Рішення № 136625589, 07.05.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"07" травня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/5159/25

Господарський суд Одеської області у складі: судді Цісельського О.В.,

за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,

за участю представників:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/5159/25

за позовом: Приватного акціонерного товариства «Білоцерківська теплоелектроцентраль» (вул. Івана Кожедуба, № 361, м. Біла Церква, Київська обл., 09100, код ЄДРПОУ 30664834)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Брухт» (вул. Романа Кармена, № 21, м. Одеса, 65058, код ЄДРПОУ 31309763)

про стягнення 1 540 155,07 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Приватне акціонерне товариство «Білоцерківська теплоелектроцентраль» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Брухт», в якій просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості з повернення позики в розмірі 1170000,00 грн, суму річних, нарахованих на суму заборгованості, за період з 10.02.2019 по 23.02.2022 в розмірі 106646,30 грн, суму інфляційних втрат за період з 10.02.2019 по 23.02.2022 в розмірі 263508,77 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору безвідсоткової поворотної фінансової позики № 1-ФД від 02.02.2018 в частині повного та своєчасного повернення отриманої позики.

Так, позивач вказує, що на виконання договору позики 08.02.2018 він перерахував відповідачеві частину позики в сумі 1000000,00 грн, а 28.03.2018 позивач перерахував відповідачеві частину позики в сумі 170000,00 грн. Як додає позивач, відповідно до умов договору позика надається позичальникові строком до 28.12.2018. В свою чергу, позика повертається в повному обсязі до 09.02.2019 включно шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок.

Однак, за ствердженням позивача, відповідач не повернув отриману позику в строки, встановлені договором, у зв`язку з чим заборгованість відповідача наразі складає 1170000,00 грн, а також за період з 10.02.2019 по 23.02.2022 відповідач зобов`язаний сплатити на користь позивача 3% річних в сумі 106646,30 грн та інфляційні втрати в сумі 263508,77 грн.

Відповідач відзив на позов не надав, своїм правом на захист не скористався.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.12.2025 позовна заява вх.№5300/24 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.12.2025 позовну заяву Приватного акціонерного товариства «Білоцерківська теплоелектроцентраль» (вх. № 5300/25 від 24.12.2025) залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали суду.

05.01.2026 до суду від Приватного акціонерного товариства «Білоцерківська теплоелектроцентраль» надійшло клопотання (вх.№ 227/26) разом із уточненою позовною заявою, із змісту якої вбачається фактичне усунення недоліків, встановлених ухвалою суду від 29.12.2025 та додані відповідні докази про сплату судового збору.

12.01.2026 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх. № 5300/25 від 24.12.2025) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/5159/25. Справу № 916/5159/25 постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на "03" лютого 2026 року об 11:00 год.

30.01.2026 позивач звернувся до суду із клопотанням (вх. № 3642/26), яким, ураховуючи неподання відповідачем жодних заперечень щодо позовних вимог, просив підготовче засідання у справі № 916/5159/25, призначене на 03.02.2026, провести без участі його представника. Вказане клопотання було долучено до матеріалів справи.

03.02.2026 ухвалою Господарського суду Одеської області відкладено підготовче засідання у справі № 916/5159/25 на "19" лютого 2026 року о 12:20 год.

17.02.2026 від ПрАТ «Білоцерківська теплоелектроцентраль» до суду надійшло клопотанням (вх. № 5766/26), відповідно до якого позивач просив підготовче засідання у справі № 916/5159/25, призначене на 19.02.2026, провести без участі його представника, закрити підготовче провадження у справі № 916/5159/25 та призначити справу до розгляду по суті.

19.02.2026 ухвалою Господарського суду Одеської області відкладено підготовче засідання у справі № 916/5159/25 на "05" березня 2026 р. о 14:40 год.

03.03.2026 позивач також звернувся до суду із клопотанням (вх. № 7521/26), згідно якого просив підготовче засідання, призначене на 19.02.2026, провести без участі його представника, закрити підготовче провадження у справі № 916/5159/25 та призначити справу до розгляду по суті.

Підготовче засідання, призначене ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.02.2026 у справі № 916/5159/25 на 05.03.2026 о 14:40 год., не відбулося у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги, що унеможливило проведення судових засідань.

06.03.2026 ухвалою Господарського суду Одеської області продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі № 916/5159/25 за ініціативою суду на 30 днів та підготовче засідання у справі № 916/5159/25 призначено на "26" березня 2026 року о 10:20 год.

