Рішення № 136628536, 12.05.2026, Основ'янський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Червонозаводський районний суд м. Харкова)

Справа № 646/1923/20

№ провадження 2/646/353/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2026 року м.Харків

Основ`янський районний суд міста Харкова

у складі: головуючого - судді Барабанової В.В.

при секретарі судового засідання Ільченко В.В.,

за участю позивачів за первісним позовом та відповідачів за зустрічним

позовом - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

представника позивачів - адвоката Юшко Т.Г.,

відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом

- ОСОБА_3 ,

представника відповідача - адвоката Крижановського М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Харкові у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особи: Перша Харківська міська державна нотаріальна контора про визнання права власності в порядку спадкування та усунення від права спадкування та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особи: Перша Харківська міська державна нотаріальна контора про визнання права власності в порядку спадкування, -

встановив:

В провадженні Основ`янського районного суду міста Харкова знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особи: Перша Харківська міська державна нотаріальна контора про визнання права власності в порядку спадкування та усунення від права спадкування та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особи: Перша Харківська міська державна нотаріальна контора про визнання права власності в порядку спадкування.

Позиція позивачів за первісною позовною заявою.

Позовні вимоги мотивовані тим, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , чоловік позивача ОСОБА_1 та батько позивача ОСОБА_2 . Спадкодавець постійно проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Заяви про прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 , було зареєстровано в книзі обліку і реєстрації спадкових справ та додано до спадкової справи №57/2020, що підтверджується витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі №59257936.

Після його смерті відкрилася спадщина, яка складається з житлового будинку з надвірними будівлями у АДРЕСА_1 . Заповіт він не складав.

Позивачі зазначають, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що постійно проживали разом із спадкодавцем, відповідно до ст. 1261 ЦК України, мають право на спадкування за законом в першу чергу, тож у встановлений ст. 1270 ЦК України строк звернулися до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

Окрім позивачів, до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини звернувся рідний брат спадкодавця ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який з ними не проживає у спадковому будинку з 1983 року, та позивачам відомо, що у 2001 року він мешкав за адресою: АДРЕСА_2 зі своєю співмешканкою ОСОБА_5 . А після ДТП, в яку він потрапив у 2007 році, став проживати у іншої співмешканки по АДРЕСА_3 де мешкає і по теперішній час, що також підтверджується довідкою від 23.03.2020 т.в.о. начальника Основ`янського відділу поліції ГУ Національної поліції в Харківській області.

Будинок за адресою АДРЕСА_1 , який є спадковим майном, було побудовано ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_6 , батьками померлого ОСОБА_4 та відповідача по справі ОСОБА_3 .

Житловий будинок було побудовано у 1959 році на земельній ділянці, яка була надана ОСОБА_6 на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку від 20.06.1958, посвідченого 09.07.1958 Шостою Харківською державною нотаріальною конторою, р. № 5177.

Після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_7 , спадщину фактично прийняла його дружина ОСОБА_7 , а їхні діти ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , відмовилися від спадщини та їх відмова прийнята нотаріусом Шостої Харківської державної нотаріальної контори.

Дружина ОСОБА_6 - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 тяжко захворіла та померла ІНФОРМАЦІЯ_8 , про що свідчить свідоцтво про смерть, видане Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Вона через похилий вік і тяжку хворобу була у безпорадному стані, потребувала постійного піклування, догляду та матеріальної допомоги. Через свою хворобу не встигла отримати свідоцтво про право на спадщину після померлого чоловіка ОСОБА_6 , але отримала її фактично. Вона вживала всіх дій, щоб була можливість отримати свідоцтво про право на спадщину, що підтверджується і виготовленим технічним паспортом після смерті померлого чоловіка у 1999 році і фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, що можуть підтвердити численні свідки, яких будуть просити викликати до суду та допитати.

Після смерті ОСОБА_7 відкрилася спадщина, яку фактично прийняв син, на даний час померлий ОСОБА_4 , але не оформив її юридично. Він проживав зі спадкодавцем на момент її смерті разом, матеріально її забезпечував, постійно за матір`ю піклувався, кормив її, підтримував морально, витрачав сімейні гроші на ліки та достатнє харчування, заощаджуючи на харчуванні та одязі для себе та рідних. Вона, його дружина, ОСОБА_1 , також до останньої хвилини перебувала разом зі свекрухою, ОСОБА_7 та нею опікувалась, надаючи їй фізичну підтримку, увагу, дієтичне харчування, лікувала, прибирала за хворою, оскільки такої турботи та стороннього догляду вона потребувала, бо в неї була тяжка хвороба та вона померла у неї на «руках», яку і доглядала у лікарні. Вони з померлим чоловіком поховали за свої кошти ОСОБА_7 та суму коштів, що їм не вистачало на поховання ОСОБА_7 , вони брали у борг у родича ОСОБА_8 , та в подальшому віддавали ці борги. Також за цією адресою мешкає і їх син ОСОБА_2 , з народження - з 1981 року та з 2004 по 2016 рік мешкала і його сім`я - дружина ОСОБА_9 та син ОСОБА_10 .

Відповідач по справі, ОСОБА_3 , син померлої ОСОБА_7 , не мешкав зі спадкодавцем за адресою АДРЕСА_1 ще з 1983 року. На момент смерті спадкодавця ОСОБА_7 , ОСОБА_3 постійно мешкав за адресою АДРЕСА_2 . Відповідно до ст. 17 Цивільного кодексу Української РСР, який діяв на той час, місцем проживання визнається те місце, де громадянин постійно або переважно проживає.

За життя своєї матері, останній ухилявся від виконання покладених на нього обов`язків по утриманню спадкодавця. Він не допомагав їй матеріально, не забезпечував їжею та одягом, не надав будь-якої підтримки для утримання спадкового майна, яке у неї залишилося після смерті чоловіка та в силу ст. 528 Цивільного кодексу Української РСР, який діяв на той час, не має право стати спадкоємцем ні за законом, ні за заповітом. До речі, померла ОСОБА_7 заповіт не складала.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу Української РСР місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця.

Спадкодавець ОСОБА_7 на момент смерті мешкала по АДРЕСА_1 . Разом з нею мешкали ОСОБА_4 (нині померлий її син), ОСОБА_1 (невістка), ОСОБА_11 (онук). ОСОБА_4 фактично прийняв спадщину після матері, її утримував та нею володів.

Інший син померлої ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , на момент смерті з нею не проживав, спадщину фактично не прийняв, нею не володів, на той час постійно мешкав за адресою по АДРЕСА_2 , заяву до нотаріальної контори про відкриття спадщини не подавав протягом шести місяців.

Відповідно до ст. 548 Цивільного кодексу Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженням.

Прийняття спадщини визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Однак, відповідач ОСОБА_3 не вчинив протягом шести місяців, після смерті матері, ОСОБА_7 , жодної вищевизначеної законом необхідної дії, спадщину не прийняв, фактично відмовившись від неї, заяву про прийняття спадщини протягом шести місяців не написав, тому він має бути усунений від спадщини, після ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу Української РСР, вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього кодексу).

Фактично померлий батько та чоловік ОСОБА_4 , вступив в управління та володіння майном після померлої ОСОБА_7 та є її єдиним спадкоємцем першої черги відповідно до ст. 529 Цивільного кодексу Української РСР, про що свідчать численні квитанції про оплату комунальних послуг, договори про надання комунальних послуг, вивіз сміття, надання послуг з електропостачання, заміни вікон, утримання будинку, ремонтних робіт та іншого, але також не встиг оформити її юридично. Разом з ним фактично вступили в управляння та володіння майном і дружина ОСОБА_1 та син ОСОБА_2 , які постійно проживали за адресою АДРЕСА_1 . Після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , вони прийняли спадщину та подали до нотаріальної контори заяви про відкриття спадщини, про що свідчить витяг про реєстрацію в спадковому реєстрі за номером у нотаріуса 57/2020. На момент смерті ОСОБА_4 постійно був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_4 заповіт при житті не складав.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , є спадкоємцями першої черги. Після батька та чоловіка вони прийняли спадщину, яка складається з житлового будинку АДРЕСА_1 . Вступили в управління та володіння цим спадковим майном та від нього не відмовилися.

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою.

При вирішенні спорів щодо спадкування права власності на нерухоме майно, застосовується редакція закону, яка діяла на час виникнення права у самого спадкодавця та на час відкриття спадщини.

Позивачем у зазначених спорах у порядку правонаступництва може виступати спадкоємець, який прийняв спадщину відповідно до вимог статей 1268 - 1270 ЦК.

Тому вони звертаються до суду за захистом своїх прав на спадкове майно.

