Рішення № 136629752, 18.05.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2026 рокуСправа №160/5012/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправним рішення від 20.02.2026 року №262440032025 Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області про відмову у призначенні їй пенсії за віком;

- зобов`язання Головного управління ПФУ в місті Києві, зарахувати їй період роботи відповідно до трудової книжки від 05.08.1985 р. серії НОМЕР_1 від 05.08.1985 р., з 22.03.1988 року по 03.03.1997 року, період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 07.04.2003 року по 03.10.2003 року, та призначити їй пенсію за віком з 22.11.2025 року (день настання права на пенсію за віком).

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що 12.02.2026 року вона звернулася до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком. Проте, отримала рішення відповідача-1, яким їй відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу передбаченого ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Також, цим рішенням не зараховано період роботи з 22.03.1988 по 03.03.1997, оскільки наказ на звільнення 03.03.1996 не відповідає даті звільнення, та період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 07.04.2003 по 03.10.2023, оскільки це не передбачено ст. 24 Закону України "Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування". Зазначає, що її загальний страховий стаж - 30 років 10 місяців 28 днів, якого недостатньо для призначення пенсії за віком. Хоча, відповідно до документів, які були долучені нею до заяви про призначення пенсії за віком, загальний страховий стаж достатній для призначення пенсії за віком, що й стало підставою для звернення до суду з позовом за захистом своїх прав та майнових інтересів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.03.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Цією ж ухвалою зобов`язано відповідача надати належним чином завірені копії пенсійної справи позивача.

До суду 06.03.2026 року від відповідача-2 надійшла копія пенсійної справи позивача.

До суду 15.04.2026 від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, разом із пенсійною справою, в якому зазначалось, що на час звернення за призначенням пенсії 12.02.2026 ОСОБА_1 досягла повних 60 років. Згідно із розрахунком стажу (форма РС-право) обрахованого по 31.12.2025, її страховий стаж складає 28 років 04 місяці 25 днів, що недостатньо для призначення пенсії за віком. До страхового (трудового) стажу позивача не зараховано періоди роботи згідно із записами трудової книжки від 05.08.1985 серії НОМЕР_1 з 22.03.1988 по 03.03.1997 та період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 07.04.2003 по 03.10.2003, з наступних підстав.

На момент заповнення трудової книжки серії НОМЕР_1 чинною була Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Госкомтруда СРСР від 20 червня 1974 року № 162. Також періоди роботи позивача з 22.03.1988 по 03.03.1997 не зараховано до страхового стажу, оскільки дата наказу про звільнення 03.03.1996 не відповідає даті звільнення 03.03.1997. Відповідно до п.1 ст.24 Закону №1058-IV період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов?язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу. Згідно із записами № 26-27 трудової книжки № НОМЕР_2 позивач отримувала матеріальну допомогу, що була передбачена п.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов?язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 02.03.2000 №1533-III (в редакції станом на 01.08.2003). Відповідно до п.1 ст.28 вищезазначеного Закону безробітним, у яких закінчився строк виплати допомоги по безробіттю, матеріальна допомога по безробіттю надається за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена сім?ї не перевищує прожиткового мінімуму, встановленого законом. Матеріальна допомога по безробіттю надається протягом 180 календарних днів у розмірі 75% прожиткового мінімуму, встановленого законом. Оскільки нормами ст.24 Закону №1058-IV не передбачено зарахування до страхового стажу матеріальної допомоги по безробіттю, то й відсутні підстави для зарахування періоду отримання такої допомоги позивачем з 07.04.2003 по 03.10.2003 до її страхового стажу. Враховуючи викладене, відповідач-1 проси суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідачу-2 позов з додатками та зазначена ухвала суду доставлені до його електронного кабінету 03.03.2026 року, що підтверджується відповідними довідками наявними в матеріалах справи. Але відзиву на позовну заяву, відповідач-2 до теперішнього часу на адресу суду не надіслав.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, враховуючи позицію відповідача-1, викладену у відзиві на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 12.02.2026 року звернулася через портал ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком

За принципом екстериторіальності заява позивача від 12.02.2026 року щодо призначення пенсії була розглянута Головним управлінням ПФУ в Дніпропетровській області.

