Рішення № 13664079, 01.02.2011, Охтирський міськрайонний суд Сумської області

справа № 2-79\2011

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

25 січня 2011 рокум. Охтирка Сумської області

Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого суддіКОВАЛЬОВОЇ О.О.

при секретаріЯВТУШЕНКО О.С.,

з участю осіб, що беруть участь у розгляді справа: представника позивача ОСОБА_1, відповідачки ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3, з фіксацією розгляду справи технічним комплексом «Оберіг», розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Охтирка Сумської області цивільну справу за позовом

Відкритого акціонерного товариства комерційний банк „Надра” в особі Філії ВАТ КБ „Надра” Сумське регіональне управління „Слобожанщина” до ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_6, ОСОБА_7

про стягнення заборгованості за кредитним договором

та за зустрічним позовом

ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства комерційний банк „Надра” в особі Філії ВАТ КБ „Надра” Сумське регіональне управління „Слобожанщина”, третя особа: Національний банк України, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_6, ОСОБА_7

про визнання кредитного договору удаваним правочином

встановив:

31.08.2010 року до суду звернувся позивач з первісним позовом. Вимоги мотивував тим, що відповідно до Договору ,,Автопакет” від 03.07.2008 р. № 05/2008/434799/394 (даліКредитний договір або Договір «Автопакет») відкрите акціонерне товариство комерційний банк „Надра” (далі банк) надав ОСОБА_4 (далі „Відповідач-1”) кредит у сумі 140800,00 дол. США (сто сорок тисяч вісімсот доларів США, 00 центів) та відкрив кредитну лінію з лімітом 13072,34 дол. США (тринадцять тисяч сімдесят два долари США, 34 центи) строком до 02.07.2013р. на умовах сплати Відповідачем-1 12 % річних за користування кредитними коштами, та 1,69 % на місяць - плата за користування коштами в рамках ліміту Кредитної лінії.

Згідно Договору Відповідач-1 зобовязаний забезпечити:

- повернення коштів, отриманих в рамках кредиту/кредитної лінії, сплату процентів щомісяця до 18 (вісімнадцятого) числа поточного місяця у сумі не менше ніж 3162 дол. США - сума мінімально необхідного платежу) (пп.пп. 2.2.1. 2.2.3. Договору, ст. 536 Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. № 435-ІV);

- повернення кредитних коштів не пізніше ніж 02.07.2013р. ( пп. 1.1.4., 1.2.4. Договору).

Свою частину зобовязання, в якому банк виступає кредитором, що виникло з Договору «Автопакет», ОСОБА_4 не виконав.

Рішенням Охтирського міськрайонного суду від 17.12.2009 року з ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_6,ОСОБА_7 в солідарному порядку стягнуто на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 03.07.2008 р. № 05/2008/434799/394 в сумі 1054253,16 (один мільйон пятдесят чотири тисячі двісті пятдесят три) гривні 16 копійок.

Однак з 03.09.2009 року по 19.08.2010 року згідно кредитного договору відповідачам продовжували нараховуватися відсотки за користування кредитом.

Станом на 19.08.2010 року сума заборгованості по відсотках за користування кредитом становить 630,67 доларів США.

Пунктом 5.1. Кредитного договору передбачено, що у разі прострочення ОСОБА_4 строків сплати мінімально необхідних платежів по погашенню кредиту/кредитної лінії він зобовязаний сплатити на користь позивача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на час виникнення заборгованості, за кожен день прострочення.

У звязку з невиконанням обовязків за Кредитним договором (несплатою заборгованості по кредиту, по відсоткам за користування кредитом) Відповідачу відповідно до цього договору, ст.ст. 549-551 ЦК України нарахована пеня в сумі 3914,92 дол. США, штраф за порушення вимог Креитного договору (п. 5.2.) 14080,00 дол. США.

Згідно п. 3.2.1. кредитного договору - ОСОБА_2, та згідно п. 1.1. Договорів поруки від 03.07.2008 року ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_6, ОСОБА_7 поручилися перед позивачем за первісним позовом за належне виконання ОСОБА_4 взятих на себе зобов»язань, що витікають з кредитного договору.

В забезпечення виконання своїх зобовязань по Кредитному договору позивач і відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_6, ОСОБА_7 уклали Договір іпотеки (далі «Договір іпотеки»), згідно якого відповідачі надали в іпотеку нерухоме майно, а саме: трьохкімнатну квартиру, що знаходиться в АДРЕСА_2, житловою площею 32,5 м2, загальною площею 47,6 м2 (далі „Предмет іпотеки”).

