Ухвала суду № 136653785, 19.05.2026, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 4-с/754/45/26

Справа № 754/12394/20

У Х В А Л А

Іменем України

19 травня 2026 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді - Сенюти В.О.,

секретаря судового засідання - Каба А.В.,

за участю:

представника заявника - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії/бездіяльність органу примусового виконання, заінтересовані особи - Деснянський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, ОСОБА_2 , -

ВСТАНОВИВ:

Заявниця ОСОБА_1 звернулася до Деснянського районного суду міста Києва в порядку статтей 447-451 ЦПК України із скаргою на дії/бездіяльність органу примусового виконання.

Подану скаргу обґрунтовує тим, що в провадженні Деснянського ВДВС перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 754/12394/20 від 03.10.2025, виданого Деснянським районним судом міста Києва про витребування квартири АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 09.03.2026 під час проведення примусового виселення боржника ОСОБА_2 в присутності державного виконавця виявлено факти навмисного пошкодження та розкрадання майна, що є складовою частиною квартири (демонтаж батарей, залиття труб піною, пошкодження стін). Проте, 13.03.2026 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження». При цьому державний виконавець всупереч ст. 76 ЗУ «Про виконавче провадження» виявивши ознаки кримінального правопорушення проігнорував та не здійснив надіслання повідомлення до органу досудового розслідування, замість цього поспішно закрив виконавче провадження. Крім того, державний виконавець не зафіксував відсутність конструктивних елементів квартири, що свідчить про неналежне виконання службових обов`язків.

На підставі викладеного та враховуючи заяву про уточнення прохальної частини скарги, заявник просить:

?визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця від 13.03.2026 про закінчення виконавчого провадження;

?зобов`язати державного виконавця усунути порушення, допущені при винесення спірної постанови, шляхом продовження (відновлення) виконавчого провадження;

?зобов`язати державного виконавця вчинити дії, передбачені ст. 76 ЗУ «Про виконавче провадження» у зв`язку із виявленням ознак кримінального правопорушення у діях боржника;

?зобов`язати державного виконавця належним чином здійснити виконання спрямовані на перевірку фактичного стану об`єкту нерухомого майна, із залученням стягувача та складанням відповідного акту;

?відновити виконавче провадження та вчинити дії, передбачені ст. 76 ЗУ «Про виконавче провадження» - надіслати повідомлення до правоохоронних органів про виявлені ознаки кримінальних правопорушень в діях боржника;

?зобов`язати державного виконавця провести повторний огляд об`єкта із залучення стягувача та детальної фіксації технічного стану майна.

Представник заінтересованої особи ОСОБА_2 - адвокат Осипчук М.В. подав заперечення на скаргу заявника та просив у задоволенні скарги відмовити. Вказав, що державний виконавець здійснив заходи примусового виконання рішення суду у спосіб та порядку, встановленому у виконавчому документі та законом на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження». Заявником не надано доказів навмисного пошкодження боржником майна. Не надано докази, факти причетності боржника до злочинів, передбачених ст. 185, 194, 382 КК України. На момент складання акту від 09.03.2026 двері у квартиру вже були відсутні, відтак хто саме має нести відповідальність за майно після передачі ключів від квартири. В скарзі не вказано кому саме належали конструктивні елементи квартири забудовнику чи власнику. Крім того, заявник просив долучити диск із електронними доказами, проте заявник самостійно провів на наступний день обстеження квартири, без повідомлення сторін,у відсутність представника ДВС та вчинив самоуправство.

В судовому засіданні представник заявника подану скаргу підтримав, просив задовольнити з викладених підстав.

Заінтересовані особи, які заявлені заявником, в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду скарги повідомлені належним чином.

Вислухавши вступне слово представника заявниці, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що постановою Верховного Суду від 16.08.2025 постанову Київського апеляційного суду від 26.06.2024 скасовано та ухвалено нове рішення. Витребувано квартиру АДРЕСА_2 з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .

На виконання вказаної постанови суду, Деснянський районний суд міста Києва 03.10.2025 видав виконавчий лист № 754/12394/20.

23.01.2026 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 та направлено сторонам виконавчого провадження.

30.01.2026 боржнику направлено вимогу виконавця.

16.02.2026 сформовано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, відповідно до змісту якого, державний реєстратор 12.12.2025 зареєстрував право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1

16.02.2026 державний виконавець Моргун А.В. склав акт державного виконавця про те, що двері квартири АДРЕСА_1 ніхто не відчинив.

