Рішення № 136655623, 20.05.2026, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/556/26

Провадження № 2/345/1013/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20.05.2026 м.Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі судді Миговича О.М. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін і без проведення судового засідання цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В

Представник ТзОВ «Бізнес Позика» Дармограй А.Т. звернулася до суду з позовом в якому просить стягнути із відповідача заборгованість за договором про надання кредиту від 04.02.2025 в розмірі 17 960,00 грн, з яких: 7 000,00 грн. - суми прострочених платежів по тілу кредиту; 6 860,00 грн. - суми прострочених платежів по процентах; 3 430,00 грн - суми заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦКУ; 670 грн. - суми прострочених платежів за комісією.

Позовні вимоги мотивовано, тим що 04.02.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено Договір № 490929-КС-004 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» 04.02.2025 направлено відповідачу пропозицію (оферту) укласти Договір № 490929-КС-004 про надання кредиту.

04.02.2025 ОСОБА_1 прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення Договору №490929-КС-004 про надання кредиту, на умовах визначених офертою. Зі своєї сторони ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» направлено відповідачу через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор UA-5006, на номер телефону НОМЕР_1 (що зазначено позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті), котрий було введено/відправлено.

Таким чином, 04.02.2025 року між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_2 було укладено Договір №490929-КС-004 про надання кредиту, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» свої зобов`язання за Договором кредиту виконало та надало позичальнику відповідачу грошові кошти в розмірі 7000,00 грн. шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_2 . До теперішнього часу відповідач свої зобов`язання за Кредитним договором №490929-КС-004 про надання кредиту належним чином не виконав, а лише частково сплатив кошти.

Зважаючи на ті обставини, що ОСОБА_2 належним чином не виконує свої зобов`язання за Кредитним договором, у нього станом на 07.01.2026 утворилась заборгованість за Договором № 490929-КС-004 про надання кредиту в розмірі 17 960,00 грн., то позивач просить стягнути її із відповідача та судові витрати по справі.

Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03.02.2026 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

11.02.2025 від відповідача поступив відзив на позов, у якому зазначено, що відповідач частково погоджується із вимогами позивача. Пояснив, що 04.02.2025 року, ним був підписаний договір №490929-КС-004 про надання кредиту з Товариством обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» про надання коштів у сумі 7000, 00 грн. Просив врахувати, що відповідно до ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову не нараховуються штрафні санкції, зокрема проценти за користування кредитом. Вказував, що відповідач перебуває на військовій службі у Збройних Силах України. Враховуючи зазначене, вважає, що у позивача були відсутні правові підстави для нарахування відповідачу відсотків за користування кредитними коштами та суми заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦКУ. Окрім того, просив відмовити у стягненні комісії. Не заперечує у задоволенні позову в частині сплати тіла кредиту в розмірі 7000 грн.

18.02.2026 представником позивача подано відповідь на відзив, який мотивовано наступним. Кредитний договір укладений між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» із ОСОБА_1 повністю відповідає вимогам чинного законодавства та процедура укладання електронного кредитного договору детально описана позивачем в позовній заяві. Сума заборгованості за договором розрахована у відповідності до кредитного договору, проценти не нараховувались після закінчення строку дії договору. Позивач зазначив, що відповідно до п. 2.7. Кредитного договору строк дії договору до 27.05.2025. При цьому сторона Відповідача не надала суду жодних належних, достовірних та достатніх доказів того, що справді саме Відповідач по справі перебував на військовій службі протягом строку дії Кредитного договору, а саме з 04.02.2025 по 27.05.2025, що було б правовою підставою для застосування норми ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо не нарахування процентів військовослужбовцям. З наданих стороною Відповідача фото копій військового квитка Відповідача чітко вбачається, що він почав служити у лавах Збройних сил України через місяць після закінчення строку дії Кредитного договору. Таким чином не має правових підстав застосування норми ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо не нарахування процентів.

