Рішення № 136616697, 18.05.2026, Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 211/2488/26

Провадження № 2/211/3530/26

РІШЕННЯ

іменем України

18 травня 2026 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі головуючого судді Ніколенко Д.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промспецбуд» про припинення трудових відносин, -

встановив:

позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Промспецбуд» (далі ТОВ «ПРОМСПЕЦБУД») та просить припинити трудові відносини з відповідачем, внести запис про звільнення з посади виконавця робіт до трудової книжки та виплатити належні йому при звільненні грошові виплати. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що 05.07.2017 за наказом №81 був прийнятий на роботу до підприємства ТОВ «ПРОМСПЕЦБУД» на посаду майстра. 01.05.2019 позивача було переведено на посаду виконавця робіт. 23.03.2022 ОСОБА_1 був мобілізований до лав Збройних Сил України. 02.01.2026, звільнившись з військової служби, позивач дізнався, що ТОВ «ПРОМСПЕЦБУД» вже не працює в м. Кривому Розі, змінивши свою юридичну адресу на: Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Острівна, буд. 2. 13.02.2026 позивач направив лист керівництву ТОВ «ПРОМСПЕЦБУД», в якому просив зв`язатися з ним для розуміння подальших відносин з відповідачем. Але 05.03.2026 даний лист було повернуто в зв`язку із закінченням терміну зберігання. На дату подання позовної заяви трудові відносини між позивачем та відповідачем не припинені, відсутня сплата будь-яких коштів від підприємства та будь-яка комунікація з боку керівництва підприємства, що позбавляє позивача можливості офіційно працевлаштуватися, у зв`язку з чим просить визнати трудові відносини припиненими та зобов`язати ТОВ «ПРОМСПЕЦБУД» зробити запис про звільнення в трудовій книжці.

Ухвалою суду від 11.03.2026 цивільну справу прийнято до свого провадження та розгляд справи призначено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач ТОВ «ПРОМСПЕЦБУД» не скористався правом подання відзиву на позовну заяву, копію ухвали про відкриття провадження та копію позовної заяви з додатками отримано в електронному кабінеті підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» 12.03.2026.

Згідно статті 279 ЦПК України суд проводить розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов такого висновку.

Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На дату подання позовної заяви трудові відносини між позивачем та відповідачем не припинені, відсутня будь-яка комунікація з боку керівництва товариства з позивачем, також відповідач не скористався правом подання відзиву на позов, що відповідно позбавляє позивача можливості припинити трудові відносини з ТОВ «ПРОМСПЕЦБУД» та офіційно працевлаштуватися ні іншу роботу.

На підтвердження позовних вимог позивач надав суду відповідні докази.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 05.07.2017 перебуває у трудових відносинах з ТОВ «ПРОМСПЕЦБУД» (а.с. 11-16 копія форми ОК-5, а.с.19 копія трудової книжки).

23.03.2022 ОСОБА_1 був мобілізований до лав Збройних Сил України. 02.01.2026 звільнився з військової служби за станом здоров`я (а.с. 18 копія військового квитка).

Після звільнення з військової служби та повернення до міста позивач дізнався, що ТОВ «ПРОМСПЕЦБУД» припинило свою діяльність в м. Кривому Розі та змінило свою юридичну адресу з: АДРЕСА_1 , на - АДРЕСА_2 (а.с. 38 витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань).

13.02.2026 ОСОБА_1 звернувся до Управління інспекційної діяльності у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці з проханням здійснити виїзд за адресою реєстрації відповідача на позаплановий захід державного нагляду для з`ясування наявності суб`єкта господарювання за адресою: АДРЕСА_2 , та контактних номерів для подальшого підтримання зв`язку (а.с.20 копія звернення, а.с. 27-29 докази направлення). Проте звернення не було отримано управлінням, оскільки повернулося відправнику в зв`язку із закінченням терміну зберігання (а.с.30, 31 - трекінг).

Крім того, 13.02.2026 позивач направив лист керівництву ТОВ «ПРОМСПЕЦБУД», в якому просив зв`язатися з ним для розуміння подальших відносин з відповідачем (а.с. 22 копія листу, а.с. 23-24 докази направлення). Проте лист не було отримано товариством, оскільки повернулося відправнику в зв`язку із закінченням терміну зберігання (а.с. 25, 26 - трекінг).

