Рішення № 136625486, 07.05.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" травня 2026 р. Справа № 916/1157/25Господарський суд Одеської області у складі судді Нікітенка С.В., за участю секретаря судових засідань Букарова Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу,

за позовом: Заступника керівника Пересипської окружної прокуратури міста Одеси (65003, м. Одеса, вул. Отамана Головатого, 89, код ЄДРПОУ 0352855224) в інтересах держави в особі Одеської обласної ради (65032, м. Одеса, пр-т Шевченка, 4, код ЄДРПОУ 25042882), Південного офісу Держаудитслужби (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 40477150),

до відповідача-1: Комунального некомерційного підприємства "Одеська обласна клінічна лікарня" Одеської обласної ради (65025, м. Одеса, вул. Академіка Заболотного, 26, код ЄДРПОУ 01998526),

до відповідача-2: Приватного акціонерного товариства "Виробниче об`єднання "Стальканат-Сілур" (65007, м. Одеса, вул. Водопровідна, 16, код ЄДРПОУ 26209430),

про визнання недійсним договору та стягнення 730598,40 грн.

За участю представників сторін:

від прокуратури прокурор Кривельова Т.М.;

від Одеської обласної ради Верещаєва К.Р., самопредставництво;

від Південного офісу Держаудитслужби не з`явився;

від відповідача-1 не з`явився;

від відповідача-2 не з`явився.

Обставини справи.

Заступник керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси 24.03.2025 звернувся до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної ради та Південного офісу Держаудитслужби до Комунальне некомерційне підприємство "Одеська обласна клінічна лікарня" Одеської обласної ради та Приватного акціонерного товариства "Виробниче об`єднання "Стальканат-Сілур" з позовною заявою, в якій просить:

- Визнати недійсним договір про закупівлю послуг з технічного обслуговування ліфтів № 352/3 від 12.03.2020, укладений між Комунальним некомерційним підприємством "Одеська обласна клінічна лікарня" Одеської обласної ради та Приватним акціонерним товариством "Виробниче об`єднання "Стальканат-Сілур";

- Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Виробниче об`єднання "Стальканат-Сілур" на користь Комунального некомерційного підприємства "Одеська обласна клінічна лікарня" Одеської обласної ради 730598,40 грн, а з Комунального некомерційного підприємства "Одеська обласна клінічна лікарня" Одеської обласної ради одержані ним за рішенням суду 730598,40 грн стягнути в дохід держави.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.03.2025 справу № 916/1157/25 передано на розгляду судді Господарського суду Одеської області Нікітенку С.В.

Разом з позовною заявою від заступника керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси надійшла заява про забезпечення позову, в якій заявник просив вжити заходи забезпечення позову, шляхом:

- Накладення арешту на грошові кошти що належать приватному акціонерному товариству "Виробниче об`єднання "Стальканат-Сілур", як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать приватному акціонерного товариства "Виробниче об`єднання "Стальканат-Сілур" у межах суми позовних вимог на загальну суму 730598,40 грн;

- Накладення арешту на нерухоме майно, яке належать приватному акціонерному товариству "Виробниче об`єднання "Стальканат-Сілур", у межах суми позову 730598,40 грн, лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.03.2025 заяву заступника керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси (вх. 2-405/25 від 24.03.2025) про забезпечення позову у справі № 916/1157/25 задоволено. Вжито заходи забезпечення позову шляхом:

- Накладення арешту на грошові кошти що належать приватному акціонерному товариству "Виробниче об`єднання "Стальканат-Сілур" (65007, м. Одеса, вул. Водопровідна, 16, код ЄДРПОУ 26209430), як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать приватному акціонерного товариства "Виробниче об`єднання "Стальканат-Сілур" у межах суми позовних вимог на загальну суму 730598,40 грн;

- Накладення арешту на нерухоме майно, яке належать приватному акціонерному товариству "Виробниче об`єднання "Стальканат-Сілур" (65007, м. Одеса, вул. Водопровідна, 16, код ЄДРПОУ 26209430), у межах суми позову 730598,40 грн, лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 31.03.2025 позовну заяву заступника керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси (вх. суду № 1188/25 від 24.03.2025) залишено без руху.

Ухвалою суду від 08.04.2025 прийнято позовну заяву заступника керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/1157/25. Справу № 916/1157/25 постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 06.05.2025 о 11:00 год.

17 квітня 2025 року до суду від Приватного акціонерного товариства "Виробниче об`єднання "Стальканат-Сілур" надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-2 заперечує проти заявлених позовних вимог прокурора та просить суд відмовити у їх задоволенні у повному обсязі, посилаючись на наступне. Так, відповідач-2 не заперечує, що між ним та Комунальною установою Одеська обласна клінічна лікарня укладено договір № 352/3 від 12.03.2020 про закупівлю послуг з технічного обслуговування ліфтів.

Відповідач-2 зазначає, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 ГПК України.

При цьому відповідач-2 наголошує, що повноваження щодо стягнення на користь підконтрольної установи грошових коштів з контрагента за договором у Держаудитслужби відсутні, тому відповідні повноваження відсутні і у прокурора (так як вони є похідними від повноважень уповноваженого державою органу).

Крім того, посилаючись на Закону України Про місцеве самоврядування, відповідач-2 зауважує, що органам місцевого самоврядування не надано права безпосередньо діяти від імені комунальних підприємств або без довіреності представляти інтереси комунальних підприємств в судових органах. Органам та посадовим особам місцевого самоврядування надано право звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

За таких обставин відповідач-2 стверджує, що Одеська обласна рада не є особою, якій належить право вимоги за позовом до суб`єкта господарювання про визнання недійсним договору та про стягнення грошових коштів на користь держави.

Також відповідач-2 посилається на постанову від 15.03.2024 у справі № 904/192/22, в якій Об`єднана Палата Верховного Суду наголосила, що чинним законодавством, а саме абз. 3 ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру не допускається звернення прокурора в інтересах держави в особі уповноваженого державного органу, який не є стороною оспорюваного правочину (заінтересована особа), з позовом про застосування наслідків недійсності правочину (реституції) шляхом стягнення грошових коштів на користь підприємства, об`єднання громадян як сторони правочину, яке (підприємство) не є суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах, але прокурором визначено одним із відповідачів у справі, оскільки в такому випадку прокурор фактично звертається до суду не в інтересах держави, а в інтересах суб`єкта господарювання поза відносинами представництва, що не відповідає висновку про заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, викладеному в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3337/16-ц, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21.

Таким чином, за ствердженнями відповідача-2, обраний позивачем спосіб захисту прав держави шляхом визнання договору № 352/3 від 12.03.2020 є неефективним, оскільки стягнення сплачених населенням коштів на користь комунального некомерційного підприємства жодним чином не відновлює права держави в особі Південного офісу Держаудитслужби України або Одеської обласної ради, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог прокурора.

Разом з тим відповідач-2 зауважує, що лише сам факт вчинення вказаними учасниками порушення торгів у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі, встановлений рішенням АМК, не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним як такого, що вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства. Прокурор не довів належними та допустимими доказами, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення оспорюваних правочинів, наявність протиправних наслідків оспорюваних правочинів, а також наявність умислу (наміру) у сторін саме на укладення договору, що суперечить інтересам держави і суспільства. Прокурор не обґрунтував належними та допустимими доказами спрямованість та відповідність оспорюваного правочину ознакам, які би свідчили про посягання на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства.

Крім того, відповідач-2 зазначає, що у процедурі публічної закупівлі UA-2019-01-24-002463-а приймали участь тільки два суб`єкта господарювання ПрАТ ВО Стальканат-Сілур та ТОВ Сервіс-Менеджмент. Жодний інший суб`єкт господарювання не висловив бажання виконувати роботи з технічного обслуговування ліфтів за запропоновану КНП Одеська обласні клінічна лікарня вартість, що свідчить про відсутність економічної шкоди інтересам комунального підприємства, державі та бюджету.

Так, відповідач-2 наголошує, що ПрАТ ВО Стальканат-Сілур належним чином, своєчасно та у повному обсязі виконало свої обов`язки за договором, що підтверджується актами прийому-передачі виконаних робіт, доданими до позовної заяви. Жодних претензій щодо обсягу та якості наданих послуг від КНП Одеська обласна клінічна лікарня не надходило. Станом на дату подання позову, відповідач-2 наголошує, що договір № 352/3 від 12.03.2020 повністю виконаний сторонами. З урахуванням того, що ціни на виконані роботи не перевищували ринкові, що не заперечується позивачем, жодної економічної шкоди або збитків КНП Одеська обласна клінічна лікарня ООР не було спричинено, виходячи зі змісту позовної заяви заступника керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси.

Вказаний відзив відповідача-2 на позовну заяву з додатком суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

24 квітня 2025 року до суду від відповідача-2 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.

Вказане клопотання з додатком суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

25 квітня 2025 року до суду від Одеської обласної ради надійшли пояснення по справі.

