Ухвала суду № 136629662, 18.05.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

18 травня 2026 р.Справа № 160/12498/26 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., перевіривши у м. Дніпрі матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «АЕРЕДА» (69019, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 51, кв. 147, код ЄДРПОУ: 33382159) до Петриківської селищної ради (51800, Дніпропетровська область, Дніпровський район, селище Петриківка, пр. Калнишевського Петра, буд. 69, код ЄДРПОУ: 04339698), третя особа: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

11 травня 2026 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «АЕРЕДА» (далі позивач) до Петриківської селищної ради (далі відповідач), третя особа: ОСОБА_1 , що надійшла в підсистемі «Електронний Суд», в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Петриківської селищної ради (35 сесія VIII скликання) № 1215 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» в частині затвердження за клопотанням ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із кадастровим номером 1223783800:02:003:0027.

Позовна заява обґрунтована посиланнями на протиправність рішення відповідача в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що, на думку позивача, прийняте з порушенням вимог. Зокрема зазначає, що земельна ділянка із кадастровим номером 1223783800:02:003:0027 є такою, що межує із об`єктами нерухомого майна, які належать позивачу, та земельною ділянкою, яка перебуває у його користуванні, останній має право та законне очікування на врахування його інтересів при затвердженні проекту землеустрою та підписанні меж, його права в цій частині були порушені та допущено затвердження відповідачем проекту відведення земельної ділянки не лише без погодження суміжного землекористувача, але й із порушенням вимоги щодо обов`язковості продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або їх передачі в користування виключно на конкурентних засадах (ст. 134 ЗК України). Площа земельної ділянки, виділена третій особі, складає 2,96 га (29600 кв.м.), що у 70! разів перевищує площу розташованих на ній об`єктів. При цьому, третьою особою разом із об`єктами нерухомого майна не було набуто жодних прав на земельну ділянку, адже вони не існували у попереднього власника та не могли бути передані в порядку ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України. В даному випадку до укладення договору оренди необхідним також є належне з`ясування істотних обставин, пов`язаних із формуванням самої земельної ділянки та забезпеченням іншим особам об`єктивної можливості прийняти участь у конкурсному визначенні орендаря. Будь-які відомості про скасування державної реєстрації земельної ділянки із кадастровим номером 1223783800:02:005:0802 відсутні, така реєстрація є актуальною. Більше того, в частині відомостей про права власності, внесені до Поземельної книги, у відомостях ДЗК наявний не погашений запис про речове право ВАТ Придніпровське управління будівництва саме на 0,0699 га як, і дана земельна ділянка зазначена як місце розташування належних третій особі об`єктів нерухомого майна. Позивач є суміжним до спірної земельної ділянки землекористувачем, проте відомості про його права на відповідному кадастровому плані відсутні, а всі землі навкруги сформованої ділянки позначені як такі, що перебувають у розпорядженні Петриківської селищної ради та не мають користувачів, що не відповідає дійсності. При затвердженні технічної документації із землеустрою відповідний орган місцевого самоврядування зобов`язаний перевірити її на відповідність вимогам законів, в тому числі ст. 198 ЗК України, та у разі невідповідності - відмовити у її реєстрації.

Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 160/12498/26 та у зв`язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.

Відповідно до вимог статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви, серед іншого, з`ясовує, чи немає підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених вказаним Кодексом.

Ознайомившись із позовною заявою та доданими до неї матеріалами, суд встановив наявність підстав для відмови у відкритті провадження з огляду на таке.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Тобто, визначальною категорією для визначення юрисдикції адміністративного суду є встановлення існування публічно-правового спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За п. 2 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір - спір, у якому:

- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

- хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 31.01.2023 у справі №640/13808/21.

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією особою майнових прав або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень суб`єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав цієї особи.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 24.07.2025 року у справі №540/7156/21.

Порядок судового провадження для розгляду таких спорів встановлено частиною 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів.

Відповідно до пунктів 1, 6 та 13 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.