Відтак, житловий будинок з надвірними будівлями, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 на праві власності належить ОСОБА_6 , який набув право власності на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку від 20.06.1958, посвідчений 09.07.1958 Шостою Харківською державною нотаріальною конторою, р. №5177, що підтверджується договором від 06 квітня 1959 року. Відповідно до реєстраційного посвідчення, виданого ХМБТІ підтверджується, що житловий будинок по АДРЕСА_1 у цілому зареєстрований за ОСОБА_6 на праві особистої власності на підставі договору безстрокового користування земельною ділянкою та записано в реєстраційну книгу під реєстром №48100 5 жовтня 1977 року. Відповідно до ч. 101 Цивільного кодексу Української РСР, який діяв на той час, в особистій власності громадянина може бути один жилий будинок. Відповідно до ч. 102 Цивільного кодексу Української РСР, який діяв на той час, граничний розмір житлового будинку або його частини (частин), що належить зазначеним у ст. 101 цього Кодексу громадянам, не повинен перевищувати вісімдесяти квадратних метрів жилої площі. Як свідчать відомості технічного паспорту 1999 року, жила площа житлового будинку складала 34,5 кв.м., а загальна площа 78,5 кв.м, що було дійсним на час прийняття спадщини ОСОБА_7 , після померлого ОСОБА_6 . Після померлої ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_7 , відкрилася спадщина, яку фактично прийняв її син, ОСОБА_4 , нині померлий, який вступивши в управління та володіння майном не змінюючи площі будинку, що підтверджується з даною довідкою від 18 лютого 2020 року, утримував спадкове майно, після померлої ОСОБА_7 зробив ремонт у будинку, поміняв вікна, сплачував всі комунальні послуги, вивіз сміття, укладав договори на користування електричною енергією, провів опломбування лічильників, укладав договір про надання населенню послуг з газопостачання договір з постачання холодної води, каналізації, замовив робочій проект на виготовлення вузла обліку холодної води, займався благоустрієм будинку та утримував весь час з 2001 року по день своєї смерті, житловий будинок з надвірними будівлями в належному стані. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 брали у цьому участь з 2001 року в утриманні та володінні спадкового майна, як співвласники та родина з сімейного бюджету витрачала на це свої кошти. Ці обставини підтверджуються довідкою з міської лікарні №1 від 12.03.2020, декларацією про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, актом про проживання від 18.03.2020.

Померлий ОСОБА_4 , після якого відкрилася спадщина, проживав за адресою АДРЕСА_1 з 1965 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується відомостями з Першої Харківської міської державної нотаріальної контори.

Заповіт ОСОБА_4 за життя не складав.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до ч. 1 ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Після померлого ОСОБА_4 , відкрилася спадщина, яка складається з житлового будинку літ. А-1, загальною площею 78, 5 кв.м. та житловою площею 34, 5 кв.м. з надвірними будівлями: літня кухня літ. Б, сарай літ. В, вбиральня літ. Г, погріб літ. Ж, навіс літ. З, навіс літ И, огорожі № 1,2,4, замощення № 3, хвіртка №5. Самовільні споруди відсутні, що підтверджується довідкою від 18.02.2020. Житловий будинок з надвірними будівлями розташований на земельній ділянці, яка була надана у безстрокове користування для будівництва індивідуального житлового будинку від 20.06.1958, яку прийняли син померлого ОСОБА_2 та дружина померлого ОСОБА_1 , які є спадкоємцями першої черги по закону відповідно до 1261 ЦК України.

Відповідно до ч.2 ст.1225 ЦК України до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.

Уточнена позовна заява в порядку ст. 49 ЦПК України, яка подана до суду 31.03.2020.

Позивачі звернулися до суду із заявою про зменшення позовних вимог та викладають резолютивну частину позовних вимог за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Перша Харківська міська державна нотаріальна контора про усунення від права на спадкування та визнання права власності в прядку спадкування за законом в наступній

редакції: 1) усунути ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , інн НОМЕР_1 від права на спадкування за законом спадщини, яка відкрилася після смерті своєї матері ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_8 у м. Харкові, а саме: житлового будинку з надвірними будівлями, загальною площею 78, 5 кв.м., житловою площею 34, 5 кв.м розташованого на земельній ділянці, яка була надана у безстрокове користування для будівництва індивідуального житлового будинку від 20.06.1958 за адресою АДРЕСА_1 ; 2) визнати право власності в порядку спадкування за законом спадщини, яка відкрилася після смерті чоловіка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , інн НОМЕР_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , 1/2 частку житлового будинку загальною площею 78, 5 кв.м., житловою площею 34, 5 кв.м з надвірними будівлями: літня кухня літ. Б, сарай літ. В, вбиральня літ. Г, погріб літ. Е, сарай літ. Ж, навіс літ. З, навіс літ. И, огорожі № 1,2,4, замощення № 3, хвіртка № 5 розташованого на земельній ділянці, яка була надана за договором про надання у безстрокове користування для будівництва індивідуального житлового будинку від 20.06.1958, посвідченого 09.07.1958 Шостою Харківською державною нотаріальною конторою, р. №5177, за адресою АДРЕСА_1 ; 3) визнати право власності в порядку спадкування за законом спадщини, яка відкрилася після смерті батька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , інн НОМЕР_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , інн НОМЕР_3 на 1/2 частку житлового будинку загальною площею 78, 5 кв.м., житловою площею 34, 5 кв.м з надвірними будівлями: літня кухня літ. Б, сарай літ. В, вбиральня літ. Г, погріб літ. Е, сарай літ. Ж, навіс літ. З, навіс літ. И, огорожі № 1,2,4, замощення № 3, хвіртка № 5 розташованого на земельній ділянці, яка була надана за договором про надання у безстрокове користування для будівництва індивідуального житлового будинку від 20.06.1958, посвідченого 09.07.1958 Шостою Харківською державною нотаріальною конторою, р. №5177. за адресою АДРЕСА_1 .

10.03.2021 до суду від позивачів за первісною позовною заявою надійшла заява про виправлення технічної помилки в заяві про зменшення позовних вимог від 31.03.2020, у якій вони виклали прохальну частину уточненої позовної заяви в наступній редакції: визнати право власності в порядку спадкування за законом спадщини, яка відкрилася після смерті чоловіка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , інн НОМЕР_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , інн НОМЕР_4 на 1/2 частку житлового будинку загальною площею 78, 5 кв.м., житловою площею 34, 5 кв.м з надвірними будівлями: літня кухня літ. Б, сарай літ. В, вбиральня літ. Г, погріб літ. Е, сарай літ. Ж, навіс літ. З, навіс літ. И, огорожі № 1,2,4, замощення № 3, хвіртка № 5, розташованого на земельній ділянці, яка була надана за договором про надання у безстрокове користування для будівництва індивідуального житлового будинку від 20.06.1958, посвідченого 09.07.1958 Шостою Харківською державною нотаріальною конторою, р. № 5177. за адресою АДРЕСА_1 .»

Інші пункт заяви про зменшення позовних вимог від 31.03.2020 просили залишити без змін.

Позиція позивача за зустрічною позовною заявою.

Мотивуючи позовну заяву, ОСОБА_3 зазначає, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 був власністю ОСОБА_6 , якому було виділено земельну ділянку для будівництва та відповідно ним було збудовано будинок, а як наслідок зареєстровано право власності. Після смерті ОСОБА_6 , спадщину було прийнято його дружиною ОСОБА_7 , синами ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Останні в свою чергу відмовилися від спадщини на користь матері - ОСОБА_7 .

ОСОБА_7 , прийнявши спадщину після смерті свого чоловіка, не оформила її та не отримала свідоцтво про право на спадщину. Після смерті ОСОБА_7 , спадщину прийняли, як спадкоємці першої черги, її сини ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , оскільки на дату смерті були зареєстровані зі спадкодавцем.

ОСОБА_3 вказує, що проти викладених позовних вимог, а також обґрунтування позовної заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заперечує, тому змушений звернутись із зустрічною позовною заявою.

Позивач вказує, що дійсно, на даний час ОСОБА_3 не проживає за своїм місцем реєстрації, оскільки після отриманої травми у результаті дорожньо-транспортної пригоди у 2007 році, він став проживати зі своєю цивільною дружиною. Але до 2007 року ОСОБА_3 постійно проживав за своїм місцем реєстрації, у будинку були його речі - телевізор, меблі, інструмент, одяг, посуд та все інше, що необхідно. За життя батьків ОСОБА_3 допомагав їм, купляв продукти, доглядав за будинком. Після отриманої травми ОСОБА_3 уражено опорно-руховий апарат та на підставі цього було встановлено інвалідність третьої групи.

Згідно статті 549 ЦК УРСР, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.

Беззаперечно позивачі за первісним позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4 , але обґрунтування того, що тільки ОСОБА_4 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_7 , як про те говорять позивачі за первісним позовом, не відповідає дійсності.

У відзиві на первісну позовну заяву викладено спростування щодо аргументів позивачів за первісною позовною заяву, зазначено обставини, які це спростовують.

Як зазначалося вище, ОСОБА_3 постійно проживав у будинку за адресою АДРЕСА_1 до 2007 року.

Так згідно до п. 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14.06.94 №18/5 «доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи........».

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу Української РСР, місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця (стаття 17 цього Кодексу), а якщо воно невідоме, - місцезнаходження майна або його основної частини.

Відповідно до ст. 548 Цивільного кодексу Української РСР, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу Української РСР Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.

