Рішення № 136633194, 19.05.2026, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/3738/26

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Супруна Є.Б., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу №440/3738/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

31.03.2026 адвокат Беркута Валерія Леонідівна, здійснюючи на підставі ордеру (серія ВІ №1384688 від 31.03.2026) представництво інтересів ОСОБА_1 , звернувся з вищезазначеним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (надалі - ГУПФ в м. Києві) №163750036785 від 10.03.2026, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу;

- зобов`язати ГУПФ в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 14.12.2025, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 26.07.1982 по 13.04.1983 та з 22.11.2010 по 08.02.2012.

Мотивуючи позов, заявниця вказує на протиправну, як на її думку, поведінку відповідача, що полягає у неналежній оцінці фактичних обставин трудової діяльності позивача на Чутівському райпобуткомбінаті, а також на території РФ, що призвело до протиправної відмови у призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Ухвалою судді Полтавського окружного адміністративного суду від 06.04.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач правом на подачу відзиву на позов не скористався, хоча копію ухвали про відкриття провадження отримав в системі "Електронний суд" 06.04.2026, тож вважається повідомлений належним чином про розгляд справи.

Розгляд справи судом здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Суд, вивчивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народився у с. Вільниця Чутівського району Полтавської області, 13.01.2026 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком.

За принципом екстериторіальності розгляд заяви здійснював ГУПФ у Вінницькій області, який своїм рішенням від 21.01.2026 №163750036785 відмовив у призначенні пенсії за віком згідно зі ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу за наявного 22 роки 3 місяці 12 днів.

За доданими документами до страхового стажу не зараховано згідно із записами трудової книжки серія НОМЕР_1 :

- період роботи з 26.07.1982 по 13.04.1983, оскільки наявне виправлення у даті звільнення з роботи, що не посвідчено належним чином;

- період роботи з 07.09.1989 по 01.07.1990, оскільки відсутня дата та наказ на звільнення з роботи, що є порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту України №58 від 29.07.1993;

- період роботи з 02.07.1990 по 31.08.2002, оскільки відсутній підпис відповідальної особи, що є порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту України №58 від 29.07.1993 (зараховано частково, згідно даних в індивідуальних відомостях про застраховану особу);

- період роботи на території РФ з 22.11.2010 по 08.02.2012, оскільки з 01.01.2023 РФ припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, тому до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991.

У подальшому позивач звернувся до пенсійного органу з новою заявою про призначення пенсії, додавши довідку Управління житлово-комунального господарства Виконавчого комітету Полтавської міської ради від 25.02.2026 №01-06-02.2-03/154 (зворот а.с. 47 - 48).

За принципом екстериторіальності розгляд заяви здійснювало ГУПФ в м. Києві, рішенням якого від 10.03.2026 №163750036785 (а.с. 50-51) також відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, оскільки згідно з наданими до заяви документами про стаж (ідентифікаційний номер, трудова книжка, довідка про підтвердження стажу, диплом, військовий квиток) загальний страховий стаж складає 31 рік 9 місяців 12 днів, що недостатньо для призначення пенсії.

До страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно із записами трудової книжки серія НОМЕР_1 :

- період роботи з 26.07.1982 по 13.04.1983, оскільки наявне виправлення в даті звільнення з роботи, що не посвідчено належним чином;

- період роботи на території РФ з 22.11.2010 по 08.02.2012, оскільки з 01.01.2023 РФ припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, тому до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991.

Із записів трудової книжки ОСОБА_1 (серія НОМЕР_1 від 26.07.1982) (а.с. 12-19) суд встановив, що позивач:

- 26.07.1982 прийнятий в Чутівський райбуткомбінат слюсарем по ремонту швейного обладнання IV розряду;

- 13.04.1985 звільнений згідно за ст. 38 п. 7 КЗпП УРСР у зв`язку з виїздом;

- 22.11.2010 прийнятий в ТОВ "КНГ-Сервіс" Ханти-Мансійського АО м. Нягань РФ слюсарем-ремонтником по четвертому розряду вахтовим методом в цех пароводозабезпечення;

- 08.02.2012 звільнений за власним бажанням за пунктом 3 статті 77 (стаття 80) Трудового кодексу РФ.

Позивач, вважаючи протиправними мотиви відмови, через представника звернувся з цим позовом, в якому просить суд скасувати рішення відповідача №163750036785 від 10.03.2026, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 26.07.1982 по 13.04.1983 та з 22.11.2010 по 08.02.2012.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

З 01.01.2004 таким законом є, насамперед, Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон №1058-IV), який був прийнятий на зміну положенням Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Оскільки і Закон №1058-IV, і Закон України "Про пенсійне забезпечення" регулюють одні й ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні, за загальним правилом, мають норми Закону №1058-IV, як спеціального акта права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України Про пенсійне забезпечення" підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання приписами Закону №1058-IV.

Відповідно до ст. 8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

За приписами ч. 1 ст. 9 Закону №1058-IV, відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Частиною першою статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу - з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Статтею 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Визначення поняття "трудовий стаж" чинне законодавство не містить, однак з аналізу норм Закону №1058-IV можна дійти висновку, що це періоди офіційної трудової діяльності особи до 01.01.2004 (до набрання чинності Закону №1058-IV), що підтверджуються записами у трудовій книжці.

При цьому періоди трудової діяльності до 01.01.2004, які зараховуються до страхового стажу, визначаються законодавством, яке діяло до прийняття Закону №1058-IV, а саме - статтею 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення".

Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення", до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно зі статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Зазначеним нормам Закону корелює пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (надалі - Порядок №637), за змістом якого основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п. 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, законодавець визначив, що основним документом, який підтверджує стаж роботи за період до набрання чинності Законом №1058-IV, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У спірному рішенні ГУПФ в м. Києві від 10.03.2026 №163750036785 фактичною підставою для відмови позивачу взято обставини відсутності необхідного страхового стажу у кількості 32 роки за наявного 31 рік 09 місяців 12 днів.

За твердженням пенсійного органу, період з 26.07.1982 по 13.04.1983 не зараховано до загального стажу, оскільки наявне виправлення в даті звільнення з роботи, що не посвідчено належним чином.

Оцінюючи на предмет обґрунтованості такий мотив, суд дослідив наявну в матеріалах справи копію трудової книжки серія НОМЕР_1 , зі змісту якої з`ясував, що в даті звільнення не міститься виправлень, натомість є наведення чорнилом у нормі КЗпП України, на підставі якої позивача було звільнено, та у даті наказу про звільнення.

У зв`язку з цим суд зазначає, що порядок ведення трудових книжок у 1982-1985 роках регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях від 20.06.1974 №162, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР (надалі - Інструкція №162), а в подальшому - Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України (надалі - Інструкція №58).

Пунктом 1 Інструкції №162 визначалося, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки працівників та службовців" (надалі - Порядок №656) та цією Інструкцією.

Відповідно до пункту 1 Порядку №656, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Згідно з пунктами 5, 6 Порядку №656, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності робітника. Відомості про робітника засвідчуються підписом спеціально уповноваженої особи та печаткою. В трудову книжку вносяться відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, освіта, професія, спеціальність.

Відповідно до пункту 18 Порядку №656, відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, збереженню та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яка призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, збереження і видачі трудових книжок посаді особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Тож оскільки обов`язок з ведення трудових книжок законодавцем покладено на підприємства, установи, організації, обставини її неналежного заповнення не можуть позбавити особу права на включення періодів роботи до страхового стажу та на отримання пенсії з його врахуванням.

Відтак, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17 та в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а.

З урахуванням наведеного правового регулювання спірних правовідносин та усталеної судової практики, суд формулює висновок по суті спору, відповідно до якого позивач не може нести відповідальність за правильність заповнення та ведення трудової книжки, а отже й не може бути обмежений у праві врахування до трудового (страхового) стажу періодів його роботи з 26.07.1982 по 13.04.1983.

Відтак період трудової діяльності ОСОБА_1 з 26.07.1982 по 13.04.1983 підлягає зарахуванню до його страхового стажу для призначення пенсії за віком.

Іншою підставою для відмови у призначенні пенсії за віком слугував висновок відповідача щодо незарахування до страхового стажу періоду трудової діяльності ОСОБА_1 на території РФ з 22.11.2010 по 08.02.2012, оскільки з 01.01.2023 РФ припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, тому до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991.

Оцінюючи такі твердження відповідача, суд із записів трудової книжки серія НОМЕР_1 від 26.07.1982 (а.с. 12-19) встановив, що ОСОБА_1 22.11.2010 прийнятий до ТОВ "КНГ-Сервіс" Ханти-Мансійського АО м. Нягань РФ слюсарем-ремонтником по четвертому розряду вахтовим методом в цех пароводозабезпечення, а 08.02.2012 - звільнений за власним бажанням за пунктом 3 статті 77 (стаття 80) Трудового кодексу РФ.

Згідно зі статтею 19 Закону України "Про міжнародні договори України", чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Приписами частини другої статті 4 Закону №1058-IV передбачено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Одним з міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, у тому числі Україна та РФ (далі - Угода).

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).

Відповідно до статті 1 Угоди, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.

Відповідно до статті 11 вказаної Угоди, необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць співдружності незалежних держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць співдружності без легалізації.

Отже, обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; трудовий стаж, зокрема пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою, а необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць співдружності незалежних держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць співдружності без легалізації.

Відмовляючи позивачу у зарахуванні до стажу періоду роботи на території РФ відповідач послався на факт припинення участі РФ з 01.01.2023 в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Однак суд визнає такі доводи пенсійного органу неприйнятними, адже у силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Тож факт припинення участі РФ в Угоді, так само як і постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не може бути підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.

А тому стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць згаданої Угоди до 01.01.2023, має враховуватися пенсійним органом для призначення пенсії.

Крім того суд зазначає, що надана позивачем трудова книжка не може піддаватися сумніву та позбавляти позивача права на зарахування відповідних періодів до страхового стажу з міркувань військової агресії РФ та з огляду на факт припинення співробітництва з країною-агресором.

Така позиція суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення/перерахунок пенсії не пов`язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.

Записи трудової книжки є чіткими, зрозумілими, містять відбиток печатки підприємства, а тому мали бути враховані відповідачем до страхового стажу при вирішенні питання про призначення пенсії за віком ОСОБА_1 .

Підсумовуючи вищевикладене, суд доходить висновку про те, що рішення ГУПФ в м. Києві №163750036785 від 10.03.2026 є необґрунтованим, оскільки прийняте без належної оцінки обставин, що мають значення для його прийняття, у зв`язку з чим таке рішення суд визнає протиправним та скасовує його, а позов у відповідній частині вимог - задовольняє.

З приводу ж вимог позивача про зобов`язання ГУПФ в м. Києві призначити пенсію суд зазначає, що уповноваженим органом з цих питань є відповідний орган пенсійного фонду, до виключної компетенції якого входить розгляд документів, у тому числі і поданих вперше.

Адміністративний суд не може підміняти уповноважений орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань по суті, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

При цьому суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 07.03.2018 у справі №233/2084/17, який зазначав, що завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.

За таких обставин позов у частині вимог щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за віком суд залишає без задоволення.

Натомість, обираючи належний та достатній спосіб захисту порушеного права, суд зобов`язує ГУПФ в м. Києві здійснити повторний розгляд заяви ОСОБА_1 від 02.03.2026 про призначення йому пенсії за віком з урахуванням висновків суду про необхідність зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи з 26.07.1982 по 13.04.1983 та з 22.11.2010 по 08.02.2012 згідно із записами трудової книжки серія НОМЕР_1 від 26.07.1982.

Тож позов у цілому слід задовольнити частково.

З урахуванням приписів ст. 139 КАС України суд констатує право позивача на половину судових витрат, які складаються лише із сум сплаченого судового збору за звернення до суду з позовом у розмірі 968,96 грн, які слід стягнути у розмірі 532,48 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУПФ в м. Києві, як суб`єкта владних повноважень, який безпосередньо допустив порушення прав позивача.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 у справі №440/3738/26 - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 10.03.2026 №163750036785.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити повторний розгляд заяви ОСОБА_1 від 02.03.2026 про призначення йому пенсії за віком з урахуванням висновків суду про необхідність зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів його роботи з 26.07.1982 по 13.04.1983 та з 22.11.2010 по 08.02.2012 згідно із записами трудової книжки серія НОМЕР_1 від 26.07.1982.

В решті вимог - позов залишити без задоволення.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві судові витрати, що пов`язані зі сплатою судового збору, у розмірі 532 (п`ятсот тридцять дві) грн 48 коп.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві ( код ЄДРПОУ 42098368; вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду впродовж тридцяти днів з моменту його підписання.

Суддя Є.Б. Супрун