26.03.2026 від позивача до суду надійшло чергове клопотання (вх. № 10548/26), в якому представник просив провести підготовче засідання без його участі, закрити підготовче провадження у справі № 916/5159/25 та призначити справу до розгляду по суті.

26.03.2026 ухвалою Господарського суду Одеської області закрито підготовче провадження та призначено справу № 916/5159/25 до судового розгляду по суті на "23" квітня 2026 р. о 10:40 год.

Судове засідання, призначене ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.03.2026 у справі № 916/5159/25 на 23.04.2026 о 10:40 год., не відбулося у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді Цісельського О.В. у період з 07.04.2026 по 23.04.2026 включно.

24.04.2026 ухвалою Господарського суду Одеської області судове засідання у справі № 916/5159/25 призначено на "07" травня 2026 року о 14:20 год.

04.05.2026 позивачем подано до суду клопотання (вх. № 15324/26), згідно якого останній просив засідання, яке призначене на 07.05.2026, провести без участі представника, справу № 916/5159/25 розглянути по суті у даному судовому засіданні та позовні вимоги задовольнити повністю.

В процесі розгляду справи всі подані позивачем клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, судом були досліджені всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи.

Представник позивача ПрАТ «Білоцерківська теплоелектроцентраль» повідомлений про час та місце розгляду справи належним чином, проте процесуальним правом участі в судових засіданнях не скористався та свого повноважного представника жодного разу не направив, неодноразово звертався до суду із клопотаннями про розгляд справи без участі його представника, позовні вимоги підтримав повністю, обґрунтовуючи свою позицію доводами та аргументами, викладеними у позовній заяві та наданими суду доказами.

Відповідач ТОВ «Брухт» про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином шляхом направлення ухвал суду до на його адресу місцезнаходження, про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові відправлення, проте процесуальним правом участі в судових засіданнях не скористався та свого повноважного представника жодного разу не направив, поважність підстав неявки належними та допустимими доказами суду не обґрунтував, своїми процесуальними правами на подання відзиву не скористався, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами. При цьому суд зауважує, що відповідач не повідомляв суду про наявність обставин, що перешкоджає йому прийняти участь у розгляді справи в умовах воєнного стану, запровадженого на території України або з інших підстав.

Так, частиною 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Так, враховуючи відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю «Брухт» електронного кабінету, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України копії ухвал суду по справі № 916/5159/25 були направлені судом рекомендованими листами з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Романа Кармена, № 21, м. Одеса, 65058.

Як вбачається з матеріалів справи, надіслані відповідачу рекомендованим листом з позначкою «Судова повістка» ухвали суду були повернуті поштовою установою на адресу суду з відбитком календарного штемпелю на конверті та відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення.

Згідно п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Виходячи зі змісту статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 у справі № 908/1724/19, від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17, від 19.12.2024 у справі № 910/9262/23 тощо.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанови Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20, від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20, тощо).

В пункті 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 та в пункті 97 постанови від 17.05.2024 об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/17772/20 сформульовано висновки про те, що негативні наслідки через неодержання підприємцем звернення до нього, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на підприємця. Не може вважатися неотриманим чи отриманим несвоєчасно звернення відправника до одержувача, якщо одержувач власними діями чи бездіяльністю (наприклад, несвоєчасним зверненням до відділення поштового зв`язку, незабезпечення особи для отримання кореспонденції за своєю адресою тощо) призвів до затримки в одержанні кореспонденції. Протилежний підхід суперечив би принципам справедливості, добросовісності і розумності (стаття 3 ЦК України).

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Суд зауважує, що, виходячи зі змісту диспозитивних положень пунктів 1- 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення може бути не лише день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (тобто день фактичного отримання рішення), а й день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (аналогічні висновки викладені у Постанові Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 903/237/23).

З огляду на викладене, враховуючи термін зберігання поштової кореспонденції відділенням поштового зв`язку та її повернення до суду із відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою», суд дійшов висновку, що відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України ухвали суду вважаються врученими відповідачу в день проставлення у поштовому відділенні штампу із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

При цьому, враховуючи неотримання відповідачем поштової кореспонденції за своїм офіційним місцезнаходженням, судом протягом всього строку розгляду справи вживалися додаткові заходи щодо належного та фактичного повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом за всіма відомими суду засобами зв`язку з відповідачем, а саме на сайті Судової влади України розміщувались відповідні оголошення від 05.02.2026, 23.02.2026, 09.03.2026, 30.03.2026 та 29.04.2026. Окрім того, секретарем судового засідання здійснено спробу передати телефонограму за номером, вказаним у ЄДР як засіб зв`язку з відповідачем, однак невідома особа відмовилась називати свої дані та повідомила, що наразі не є працівником товариства і не має зв`язку з його керівництвом.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача своєчасно та належним чином про розгляд справи і забезпечення реалізації ним своїх прав, матеріали справи не містять відомостей про будь-які інші засоби зв`язку з відповідачем.