ОСОБА_3 наполягає, що після смерті ОСОБА_7 , він зі своїм братом ОСОБА_4 зверталися до нотаріуса з питанням щодо оформлення спадщини та їм повідомив нотаріус, що оскільки вони були зареєстровані зі спадкодавцем, вони вважаються такими, що прийняли спадщину. Але після смерті ОСОБА_4 , звернувшись до нотаріальної контори стало відомо, що позивачі за первісним позовом звернулися до суду та мають на меті усунути спадкоємця ОСОБА_3 від спадщини після смерті ОСОБА_7 .

Таким чином ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були зареєстровані на дату смерті ОСОБА_7 разом з останньою та, як спадкоємці першої черги, прийняли спадщину. Тобто ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виконали вимоги встановлені статтею 549 ЦК УРСР, фактично вступивши в управління та володіння спадковим майном.

Беручи до уваги вищевикладене, а саме те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в силу ст. 549 ЦК УРСР фактично вступили в управління спадщиною після своєї матері ОСОБА_7 , є всі підстави для визнання права власності в порядку спадкування на 1/2 будинку за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 . До того ж, сам по собі факт спору та наявності судової справи з приводу даного об`єкта спадщини, вже унеможливлює видачу нотаріусом свідоцтва про право власності та єдиним можливим способом захисту свого порушеного права - винятково судовий.

У зв`язку з викладеним, позивач за зустрічною позовною заявою просив суд визнати за ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 (Паспорт серії НОМЕР_5 виданий Червонозаводським РВ УМВС України в Харківській області 19.02.2002, Ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 . Зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_11 на 1/2 частину домоволодіння з надвірними будівлями за адресою АДРЕСА_1 .

Рух справи.

Ухвалою судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 01.04.2020 (головуючий у справі - суддя Єжов В.А.) відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 01.04.2020 заяву про забезпечення позову задоволено частково.

Забезпечено позов шляхом заборони нотаріусам Першої Харківської міської державної нотаріальної контори вчиняти дії щодо видачі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , після померлої ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_7 , до набрання рішенням законної сили.

У задоволенні вимог про забезпечення позову шляхом накладення арешту на житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 - відмовлено.

Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 11.03.2021 прийнято до розгляду зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа Перша Харківська міськ а державна нотаріальна контора про визнання права власності в порядку спадкування за законом, та об`єднано в одне провадження з первісним позовом.

Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 06.04.2021 заяву про забезпечення доказів - задоволено

Витребувано від Першої Харківської державної нотаріальної контори (майдан Конституції 1, Палац праці, 7 під`їзд, 4 поверх, м. Харків, 61003) засвідчені належним чином копії спадкових справ: після померлого ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_12 , після померлої ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_7 , після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 .

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Полтави від 09.11.2022 (головуючий у справі - суддя Крючко Н.І.) прийняти до розгляду у порядку загального позовного провадження цивільну справу та призначено судове засідання.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 13.01.2023 передано цивільну справу № 646/1923/20 на розгляд до Червонозаводського районного суду м. Харкова.

Ухвалою судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 13.03.2023 (головуючий у справі - суддя Барабанова В.В.) прийнято цивільну справу до свого провадження у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 30.04.2024 клопотання представника відповідача - адвоката Мирошниченка М.П. про витребування доказів - задоволено.

Витребувано з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області відомості про розмір пенсії ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_11 та на дату смерті була зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 за період з 1998 року по дату смерті.

Витребувати з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області індивідуальні відомості про офіційне праце влаштування, розмір заробітної плати та розмір обов`язкових відрахувань за період з 1998 по 2002 рік відносно: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_13 (Ідентифікаційний номер: НОМЕР_4 . Паспорт серії НОМЕР_6 виданий Червонозаводським РВ УМВС України в Харківській області 11.02.2002. Зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ); ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_14 (Ідентифікаційний номер: НОМЕР_3 . Паспорт серії НОМЕР_7 виданий Червонозаводським РВ УМВС України в Харківській області 12.11.1998. Зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ); ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (Ідентифікаційний номер НОМЕР_2 . Паспорт серії НОМЕР_8 виданий Червонозаводським РВ УМВС України в Харківській області 11.02.2002. За життя був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ); ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (Ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 . Зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 )

Закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Відповідно до Закону України від 26 лютого 2025 року №4273-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменування місцевих загальних судів, з 25 квітня 2025 року Червонозаводський районний суд м. Харкова перейменовано на Основ`янський районний суд міста Харкова.

Позиція відповідача за первісною позовною заявою.

13.07.2020 від представника відповідача ОСОБА_3 , адвоката Крижановського М.В. надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено про таке.

Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є спадкоємцями померлого ОСОБА_4 та звернулися із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 . В свою чергу ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є спадкоємцями після смерті матері ОСОБА_7 , на користь якої відмовилися від прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_6 , якому належав на праві власності будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Дійсно ОСОБА_4 та ОСОБА_3 відмовилися від прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_6 на користь метрі ОСОБА_7 , але ОСОБА_3 впевнений, що після смерті матері ОСОБА_7 - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зверталися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини. У нотаріальній конторі їм повідомили, що оскільки вони були зареєстровані на день смерті разом із спадкодавцем, вони вважаються такими, що прийняли спадщину та заяву про прийняття спадщини їм не потрібно подавати до нотаріальної контори.

Беручи до уваги слова ОСОБА_3 про те, що вони звертилися до нотаріальної контори після смерті ОСОБА_7 , було направлено наступні адвокатські запити.

03.06.2020 було направлено адвокатський запит №АЗ-43 від 01.06.2020 до Шостої Харківської міської нотаріальної контори з проханням повідомити: Чи була заведена спадкова справа після смерті ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_15 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_16 ? Чи була прийнята відмова ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 від спадкування після смерті ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_15 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_16 ? Ким була прийнята спадщина та чи було отримано свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_15 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_16 ?

Підставою звернення саме до Шостої Харківської міської державної нотаріальної контори слугувало те, що ОСОБА_13 та ОСОБА_4 відмовлялися від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 саме у Шостій Харківській державній нотаріальній конторі.

Відповіддю Шостої Харківської державної нотаріальної контори від 09.06.2020 №1677/01-16 було відмовлено у наданні запитуваної інформації у зв`язку з тим, що адвокат не може отримувати відомості про вчинені нотаріальні дії.

03.06.2020 було направлено адвокатський запит №АЗ-46 від 01.06.2020 до Першої Харківської міської нотаріальної контори з проханням повідомити: Чи була заведена спадкова справа після смерті ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_15 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_16 ? Чи була прийнята відмова ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 від спадкування після смерті ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_15 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_16 ? Ким була прийнята спадщина та чи було отримано свідоцтво про право па спадщину після смерті ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_15 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_16 ? Чи була заведена спадкова справа після смерті ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_11 ? Ким була прийнята спадщина та чи було отримано свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_11 ?

Відповіддю Першої Харківської державної нотаріальної контори від 16.06.2020 №1527/0116 було відмовлено у наданні запитуваної інформації оскільки запитувана інформація становить нотаріальну таємницю та не може бути надана.

Оскільки, на адвокатські запити було відмовлено у надані запитуваної інформації є всі підстави для звернення до суду з клопотання про витребування доказів.

Загалом позовна заява обґрунтовується лише трьома аргументами, які вказуються майже у кожному її абзаці.

По-перше ОСОБА_3 начебто не проживав за своїм місце реєстрації - АДРЕСА_1 , але тільки не зрозуміло з якого року з 1983 року як зазначено у позовній заяві чи з 2001 року як вказується у доданих до позову додатках, а саме в акті від 18.03.2020 та довідки виданої Основ`янським ВП ГУ НП в Харківській області за результатами звернення ОСОБА_2 .

По-друге ОСОБА_3 начебто не піклувався про спадкодавця ОСОБА_7 яка потребувала догляду та фінансової підтримки через свою хворобу.

По-третє позивачі вважають, що оскільки ОСОБА_3 не проживав за своїм місцем реєстрації він не прийняв спадщину, а спадщину тільки прийняв ОСОБА_4 .

Отже, позивачі приходять до висновку, що оскільки ОСОБА_3 не проживав за своїм місцем реєстрації, не піклувався про спадкодавця - свою матір ОСОБА_7 , не утримував спадкове майно є всі підстави вважати, що спадщину прийняв тільки ОСОБА_4 , а ОСОБА_3 необхідно усунити від права на спадкування після смерті матері.

З такими твердженнями позивачів не можна погодитися виходячи з наступного.

Позивачі зазначають, що вони та ОСОБА_3 звернулися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , але ОСОБА_3 звернувся до нотаріальної контори з питань оформлення спадщини після смерті матері ОСОБА_7 .

ОСОБА_3 вважається таким, що прийняв спадщину, оскільки на момент смерті ОСОБА_7 , він проживав та був зареєстрований за однією адресою зі спадкодавцем, як і ОСОБА_4 . Як зазначають позивачі у позовній заяві: «За життя своєї матері, останній, ОСОБА_3 ухилявся від виконання покладених на нього обов`язків по утриманню спадкодавця. Він не допомагав їй матеріально, не забезпечував їжею та одягом, не надав будь якої підтримки для утримання спадкового майна, яке у неї залишилося після смерті чоловіка та в силу ст. 528 Цивільного кодексу Української РСР, який діяв на той час, не має право стати спадкоємцем ні за законом, ні за заповітом.»

