Рішення № 136624433, 19.05.2026, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/3060/26

2/212/3653/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2026 року м. Кривий Ріг

Покровський районний суд міста Кривого Рогу в складі:

головуючого судді Козлова Д. О.,

за участю секретаря Пижик В. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до Часовоярської міської військової адміністрації Бахмутського району Донецької області про визнання права власності,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 , -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача, адвокат Карабаш Ю. О., звернувся до суду із даним позовом до відповідача, посилаючись в обґрунтування заявлених вимог на те, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом 5/6 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , на праві власності належать ОСОБА_1 . Також на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 10.01.1995 року 1/12 частина житлового будинку АДРЕСА_2 , на праві власності належать ОСОБА_1 . Крім того на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 10.01.1995 року 1/12 частина спільної частки житлового будинку АДРЕСА_2 , на праві власності належали ОСОБА_3 . Відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 459689149 від 08.01.2026 року право власності на будинок, розташований по АДРЕСА_2 , окрім на ОСОБА_1 на інших осіб не зареєстровано. При цьому позивачка ОСОБА_1 постійно проживала у вказаному будинку, слідкувала за господарством, утримувала та володіла повністю будинком. Після смерті ОСОБА_3 вона продовжувала проживати, відкрито, безперервно та добросовісно володіти, користуватися будинком, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , більше десяти років. Лише в серпні 2022 року позивачка вимушено покинула будинок у зв`язку з переїздом, пов`язаним з початком повномасштабного вторгнення рф в Україну. Однак на даний час виникла необхідність оформлення права власності на частину майна. На підставі викладеного, враховуючи, що вона добросовісно, безперервно користується житловим будинком, просила суд визнати за нею право власності на 1/12 частки житлового будинку АДРЕСА_2 за набувальною давністю.

Позивач, ОСОБА_1 , та її представник, адвокат Карабаш Ю. О., у судовому засіданні, підтримуючи заявлені позовні вимоги, надали пояснення аналогічні тим, що викладені у позові, який просили суд задовольнити повністю.

Представники відповідача, Часовоярської міської військової адміністрації Бахмутського району Донецької області, до судового засідання не з`явились, надавши заяву з проханням провести розгляд справи за їх відсутності, ухваливши рішення відповідно до вимог закону.

Суд, дослідивши матеріали справи та допитавши свідків, вважає заявлені позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом було встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 16 жовтня 2000 року, посвідченого нотаріально, реєстр нотаріусу № 18/9, 5/6 частини житлового будинку 52 (житлова площа 26,17 кв. м.), розташованого по АДРЕСА_2 , на праві власності належать ОСОБА_1 , право власності якої на вказану нерухомість було зареєстровано бюро технічної інвентаризації, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав від 22 квітня 2024 рокута від 8 січня 2026 року.

Також на підставі на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 10.01.1995 року,посвідченого нотаріально, реєстр нотаріусу № 41, 1/12 частини житлового будинку АДРЕСА_2 , належать на праві власності ОСОБА_1 ,право власності якої на вказану нерухомість було зареєстровано бюро технічної інвентаризації, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав від 22 квітня 2024 року та від 8 січня 2026 року.

Крім того зі свідоцтва про право на спадщину за законом від 10.01.1995 року, посвідченого нотаріально, реєстр нотаріусу № 41, вбачається, що спадкоємцем 1/12 частки житлового будинку АДРЕСА_2 , був ОСОБА_3 , право власності якого на вказану нерухомість було зареєстровано бюро технічної інвентаризації 18.02.1997 року, який, натомість, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, актовий запис № 87 від 26 лютого 1997 року, виконаного Часовоярським виконкомом Артемівської міської ради Донецької області.

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вказували, що вони були сусідками ОСОБА_1 , яка мешкала в буд. АДРЕСА_2 , де також мешкали спочатку бабуся позивачки, мати позивачки, сестра позивачки та її вітчим. ОСОБА_3 . Однак в 90-х роках померли бабуся та мати ОСОБА_1 , а сестра останньої вийшла заміж, після чого перестала мешкати у такому будинку. В подальшому ОСОБА_1 одружилась та стала мешкати у такому будинку разом зі своїм чоловіком, вітчимом ОСОБА_3 . В подальшому у позивачки народились дві доньки, які також там мешкали. При цьому свідки стверджували, що вітчим ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , помер у 1997 році, який був без ніг, тому за ним постійно доглядала до моменту його смерті позивачка, яка з ним постійно мешкала в будинку АДРЕСА_2 . Додавали, що позивачка та свідки були вимушені через війну виїхати з м. Часів Яр.