У цьому випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 916/5159/25 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Суд зауважує, що попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Витративши значні ресурси, Україна створила інформаційне поле, де зацікавлена особа легко знайде інформацію про судову справу. Функціонує Єдиний державний реєстр судових рішень. На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема «Електронний кабінет» ЄСІТС. Все безкоштовно і доступно.

Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі та з мінімальними витратами. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.

Надсилання рішення рекомендованим листом з повідомлення про вручення є способом забезпечення права учасника справи знати про ухвалене судом рішення. Суд, який добросовісно інформує учасника справи з наміром забезпечити здійснення правосуддя, не повинен нести «ризик незнання» учасника.

Отже, суд вважає, що ним було виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного та своєчасного повідомлення учасників справи про розгляд справи і забезпечення реалізації ним своїх прав. У зв`язку з чим, суд констатує небажання відповідача протягом майже п`яти місяців висловити свою правову позицію у даному спорі, незабезпечення відповідачем явки у всі попередні засідання по даній справі

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Таким чином, суд вважає, що учасники справи про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за його відсутності за наявними у ній матеріалами.

Судом враховано, що в умовах воєнного часу, суди України, продовжують працювати на територіях, де це є можливим, на підставі чого, з метою забезпечення розумного балансу між нормами статті 3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а також положеннями статті 2 Господарського процесуального кодексу України, які визначають завдання господарського судочинства, з урахуванням норм Закону України «Про правовий режим воєнного стану», приймаючи до уваги обставини даної справи та достатність часу, наданого всім учасникам справи для висловлення своєї правової позиції по даній справі, суд вважав за доцільне розглядати дану справу в межах розумного строку, створивши учасникам справи умови належного балансу безпеки та можливості ефективної реалізації їх процесуальних прав.

З огляду на те, що розгляд даної справи неодноразово відкладався у зв`язку з нез`явленням представника відповідача у судові засідання, неподанням відповідачем відзиву на позовну заяву, а також враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за відсутності представників сторін у відповідності до вимог частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Під час судового розгляду, відповідно до ст.ст. 209, 210 ГПК України, судом були з`ясовані всі обставини на які учасники справи посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, а також судом були безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи.

07.05.2026 в судовому засіданні Господарським судом був закінчений розгляд справи по суті та згідно із приписами статтей 233, 240 Господарського процесуального кодексу України підписано скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення без його проголошення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

02.02.2018 між Приватним акціонерним товариством «Білоцерківська теплоелектроцентраль» (позикодавець, позивач, ПрАТ «Білоцерківська теплоелектроцентраль») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Брухт» (позичальник, відповідач, ТОВ «Бухт») укладений договір безвідсоткової поворотньої фінансової позики № 1-ФД, відповідно до п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, позикодавець зобов`язується надати позичальнику безвідсоткову поворотну фінансову позику у розмірі, визначеному у п. 2.1 цього договору, надалі іменується «позика», а позичальник зобов`язується повернути позику у визначений цим договором строк.

Згідно п. 2.1. договору, розмір позики становить 3 500 000,00 гривень.

Умовами п.п. 3.1.-3.4. договору передбачено, що позика надається в безготівковій формі шляхом перерахування відповідних грошових коштів на поточний рахунок позичальника за наступними реквізитами р/р НОМЕР_1 в ПАТ АБ «Укргазбанк», м. Київ, МФО 320478. Позикодавець зобов`язаний вказати у платіжному дорученні наступне призначення платежу: «надання безвідсоткової поворотньої фінансової позики згідно договору № 1-ФД від 02.02.2018 без ПДВ». Позика вважається переданою позичальникові в момент зарахування позики на поточний рахунок позичальника. Позика може надаватися позикодавцем окремими частинами. Перший транш позики в сумі 1000000,00 грн надається до 09.02.2018 року включно.