Вказані пояснення Одеської обласної ради з додатком суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

28 квітня 2025 року до суду від заступника керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси надійшла відповідь на відзив, в якій прокурор зазначає, що позов пред`явлено за наявності належним чином обґрунтованих підстав, визначених ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру та ст. 53 ГПК України, позовні вимоги є вмотивованими та підтверджуються належними доказами, з огляду на що просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Так, прокурор, посилаючись на положення Закону України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні, а також Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43, стверджує, що саме Держаудитслужба наділена повноваженнями щодо здійснення заходів державного фінансового контролю з метою ефективного, законного, результативного використання державних фінансових ресурсів, досягнення економії бюджетних коштів, у тому числі у сфері здійснення публічних закупівель.

Крім того, за твердженнями прокурора, Верховний Суд у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/174 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 906/296/18, від 20.02.2019 у справі № 912/894/18, від 10.04.2019 у справі № 909/569/18, від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18, від 21.05.2019 у справі № 912/895/18, від 29.05.2019 у справі № 909/545/18, від 20.11.2019 у справі № 912/2887/18, від 29.07.2020 у справі № 924/316/18, від 30.07.2020 у справі № 904/5598/18, від 01.09.2020 у справі № 911/1534/19, від 06.10.2020 у справі № 905/121/19 неодноразово вказував на наявність у Державної аудиторської служби України права на звернення до суду з позовами про визнання недійсними договорів про закупівлю та сформував однозначний правовий висновок, згідно з яким ця служба є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у таких правовідносинах.

Також прокурор зазначає, що пред`явлення даного позову має на меті захист державних інтересів у сфері забезпечення конкурентного середовища, у тому числі шляхом вжиття у якості превентивного заходу для інших учасників економічних відносин негативних наслідків до суб`єктів, які допустили антиконкурентні узгоджені дії, тим більше у сфері публічних закупівель.

Обласні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей та контролюють їх виконання; затверджують обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції. Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до розділу 5 Статуту КНП Одеська обласна клінічна лікарня Одеської обласної ради, затвердженого рішенням Одеської обласної ради від 19.06.2019 № 975-VII, майно підприємства належить на праві комунальної власності територіальним громадам сіл, селищ, міст області та закріплене за підприємством на праві оперативного управління.

Відтак, Одеська обласна рада є засновником КНП Одеська обласна клінічна лікарня Одеської обласної ради та є власником усього майна підприємства, з огляду на що має повноваження здійснювати контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємства, у тому числі щодо законності проведених закупівель за бюджетні або власні кошти, прийнятих за результатами таких закупівель рішень та контроль за ефективністю використання бюджетних або власних коштів при укладенні господарських договорів. У свою чергу договір про надання послуг технічного обслуговування ліфтів № 352/3 від 12.03.2020 укладено за наслідками проведеної КНП Одеської обласної клінічної лікарні ООР закупівлі, його оплата здійснювалася за рахунок коштів обласного бюджету.

Таким чином, Одеська обласна рада є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, оскільки є засновником КНП Одеська обласна клінічна лікарня Одеської обласної ради та є власником усього майна підприємства, то саме Одеська обласна рада має право звернутись із позовом для захисту інтересів територіальних громад сіл, селищ, міст області.

Додатково прокурор зазначає, що ним обрано спосіб захисту, передбачений ч. 3 ст. 228 ЦК України, відповідно до якої якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. А тому, стягнення в даному випадку відбувається не на користь комунального підприємства відповідача у справі, а в дохід держави.

Отже, ПрАТ ВО Стальканат-Сілур, маючи намір щодо отримання незаконного права на укладення договору про надання послуг з технічного обслуговування ліфтів № 352/3 від 12.03.2020 з метою одержання прибутку, порушуючи інтереси держави та суспільства, а також інших учасників ринкових відносин, усвідомлюючи протиправність таких дій, їх суперечність інтересам держави і суспільства, прагнучи та свідомо допускаючи настання протиправних наслідків, узяло участь у проведенні конкурентної процедури закупівлі, знівелювавши змагальність у ній, внаслідок чого привласнило кошти у сумі 730598,40 грн. Вищенаведене свідчить про наявність у ПрАТ ВО Стальканат-Сілур умислу на укладення спірного договору, який суперечить інтересам держави і суспільства з метою отримання прибутку.

Крім того, як зауважує прокурор, застосування до ПрАТ ВО Стальканат-Сілур адміністративно-господарських санкцій не впливає на можливість застосувати наслідки недійсності правочинів.

Вказану відповідь на відзив з додатком суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

29 квітня 2025 року до суду від Південного офісу Держаудитслужби надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.

Вказане клопотання суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

29 квітня 2025 року до суду від Південного офісу Держаудитслужби надійшли додаткові пояснення у справі.

Вказані додаткові пояснення з додатком суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 06.05.2025 провадження у справі № 916/1157/25 зупинено до закінчення розгляду Верховним Судом справи № 922/3456/23. Зобов`язано учасників справи повідомити суд про усунення обставин, які зумовили зупинення провадження у справі № 916/1157/25.

08 липня 2025 року до суду від Одеської обласної ради надійшли пояснення у справі.

Вказані пояснення з додатком суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

05 січня 2026 року до суду від Приватного акціонерного товариства "Виробниче об`єднання "Стальканат-Сілур" надійшло клопотання про поновлення провадження у справі.

Вказане клопотання з додатком суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 13.01.2026 поновлено провадження у справі № 916/1157/25. Призначено підготовче засідання у справі на 17.02.2026 о 16:10 год. Викликано учасників справи у підготовче засідання, призначене на 17.02.2026 о 16:10 год.

26 січня 2026 року до суду від ПрАТ "Виробниче об`єднання "Стальканат-Сілур" надійшли додаткові пояснення у справі.

Вказані додаткові пояснення з додатком суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 17.02.2026 суд протокольною ухвалою відклав підготовче засідання у справі на 05.03.2026 о 14:05 год.

03 березня 2026 року до суду від Пересипської окружної прокуратури міста Одеси надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

Вказане клопотання з додатком суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 05.03.2026 суд протокольною ухвалою відклав підготовче засідання у справі на 31.03.2026 о 11:00 год.

31 березня 2026 року до суду від Пересипської окружної прокуратури міста Одеси надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, в якій заявник просить суд зупинити провадження у справі № 916/1157/25 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/20111/23.

Вказане клопотання з додатком суд залишив на розгляді суду.

У підготовчому засіданні 31.03.2026 суд протокольною ухвалою відклав підготовче засідання у справі на 14.04.2026 о 10:30 год.

У підготовчому засіданні 14.04.2026 суд протокольною ухвалою відмовив Пересипській окружній прокуратурі міста Одеси у задоволені клопотання (вх. №11053/26 від 31.03.2026) про зупинення провадження у справі, до розгляду Великою Палатою Верховного суду справи № 910/20111/23.

Суд зазначає, що перевіривши дані Єдиного державного реєстру судових рішень, суд встановив, що Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 08.04.2026 справу № 910/20111/23 повернула відповідній колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду. Ураховуючи те, що підставою для зупинення провадження у даній справі, була справа № 910/20111/23, суд зважаючи на приписи ст. ст. 227, 228 ГПК України не вбачає підстав для зупинення провадження у справі та відмовив прокурору у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.

Ухвалою суду від 14.04.2026 суд закрив підготовче провадження у справі № 916/1157/25. Призначив справу до судового розгляду по суті на 07.05.2026 о 15:30 год. Викликав учасників справи у судове засідання, призначене на 07.05.2026 о 15:30 год.

Представники Південного офісу Держаудитслужби, КНП "Одеська обласна клінічна лікарня" Одеської обласної ради та ПрАТ "Виробниче об`єднання "Стальканат-Сілур" у судове засідання 07.05.2026 не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Прокурор у судовому засіданні 07.05.2026 надав пояснення, в яких позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити, з підстав викладених у заявах по суті справи.

Представник Одеської обласної ради у судовому засіданні 07.05.2026 надав пояснення, в яких позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити, з підстав викладених у позовній заяві та поясненнях.

У судовому засіданні 07.05.2026 відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення і повідомлено присутніх учасників справи про час складення повного рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представника Одеської обласної ради, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Матеріали справи свідчать, що 30.01.2020 Комунальною установою Одеська обласна клінічна лікарня Одеської обласної ради в електронній системі закупівель опубліковано оголошення стосовно проведення відкритих торгів із закупівлі послуги з технічного обслуговування ліфтів (ДК 021:2015:50750000-7: послуги з технічного обслуговування ліфтів), місце поставки товарів або місце виконання робіт чи надання послуг: 65025, Україна, Одеська область, м. Одеса, вул. Академіка Заболотного, 26 (ідентифікатор публічної закупівлі UA-2020-01-30-000756-а), доступне за посиланням https://prozorro.gov.ua/tender/ UA-2020-01-30-000756-а. Очікувана вартість предмета закупівлі становила 670000,00 грн.

Тендерні пропозиції з метою участі у відкритих торгах подано двома суб`єктами господарювання: ПрАТ ВО Стальканат-Сілур та ТОВ Сервіс-Менеджмент, що підтверджується формою реєстру отриманих тендерних пропозицій. Тендерна пропозиція ПрАТ ВО Стальканат-Сілур становила 669715,20 грн, а ТОВ Сервіс-Менеджмент - 669992,40 грн. Упродовж аукціону розмір пропозицій учасників не змінювався.