Інший порядок судового провадження для розгляду таких спорів також встановлений статтею 19 Цивільного процесуального кодексу України суди, яка визначає справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є інші юридичні факти.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

В даній справі в основі позиції позивача є твердження про безпідставність формування земельної ділянки, яка зареєстрована спірним рішенням. На підставі такого спірного рішення у третьої особи виникло цивільне право на таку земельну ділянку. Інші доводи позивача не змінюють природи спору, яка стосується наявності або відсутності у позивача саме цивільного права на суміжну з позивачем земельну ділянку, в зв`язку з чим мають похідний характер. Позивач в т.ч. посилається на неможливість набуття третьою особою прав згідно ст. 377 Цивільного кодексу України.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №826/11679/18 звернуто увагу на те, що одним зі способів захисту цивільного права є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).

Якщо порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових чи особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08.07.2020 року у справі №560/859/19.

Розгляд та вирішення заявленого позову вимагав би від суду фактично зробити в першу чергу висновки про правомірність набуття третьою особою цивільних прав на земельну ділянку і лише після цього оцінювати дотримання процедури їх оформлення. Окрім цього, задоволення позову також впливатиме на сферу саме цивільних прав третьої особи на спірну земельну ділянку. Відповідно, попри заявлення вимог позивачем до відповідача, фактично в позові йдеться про цивільні права третьої особи, їх наявність та оформлення, в зв`язку з чим адміністративний суд не є судом, встановленим законом, для прийняття рішення по суті таких прав, а також для формулювання висновків щодо їх наявності або відсутності як таких.

При цьому в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі №442/2852/17 звернуто увагу на те, що спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки державні реєстратори (а за обставин даної справи - селищна рада), приймаючи оскаржувані рішення про державну реєстрацію права власності на спірні об`єкти нерухомого майна, не мали публічно-правових відносин саме з позивачем. Оскаржувані рішення про державну реєстрацію стосувалися реєстрації прав інших осіб, а не позивача.

Вищевказаний приклад за аналогією належить застосувати і до спірних правовідносин як правозастосування щодо оцінки правовідносин, які створені індивідуально-правовим актом, однак прийнятим не щодо позивача, а щодо іншої особи.

В цій же справі Велика Палати Верховного Суду звертала увагу і на те, що оскаржуваний індивідуально-правовий акт вичерпує свою дію після його реалізації, створивши саме цивільне право, в зв`язку з чим саме в межах цивільної (або господарської - в залежності від суб`єктного кола сторін) належить вирішувати відповідний спір.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 сформувала правову позицію, за якою спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано. Також Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові зазначила, що у разі якщо позивач не був заявником стосовно оскаржених ним реєстраційних дій, які були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис.

Крім того, у постанові від 28.11.2018 у справі №490/5986/17-ц Велика Палата Верховного Суду сформувала висновок, за яким при визначенні юрисдикційності спору з державним реєстратором чи щодо оскарження його дій критерієм розмежування юрисдикційності спору є предмет оскарження. Зокрема, якщо позивач оскаржує дії державного реєстратора з приводу розгляду його заяви з підстав протиправності відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, і цей спір не стосується речових прав чи обмежень на нерухоме майно третіх осіб, то такий спір є публічно-правовим і підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства. Водночас, якщо позивачем оскаржуються дії державного реєстратора щодо вчинення їх за заявами третьої особи, тобто стосуються правовідносин, які виникли чи виникають між державним реєстратором і іншою, відмінною від позивача, особою, вбачається спір про право між позивачем та іншою особою щодо нерухомого майна, який повинен розглядатися у порядку цивільного чи господарського судочинства, залежно від суб`єктного складу сторін, та є за своєю природою приватноправовим спором.

Отже, позивач помилково звернувся до суду адміністративної юрисдикції.

В свою чергу згідно п. 1 ч.1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно з ч. 6 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

Частиною 1 ст. 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного (господарського) судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2018 та 18.04.2018 у справах №761/33504/14-а та №802/950/17-а, відповідно, та постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №305/216/18.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що даний спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судом за правилами цивільного судочинства.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для відмови у відкритті провадження у справі згідно п. 1 ч.1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 170, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «АЕРЕДА» до Петриківської селищної ради, третя особа: ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення.

Роз`яснити позивачу, що відповідно до частини п`ятої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Копію ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Боженко