Ухвала суду № 136650841, 15.05.2026, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/11892/26

1-кс/569/4242/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2026 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області в особі слідчого судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , з участю прокурора ОСОБА_3 , слідчого ОСОБА_4 , підозрюваного ОСОБА_5 , захисника підозрюваного адвоката ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання слідчого Третього слідчого відділу (з дислокацією у м. Рівному) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому ОСОБА_4 , яке погоджене прокурором Рівненської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_3 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 409 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Слідчий, у рамках кримінального провадження № 62026240030004640 від 08.05.2026 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 409 Кримінального Кодексу України, звернувся до суду із вказаним клопотанням, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_5 .

Своє клопотання обґрунтовує тим, що відповідно до витягу наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 19.12.2025 № 361 (по стройовій частині) солдата ОСОБА_5 зараховано до списків особового складу, поставлено на всі види забезпечення та призначено на військову службу за призовом під час мобілізації, на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти 2 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 .

Згідно зі ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.

Відповідно до ст ст. 13, 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки.

Відповідності до вимог ст. ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України солдат ОСОБА_5 під час проходження військової служби, повинен свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; беззастережно виконувати накази командирів; знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою; бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків та виконувати завдання, пов`язані із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.

Разом з цим, солдат ОСОБА_5 достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинив військове кримінальне правопорушення за наступних обставин.

ОСОБА_5 , перебуваючи на посаді курсанта навчального взводу навчальної роти 2 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 , діючи у порушення вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ч.1 ст.1, ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», умисно, будучи достеменно обізнаним про відсутність законних підстав для звільнення з військової служби в умовах воєнного стану, знаходячись у невстановлені досудовим розслідуванням час та місці, але не пізніше 08.04.2026, у військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_5 виник протиправний умисел на ухилення від несення обов`язків військової служби, шляхом використання підроблених документів для звільнення з лав Збройних сил України.

З метою реалізації свого злочинного наміру, будучи достеменно обізнаним про відсутність законних підстав для звільнення з військової служби в умовах воєнного стану, ОСОБА_5 , перебуваючи у АДРЕСА_1 , але не пізніше 08.04.2026, діючи за попередньою злочинною домовленістю зі своєю дружиною ОСОБА_7 організували виготовлення завідомо неправдивого офіційного документу довідку до акту огляду медико-соціальною експертною комісією із серією 12 ААВ № 969257 від 08.11.2024, як нібито видана Київським обласним бюро медико-соціальної експертизи МСЕК № 1, згідно з якої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено інвалідність ІІ групи із потребою постійного стороннього догляду.

Надалі, солдат ОСОБА_5 будучи військовослужбовцем Збройних Сил України, перебуваючи за адресою: Рівненська область, Рівненський район, село Мала Любаша, діючи за попередньою злочинною домовленістю зі своєю дружиною ОСОБА_7 , умисно, тобто усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, з метою ухилитись від несення обов`язків військової служби, 08.04.2026 подав командиру 8 навчальної роти 2 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 рапорт, у якому зазначив завідомо неправдиві відомості про наявність у нього підстав для звільнення із лав Збройних Сил України, передбачених підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме сімейні обставини необхідність здійснювати постійний догляд за його дружиною ОСОБА_7 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи, яка насправді не є фактично особою з інвалідністю.

До свого рапорту про звільнення солдат ОСОБА_5 долучив завідомо підроблений документ - довідку до акту огляду медико-соціальною експертною комісією із серією 12 ААВ № 969257 від 08.11.2024, як нібито видана Київським обласним бюро медико-соціальної експертизи МСЕК № 1, згідно з якою ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено інвалідність ІІ групи із потребою постійного стороннього догляду, що не відповідає дійсності.

08.04.2026 вказаний рапорт із долученими до нього документами прийнятий у військовій частині НОМЕР_1 та зареєстрований за вхідним №1/7934.

Отже, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 виконали усі дії, які вважали необхідними для ухилення ним від проходження військової служби шляхом використання підроблених документів, однак з причин, які не залежали від їх волі кримінальне правопорушення не було доведено до кінця.

13 травня 2026 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 409 КК України.

Надалі вищевказаного військовослужбовця затримано у порядку ст. 615 КПК України.