Враховуючи, що найбільш економічно вигідною виявилася тендерна пропозиція ПрАТ ВО Стальканат-Сілур, електронною системою закупівель вона розкрита першою, що підтверджується формою протоколу розкриття тендерних пропозицій. Комунальною установою Одеська обласна клінічна лікарня переможцем торгів визначено ПрАТ ВО Стальканат-Сілур, тендерна пропозиція із сумою 669715,20 грн якого відповідала кваліфікаційним критеріям, установленим у тендерній документації замовника та із вказаним товариством вирішено укласти відповідний договір. Відтак, електронною системою закупівель сформовано повідомлення про намір укласти договір.

Надалі, як вказує прокурор, між КУ Одеська обласна клінічна лікарня та ПрАТ ВО Стальканат-Сілур укладено Договір № 352/3 від 12.03.2020 про закупівлю послуги з технічного обслуговування ліфтів у кількості 28 ліфтів.

Відповідно до умов п. 3.1. Договору ціна цього договору становить 669715,20 грн, у тому числі ПДВ.

Відповідно до умов п. 4.1. Договору розрахунки проводяться шляхом: поетапної оплати замовником наданих послуг (виконання робіт) на підставі ст. 49 Бюджетного кодексу України згідно актів виконаних робіт, на умовах відстрочки платежу до 30 банківських днів. У разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за надані послуги здійснюється протягом 30 банківських днів з дати отримання замовником бюджетних коштів на фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок.

Відповідно до умов п. 5.1. Договору строк надання послуг протягом 1 (одного) місяця після отримання письмової заяви Замовника, за рахунок Учасника. Надання послуг здійснюється протягом 2020 року.

Відповідно до умов п. 10.1. Договору договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2020, а в частині розрахунків до їх повного виконання.

На підставі додаткової угоди № 1 від 21.12.2020 до договору про закупівлю № 352/3 від 12.03.2020 сторони узгодили, що з урахуванням фактичного обсягу видатків та у відповідності до п. 1 ч. 4 ст. 36 Закону України Про публічні закупівлі, п. 3.2 розділу 3 Ціна договору договору про закупівлю № 352/3 від 12.03.2020 сторони дійшли згоди щодо зменшення загальної вартості договору на суму 60883,20 грн з ПДВ за рахунок зменшення обсягу закупівель. З урахуванням зменшення загальної вартості ціна договору складає 608832,00 грн, у т.ч. ПДВ 101472,00 грн.

Відповідно до додаткової угоди № 2 від 30.12.2020 до договору про закупівлю № 352/3 від 12.03.2020 сторони продовжили дію договору в обсязі, що не перевищує 20% суми, визначеної у вказаному договорі.

Додатковою угодою № 3 від 12.02.2021 до договору про закупівлю № 352/3 від 12.03.2020 сторони продовжили дію договору в обсязі, що не перевищує 20% суми, визначеної у вказаному договорі.

Відповідно до звіту про виконання договору про закупівлю, сформованого в електронній системі закупівель 12.03.2020, сума оплати за договором складає 730598,40 грн.

При цьому прокурор зауважує, що за договором № 352/3 від 12.03.2020 КУ Одеська обласна клінічна лікарня перерахувала на рахунки ПрАТ ВО Стальканат-Сілур грошові кошти у загальному розмірі 730598,40 грн, що підтверджується наступними платіжними дорученнями: від 30.04.2020 № 146 60883,20 грн, від 29.04.2020 № 127 60883,20 грн, від 28.05.2020 № 253 60883,20 грн, від 12.06.2020 № 316 60883,20 грн, від 28.07.2020 № 32 60883,20 грн, від 25.05.2020 № 152 60883,20 грн, від 23.09.2020 № 338 60883, 20 грн, від 27.10.2020 № 508 60883,20 грн, від 27.11.2020 № 670 60883,20 грн, від 22.12.2020 № 794 60883,20 грн, від 12.02.2021 № 87 121766,40 грн.

У подальшому рішенням Адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 13.08.2024 № 65/70-р/к визнано, що Приватне акціонерне товариство Виробниче об`єднання Стальканат-Сілур та Товариство з обмеженою відповідальність Сервіс Менеджмент вчинили порушення, передбачене п. 1 ст. 50, п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України Про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів тендерів (торгів) шляхом узгодження ними своїх дій під час підготовки та участі у закупівлі за державні кошти, зокрема, під час проведення торгів по закупівлі із закупівлі послуги з технічного обслуговування ліфтів (ДК 021:2015:50750000-7: Послуги з технічного обслуговування ліфтів), місце поставки товарів або місце виконання робіт чи надання послуг: 65025, Україна, Одеська область, м. Одеса, вул. Академіка Заболотного, 26 (ідентифікатор публічної закупівлі UA-2020-01-30-000756-а).

Прокурор вказує, що відповідно до п. 4 цього рішення антиконкурентні узгоджені дії під час підготовки та участі у торгах з ідентифікатором публічної закупівлі UA-2020-01-30-000756-а підтверджуються таким: наявність господарських відносин між ПрАТ Виробниче об`єднання Стальканат-Сілур та ТОВ Сервіс Менеджмент (п. 4.1 рішення); спільне використання IP-адреси, спільні особливості електронних файлів (п. 4.3 рішення); синхронність дій у часі під час завантаження тендерних пропозицій в електронну систему закупівель (п. 4.4. рішення); схожість в оформленні документів, наданих у тендерних пропозиціях, а саме низка спільних особливостей в оформленні електронних файлів (п. 4.6. рішення); використання в господарській діяльності спільних засобів зв`язку, а саме використання однієї поштової скриньки при реєстрації поштових адрес (п. 4.7. рішення).

З огляду на вищезазначене Адміністративна колегія Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України у своєму рішенні від 13.08.2024 № 65/70-р/к у справі № 20-02/2021 дійшла висновку, що ПрАТ ВО Стальканат-Сілур та ТОВ Сервіс Менеджмент під час підготовки документації та участі у вказаних торгах, які проводило КУ Одеська обласна клінічна лікарня за допомогою електронних закупівель Prozorro, ідентифікатор закупівель у системі UA-2020-01-30-000756-а, діяли не самостійно, а узгоджували свої дії, не змагалися між собою, що є обов`язковою умовою участі в конкурентних процедурах закупівель.

Також прокурор зауважує, що суб`єкти господарювання усунули конкуренцію та змагальність між собою, а отже спотворили результати проведених замовником торгів, порушивши право замовника на отримання найбільш ефективного для нього результату, тобто вчинили антиконкурентні узгоджені дії, заборонені Законом України Про захист економічної конкуренції. І в результаті такої узгодженої поведінки ПрАТ ВО Стальканат-Сілур та ТОВ Сервіс Менеджмент під час участі в торгах не було дотримано принципів здійснення закупівель, передбачених ст. 3 Закону України Про публічні закупівлі, а саме: добросовісної конкуренції серед учасників, максимальної економії й ефективності, відкритості та прозорості на всіх стадіях закупівель. За порушення, зазначені в рішенні Адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 13.08.2024 № 65/70-р/к у справі № 20-02/2021, на ПрАТ ВО Стальканат-Сілур накладено штрафи. Стосовно ТОВ Сервіс Менеджмент провадження у справі закрито без прийняття рішення по суті на підставі абз. 4 ст. 49 Закону України Про захист економічної конкуренції.

Так, прокурор наголошує, що дії ПрАТ ВО Стальканат-Сілур спрямовані на порушення встановленого юридичного господарського порядку з метою одержання права на укладення договору про закупівлю послуг за державні кошти № 352/3 від 12.03.2020 не на конкурентних засадах, що не узгоджується із законною господарською діяльністю у сфері публічних закупівель, а отже суперечать інтересам держави та суспільства, оскільки порушують правові та економічні засади функціонування вказаної сфери суспільних відносин, не сприяють, а навпаки, обмежує розвиток конкуренції у державі. Ураховуючи зазначене, в діях ПрАТ ВО Стальканат-Сілур вбачається наявність умислу на вчинення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Отже, як стверджує прокурор, договір про закупівлю № 352/3 від 12.03.2020, укладений за підсумками тендеру, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями всіх його учасників, підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства з умислу ПрАТ ВО Стальканат-Сілур, на підставі ст. ст. 203, 215, 228 ЦК України.

При цьому прокурор додає, що, враховуючи наявність умислу лише у ПрАТ ВО Стальканат-Сілур, як сторони оспорюваного договору про закупівлю послуг № 352/3 від 12.03.2020, одержані ним 730958,40 грн за цим правочином повинні бути повернуті КНП Одеська обласна клінічна лікарня Одеської обласної ради як іншій стороні договору, а отримані останнім за рішенням суду кошти стягуватись в дохід держави.

Дані обставини стали підставою для звернення прокурора з позовною заявою до суду.

Таким чином, виник спір, який підлягає вирішенню у судовому порядку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги заступника керівника Пересипської окружної прокуратури міста Одеси не підлягають задоволенню, з таких підстав.

Щодо наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави.

Статтею 6 Конституції України встановлено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру? здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру? наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

При цьому обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України Про прокуратуру?, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

Частинами 1, 3 ст. 4 ГПК України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Водночас, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, з`ясовуючи поняття інтереси держави, визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України Про прокуратуру?.