Внаслідок невиконання відповідачами взятих на себе зобов»язань, заборгованість по Кредитному договору згідно з розрахунком позивача станом на 19.08.2010 року складає 18625,59 доларів США, що в еквіваленті згідно офіційно встановленого курсу НБУ станом на 19.08.2010 року (1 дол. США = 7, 89 грн.) становить 146955,91 грн. (сто сорок шість тисяч девятсот пятдесят пять гривень, 91 коп.), з яких: заборгованість за відсотками 4975,99 грн., пеня за несвоєчасну сплату мінімально необхідного платежу за кредитом 30888,72 грн., штраф 111091,20 грн.

Посилаючись на наведене, позивач за первісним позовом просив:

- стягнути в солідарному порядку з відповідачів на користь позивача заборгованість по кредитному договору від 03.07.2008 р. № 05/2008/434799/394 в сумі 146955,91 грн. (сто сорок шість тисяч девятсот пятдесят пять) гривень 91 копійку, з яких: заборгованість за відсотками 4975,99 грн., пеня за несвоєчасну сплату мінімально необхідного платежу за кредитом 30888,72 грн., штраф 111091,20 грн.;

- в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 03.07.2008 р. № 05/2008/434799/394 в розмірі 146955 грн. 91 коп. звернути стягнення на трьохкімнатну квартиру, що знаходиться в АДРЕСА_1, житловою площею 32,5 м2, загальною площею 47,6 м2, належну ОСОБА_6, ОСОБА_6, ОСОБА_7 шляхом продажу вказаного предмета іпотеки (на підставі договору іпотеки від 10.07.2008 року з укладенням Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра»Сумське РУ «Слобожанщина»від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням відкритому акціонерному товариству комерційний банк „Надра” в особі Філії ВАТ КБ „Надра” Сумське регіональне управління „Слобожанщина” (40030, м. Суми, вул. Кірова, 4; код 14005646) всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу;

- надати позивачеві за первісним позовом право подавати запити, заяви та отримувати в будь-яких установах, підприємствах, організаціях (незалежно від форм власності в тому числі БТІ та органів земельних ресурсів) та нотаріусів, будь-яких документів (їх копій та дублікатів), витягів з державних реєстрів та довідок, необхідних для проведення процедури продажу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_6, ОСОБА_6, ОСОБА_7;

- виселити ОСОБА_6, ОСОБА_6, ОСОБА_7, які зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1, зі зняттям з реєстраційного обліку у відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України в м. Охтирка.

26.10.2010 року до суду звернулася ОСОБА_2 із зустрічним позовом. Вимоги мотивувала тим, що 03.07.2008 року між ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ВАТ «Надра» було укладено Договір ,,Автопакет” від 03.07.2008 р. № 05/2008/434799/394 (даліКредитний договір) відкрите акціонерне товариство комерційний банк „Надра” (далі „Заявник”, ,,Кредитор”) надав ОСОБА_4 За умовами якого банк зобов»язався надати ОСОБА_4 у тимчасове строкове користування на умовах забезпеченості, строковості та платності грошові кошти у сумі 140800,00 доларів США та відкрити кредитну лінію з лімітом 13072,34 долара США. Згідно з п. 1.1.2 цільовим призначенням кредиту було придбання автотранспортного засобу, компенсування витрат, пов»язаних з реєстрацією його в МРЕВ та сплата комісії банку. Мета надання кредитної лінії витрати позичальника на страхові платежі згідно з договором страхування. Таким чином, згаданий кредитний договір передбачав, що кредит надається в іноземній валюті доларах США, та розрахунки між позичальником мають здійснюватися в тій самій валюті. Позивачка за зустрічним позовом вважала, що банк не мав права надавати ОСОБА_4, резиденту України, кредит в іноземній валюті для розрахунків цією валютою з іншими резидентами України, оскільки це суперечить Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»№ 15-93 від 19.02.1993 року, згідно якого національна валюта України є єдиним законним способом платежу на території України; для укладання угоди ОСОБА_4 та банк повинні були мати індивідуальну ліцензію Національного Банку України.