Обґрунтованість підозри вказаної особи до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 409 КК України, підтверджується зібраними у ході досудового розслідування матеріалами, а саме: довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією із серією 12 ААВ № 969257 від 08.11.2024, як нібито видана Київським обласним бюро медико-соціальної експертизи МСЕК № 1, згідно з якої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено інвалідність ІІ групи із потребою постійного стороннього догляду, рапортом ОСОБА_5 прийнятий у військовій частині НОМЕР_1 та зареєстрований за вхідним № НОМЕР_2 , листом Департаменту охорони здоров`я Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації), протоколами допиту свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , відповіддю ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо обставин скоєння правопорушення, матеріалами військової частини НОМЕР_1 , а також іншими матеріалами кримінального провадження у їх сукупності.

Слідчий у клопотанні просить застосувати до підозрюваного запобіжний захід тримання під вартою, покликаючись на наявність ризиків передбачених п. п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Застосування більш м`яких запобіжних заходів не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки підозрюваного та запобігання вищевказаним ризикам, а тому до підозрюваного слід застосувати запобіжний захід тримання під вартою.

Прокурор та слідчий під час судового розгляду клопотання підтримали та просили його задоволити з викладених у ньому підстав.

Підозрюваний та його захисник в судовому засіданні заперечили щодо клопотання слідчого та просили відмовити у його задоволенні покликаючись на відсутність заявлених ризиків. Просили застосувати цілодобовий домашній арешт з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучити до матеріалів справи.

Заслухавши учасників кримінального провадження, дослідивши клопотання та додані до нього матеріали, слідчий суддя приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Згідно п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

В судовому засіданні встановлено, що слідчими третього слідчого відділу (з дислокацією у м. Рівному) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62026240030004640 від 08.05.2026 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 409 Кримінального Кодексу України.

13 травня 2026 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 409 КК України та затримано у порядку ст. 615 КПК України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до якого, зокрема, відноситься: верховенство права.

Згідно ч. 2 ст. 8 КПК України принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Узагальнююче визначення «обґрунтованість підозри» у вчиненні кримінального правопорушення, доведення якої, як одного з трьох обов`язкових елементів, визначених КПК України для можливості взагалі обрання запобіжного заходу, покладено на прокурора, сформульовано у правових позиціях Європейського суду з прав людини.

У п. 175 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року вказав, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. ЄСПЛ в даному рішенні наголошує, що вимога, що підозра має ґрунтуватись на обґрунтованих підставах, є значною частиною гарантії недопущення свавільного затримання і тримання під вартою.

Європейський Суд з прав людини у справі «Фокс, Кемпбел і Гартлі проти Сполученого Королівства» зазначив, що «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об`єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин.

Крім того, як зазначено у матеріалі ВССУ від 11.07.2016р. «захист прав людини у кримінальному провадженні: доказування та докази», передумовою для подання клопотання стороною обвинувачення про застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри про те, що особа вчинила кримінальне правопорушення. Слідчий, прокурор зобов`язані з належним обґрунтуванням викласти обставини, що дають підстави підозрювати, обвинувачувати особу у вчиненні кримінального правопорушення, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини. Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначив, що абстрактна можливість перешкоджання кримінальному провадженню, знищення, сховати або спотворити річ, яка має істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, ризик незаконного впливу на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення є недостатньою для обґрунтування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини, у справі «Бойченко проти Молдови» №41088/05, рішення від 11 липня 2006 року «одне тільки посилання судів на відповідну норму закону без вказівки підстав з яких вони вважають обґрунтованими твердження про те, що ніби заявник може перешкоджати провадженню в справі, переховуватись від правосуддя або скоювати нові злочини, не є достатнім для ухвалення рішення про обрання запобіжного заходу».

Згідно ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого.

При цьому, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм застосування більш м`яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин кримінального правопорушення та особливості підозрюваного і його поведінки.

Вище наведені докази у їх сукупності, вказують на обґрунтовану підозру у вчиненні ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 409 КК України.

Окрім того, під час розгляду клопотання прокурором доведено наявність заявлених ризиків, передбачених п. п. 1 - 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Для досягнення мети і завдань кримінального провадження, на даний час виникла необхідність у застосуванні запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно підозрюваного.

Така потреба обумовлена наявністю ризиків, передбачених п. п. 1 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Так, в обґрунтування застосування запобіжного заходу щодо підозрюваного покладається необхідність запобігання спробам:

- переховуватися від органу досудового розслідування та суду, що підтверджується, тим що підозрюваний обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, пов`язаного з ухиленням від несення обов`язків військової служби шляхом використання документів із ознаками підроблення. Сам характер інкримінованих дій прямо свідчить про попередню спрямованість поведінки особи на уникнення виконання обов`язків, покладених державою, а тому логічно вказує і на готовність такої особи в подальшому уникати участі у слідчих та судових процедурах.