Що стосується стягнення комісії за надання кредиту, то у кредитних договорах ТОВ «Бізнес Позика» встановлена комісія саме за надання кредиту, яка є разовою, та розмір якої є незмінним. Комісія за надання кредиту встановлюється не у Правилах надання кредитів чи Паспорті споживчого кредиту (за споживчими кредитами), а у самих Кредитних договорах, які укладаються у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію» та які підписуються за допомогою одноразових ідентифікаторів. Просив задоволити позов в повному обсязі.

Суд, дослідивши матеріали справи, ознайомившись із поданим відзивом на позов та відповіддю на відзив, прийшов до висновку, що позов слід задоволити частково, з наступних підстав.

02.02.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено Договір № 520614-КС-001 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

04.02.2025 направлено ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти Договір № 490929-КС-004 про надання кредиту. 04.02.2025 ОСОБА_1 прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення Договору №490929-КС-004 про надання кредиту, на умовах визначених офертою. Зі своєї сторони ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» направлено ОСОБА_1 через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор UA-5006, на номер телефону НОМЕР_1 (що зазначено позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті), котрий було введено/відправлено.

Таким чином, 04.02.2025 року між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 було укладено Договір №490929-КС-004 про надання кредиту, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

Позивач долучив до матеріалів позову паспорт споживчого кредиту, в якому зазначено, що ОСОБА_1 04.02.2025 ознайомлено з інформацією про умови кредитування та орієнтовану загальну вартість кредиту, що були надані, виходячи з обраних ним умов кредитування, а також які наслідки можуть настати в разі невиконання нею своїх зобов`язань.

Також до матеріалів справи долучено умови пропозиції (оферти) № 490929-КС-004 про надання кредиту та прийняття (акцепту) пропозиції щодо укладення договору, які відповідають тим умовам, які відображені в самому договорі про надання кредиту № 490929-КС-004 від 04.02.2025.

Відповідач при здійсненні реєстрації на сайті в особистому кабінеті зазначив особисті дані, а також інформацію стосовно бажаного кредиту, що підтверджується даними з анкети клієнта (витягу з інформаційно-телекомунікаційної системи - https://my.bizpozyka.com/) від 26.01.2026.

На виконання ухвали суду про витребування доказів, АТ «Універсал банк» скерувало на адресу суду виписку про рух коштів, з якої встановлено, що 04.02.2025 на рахунок відповідача надійшли кошти у розмірі 7000,00 грн.

Як встановлено з розрахунку заборгованості за кредитним договором № 490929-КС-004 від 04.02.2025 у відповідача станом на 07.01.2026 утворилась заборгованість у розмірі 17 960,00 грн, з яких: 7 000,00 грн. - суми прострочених платежів по тілу кредиту; 6 860,00 грн. - суми прострочених платежів по процентах; 3 430,00 грн - суми заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦКУ; 670 грн. - суми прострочених платежів за комісією.

Таким чином, між сторонами виник спір щодо належного виконання умов кредитного договору, непогашення в повному обсязі відповідачем заборгованості за цим договором, що є порушенням законних прав та інтересів позивача.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання, як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Частиною 1 статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.ст. 526, 527 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов`язання за даним договором.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У судовому засіданні встановлено, що відповідач 04.02.2025 уклав з ТзОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» договір № 490929-КС-004 про надання кредиту з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, дистанційно, в електронній формі, в порядку, передбаченому Законом України "Про електронну комерцію", шляхом використання електронного підпису у виді одноразового ідентифікатора та отримав кредитні кошти у розмірі 7000,00 грн. на картковий рахунок, що підтверджується інформаційною довідкою ТзОВ «Профіт гід» та даними, які надані АТ «Універсал банк».

У вказаному договорі визначені умови кредитування, про що вказано вище, де серед іншого обумовлений і розмір нарахованих відсотків, які нараховуються на кредит, і сплата комісії, а також визначено графік платежів, з чим відповідач погодився, підписавши його.

Як встановлено з розрахунку заборгованості, позивач надав відповідачу можливість користуватися кредитними коштами, однак останній не дотримувався своїх зобов`язань щодо погашення кредиту у визначені строки, на даний час продовжує ухилятись від виконання зобов`язань, у зв`язку з чим станом на 07.01.2026 наявна заборгованість у розмірі 17 960,00 грн.

