Рішення № 136633811, 19.05.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2026 р. № 520/4346/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитра Волошина, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа - Міністерство оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати компенсації за недоотримане речове майно військовослужбовцю ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за недоотримане речове майно військовослужбовцем;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за весь час затримки виплати грошового забезпечення за період з червня 2025 року по дату виплати;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за весь час затримки виплати грошового забезпечення у повному обсязі за період з червня 2025 року по дату виплати;

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з червня 2025 по 19.11.2025 грошового забезпечення;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з червня 2025 по 19.11.2025;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати допомоги на вирішення соціально-побутових питань військовослужбовцю ОСОБА_1 за період з 2022-2025 р.р.;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити допомогу на вирішення соціально-побутових питань військовослужбовцю ОСОБА_1 за період з 2022-2025 р.р.;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 05.02.2026 по 26.03.2026;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 05.02.2026 по 26.03.2026.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 22 листопада 2022 року він проходив службу за мобілізацією у Військовій частині НОМЕР_1 в результаті чого був включений до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . У подальшому позивач 17.11.2024 отримав травму під час виконання обов`язків військової служби та бойового завдання. 04.02.2026 позивача було звільнено з військової служби у відставку за п. «б» за станом здоров`я на підставі висновку (постанови) ВЛК про непридатність до військової служби або тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом 6-12 міс. з 04.02.2026, при цьому з позивачем при звільненні було здійснено остаточний розрахунок, а саме не виплачено компенсацію за недоотримане речове майно, компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, допомогу на вирішення соціально-побутових питань та грошове забезпечення за період з червня 2025 по 19.11.2025. Позивач уважає свої права порушеними, тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою від 16.03.2026 відкрито спрощене провадження в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов. Запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив, а відповідачу - заперечення протягом п`яти календарних днів з моменту отримання відповідних документів. Запропоновано третій особі подати до суду письмові пояснення. Витребувано у Військової частини НОМЕР_1 довідку про грошове забезпечення позивача за період з листопада 2022 по 09.02.2026; інформацію щодо виплати та нарахування за 2022-2025 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань; інформацію щодо речового забезпечення та виплати грошової компенсації за 2022-2025 роки позивачу. Витребувані документи зобов`язано надати до суду протягом п`ятнадцяти календарних днів із моменту отримання даної ухвали суду.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження доставлена представнику позивача, відповідачу та третій особі до їх електронних кабінетів через систему "Електронний суд", що підтверджується довідками про доставку до електронного кабінету ЄСІТС.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, згідно якого виклав свої заперечення проти позову, зазначивши про відсутність підстав для задоволення позову. Щодо компенсації за неотримане речове майно відповідач зазначив, що позивач не звертався з відповідним рапортом про виплату йому спірної компенсації за неотримане речове майно, тому у відповідача не виник обов`язок у здійсненні відповідної виплати. Просить відмовити в задоволенні позову.

Позивач подав до суду відповідь на відзив, згідно якої підтримав свої позовні вимоги.

Третя особа подала до суду письмові пояснення, згідно яких виклала свої заперечення проти позову. Також, третя особа зазначила, що будь-які безпосередні правовідносини з приводу предмету спору в даній справі між позивачем та Міністерством оборони України відсутні. Просить відмовити в задоволенні позову.

Відповідач 15.05.2026 подав до суду клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, до якого додав довідку про виплачене позивачу грошове забезпечення.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.

Позивач з 22.11.2022 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 за призовом під час мобілізації.

Під час проходження військової служби позивач 17.11.2024 отримав травму під час виконання обов`язків військової служби та бойового завдання, що вбачається з довідки про обставини травми від 15.12.2024 (а.с. 66).

Згідно витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 04.02.2026 № 37 позивача звільнено зі служби у відставку за п. «б» за станом здоров`я на підставі висновку (постанови) ВЛК про непридатність до військової служби або тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом 6-12 міс та з 04.02.2026 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с. 55).

Разом із тим, за доводами позивача, під час проходження військової служби та при звільненні йому не було здійснено остаточний розрахунок, а саме не виплачено компенсацію за недоотримане речове майно, компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2022-2025 роки та грошове забезпечення за період з червня 2025 по 19.11.2025.

