Рішення № 136617333, 19.05.2026, Світловодський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа № 401/3811/25

Провадження № 2/401/496/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" травня 2026 р. м. Світловодськ

Світловодський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі:

головуючий суддя Макарова Ю.І.,

секретар судового засідання Горбатюк К.А.,

з участю:

позивач ОСОБА_1 ,

представник позивача Левченко В.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Світловодську в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Левченко Віктор Петрович, до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Світловодської міської ради Кіровоградської області, про позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ:

19 листопада 2025 року представник позивача звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Світловодської міської ради Кіровоградської області, про позбавлення батьківських прав.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначає, що після досягнення однорічного віку син сторін постійно проживає разом із позивачем за адресою: АДРЕСА_1 , та перебуває на його утриманні. Відповідач з 2024 року фактично самоусунулася від виконання батьківських обов`язків, не бере участі у вихованні та утриманні дитини, не цікавиться її життям, станом здоров`я, фізичним і духовним розвитком, не спілкується із сином, не вітає його зі святами та не виявляє бажання підтримувати будь-які відносини з дитиною. Вказує, що відповідач жодної матеріальної допомоги на утримання сина не надає, а її місце проживання на теперішній час йому не відомо.

Враховуючи викладене, позивач просить позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з ухиленням від виконання батьківських обов`язків. (а.с. 2-3)

Ухвалою суду від 20 листопада 2025 року відкрито загальне позовне провадження по справі, призначено підготовче засідання на 18 грудня 2025 року. (а.с. 20-21)

Підготовчі засідання, призначені на 18 грудня 2025 року та 05 лютого 2026 року, відкладено до 05 березня 2026 року за клопотаннями представника третьої особи. (а.с. 28, 38)

Підготовче засідання, призначене на 05 березня 2026 року, відкладено до 02 квітня 2026 року за клопотанням представника позивача. (а.с. 43)

05 березня 2026 року представником Служби у справах дітей виконавчого комітету Світловодської міської ради Кіровоградської області надано висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав громадянки ОСОБА_2 відносно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . (а.с. 44-45)

Підготовче засідання, призначене на 02 квітня 2026 року, відкладено до 17 квітня 2026 року у зв`язку з перебуванням головуючого судді на лікарняному. (а.с. 55)

17 квітня 2026 року представником позивача - адвокатом Левченком В.П. подано до суду письмове клопотання про виклик свідків: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 . (а.с. 59)

Ухвалою суду від 17 квітня 2026 року закрито підготовче провадження по справі, справу призначено до судового розгляду. (а.с. 97-98)

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Зазначає, що з відповідачем перебували у фактичних шлюбних стосунках, у яких ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_8 . Сімейні стосунки між ним та відповідачем не склалися, у зв`язку з чим вони припинили спільне проживання. У лютому 2024 року відповідач принесла дитину його матері, з того часу вихованням та забезпеченням потреб дитини займається він самостійно, а коли він на роботі, дитина залишається з його матір`ю. Восени 2024 року відповідач на певний час поновила спілкування з дитиною, тому син чотири дні перебував у матері, а чотири дні з ним. У періоди перебування сина з відповідачем дитина часто хворіла. Зокрема, у травні 2025 року син захворів на запалення легенів під час перебування з відповідачем. У звязку з чим потребував стаціонарного лікування, але відповідач відмовилася лягати з дитиною в лікарню, тому в лікарню лягла його мати, оскільки він працював та забезпечував оплату лікування. Після цього, через шість місяців відповідач звернулася з проханням побачити дитину, але так і не прийшла. Увесь рік відповідач не цікавилася життям дитини, не допомагала матеріально та не займалася вихованням. Вказав, що забезпеченням життя дитини, її вихованням та розвитком займається він та його мати. Перед судовим засіданням відповідач знову звернулася до його матері з проханням побачити дитину, але так і не прийшла.