06.03.2026 державний виконавець Моргун А.В. склав акт державного виконавця про те, що чоловік боржника в телефонній розмові повідомив, що 09.03.2026 надасть ключи від квартири.

09.03.2026 державний виконавець Моргун А.В. склав акт про те, що за адресою АДРЕСА_3 , ключи від перших дверей з кодовим замком передано. Двері в саму квартиру відсутні. Речі боржника в квартирі відсутні, право власності на вказану квартиру перереєстровано за ОСОБА_1 . Під час складання вказаного акту присутні державний виконавець, поняті, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4. Крім того, у вказаному акті вказано про відсутність лічильника води, електроенергії, радіатори опалення, сантехніка, зливна каналізація, подача води заглушена монтажною піною.

13.03.2026 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку із фактичним виконанням - п. 9 ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження».

Положенням ч. 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

В силу статей 129, 129- 1 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Положенням ст. 1 ЗУ «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У рішенні від 13.12.2012 №18-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про виконавче провадження»).

Згідно вимогами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Зміст ст. 10 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачає, що серед заходів примусового виконання рішень передбачено вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні.

У спорах про витребування й повернення майна, якщо за результатами вирішення спору шляхом задоволення позову відбувається зміна належності спірного майна (зміна власника), то ці вимоги мають вартісний, грошовий вираз і носять характер майнового спору (постанова Верховного Суду від 21.12.2020 у справі № 905/98/20).

У разі задоволення позову про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові (пункт 116 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

При цьому поняття «витребування» відповідає поняттю «вилучення та передача предметів», вказаному у п. 3 ч.1 ст. 10 ЗУ «Про виконавче провадження» у переліку заходів примусового виконання рішення.

Згідно правових висновків Верховного Суду у постановах від 24.06.2021 у справі № 914/2614/13 та від 08.06.2022 в справі № 369/13690/20 рішення про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння підлягає примусовому виконанню у порядку, передбаченому статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження», шляхом вилучення майна у боржника і передачі стягувачу предметів, вказаних у рішенні. Зазначення у судовому рішенні (виконавчому листі) про витребування майна та зобов`язання передати його власнику, не може свідчити що таке рішення підлягає виконанню як рішення немайнового характеру, оскільки його виконання передбачає вчинення виконавцем дій щодо вилучення майна у боржника і передачі його стягувачу, а не обмежується лише діями виконавця щодо перевірки виконання рішення боржником.

Окрім цього, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена постанові від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом статей 179, 181, 188 ЦК України предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки, є річчю. Якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ). При цьому рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі. А до нерухомих речей належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (ч. 1 ст. 190 ЦК України).

З огляду на вказане у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Подібний за змістом висновок наведений також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №199/8324/19.

Верховний Суд зазначив, що обов`язком державного та приватного виконавця є вжиття всіх передбачених законом заходів для виконання судового рішення.

З метою його виконання державний та приватний виконавець має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв`язку з виконавчим провадженням; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні, у разі якщо боржник без поважних причин не з`явився за викликом виконавця, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів; здійснювати інші повноваження, передбачені Законом України «Про виконавче провадження».

Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 30.05.2018 і від 14.01.2020 у справі №2-690/11.

У постанові Верховного Суду від 24.06.2021 у справі №914/2614/13 також зазначено, що судове рішення про витребування нежитлових приміщень у боржника не визначає імперативно лише спосіб добровільного виконання рішення та може бути виконано із застосуванням іншого порядку з урахуванням положень статей 10, 60 ЗУ «Про виконавче провадження», положень Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 для відновлення порушених прав стягувача.

При цьому Верховний Суд зауважив, що згідно зі статтею 397 ЦК України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Право володіння припиняється у разі витребування майна від володільця власником майна або іншою особою (ч. 2 ст. 399 ЦК України).

Таким чином, рішення про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння підлягає примусовому виконанню у порядку, передбаченому ст. 60 ЗУ «Про виконавче провадження».

Відповідно до положення ч.1 ст. 60 ЗУ «Про виконавче провадження» під час виконання рішень про передачу стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі, виконавець вилучає такі предмети у боржника і передає їх стягувачу, про що складає акт передачі. У разі знищення предмета, що мав бути переданий стягувачу в натурі, виконавець складає акт про неможливість виконання рішення, що є підставою для закінчення виконавчого провадження, а в разі встановлення факту відсутності предмета, що мав бути переданий стягувачу, повертає виконавчий документ стягувачу.

