Рішення № 136652825, 19.05.2026, Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 211/1990/25

Провадження № 2/211/165/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

19 травня 2026 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Юзефовича І.О.,

за участю секретаря судового засідання - Строганової Е.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» (далі ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ») звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 09.06.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (далі ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів») та ОСОБА_1 було укладено Договір позики № 75492466 (на умовах повернення позики в кінці строку позики) за умови якого позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 8480,00 грн. Строк позики - 30 днів зі сплатою процентів у розмірі 1,99 % в день. 19.11.2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» (далі ТОВ «Фінансова компанія управління активами») укладено Договір факторингу № 1911, відповідно до умов якого ТОВ «Фінансова компанія управління активами» набула Право грошової вимоги до боржників, вказаними в реєстрі прав вимог від 19.11.2021 року. У подальшому, 03.04.2023 року між ТОВ «Фінансова компанія управління активами» та ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» укладено Договір факторингу №030423-ФК, відповідно до умов якого ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» набуває право грошової вимоги до боржників, вказаними в реєстрі прав вимог від 03.04.2023 року. Відповідно до Реєстру заборгованості від 03.04.2023 року ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» набуло права грошової вимоги до відповідача за Договором позики № 75492466 (на умовах повернення позики в кінці строку позики) від 09.06.2021 року у сумі 28730,88 грн., з яких: 8480,00 грн. - заборгованість за основною сумою боргу, 20250,88 грн. - сума заборгованості за відсотками. З огляду на викладене вище, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у сумі 27017,26 грн., з яких: 8480,00 грн. - заборгованість за основною сумою боргу, 18537,26 грн. - сума заборгованості за відсотками, а також вирішити питання щодо розподілу судових витрат: витрати на правову допомогу в сумі 3500,00 грн. та судовий збір у сумі 2422,40 грн.

Ухвалою суду від 12.03.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, витребувано докази у справі від АТ КБ «Приватбанк».

04.06.2025 року до Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшов відзив представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Данілова Д.І. згідно якого представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Вказує, що позивач не надав належних бухгалтерських документів, які б підтверджували факт перерахування коштів, вказує, що платіжна інструкція є неналежним доказом, що підтверджує отримання кредитних коштів, на інструкції відсутні номер рахунку отримувача в банку, відсутня будь-яка відмітка банку про здійснення безготівкової операції. Лист № 7022025-6 від 01.01.00 та довідка № КД-000008329/ТНПП від 01.01.00 ТОВ ФК "Фінекспрес" також не підтверджують факт перерахування коштів, оскільки складені третьою особою, яка не є стороною договору позики. Посилається на те, що позивач просить стягнути відсотки, що нараховані поза строком кредитування в 30 днів, в той же час додаткової угоди на продовження строку користування кредитом не укладалося. Також, вказує, що відповідач є військовослужбовцем та у зв`язку з чим, вимога про стягнення з нього відсотків за користування позикою є безпідставною. Посилається на те, що позивачем не надано жодного акту прийому-передачі реєстру заборгованостей, що свідчить про недоведеність набуття права вимоги.

09.06.2025 року до Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшла відповідь на відзив представника позивача ОСОБА_2 , згідно якої представник позивача вказує, що кошти відповідачу надавалися на особистий картковий рахунок вказаний відповідачем, всі правовідносини між позичальником та кредитором та банком-еквайором регулюються Законом України "Про платіжні послуги" та постановою НБУ № 705 від 05 листопада 2014 року "Про здійснення операцій з використанням спеціальних платіжних засобів" відповідно до положень якого вбачається, що документи за операціями з використанням платіжних інструментів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань. З приводу нарахування відсотків вказує, що через неналежне виконання умов договору позики, нараховані згідно умов договору позики проценти було перераховано за базовою/фіксованою процентною ставкою 1.99 % замість 0,70 % у відповідності до положень пункту 9.7 Правил. Враховуючи те, що позичальник до моменту підписання договору вивчив цей договір та правила надання грошових коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту, розміщених на сайті https://mycredit.ua/ru/documents-license/ їх зміст, суть, об`єм зобов`язань сторін та наслідки укладання цього договору, а також зазначена в правилах процедура і наслідки оформлення позичальником продовження строку користування позикою (пролонгація) йому зрозумілі, у зв`язку з чим, позивачем правомірно нарахована сума заборгованості за відсотками у межах встановленої процентної ставки. Доводи представника відповідача щодо відсутності доказів оплати за договором факторингу спростовуються матеріалами справи, яка містить докази здійснення оплати за договорами факторингу. Представником відповідача всупереч вимог закону не долучено до матеріалів справи документів на підтвердження проходження військової служби за період з 09.06.2021 року по 07.10.2021 року, у зв`язку з чим просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