Окрім того, за доводами позивача, він має право на виплату йому середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 05.02.2026 по 26.03.2026.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами суд враховує наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо позовних вимог про виплату компенсації за недоотримане речове майно, суд зазначає таке.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України № 2011-XII від 20.12.1991 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон України № 2011-ХІІ).

Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 9 Закону України № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

За змістом частини 2 статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з абзацом 2 частини 1 статті 9-1 Закону України № 2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців, а також резервістів і військовозобов`язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, здійснюється за нормами і в строки, що визначаються відповідно центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, правоохоронні та розвідувальні органи, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно військовослужбовців, резервістів і військовозобов`язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою від 16.03.2016 № 178 Уряд затвердив Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі за текстом - Порядок № 178).

Пунктами 2, 3 Порядку № 178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі, зокрема, звільнення з військової служби.

Згідно з пунктами 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Тобто, з аналізу вказаних норм вбачається, що право на компенсацію вартості за неотримане речове майно визначається саме Законом, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 № 232, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.05.2016 за № 768/28898, затверджено Інструкцію про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період (далі за текстом - Інструкція № 232).

Пунктом 4 розділу І Інструкції № 232 передбачено, що речове майно за цільовим призначенням поділяється на майно поточного забезпечення, майно фонду зборів і майно непорушних запасів, а за використанням - на майно особистого користування та інвентарне майно.

Майно особистого користування - це предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців.

Інвентарне майно - це предмети військової форми одягу, взуття, спорядження, технічні засоби речової служби, обладнання, намети, брезенти, контейнери та інше устаткування, яке є власністю Міністерства оборони України та яким забезпечуються військовослужбовці за потреби у мирний час та особливий період.

Відповідно до пункту 4 розділу ІІІ «Порядок забезпечення військовослужбовців Збройних Сил речовим майном особистого користування в мирний час та особливий період» Інструкції № 232, військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.

Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно».

Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.

Особливості речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил в особливий період регламентовані розділом V Інструкції № 232.

Відповідно до пункту 1 розділу V Інструкції № 232, основною метою речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил в особливий період є створення умов, що сприяють успішному веденню військами (силами) бойових дій та виконанню інших завдань особливого періоду.

Відповідно до пункту 8 розділу V Інструкції № 232, з уведенням воєнного часу військові частини і установи Збройних Сил переходять на забезпечення речовим майном з норм мирного часу на норми воєнного часу. Наявне речове майно і технічні засоби речової служби, які перебувають на поточному забезпеченні (отримані у мирний час), за винятком непридатного майна, використовуються на забезпечення потреб військ (сил). Строки носіння предметів у тилу обчислюються за нормами воєнного часу з дня їх видачі.

Пунктом 28 розділу V Інструкції № 232 передбачено, що військовослужбовці, призвані на військову службу за мобілізацією, забезпечуються речовим майном за нормами забезпечення на особливий період.

Під час переведення військових частин на штати воєнного часу із введенням режиму воєнного стану дія норм забезпечення повсякденної форми одягу, військовослужбовцям, які проходять службу за контрактом, призупиняється.

Військовослужбовці строкової служби в особливий період забезпечуються за Нормами мирного часу.

Пунктом 30 розділу V Інструкції № 232 встановлено, що особи сержантського, старшинського та рядового складу речовим майном забезпечуються за відповідними Нормами. Видача речового майна проводиться після прибуття їх до місця служби і зарахування до списків військової частини.

Військовослужбовці рядового, сержантського та старшинського складу, які проходили військову службу в мирний час за контрактом, на воєнний час забезпечуються на загальних підставах з усіма солдатами, матросами, сержантами та старшинами.

Військовослужбовці строкової служби, які звільняються в запас або відставку, а також ті, які вибувають у відпустку у зв`язку з хворобою та іншими обставинами, забезпечуються речовим майном згідно з Переліком предметів речового майна, яким забезпечуються військовослужбовці строкової служби під час їх звільнення з військової служби в запас, відставку або відправлення для здачі вступних іспитів у військові навчальні заклади, та видаються атестати на речове майно з відміткою про це у відповідних документах.