Таким чином, позивач не може у встановленому законом порядку припинити трудові відносини з відповідачем, а тому наявні усі підстави визнання припиненими трудові відносини між сторонами у судовому порядку.

Відповідно до частин першої, другої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Статтею 5-1 КЗпП України визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, вільний вибір виду діяльності.

Згідно частини 1 статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати робітникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Частиною 4 статті 22 КЗпП України передбачено, що будь-яке пряме або непряме обмеження трудових прав при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначив, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю Конституційний суд України розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з iнiцiативи працівника (статті 38, 39 КЗпП України).

Частиною першою статті 38 КЗпП України визначено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 369/1906/18 (провадження № 61-1706св22) вказано, що «за змістом статті 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. Отже, праву працівника на розірвання трудового договору за власним бажанням за умови попередження роботодавця за два тижні відповідно до частини першої статті 38 КЗпП України кореспондується обов`язок роботодавця оформити відповідним наказом звільнення та виконати обов`язки, визначені статтями 47, 116 КЗпП України. Чинне законодавство не визначає випадки, у яких роботодавець може відмовити працівнику у звільненні за власним бажанням, отже, роботодавець не може відмовити працівнику у звільненні за його бажанням, у разі подання ним відповідної заяви за два тижні до такого звільнення».

Згідно з частиною 2 статті 7 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником.

Згідно із ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 15 лютого 2023 року у справі № 377/169/20, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права особи, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини 1, 2 статті 5 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 25 листопада 2019 року в справі №201/1384/16-ц визначено, що ефективним і таким, що не суперечить закону спосіб захисту порушеного права, є припинення трудових відносин на підставі частини 1 статті 38 КЗпП України.

Аналогічна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 15 лютого 2023року в справі №377/169/20, згідно якої вимога про припинення трудових відносин за певних обставин є належним способом судового захисту.

Крім того, у своїй постанові від 19 вересня 2019 року у справі № 233/2529/18 Верховний Суд зазначив наступне: встановивши, що відповідач ні після отримання заяви позивача про розірвання трудового договору, ні після відкриття провадження у справі, не вчинив жодних дій, спрямованих на розірвання трудового договору, суд дійшов висновку, що відповідно до вимог частини другої статті 5 ЦПК України та, виходячи з того, що пред`явлення позову по суті спрямоване на припинення трудових правовідносин між позивачем і відповідачем, ефективним і таким, що не суперечить закону буде такий спосіб захисту як припинення трудових відносин на підставі частини першої статті 38 КЗпП України.

Частиною 1 статті 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частин 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, при розгляді даної справи судом встановлено, що позивач звернувся 13.02.2026 до відповідача із заявою про намір припинити трудові відносини з товариством з огляду на те, ТОВ «ПРОМСПЕЦБУД» змінило розташування підприємства, переїхавши з міста Кривого Рогу Дніпропетровської області до міста Ужгорода Закарпатської області. Дану заяву суд розцінює, як заяву про звільнення за власним бажанням, та зі спливом двотижневого строку не приступив до виконання своїх трудових обов`язків, не відкликав подану ним заяву, не висловив іншим чином намірів про бажання продовження трудових відносин.

Однак, ТОВ «ПРОМСПЕЦБУД» проігнорувало заяву позивача та відповідно його не було звільнено. Ба більше, відповідач жодним чином не відреагував на позовну вимогу про припинення трудових відносин після отримання ухвали про відкриття провадження у даній справі, а саме не звільнив ОСОБА_1 у визначеному законом порядку та не надав на це відповідні докази.

За таких обставин відповідач не виконав свого обов`язку щодо прийняття рішення про звільнення позивача за власним бажанням, відповідно право позивача на припинення трудового договору є порушеним, тому суд вважає, що наявні підстави для припинення трудових відносин на підставі частини 1 статті 38 КЗпП України за власним бажанням.