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та у постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. 3, ч. 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру?).

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Нездійснення захисту? виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином? виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність? захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Сама по собі обставина не звернення позивача/позивачів з позовом протягом певного періоду, без з`ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання таким органом/органами своїх функцій із захисту інтересів держави.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві права? передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

При цьому, на сьогодні однозначною є практика ЄСПЛ, яка відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав.

Отже, з урахуванням вище викладеного, у розумінні положень статей 73, 76, 77 ГПК України прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

Господарський суд звертає увагу на те, що саме лише посилання прокурора у позовній заяві на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження захисту державних інтересів, не достатньо для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абз. 2 ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру? прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (відповідний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено такі правові висновки:

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру?, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру?, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що і в судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18). Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Як слідує з матеріалів справи, листом № 53-7907ВИХ-25 від 07.10.2025 Суворовська (Пересипська) окружна прокуратура міста Одеси звернулась до Південного офісу Держаудитслужби, в якому повідомила про виявлені обставини недобросовісної та антиконкурентної поведінки ПрАТ Виробниче об`єднання Стальканат-Сілур під час участі в тендері, результати якого були спотворені узгодженою поведінкою учасників, що суперечить інтересам держави і суспільства, а також прохала надати інформацію та належним чином засвідчені копії документів про вжиті чи заплановані заходи державного фінансового контролю, під час яких здійснювалося (планується здійснюватися) дослідження викладених обставин, також повідомити щодо вжитих заходів стосовно визнання недійсними договорів, укладених за результатами процедур закупівель, як таких, що суперечать інтересам держави з умислу однієї сторони, застосування наслідків недійсності правочинів або про наміри вжиття таких заходів.

У подальшому, як слідує з матеріалів справи, листом від 04.11.2024 № 151531-17/4960-2024 Південний офіс Держаудитслужби повідомив Пересипську окружну прокуратуру м. Одеси, що ревізія фінансово-господарської діяльності КНП Одеська обласна клінічна лікарня ООР проводилася за період з 01.01.2016 по 31.07.2020, проте питання дотримання замовником законодавства під час проведення процедур закупівель не досліджувалось, оскільки проведення закупівель не підпадали під період проведення ревізій.

Також 07.10.2024 Суворовська (Пересипська) окружна прокуратура міста Одеси звернулася з листом № 53-7909ВИХ-24 до Одеської обласної ради, в якому повідомила про виявлені обставини недобросовісної та антиконкурентної поведінки ПрАТ Виробниче об`єднання Стальканат-Сілур та вказала, що договір, укладений КНП Одеська обласна клінічна лікарня Одеської обласної ради за результатами тендеру, результат якого спотворений антиконкурентними узгодженими діями його учасників, суперечать інтересам держави і суспільства, з огляду на що просила надати інформацію чи заплановані заходи стосовно визнання недійсним, зокрема, договору № 352/3 від 12.03.2020 як такого, що суперечить інтересам держави умислу однієї сторони (товариства), застосування наслідків недійсності правочинів або про наміри вжиття таких заходів.

Крім того, з огляду на відсутність відповіді на лист № 53-7909ВИХ-24 від 07.10.2024 Суворовська (Пересипська) окружна прокуратура міста Одеси звернулась з листом № 53-1153ВИХ-2 від 18.02.2025 до Одеської обласної ради, в якому прохала надати інформацію про результати розгляду листа прокуратури від 07.10.2024.

18 березня 2025 року Управління обласної ради з майнових відносин Одеської обласної ради листом № 2038-25 повідомило Суворовську (Пересипську) окружну прокуратуру міста Одеси, що відповідні листи Суворовської окружної прокуратури міста Одеси від 18.02.2025 та від 07.10.2024 направлені до Департаменту охорони здоров`я Одеської обласної державної (військової) адміністрації задля вжиття заходів реагування в межах компетенції та надання відповіді.

Так, Департамент охорони здоров`я Одеської обласної державної (військової) адміністрації у листі № 2235/08/03-12/2-25/1557 від 20.03.2025 до Суворовської окружної прокуратури міста Одеси зазначив, що про результати розгляду листів № 53-7909ВИХ-24 від 07.10.2024 та № 53-1153ВИХ-2 від 18.02.2025 прокуратури повідомить пізніше.

Так, на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру? Суворовською (Пересипською) окружною прокуратурою міста Одеси відповідним листом за № 53-2049ВИХ-25 від 19.03.2025 року повідомлено Південний офіс Держаудитслужби про пред`явлення позову в інтересах держави в особі Одеської обласної ради, Південного офісу Держаудитслужби до Комунального некомерційного підприємства Одеська обласна клінічна лікарня, Приватного акціонерного товариства Виробниче об`єднання Стальканат-Сілур про визнання договору недійсним та стягнення грошових коштів у розмірі 730598,40 грн.

Так, на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру? Суворовською (Пересипською) окружною прокуратурою міста Одеси відповідним листом за № 53-2050ВИХ-25 від 19.03.2025 повідомлено Одеську обласну раду про пред`явлення позову в інтересах держави в особі Одеської обласної ради, Південного офісу Держаудитслужби до Комунального некомерційного підприємства Одеська обласна клінічна лікарня, Приватного акціонерного товариства Виробниче об`єднання Стальканат-Сілур про визнання договору недійсним та стягнення грошових коштів у розмірі 730598,40 грн.

Відтак, недобросовісна та антиконкурентна поведінка ПрАТ Виробниче об`єднання Стальканат-Сілур під час проведення процедури закупівля послуг з технічного обслуговування ліфтів та договір, укладений між КНП Одеська обласна клінічна лікарня Одеської обласної ради та ПрАТ Виробниче об`єднання Стальканат-Сілур за результатами тендеру, результат якого спотворений антиконкурентними узгодженими діями його учасників, а також не звернення Одеською обласною радою та Південним офісом Держаудитслужби до суду із відповідним позовом про визнання договору недійсним та стягнення грошових коштів у розмірі 730598,40 грн стало підставою для звернення прокурора до суду з відповідною позовною заявою.

З огляду на зазначене, господарський суд доходить висновку про наявність підстав представництва прокурором інтересів держави у справі № 916/1157/25 та дотримання ним вимог ст. 23 Закону України Про прокуратуру.

Щодо суті спору.

Як слідує з матеріалів справи, 30.01.2020 Комунальною установою Одеська обласна клінічна лікарня в електронній системі закупівель опублікувало оголошення стосовно проведення відкритих торгів із закупівлі товару з очікуваною вартістю предмета закупівлі 670000,00 грн. по ДК 021:2015:50750000-7: Послуги з технічного обслуговування ліфтів, місце поставки товарів або місце виконання робіт чи надання послуг: 65025, Україна, Одеська область, м. Одеса, вул. Академіка Заболотного, 26 (ідентифікатор публічної закупівлі UA-2020-01-130-000756-а).

Тендерні пропозиції з метою участі у відкритих торгах подали два суб`єкта господарювання: Приватне акціонерне товариство Виробниче об`єднання Стальканат-Сілур та Товариство з обмеженою відповідальністю Сервіс-Менеджмент.

Тендерна пропозиція Приватного акціонерного товариства Виробниче об`єднання Стальканат-Сілур становила 669715,20 грн, а ТОВ Сервіс-Менеджмент 669992,40 грн. Упродовж аукціону розмір пропозицій учасників не змінювався.

Оскільки найбільш економічно вигідною виявилася тендерна пропозиція Приватного акціонерного товариства Виробниче об`єднання Стальканат-Сілур електронна система закупівель розкрила її першою, що підтверджується формою протоколу розкриття тендерних пропозицій.

В подальшому, 12 березня 2020 року між Комунальною установою Одеська обласна клінічна лікарня та Приватним акціонерним товариством Виробниче об`єднання Стальканат-Сілур укладено Договір про закупівлю № 352/3, відповідно до пунктів 1.1., 1.2. якого учасник зобов`язується у 2020 році поставити замовникові послуги, зазначені в специфікації (додаток 1), а замовник - прийняти і оплатити надані послуги. Найменування послуги 50750000-7 - Послуги з технічного обслуговування ліфтів, кількість - 28 ліфтів.

Відповідно до умов п. 3.1. Договору ціна цього договору становить 669715,20 грн., у т.ч. ПДВ 111619,20 грн.

За умовами п. 4.1. Договору розрахунки проводяться шляхом: поетапної оплати замовником наданих послуг (виконаних робіт) на підставі ст. 49 Бюджетного кодексу України згідно рахунків та накладних, на умовах відстрочки платежу до 30 банківських днів. У разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за наданні послуги здійснюється на протязі 30 банківських днів з дати отримання замовником бюджетних коштів на фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок.

Розрахунки за наданні послуги здійснюються в безготівковому порядку за рахунок місцевого бюджету, власних коштів та за рахунок інших коштів замовника (п. 4.2. Договору).

Пунктом 5.2. Договору встановлено, що місце надання послуг - за адресою замовника.

Згідно з п. 10.4. Договору дія договору про закупівлю може продовжуватися на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної у договорі, укладеному в попередньому році, якщо видатки на цю мету затверджено в установленому порядку.