Рішенням Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області від 20.02.2026 року №262440032025 відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу. Страховий стаж позивача становить: 30 років 10 місяців 28 днів.

Так, за результатом розгляду документів до страхового стажу позивача не зарахований період роботи з 22.03.1988 по 03.03.1997, оскільки наказ на звільнення 03.03.1996 не відповідає даті звільнення; період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 07.04.2003 по 03.10.2003, оскільки це не передбачено ст.24 Закону України "Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування".

Аналізуючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).

Згідно із ч.1 ст.8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із даним Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частиною першою ст.24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності даним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно із частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

В силу статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, згідно із статтею 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідні положення містить і постанова КМУ від 12.08.1993 року №637, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктом 1 постанови КМУ від 12.08.1993 року №637 Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637.

Так, з трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 05.08.1985 р. вбачається, що в ній містяться записи на підтвердження спірних періодів, а саме:

- 22.03.1988 - прийнята товароведом тимчасово на час декретної відпустки (розпорядження №110 від 23.03.88);

- 12.08.1991 - переведено художником на час декретної відпустки (розпорядження №599 від 12.08.1991);

- 15.01.1997 - переведена продавцем (розпорядження №30 від 17.01.1997);

- 03.03.1997 - звільнена за ст.38 КЗпП України (розпорядження №96 від 03.03.1996).

В оскаржуваному рішенні відповідач зазначив, що до страхового стажу не враховано період з 22.03.1988 по 03.03.1997, оскільки наказ на звільнення позивача 03.03.1996 не відповідає даті звільнення.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Так, вимоги щодо ведення трудової книжки та оформлення записів в ній, визначені в Інструкції "Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях", затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 р. №162 та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за №110 (далі - Інструкція №58).

Згідно із п.1.1 розділу І Інструкції №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників підприємств, установ і організацій (надалі підприємств) усіх форм власності, які пропрацювали на них понад 5 днів, включаючи осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.

Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до абз.3 п.п.2.4 розділу 2 Інструкції №58, записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Суд звертає увагу, що на особу не може покладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені в його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи на підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для не включення вказаних періодів роботи до страхового стажу, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань та виключення відповідного періоду зі страхового стажу.

Таким чином, формальні неточності у документах не можуть бути підставою для органів пенсійного органу для обмеження особи в реалізації конституційного права на соціальний захист.

Крім того, Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки або інших бухгалтерських документів.

В свою чергу, доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи позивача відповідачами суду не надано, а тому спірні періоди безпідставно не взято до уваги пенсійним органом при обрахуванні стажу її роботи.

Суд зазначає, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Згідно із пунктом 4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 року, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Відсутність будь-якої інформації від підприємства не може бути наслідком позбавлення позивача права на призначення їй пенсії за віком, враховуючи, що останній має необхідний стаж, який підтверджується записами у її трудовій книжці.

Враховуючи викладене, суд вважає, що пенсійним органом неправомірно відмовлено позивачу у зарахуванні спірних періодів до загального стажу.

Щодо незарахування до страхового стажу позивача періоду отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 07.04.2003 по 03.10.2003, оскільки це не передбачено ст.24 Закону України "Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування", суд зазначає на таке.

З трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 05.08.1985 р. вбачається, що з 07.04.2003 по 03.10.2003 їй розпочата виплата матеріальної допомоги по безробіттю відповідно до статей 28, 31 Закону України "Про зайнятість населення".