Суд звертає увагу, що зі змісту наведених вище норм законодавства вбачається, що в разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно. Реалізація цього права здійснюється шляхом подання відповідної заяви (рапорту) за місцем проходження військової служби.

Разом із тим, суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів того, що позивач звертався до відповідача із рапортом (заявою) про виплату компенсації за неотримане речове майно відповідно до вимог пунктів 4, 5 Порядку № 178. Позовна заява таких даних також не містить.

Відсутність такого звернення унеможливлює встановлення протиправності дій або бездіяльності відповідача у спірних правовідносинах, а також факту порушення права позивача на отримання відповідної компенсації.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 22.01.2026 у справі №240/21627/23.

Отже, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.

Щодо позовних вимог про виплату грошового забезпечення за період з червня 2025 по 19.11.2025, суд зазначає таке.

В обґрунтування зазначеної частини позовних вимог позивач зазначив, що період з 17.11.2024 по 19.11.2025 він безперервно перебував на лікуванні після поранення (контузії, травми або каліцтва), в результаті чого має право на збереженням грошового та матеріального забезпечення, що не може перевищувати дванадцять місяців поспіль. Однак, виплата грошового забезпечення була припинена йому з червня 2025 року.

Відповідно до пункту 6.9 глави 6 розділу II Положення №402 медичний огляд військовослужбовців, які отримали захворювання, травми (поранення, каліцтва, контузії), з метою визначення ступеня придатності до військової служби проводиться при визначеному лікарсько-експертному наслідку (результаті) захворювання, травми (поранення, каліцтва, контузії).

Визначений наслідок (результат) захворювання, поранення, травми, контузії, каліцтва - це такий стан здоров`я, коли результати обстеження та лікування дають підстави ВЛК (ЛЛК) винести постанову про ступінь придатності до військової служби (служби за військовою спеціальністю), а подальше лікування не призведе до відновлення придатності до військової служби.

Згідно з пунктом 6.9, 6.11 глави 6 розділу II Положення №402 у разі коли є незаперечні дані, що здатність до проходження військової служби за станом здоров`я не відновиться, постанова ВЛК про потребу військовослужбовців у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) не приймається, а вирішується питання про придатність їх до військової служби.

Загальний час безперервного перебування військовослужбовців у закладах охорони здоров`я (установах), у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою та/або відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення не може перевищувати дванадцять місяців поспіль. Не пізніше закінчення строку безперервного перебування на лікуванні у закладах охорони здоров`я (установах), у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою та/або відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) військовослужбовці підлягають медичному огляду ВЛК з метою визначення придатності до військової служби.

З наданої відповідачем до матеріалів справи довідки про доходи від 19.03.2026 № 815, вбачається, що позивачу було нараховано, зокрема, грошове забезпечення за червень та липень 2025 року в розмірі по 662,50 грн щомісячно, у подальшому здійснено доплату грошового забезпечення за період з 09.05.2025 по 04.07.2025 у розмірі 47,183,41 грн, за період з вересня 2025 року по листопад 2025 року позивачу було виплачено грошове забезпечення в розмірі по 662,50 грн щомісячно та в подальшому здійснено доплату грошового забезпечення розмірі 73,049,94 грн, а також була нарахована додаткова грошова винагорода, як пораненому: за листопад та грудень місяць 2024 року 98,279,57 грн; 16.12.2025 року - 01.02.2025 року 155,184,33 грн; 01.02.2025 - 28.02.2025; 01.03.2025 - 31.03.2025 - 100 000 грн; 01.03.2025 - 31.03.2025 року - 100 000 грн; 01.04.2025 року - 30.04.2025 - 100 000 грн; 01.05.2025 - 30.05.2025 96,774,19 грн; 01.06.2025 - 30.06.2025 - 100 000 грн; 01.07.2025 - 31.07.2025 - 100 000 грн; 01.08.2025 - 27.08.2025 87,096,77 грн; 28.08.2025 - 08.09.2025; 10.09.2025 - 30.09.2025 109,569,90 грн; 01.10.2025 - 31.10.2025 - 100 000 грн.