Позика надається позичальникові строком до 28 грудня 2018 року включно. Строк, визначений у п. 4.1 цього договору, може бути продовжений за домовленістю сторін, що оформлюється додатковою угодою до цього договору (п.п. 4.1., 4.2. договору).

Пунктом 5.1. договору встановлено, що позика повертається в повному обсязі до 09.02.2019 року включно, шляхом перерахування грошових кошів на поточний рахунок позикодавця. Вказаний в цьому пункті строк може бути продовжений або скорочений за згодою сторін, що оформлюється додатковою угодою до цього договору.

В пункті 6.1. договору сторони погодили, що даний договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 09 лютого 2019р., якщо інше не буде додатково узгоджено сторонами, а в частині розрахунків до повного виконання зобов`язань.

Відповідно до п. 7.1. договору у випадку порушення своїх зобов`язань за цим договором, сторони несуть відповідальність, визначену чинним в Україні законодавством. Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Договір підписаний та скріплений печатками сторін без зауважень та заперечень до нього.

Випискою АТ «Укрсиббанк» за клієнтським рахунком ПрАТ «Білоцерківська теплоелектроцентраль» за період з 01.01.2018 по 31.12.2018 включно, копія якої міститься в матеріалах справи, підтверджується факт того, що позивачем на виконання умов договору 08.02.2018 були перераховані ТОВ «Брухт» кошти в розмірі 1000000,00 грн із призначенням платежу: «надання безвідсоткової поворотної фінансової позики згідно договору № 1-ФД від 02.02.2018 без ПДВ», а 28.03.2018 позивачем були перераховані ТОВ «Брухт» кошти в розмірі 170000,00 грн із призначенням платежу: «надання безвідсоткової поворотної фінансової позики згідно договору № 1-ФД від 02.02.2018 без ПДВ».

Доказів повернення грошових коштів в загальному розмірі 1170000,00 грн у строк визначений умовами договору, матеріали справи не містять та відповідачем суду не надано.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при ухваленні рішення.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У ст. 204 Цивільного кодексу України зазначено, що договори укладені між сторонами по справі, як цивільно - правові правочини є правомірними на час розгляду справи, якщо їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов`язання за цими договорами мають виконуватися належним чином.

Згідно з ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтями 525, 526 ЦК України, що кореспондуються за змістом з положеннями ст. 193 ГК України, передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частинами 1-2 ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно з ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 Цивільного кодексу України передбачено, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

За змістом статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За умовами ч.ч.1, 2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд у постанові від 06.11.2019 у справі №909/51/19 вказав, що ключовою рисою цивільного права є автономія волі сторін, яка знаходить своє втілення у принципі свободи договору.

Свобода договору, закріплена у якості однієї із засад цивільного законодавства, сформульована у статтях 6 та 627 ЦК України, у відповідності до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як було встановлено судом, між позивачем та відповідачем виникли договірні зобов`язання, за умовами яких позивач зобов`язався надати відповідачу безвідсоткову поворотну фінансову позику, а відповідач, у свою чергу, зобов`язався повернути позику у строк, який погоджений сторонами у договорі (кінцевий термін повернення позики в повному обсязі 09.02.2019).

Відповідачем не надано заперечень щодо факту укладення між сторонами договору безвідсоткової поворотної фінансової позики шляхом фактичного його підписання. Докази, що спростовують ці обставини, в матеріалах господарської справи відсутні та суду не надавались.

Окрім того, відповідач заперечень щодо викладених у договорі умов не висловлював, питання про зміну умов договору не порушував. Сторони підтвердили, що погодили умови договору та встановили відповідні зобов`язання з урахуванням загальних принципів цивільного законодавства.

Беручи до уваги встановлену статтею 204 ЦК України та неспростовану в межах цієї справи в порядку статті 215 ЦК України презумпцію правомірності означеного договору, суд вважає його належною у розумінні статей 11, 509 ЦК України та статей 173, 174 ГК України підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором кореспондуючих прав і обов`язків сторін, та за своєю правовою природою є договором позики, який підпадає під правове регулювання Глави 71 Цивільного кодексу України.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов договору позивачем була надана безвідсоткова позика у розмірі 1170000,00 грн, що відображено у доданій до позову банківській виписці, яка, з урахування положень п. 4.1, 5.1. договору, повинна була бути повернута позичальником позикодавцю в строк до 09.02.2019.