Позивачка за зустрічним позовом вказувала, що кредитний договір ,,Автопакет” від 03.07.2008 р. № 05/2008/434799/394 був удаваним та був вчинений з метою приховання іншого правочину, який сторони вчинили в дійсності, а саме: надання ОСОБА_4 кредиту в національній валюті України, про що свідчить те, що договір в його теперішньому стані суперечить діючому законодавству України з підстав, названих в позовній заяві; банк знав про неминучість конвертації ОСОБА_4 валюти в гривню, бо іншим чином позичальник ніяк не міг використати кредит за його цільовим призначенням, яке є одним із суттєвих умов кредитного договору; банк знав про те, що для розрахунку з резидентами України позичальнику були необхідні саме гривні, а не будь-яка інша валюта. Отже, укладаючи спірний договір, банк погодився задовольнити саме цю потребу, тобто погодився надати необхідні ОСОБА_4 гривні.

ОСОБА_2 вважала, що видаючи позичальнику в кредит іноземну валюту, банк усвідомлював, що цей акт носить формальний характер, а насправді ця валюта виступає не як засіб платежу, а як еквівалент валюти України, необхідної для використання кредиту за цільовим призначенням.

Фактично позичальник на руки кредитні кошти не отримував, оскільки банк перерахував вартість автотранспортного засобу в валюті України гривні безпосередньо продавцю. Таким чином, валюта в якій видавався кредит фактично не вибувала з володіння банку та залишилась у нього. Видаючи кредит ОСОБА_4 для придбання автотранспортного засобу, банк усвідомлював, що він бере на себе зобов»язання задовольнити його потребу саме в валюті України гривні.

Це підтверджується тим, що договір купівлі-продажу автомобілю був укладений позичальником з продавцем в гривні, що було відомо банку та він схвалив це своїми діями по перерахуванню гривні в якості засобу оплати.

ОСОБА_2 вважала, що вищенаведений кредитний договір був укладений із заздалегідь незаконною метою всупереч вимогам Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»№ 15-93 від 19.02.1993 року, а тому є підстави визнати його удаваним правочином та застосувати до нього правила, що застосовуються до кредитних договорів, валютою яких є національна валюта України.

ОСОБА_2 вважала, якщо правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правочином, який вони насправді вчинили.

Посилаючись на наведені обставини ОСОБА_2 у зустрічній позовній заяві просила:

- визнати Договір ,,Автопакет” від 03.07.2008 р. № 05/2008/434799/394, укладений між ОСОБА_4, ОСОБА_2 та Відкритим акціонерним товариством комерційним банком «Надра»- удаваним правочином;

- визнати Договір ,,Автопакет” від 03.07.2008 р. № 05/2008/434799/394 укладений між ОСОБА_4, ОСОБА_2 та Відкритим акціонерним товариством комерційним банком «Надра», укладеним в валюті України в сумі кредиту 681472,00 грн. та кредитної лінії в розмірі 63270,12 грн., а всього: 744742,12 грн. на умовах, визначених в договорі.

В судовому засіданні представник ВАТ КБ «Надра»підтримала первісний позов в повному обсязі, проти зустрічного заперечила, просила в його задоволенні відмовити за безпідставністю.

ОСОБА_2 не визнала первісний позов, послалася на доводи її представника та підтримала їх, зустрічний позов просила задовольнити з наведених у цьому позові та її представником мотивів.

Представник ОСОБА_2 ОСОБА_3 первісний позов не визнав, просив застосувати до його вимог строк позовної давності, вважав укладений між банком та ОСОБА_4 договір удаваним, крім того вважав заявлений розмір штрафу таким, що значно перевищує розмір можливих збитків банку; банк не врахував настання кризи світової фінансової системи, а також знаходження ОСОБА_4 в місцях тимчасової ізоляції від суспільства. Щодо поручителів банк не надав доказів на підтвердження факту дотримання приписів ч. 4 ст. 559 ЦК України та п. 3.2.5 кредитного договору щодо вимог до поручителів в зв»язку з утворенням заборгованості; в договорах поруки відсутні встановленого строку, після якого порука припиняється.

Інші особи, що беруть участь у розгляді справи, будучи належним чином сповіщеними про розгляд справи судом, до суду не прибули, про причини неявки не повідомили, а тому суд ухвалив про розгляд справи у їх відсутність, щодо їх прав і обов»язків вирішити спір на підставі наявних у справі доказів.