Позивачем зазначених обставин не спростовано та жодних доказів, що спростовують зазначені обставини, до суду не подано.

Разом із тим, судом установлено відсутність нарахування позивачу грошового забезпечення за серпень 2025 року. Матеріали справи таких відомостей не містять.

Отже, судом установлено, що позивачу виплачувалося грошове забезпечення та, в тому числі додаткова винагорода, за спірний період з червня 2025 по 19.11.2025, окрім серпня 2025 року. Відповідних пояснень щодо підстав для невиплати позивачу грошового забезпечення за серпень 2025 року матеріали справи не містять.

Отже, суд дійшов висновку, що в даній частині позові вимоги є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за серпень 2025 року та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за серпень 2025 року.

Щодо позовних вимог про виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з червня 2025 року по дату виплати, суд зазначає таке.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно із ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Статтею 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" встановлено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до п. 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати № 159, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

Таким чином, аналіз вказаних норм законодавства вказує, що для здійснення компенсації доходу необхідна наявність декількох умов, зокрема: дохід має бути нарахований, але не виплачений та грошовий дохід не повинен мати разового характеру.

Встановлені під час розгляду цієї справи обставини щодо того, що оспорювані частини грошового доходу (грошове забезпечення за серпень 2025 року) не були нараховані позивачу, вказують на те, що відповідно до зазначених законодавчих приписів відсутні підстави для здійснення такої компенсації позивачу.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постанові Верховного Суду від 23.12.2020 у справі за № 807/1525/16.

Згідно із п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Таким чином, суд зазначає, що оскільки компенсація нараховується та проводиться при виплаті доходу, то право на компенсацію позивач набуває саме в момент отримання доходу.

Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої положеннями вищевказаного Закону компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.

Таким чином, обов`язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постанові Верховного Суду від 11.07.2018 у справі за №487/6923/16-а.

Отже, з урахуванням викладеного, суд зауважує, що нарахування та виплата суми грошового забезпечення є первинною подією щодо компенсації втрати частини пенсії, яка нараховується та виплачується, відповідно, після та за результатом нарахування та виплати суми доходу, а тому, в даному випадку, вимоги позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення є передчасними та такими, що не підлягають задоволенню.

Аналогічний висновок, викладений в постановах Верховного Суду від 10.07.2018 р. по справі №404/6317/16-а, від 25.10.2018 по справі № 420/1410/17, від 10.02.2020 по справі № 134/87/16-а, від 16.04.2020 по справі № 200/11292/19-а та від 01.04.2021 по справі №120/4555/18-а.

Щодо позовних вимог про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2025 роки, суд зазначає таке.

Статтею 9 Закону України № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Підпунктом 3 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Ані вказаним Законом № 2011-XII, ані постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 порядок виплати військовослужбовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань не визначений.

У той же час, частиною 4 статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений Наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260 (далі Порядок №260).

Відповідно до п.1 розділу XXIV Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України. До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги (п. 7 розділу XXIV Порядку №260).

Відповідно до п.9 розділу XXIV Порядку №260 виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Із матеріалів справи судом установлено та сторонами не спростовано, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2025 роки позивачу не надавалась.

При цьому матеріали справи не містять доказів того, що позивач звертався до відповідача із відповідними заявами (рапортами) про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2025 роки безпосередньо під час звільнення чи під час проходження військової служби. Позовна заява таких даних також не містить.

За наведеного вище правового регулювання матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за своєю суттю є цільовою допомогою, яка надається за відповідним мотивованим зверненням (рапортом) військовослужбовця, тому в будь-якому випадку подана позивачем заява про виплату всіх належних йому виплат перед звільненням не може свідчити про вчинення дій, направлених на реалізацію права на отримання такої допомоги.

Відтак, суд зазначає, що у відповідача не виник обов`язок здійснювати виплату позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2025 роки, адже згідно положень п.9 розділу XXIV Порядку №260 право ініціювати таку виплату належить виключно військовослужбовцю, а позивач з відповідним рапортом до відповідача не звертався.