Таким чином, суд констатує, що позивачем належним чином виконано взяті на себе зобов`язання за договором безвідсоткової поворотної фінансової позики та надано відповідачу грошові кошти, у зв`язку з чим у останнього згідно ст.ст. 11, 509, 1049 Цивільного кодексу України та умов наведеного правочину виникло грошове зобов`язання з повернення такої суми коштів (позики) у погоджений сторонами строк.

Із змісту статті 530 ЦК України слідує, що однією із основних умов виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі. При цьому коли одна із сторін за умовами договору взяла на себе певні зобов`язання, то інша сторона вправі очікувати, що такі будуть виконані належним чином у встановлені строки. У разі ж коли сторона порушила умови договору, зобов`язання вважається не виконаним, що є порушенням умов договору.

Верховний Суд у постанові від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц зазначив, що принцип належного виконання зобов`язання полягає в тому, що виконання має бути проведене, зокрема у належний строк (термін).

Відтак, беручи до уваги умови укладеного сторонами договору, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань є таким, що настав.

Натомість, як зазначає позивач та з матеріалів справи вбачається, що також не спростовано відповідачем, останнім порушено взяті на себе зобов`язання за договором позики щодо повернення грошових коштів (позики) у погоджений між сторонам строк, що мало наслідком виникнення відповідної заборгованості перед позивачем.

Відповідач наявності заборгованості з повернення грошових коштів у строк та в сумі 1170000,00 грн не спростовував, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що дослідженні в ході судового розгляду, так само як і доказів продовження або зміни строку її повернення за домовленістю сторін, власного контррозрахунку не надав.

Суд зауважує, що стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тобто обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Судом надано оцінку щодо належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок зазначених вище судом доказів у їх сукупності.

Суд також зауважує, що до позовної заяви позивачем подані належні докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування у цій справі, зокрема виникнення між сторонами правовідносин, надання грошових коштів (позики), наявність обов`язку щодо повернення спірних грошових коштів.

Несплатою позивачу отриманих грошових коштів за вищевказаним договором позики відповідач порушив умови укладеного між ним та позивачем договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. В свою чергу вказані обставини є підставою для стягнення заявленої суми заборгованості у судовому порядку.

З урахуванням викладеного, оскільки заборгованість за договором безвідсоткової поворотної фінансової позики № 1-ФД від 02.02.2018 станом на час прийняття процесуального рішення у цій справі не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, а доказів сплати боргу в повному обсязі відповідач не надав, то позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 1170000,00 грн визнається судом обґрунтованою, підлягає задоволенню та задовольняється судом.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 106646,30 грн 3% річних та 263508,77 грн інфляційних втрат за період з 10.02.2019 по 23.02.2022.

Відповідно до усталеної позиції Верховного Суду за змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу укладеного договору та закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Водночас, невиконання зобов`язання або виконання його з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, є порушеннями зобов`язання, що зумовлюють настання правових наслідків, встановлених договором або законом: зміни умов зобов`язання, сплати неустойки, тощо (ст.ст. 549, 610, 611 ЦК України).

Водночас Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» від 15.03.2022 № 2120-ІХ, серед іншого, внесено зміни до розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України та доповнено його пунктом 18 наступного змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).».

При цьому, загальновідомими є обставини широкомасштабної військової агресії Російської Федерації проти України з 24.02.2022, у зв`язку з чим Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні було введено воєнний стан, що триває по сьогоднішній день.

У постанові Верховного Суду від 12.06.2024 у справі № 910/10901/23 викладено висновок, згідно з яким тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

(1) у періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

(2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит, тобто договори, відповідно до яких позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем);

(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Водночас суд наголошує, що тлумачення неведеної норми також свідчить про те, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення саме позичальником виконання (невиконання, часткового виконання) грошових зобов`язань за договором, відповідно до якого позичальнику було надано позику. Тобто, законодавець чітко не визначив, що зобов`язання мають виникати саме із договорів позики, а вказав про виникнення зобов`язань за договорами, відповідно до яких позичальнику було надано позику.

Договір позики вважається основною підставою виникнення позикових відносин. Відносини позики регулюються положеннями ЦК та іншими актами цивільного законодавства.