Згідно пунктів 4, 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким зі спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Оскільки ОСОБА_7 померла задовго до набрання чинності ЦК України (від 2004 року), то до правовідносин пов`язаних із спадкуванням за ними підлягають застосуванню приписи ЦК УРСР (від 1963 року).

Згідно статті 528 ЦК УРСР не мають права стати спадкоємцями ні за законом, ні за заповітом особи, які навмисно позбавили життя спадкодавця або кого-небудь з спадкоємців або зробили замах на їх життя. Не мають права стати спадкоємцями за законом батьки після дітей, у відношенні яких вони позбавлені батьківських прав і не були поновлені в цих правах на момент відкритія спадщини, а також батьки і повнолітні діти, що злісно ухилялися від виконання покладених на них в силу закону обов`язків по утриманню спадкодавця, якщо ці обставини підтверджені в судовому порядку. Правила цієї статті застосовуються також і до права на заповідальний відказ (стаття 538 цього Кодексу).

З даної норми вбачається, що усунення особи від права на спадкування за законом можливо лише при наявності доказів злісного ухилення від виконання обов`язків, покладених за законом, щодо утримання спадкодавця. Тобто, слід встановити факт умисного систематичного ухилення від надання утримання незважаючи на зобов`язання особи здійснювати утримання та п попередження про необхідність надання такого утримання.

Окрім того, позивачем повинно бути доведено, що саме спадкодавець перебував у безпорадному стані та потребу внаслідок цього допомоги.

Позивачі майже у кожному абзаці вказають, що ОСОБА_3 постійно не проживав за своїм місцем реєстрації та у зв`язку з цим не прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_7 . Такі твердження позивачів є надуманими та не відповідають дійсності. Оскільки позивачами не доводиться, жодним належним доказом той факт, що на час смерті ОСОБА_7 . ОСОБА_3 не проживав за місцем реєстрації. Так, наданий акт від 18.03.2020, який підписаний сусідами можливо поставити під сумнів, оскільки у ньому є не зрозумілим саме з якого часу не проживає ОСОБА_3 з 1983 року чи то з 2001 року. Слід також звернути увагу, що у ньому зазначено комісію з 4 членів, а підписало акт 5 осіб. Окрім того, в акті вказана ОСОБА_14 ІНФОРМАЦІЯ_17 , але постає питання як вона може засвідчувати, що ОСОБА_3 не проживає за місцем реєстрації з 1983 року. Також у акті зазначається, що при огляді не виявлено особистих речей, але не вказано чиїх саме речей. Як взагалі можливо констатувати факт відсутності речей у 2020 році станом на 1983 рік чи на 2001 рік. Окрім того, зазначений акт взагалі не передбачений чинним законодавством, а тому можливо дійти до висновку, що акт який надається позивачами є неналежним та не допустимим доказом.

Дійсно, на даний час ОСОБА_3 не проживає за своїм місцем реєстрації, оскільки після отриманої травми у результаті дорожньо-транспортної пригоди у 2007 році він почав проживати зі своєю цивільною дружиною. Але до 2007 році ОСОБА_3 постійно проживав за своїм місцем реєстрації, у будинку були його речі - телевізор, меблі, інструмент, одяг, посуд та все інше, що необхідно. Вже після смерті ОСОБА_4 , ОСОБА_2 вивіз усі речі ОСОБА_3 , а деякі взагалі викинув на смітник, до будинку у якому постійно проживає за адресою: АДРЕСА_5 .

Окремо слід звернути увагу на те, що позивач ОСОБА_2 хоча і зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , але фактично проживає у будинку ОСОБА_1 адресою: АДРЕСА_5 .

У підтвердження вказаного 03.06.2020 було направлено адвокатський запит №АЗ- 44 від 01.06.2020 до Рокитненської сільської ради Ново-Водолазького району Харківської області з проханням повідомити інформацію: Чи проживав/проживає ОСОБА_3 у домоволодінні на території Рокитненської сільської ради за адресою: АДРЕСА_5 ? Якщо проживав/проживає зазначити з якого по який час проживав/проживає. Хто на даний час проживає у домоволодінні на території Рокитненської сільської ради за адресою: АДРЕСА_5 та з якого часу.

Відповіддю Рокитненської сільської ради №02-12/407 від 11.06.2020 було повідомлено, що будинок за адресою АДРЕСА_5 використовується як дача, на даний час у будинку ніхто не зареєстрований та не проживає, а відомостей щодо проживання у будинку ОСОБА_3 рада не має.

В той же час позивачі долучають довідку від 02.11.2017 №528 та від 25.10.2018 №914, видані виконавчим комітетом Рокитненської сільської ради Ново-Водолазького району Харківської області. У довідці від 02.11.2017 №528 вказується, що ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 постійно проживають з березня по листопад 2017 року у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_5 . У довідці від 25.10.2018 №914 вказується, що ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 постійно проживають з квітня по листопад 2018 року у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_5 .

Зазначене у довідках, що ОСОБА_3 проживав у вказаному домоволодінні зокрема спростовуються також довідкою від 14.04.2020 №ОКМС-39-03-52/12, виданою виробничим підрозділом «Основ`янська колійна машинна станція» регіональної філії «Південна залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». З вказаної довідки вбачається, що ОСОБА_3 працював у період часу з 02.01.2017 по 29.09.2018. Тобто ОСОБА_3 не міг проживати у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_5 у 2017 та 2018 році.

З отриманої відповіді сільської ради постає питання, як позивачі отримали довідки про нібито проживання ОСОБА_3 у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_5 . Навпаки, у зазначеному домоволодіння проживає відповідач ОСОБА_2 . Хоча актом, який додано до відповіді сільської ради, не встановлено проживання у домоволодінні та взагалі вказано, що відсутні речі які б свідчили про постійне проживання. Але в той же час з веб-сайту Судова влада України стало відомо, що ОСОБА_2 є відповідачем по справі №631/543/19 та з ухвали про відкриття провадження по зазначеній справи від 20.06.2019 вбачається, що 19.06.2019 року за вхідним № 4292/19-вх у порядку, передбаченому частиною 7 статті 187 Цивільного процесуального кодексу України, отримано інформацію про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача Вказане підтверджується роздруківкою з веб-сайту Судова влада України з розділу стан розгляду справ та роздруківкою ухвали Нововодолазького районного суду Харківської області від 20.06.2019 по справі №631/543/19.

Тобто ОСОБА_2 фактично мешкає у Нововодолазькому районні Харківської області.

За життя батьків ОСОБА_3 допомагав їм, купляв продукти, доглядав за будинком. Після отриманої травми ОСОБА_3 уражено опорно-руховий апарат та на підставі цього було встановлено інвалідність третьої групи.

Згідно статті 549 ЦК УРСР, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.

У позовній заяві з посиланням на вказану статтю обґрунтовується, що оскільки ОСОБА_3 не проживав за місцем реєстрації, останній не прийняв спадщину, а спадщину після смерті матері прийняв тільки ОСОБА_4 , оскільки він фактично вступив в управління та володінням. У підтвердження у позові зазначають наступне: «Фактично наш померлий батько, та чоловік ОСОБА_4 , вступив в управління та володіння майном після померлої ОСОБА_7 та є її єдиним спадкоємцем першої черги відповідно до ст. 529 Цивільного кодексу Української РСР, про що свідчать численні квитанції про оплату комунальних послуг, договори про надання комунальних послуг, вивіз сміття, надання послуг з електропостачання, заміни вікон, утримання будинку, ремонтних робіт та іншого, але також не встиг оформити її юридично. Разом з ним фактично вступили в управляння та володіння майном і дружина ОСОБА_15 та син ОСОБА_2 , які постійно проживали за адресою АДРЕСА_1 . Після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ми прийняли спадщину та подали до нотаріальної контори заяви про відкриття спадщини, про що свідчить витяг про реєстрацію в спадковому реєстрі за номером у нотаріуса 57/2020. На момент смерті ОСОБА_4 постійно був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_4 заповіт при житті не складав.»

Беззаперечно, позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4 , але обґрунтування, того, що тільки ОСОБА_4 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_7 як про те говорять позивачі - не відповідає дійсності.

У позові вказують, що ОСОБА_4 прийняв спадщину про, що свідчать: «численні квитанції про оплату комунальних послуг, договори про надання комунальних послуг, вивіз сміття, надання послуг з електропостачання, заміни вікон, утримання будинку, ремонтних робіт та іншого, але також не встиг оформити її юридично.» до первісного позову долучено багато квитанцій про сплату комунальних послуг, купівлі будівельних матеріалів, договори про надання комунальних послуг, але надані копії зазначених документів жодним чином не підтверджують того, що одразу після смерті ОСОБА_7 саме ОСОБА_4 прийняв спадщину та фактично вступив в управляння та володіння спадковим майно, виходячи з наступного.

