 141, 263, 265, 279 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 безпідставнонабутті (збережені) кошти у розмірі 34 000 (тридцять чотири тисячі ) гривень.

У решті позову відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1 092 (одна тисяча дев`яносто дві) гривні 14 копійок судового збору.

У відкодуванні витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ;

Відповідач Держава в особі Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, код ЄДРПОУ: 37607526, адреса: м. Оеса, вул. Садова, 1а;

Основ`янсько-Слобідського відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, код ЄДРПОУ: 41430683, адреса: м. Харків, вул. Максиміліанівська, 11.

Суддя Тетяна ФЕДЧИШЕНА