Статтею 25 Закону України "Про зайнятість населення" від 01.03.1991 року № 803-ХІІ (далі - Закон № 803-ХІІ) (чинного на час призначення та отримання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги) встановлено, що держава створює умови незайнятим громадянам у поновленні їх трудової діяльності та забезпечує їм такі види компенсацій: а) надання особливих гарантій працівникам, вивільнюваним з підприємств, установ, організацій; б) виплата матеріальної допомоги в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації; в) виплата в установленому порядку допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю; г) подання додаткової матеріальної допомоги безробітному громадянину і членам його сім`ї з урахуванням наявності осіб похилого віку і неповнолітніх дітей, які перебувають на його утриманні.

Відповідно до ст.28 Закону України "Про зайнятість населення" допомога по безробіттю виплачується громадянам, які шукають роботу, крім осіб, які реєструються на підставі статті 26 цього Закону. Право на допомогу по безробіттю мають незайняті (непрацюючі) громадяни, визнані у встановленому порядку безробітними.

З аналізу вказаної норми вбачається, що законодавець розмежовує поняття допомога по безробіттю та матеріальна допомога по безробіттю.

Відповідно до ч.1 ст.31 Закону 803-ХІІ безробітні після закінчення строку виплати допомоги по безробіттю можуть одержувати протягом 180 календарних днів матеріальну допомогу по безробіттю у розмірі до 75 процентів встановленої законодавством мінімальної заробітної плати за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена сім`ї не перевищує встановленого законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Згідно із п."а" ч.3 ст.56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до стажу роботи зараховується будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Відповідно до абз.3 ч.1 ст.24 "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.

Суд зазначає, що згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 05.08.1985 р. позивач в період з 07.04.2003 по 03.10.2003 отримувала допомогу по безробіттю.

Отже, на момент отримання позивачем матеріальної допомоги по безробіттю правові норми передбачали зарахування періоду отримання такої до загального трудового стажу, а тому період отримання позивачем матеріальної допомоги по безробіттю з 07.04.2003 по 03.10.2003 підлягає зарахуванню до її страхового стажу.

Щодо заявлених позовних вимог про зобов`язання відповідача-2 зарахувати їй період роботи відповідно до трудової книжки від 05.08.1985 р. серії НОМЕР_1 від 05.08.1985 р., з 22.03.1988 року по 03.03.1997 року, період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 07.04.2003 року по 03.10.2003 року, та призначити їй пенсію за віком з 22.11.2025 року (день настання права на пенсію за віком), суд зазначає наступне.

Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980 р., під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно із пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Так, призначення та обрахунок пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Вирішуючи питання щодо органу Пенсійного фонду, який має обов`язок щодо поновлення порушеного права позивача, суд зазначає, що пунктом 4.2 Порядку №22-1 визначено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

З огляду на приписи розділу ІV Порядку №22 Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області, як структурний підрозділ, що визначений за принципом екстериторіальності, розглядало заяву про призначення пенсії та прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії. В свою чергу Головне управління ПФУ в місті Києві здійснювало лише направлення позивачу рішення про відмову у призначенні їй пенсії, яке прийняте відповідачем-1.

Таким чином, суд вважає за необхідне зобов`язати саме відповідача-1 повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 12.02.2026 р., зарахувавши до її страхового стажу періоди роботи відповідно до трудової книжки від 05.08.1985 р. серії НОМЕР_1 від 05.08.1985 р., з 22.03.1988 року по 03.03.1997 року, період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 07.04.2003 року по 03.10.2003 року, та з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовної заяви позивачу слід відмовити.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід задовольнити частково з викладених вище підстав.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позовну заяву задоволено частково, слід повернути позивачу частину судових витрат по справі в розмірі 665,60 грн. (1 331,20 грн : 2) за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-1.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 20.02.2026 року №262440032025 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 12.02.2026 р., зарахувавши до страхового стажу період роботи відповідно до трудової книжки від 05.08.1985 р. серії НОМЕР_1 від 05.08.1985 р., з 22.03.1988 року по 03.03.1997 року, період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 07.04.2003 року по 03.10.2003 року, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовної заяви відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул.Набережна Перемоги, 26, м.Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) судові витрати по справі у розмірі 665,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 КАС України.

Суддя К.С. Кучма