Представник позивача - адвокат Левченко В.П. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 , суду засвідчила, що проживає по сусідству з позивачем. Зазначила, що відповідача не бачила жодного разу. Дитина проживає разом із позивачем з весни 2024 року. Вказала, що постійно бачить дитину разом із позивачем та його матір`ю і раніше навіть вважала, що це дитина сестри позивача.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 , суду засвідчила, що проживає по сусідству з позивачем. Зазначила, що дитина постійно перебуває разом із позивачем та його матір`ю, відповідача вона жодного разу не бачила. На її запитання щодо матері дитини їй пояснили, що мати залишила дитину батькові. Також вказала, що ОСОБА_8 проживає разом із батьком уже близько двох років.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_10 , суду засвідчила, що проживає по сусідству з позивачем. Відповідача жодного разу не бачила. Наприкінці 2023 року в будинку позивача з`явилася дитина, і спочатку вона вважала, що це дитина сестри позивача. Лише минулого року їй стало відомо, що це син позивача. Зазначила, що позивач є працьовитою людиною, а дитина - доглянута та вихована.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 , яка являється матір`ю позивача, суду засвідчила, що ОСОБА_8 народився у 2023 році. 21 березня 2024 мати ОСОБА_8 привезла дитину до них додому та залишила її. З того часу онук проживає разом із ними. Зазначила, що вмовляла відповідача забрати сина. Через два тижні відповідач забрала дитину на декілька днів. Також вказала, що коли ОСОБА_8 був один рік та одинадцять місяців, він захворів на запалення легенів. Вона наполягала, щоб дитину поклали в лікарню, однак відповідач відмовилася. У зв`язку з цим саме вона лягла разом із дитиною до лікарні, де дитину ледве вилікували. Відповідач не вітає дитину зі святами, навіть не привітала з днем народження. На її прохання відвідати дитину відповідач відмовилася та повідомила, що не хоче займатися сином. Протягом року відповідач двічі зверталася до неї з проханням побачити сина, однак на пропозицію прийти до них додому відмовлялася. Відповідач неодноразово говорила, що ОСОБА_8 їй не потрібен, оскільки народила його лише для позивача.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 , який являється батьком позивача, суду засвідчив, що проживає з позивачем в одному будинку, поділеному на дві частини. Зазначив, що в одній частині будинку проживає він, а в іншій - позивач разом із його матір`ю ОСОБА_6 та сином ОСОБА_8 . ОСОБА_11 проживає разом із позивачем близько двох років, тобто з того часу, як відповідач залишила його позивачу. Вказав, що знає відповідача з негативної сторони, оскільки вона вживає алкогольні напої та працює продавцем.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, про причини своєї неявки суду не повідомила, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлена належним чином, що підтверджується довідкою про доставку повідомлення у додаток "Viber". (а.с. 64)

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про причини своєї неявки суду не повідомив, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу. (а.с. 65)

У зв`язку з вищевикладеним, відповідно до протокольної ухвали від 11 травня 2026 року суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Суд, заслухавши позивача, представника позивача та свідків, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Світловодську Олександрійського району Кіровоградської області, батьками якого записані - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . (а.с. 7)

Згідно із довідкою про склад сім`ї від 14 листопада 2025 року, виданою Квартальним комітетом № 14, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . (а.с. 8)

Відповідно до відповіді на адвокатський запит № 686/01-14 від 13 листопада 2025 року, наданої КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги Світловодської міської ради", згідно інформації від сімейного лікаря - ОСОБА_12 , з яким 27 липня 2023 року укладена декларація пацієнта, дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в КНП "ЦПМСД СМР". За весь час перебування на обліку, на прийом до лікаря дитину супроводжував її батько ОСОБА_1 . Декілька разів дитину приводила бабуся. Останні відвідування лікаря зафіксовані в медичній інформаційній системі за 2025 рік: 27.02.2025; 03.03.2025; 05.03.2025; 20.03.2025; 22.04.2025; 02.05.2025; 09.06.2025; 13.06.2025; 29.10.2025. Мати ОСОБА_3 до лікаря з дитиною не приходила. (а.с. 10)

Також, представником позивача на підтвердження факту ухилення відповідача від своїх батьківських обов`язків до матеріалів справи долучено копії скриншотів переписки в соціальних мережах. (а.с. 11-13)

Рішенням виконавчого комітету Світловодської міської ради № 177 від 02.03.2026 затверджено Висновок виконавчого комітету Світловодської міської ради в особі Органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_2 відносно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 45)

Згідно із вищезазначеним висновком виконавчий комітет Світловодської міської ради в особі Органу опіки та піклування дійшов висновку, що позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які могли бути підставою для позбавлення її батьківських прав. (а.с. 46-50)

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Згідно із ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Абзацом 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про охорону дитинства" встановлено, що забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Частиною 1 статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України "Про охорону дитинства", батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно із ч. 1 ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; батьки зобов`язані поважати дитину; передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї; забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини.