Так, з доданого до позовної заяви рахунку заборгованості за вивезення побутових відходів ТОВ «Харків Екоресурс» вбачається, що рахунок оформлений на ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 та розрахунок заборгованості починається з січня 2013 року.

З акту від 22.01.2015 вбачається, що домоволодіння підключено до водопостачання та було зроблена повірка лічильника холодної води. Зазначений акт датовано 2015 роком, а копія договору про надання послуг з постачання холодної води датується 30.10.2014.

Потім до позовної заяви додано акт опломбування засобів обліку №4-7118/344 від 26.10.2015, електроенергії. З даного акту вбачається, що особовий рахунок не був переоформлений до кінця 2015 року обліковується за ОСОБА_7 , а переоформлення відбулося лише 27.10.2015, що вбачається з договору про користування електричною енергією №7/213.

З типового договору про надання населенню послуг з газопостачання від 13.10.2011 вбачається, що особовий рахунок обліковується за ОСОБА_4 .

Таким чином можливо говорити, що усі комунальні послуги надавалися за старими договорами з комунальними службами та лише через п`ятнадцять років після смерті ОСОБА_7 деякі з них були переоформленні.

З наданих копій фіскальних чеків з придбання будівельних матеріалів не вбачається, що придбані будівельні матеріали були витрачені на покращення будинку. Навіть якщо вони були використанні для покращення будинку, це покрашення та поточний ремонт будинку відбулися через п`ятнадцять років після смерті ОСОБА_7 .

З приводу платіжних квитанцій за комунальні послуги слід зазначити наступне.

На більшості квитанціях вказується, що платником є ОСОБА_7 або зазначається прізвище « ОСОБА_16 ». Тобто після смерті ОСОБА_7 переоформленням договорів з комунальними службами не було здійснено та говорити про те як вказують позивачі, що ОСОБА_4 вступив у фактичне управління та володіння майно не можна. Оскільки, якщо позивачі вважають, що ОСОБА_4 вступив в управління та володіння майном, останній принаймні повинен був переоформити особисті рахунки на комунальні послуги. А про те, що нібито ОСОБА_4 здійснював ремонтні роботи у підтвердження чого позивачами надаються квитанції також не можна вважати таким, що підтверджує фактичний вступ в управління та володіння майном. Окрім того, слід звернути увагу, що позивачами надано квитанцію про сплату комунальних послуг взагалі на інше прізвище - ОСОБА_17 .

З приводу того, що після смерті ОСОБА_7 фактично прийняв спадщину лише ОСОБА_4 , то це не відповідає дійсності, оскільки після смерті ОСОБА_7 , спадщину також прийняв ОСОБА_3 .

Твердження позивачів про те, що ОСОБА_4 фінансово забезпечував свою покійну матір не відповідають дійсності. ОСОБА_7 отримувала на той час достатню пенсію та мала можливість сама себе забезпечити. Окрім того, станом на 2000-2001 роки ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не мали стабільного доходу.

У спростування зазначеного у позовній заяві представником ОСОБА_3 було направлено наступні адвокатські запити.

03.06.2020 було надіслано адвокатський запит №АЗ-45 від 01.06.2020 до Слобідського відділу обслуговування громадян м. Харкова з проханням повідомити розмір пенсії ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_11 та на дату смерті була зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 за період з 1998 року по дату смерті.

Відповіддю Головного управління 11ФУ в Харківській області №2000-0218-8/32697 від 10.06.2020 було відмовлено у наданні запитуваної інформації, оскільки запитувана інформація є конфіденційною.

Окрім того, 03.06.2020 було надіслано адвокатський запит №АЗ-49 від 03.06.2020 до Слобідського відділу обслуговування громадян м. Харкова з проханням надати індивідуальні відомості про період офіційного праце влаштування, розмір заробітної плати та розмір обов`язкових відрахувань відносно; ОСОБА_1 ОСОБА_2 , ОСОБА_4 .

Відповіддю Головного управління ПФУ в Харківській області №2000-0603-8/31676 від 09.06.2020 було відмовлено у наданні запитуваної інформації, оскільки запитувана інформація є з обмеженим доступом а тому не має підстав у її наданні.

Оскільки у наданні запитуваної інформації було відмовлено, разом з даним відзивом подається клопотання про витребування доказів.

Посилання позивачів на те, що ОСОБА_7 потребувала сторонньої допомоги та піклування, також не відповідає дійсності.

ОСОБА_7 потрапила до відомчої залізничної лікарні Укрзалізниці за адресою: м. Харків, вул. Файєрбаха, 13. Була доставлена бригадою швидкої медичної допомоги 14.07.2001 о 09:20, як учасник ВВВ та пенсіонер залізничного транспорту. До моменту, як ОСОБА_7 потрапила до лікарні, остання мала можливість та сили сама про себе піклуватися. ОСОБА_7 померла у лікарні 17.07.2001. Зазначене підтверджується відповіддю на адвокатський запит №АЗ-50 від 05.06.2020, наданою Харківською клінічною лікарнею на залізничному транспорті №2 філії «Центр охорони здоров`я» акціонерного товариства «Українська залізниця» від 15.06.2020.

Твердження позивачки ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_7 померла у неї «на руках» є нісенітним. ОСОБА_7 та ОСОБА_1 протягом часу мешкання в одному будинку, постійно сварилися, не мали спільної мови та майже не спілкувалися.

Дійсно, похованням ОСОБА_7 займався ОСОБА_4 , але кошти на поховання у рівній частині надавалися ОСОБА_3 . Про отримані кошти у ОСОБА_8 у борг на поховання - ОСОБА_3 нічого не відомо та зі слів ОСОБА_4 коштів на поховання вистачало без боргових зобов`язань.

У спростування викладеного у позові також подається заява про виклик свідків.

Вище зазначалося, що позивачі стверджують про те, що ОСОБА_3 не мешкає за своїм місцем реєстрації з 1983 року, а тому не прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_7 .

Так, згідно до п. 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14.06.94 №18/5 «доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи».

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу Української РСР, місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця (стаття 17 цього Кодексу), а якщо воно невідоме, - місцезнаходження майна або його основної частини.

Відповідно до ст. 548 Цивільного кодексу Української РСР, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу Української РСР, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Особи, для яких право спадкування виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були зареєстровані на дату смерті ОСОБА_7 разом з останньою та як спадкоємці першої черги прийняли спадщину. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виконали вимоги, встановлені статтею 549 ЦК УРСР фактично вступивши в управління та володіння спадковим майном.

В той же час позивачі просять суд усунити від спадкування ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_11 .

Як було зазначено вище, оскільки відкриття та прийняття спадщини відбулось до 2004 року, для вирішення спірних правовідносин необхідно застосовувати положення ЦК УРСР, який був чинним на той час.

Статтею 528 ЦК УРСР визначено усунення від спадкування.

Так, не мають права стати спадкоємцями ні за законом, ні за заповітом особи, які навмисно позбавили життя спадкодавця або кого-небудь з спадкоємців або зробили замах на їх життя. Не мають права стати спадкоємцями за законом батьки після дітей, у відношенні яких вони позбавлені батьківських прав і не були поновлені в цих правах на момент відкриття спадщини, а також батьки і повнолітні діти, що злісно ухилялися від виконання покладених на них в силу закону обов`язків по утриманню спадкодавця, якщо ці обставини підтверджені в судовому порядку. Правила цієї статті застосовуються також і до права на заповідальний відказ (стаття 538 цього Кодексу).

Виходячи із смислу ч. 2 ст. 528 ЦК УРСР особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо у судовому порядку буде встановлено, що вона ухилялася від виконання покладеного на нього в силу закону обов`язків по утриманню спадкодавця.

З даної норми вбачається, що усунення особи від права на спадкування за законом можливо лише при наявності доказів злісного ухилення від виконання обов`язків, покладених за законом, щодо утримання спадкодавця. Тобто, слід встановити факт умисного систематичного ухилення від надання утримання незважаючи на зобов`язання особи здійснювати утримання та її попередження про необхідність надання такого утримання. Як роз`яснив Пленуму Верховного Суду України в п. 6 постанови №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» під безпорадним станом слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду та піклування.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто, ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.

Для постановлення рішення про усунення від спадкування у справі, повинні бути надані належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що спадкодавець потребував допомоги відповідача, останній мав можливість її надати, проте ухилявся від обов`язку щодо її надання.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю. Тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Крім цього, підлягає з`ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.

Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно ч. 2 ст. 528 ЦК УРСР має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання, перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Як вбачається з позовної заяви та доданих до неї документів, належних та допустимих доказів тому, що спадкодавець знаходився у безпорадному стані і проживаючи у сім`ї позивача потребували допомоги відповідача, як і те, що останній був у змозі таку допомогу надавати, позивачами не надано.

Також необхідно зазначити з приводу строку позовної давності.

Згідно статті 72 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Аналогічна норма міститься у статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У діючому ЦК України а саме у статті 256 надається визначення позовної давності - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Таким чином особа може звернутися з позовною заявою за захистом своїх порушених прав протягом трьох років з моменту коли особа дізналася про порушення свого права.