ОСОБА_4, який перебуває в місцях тимчасової ізоляції від суспільства, суд належним чином повідомляв про розгляд справи та роз»яснював про його право висловити свою думку щодо спору через представника, однак, у зв»язку з небажанням ОСОБА_4 доручити представляти його інтереси будь-якій особі, суд визначився вирішити питання щодо його прав та обов»язків у відсутність особи, яка б представляла його інтереси.

Суд, дослідивши матеріали справи та фактично встановлені обставини, врахувавши пояснення осіб, що беруть участь у розгляді справи, надані ними докази на свої доводи і заперечення, суд дійшов висновку, що первісний позов підлягає задоволенню частково, проте зустрічний позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:

В судовому засіданні встановлено та не заперечується сторонами те, що відповідно до Договору ,,Автопакет” від 03.07.2008 р. № 05/2008/434799/394 \а.с. 8-13\ відкрите акціонерне товариство комерційний банк „Надра” надав ОСОБА_4, як позичальнику, та ОСОБА_2, як поручителю, кредит у сумі 140800,00 дол. США (сто сорок тисяч вісімсот доларів США, 00 центів) та відкрив кредитну лінію з лімітом 13072,34 дол. США (тринадцять тисяч сімдесят два долари США, 34 центи) строком до 02.07.2013р. на умовах сплати Відповідачем-1 12 % річних за користування кредитними коштами, та 1,69 % на місяць - плата за користування коштами в рамках ліміту Кредитної лінії.

Згідно п. 4.3.2.,4.3.3 та 4.3.4 Позичальник зобовязаний суворо дотримуватись положень цього договору, сплачувати необхідні платежі в розмірі та порядку, визначеному Договором та у випадку порушення виконання зобовязань за цим договором, сплатити Банку штрафні санкції, визначені в Договорі.

При цьому, з метою забезпечення виконання Позичальником зобовязань, Договір забезпечений порукою та п.3.2.2. Договору встановлено, що поручитель відповідає перед Банком у тому ж обємі, що і Позичальник. Крім того, встановлено, що Позичальник і Поручитель відповідають перед Банком як солідарні боржники.

Як вбачається з матеріалів справи, ВАТ КБ «Надра»виконав перед ОСОБА_4 зобовязання, передбачені Договором: видав готівку ОСОБА_4 через касу банку в сумі 140800,00 доларів США.

В той же час, ОСОБА_4 свої зобовязання перед банком не виконував, а тому рішенням Охтирського міськрайонного суду від 17.12.2009 року з ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_6,ОСОБА_7 в солідарному порядку стягнуто на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 03.07.2008 р. № 05/2008/434799/394 в сумі 1054253,16 (один мільйон пятдесят чотири тисячі двісті пятдесят три) гривні 16 копійок \а.с. 33\, що підтверджується копією наданого до первісного позову виконавчого листа по справі № 2-1944\2009.

На даний час заборгованість відповідачами не сплачена та договір не припинено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом про визнання укладеного договору удаваним правочином та визнання договору таким, що вчинений у валюті України - гривні , суд виходить з наступного:

Згідно ст.235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Як вбачається з встановлених судом фактичних обставин по справі, ОСОБА_4 бажав отримати кредит в іноземній валюті для придбання автотранспортного засобу, про що подав відповідну заяву, перед укладенням договору був ознайомлений з умовами саме цього виду договору - «Автопакет», про що також зазначив в поданій анкеті-заяві. Крім того, укладений договір та дії сторін даного договору вказують на те, що вони очікували саме тих наслідків, на які спрямований укладений ними договір: зі сторони банку надання кредиту в іноземній валюті в сумі, яку забажав отримати Позичальник, а зі сторони Позичальника отримання суми в розмірах та валюті вказаній в анкеті-заяві.

При цьому, суд не бере до уваги доводи позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_2 про те , що ВАТ КБ «Надра»не мав права на укладення договору в іноземній валюті, мотивуючи це приписами ст. 99 Конституції України, якою визначено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»(далі Декрет КМУ).

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

При цьому згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

Відповідно до п.2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 р. за № 730/5921) за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких:

- неторговельні операції з валютними цінностями;

- операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами;

- ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;

- залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;

- залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;

- інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.

З вищенаведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Щодо вимог підпункту "в" п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 р. № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку на здійснення яких Національний банк видав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

В даному випадку наявність у Відкритого акціонерного товариства Комерційного банку «Надра»Банківської ліцензії №21 від 23.08.2002 року та Дозволу Національного банку України №21-2 від 04.11. 2005 року дає підстави стверджувати, що здійснення цим банком кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Доводи ОСОБА_2 щодо прихованості укладеного між нею, ОСОБА_4 та банком правочину, суд не приймає переконливими, оскільки валюта кредиту не змінює форму укладеного правочину та не створює інших цивільно-правових наслідків, ніж ті, які було встановлено кредитним договором, укладення кредитного договору в іноземній валюті не суперечить вимогам чинного законодавства, тому в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 необхідно відмовити.

В той же час суд дійшов висновку, що позовні вимоги за первісним позовом підлягають задоволенню частково, з наступних підстав:

За приписами ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Згідно ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (а не в силу ухвалення рішення судом).

Відповідно до ст.653 ЦК України зобовязання сторін припиняються у разі розірвання договору.

Відповідно до Заключних положень Договору ,,Автопакет” від 03.07.2008 р. № 05/2008/434799/394 між ВАТ КБ «Надра»та ОСОБА_4 і ОСОБА_2 даний договір діє до повного виконання зобовязань. Судом встановлено, що договір не було розірвано сторонами.

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 17.12.2009 року з відповідачів було стягнуто суму заборгованості за даним кредитним договором, про що зазначалось вище, але звернення банку в 2009 році до суду з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором у зв'язку з порушенням умов договору не означало односторонньої відмови ВАТ КБ «Надра»від договору, а стало наслідком невиконання ОСОБА_4 своїх договірних зобов'язань, тобто є способом цивільно-правової відповідальності боржника.

Дострокове присудження до виконання основного зобов'язання в натурі не тягне його припинення з дня набрання законної сили рішення суду і не виключає стягнення процентів, пені і збитків та інших штрафних санкцій, передбачених договором, до дня фактичного задоволення (повного розрахунку).

Відповідно до Договору ,,Автопакет” від 03.07.2008 р. № 05/2008/434799/394 банк надав ОСОБА_4 кредит у сумі 140800,00 дол. США (сто сорок тисяч вісімсот доларів США, 00 центів) та відкрив кредитну лінію з лімітом 13072,34 дол. США (тринадцять тисяч сімдесят два долари США, 34 центи) строком до 02.07.2013р. на умовах сплати ОСОБА_4 -1 12 % річних за користування кредитними коштами, та 1,69 % на місяць - плата за користування коштами в рамках ліміту Кредитної лінії.

Суд зважив, але не може врахувати доводи представника ОСОБА_2 про застосування визначеного ст. 258 ч. 2 п. 1 ЦК України строку позовної давності та приписів ст. 267 п. 4 ЦК України, оскільки ці доводи суперечать умовами пункту 7 укладеного Договору між ВАТ КБ «Надра»та ОСОБА_4 і ОСОБА_2, в якому обумовлено, що відповідно до ст. 259 ЦК України сторони дійшли згоди про збільшення строку позовної давності до десяти років.

При вирішенні первісного позову суд виходить з того, що стягнення сум (процентів) за ст. 1048 ЦК України є платою (винагородою) за користування грошовими коштами, а стягнення сум згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України є встановленим договором заходом цивільно-правової відповідальності за порушення грошового зобовязання.

Суд позбавлений процесуальної можливості врахувати положення ч. 3 ст. 551 ЦК України щодо зменшення розміру неустойки, оскільки оскільки це є правом, а не обов»язком суду, крім того розмір неустойки значно нижче розміру збитків, а протягом розгляду справи відповідачі не навели обставин та не подали належних доказів наявності інших обставин, які мають істотне значення, в тому числі про тяжкий майновий стан ОСОБА_4 чи ОСОБА_2

Факт перебування ОСОБА_4 в місцях тимчасової ізоляції від суспільства суд не відносить до обставин, які мають істотне значення для вирішення спору, оскільки він мав право на участь у розгляді справи через представника, якого він визначити не побажав, порушення виконання зобов»язань за договором допустив значно раніше, ніж був обмежений у свободі.

Таким чином, суд визнав в повному обсязі правомірними позовні вимоги банку до основного позичальника ОСОБА_4 за Договором ,,Автопакет” від 03.07.2008 р. № 05/2008/434799/394, про стягнення 146955,91 грн. за наданим банком розрахунком, який прийнятий судом.