25.08.2026 року до Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшли додаткові пояснення по справі представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Данілова Д.І. згідно яких представник відповідача вказує, що позивач не надав жодних первинних документів, в тому числі виписок по рахунку первісного кредитора. Представником позивача не додані докази переходу права вимоги на кожному етапі передачі від первісного до нового кредитора. Правила надання грошових коштів в частині пролонгації на які посилається позивач не містять підпису відповідача. Вказує, що копією військового квитка серії НОМЕР_1 та довідкою від 08.08.2025 року, що долучені до матеріалів справи підтверджується, що відповідач з 14.12.2020 року зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 на посаду сапера. Довідкою від 22.07.2025 року підтверджується безпосередня участь боржника у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, у зв`язку з військовою агресією рф.

11.11.2025 року до суду надійшли витребувані докази.

У судове засідання сторони у справі не з`явились.

Від представника позивача до суду надійшла заява, в якій останній клопотав про розгляд справи за його відсутності та наполягав на задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача надав до суду заяву, в якій обставини та вимоги, викладені у відзиві на позовну заяву по справі та поясненнях підтримав у повному обсязі, просив розглянути справу за його відсутності, в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 09.06.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено Договір позики № 75492466 (на умовах повернення позики в кінці строку позики) за умови якого позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 8480,00 грн. Строк позики - 30 днів зі сплатою процентів у розмірі 1,99 % в день. Договір підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису OmgC6pN1Oq), що був надісланий на вказану відповідачем електронну адресу - ІНФОРМАЦІЯ_1 у порядку визначеному ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію" (а.с.14зв).

Згідно з довідкою про ідентифікацію, відповідач ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 , ідентифікований позикодавцем. Одноразовий ідентифікатор OmgC6pN1Oq. Час відправки ідентифікатору позичальнику 09.06.2021 року 12:49:14, електронна пошта на яку направлений ідентифікатор - ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.21).

19.11.2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» укладено Договір факторингу № 1911, відповідно до умов якого ТОВ «Фінансова компанія управління активами» набула право грошової вимоги до боржників, вказаними в реєстрі прав вимог від 19.11.2021 року, в тому числі і до відповідача ОСОБА_1 (а.с.22-27)

У подальшому, 03.04.2023 року між ТОВ «Фінансова компанія управління активами» та ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» укладено Договір факторингу №030423-ФК, відповідно до умов якого ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» набуває право грошової вимоги до боржників, вказаними в реєстрі прав вимог від 03.04.2023 року. Відповідно до Реєстру заборгованості від 03.04.2023 року ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» набуло права грошової вимоги до відповідача за Договором позики № 75492466 від 09.06.2021 року у сумі 28730,88 грн., з яких: 8480,00 грн. - заборгованість за основною сумою боргу, 20250,88 грн. - сума заборгованості за відсотками. (а.с.27зв.-32)

Статтею 525 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст.513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.514 ЦК України).

Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Частиною 1 ст. 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ч. 1 ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно зі ст.1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Враховуючи умови вищевказаних договорів факторингу № 1911 від 19.11.2021 року та № 030423-ФК від 03.04.2023 року, копії договорів факторингу та реєстрів права вимоги та актів прийому передачі прав вимоги є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України.

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.

У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Договір позики №75492466 від 09.06.2021 року підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами договору. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету договір позики між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, а доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем та його представником таких доказів не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є процесуальним обов`язком.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449 св 19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203 св 20), від 12.01.2021 року у справі провадження № 524/5556/19 (провадження №61-16243 св 20), від 14.06.2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження №61-16059св21), тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною.