Ураховуючи викладене вище, суд, оцінивши кожний доказ з точки зору їх належності та допустимості, а сукупність доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, вважає за необхідне позовні в цій частині задовольнити та визнати припиненими трудові відносини між позивачем та відповідачем з дати набрання рішення законної сили.

Щодо вимоги про внесення запису про звільнення до трудової книжки позивача.

Відповідно до статті 4 КЗпП України, законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно частини 1 статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ст. 48 КЗпП України облік трудової діяльності працівника здійснюється в електронній формі в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування у порядку, визначеному Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». На вимогу працівника, який вперше приймається на роботу, трудова книжка оформляється роботодавцем в обов`язковому порядку не пізніше п`яти днів після прийняття на роботу. Роботодавець на вимогу працівника зобов`язаний вносити до трудової книжки, що зберігається у працівника, записи про прийняття на роботу, переведення та звільнення, заохочення та нагороди за успіхи в роботі. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України. А саме Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства раці України, Міністерства юстиції України і Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993.

Як вбачається з пункту 4.1. Розділу 4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.

Оскільки станом на дату розгляду справи у матеріалах справи відсутні докази видачі ТОВ «ПРОСПЕЦБУД» позивачу його трудової книжки та внесення до неї відповідного запису про звільнення, суд вважає, що позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача грошових виплат, належних позивачу при звільненні.

Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно зі статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Позивач, як на підставу задоволення позову, посилається на те, що виплата йому заробітної плати відповідачем наразі не здійснюється. В якості доказу не нарахування заробітної плати позивач надав Індивідуальні відомості про застраховану особу за формою ОК-5 (а.с. 11-16).

Проте суд не вважає вказані докази належними та допустимими з огляду на наступне.

Частиною другою статті 233 КЗпП України визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Системний аналіз статей 21, 94, 233 КЗпП України дає підстави дійти висновку про те, що захисту підлягають трудові права працівника у разі порушення їх роботодавцем.

За таких обставин, з урахуванням положень статей 77, 81 ЦПК України саме працівник має належними та допустимими доказами довести факт порушення роботодавцем його трудових прав.

Для вирішення питання щодо заборгованості по заробітній платі позивачу необхідно довести розмір заробітної плати, яка встановлена за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки).

З огляду на статтю 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (статті 77, 81 ЦПК України).

Індивідуальні відомості про застраховану особу (форма ОК-5), надані Пенсійним фондом України, не підтверджують наявність заборгованості по заробітній платі та не визначає її розмір.

Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 16 серпня 2018 року в справі №242/5780/16-ц (провадження №61-34037св18), у постанові від 31 травня 2021 року в справі № 242/3051/18 (провадження № 61-1021св19).

Таким чином, офіційні відомості Пенсійного фонду України щодо розміру заробітної плати за формою ОК-5 відносно ОСОБА_1 підтверджують лише його страховий стаж за період з 2000 року до 2025 рік та не можуть бути прийняті судом, як належний доказ щодо розміру заробітної плати та розміру заборгованості по ній. Крім того, слід зауважити, що позивачем не визначено періоду, за який мають бути стягнуті грошові виплати, а суд пр. ухваленні рішення не може виходити з домислів та припущень.

Ураховуючи викладене вище, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у частині стягнення з відповідача на свою користь грошових виплат, належних йому при звільненні - за недоведеністю.

Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

На підставі статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, з огляду на те, що позивач при пред`явленні позову до суду звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 частини 1 пункту 13 Закону України «Про судовий збір», суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 1 331,20 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 10, 12, 13, 81, 89, 141, 247, 263-265, 279, 354, 355 ЦПК України, суд-

ухвалив:

позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Промспецбуд» (код ЄДРПОУ 32098010, Україна, 88000, Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Острівна, будинок 2) на підставі частини 1 статті 38 Кодексу законів про працю України - з дня набрання рішенням законної сили.

Зобов`язати повноважну особу внести до трудової книжки ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 ) запис про звільнення з посади «виконавець робіт» та видати належну йому трудову книжку.

В іншій частині в задоволенні позову - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Промспецбуд» (код ЄДРПОУ 32098010, Україна, 88000, Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Острівна, будинок 2) на користь держави судовий збір у сумі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 18 травня 2026 р.

Суддя Д.М. Ніколенко