Положеннями п. 12.1. Договору погоджено, що невід`ємною частиною цього договору є додаток № 1 (специфікація).

Відповідно до специфікації, що є додатком № 1 до Договору, загальна вартість послуг з обслуговування ліфтів кількістю 28 шт. складає 669715,20 грн, у т.ч. ПДВ 111619,20 грн, при цьому ціна за одиницю послуги з розрахунку за 11 місяців (з ПДВ) становить 23918,40 грн.

21 грудня 2020 року між Комунальною установою Одеська обласна клінічна лікарня та ПрАТ Виробниче об`єднання Стальканат-Сілур укладено додаткову угоду № 1 до Договору, відповідно до якої з урахуванням фактичного обсягу видатків та у відповідності до п. 1 ч. 4 ст. 36 Закону України Про публічні закупівлі, п. 3.2. розділу 3 Ціна договору Договору про закупівлю № 352/3 від 12.03.2020, сторони дійшли згоди щодо зменшення загальної вартості договору на суму - 60883,20 грн за рахунок зменшення обсягу закупівель. З урахуванням зменшення загальної вартості ціна договору складає 608832,00 грн, у т.ч. ПДВ 101472,00 грн.

Так, відповідно до п. 2 додаткової угоди № 1 від 21.12.2020 інші умови договору про закупівлю № 352/3 від 12.03.2020 залишаються чинними у тій редакції, в якій вони викладені сторонами раніше і сторони підтверджують їх обов`язковість для себе.

Також, 30 грудня 2020 року між Комунальною установою Одеська обласна клінічна лікарня та ПрАТ Виробниче об`єднання Стальканат-Сілур укладено додаткову угоду № 2 до Договору, якою сторони погодили, керуючись положенням ч. 5 ст. 36 Закону України Про публічні закупівлі та п. 10.4 розділу X Строк дії договору до Договору про закупівлю № 352/3 від 12.03.2020, продовжити дію договору про закупівлю в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної у вказаному договорі.

В подальшому, між сторонами укладено додаткову угоду № 3 від 12.02.2021 до Договору про наступне, зокрема:

1. Керуючись положенням ч. 5 ст. 36 Закону України Про публічні закупівлі сторони продовжують дію договору в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної у вказаному договорі, а саме на 121766,40 грн, у тому числі ПДВ 20294,40 грн.

2. Інші умови договору, залишаються чинними у тій редакції, в якій вони викладені сторонами раніше, і сторони підтверджують їх обов`язковість для себе..

Відтак, з матеріалів справи вбачається, що ПрАТ Виробниче об`єднання Стальканат-Сілур було надано послуги КНП Одеська обласна клінічна лікарня Одеської обласної ради на загальну суму 730598,40 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами виконаних робіт форми № КБ-2, а саме:

- акт виконаних робіт № 3 від 28.04.2020 за березень на суму 60883,20 грн., у т.ч. ПДВ 10147,20 грн;

- акт виконаних робіт № 4 від 28.04.2020 за квітень на суму 60883,20 грн., у т.ч. ПДВ 10147,20 грн;

- акт виконаних робіт № 5 від 25.05.2020 за травень на суму 60883,20 грн., у т.ч. ПДВ 10147,20 грн;

- акт виконаних робіт № 6 від 12.06.2020 за червень на суму 60883,20 грн., у т.ч. ПДВ 10147,20 грн;

- акт виконаних робіт № 7 від 27.07.2020 за липень на суму 60883,20 грн., у т.ч. ПДВ 10147,20 грн;

- акт виконаних робіт № 8 від 20.08.2020 за серпень на суму 60883,20 грн., у т.ч. ПДВ 10147,20 грн;

- акт виконаних робіт № 9 від 23.09.2020 за вересень на суму 60883,20 грн., у т.ч. ПДВ 10147,20 грн;

- акт виконаних робіт № 10 від 26.10.2020 за жовтень на суму 60883,20 грн., у т.ч. ПДВ 10147,20 грн;

- акт виконаних робіт № 11 від 23.11.2020 за листопад на суму 60883,20 грн., у т.ч. ПДВ 10147,20 грн;

- акт виконаних робіт № 12 від 21.12.2020 за грудень на суму 60883,20 грн., у т.ч. ПДВ 10147,20 грн;

- акт виконаних робіт №1-2 від 12.02.2021 за січень на суму 60883,20 грн., у т.ч. ПДВ 10147,20 грн;

- акт виконаних робіт № 2 від 12.02.2021 за лютий на суму 60883,20 грн., у т.ч. ПДВ 10147,20 грн;

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, Комунальне некомерційне підприємство Одеська обласна клінічна лікарня Одеської обласної ради за виконанні роботи з обслуговування ліфтів сплатило грошові кошти у загальному 730598,40 грн, що підтверджується наступними платіжними дорученнями: № 146 від 30.04.2020, № 127 від 29.04.2020, № 253 від 28.05.2020, № 316 від 12.06.2020, № 32 від 28.07.2020, № 152 від 25.08.2020, № 338 від 23.09.2020, № 508 від 27.10.2020, № 670 від 27.11.2020, № 794 від 22.12.2020, № 87 від 12.02.2021.

Крім того, Комунальне некомерційне підприємство Одеська обласна клінічна лікарня Одеської обласної ради у листі № 01/01-07/4120 від 16.10.2024 повідомило Суворовську окружну прокуратуру міста Одеси, зокрема, що Договір про закупівлю № 352/3 від 12.03.2020, предметом якого є послуги з технічного обслуговування ліфтів, сторонами виконано у повному обсязі належним чином з дотриманням термінів та умов договору по кожній закупівлі, стороною замовником станом на 2024 рік вже сплачено кошти за вказаним договором, при цьому джерелом фінансування за вказаною процедурою закупівлю сказано бюджетні кошти.

Натомість, обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилається на рішення Адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 65/70-р/к від 13.08.2024 по справі № 20-02/2021.

Так, з матеріалів справи слідує, що 13.08.2024 Адміністративна колегія Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України рішенням № 65/70-р/к від 13.08.2024 у справі № 20-02/2021 визнала:

1) Приватне акціонерне товариство Виробниче об`єднання Стальканат-Сілур вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України Про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів (тендерів), проведених КУ Одеська обласна клінічна лікарня на закупівлю ДК 021:2015:50750000-7 - Послуги з технічного обслуговування ліфтів; ДК 016:2010:33.12.1 - Ремонтування та технічне обслуговування машин загальної призначеності відповідно до ідентифікатора закупівлі UA-2016-12-29-000491-а;

2) Приватне акціонерне товариство Виробниче об`єднання Стальканат-Сілур вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України Про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів (тендерів), проведених КУ Одеська обласна клінічна лікарня на закупівлю ДК 021:2015:50750000-7 Послуги з технічного обслуговування ліфтів відповідно до ідентифікатора закупівлі UA-2018-01-10-000601-е;

3) Приватне акціонерне товариство Виробниче об`єднання Стальканат-Сілур вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України Про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів (тендерів), проведених Комунальним некомерційним підприємством Одеська обласна клінічна лікарня Одеської обласної ради на закупівлю ДК 021:2015:50750000-7 - Послуги з технічного обслуговування ліфтів відповідно до ідентифікатора закупівлі UА-2020-01 -30-000756-а;

4) Приватне акціонерне товариство Виробниче об`єднання Стальканат-Сілур вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України Про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів (тендерів), проведених КУ Одеська обласна клінічна лікарня на закупівлю ДК 021:2015:50750000-7 Послуги з технічного обслуговування ліфтів відповідно до ідентифікатора закупівлі UA-2019-01-24-002463-а.

При цьому, як слідує з вказаного рішення від 13.08.2024, Адміністративною колегією Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України закрито провадження у справі без прийняття рішення по суті щодо Товариства з обмеженою відповідальністю Сервіс Менеджмент на підставі абзацу четвертого статті 49 Закону України Про захист економічної конкуренції.

Такі висновки Адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України мотивовані характерними спільними особливостями оформлення та подання ПрАТ ВО Стальканат-Сілур та ТОВ Сервіс Менеджмент тендерних пропозицій, а саме:

- наявність господарських відносин між ПрАТ ВО Стальканат-Сілур та ТОВ Сервіс Менеджмент;

- використання ПрАТ ВО Стальканат-Сілур та ТОВ Сервіс Менеджмент одних і тих же ІР-адрес під час участі у торгах;

- спільні особливості електронних файлів, а саме низка спільних особливостей в оформленні електронних файлів;

- використання в господарській діяльності спільних засобів зв`язку, а саме використання однієї поштової скриньки при реєстрації поштових адрес.

Враховуючи зазначене, Адміністративна колегія Південного міжобласного територіального відділення АМКУ дійшла висновку, що допущені до аукціону учасники цієї закупівлі під час підготовки документації для участі тендері діяли не самостійно, а узгоджували свої дії та пропозиції поза конкурентними засадами. Узгодивши свою поведінку, ПрАТ ВО Стальканат-Сілур та ТОВ Сервіс Менеджмент усунули змагальність між собою, а отже спотворили підсумки проведених торгів КУ Одеська обласна клінічна лікарня, порушивши його право на отримання найбільш ефективного для себе результату.

Рішення адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення АМКУ № 65/70-р/к від 13.08.2024 у справі № 20-02/2021 не скасовано та залишається чинним.