Особа підозрюється у вчиненні тяжкого злочину за який, передбачено безальтернативне понесення винною особою покарання у вигляді позбавлення волі строком від 5 до 10 років, у зв`язку із чим розуміючи тяжкість понесення покарання у разі визнання підозрюваного винним у вчиненні інкримінованого злочину, останній може переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення понесення покарання. При цьому, можливі посилання сторони захисту на відсутність на даний час спроб втечі підозрюваного будуть безпідставними, оскільки його належна процесуальна поведінка наразі обумовлена не його правосвідомістю, а відсутністю запобіжного заходу, що жодним чином не свідчить про неможливість переховування підозрюваного у разі не обрання йому запобіжного заходу.

Разом з цим, ОСОБА_5 володіє документами для виїзду за кордон, може змінити місце свого проживання, у тому числі шляхом виїзду за кордон, у тому шляхом використання підроблених документів.

Також, відсутність запобіжного заходу дасть можливість підозрюваному перетнути Державний кордон України без проблем та без документів або обрати поширений на даний час механізм виготовлення фальсифікованих документів, які можна використати для виїзду за кордон, і таким чином ухилятися від органів слідства та суду. Здійснити ці дії останній зможе у тому числі за допомогою осіб, які сприяли йому у вчиненні такого та інших злочинів, оскільки його переховування, а відповідно ускладнення можливості з`ясувати істину у цьому кримінальному провадженні є беззаперечним інтересом з їх сторони, а отже, у сукупності, він може за їх допомогою переховуватися у невідомому органу досудового розслідуванню місці з метою уникнення від кримінальної відповідальності, що не сприятиме завданням кримінального судочинства у цілому.

Саме така поведінка свідчить про схильність підозрюваного вирішувати юридично значущі для себе питання неправомірним шляхом, а не шляхом добросовісної процесуальної поведінки.

- незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, що підтверджується тим, що на даній стадії досудового розслідування ще не встановлено та не допитано повне коло осіб, які можуть бути обізнаними про механізм виготовлення, отримання, передачі, використання або легалізації документів із ознаками підроблення. За матеріалами провадження є підстави вважати, що підозрюваний діяв не ізольовано, а в контакті з іншими особами, які могли сприяти реалізації такого механізму. У такій ситуації перебування підозрюваного на волі неминуче створює для нього можливість узгодити позиції з іншими фігурантами, попередити їх про хід слідства, домовитися про єдину версію подій, а також схилити свідків до відмови від показань або до надання завідомо неправдивих відомостей.

Цей ризик є особливо актуальним з огляду на те, що незаконний вплив може здійснюватися не лише відкрито, а й у латентній формі: через телефонні переговори, месенджери, передачу інформації через знайомих осіб, родичів, колишніх співслужбовців або інших посередників. Крім того, якщо йдеться про осіб, з якими підозрюваний раніше мав відносини підпорядкування, співслужби, особистого знайомства або спільного вирішення питань, вплив на них може здійснюватися не тільки шляхом прямих погроз, а й шляхом прохань, переконання, апелювання до спільних інтересів або відповідальності перед іншими учасниками схеми.

Ризик незаконного впливу на свідків підтверджується тим, що підозрюваний ОСОБА_5 використав відомості та документи, які безпосередньо стосуються його дружини ОСОБА_7 .

Водночас, в органу досудового розслідування наявні достатні підстави вважати, що до вказаної протиправної діяльності причетна дружина ОСОБА_5 ОСОБА_7 , яка спільно з останнім та іншими на цей час невстановленими особами брала участь в організації виготовлення та використання низки підроблених зазначених документів для їх подальшого використання з метою його звільнення з військової служби у протиправний спосіб та незаконного отримання грошового забезпечення, яке передбачене у випадку його звільнення, таким чином організувавши і реалізувавши заволодіння бюджетними коштами.

При цьому встановлено, що ОСОБА_7 фактично не проходила відповідного лікування, медичних обстежень та процедур, які б свідчили про наявність у неї захворювань, що є підставою для встановлення інвалідності ІІ групи із потребою постійного стороннього догляду, а подані до військової частини документи містять ознаки підроблення.