Беручи до уваги те, шо позивачі стверджують про те, що ОСОБА_3 не проживає за своїм місцем реєстрації з 1983 року у позивачів, а також у ОСОБА_4 з 2001 року виникло право на звернення до суду з позовною заявою про усунення ОСОБА_3 від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 .

Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем, (постанова великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14- 96цс18).

Тобто взявши до уваги викладене у позовній заяві ОСОБА_4 правонаступниками якого є позивачі, вважаючи, що відбулося порушення права, майже протягом двадцяти років не зверталися до суду за захистом своїх порушених прав.

У зв`язку з викладеним, відповідач просив відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у повному обсязі.

Позиція відповідача за зустрічною позовною заявою.

06.04.2021 від представників відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , адвокатів Юшко Т.Г. та Куц Ю.В. надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено про таке.

У відповідності до ст. 191 ЦПК України відповідач має право надати відзив на позовну заяву.

Позивачі по справі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 надають відзив на зустрічну позовну заяву подану ОСОБА_3 та які є відповідачами по зустрічному позову.

Відповідачі по зустрічній позовній заяві ОСОБА_1 , ОСОБА_2 поданої ОСОБА_3 , третя особа перша Харківська міська державна нотаріальна контора про визнання права власності в порядку спадкування вказану зустрічну позовну заяву не підтримують у повному обсязі та заперечують проти її задоволення.

Оскільки, дана зустрічна позовна заява подана до суду в супереч вимог законодавства, який діяв на час смерті спадкодавця щодо такої категорії справ, з порушенням строків, та викладені в ній обставини не спростовують вимоги викладені у первісній позовній заяві. Зустрічна позовна заява ОСОБА_3 не обґрунтована належними та допустимими доказами, оскільки обставини справи викладені у зустрічній позовній заяві не підтверджені певними засобами доказування, якими за законом мають бути підтверджені. Під час звернення до судової установи кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень та надати докази.

Зустрічна позовна заява подана ОСОБА_3 ґрунтується на припущеннях та не підтверджена належними та допустимими доказами, а докази, надані до зустрічної позовної заяви, навпаки спростовують викладені в ній обставини, тому її вимоги не підлягають задоволенню.

На даний час відбувається підготовче судове засідання, та учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень та несе ризик настання наслідків пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Позивачі по справі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 після того, як сторонами та іншими учасниками справи будуть надані до суду всі докази по справі, нададуть додатково пояснення щодо заперечень по зустрічній позовні заяві.

Позиція третьої особи.

Перша Харківська міська державна нотаріальна контора звернулася до суду із заявою, в якій просила розгляд справи проводити за відсутності третьої особи, щодо вирішення позовних вимог, покладалися на розсуд суду.

Позивачі та представник позивачів у судовому засіданні на задоволенні позовних вимог наполягали, у задоволенні зустрічного позову просили відмовити.

Відповідач та представник відповідача проти первісного позову заперечували у повному обсязі, у його задоволенні просили відмовити, зустрічну позовну заяву підтримали, просили її задовольнити

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про його час та місце повідомлявся своєчасно та належним чином.

Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов до такого висновку.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України, за змістом частин 1,2 якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13 ЦПК України).

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 був власністю ОСОБА_6 , якому було виділено земельну ділянку для будівництва та відповідно ним було збудовано будинок, а як наслідок зареєстровано право власності.

Будинок за адресою АДРЕСА_1 , який є спадковим майном, було побудовано ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_18 , батьками померлого ОСОБА_4 та відповідача по справі ОСОБА_3 .

Житловий будинок було побудовано у 1959 році на земельній ділянці, яка була надана ОСОБА_6 на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку.

Житловий будинок з надвірними будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на праві власності належить ОСОБА_6 , який набув право власності на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку від 20.06.1958, посвідчений 09.07.1958 Шостою Харківською державною нотаріальною конторою, р. №5177, що підтверджується договором від 06 квітня 1959р. Відповідно до реєстраційного посвідчення, виданого ХМБТІ підтверджується, що житловий будинок по АДРЕСА_1 у цілому зареєстрований за ОСОБА_6 на праві особистої власності на підставі договору безстрокового користування земельною ділянкою та записано в реєстраційну книгу під реєстром № 48100 5 жовтня 1977 року.

Після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, що видане 10.09.2019 Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіальної управління юстиції у Харківській області, спадщину фактично прийняла його дружина ОСОБА_7 , а їхні діти ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , відмовилися від спадщини, та їх відмова прийнята нотаріусом Шостої Харківської державної нотаріальної контори. Вказане підтверджується матеріалами спадкової справи №57/1998 після ОСОБА_6 .

Дружина ОСОБА_6 - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , мати ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_8 , про що свідчить свідоцтво про смерть видане Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Після її смерті відкрито спадкову справу №62/2020.

ОСОБА_7 , прийнявши спадщину після смерті свого чоловіка, не оформила її та не отримала свідоцтво про право на спадщину, вказане підтверджується матеріалами спадкової справи №62/2020 після смерті ОСОБА_7 .

Після смерті ОСОБА_7 спадщину прийняли, як спадкоємці першої черги, її сини ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , оскільки на дату смерті були зареєстровані зі спадкодавцем.

Із заявою по прийняття спадщини після померлої матері, звернувся ОСОБА_3

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є спадкоємцями померлого ОСОБА_4 та звернулися із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 . В свою чергу ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є спадкоємцями після смерті матері ОСОБА_7 , на користь якої відмовилися від прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_6 , якому належав на праві власності будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказані обставини на заперечуються сторонами та підтверджуються відповідними матеріалами справи.

Під час судового розгляду допитано свідків.

В судовому засіданні 26.03.2025 свідок ОСОБА_18 пояснив, що він є сусідом і з дитинства знає відповідача. З 1983 року не проживав за вказаною адресою. Свідок вказав, що ОСОБА_11 займався утепленням вікон за зазначеною адресою ( АДРЕСА_1 за місцем проживання батьків). Зазначає, що ОСОБА_19 , мати відповідача і позивача, вона мешкала за цією адресою до 2001 року, свідок спілкувався з нею як сусід. Чи надавав допомогу відповідач матері, свідок не знає і не бачив, приходив до матері не часто, коли приходив, чув його розмови з матір`ю.

Свідок зазначив, що зовнішній ремонт будинку був після смерті матері, в будинку проживав ОСОБА_20 , ОСОБА_21 і ОСОБА_22 , хто поховав матір, свідок не знає, але думає, що ОСОБА_21 , він готував як повар, вони доглядали за двором, городом. Вказав, що бачив як ОСОБА_23 приходив, проте не бачив, що він щось робив у дворі. Свідок також вказав, що у ОСОБА_21 були гарні відносини з батьками, а ОСОБА_24 сварився з батьками, з якого приводу, свідок сказати не може.

В судовому засіданні 01.05.2025 свідок ОСОБА_25 пояснив, що з дитинства знайомий з сусідами ( ОСОБА_16 ). Зазначив, що ОСОБА_24 давно не проживає по АДРЕСА_1 , після того одружився, до батьків навідувався, 30 років не проживає постійно за адресою батьків. Свідок вказав, що з ОСОБА_7 , матір`ю ОСОБА_26 , гарно знайомий, був вхожий до сім`ї. Свідок не може повідомити, чи надавав ОСОБА_24 батькам допомогу. Молодший брат ( ОСОБА_2 ) надавав допомогу батькам.

Крім того, свідок показав, що ОСОБА_26 не возив матір до лікарні, їжу не готував. Ремонт в будинку батьків не робив. Молодший брат «Льоня» був кухарем, готував їжу батькам і забезпечував їх старість. Брат помер у вересні, 5 років тому.

ОСОБА_3 допомогу матері не надавав, до матері приїздив нечасто.

Щодо показів свідка ОСОБА_27 слід вказати наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 90 ЦПК України якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані. За відсутності можливості допитати особу, яка надала первинне повідомлення, показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами цього Кодексу.

Згідно із ч. 3,5,6, 14 ст. 230 ЦПК України перед допитом свідка головуючий встановлює його особу, вік, рід занять, місце проживання і стосунки зі сторонами та іншими учасниками справи, роз`яснює його права і з`ясовує, чи не відмовляється свідок із встановлених законом підстав від давання показань.

Якщо перешкод для допиту свідка не встановлено, головуючий під розписку попереджає свідка про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і відмову від давання показань та приводить його до присяги: "Я, (ім`я, по батькові, прізвище), присягаю говорити правду, нічого не приховуючи і не спотворюючи".

Текст присяги підписується свідком. Підписаний свідком текст присяги та розписка приєднуються до справи.

Свідок, який не може прибути у судове засідання внаслідок хвороби, старості, інвалідності або з інших поважних причин, допитується судом у місці його проживання (перебування).