Частиною 1 ст. 155 СК України встановлено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Згідно із ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Частиною 7 ст. 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Преамбулою Конвенції про права дитини визнається, що дитині для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Положенням ст. 9 Конвенції про права дитини встановлено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Крім того, відповідно до положень принципу № 6 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією № 1385 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року (далі - Декларація прав дитини), дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю (батьком)

Згідно із положеннями принципу № 7 абз. 2 Декларації прав дитини, найкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, на кому лежить відповідальність за його навчання; ця відповідальність лежить перш за все на батьках.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції про права дитини, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Частиною 4 ст. 263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд наголошує, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19, від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18, від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22, від 01 серпня 2024 року у справі № 366/52/21).

Згідно із ч. 1 ст. 164 СК України, підставами для позбавлення батьківських прав батьків є: якщо мати, батько не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, має оціночний характер, залежить від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні від 16 липня 2015 року справі "Мамчур проти України" Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року у справі "Хант проти України" суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Також у рішенні від 30 червня 2020 року у справі "Ілля Ляпін проти росії" Європейський суд з прав людини наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц та в постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2020 року у справі № 484/920/18 вказано, що сім`я вважається природним середовищем для розвитку дитини; виховання в сім`ї відповідає найкращим інтересам дитини і тільки коли виявиться, що сім`я є особливо непридатною або неблагонадійною, зв`язки з нею можуть бути перервані. Розлучення дітей з батьками всупереч їх волі можливо тільки за умови, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

При цьому, суд також враховує, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у його право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.

Враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд з однієї сторони має розглянути правомірність втручання в право відповідача на повагу до сімейного життя, що гарантовано статтею 8 Конвенції.

З іншої сторони обов`язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (статті 1, 9 Конвенції).

У рішенні "Хаддад проти Іспанії" від 18 червня 2019 року Європейський суд з прав людини зауважив, що позбавлення батьківських прав скасовує зв`язок одного з батьків з дитиною і позбавляє його всіх батьківських прав щодо неї, у тому числі права на контакт. Поділ сім`ї є дуже серйозним втручанням.

Позбавлення батьківських прав тягне за собою серйозні правові наслідки як для батьків, так і для дітей. Позбавлення батьківських прав допускається лише у випадку, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини в діях батьків.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у справі № 564/2594/18-ц від 19 листопада 2019 року, у справі № 469/599/17 від 20 листопада 2019 року та у справі № 303/1556/17 від 25 листопада 2019 року.

Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Цивільне судочинство базується, зокрема, на принципі змагальності сторін відповідно до якого учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (п. 4 ч. 3 ст. 2, ст. 12, ст. 81 ЦПК України).

Згідно із ч. ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними. Позивач у підтвердження позовних вимог про позбавлення батьківських прав, посилається на те, що відповідач жодного з покладених законом на неї як матір обов`язків не виконує, не приймає участі у вихованні сина, вже тривалий час не спілкується з ним, не цікавиться навчанням та станом здоров`я.

Проте, під час розгляду справи не знайшло підтвердження беззаперечними доказами винна поведінка та свідоме нехтування відповідачем батьківськими обов`язками, які б свідчили про ухилення від утримання та виховання дитини і, як наслідок, необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав відповідно до ст. 164 СК України.

Надані позивачем копії скриншотів переписки в соціальних мережах суд не приймає як належний та допустимий доказ у справі, виходячи з наступного.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 100 ЦПК України, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі інтернет).

Згідно із ч. ч. 2-5 ст. 100 ЦПК України, електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копія) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ в таких формах: 1) оригінал; 2) електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; 3) паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України). Таким чином подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (Постанова Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 922/51/20).

Враховуючи викладене, суд не бере до уваги долучені до позовної заяви фотокопії скриншотів переписки в месенджері, які, на думку позивача, підтверджують факт ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, оскільки такі матеріали роздруковані з невідомих джерел та не є належними і допустимими доказами у розумінні статей 76, 77, 78, 79 ЦПК України. Зазначені скриншоти не містять достовірних даних, на підставі яких можливо встановити дійсні обставини справи, з них неможливо ідентифікувати авторів повідомлень, вони не є офіційними документами, а достовірність відображеної на них інформації належним чином не підтверджена. Отже, вони не є письмовими чи електронними доказами та не підтверджують небажання відповідача спілкуватися з власним сином.

Крім того, виконавчим комітетом Світловодської міської ради в особі Органу опіки та піклування надано до суду висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно із ч. ч. 5, 6 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 23 жовтня 2024 у справі № 464/2040/23).

На думку суду, наданий органом опіки та піклування висновок є достатньо вмотивованим та обґрунтованим, у зв`язку з чим суд враховує його під час ухвалення рішення по суті справи.

У постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц вказано, що тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України свідчить про те, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Згідно із постановою Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19, ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Верховний Суд у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 зробив висновок, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Також, суд бере до уваги правовий висновок викладений Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 753/2025/19, згідно з яким позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Позивачем не доведено, що поведінка відповідача відносно її сина ОСОБА_3 є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов`язками.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 06 березня 2024 року у справі № 150/137/23 зазначив, що суд у справах щодо дітей має на перше місце ставити якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких передбачає необхідність знаходження балансу між усіма елементами, що мають значення для прийняття рішення.

Таким чином, позивачем не доведено та не надано суду належних і допустимих доказів того, яким саме чином позбавлення матері батьківських прав відповідатиме найкращим інтересам дитини. Також, відсутні беззаперечні докази, які б свідчили про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків щодо дитини.

При визначенні якнайкращих інтересів дитини суд також враховує необхідність збереження її зв`язків із сім`єю, про що вказав у справі "Мамчур проти України" Європейський суд з прав людини.

Крім цього, у рішенні по справі "Савіни проти України" Європейський суд з прав людини звертає увагу на те, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.

Судом у цій справі таких виняткових обставин не встановлено.

Отже, дослідивши обставини справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи вік дитини, роль матері у його вихованні та необхідність якнайкращого забезпечення інтересів дитини, зважаючи на недоведеність позивачем навмисного та систематичного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків та наявності її винної поведінки, а також з огляду на те, що позбавлення батьківських прав, тобто природних прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім і винятковим заходом впливу на осіб, які порушують свої батьківські обов`язки, який у даному випадку не відповідає меті захисту інтересів дитини, суд вважає, що зазначені у позові підстави та досліджені судом докази є недостатніми для його задоволення.

З огляду на викладене, у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Згідно із ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, понесені позивачем судові витрати зі сплаті судового збору в розмірі 1 211,20 грн. слід віднести за рахунок позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 150, 164 СК України, ст. ст. 8, 11, 12 Закону України "Про охорону дитинства", ст. ст. 10, 11, 60, 209, 212, 213, 214, 215, 224-226, 280-284 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Левченко Віктор Петрович, до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Світловодської міської ради Кіровоградської області, про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Судові витрати позивача віднести за його рахунок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 284 ЦПК заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення може бути оскаржене в порядку, передбаченому ст. 355 ЦПК України, безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Відомості про сторін:

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 02 жовтня 2004 року Світловодським МРВ УМВС України в Кіровоградській області, РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , паспорт № НОМЕР_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , УНЗР 19920401-08882, місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 ;

третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Світловодської міської ради Кіровоградської області, ЄДРПОУ 44956614, місцезнаходження за адресою: Кіровоградська область, Олександрійський район, м. Світловодськ, вул. Героїв України, буд. 14.

Суддя Світловодського міськрайонного суду

Кіровоградської області Ю.І. Макарова