Щодо позиції представника відповідача про наявність підстав для звільнення відповідача як діючого військовослужбовця від сплати відсотків за користування кредитом відповідно до п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», суд зазначає таке.

Указана норма дійсно передбачає, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

З наданої представником відповідача копії довідки в/ч НОМЕР_3 (а.с.33) суд встановив, що відповідач перебуває на військовій службі з 11.06.2025. Строк дії кредитного договору, в межах якого нараховані відсотки за користування кредитом, закінчився 27.05.2025. Тому відсутні підстави для застосування до укладеного відповідачем кредитного договору 490929-КС-004 вимог п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у частині не нарахування відсотків за користування кредитом за весь час служби.

Разом з тим, суд не погоджується із нарахованими позивачем відсотками за ст. 625 ЦК України в сумі 3430,00 грн. з огляду на наступне.

Так, відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно пунктом п. 7.5. передбачено, що у разі прострочення виконання Позичальником грошового зобов`язання зі сплати процентів за користування Кредитом та/або Комісії та/або Комісії за видачу у Кредит додаткових грошових коштів (якщо умови додаткової угоди до цього Договору передбачають сплату комісії за видачу у Кредит додаткових грошових коштів) та/або суми Кредиту у визначені цим Договором терміни, Позичальник зобов`язаний сплатити Кредитодавцю суму заборгованості з урахуванням 700 000 % (Сімсот тисяч) процентів річних від суми заборгованості в силу положень статті 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з розрахунком заборгованості на підставі статті 625 ЦК України, відповідачу нараховані проценти в сумі 5500 грн.

Проте, відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Воєнний стан діяв, триває і не припиняв свою дію в період укладення Договору та нарахування позикодавцем процентів як міри відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України.

Тобто, в цьому випадку відповідач як позичальник звільнений від обов`язку сплати процентів на підставі статті 625 ЦК України, оскільки такі нараховані під час дії воєнного стану.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення процентів на підставі статті 625 ЦК України у розмірі 3430,00 грн задоволенню не підлягають.

Щодо нарахованої заборгованості по комісії, то згідно договору, укладеного між сторонами, передбачено, що комісія за надання кредиту в сукупності становить 1400 грн.

16 жовтня 2011 року набрав чинності Закон України N 3795-VI від 22 вересня 2011 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», яким частину четверту статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» доповнено нормою наступного змісту: кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) дійшла висновку про те, що положення кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісій є в силу статті 228 ЦК України нікчемними. У той же час Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 дійшла висновку, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

Отже, суд приходить до висновку, що положення вищевказаного договору про сплату комісії за надання кредиту є нікчемними в силу ст.228 ЦК України. А тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 670,00 грн. заборгованості по сплаті комісії є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Підсумовуючи викладене та враховуючи принципи змагальності і диспозитивності, суд дійшов висновку про наявність підстав для їх часткового задоволення та стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором на загальну 13 860,00 грн, з яких: заборгованість за кредитом 7 000,00 грн, заборгованість за нарахованими процентами - 6860,00 грн.

Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути сплачений при подачі позову судовий збір в сумі 2 054,61 грн.

2662,40 грн х 13 860,00 грн. / 17 960,00 грн. = 2 054,61грн (розмір судового збору, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача).

На підставі викладеного, ст. 1, 3, 207, 509, 526, 527, 530, 549, 610, 626, 628, 633, 634, 638, 1048, 1049, 1050, 1054, 1055 ЦК України, ст. 12, 141, 178, 211, 247 ЦПК України та керуючись ст. 258, 259, 264, 265, 268, 289 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В

позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» (місцезнаходження: Київ, бульвар Л.Українки, 26, офіс 411, код ЄДРПОУ 41084239) заборгованість за договором про надання кредиту № 490929-КС-004 від 04.02.2025 у розмірі 13 860,00 грн, та 2 054,61 грн. судового збору.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Суддя