Суд вказує, що згідно із ч. 1, 4 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до ст. 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі без титульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

У постанові від 1 серпня 2018 року по справі № 201/12550/16-ц Верховний Суд зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Велика Палата Верховного Суду, враховуючи зазначене про умови набуття права власності за набувальною давністю, не вбачає підстав для відступу від наведених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом ч. 1 ст. 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 14.05.2019 року по справі № 910/17274/17.

Також за змістом ст. 344 ЦК встановлено, що позивач, як володілець майна, протягом всього часу володіння ним має бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього.

Набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності наступних умов у сукупності: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).

Відсутність будь-якого з перерахованих елементів виключає можливість набуття права власності на нерухомість за набувальною давністю.

Крім того, за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Однак, якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом в постановах від 27 червня 2019 року по справі № 175/2338/16-ц та від 1 жовтня 2020 року по справі № 286/1652/18.

При цьому відсутність добросовісності у позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені ст. 344 ЦК України.

Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року по справі № 910/17274/17.

Суд у даній справі встановив, що власником спірної 1/12 частки будинку АДРЕСА_2 був ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності якого було у встановленому законом порядку зареєстровано в БТІ, про що було достеменно відомо позивачці, як співвласниці такого нерухомого майна.

Таким чином суд дійшов висновку, що позивачка знала, що на спірне майно можуть претендувати інші особи, а вона не отримувала це майно з підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього, внаслідок чого відсутня безумовна умова набуття права власності, тобто добросовісність заволодіння таким майном.

Також суд наголошує, що посилання позивачки на те, що вона відкрито та безперервно володіла таким нерухомим майном стосуються володіння нею безпосередньо належними їй 11/12 частками будинку АДРЕСА_2 .

При цьому суд вказує, що за інформацією від 24 березня 2026 року 2-ї Криворізької державної нотаріальної контори вбачається, що на підставі Спадкового реєстру після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , була заведена 11 березня 1997 року Часів-Ярською державною нотаріальною конторою спадкова справа № 33.

Отже, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 були наявні спадкоємці останнього, внаслідок чого була заведена після його смерті спадкова справа щодо майна померлого, зокрема, 1/12 частки будинку АДРЕСА_2 .

На підставі викладеного вмотивування суд за встановлених обставин справи дійшов висновку, що позивачка при фактичному заволодінні чужим майном, спірною 1/12 часткою будинку АДРЕСА_2 , не могла не знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності на таке майно, що свідчить про відсутність добросовісності заволодіння таким майном, що у свою чергу свідчить про відсутність правових підстав для визнання права власності ОСОБА_1 на таку нерухомість за набувальною давністю.

З огляду на викладене обґрунтування, суд вважає, що заявлені представником позивача вимоги як необґрунтовані, підлягають залишенню судом без задоволення.

В той же час суд вказує, що відповідно до ст. 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

При цьому у судовому засіданні допитані свідки підтвердили той факт, що ОСОБА_1 фактично проживала зі спадкодавцем, ОСОБА_3 , однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Крім того суд зазначає, що відповідно до п. 4 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України (в редакції 2003 року), який набув чинності 1 січні 2004 року, передбачено, що такий ЦК застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 1 січня 2004 року.

Таким чином до правовідносин щодо спадкування після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , повинні застосовуватися положення Цивільного кодексу Української РСР (в редакції 1963 року) (далі - ЦК 1963).

Відповідно до ст. 548 ЦК 1963 для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Згідно із ст. 549 ЦК 1963 визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Отже, суд зазначає, що за ст. 549 ЦК 1963 діями, що свідчать про прийняття спадщини є, зокрема, фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 223, 259, 263-265 ЦПК, -

В И Р І Ш И В:

У задоволені позову ОСОБА_1 до Часовоярської міської військової адміністрації Бахмутського району Донецької області про визнання права власності відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено та підписано 19 травня 2026 року.

Суддя: Д. О. Козлов