Рішення № 136652080, 18.05.2026, Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області

Справа № 139/246/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2026 року селище Муровані Курилівці

Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області

в складі: головуючої судді Коломійцевої В.І.,

за участі секретаря судових засідань Кагляк С.А.,

розглянувши в підготовчому засіданні в селищі Муровані Курилівці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Мурованокуриловецької селищної ради Вінницької області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 через свого представника адвоката Солоненка Б.М. (повноваження на а.с.46-47) звернувся до Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області із позовною заявою до Мурованокуриловецької селищної ради Вінницької області про визнання права власності на житловий будинок (домоволодіння) в порядку спадкування.

Позов мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 . Після його смерті залишилось спадкове майно, в тому числі, житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Він являється спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_2 , спадщину прийняв у встановленому законом порядку. Однак отримати свідоцтво про право на спадщину в нотаріальній конторі він не взмозі, оскільки правовстановлюючий документ на будинок за життя спадкодавця не видавався, тому змушений звернутися до суду для оформлення своїх спадкових прав. Просив суд визнати за ним право власності на житловий будинок з господарськими спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 20.04.2026 було прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження у справі. Розгляд справи проводиться за правилами загального позовного провадження. Вказаною ухвалою витребувано від державного нотаріуса Мурованокуриловецької державної нотаріальної контори Вінницької області належним чином завірену копію спадкової справи №71/2021, заведену щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .

Позивач в підготовче засідання не з`явився, його представник 15.05.2026 через підсистему «Електронний суд» подав заяву в якій просив справу розглянути у його відсутності та відсутності позивача. Не заперечує проти ухвалення рішення по суті позову ОСОБА_1 в підготовчому засіданні. Позовні вимоги підтримує в заявленому розмірі (а.с.59-61).

Відповідач копію ухвали від 20.04.2026 та доданих до неї матеріалів отримав 22.04.2026, однак відзиву до суду не направив. Його представник в судове засідання не з`явився, через підсистему «Електронний суд» надіслав заяву про розгляд справи у його відсутності, позов визнав у повному обсязі (а.с.57-58).

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно з ч.ч.3-4 ст.200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Враховуючи зазначені вище положення, а також те, що сторони скористались своїм правом, врегульованим ч.3 ст.211 ЦПК України, заявляти клопотання про розгляд справи за їх відсутності, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та проводить його в даному підготовчому засіданні на підставі доказів наявних у справі.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, давши оцінку зібраним доказам, суд приходить до висновку про задоволення позову з таких підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Дерешова Мурованокуриловецького району Вінницької області помер ОСОБА_2 (а.с.12).

Після смерті ОСОБА_2 залишилось спадкове майно, до складу якого входить в тому числі житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 . Вартість даного будинку становить 178009 гривень (а.с.45).

Факт належності будинку садибного типу спадкодавцю, його вартість та належний технічний стан підтверджується технічним паспортом на будинок (а.с.28-32) відміткою про проведене технічне обстеження (а.с.34), витягом з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва №76 від 10.11.22025 року (а.с.35-38), випискою №154 від 25.03.2026 року з погосподарських книг №2 за 1991-1995 роки; №1 за 1996-2000 роки; 2001-2005 роки; 2006-2010 роки; 2011-2015 роки; 2016-2020 роки; 2021-2025 роки (а.с.40-41), витягом з рішення №12 2 (позачергової) сесії 7 скликання від 22.11.2015 року «Про перейменування вулиць населеному пункті с.Дерешова» (а.с.43); висновком про вартість об`єкта оцінки (а.с.45).

Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб-спадкоємців.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 1223 ЦК України, право спадкування мають особи, визначені у заповіті, і це право у них виникає у день відкриття спадщини день смерті спадкодавця.

Як вбачається із заповіту від 15 грудня 2010 року, ОСОБА_2 на випадок своєї смерті заповів все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось в тому числі все те, що буде належати йому на день його смерті, а також все те, на що він буде мати право, своєму онукові ОСОБА_1 , 1995 року народження. Заповіт є чинним (а.с.14, 15-16).

Згідно з ч.1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ч.1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

З оглянутої в судовому засіданні копії спадкової справи №71/2021, заведеної щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 вбачається, що позивач ОСОБА_1 - єдиний спадкоємець за заповітом, який прийняв спадщину, подавши 23 червня 2021 року до нотаріальної контори заяву про її прийняття та 07 грудня 2021 року отримав свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельні ділянки. Дружина спадкодавця - ОСОБА_3 , яка проживала разом з ним на день його смерті та мала право на обов`язкову частку у спадщині, 23 червня 2021 року подала заяву про відмову від прийняття спадщини, яка залишилася після смерті чоловіка та від обов`язкової частки. Спадкоємиця за законом ОСОБА_4 спадщину не прийняла.

Таким чином, позивач довів факт смерті спадкодавця, своє право спадкувати за заповітом та факт прийняття спадщини.

Разом з тим, 24 березня 2026 року державним нотаріусом Свитюку М.М. було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадковий будинок, у зв`язку з відсутністю необхідних правовстановлюючих документів (а.с.23).