Вирішуючи питання про відповідальність поручителів суд виходив з того, що відповідно до ст. 554 ЦК України в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Із конструкції ст. 554 ЦК України випливає, що хоча поручитель і пов'язаний із боржником певними зобовязальними відносинами, він є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором. Це підтверджується його правом висувати заперечення проти кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (ч. 2 ст. 555 ЦК).

Частиною 4 статті 559 ЦК України визначено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Згідно пункту 3.2. Договору «Автопакет»поручитель ОСОБА_2 \а.с. 10\ безвідривно та безспірно зобов»язується відповідати перед банком за належне виконання позичальником ОСОБА_4 взятих на себе зобов»язань, що витікають з Договору.

Пунктом 3.2.3 Договору «Автопакет»передбачено \а.с. 10\, що відповідальність поручителя ОСОБА_2 виникає як у випадку невиконання позичальником ОСОБА_4 будь-якої частини зобов»язань, так і невиконанні останнім зобов»язань в цілому. Порядок виконання зобов»язань ОСОБА_2 обумовлений пунктом 3.2.5 Договору «Автопакет».

Згідно пункту 1.2. договорів поруки, укладених з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 \.а.с. 20-27\ названі особи, як поручителі за зобов»язаннями ОСОБА_4 за Договором «Автопакет», відповідають перед банком у повному обсязі. Порядок виконання зобов»язань цими поручителями обумовлений пунктом 2 договорів поруки.

Судом дійшов висновку, що умовами укладених з поручителями договорів не визначено конкретного строку, з якого виникає відповідальність поручителів за неналежне виконання зобов»язань ОСОБА_4 за Договором «Автопакет».

Суд визнав, що умова договорів про те, що відповідальність поручителів виникає як у випадку невиконання основним позичальником будь-якої частини зобов»язань, так і невиконання останнім зобов»язань в цілому не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам ст. 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Цього в договорах поруки не встановлено.

З наданих представником банку повідомлень від 04.09.2009 року на адресу поручителів, вбачається, що банк повідомляв останніх про виникненні заборгованості перед банком станом на 03.09.2009 року.

З пояснень в судовому засіданні представника банку суд встановив, що в первісному позові заявлено позовні вимоги про стягнення заборгованості за Договором «Автопакет»за період з 03.09.2009 року по 19.08.2010 року.

Таким чином, покладаючи відповідальність на поручителів, банком не дотримано як приписів закону, так і умов укладених договорів (щодо визначення строку виникнення зобов»язань, належного сповіщення поручителів, надання розрахунків заборгованості тощо).

Із конструкції ст. 554 ЦК України випливає, що хоча поручитель і пов'язаний із боржником певними зобовязальними відносинами, він є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором. Це підтверджується його правом висувати заперечення проти кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (ч. 2 ст. 555 ЦК).

Зважаючи на наведене, виходячи з системного аналізу приписів ст. 554 та ч. 4 ст. 559 ЦК України, суд дійшов висновку, що на ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не може бути покладено відповідальність про стягнення заборгованості за Договором «Автопакет» та договорами поруки.

Судом встановлено, що в забезпечення виконання своїх зобовязань по Договору «Автопакет»банк та відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 10.07.2008 року уклали договір іпотеки \а.с. 14-17\.

Згідно Договору іпотеки Відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: трьохкімнатну квартиру, що знаходиться в АДРЕСА_2, житловою площею 32,5 м2, загальною площею 47,6 м2 (далі „Предмет іпотеки”), вартість якої, визначена відповідно до умов п. 1.2 договору іпотеки складає 327300,00 грн.

Судом враховано, що відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України „Про іпотеку” від 05.06.2003р. № 898-ІV, ч. 1 ст. 589 ЦК України у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про іпотеку»у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно статті 5 договору іпотеки іпотеко держатель має право звернути стягнення на Предмет іпотеки у випадках невиконання або неналежного виконання Позичальником зобов»язання в цілому або в тій чи іншій його частині у випадках порушення іпотекодавцем будь-яких зобов»язань за цим договором або якщо гарантії та запевнення надані іпотеко держателю не відповідають дійсності.