Отже, судом не встановлено підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.

Щодо позовних вимог про виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 05.02.2026 по 26.03.2026, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У силу статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум.

Отже, при відсутності спору про розмір виплачуваних при звільненні сум, роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В обґрунтування позовних вимог про виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач зазначив, що він був звільнений зі служби з 04.02.2026, однак остаточний розрахунок із ним було проведено лише 05.03.2026, шляхом виплати грошових коштів у розмірі 147 297,42 грн, на підтвердження чого позивач надав роздруківку про надходження коштів.

Із наданого відповідачем до матеріалів справи витягу з розрахунково-платіжної відомості № 36 від 27.02.2026 вбачається, що сума, що була виплачена позивачу 05.03.2026, включає компенсацію за невикористану відпустку та одноразову грошову допомогу при звільненні (з урахуванням утриманого військового збору).

Відповідно до п. 4 розділу XXXII Порядку № 260 військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, при звільненні з військової служби виплачується одноразова грошова допомога в порядку та розмірах, визначених Порядком та умовами виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460.

Згідно з п. 3 розділу XXXI Порядку № 260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Суд зазначає, що одноразова грошова допомога при звільненні та грошова компенсація за невикористані дні відпустки належать до одноразових додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до п. 8 розділу 1 Порядку № 260 одноразові додаткові види виплачуються - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).

Аналізуючи положення п. 8 розділу I Порядку № 260 у системному зв`язку з нормами розділів XXXI та XXXII цього Порядку, слід дійти висновку, що одноразова грошова допомога при звільненні та грошова компенсація за невикористані дні відпустки, які є одноразовими додатковими видами грошового забезпечення, можуть бути виплачені не лише у місяці звільнення військовослужбовця, а й у наступному місяці після звільнення, якщо відповідний наказ про їх виплату видано або оголошено у місяці звільнення.

Тобто Порядок № 260 прямо допускає здійснення таких виплат у наступному після звільнення місяці з урахуванням вимог бюджетного законодавства та часу видання відповідного наказу про виплату.

З матеріалів справи встановлено, що позивача було звільнено зі служби та виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 з 04.02.2026, що вбачається з витягу з наказу від 04.02.2026 № 37. У зазначеному наказі також указано про виплату позивачу компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2023-2026 роки, компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за 2024-2026 роки та грошової допомоги в разі звільнення з військової служби.

Одноразову грошову допомогу при звільненні та компенсацію за невикористані відпустки було виплачено позивачу 05.03.2026, що встановлено судом із матеріалів справи та не заперечується сторонами.

Отже, відповідачем не порушено строки виплати одноразової грошової допомоги, встановлені п. 8 розділу 1 Порядку № 260.

Подібна за змістом правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 23.11.2022 у справі № 160/20449/21, від 15.02.2023 у справі № 160/19339/21, від 18.05.2023 у справі № 240/37652/21, від 12.06.2023 у справі № 560/10571/21, від 29.02.2024 у справі №160/1071/22, від 18.03.2024 у справі №320/4636/22.

Обставин щодо несвоєчасного розрахунку з позивачем при звільненні судом не встановлено. Позивачем наявності таких обставин не доведено.

Отже, судом не встановлено підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Щодо витрат позивача на правничу допомогу суд зазначає, що в позовній заяві позивач зазначив, що у зв`язку з розглядом даної справи він планує понести витрати на правову допомогу в орієнтованому розмірі 20 000,00 грн, докази понесення яких будуть надані протягом 5-ти днів з моменту прийняття рішення на підставі ч. 7 ст. 139 КАС України, оскільки складання акту про прийняття робіт між сторонами можливе після ухвалення рішення судом по суті спору.

Отже, зважаючи на неподання позивачем доказів понесення витрат на правничу допомогу, наразі суд не вирішує питання щодо розподілу зазначених витрат.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), третьої особи - Міністерства оборони України (просп. Повітряних Сил, буд. 6, м. Київ, 03049, ЄДРПОУ 00034022) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за серпень 2025 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за серпень 2025 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Дмитро ВОЛОШИН