Так, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Надана виписка за кредитним договором є належним та допустимим доказом, бо виписка є первинним бухгалтерським документом. Так, банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджено Переліком типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 року № 578/5.

Верховний Суд у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц (провадження № 61-3689св21) також дійшов висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Так, на виконання п. 1 договору позики № 75492466 від 09.06.2021 року позикодавець виконав свої зобов`язання та передав відповідачу у власність грошові кошти у розмірі 8480,00 грн, шляхом перерахування на банківський картковий рахунок відповідача за посередництвом платіжної установи ТОВ ФК "Фінекспрес", що підтверджується електронною платіжною інструкцією Відповідно до інформаційної довідки ТОВ ФК "Фінекспрес" 09.06.2021 року проведена платіжна операція на суму 8480,00 грн на картку відповідача ОСОБА_1 , що відповідає номеру картки, який вказано при заповненні заявки на кредит.

Згідно письмових доказів, що були отримані на виконання ухвали суду від 12.03.2025 року про витребування доказів, на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 АТ КБ "Приватбанк" емітовано платіжну картку № НОМЕР_4 та згідно виписки про рух коштів по рахунку ОСОБА_1 09.06.2021 року ним було отримано грошові кошти в сумі 8480,00 грн. шляхом зарахування на платіжну картку № НОМЕР_4 (а.с. 104-105).

Таким чином, матеріали справи в своїй сукупності свідчать про те, що відповідач отримав позику за договором позики №75492466 від 09.06.2021 року, проте не виконав взяті на себе зобов`язання та в добровільному порядку у строки, передбачені договором позики, отримані кошти у повному обсязі не повернув, у зв`язку з чим наявні підстави для стягнення з нього на користь позивача заборгованості за основною сумою боргу.

Що стосується процентів за користування кредитними коштами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частинами 1-3 ст. 1056-1 ЦК України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Аналіз вказаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору.

Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.

При цьому право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та від 31 жовтня 2018 року (№202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертої статті 263ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Як встановлено судом з договору позики № 75492466 від 09.06.2021 року, строк договору складає 30 днів, фіксована процентна ставка - 1,99% в день.

Разом з тим, досліджений судом розрахунок заборгованості ТОВ "ФінпромМаркет" свідчить про те, що визначена позивачем до стягнення заборгованість по процентам в сумі 18537,26 грн розрахована за період по 07.10.2021 року, який виходить за межі 30-денного строку кредитування.

Оскільки після закінчення строку кредитування у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти, тому заявлена позивачем вимога в частині стягнення з відповідача заборгованості по відсоткам за користування позикою в сумі 18537,26 грн є безпідставною.

При цьому, суд зазначає, що докази пролонгації строку договору позики та погодження умов пролонгації договору з відповідачем матеріали справи не містять.

Наявність в договорі обумовленого сторонами пункту 5.2, згідно якого розміщені на сайті https://mycredit.ua/ua/documents-license/ Правила надання грошових коштів у позику, а також зазначені в Правилах процедура і наслідки оформлення продовження строку користування позикою (пролонгація) або застосування автопролонгації позичальнику зрозумілі, не свідчить про узгодження умов пролонгації, а також про те, що ці Правила є частиною договору позики, оскільки не містять доказів підписання відповідачем таких Правил.

Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Правила розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, а також те, що вказаний документ на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містив умови щодо пролонгації договору.

Позиція суду узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17.

Разом з тим, Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

У статті 1, 2 даного Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» закріплені гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей, за якими військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

В частині 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» визначено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Вищевказаний пункт Закону є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.

Вказані висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 522/12270/15-ц та від 11 грудня 2019 року у справі № 521/7927/16-ц.

Як вбачається з наданих представником відповідача документальних доказів, а саме: довідки ВЧ НОМЕР_2 від 08.08.2025 року відповідач ОСОБА_1 з 14.12.2020 року перебуває на військовій службі за контрактом ВЧ НОМЕР_2 з 14.12.2020 року по теперішній час, в подальшому брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, у зв`язку з військовою агресією рф (а.с.79-80). Вказане підтверджується копією військового квитка (а.с. 60-62).