Покази свідка ОСОБА_27 , що викладені в письмових поясненнях від 16.12.2025 та подані до суду, суд не приймає, оскільки вони подані в поза процесуальний порядок, зокрема через те, що учасники справи (наприклад, інша сторона) позбавлені права поставити свідку запитання безпосередньо в суді. Крім того, якщо свідок не був приведений до присяги та не попереджений судом про кримінальну відповідальність, його письмова заява вважається недопустимим доказом.

Застосовані норми права.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу Української РСР, місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця (стаття 17 цього Кодексу), а якщо воно невідоме, - місцезнаходження майна або його основної частини.

Згідно статті 528 ЦК УРСР не мають права стати спадкоємцями ні за законом, ні за заповітом особи, які навмисно позбавили життя спадкодавця або кого-небудь з

спадкоємців або зробили замах на їх життя. Не мають права стати спадкоємцями за

законом батьки після дітей, у відношенні яких вони позбавлені батьківських прав і не

були поновлені в цих правах на момент відкриття спадщини, а також батьки і повнолітні

діти, що злісно ухилялися від виконання покладених на них в силу закону обов`язків по

утриманню спадкодавця, якщо ці обставини підтверджені в судовому порядку. Правила

цієї статті застосовуються також і до права на заповідальний відказ (стаття 538 цього

Кодексу).

Відповідно до ст. 548 Цивільного кодексу Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженням.

Згідно статті 549 ЦК УРСР, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Згідно до п. 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14.06.94 року №18/5 «доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи».

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу Української РСР, вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього кодексу).

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. (статті 1216,1217 ЦК України)

Відповідно до ч. 1 ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч.2.ст.1225 ЦК України до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.

Відповідно до ст. 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1262 ЦК України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення.

Системне тлумачення положень статей 1258, 1259 та інших положень книги 6 ЦК України дозволяє стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції як «одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) та «зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом». «Одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) стосується другої - п`ятої черг і пов`язується із такими негативними юридичними фактами як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини.

На «зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом» в межах певної черги впливають так юридичні факти як: зміна черговості на підставі договору або рішення суду (стаття 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (стаття 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (частина друга статті 1274 ЦК України); спадкова трансмісія (стаття 1276 ЦК України); збереження правового зв`язку при усиновленні (частина третя статті 1260 ЦК України). Зміна суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом стосується першої - п`ятої черги.

Відповідно до ст. 1276 ЦК України якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов`язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія).

Згідно роз`яснень викладених в п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилась не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі, коли спадщина, яка відкрилась до набуття чинності ЦК і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст. 524 ЦК УРСР (чинної на час виникнення спірних правовідносин) спадкування здійснюється за законом і за заповітом.

Нормами статей 548, 549 ЦК УРСР визначено, що для прийняття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв, не допускається прийняття спадщини під умовою або застереженням. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Статтями 529, 530 ЦК УРСР встановлено черги спадкоємців за законом, а саме, спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Згідно ст. 16 ЦК України - кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права, одним із способів якого є визнання права.

Умовою переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі квартиру, є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

У постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 305/235/17 (провадження № 61-11869св 19) зазначено, що фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідної місцевої державної адміністрації чи органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним; довідка державної податкової служби або страховика чи іншого органу про те, що спадкоємець після відкриття спадщини сплачував податки або страхові платежі з обов`язкового страхування; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який підтверджує, що спадкоємець був постійно прописаний (зареєстрований) у спадковому будинку (квартирі); інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Статтями 1268 та 1269 ЦК України презюмується, що коли спадкоємець постійно проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, то він вважається таким, що прийняв спадщину, якщо не заявив про відмову від неї протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу. При цьому незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є власником із часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку. Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном. У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають із часу відкриття спадщини (постанова ВС від 22.03.2023 у справі № 463/6829/21-ц, від 02.09.2020 у справі 522/19969/16-ц).

Відповідно до ч. 2 ст. 1224 ЦК України не мають права на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині.

Відповідно до постанови від 1 травня 2024 року у справі № 369/8751/20 Верховний суд сформував наступну правову позицію.

Частиною третьою статті 1224 ЦК України передбачено, що не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

Частиною п`ятою статті 1224 ЦК України передбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності у сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Вказані висновки викладено Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 712/4709/15, від 04 березня 2019 року у справі № 321/1573/17, від 17 липня 2019 року у справі № 676/5086/15-ц, від 02 лютого 2022 року у справі № 706/445/20, від 31 травня 2022 року у справі № 323/288/21, від 16 березня 2023 року у справі № 185/6281/21, від 26 червня 2023 року у справі № 466/6613/20.

Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за позовом заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому необхідно враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов`язку.

Ухилення від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій (постанова Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15 та від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Мотиви, з яких виходить суд при прийнятті рішення.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_28 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка була єдиною спадкоємицею померлого ОСОБА_6 , померла ІНФОРМАЦІЯ_8 . Остання звернулася із заявою про прийняття спадщини після померлого чоловіка, проте не оформила її у встановленому законом порядку. ЇЇ спадкоємцями є сини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті матері із заявою про прийняття спадщини звернувся ОСОБА_3 . Спадкоємцями, що звернулися після смерті ОСОБА_4 є його дружина ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Крім того, із заявою про прийняття спадщини після смерті рідного брата є ОСОБА_3 .

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримали свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , по частині спадкового майна, що залишилось після померлого батька та чоловіка, окрім будинку за адресою АДРЕСА_1 .

Будинок, за адресою АДРЕСА_1 , який є спадковим майном було побудовано ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_18 , батьками померлого ОСОБА_4 та відповідача по справі ОСОБА_3 .

З матеріалів, наданих на запит суду за спадковими справами ОСОБА_6 , ОСОБА_28 , ОСОБА_4 вбачається, що згідно інформації наданої заявниками, батьку спадкодавця - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_19 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_7 , належить на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1 , на підтвердження чого заявниками було надано договір про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності, з кількістю кімнат від однієї до п`яти включно, посвідчений 09.07.1958 Шостою міською державною нотаріальною конторою м. Харкова, зареєстрований в реєстр. за № 5177, зареєстрований у Харківському міському бюро технічної інвентаризації 05.10.1977, записаний в реєстрову книгу за № 48100, на ім`я власника - ОСОБА_6 .

Згідно матеріалів спадкової справи №57/1998, заведеної до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_7 батька спадкодавця ( ОСОБА_4 ) - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що постійно проживав за адресою: АДРЕСА_1 , із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори звернулася - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (за текстом заяви - дружина спадкодавця), заява зареєстрована в книзі обліку та реєстрації спадкових справ за №1054 від 10.12.1998. Також в матеріалах спадкової справи знаходяться заяви ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , синів спадкодавця, про відмову від спадщини на користь їхньої матері - ОСОБА_7 , які було зареєстровано в книзі обліку та реєстрації спадкових справ за №1074 та №1075 від 17.12.1998 року відповідно.

За даними матеріалів спадкової справи №62/2020, заведеної до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_8 - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , що постійно проживала за адресою: АДРЕСА_1 , із заявою про фактичне прийняття спадщини (у зв`язку з тим, що на час прийняття спадщини проживав та був зареєстрований із спадкоємицею) та видачею в подальшому після представлення всіх необхідних документів свідоцтва про право на спадщину звернувся син померлої - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , заяву було зареєстровано в книзі обліку та реєстрації спадкових справа за №143 від 04.02.2020. За даними будинкової книги для реєстрації громадян за адресою: АДРЕСА_1 , за вказаною адресою з 22.06.1983 був також зареєстрований і інший син спадкодавці - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що також свідчий про прийняття ним спадщини.

Разом з тим, на підтвердження родинних відносин ОСОБА_7 з ОСОБА_6 нотаріальній конторі було надано Свідоцтво про одруження ОСОБА_6 (рос. мовою - ОСОБА_29 ) ІНФОРМАЦІЯ_19 та ОСОБА_30 (рос. мовою - ОСОБА_31 ) ІНФОРМАЦІЯ_18 , видане ІІ Андріївським бюро ЗАГС 02.12.1954, серія НОМЕР_9 (належним чином засвідчена копія свідоцтва про одруження знаходиться у матеріалах спадкової справи №57/1998, заведеної до майна ОСОБА_6 ).

Згідно повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть від 03 лютого 2020 року за №00025452884, отриманого державним нотаріусом в порядку безпосереднього доступу, на ім`я ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_19 . У повторному Свідоцтві про смерть ОСОБА_6 , виданому 26.02.2020 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, серія НОМЕР_10 , у графі «дата народження» зазначено : « ІНФОРМАЦІЯ_19 », дата смерті вказана - ІНФОРМАЦІЯ_16 .

Тобто на даний час не доведено факту родинних відносин між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , а саме, що вони є чоловіком та дружиною.

Підставою для відмови у вчиненні нотаріальних дій від 15.06.2021 № 1792/02-31 за заявами ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_13 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_14 є те, що заявниками не поданий повний пакет документів, що дозволяють чітко визначити склад спадкового майна та стверджувати родинний зв`язок спадкодавці - ОСОБА_7 зі спадкодавцем - ОСОБА_6 , якому належить на праві власності житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_1 , тобто документів, які необхідні для вчинення нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом.