При цьому, правовідносинам позики притаманні такі властивості:

- передача однією стороною (позикодавцем) іншій стороні (позичальникові) грошових коштів або інших речей, визначених родовими ознаками;

- обов`язок сторони, яка одержала грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками (позичальника) повернути стороні, яка надала такі грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками (позикодавцеві) таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості;

- обов`язок сторони, яка одержала грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками (позичальника) сплатити стороні, яка надала такі грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками (позикодавцеві) проценти від суми позики, у випадку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, нормою п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України законодавцем безвідносно до суб`єктного складу та умов правочинів було звільнено будь-яких позичальників за будь-якими договорами позики (кредиту) від відповідальності за прострочення виконання взятих на себе грошових зобов`язань у вигляді сплати на користь позикодавця (кредитора) передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України інфляційних нарахувань та 3% річних, а також неустойки (штрафу, пені) за період прострочення включно з 24.02.2022.

З аналізу положень пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» та ст. ст. 1046, 1049 ЦК України, суд дійшов висновку про те, що на договір безвідсоткової поворотної фінансової позики від 02.02.2018 №1-ФД розповсюджується дія пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Враховуючи вищенаведене та порушення відповідачем термінів повернення безвідсоткової фінансової позики, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних та інфляційні втрати за період з 10.02.2019 до 23.02.2022. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 3% річних за прострочення повернення позики, судом встановлено, що розрахунок 3% річних було здійснено позивачем вірно, також вказаний розрахунок відповідачем не оспорено. Відтак, з відповідача підлягають стягненню 3% річних в розмірі 106646,30 грн.

В частині нарахування інфляційних втрат слід зазначити про таке.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.01.2020 у справі № 924/532/19, від 29.04.2020 у справі №910/1193/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19, від 01.10.2020 у справі №910/11820/18.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суму заборгованості та період нарахування інфляційних втрат (який не виходить за межі періоду, що визначений судом), але арифметично розрахунок частково здійснено невірно, оскільки сукупний індекс інфляції за вказаний період становить 1.22475776, тоді як позивачем невірно розраховані та помилково застосовані сукупні індекси інфляції 103,1%, 105,0%, 110,0% та 102,9%, у зв`язку з чим, за розрахунком суду, сума інфляційних втрат в даному випадку становить 262966,58 грн.

Таким чином, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

Відтак, перевіривши представлений позивачем розрахунок інфляційних втрат з урахуванням наведених рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції, враховуючи встановлені обставини порушення грошового зобов`язання, момент виникнення права вимоги, та приймаючи до уваги визначений позивачем період нарахування, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат у відповідності до правових позицій вказаних вище постанов Верховного Суду, господарський суд встановив, що з відповідача підлягає стягненню сума інфляційних втрат лише у розмірі 262966,58 грн. В іншій частині вимоги щодо стягнення інфляційних втрат заявлені безпідставно, а тому задоволенню не підлягають.

За таких обставин, суд приходить висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Брухт» на користь Приватного акціонерного товариства «Білоцерківська теплоелектроцентраль» суму боргу у загальному розмірі 1 539 612,88 грн.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Отже, приймаючи до уваги встановлення судом під час розгляду справи обставин наявності у відповідача перед позивачем заборгованості за наданою позикою, враховуючи, що бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті цих коштів, суперечить вищевказаним нормам права та договору, а також те, що в установленому порядку відповідач обставини, які повідомлені позивачем, в повному обсязі не спростував, суд дійшов висновку, що позов є частково обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, та підлягає частковому задоволенню з огляду на допущені позивачем помилки під час здійснення розрахунків щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат.

Разом з тим, суд зазначає, що з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі та доречні питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на встановлені обставини, всі інші доводи та міркування сторін не мають вирішального впливу на результат вирішення спору, тому з урахуванням принципу процесуальної економії не потребують детальної відповіді суду.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 18481,86 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, в розмірі 18475,35 грн - на відповідача, в розмірі 6,51 грн - на позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Брухт» (вул. Романа Кармена, № 21, м. Одеса, 65058, код ЄДРПОУ 31309763) на користь Приватного акціонерного товариства «Білоцерківська теплоелектроцентраль» (вул. Івана Кожедуба, № 361, м. Біла Церква, Київська обл., 09100, код ЄДРПОУ 30664834) суму основної заборгованості в розмірі 1 170 000 (один мільйон сто сімдесят тисяч) грн 00 коп, 3% річних в розмірі 106 646 (сто шість тисяч шістсот сорок шість) грн 30 коп, інфляційні втрати в розмірі 262 966 (двісті шістдесят дві тисячі дев`ятсот шістдесят шість) грн 58 коп та судовий збір в розмірі 18 475 (вісімнадцять тисяч чотириста сімдесят п`ять) грн 35 коп.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.

Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України

Повне рішення складено 18 травня 2026 р.

Суддя О.В. Цісельський