Відтак, предметом спору у справі, яка розглядається, є вимоги прокурора про визнання недійсним договору про закупівлю послуг з технічного обслуговування ліфтів № 352/3 від 12.03.2020, укладеного між ПрАТ ВО Стальканат-Сілур та КУ Одеська обласна клінічна лікарня, як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а також вимоги про застосування наслідків недійсності цього договору шляхом стягнення з Приватного акціонерного товариства Виробниче об`єднання Стальканат-Сілур на користь Комунального некомерційного підприємства Одеська обласна клінічна лікарня Одеської обласної ради 730598,40 грн, а з Комунального некомерційного підприємства Одеська обласна клінічна лікарня Одеської обласної ради одержані ним за рішенням суду 730598,40 грн стягнути в дохід держави (на підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Натомість Приватне акціонерне товариство Виробниче об`єднання Стальканат-Сілур у відзиві на позовну заяву стверджує, що лише сам факт вчинення вказаними учасниками порушення торгів у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі, встановлений рішенням АМК, не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним як такого, що вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Аналогічна за змістом норма містилася у ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) (яка була чинною у період існування спірних відносин).

Стягнення всього отриманого за недійсним правочином у дохід держави є конфіскацією, яка за своєю правовою природою не є цивільно-правовим інститутом. У первісній редакції ЦК України, який набув чинності 01.01.2004, такої норми не існувало. Однак Законом Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Податкового кодексу України від 02.12.2010 ст. 228 була доповнена ч. 3, присвяченою недійсності правочинів, що не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Щодо конфіскаційного характеру санкцій, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України, неодноразово висловлювався ще Верховний Суд України, а після 2017 року - і Верховний Суд (постанови від 20.06.2018 у справі № 802/470/17-а, від 16.10.2019 у справі № 2а-1670/8497/11, від 25.07.2023 у справі № 160/14095/21, від 13.11.2024 у справі № 911/934/23).

Наслідки, передбачені реченнями 2-3 ч. 3 ст. 228 ЦК України, не спрямовані на поновлення майнової сфери постраждалого учасника цивільно-правових правовідносин. Передбачені законом санкції мають за мету покарати осіб, які вчинили заборонений законодавством правочин. Це єдина норма ЦК України, яка містить каральні заходи (санкції).

За загальним правилом правовим наслідком недійсності правочинів є повернення сторін в стан, що передував укладенню правочину (абз. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК України). Такий правовий наслідок спрямований на те, аби нівелювати все, що відбулося і зробити його юридично незначущим.

Супроводжувальним правовим наслідком недійсності правочину є можливість відшкодування винною стороною правочину збитків та моральної шкоди, завданої другій стороні правочину. Такий правовий наслідок спрямований на те, аби досягти компенсації понесених такою стороною втрат, тобто є проявом дії компенсаційних засад цивільного права.

Оскільки відшкодування збитків та моральної шкоди є видом цивільно-правової відповідальності, їх стягнення відбувається на користь приватної особи, в її інтересах і саме задля неї.

У ч. 3 ст. 228 ЦК України встановлюються зовсім інші правові наслідки:

- які спрямовані не на позначене вище, а на реакцію з боку держави на правопорушення сторони/сторін правочину;

- ініціатором цих правових наслідків є держава, а не сторона правочину;

- ці правові наслідки встановлені в публічних інтересах (як їх розуміє держава), а не в приватноправових;

- наслідки полягають не у відновленні становища, що існувало до вчинення правочину, а на вилучення майна;

- ці правові наслідки не можна розцінювати як відшкодування збитків.

Такі правові наслідки не можна віднести до компенсаційних, адже вони є сутнісно іншими і являють собою різновид конфіскації майна державою.

Водночас, вирішуючи питання щодо застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України суд має враховувати, що санкції, передбачені ч. 3 ст. 228 ЦК України, ч. 1 ст. 208 ГК України, є не компенсаційними, а конфіскаційними санкціями, які передбачають стягнення усього отриманого за правочином на користь держави. Ці санкції спрямовані не на відновлення правового стану, який існував до порушення, а на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства.

Конфіскація без вироку суду (Non-Conviction Based Confiscation - NCBC) розглядається ЄСПЛ як втручання у право власності, захищене ст.1 Першого протоколу до Конвенції.

Застосування наслідків, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України, є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Ключовими прецедентами є рішення ЄСПЛ у справах: Isaia and Others v. Italy (від 25.09.2025, заяви № 36551/22, № 36926/22 та № 37907/22); Garofalo and Others v. Italy (від 21.01.2025, заява № 47269/18 та три інші); Imeri v. Croatia (від 24.06.2021, заява № 77668/14); Kurban v. Turkey (від 24.11.2020, заява № 75414/10); Balsamo v. San Marino (від 08.10.2019, заяви № 20319/17, 21414/17); Gogitidze and Others v. Georgia (від 12.05.2015, заява № 36862/05); Varvara v. Italy (від 29.10.2013, заява № 17475/09); Arcuri and Others v. Italy (від 05.07.2001, заява № 52024/99); Air Canada v. the United Kingdom (від 05.05.1995, заява № 18465/91); AGOSI v. United Kingdom (від 24.10.1986, заява № 9118/80).

Справа Isaia and Others v. Italy (рішення від 25.09.2025, заяви № 36551/22, № 36926/22 та № 37907/22) та прецедентні рішення у подібних справах, на які посилається ЄСПЛ, стосуються італійського законодавства про запобіжні заходи (зокрема, антимафіозного кодексу), які дозволяють конфіскацію майна осіб, підозрюваних у причетності до організованої злочинності, до або без винесення обвинувального вироку. Заявники оскаржували судові рішення про конфіскацію їхнього майна, яке було вилучено на підставі підозр у його незаконному походженні та недостатній відповідності законним доходам. Ключовою особливістю італійського законодавства є те, що конфіскація може ґрунтуватися не на доведеній вині у вчиненні злочину, а на визнанні особи соціально небезпечною або підозрюваною у належності до мафіозних структур задовго до застосування заходів. ЄСПЛ вказав, що критерії для визнання особи соціально небезпечною (що є підставою для конфіскації) були чіткими, конкретними та передбачуваними у національному законодавстві. У попередніх справах, пов`язаних з Італією, ЄСПЛ встановив порушення через занадто розмиті та широкі визначення соціальної небезпеки, які дозволяли надто широке тлумачення національними судами.

У п. 72 рішення Isaia and Others v. Italy ЄСПЛ вказав, що, оцінюючи, чи були заходи конфіскації сумісними із гарантіями, закріпленими у ст. 1 Першого протоколу, Суд, перш за все, оцінив характер основних правопорушень, зокрема їх тяжкість, та питання, чи можна вважати, що вони призвели до отримання незаконних доходів (Todorov and others v. Bulgaria, п. 200, та, особливо, справа Yordanov and others v. Bulgaria, п. 115, яка стосується конфіскації без винесення обвинувального вироку, подібної до тієї, що розглядається в даній справі). Суд висловив серйозну стурбованість щодо внутрішнього законодавства, яке передбачало, що процедури застосування подібних заходів могли бути ініційовані не тільки у зв`язку з особливо тяжкими злочинами, такими як злочини, пов`язані з організованою злочинністю, наркоторгівлею, корупцією в державній службі або відмиванням грошей, або іншими злочинами, які, як можна припустити, завжди приносять дохід, але й у зв`язку з низкою інших злочинів, а також деякими адміністративними правопорушеннями (див., зокрема, Yordanov and others v. Bulgaria, п. 115, і Todorov and others v. Bulgaria, п.2 00).

У справі Imeri v. Croatia (рішення від 24.06.2021, заява № 77668/14) ЄСПЛ зробив висновки, що для того, щоб бути пропорційним, суворість покарання має відповідати тяжкості правопорушення, за яке воно призначене (п. 71); що принцип пропорційності має бути дотриманий не лише щодо визначення правил щодо суворості санкцій, але й оцінки факторів, які можуть бути взяті до уваги при встановленні санкцій (п. 84). Зокрема, в зазначеній справі, оцінюючи пропорційність конфіскації частини готівки, яку заявник перевозив через кордон без декларування, ЄСПЛ взяв до уваги, що заявник не мав судимості і що кримінальне провадження, яке було порушено проти нього, було припинено через відсутність доказів (п. 88), проти нього не було порушено кримінальну справу за відмивання грошей (п. 91), шкода, яку заявник міг завдати владі, була незначною (п. 92), і дійшов висновку, що мало місце порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції (п. 94). Суд наголосив, що конфіскаційні заходи повинні бути пропорційними та враховувати індивідуальну поведінку особи, ступінь її вини і можливість застосування менш обтяжливого заходу.

У справі Gogitidze and Others v. Georgia (рішення від 12.05.2015, заява № 36862/05) досліджувалася конфіскація майна, походження якого не було обґрунтовано, в рамках антикорупційного законодавства. ЄСПЛ підтвердив правомірність конфіскації без кримінального вироку. Визнав допустимим перекладання тягаря доведення на власника майна, якщо держава надала обґрунтовані підстави підозрювати незаконне походження. ЄСПЛ вважав, що вжита міра відповідала загальним інтересам, оскільки мала на меті забезпечити, щоб використання зазначеного майна не давало заявникам переваги на шкоду суспільству (п. 103).

Що стосується конкретно заходу превентивної конфіскації, передбаченого італійським законодавством, Суд вже встановив, що він мав на меті забезпечити, щоб злочин не окупався, та запобігти несправедливому збагаченню, позбавивши відповідну особу та третіх осіб, які не мають дійсних прав на конфісковане майно, прибутку від злочинної діяльності, і, відповідно, мала, по суті, відновний, а не каральний характер (справа Garofalo and Others v. Italy (рішення від 21.01.2025, заява № 47269/18 та 3 інші), п. 134).

У справі Arcuri and Others v. Italy (рішення від 05.07.2001, заява № 52024/99) ЄСПЛ наголосив, що конфіскація може бути пропорційною лише тоді, коли вилучається майно, яке є безпосереднім результатом незаконної діяльності, або використовувалося для такої діяльності. Це положення прямо корелює з обов`язком держави довести, що саме правочин, а не загальна поведінка сторін у сфері конкуренції, був укладений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Справа Balsamo v. San Marino (рішення від 08.10.2019, заяви № 20319/17, 21414/17) стосувалася конфіскації грошей, виявлених у заявника, щодо яких було встановлено зв`язок із шахрайською схемою відмивання коштів. Конфіскація була застосована в рамках адміністративного/цивільного провадження, незважаючи на те, що кримінальна справа була припинена. ЄСПЛ підкреслив, що конфіскація може застосовуватися і за відсутності обвинувального вироку, який підтверджує вину, визнав, що конфіскація була пропорційною та правомірною. Суд наголосив, що оскільки метою конфіскації було вилучення вигоди, отриманої від злочинної діяльності (тобто превентивна мета, а не каральна), вона може бути застосована незалежно від доведення кримінальної вини особи. Суд врахував, що заявник не зміг надати переконливих доказів законності походження коштів.

ЄСПЛ неодноразово звертав увагу і на необхідності дотримання пропорційності при втручанні держави у право власності добросовісного власника.

Так, у справі AGOSI v. United Kingdom (рішення від 24.10.1986, заява № 9118/80) компанія-заявник оскаржила до Суду конфіскацію належних їй на праві власності золотих монет, які були вилучені митним органом Об`єднаного Королівства після спроби їх незаконного ввезення третіми особами на територію держави. ЄСПЛ аналізує конфіскацію без вироку, і встановлює критерії правомірності втручання: законність, легітимну мету, пропорційність. Навіть якщо особа поводилася неправомірно, держава має довести справедливий баланс. ЄСПЛ зазначив, що при вирішенні питання про повернення майна держава має враховувати поведінку власника - зокрема, чи був він причетний до правопорушення або чи проявив належну обачність. У цій справі ЄСПЛ не виявив порушення ст. 1 Першого протоколу. Суд дійшов висновку, що британські органи влади забезпечили справедливий баланс між інтересами суспільства (боротьба з контрабандою) та правами власника, а сама процедура конфіскації не була свавільною.

У справі Air Canada v. The United Kingdom (рішення від 05.05.1995, заява № 18465/91), яка стосувалася конфіскації літака, який був у лізингу та був використаний для вчинення злочину, про що власник не знав, ЄСПЛ навпаки дійшов висновку, що втручання, що наклало індивідуальний і надмірний тягар на добросовісного власника, порушує ст. 1 Першого протоколу.

Найбільш релевантною до справи № 916/1157/25, є справа Kurban v. Turkey (рішення від 24.11.2020, заява № 75414/10). Заявник (ОСОБА_1) разом з партнером уклали державний закупівельний контракт на виконання будівельних робіт і внесли відповідний завдаток (гарантію). Згодом органи влади виявили, що на момент участі в тендері проти заявника вже було порушено кримінальне провадження (пред`явлено обвинувачення) щодо маніпулювання попередніми державними закупівлями. На цій підставі національні органи скасували чинний контракт із заявником та конфіскували його завдаток. Заявник оскаржував конфіскацію завдатку як непропорційне втручання у право власності. ЄСПЛ визнав розірвання конфіскацію завдатку втручанням у право власності (ст.1 Першого протоколу), яке мало легітимну мету - захист публічних фінансів, запобігання змовам та забезпечення чесної конкуренції у сфері державних закупівель. Незважаючи на легітимну мету, Суд встановив порушення через непропорційність застосованого заходу. Національне законодавство вимагало виключення особи з тендеру, якщо їй пред`явлено обвинувачення (превентивний захід, спрямований на запобігання подальшим порушенням). Обвинувачення було зареєстровано ще до укладення контракту, але заявник не знав про це. Крім того, органи влади з великою затримкою повідомили про це тендерний орган і фактично самі дозволили заявнику укласти контракт. Скасувавши контракт і конфіскувавши завдаток після укладення та часткового виконання угоди, держава переклала на заявника фінансовий тягар власної адміністративної недбалості (несвоєчасного виконання своїх обов`язків з перевірки). Втручання було визнане надмірним, оскільки держава не змогла забезпечити належне виконання своїх обов`язків на ранньому етапі процедури. Суд також вважав, що навіть якщо розірвання договору було необхідним і неминучим, принцип справедливого балансу вимагав би принаймні застосування менш суворого заходу, що полегшив би фінансове навантаження на заявника, такого як повернення його гарантії та відшкодування частини або всіх його витрат.

ЄСПЛ вказав, що в конкретних обставинах цієї справи заявник мав принаймні законні очікування щодо можливості покладатися на договір і виконати його, а також очікувати повернення своєї гарантії, і це може розглядатися, для цілей ст. 1 Першого протоколу, як пов`язане з майновими правами, наданими заявнику за договором.

Так, враховуючи викладені вище висновки ЄСПЛ щодо конфіскації без вироку суду, господарський суд вважає, що застосування у справі, яка розглядається, конфіскаційної санкції, передбаченої ч. 3 ст. 228 ЦК України, суперечить принципу пропорційності як щодо винного учасника правочину, так і щодо того учасника, який діяв добросовісно, виходячи з наступного.

У наведених вище справах ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на те, що для дотримання принципу пропорційності цивільна конфіскація має стосуватися майна, яке було отримане від злочинної діяльності, незаконного збагачення, майна, джерела походження якого сторона не могла пояснити, або майна, яке безпосередньо використовувалося при здійсненні злочинної діяльності. ЄСПЛ також визнав небезпечною тенденцію поширення конфіскації без вироку суду на випадки звичайних адміністративних порушень.

Верховний Суд у постанові від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18 вказав, що, здійснивши правовий аналіз ч. 3 ст. 228 ЦК можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Отже, для застосування приписів ч. 3 ст. 228 ЦК України прокурор у цій справі мав довести, що сам правочин (надання послуг з технічного обслуговування ліфтів комунального підприємства) за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства. Втім, прокурор цього не доводив, стверджував про порушення правил конкуренції, які мали місце під час проведення закупівлі.

Антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні ч. 3 ст. 228 ЦК.

Проте, прокурор не довів, що внаслідок укладення правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала послуги неналежної якості. За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

У справі Kurban v. Turkey (рішення від 24.11.2020, заява №75414/10) ЄСПЛ звернув увагу на норми Директиви Європейського Союзу 2014/24/ЄС яка встановлює загальні правила, що застосовуються до укладення державних контрактів на закупівлю. Директива містить правила щодо обов`язкових та факультативних підстав для виключення економічного оператора з участі у процедурі закупівлі. В Директиві вказано, що державні контракти не повинні укладатися з економічними операторами, які брали участь у злочинній організації або були визнані винними у корупції, шахрайстві на шкоду фінансовим інтересам Союзу, терористичних злочинах, відмиванні грошей або фінансуванні тероризму (п. 100 преамбули). Замовникам слід надати можливість виключати економічних операторів, які виявилися ненадійними, наприклад, через серйозні порушення, такі як порушення правил конкуренції (п.101 преамбули). Отже, порушення правил конкуренції віднесено Директивою до факультативних підстав виключення економічного оператора (на розсуд замовника закупівлі).

Також у цій справі ЄСПЛ вказав, що конфіскація без вироку суду (втрата завдатку, права виконувати договір та отримати оплату за вже виконані роботи, тобто права на покриття вже понесених витрат) є непропорційною у разі визнання недійсним договору, навіть укладеного з порушенням тендерної процедури (особою, яка не мала права брати участь у публічних закупівлях).

ЄСПЛ вказав, що навіть якщо розірвання договору було необхідним і неминучим, принцип справедливого балансу вимагав би принаймні застосування менш суворого заходу, що полегшив би фінансове навантаження на заявника, такого як повернення його гарантії та відшкодування частини або всіх його витрат.

Господарський суд зазначає, що, враховуючи конфіскаційний характер санкції, передбаченої ч. 3 ст. 228 ЦК України, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема, законодавства про захист конкуренції.