Також в матеріалах нотаріальної контори знаходяться відомості про те, що 01.04.2020 Червонозаводським районним судом м. Харкова відкрито провадження у справі №646/1923/20 та ухвалою суду від 01.04.2020 у вказаній справі про забезпечення позову, було заборонено нотаріусам Першої Харківської міської державної нотаріальної контори вчиняти дій щодо видачі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , після померлої ОСОБА_7 . Тому на теперішній час існує спір про право до майно померлої ОСОБА_7 між її сином та спадкодавцями другого сина, що не дозволяє з безспірністю визначити коло спадкоємців до майна померлої та склад спадкового майна.

Відомості та підтверджуючі документи щодо факту відмови ОСОБА_3 у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину в матеріалах спадкових справ та цивільної справи відсутні.

Щодо первісного позову в частині вимог про усунення від права спадкування.

Покази свідків ОСОБА_18 та ОСОБА_32 свідчать про те, що один із синів - ОСОБА_4 здійснював постійний догляд за матір`ю, допомагав по господарству, забезпечував медичний догляд.

Водночас із показань вказаних свідків вбачається, що інший син - ОСОБА_3 також інколи приїжджав до батьків, при цьому інформації, чи надавав останній батькам допомогу, свідки не зазначили.

Таким чином, твердження про відсутність участі ОСОБА_3 у догляді та наданні допомоги матері не знаходять свого підтвердження, а зібрані у справі докази, навпаки, беззаперечно не свідчать про не здійснення ним відповідної допомоги у межах своїх можливостей.

На підтвердження своїх вимог, позивачі додали до позову медичну документацію відносно матері ОСОБА_7 , проте, вочевидь ці докази самі по собі не доводять наявності підстав, передбачених статтею 1224 ЦК України для усунення особи від спадкування.

Крім того, не проживання відповідача ОСОБА_3 з померлою не є ухиленням від надання спадкодавцеві допомоги.

Отже, позивачі за первісним позовом по справі належних доказів на підтвердження наявності умов, передбачених ст. 1224 ЦК України для усунення відповідача від права на спадкування за законом, не надали.

А тому суд приходить до висновку що позовні вимоги за первісним позовом в частині усунення від права спадкування за законом відповідача є необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню.

Щодо первісного позову в частині вимог про визнання права власності в порядку спадкування та зустрічного позову про визнання права власності в порядку спадкування, слід зазначити про таке.

Оформлення спадщини - це все ж таки позасудова процедура, а суди можуть втручатися в неї, лише якщо неможливо оформити спадщину в позасудовому порядку чи наявний спір між спадкоємцями.

Дійсно, суд не може оцінювати наявність спору з приводу спадкування майна та про виключну можливість порушення прав особи, лише у разі наявності відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтво про право на спадщину, натомість суд повинен оцінити, чи дійсно є реальна можливість оформлення спадщини в позасудовому порядку.

Згідно постанови Касаційного цивільного суду у складі ВС від 26 липня 2024 року у справі № 201/11316/21. За обставинами справи спадкодавець за життя подав документи на приватизацію квартири, але помер до прийняття компетентним органом відповідного рішення. Суд зробив висновок, що коли спадкодавець не набув права власності на майно, проте розпочав процедуру його приватизації відповідно до чинного законодавства, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації, а не права власності.

Таким спадкоємці можуть захистити свої права, які належали за життя спадкодавцю, визнаючи їх на тій стадії процедури, на якій залишився спадкодавець до моменту смерті. Вони не можуть перескочити на наступний щабель і одразу отримати право власності на об`єкт, щодо якого не закінчено оформлення спадкодавцем.

Як вже було зазначено вище, підставою для відмови у вчиненні нотаріальної дії у виді видачі свідоцтва про право на спадщину після померлого ОСОБА_4 спадкоємцям та позивачам за первісним позовом - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стало те, що заявниками не поданий повний пакет документів, що дозволяють чітко визначити склад спадкового майна та стверджувати родинний зв`язок спадкодавці - ОСОБА_7 зі спадкодавцем - ОСОБА_6 , якому належить на праві власності житловий будинок, за адресою : АДРЕСА_1 .

Таким чином, перешкодою для вчинення нотаріальної дії стала невідповідність дати народження ОСОБА_6 у свідоцтві про шлюб та у свідоцтві про смерть, що за собою спричинило встановлення відсутності факту родинних зв`язків подружжя ОСОБА_16 . Також нотаріус звертав увагу на наявність ще однієї перешкоди для вчинення нотаріальної дії, а саме наявності у справі №646/1923/20 ухвали суду від 01.04.2020 у вказаній справі про забезпечення позову, якою було заборонено нотаріусам Першої Харківської міської державної нотаріальної контори вчиняти дій щодо видачі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , після померлої ОСОБА_7 . Тому на теперішній час існує спір про право до майно померлої ОСОБА_7 між її сином та спадкодавцями другого сина, що не дозволяє з безспірністю визначити коло спадкоємців до майна померлої та склад спадкового майна.

З огляду на викладене, позивачами за первісним позовом не наведено підстав для встановлення порушення чи оспорення їх прав щодо спадкування за законом після померлого батька та чоловіка ОСОБА_4 саме з боку відповідача ОСОБА_3 , при цьому позивачами не наведено фактів та не надано доказів з приводу вирішення питання щодо встановлення факту родинних зв`язків між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , що і стало перешкодою для реалізації їх права на спадкування. Також позивачами за первісним позовом не заявлено вимог в межах позову щодо вирішення вказаного питання. У зв`язку з чим, без усунення та вирішення питання про встановлення факту родинних відносин, що в свою чергу надасть можливість встановити коло спадкоємців та обсяг спадкового майна, що надасть змогу вчинити дії щодо отримання спадкового майна в позасудовому порядку, передчасно вирішувати питання щодо визнання права власності в судовому порядку.

На підставі зазначеного, суд не знаходить підстав для задоволення первісного позову в цій частині.

Щодо зустрічного позову, окрім встановленого в ході розгляду та зазначено судом вище, слід вказати, що фактично позовні вимоги позивача ОСОБА_3 та підстави звернення до суду виникають з того, що дана справа перебуває на розгляді у суді, з урахуванням забезпечення позову, а саме заборони нотаріусам Першої Харківської міської державної нотаріальної контори вчиняти дій щодо видачі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , після померлої ОСОБА_7 та є перешкодою для реалізації прав на отримання спадщини. Таким чином в ході розгляду вказаної справи, судом не встановлено факту порушення чи оспорення права позивача ОСОБА_3 на спадкування. Окрім цього, судом при розгляді означеної справи не встановлено підстав для задоволення первісного позову в частині усунення від права спадкування відповідача за первісним позовом, що в свою чергу, в подальшому не позбавляє позивача за зустрічним позовом звернутися до нотаріуса для реалізацію свого права на спадкування в позасудовому порядку.

Враховуючи вищевикладене, повно та всебічно з`ясувавши всі обставини, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом про визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Таким чином, суд відмовляє у вимогах щодо визнання право власності в порядку спадкування за законом, оскільки як вбачається з вищенаведеного, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, тому позивачам необхідно в першу чергу вирішити питання, які стали перешкодою для оформлення такого права та після усунення вказаних перешкод звернутися для оформлення спадкових справ в нотаріальному порядку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з ч.ч.9, 10 ст.158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

Таким чином, у зв`язку із повною відмовою у задоволенні первісного позову, заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Червонозаводського районного суду міста Харкова від 01.04.2020, підлягають скасуванню, однак заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили рішенням суду.

Відповідно до вимог ч. 1ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд позовні вимоги визнав необґрунтованими, тому, керуючись ч.1 ст.141 ЦПК України, понесені судові витрати на оплату судового збору мають бути покладені на сторону позивача за первісним та зустрічним позовом відповідно.

Керуючись ст.ст. 12, 19, 76-81, 82, 89, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні первісного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особи: Перша Харківська міська державна нотаріальна контора про визнання права власності в порядку спадкування та усунення від права спадкування - відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особи: Перша Харківська міська державна нотаріальна контора про визнання права власності в порядку спадкування - відмовити.

Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від Червонозаводського районного суду м. Харкова від 01.04.2020, щодо заборони нотаріусам Першої Харківської міської державної нотаріальної контори вчиняти дії щодо видачі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , після померлої ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_7 , скасувати після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржено повністю або частково учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов`язки до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , РНОКПП: НОМЕР_4 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ;

позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_14 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ;

представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 : адвокат Юшко Тетяна Григорівна, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №871 від 20.01.2011, адреса: м. Харків, вул. Б. Хмельницького, буд. 6;

відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ;

представник ОСОБА_3 : адвокат Крижановський Микола Валентиновича, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №810 від 21.10.2010, адреса: м. Харків, вул. Римарська, буд. 19, к. 26;

третя особа: Перша Харківська міська державна нотаріальна контора, код ЄДРПОУ: 02894013, місцезнаходження за адресою: м. Харків, майдан Конституції, 1 Палац Праці,7 під`їзд, 4 поверх.

Головуючий: В.В. Барабанова