Таким чином, у період виконання умов кредитного договору, відповідач мав статус військовослужбовця Збройних Сил України та на нього поширюються пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовці та членів їх сімей», тобто у відповідача відсутній обов`язок щодо сплати процентів за користування кредитом.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

У відповідності до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року)

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Саме на позивача покладено процесуальний обов`язок довести заявлені у позовній заяві вимоги.

В даному випадку позивачем було надано достатні докази на підтвердження укладення договору позики, отримання відповідачем коштів та порушення відповідачем умов договору.

За вказаних обставин, суд доходить висновку, що матеріали справи в своїй сукупності свідчать про те, що відповідач уклав договір в електронній формі та отримав позику за цим договором в розмірі 8480,00 гривень, проте не виконав взяті на себе зобов`язання та в добровільному порядку у строки, передбачені договором, кошти не повернув, проте ОСОБА_1 , як військовослужбовець має пільги, встановлені частиною п`ятнадцятою статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», що унеможливлює стягнення з нього процентів за користування кредитом.

Враховуючи вищевикладене, розглядаючи позовні вимоги позивача в межах заявлених ним вимог, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити частково і стягнути з ОСОБА_1 за договором позики № 75492466 від 09.06.2021 року заборгованість за основною сумою боргу у розмірі 8480,00 грн.

Щодо вимоги про розподіл судових витрат.

Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких за частиною 3 статі 133 ЦПК належать витрати на професійну правову допомогу, які за змістом статті 137 ЦПК несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Приписами статті 141 ЦПК України визначено: розмір витрат, які сторона сплатила у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Суд звертає увагу, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, тому обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а суд при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу повинен надати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких відповідач має заперечення.

Частиною 3 статті 141 ЦПК України закріплено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.

Як вбачається з матеріалів справи, понесені позивачем витрати на правничу допомогу в розмірі 3500,00 грн. підтверджуються: договором №01-11/24 від 01.11.2024 про надання правничої допомоги (а.с. 32зв.-33); актом приймання-передачі справ на надання правничої допомоги (а.с. 34); платіжною інструкцією кредитового переказу коштів від 18.12.2024 року (а.с. 35 зв.); ордером на надання правничої (правової) допомоги від 01.11.2024 року (а.с. 35зв.); копією свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на ім`я Ткаченко Ю.О. (а.с. 36).

Оцінюючи з метою розподілу судових витрат надані сторонами докази за критеріями, визначеними у ч. 4 ст. 137 ЦПК України, враховуючи складність справи, кількість та якість поданих представником позивача у справі заяв, суд вважає, що вартість наданих послуг з правничої допомоги у цій справі є співмірною зі складністю цієї справи, ціною позову, обсягом наданих її адвокатом послуг та виконаних робіт, кількістю підготовлених адвокатом процесуальних документів, тому фактично понесені у розмірі 3500,00 гривень, підлягають розподілу, і суд дійшов переконання, що вимоги про відшкодування витрат позивача на правничу допомогу підлягають задоволенню.

Згідно частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Позивачем заявлено вимогу про відшкодування судових витрат: судового збору в сумі 2 422,40 грн., сплачений ним при подачі позову, однак оскільки позов підлягає частковому задоволенню, суд з врахуванням положень статті 141 ЦПК України вважає можливим відшкодувати позивачу понесені витрати в сумі 760,33 грн. (8480,00 грн. (сума боргу, стягнута судом) х 2 422,40 грн. (сума судового збору, сплачена позивачем) / 27017,26 грн. (сума боргу, заявлена до стягнення).

Керуючись ст. ст. 2-5,12,13, 76-81,89, 141, 247, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 354-355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_3 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» (ЄДРПОУ 43311346, юридична адреса: 8200, м. Ірпінь, вул. Михайла Стельмаха, буд. 9А, оф. 204, банківські реквізити НОМЕР_5 в АТ "ПУМБ", код банку 334851) суму заборгованості за Договором позики № 75492466 від 09.06.2021 року, яка складається із заборгованості за основною сумою боргу у розмірі 8480 (вісім тисяч чотириста вісімдесят) гривень 00 копійок, та в рахунок відшкодування судового збору 760 (сімсот шістдесят) гривень 33 копійки та витрати на правову допомогу 3500 (три тисячі п`ятсот) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.О.Юзефович