Вирішуючи питання щодо визнання права власності на спадкове майно, суд зазначає наступне:

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Частиною 4 ст. 3 зазначеного Закону визначено, що права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Право власності на збудований житловий будинок набувається в порядку, який існував на час його будівництва.

Відповідно до пункту 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127, не належать до самочинного будівництва індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 5 серпня 1992 року.

Індивідуальні житлові будинки, збудовані у період до 05 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію, у тому числі по окремо визначеній «спрощеній» процедурі. Єдиним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатами його технічної інвентаризації.

Такий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 20 жовтня 2020 року у справі № 201/7012/18 (провадження № 61-8387св19), від 14 серпня 2024 року у справі №201/12325/20 (провадження № 61-1987св22).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 149/2547/19-ц (провадження № 61-14132 св 21) зазначено, що «будинки, які були збудовані до 1992 року, не потребували введення до експлуатації, при набутті права власності на такі об`єкти.

Системний аналіз зазначених вище положень свідчить про те, що до 05 серпня 1992 року законодавець не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності. Законодавство, чинне на той час, не пов`язувало виникнення права власності на житлові будинки з господарськими будівлями і спорудами з державною реєстрацією такого права, відтак, її відсутність не свідчить про відсутність у особи права власності.

Документом, що засвідчував факт існування об`єкта нерухомого майна і містив його технічні характеристики, був технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації.

Як вбачається з характеристики об`єкта нерухомого майна (узагальнена інформація) (а.с.33) будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, які є предметом розгляду у даній справі, були побудовані з 1960 по 1979 рік.

Згідно з відміткою про проведене технічне обстеження та витягу з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва №76 від 10.11.2025 року, житловий будинок по АДРЕСА_1 можливо надійно та безпечно експлуатувати (а.с.35-38).

Із виписки з погосподарських книг №2 за 1991-1995 роки та №1 за 1996-2000 роки; 2001-2005 роки; 2006-2010 роки; 2011-2015 роки; 2016-2020 роки; 2021-2025 роки, виданої старостою Дерешівського старостинського округу від 25.03.2026 №154 (а.с.40-41) вбачається, що головою двору рахувався ОСОБА_2 .

Земельна ділянка, на якій розташований вказаний житловий будинок, перебувала у власності ОСОБА_2 , що підтверджується копією архівного витягу Рішення виконкому Дерешівської сільської ради народних депутатів №35 від 22.12.1994 року «Про розгляд заяв громадян на приватизацію земельних ділянок». Рішення 17 сесії (позачергової) сесії 5 скликання Дерешівської сільської ради народних депутатів №57 від 04.09.2009 р «Про внесення часткових змін в рішення сесії та виконкомів по приватизації земельних ділянок» (а.с.42).

Рішенням виконавчого комітету Мурованокуриловецької районної ради народних депутатів № 108 від 16.06.1988 року «Про оформлення права особистої власності на будинки, що належать окремим громадянам в селах Мурованокуриловецького району» вирішено оформити право особистої власності на житлові будинки, що розташовані, в тому числі, в с. Дерешова Петриманської сільської ради, а виконкому сільської ради видати громадянам свідоцтва згідно цього рішення (а.с. 44). Однак, згідно довідки КП Могилів-Подільське МБТІ №387 від 10.12.2025 право власності на даний житловий будинок станом на 31.12.2012 не зареєстровано (а.с.27). Також, вказане слідує з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а.с.26).

Відповідно до ст. 58 Конституції України нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, тому загальні правила прийняття в експлуатацію не можуть поширюватися на приватні житлові будинки з господарськими будівлями та спорудами, які збудовані до 5 серпня 1992 року.

Оскільки, житловий будинок по АДРЕСА_1 збудований у період до 1979 року, на земельній ділянці з відповідним цільовим призначенням, ОСОБА_2 , згідно записів у погосподарській книзі, є головою вказаного домогосподарства, суд вважає доведеним, що за життя спадкодавець набув право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 .

Враховуючи, вищевикладені докази, а також обставину, що відповідач позов визнав повністю і його задоволення, не суперечить вимогам закону та не порушує права, свободи та інтереси третіх осіб, суд прийшов до висновку, що за позивачем слід визнати в порядку спадкування за заповітом право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, після смерті ОСОБА_2 .

Щодо вирішення питання про судові витрати, суд виходить з наступного.

Позивачем при зверненні до суду з даним позовом було сплачено судовий збір в сумі 1780 грн 09 коп (а.с.8).

Відповідно до ч. 1 ст. 142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Разом з тим, позивачем не заявлялося жодних клопотань про повернення половини сплаченого ним судового збору, у зв`язку з визнанням відповідачем позову.

Доказів понесення будь-яких витрат відповідачем при розгляді даної справи суду надано не було.

Керуючись ст..ст. 328, 392, 1216, 1223, 1268, 1269 ЦК України, ст. 2, 10, 12, 13, 81, 89, 142, 200, 206, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , право власності на 100% житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Мурованокуриловецька селищна рада Вінницької області, код ЄДРПОУ 04325974, місцезнаходження: вул. Соборна, 45, с-ще Муровані Курилівці Могилів-Подільського району Вінницької області.

Суддя: