Рішення № 136631116, 18.05.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2026 року справа №320/9880/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду м. Києва адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, місцезнаходження: 08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10) про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Представник ОСОБА_1 звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, у якому просить суд:

- Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 27.02.2026 року № 104450017180 щодо відмови в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;

- Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.02.2026 року про призначення пенсії за віком зарахувавши до стажу періоди роботи згідно трудової книжки від 12.10.1983 НОМЕР_2 з 28.10.1992 року по 23.03.1993 року та з 01.09.2002 року по 20.01.2003 року та період догляду за дитиною до досягнення нею 3 річного віку з 19.10.1996 року по 19.10.1999 року.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю Вісьтак М. Я.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.03.2026 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено питання про її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 27.02.2026 року №104450017180 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, з огляду на наступне. ОСОБА_1 20.02.2026 року звернулась до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». На момент звернення позивач досягла встановленого законом пенсійного віку. Однак відповідачем було не зараховано до страхового стажу періоди роботи позивача з 28.10.1992 року по 23.03.1993 року та з 01.09.2002 року по 20.01.2003 року, які підтверджуються записами у трудовій книжці від 12.10.1983 НОМЕР_2 . Позивач зазначає, що трудова книжка відповідно до вимог законодавства є основним документом, що підтверджує стаж роботи. При цьому недоліки оформлення окремих записів трудової книжки, зокрема відсутність номерів наказів, підписів чи зазначення посади відповідальної особи, не можуть бути підставою для позбавлення особи конституційного права на пенсійне забезпечення, оскільки працівник не несе відповідальності за порядок ведення кадрової документації роботодавцем. Також позивач вважає безпідставною відмову у зарахуванні періоду догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, оскільки на підтвердження відповідного періоду було надано свідоцтво про народження дитини, а вимога відповідача щодо обов`язкового надання паспорта дитини не передбачена законодавством як виключна умова для зарахування такого періоду до страхового стажу. У зв`язку із викладеним ОСОБА_1 вважає, що рішення відповідача прийняте формально, без всебічного та об`єктивного дослідження поданих документів, а тому підлягає скасуванню із зобов`язанням відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії із зарахуванням спірних періодів до страхового стажу.

Щодо позиції відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області суд встановив, що у вказаний строк представник не надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до вимог ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, без поважних причин.

У матеріалах справи міститься довідка про доставку електронного листа, що свідчить про отримання відповідачем 12.03.2026 року копії ухвали суду про відкриття провадження, у його електронний кабінет.

Строк, встановлений для надання відзиву на позовну заяву станом на день ухвалення рішення сплив.

Будь-яких заяв від Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області не надходило, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України).

Розглянувши справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив наступні обставини.

20.02.2026 року ОСОБА_1 звернулась до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

27.02.2026 відповідач ухвалив рішення про відмову у призначенні пенсії за віком.

Із вказаного рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 27.02.2026 року №104450017180 судом встановлено, що підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком стало недосягнення необхідного страхового стажу. Відповідачем визначено, що при необхідному страховому стажі 33 роки страховий стаж позивача становить 32 роки 8 місяців 9 днів.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, відповідачем не було зараховано до страхового стажу позивача період роботи з 29.10.1992 року по 23.03.1993 року з підстав відсутності у записах трудової книжки номерів наказів про прийняття та звільнення, а також відсутності у записі про звільнення посади відповідальної особи.

Також відповідачем не зараховано період роботи з 01.09.2002 року по 20.01.2003 року, оскільки у записі про звільнення відсутній підпис відповідальної особи, а у індивідуальних відомостях форми ОК-5 відсутня інформація про роботу та сплату страхових внесків за вказаний період.

Окрім того, відповідачем не було зараховано період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з підстав відсутності у свідоцтві про народження дитини відмітки про отримання паспорта.

ОСОБА_1 вважає таку відмову протиправною, тому звернулась до суду із даним позовом.

Судом встановлено, що відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 , заповненої 12.10.1983 року, позивачка перебувала у трудових відносинах у спірні періоди, які не були зараховані відповідачем до страхового стажу.

Так, із записів трудової книжки вбачається, що позивачка:

- 28.10.1992 року була прийнята на роботу до рекламного бюро при фірмі, про що внесено відповідний запис №15 із посиланням на наказ від 28.10.1992 року;

- 23.03.1993 року звільнена із займаної посади за власним бажанням, про що внесено запис №16 із посиланням на наказ від 23.03.1993 року.

Крім того, судом встановлено, що у трудовій книжці містяться записи щодо перебування позивачки у трудових відносинах у 2002-2003 роках, зокрема щодо роботи у відповідний період, який відповідачем не було зараховано до страхового стажу з підстав відсутності відомостей у формі ОК-5 та окремих недоліків оформлення запису про звільнення.

На підтвердження періоду догляду за дитиною позивачкою надано свідоцтво про народження сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджує факт народження дитини та право позивача на зарахування періоду догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до страхового стажу.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3 Конституції України, відповідно, гарантує, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься у рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно якого Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї.

Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Положеннями статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Відповідно до статті 4 Закону №1058-IV, законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Згідно ст. 5 Закону №1058-IV, цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Щодо незарахування періоду з 28.10.1992 року по 23.03.1993 року та з 01.09.2002 року по 20.01.2003 року, внаслідок недоліків трудової книжки позивача, суд зазначає наступне.

У відповідності до статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з положеннями частини першої статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено "Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" (далі - Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок № 58 від 29 липня 1993 року, затвердженої Міністерством праці України, Міністерством юстиції України і Міністерством соціального захисту населення України (далі по тексту - Інструкція № 58) усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Підставою відмови позивачу у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи у зв`язку з неналежним оформленням трудової книжки, суд не може визнати правомірними з огляду на те, що громадянин не може здійснювати контроль та впливати на правильність оформлення трудової книжки, а тому не може нести і негативних наслідків порушення порядку її ведення.

Слід звернути увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової документації.

Судом встановлено, що позивачу належить трудова книжка серії НОМЕР_2 , заповненої 12.10.1983 року, яка, крім іншого, подавалась відповідачу для розгляду питання про призначення пенсії.

Вказана трудова книжка містить усі належним чином внесені записи про роботу позивача у спірному періоді, тобто записи є чітко викладеними та зрозумілими.

Принагідно суд зазначає, що частиною третьою статті 44 Закону № 1058-IV передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Отже, органи Пенсійного фонду України уповноважені самостійно витребовувати у підприємств, установ/ організацій) усі необхідні для вирішення питання про призначення пенсії особі документи, при цьому така вимога передує винесенню рішення щодо призначення пенсії, а не висувається у вже прийнятому рішенні про відмову у призначенні пенсії.

Суд звертає увагу, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей. Позивач як громадянин України, стаж якого підтверджений трудовою книжкою, що є основним документом, який підтверджує трудовий стаж, має право на відповідний соціальний захист з боку держави. При цьому держава в особі своїх органів не може відмовляти у виконанні своїх позитивних зобов`язань, в даному випадку у наданні соціального захисту, з формальних підстав.

Поряд з цим, як визначено статтею 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

У даному адміністративному спорі відповідач поставив під сумнів належність оформлення записів трудової книжки позивача, зокрема до страхового стажу не було зараховано періоди роботи з 28.10.1992 року по 23.03.1993 року та з 01.09.2002 року по 20.01.2003 року згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 , оскільки у записах були відсутні окремі реквізити, а саме номери наказів, посада та підпис відповідальної особи, а також відсутні відомості у формі ОК-5 про роботу та сплату страхових внесків за відповідний період.

Разом з цим, суд наголошує, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, які зобов`язані вести облік трудового стажу працівників і відповідно забезпечувати зберігання цих даних.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 307/541/17 року, який виклав у постанові від 19.12.2019 року.

У постанові Верховного Суд від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 суд касаційної інстанції підтримав висновок, згідно якого, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, в свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення, неналежний порядок ведення та заповнення будь-якої документації з вини підприємства.

Існуючий недолік не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист, що також відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 06.02.2018 у справі № 677/277/17 та від 06.03.2018, 29.03.2019, у справі № справа № 548/2056/16-а, у справі № 754/14898/15-а.

Дослідивши матеріали справи, обставини спірних правовідносин, доводи сторін, надавши оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що записи трудової книжки, якими посвідчено страховий стаж позивача не містять недоліків, через які неможливо встановити факт її належності позивачу та роботи на відповідних посадах, у відповідному підприємстві, в зазначений період часу.

Окрім того, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників", відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Зазначене свідчить, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій належить трудова книжка, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Такий правовий висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.

Суд зазначає, що в силу наведених вище норм, необхідність підтверджувати трудовий стаж іншими, ніж трудова книжка, документами, виникає лише у разі якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.

Незарахування спірного періоду роботи позивача до її страхового стажу суперечить принципу правової визначеності, який є одним з елементів верховенства права та згідно із яким обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Оцінюючи доводи відповідача, суд дійшов висновку, що відмова у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу ґрунтується виключно на формальних недоліках оформлення записів у трудовій книжці та не враховує реальних обставин трудової діяльності ОСОБА_1 .

Окрім цього, суд зазначає, що відсутність в індивідуальних відомостях форми ОК-5 інформації про роботу та сплату страхових внесків за відповідний період не може бути самостійною та достатньою підставою для незарахування спірного періоду до страхового стажу, оскільки позивач не несе відповідальності за належне виконання роботодавцем обов`язку щодо подання звітності та сплати страхових внесків. Наявність чи відсутність сплати страхових внесків роботодавцем не спростовує самого факту виконання позивачем трудових обов`язків.

Суд також приймає до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.10.2025 у справі №400/2492/24, у якій Верховний Суд дійшов висновку, що працівник (застрахована особа) не повинен нести негативні наслідки за невиконання роботодавцем обов`язку зі сплати страхових внесків, а відсутність відомостей у реєстрі чи індивідуальних відомостях форми ОК-5 не може бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні періоду роботи до страхового стажу, якщо факт трудових відносин підтверджений належними доказами.

Судом установлено, що факт перебування позивача у трудових відносинах у спірні періоди відповідачем фактично не заперечується, а недостовірність чи фіктивність записів у трудовій книжці серії НОМЕР_2 матеріалами справи не підтверджена. Записи у трудовій книжці є послідовними, містять відомості про прийняття та звільнення позивача з роботи, засвідчені відповідними печатками та узгоджуються між собою.

Водночас відповідач обмежився формальним підходом до оцінки поданих документів, не врахувавши, що підставою для незарахування спірних періодів стали виключно недоліки оформлення записів трудової книжки, зокрема відсутність номерів наказів, посади та підпису відповідальної особи, а також відсутність відомостей у формі ОК-5 щодо сплати страхових внесків за відповідний період.

При цьому суд зазначає, що позивач не може нести відповідальність за належність ведення кадрової документації роботодавцем чи повноту внесення відомостей до системи персоніфікованого обліку, оскільки такі обов`язки покладені саме на роботодавця та відповідні органи.

За таких обставин суд доходить висновку, що виявлені відповідачем формальні недоліки оформлення записів трудової книжки та відсутність відомостей у формі ОК-5, за відсутності доказів недостовірності самих записів чи спростування факту роботи позивача, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для незарахування відповідних періодів роботи до страхового стажу та, як наслідок, для відмови у реалізації права позивача на пенсійне забезпечення.

Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що дії відповідача щодо незарахування до страхового стажу періоди роботи з 28.10.1992 року по 23.03.1993 року та з 01.09.2002 року по 20.01.2003 року підлягають визнанню протиправними, а спірний стаж зарахуванню.

Щодо незарахування періоду догляду за дитиною до досягнення нею 3 річного віку з 19.10.1996 року по 19.10.1999 року.

Так, зазначений період не був зарахований позивачу до страхового стажу через відсутність відмітки про одержання паспорта відповідно до пункту 11 Порядку № 637, яким визначено, що час догляду непрацюючої матері до досягнення дитиною 3-річного віку встановлюється на підставі, зокрема, свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть). У рішенні вказано про необхідність надати паспорт дитини.

Відповідно до ч. 3 ст. 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Згідно з ч. 2 ст. 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.

Відповідно до п. 11 наведеного вище Порядку № 637 час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.

Отже, час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми до досягнення ними трирічного віку зараховується до страхового стажу та встановлюється на підставі свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть) та документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.

При цьому, вимоги про обов`язкову наявність у свідоцтві про народження дитини відмітки про одержання паспорта чинним законодавством не передбачені.

Суд вважає безпідставними вимоги пенсійного органу щодо обов`язкового подання паспорта дитини для підтвердження часу догляду непрацюючої матері за дитиною до досягнення нею трирічного віку за наявності поданого свідоцтва про народження дитини, оскільки чинним законодавством не передбачено, що відсутність відмітки про отримання паспорта у свідоцтві про народження є самостійною підставою для відмови у зарахуванні відповідного періоду до страхового стажу.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №607/6447/17-а, від 16.05.2019 у справі №607/15077/16-а, від 15.06.2020 у справі №607/2233/17 та від 29.07.2020 у справі №607/5038/16-а.

Разом з тим, суд зазначає, що в матеріалах справи міститься копія свідоцтва про народження сина позивача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З матеріалів справи судом встановлено, що зазначена копія свідоцтва про народження дитини подавалася позивачем до пенсійного органу разом із заявою про призначення пенсії.

Водночас, як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, підставою для незарахування періоду догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку стало те, що у свідоцтві про народження дитини відсутня відмітка про отримання паспорта.

Суд вважає, що твердження відповідача про надання позивачем свідоцтва про народження дитини без відмітки про одержання паспорта є безпідставним та спростовується матеріалами справи.

Отже, за викладених обставин судом встановлено, що відповідачем не надано належної оцінки заяві позивача про призначення пенсії від 20.02.2026 року та доданим до неї документам, зокрема щодо наявності у позивача необхідного страхового стажу, врахування періодів роботи з 28.10.1992 року по 23.03.1993 року та з 01.09.2002 року по 20.01.2003 року згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 , а також періоду догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 19.10.1996 року по 19.10.1999 року.

Таким чином, суд дійшов виснвоку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 27.02.2026 року №104450017180 є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Дослідивши матеріали позову, положення законодавства України та детально оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з огляду на вище зазначене.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1 331, 20 грн., що підтверджується квитанцією про сплату № 8708-9841-7871-1073 від 06.03.2026, яка міститься у матеріалах справи.

Враховуючи задоволення позову, вказана сума судового збору підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області.

На підставі наведеного та керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, місцезнаходження: 08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10) про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 27.02.2026 року № 104450017180 щодо відмови в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.02.2026 року про призначення пенсії за віком зарахувавши до стажу періоди роботи згідно трудової книжки від 12.10.1983 НОМЕР_2 з 28.10.1992 року по 23.03.1993 року та з 01.09.2002 року по 20.01.2003 року та період догляду за дитиною до досягнення нею 3 річного віку з 19.10.1996 року по 19.10.1999 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн. 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, місцезнаходження: 08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10).

Копію рішення направити сторонам у справі (їх представникам) відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Вісьтак М.Я.