Суд встановив, що відповідно до приписів ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку»26.08.2010 року банк надіслав ОСОБА_6, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 повідомлення про порушення основного зобов'язання позичальником, прийняте іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на передану в іпотеку вищезгадану квартиру, вимогу про добровільне звільнення цієї квартири.

Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку»звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

При вирішенні питання про щодо погашення заборгованості за Договором «Автопакет»шляхом звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_2, суд врахував як визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України способи захисту судом цивільних прав та інтересів, так і норми Закону України «Про іпотеку»,, якими встановлено особливості звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення за рахунок його вартості вимог іпотекодержателя.

Системно проаналізувавши встановлені судом фактичні обставини по справі та чинне законодавство, суд дійшов висновку, що вимоги банку до ОСОБА_6, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, що випливають з договору іпотеки, не підлягають задоволенню, оскільки не ґрунтуються на приписах ст. 61 Конституції України, згідно якої ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. При цьому враховано, що рішенням Охтирського міськрайонного суду від 17.12.2009 року з ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_6,ОСОБА_7 в солідарному порядку стягнуто на користь банку заборгованість за Договором «Автопакет»від 03.07.2008 р. № 05/2008/434799/394 в сумі 1054253,16 (один мільйон пятдесят чотири тисячі двісті пятдесят три) гривні 16 копійок.

Також судом зважено на те, що за приписами ст. 39 Закону України «Про іпотеку»суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки допущене іпотекодавцем порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Суд погодився з думкою представника ОСОБА_2 про те, що позовні вимоги стосуються стягнення штрафних санкцій, які не є збитками, оскільки не є втраченим активом або недоотриманим доходом. Крім наведеного, судом враховано й співмірність заборгованості, яка удвічі менша вартості іпотечного майна.

Зважаючи на те, що судом визнано правомірними позовні вимоги за первісним позовом лише до ОСОБА_4, відповідно до приписів ст. 88 ЦПК України підлягає вирішенню питання про стягнення з нього підтверджених матеріалами справи судових витрат, понесених банком.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 99, 61 Конституції України, ст.ст. 192, 235, 598, 599, 653, 1054 ЦК ст.ст. 2, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст.ст. 12, 33, 39 Закону України «Про іпотеку», Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Постановами Правління НБУ №275 від 17.07.2001 року, №483 від 14.10.2004 року, ст.ст. 6, 10, 11, 59-61, 88, 169,197,212-215 ЦПК України, -

вирішив:

Позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства комерційний банк „Надра” в особі Філії ВАТ КБ „Надра” Сумське регіональне управління „Слобожанщина” до ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути на користь Відкритого акціонерного товариства комерційний банк „Надра” в особі Філії ВАТ КБ „Надра” Сумське регіональне управління „Слобожанщина” з ОСОБА_4 заборгованість по кредитному договору від 03.07.2008 р. № 05/2008/434799/394 в сумі 146955,91 грн. (сто сорок шість тисяч девятсот пятдесят пять) гривень 91 копійку, в т.ч.: заборгованість за відсотками 4975,99 (чотири тисячі дев»ятсот сімдесят п»ять) гривень 99 копійок, пеня за несвоєчасну сплату мінімально необхідного платежу за кредитом 30888,72 (тридцять тисяч вісімсот вісімдесят вісім) гривень 72 копійки, штраф 111091,20 (сто одинадцять тисяч дев»яносто одну тисячу) 20 копійок.

Стягнути на користь Відкритого акціонерного товариства комерційний банк „Надра” в особі Філії ВАТ КБ „Надра” Сумське регіональне управління „Слобожанщина” з ОСОБА_4 судові витрати у вигляді судового збору в сумі 1700,00 (одна тисяча сімсот) гривень 00 копійок та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120,00 (сто двадцять) гривень 00 копійок.

В задоволенні інших позовних вимог Відкритого акціонерного товариства комерційний банк „Надра” в особі Філії ВАТ КБ „Надра” Сумське регіональне управління „Слобожанщина” до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства комерційний банк „Надра” в особі Філії ВАТ КБ „Надра” Сумське регіональне управління „Слобожанщина”, третя особа: Національний банк України, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання договору удаваним правочином відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Сумської області через Охтирський міськрайонний суд протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Охтирського міськрайонного суду

Сумської областіО.О. КОВАЛЬОВА

Повний текст рішення суду виготовлений 30.01.2011 року

З оригіналом згідно:О.О. КОВАЛЬОВА