Враховуючи сімейні відносини між підозрюваним та ОСОБА_7 , їх спільну зацікавленість в уникненні кримінальної відповідальності, а також узгоджений характер дій, спрямованих на подання завідомо неправдивих документів з метою незаконного звільнення з військової служби, існують достатні підстави вважати, що підозрюваний, перебуваючи на волі, матиме можливість узгодити із нею та іншими залученими до протиправної діяльності особами показання, схилити до надання неправдивих свідчень або іншим чином впливати на хід досудового розслідування.

Окремо слід зазначити, що ризик незаконного впливу не вичерпується початковим етапом слідства. За логікою КПК та судової практики, він зберігається і надалі, аж до моменту безпосереднього отримання судом показань таких осіб, оскільки саме показання, сприйняті судом безпосередньо, мають визначальне значення для оцінки доказів у кримінальному провадженні.

- ризик знищення, приховування або спотворення документів та інших речей, підтверджується тим, що у справі предметом доказування є, серед іншого, документи медичного чи службового характеру, а також походження, рух, використання і справжність таких документів, існує реальний ризик того, що підозрюваний, перебуваючи на волі, може вжити заходів до знищення або приховування як самих документів, так і інших носіїв інформації, які можуть викривати механізм вчинення правопорушення. Йдеться не лише про паперові документи, а і про чернетки, копії, електронні листування, фотофайли, скан-копії, переписку в месенджерах, журнали дзвінків, контакти осіб, які сприяли виготовленню або передачі відповідних документів. Більше того, якщо за версією слідства підозрюваний уже використовував документи з ознаками підроблення як інструмент досягнення своєї протиправної мети, це свідчить про наявність у нього не лише мотиву, а й практичної готовності працювати з документами неправомірним способом: підшуковувати їх, змінювати, маскувати, приховувати або знищувати. Відповідно, існує обґрунтований ризик, що, залишаючись на волі, він буде намагатися усунути або спотворити джерела доказування, щоб ускладнити доведення своєї причетності та причетності інших осіб. Цей ризик також посилюється тим, що частина доказів може перебувати у володінні або розпорядженні інших осіб, пов`язаних із підозрюваним, а тому він може впливати на них з метою приховування слідів правопорушення.

Ризик знищення, приховування або спотворення доказів підтверджується тим, що підозрюваний ОСОБА_5 використав документи, які стосуються його дружини ОСОБА_7 , а сама остання є обізнаною про обставини отримання та подання до військової частини завідомо підробленого документа щодо встановлення їй інвалідності ІІ групи із потребою постійного стороннього догляду.

При цьому досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_7 фактично не проходила відповідного лікування, медичних обстежень та процедур, які б могли бути підставою для встановлення їй інвалідності вказаної групи, що свідчить про можливий узгоджений характер дій подружжя, спрямованих на незаконне звільнення підозрюваного з військової служби.

Враховуючи сімейні зв`язки між підозрюваним та ОСОБА_7 , а також їх спільну зацікавленість в уникненні кримінальної відповідальності, існують достатні підстави вважати, що ОСОБА_5 , перебуваючи на волі, може спільно із дружиною приховати, знищити або спотворити документи, електронні носії інформації, листування, засоби зв`язку та інші відомості, які мають істотне значення для встановлення усіх обставин кримінального правопорушення.

- перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином що підтверджується тим, що наявні підстави вважати, що підозрюваний може перешкоджати кримінальному провадженню і в інший спосіб. Зокрема, він може повідомляти іншим причетним особам відомості, які стали йому відомі у ході досудового розслідування, надавати їм можливість знищити або приховати докази, формувати між учасниками узгоджену неправдиву версію подій, штучно створювати собі алібі, звертатися до інших осіб з проханням здійснювати тиск на свідків або впливати на процес збирання доказів.

Також є підстави вважати, що підозрюваний може свідомо використовувати зволікальну поведінку: уникати явки, подавати формально обґрунтовані, але штучні клопотання, посилатися на обставини, які створені ним самим, штучно формувати документи на підтвердження неправдивих пояснень, а за необхідності симулювати обставини, які мають створити видимість неможливості участі у процесуальних діях. Така поведінка, у сукупності з обставинами провадження, свідчить про реальний ризик перешкоджання встановленню об`єктивної істини у справі.