Згідно виконавчого листа № 754/12394/20, виданий 03.10.2025 Деснянським районним судом міста Києва вказано, що Верховний Суд у постанові від 13.08.2025 вирішив витребувати квартиру АДРЕСА_1 , з чужого незаконного володіня ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .

Згідно копії матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 754/12394/20 від 03.10.2025, яке надано на запит суду, 09.03.2026 державний виконавець склав акт у присутності понятих та представника заявниці про те, що ключи від перших дверей з кодовим замком передано. Двері в саму квартиру відсутні. Речі боржника в квартирі відсутні, право власності на вказану квартиру перереєстровано за ОСОБА_1 .

Отже, враховуючи зміст вище вказаного виконавчого листа, позицію Верховного Суду викладену у постановах від 24.06.2021 у справі № 914/2614/13 та від 08.06.2022 в справі № 369/13690/20 та зміст акту державного виконавця від 09.03.2026, суд приходить до виснвоку, що рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння виконано, шляхом вилучення майна у боржника і передано стягувачу предмети, вказані у рішенні, а саме квартири АДРЕСА_1 .

Суд звертає увагу на те, що сторона стягувача згідно ч. 2 ст. 60 ЗУ «Про виконавче провадження» письмово не відмовлялась від отримання спірного майна.

Крім того, доводи сторони заявника, про вчинення боржником пошкоджень майна, оскільки відсутні: лічильники води, електроенергії, радіатори опалення, сантехніка, зливна каналізація та заглушено подачу води суд приймає критично, оскільки письмові матеріали справи не містять доказів в якому стані спірна квартира була передана від забудовника.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 13 ЦПК України та наведені обставини, суд приходить до висновку, що вимоги заявника про визнання незаконною та скасувати постанову державного виконавця від 13.03.2026 про закінчення виконавчого провадження, а також зобов`язати державного виконавця усунути порушення, допущені при винесення спірної постанови, шляхом продовження (відновлення) виконавчого провадження задоволенню не підлягає через необґрунтованість та недоведеність.

Вимога заявника про зобов`язання державного виконавця вчинити дії, передбачені ст. 76 ЗУ «Про виконавче провадження» у зв`язку із виявленням ознак кримінального правопорушення у діях боржника та відновити виконавче провадження та вчинити дії, передбачені ст. 76 ЗУ «Про виконавче провадження» - надіслати повідомлення до правоохоронних органів про виявлені ознаки кримінальних правопорушень в діях боржника задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до положення ч. 1 ст. 76 ЗУ «Про виконавче провадження» за не виконання законних вимог виконавця, порушення вимог цього Закону, у тому числі за несвоєчасне подання або неподання звітів про відрахування із заробітної плати та інших доходів боржника, неподання або подання неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника, ненадання боржником на вимогу виконавця декларації чи зазначення у декларації неправдивих відомостей або неповідомлення про зміну таких відомостей, неповідомлення боржником про зміну місця проживання (перебування) чи місцезнаходження або місця роботи (отримання доходів), а також за неявку без поважних причин за викликом виконавця, винні особи несуть відповідальність відповідно до закону.

Письмові матеріали справи, зокрема і матеріали виконавчого провадження № НОМЕР_1 не містять вимог державного виконавця, які боржник проігнорував або не виконав, відтак підстави для застосування ч. 2 ст. 76 ЗУ «Про виконавче провадження» судом не встановлено.

Вимога заявника про зобов`язання державного виконавця належним чином здійснити виконання спрямовані на перевірку фактичного стану об`єкту нерухомого майна, із залученням стягувача та складанням відповідного акту задоволенню не підлягає, оскільки спростовується матеріалами виконавчого провадження, зокрема а.с. 74.

Інші доводи заявника не спростовують висновки суду та досліджені письмові матеріали справи. Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 447-451 ЦПК України, ЗУ «Про виконавче провадження», суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії/бездіяльність органу примусового виконання, заінтересовані особи - Деснянський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, ОСОБА_2 - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.

В разі оголошення вступної та резолютивної частини ухвали або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи строк оскарження ухвали обчислюється з дня складання її повного тексту.

Повний текст ухвали суду складено - 19.05.2026.

Суддя В.О. Сенюта