Крім того, господарський суд звертає увагу на невідповідність норми ч. 3 ст. 228 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, її каральний характер, притаманний нормам саме публічного, а не приватного права, а також на суттєві логічні невідповідності приписів частин 1, 2 ст. 228 ЦК України, які встановлюють що нікчемним є правочин який суперечить публічному порядку, але як наслідок передбачають більш м`які наслідки - двосторонню реституцію та ч. 3 цієї статті, яка щодо оспорюваного правочину (який порівняно з нікчемним є не очевидно недійсним і відтак має меншу суспільну небезпеку) встановлює у якості наслідків набагато жорсткішу санкцію - стягнення з винної сторони (сторін) майна на користь держави.

У постанові Верховного Суду від 13.11.2024 у справі № 911/934/23 вказано:

82. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19, пункт 8.22), від 06.09.2023 у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22, пункт 70), від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22, пункт 85) та інші).

83. Водночас санкції, передбачені частиною третьою статті 228 ЦК України, частиною першою статті 208 ГК України, не є компенсаційними, оскільки положеннями зазначених норм передбачено застосування цих санкцій на користь держави незалежно від ступеню негативного впливу виконання правочину на майновий стан держави, та навіть незалежно від того, чи наявний такий вплив взагалі. Отже, санкції, передбачені частиною третьою статті 228 ЦК України, частиною першою статті 208 ГК України, не є способами захисту прав держави, а є конфіскаційними санкціями. Вони спрямовані на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

84. Застосування цих санкцій є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції). Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

85. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

86. Критерій обґрунтованості втручання виконаний, оскільки санкції передбачені у національному законодавств, а саме частиною третьою статті 228 ЦК України, частиною першою статті 208 ГК України. Критерій легітимної мети в частині цих майнових санкцій теж виконаний, оскільки вчинення дій, які не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, знаходиться у сфері загальних інтересів. Але колегія суддів вважає, що критерій розумного балансу (пропорційності) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення, - не виконаний.

87. Так, ЄСПЛ у справі Imeri v. Croatia від 24 червня 2021 року (заява № 77668/14) зробив висновок, що принцип пропорційності має бути дотриманий не лише щодо визначення правил щодо суворості санкцій, але й оцінки факторів, які можуть бути взяті до уваги при встановленні санкцій (пункт 84). Зокрема, в зазначеній справі ЄСПЛ взяв до уваги той факт, що заявники не мали кримінального минулого та що вони не підозрювалися чи не були обвинувачені у вчиненні жодного кримінального правопорушення.

88. Колегія суддів вважає, що норми частини третьої статті 228 ЦК України, частини першої статті 208 ГК України порушують принцип пропорційності у двох аспектах: як в частині суворості санкцій, так і в частині неврахування факторів, які мають бути взяті до уваги при встановленні санкцій.

89. Зазначені наведеними вище статтями санкції визначаються в розмірі вартості предмета договору незалежно від того, в чому саме полягає невідповідність правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, якою мірою порушені інтереси держави і суспільства, його моральні засади. Відтак, не враховується ступінь тяжкості правопорушення та його наслідків.

90. Санкції застосовуються без урахування будь-яких інших факторів, які мали б бути взяті до уваги. Наприклад, на їх застосування не впливає чи було вчинене правопорушення під впливом погрози, примусу; чи було воно вчинено повторно чи за попередньою змовою тощо.

91. При цьому суд, застосовуючи такі санкції, позбавлений можливості врахувати зазначені фактори, оскільки закон імперативно встановлює розмір таких санкцій у вигляді всього одержаного за правочином або належного за ним. Тобто у даному випадку закон встановлює абсолютно визначені та безальтернативні санкції, а суд не має розсуду для визначення (корегування) їх розміру.

92. Крім того, положення частини третьої статті 228 ЦК України, частини першої статті 208 ГК України передбачають застосування санкцій навіть до сторони правочину, яка не винна у правопорушенні (вчиненому іншою стороною), та є добросовісною. Так, у таких випадках з добросовісної сторони правочину стягується в дохід держави все одержане нею або належне їй на відшкодування виконаного незалежно від того, чи було фактично повернуто такій стороні все одержане іншою стороною, чи ні.

93. При цьому за висновками ЄСПЛ справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), Кривенький проти України від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

94. Тому колегія суддів дійшла висновку про те, що норми частини третьої статті 228 ЦК України та частини першої статті 208 ГК України не підлягають застосуванню як такі, що порушують критерій сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції у світлі практики ЄСПЛ.

95. Колегія суддів mutatis mutandis враховує висновки Конституційного Суду України (КСУ), зроблені у Рішенні від 01.11.2023 у справі № 9-р(II)/2023 за конституційною скаргою ОСОБА_1 щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого припису пункту 2 частини другої статті 44 Закону України Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції (щодо індивідуалізації юридичної відповідальності за порушення прав споживачів) (далі - Закон № 2735).

96. У цьому Рішенні (пункти 4.8, 4.9 мотивувальної частини) КСУ звернув увагу на те, що встановлення в законі абсолютно визначених та/або безальтернативних санкцій має бути розумно поєднане з наданням законом уповноваженому суб`єктові притягнення особи до юридичної відповідальності варіативності в питанні обрання санкції до правопорушника, щоб уможливити додержання принципів домірності та індивідуалізації юридичної відповідальності. Принципи домірності та індивідуалізації юридичної відповідальності в разі притягнення особи до юридичної відповідальності можуть бути забезпечені, зокрема, у спосіб установлення в законі різних видів санкцій за вчинення того самого правопорушення або різних за розміром штрафів, що їх може бути накладено на порушників тієї самої охоронної норми. Оспорюваний припис Закону № 2735, що визначає безальтернативну санкцію, яка до того ж має ознаки абсолютно визначеної, не надає суб`єкту накладання адміністративного стягнення можливості врахувати те, що гіпотезою пункту 2 частини другої статті 44 Закону № 2735 охоплено велику кількість виявів об`єктивної та суб`єктивної сторін цього правопорушення. Таке не забезпечує домірності та індивідуалізації юридичної відповідальності порушника з урахуванням усіх значущих обставин справи.

97. Водночас колегія суддів не робить висновків про відповідність чи невідповідність Конституції України частини третьої статті 228 ЦК України, частини першої статті 208 ГК України, оскільки для вирішення спору у справі, що переглядається, це не є потрібним, бо з огляду на невідповідність цих положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції зазначені положення не підлягають застосуванню незалежно від того, чи відповідають вони Конституції України, чи ні. З цих же міркувань колегія суддів не аналізує правовідносини сторін та не встановлює їх характер, оскільки такий аналіз також не впливає на вирішення справи, що переглядається, по суті.

Разом з тим, суд враховує постанову Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.12.2025 року у справі № 922/3456/23, в якій об`єднана палата уточнила висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі № 911/934/23, від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України, таким чином:

При визначенні підстав для застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).

Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема, законодавства про захист конкуренції.

Водночас ЄСПЛ звертає увагу на важливість дотримання принципу пропорційності втручання і щодо добросовісного власника майна (у справі, що розглядається - добросовісної сторони правочину, КНП Одеська обласна клінічна лікарня Одеської обласної ради).

Так, суд зазначає, що за умови застосування відповідних приписів ч. 3 ст. 228 ЦК України, відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника.

По-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було.

По-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа Air Canada v. the United Kingdom).

Так, у справі прокурор просить стягнути з добросовісної сторони не майно, отримане за правочином, а кошти, після того як вони будуть стягнуті з винної, а саме: з Приватного акціонерного товариства Виробниче об`єднання Стальканат-Сілур на користь Комунального некомерційного підприємства Одеська обласна клінічна лікарня Одеської обласної ради у розмірі 730598,40 грн, а з Комунального некомерційного підприємства Одеська обласна клінічна лікарня Одеської обласної ради одержані ним за рішенням суду 730598,10 грн стягнути в дохід держави.

Більше того, прокурор стверджує про те, що завдяки порушенням законодавства про захист конкуренції постраждали інтереси держави. Враховуючи, що закупівлю послуг проводило комунальне підприємство за гроші місцевого бюджету, а не держави, то при спотворенні результатів торгів постраждалою є територіальна громада міста Одеси. Між тим прокурор у позові просив стягнути кошти в дохід держави (до державного бюджету), а не бюджету міста Одеси (тобто територіальної громади, яка, на думку прокурора, постраждала від спотворення результату закупівель за комунальні кошти), що у сукупності з негативними майновими наслідками для комунального підприємства є очевидно непропорційним втручанням в право власності територіальної громади міста Одеси.

Виходячи з викладеного, суд вважає, що застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України до спірних відносин призведе до порушення визначеного у рішеннях ЄСПЛ принципу пропорційності втручання держави в мирне володіння майном (ст. 1 Протоколу першого до Конвенції) як щодо відповідача-2, так і щодо добросовісної сторони правочину відповідача-1.

Відтак, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимоги прокурора про визнання договору недійсним та стягнення грошових коштів у розмірі 730598,10 грн в дохід держави.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі Проніна проти України, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із заявлених вимог, наведених обґрунтувань та наданих доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 9 ст. 145 ГПК України суд скасовує заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.03.2025 у справі № 916/1157/25.

У відповідності до приписів статі 129 ГПК України судові витрати пов`язані з розглядом справи покладаються на прокуратуру.

Керуючись ст.ст. 129, 145, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.03.2025 у справі № 916/1157/25.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.

Повне рішення складено 18.05.2026.

Суддя Нікітенко С.В.