На даний час підозрюваний не сприяє встановленню об`єктивної істини у кримінальному провадженні, зокрема не повідомляє органу досудового розслідування відомості про осіб, які могли бути причетні до виготовлення, передачі або сприяння у використанні документів із ознаками підроблення.

Зокрема, підозрюваний не розкриває джерело походження вказаних документів, не повідомляє обставини їх отримання, а також не надає інформацію про осіб, які могли сприяти реалізації протиправного механізму, що ускладнює встановлення повного кола співучасників кримінального правопорушення.

При цьому підозрюваний користується правом, передбаченим ст. 63 Конституції України, та відмовляється від надання показань.

Разом з тим, з урахуванням встановлених обставин кримінального правопорушення, така поведінка підозрюваного свідчить про наявність реального ризику перешкоджання кримінальному провадженню, оскільки: приховування відомостей про інших причетних осіб унеможливлює своєчасне встановлення всіх учасників злочинного механізму; створює умови для узгодження позицій між співучасниками та формування єдиної неправдивої версії подій; дає можливість іншим особам, які можуть бути причетні до вчинення кримінального правопорушення, вжити заходів для знищення або приховування доказів; свідчить про відсутність наміру добровільно співпрацювати зі слідством та дотримуватися належної процесуальної поведінки.

Крім того, з огляду на те, що на даний час не встановлено повного кола осіб, причетних до вчинення кримінального правопорушення, а також не відшукано всі документи та інші речі, які мають значення для кримінального провадження, така позиція підозрюваного об`єктивно створює додаткові ризики для ефективного, повного та неупередженого досудового розслідування.

- вчиняти інші кримінальні правопорушення підтверджується тим, що наявні обставини провадження вказують на те, що інкриміноване діяння не мало випадкового чи ситуативного характеру, а було результатом цілеспрямованої поведінки, пов`язаної з підшукуванням та використанням документів із ознаками підроблення для досягнення конкретного протиправного результату. Така поведінка свідчить про готовність підозрюваного використовувати незаконні інструменти для вирішення значущих для себе питань. За відсутності належного процесуального контролю зберігається ризик того, що він і надалі може вчиняти дії, спрямовані на використання неправдивих документів, ухилення від виконання процесуальних обов`язків, введення органу досудового розслідування в оману або сприяння іншим особам у вчиненні суміжних протиправних дій.

Окремо слід враховувати, що якщо особа вже реалізовувала намір уникнути військової служби шляхом незаконного документального оформлення, то за наявності реальної загрози притягнення до кримінальної відповідальності вона може вдатися і до інших неправомірних способів уникнення наслідків у тому числі повторно використовувати фіктивні документи, вигадувати нові обставини, приховувати місце свого перебування, вступати у контакти з особами, здатними сприяти такому уникненню.

Таким чином, аналіз поведінки підозрюваного свідчить про стійкий намір запобігати встановленню органом досудового розслідування всіх фактичних обставин вчинюваних вищевказаних злочинів та таким чином перешкоджати кримінальному провадженню, зокрема такі факти мають місце, оскільки останній повертатися до військової частини для продовження проходження військової служби, тобто вчиняв заходи, які б унеможливили притягнення його до кримінальної відповідальності.

Вказані факти дають достатні підстави вважати, що підозрюваний не тільки буде намагатися ввести в оману орган досудового розслідування шляхом висування неправдивих версій, а навпаки умисно вчиняти дії задля запобігання виявлення всього злочинного механізму, до якого можуть бути причетні й інші особи, що також є предметом дослідження у цьому провадженні.

Слід врахувати той факт, що злочин, передбачений ч. 4 ст. 409 КК України, є суспільно небезпечним діянням, що порушують функції збройних формувань України, не сприяють зміненню дисципліни та фактично утворюють деструктивні прояви у інших осіб, а у сукупності також стимулюють інших осіб не виконувати накази командирів та проходити військову службу без поважних на те причин.

Відповідно до рішення ЄСПЛ від 12.03.2013 року у справі «Волосюк проти України» тяжкість обвинувачення може бути достатньою причиною разом з іншими для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Тобто, у розумінні практики Європейського суду з прав людини сама тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.

Можливість підозрюваного переховуватися від органу досудового розслідування, незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні та вчинити інше кримінальне правопорушення, слідчий суддя вважає такі дії вірогідними, з огляду на докази, які вказують на обґрунтовану підозру у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, тяжкості кримінального правопорушення, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, а отже стороною обвинувачення доведено існування заявлених ризиків.

Застосування запобіжних заходів у вигляді особистого зобов`язання, домашнього арешту та особистої поруки не є достатніми для запобігання вищевказаним ризиками та в умовах воєнного стану обраний запобіжний захід має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає над принципом поваги до свободи особистості. Крім того, «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочину.

Як передбачено ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, законним та обґрунтованим визнається арешт особи, коли він є необхідним для запобігання вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення, а також для забезпечення виконання будь-якого обов`язку, встановленого законом.

Згідно п. п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу та особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26.07.2001 р. ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Відповідно до статей 3, 27 Конституції України, людина, її життя та здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Право на життя є невід`ємним правом людини. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя.

Однією з важливих гарантій здійснення проголошеного ст. ст. 3, 7 Конституції права людини на життя і здоров`я є беззастережне виконання судами вимог кримінально-процесуального закону щодо забезпечення прав потерпілих від злочинів проти життя та здоров`я особи.

Слідчий, звертаючись із клопотанням про застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, та прокурор при його розгляді довели про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 409 КК України.

Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини га основоположних свобод, зокрема, правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», слідчий суддя вважає необхідним застосувати відносно підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки більш м`який запобіжний захід, не зможе запобігти ризикам, зазначеним у клопотанні слідчого та гарантувати його належну процесуальну поведінку.

Даних, які б вказували на неможливість застосування щодо підозрюваного вказаного запобіжного заходу не встановлено.

З урахуванням наведеного, є необхідним застосувати відносно підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді взяття під варту.

Згідно ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов`язків, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Відповідно до ч. 5 ст. 182 КПК України, щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, розмір застави визначається від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні; рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Таким чином суд, визначаючи розмір застави бере до уваги обставини, встановлені ст. 177, 178 КПК України, вимоги ст. 182 КПК України та позицію Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сума застави повинна визначатись тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави у випадку ухилення від слідства та суду, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, а тому вважає, що підозрюваному ОСОБА_7 слід визначити заставу у розмірі 200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 665 600 гривень, оскільки саме така сума співмірна з наявними ризиками та може забезпечити виконання процесуальних обов`язків.

Саме такий розмір застави, на думку слідчого судді, є справедливим, здатний забезпечити високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів в даному кримінальному провадженні, не порушує права підозрюваного, та підстав вважати його завідомо непомірним для підозрюваного суд не вбачає.

Окрім цього, застосовуючи альтернативний запобіжний захід у виді застави, слідчий суддя вважає за необхідне покласти на підозрюваного обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 202 КПК України, підозрюваний, обвинувачений звільняється з-під варти після внесення застави, визначеної слідчим суддею, судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, якщо в уповноваженої службової особи місця ув`язнення, під вартою в якому він перебуває, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання цього підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 176-178, 183, 184, 367, 376, 395 КПК України, слідчий суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання задоволити.

Застосувати відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком на 60 днів, тобто до 11.07.2026.

Утримувати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в Державній установі "Рівненський слідчий ізолятор" - м. Рівне, вул. Дворецька, 116.

Одночасно визначити заставу у розмірі 200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 665 600 (шістсот шістдесят п`ять тисяч шістсот) гривень, у національній грошовій одиниці, яка може бути внесена як самим підозрюваним, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) за наступними реквізитами: Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26259988, Банк отримувача, ДКСУ, м. Київ, Код банку отримувача (МФО) 820172, Рахунок отримувача UA048201720355229002000010559.

Підозрюваний або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою протягом дії ухвали.

У разі внесення застави покласти на підозрюваного обов`язки:

- прибувати за викликом до слідчого, прокурора та суду;

- не відлучатись із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає, без дозволу слідчого або прокурора;

- повідомляти слідчого, або прокурора про зміну свого місця проживання;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд і в`їзд в Україну.

Роз`яснити підозрюваному, що у разі внесенні застави у визначеному у даній ухвалі розмірі, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок має бути наданий уповноваженій особі Державній установі «Рівненський слідчий ізолятор».

У разі внесенні застави та з моменту звільнення підозрюваного з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, підозрюваний зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави підозрюваний вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Визначити строк дії ухвали та строк дії покладених обов`язків, у разі внесення застави встановити до 11.07.2026.

Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Копію ухвали направити на виконання уповноваженій особі ДУ "Рівненський слідчий ізолятор", вручити учасникам судового розгляду.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення.

Слідчий суддя