Рішення № 136613760, 18.05.2026, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Єд. унік. № 243/857/26

Провадження № 2/243/659/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2026 року м. Слов`янськ

Слов`янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Соловйової О.О.,

за участю секретаря судового засідання Коваленка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження, в режимі відеоконференції, цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Слов`янського міськрайонного суду Донецької області перебуває цивільна справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 17.01.2020 року між ТОВ «ІНФІНАНС» та ОСОБА_2 було укладено електронний договір № 0958321667, сума кредиту 8000 грн, строк користування кредитом 30 днів, відсоткова ставка 1,75% за один користування кредитом.

30.10.2020 року між ТОВ «КИЇВСЬКА ТОРГОВО-ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ» та ОСОБА_2 було укладено договір № 555133934149, сума кредиту - 1500,00 грн.

16.12.2021 року було укладено договір № 16-12/21, відповідно до якого ТОВ "ІНФІНАНС" відступило на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 0958321667.

10.01.2023 року було укладено договір № 10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 0958321667.

28.08.2025 року було укладено договір № 28-08/25, відповідно до якого ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» відступило на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 0958321667.

Таким чином, ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» наділено правом вимоги до відповідача за договором № 0958321667.

18.12.2023 року було укладено договір № 18/12-2023, відповідно до якого ТОВ «КИЇВСЬКА ТОРГОВО-ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ» відступило на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 555133934149.

Таким чином, ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» наділено правом вимоги до відповідача за договором № 555133934149.

Станом на сьогоднішній день заборгованість за договорами відповідачем не погашається, проценти за користування кредитними коштами не сплачуються, у зв`язку з чим у відповідача обліковується прострочена заборгованість.

Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за договором № 0958321667 від 17.01.2020 р., становить 228220.00 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 8000,00 грн; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 220220,00 грн.

Проте, враховуючи принцип розумності, співмірності і пропорційності позивач просить стягнути заборгованість у розмірі 117060,00 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 8000,00 грн; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 109060,00 грн.

Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за договором №555133934149 від 30.10.2020 р., становить 2547,90 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 1500,00 грн; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 1047,90 грн.

Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за вищевказаними договорами, становить 119607,90 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 9500,00 грн; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 110107,90 грн.

Враховуючи викладене, представник позивача просить суд стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за вищевказаними договорами у загальному розмірі 119607,90 грн, витрати на сплату судового збору у розмірі 2662,40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 25000,00 грн.

30 січня 2026 року відповідачем через систему Електронний суд було надано відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що остання заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, оскільки позивач не довів факту виникнення зобов`язань, законності набуття права вимоги, а також правильності та обґрунтованості розрахунку заявленої заборгованості, що суперечить вимогам чинного законодавства України. Враховуючи викладене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

02 лютого 2026 року відповідачем додані додаткові пояснення до свого відзиву, з яких вбачається, що витрати на правову допомогу є необгрунтованими та неспівмірними, оскільки справа є типовою, не містить підвищеної складності та позивачем не надано доказів фактичного обсягу виконаних адвокатом робіт, часу, витраченого на їх виконання, та необхідності саме такого розмірі витрат, тому у відповідності до принципів розумності та співмірності, просить відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу. Нараховані відсотки також вважає неспівмірними, економічно необгрунтованими та такими, що порушують принципи справедливості та добросовісності. Окрім того, розрахунок заборгованості не містить детального обгрунтування, не підтверджений первинними бухгалтерськими документами, не дозволяє перевірити правильність та законність нарахування відсотків. У зв`язку з чим, просить відмовити у стягненні відсотків., або суттєво зменшити їх розмір. Також зазначає, що копії кредитних договорів у неї відсутні, факт укладення договорів у редакції наданій позивачем, не визнає. Додатково наголошує на застосуванні строку позовної давності, оскільки спірні зобов`язання виникли у 2020 року, а доказів переривання або зупинення перебігу строку, позивачем не надано.

02 лютого 2026 року позивачем через систему «Електронний суд» надано відповідь на відзив, з якого вбачається, що договори з відповідачем були укладені. Зокрема, факт ідентифікація відповідача підтверджується довідкою про ідентифікацію. Згідно даної довідки на номер телефону відповідача було направлено одноразовий ідентифікатор, яким і було підписано договір. Крім того, відповідач не заперечує, що всі відомості, вказані в заявці-анкеті є коректними, зокрема: ПІБ, РНОКПП, паспортні дані, телефон, реквізити банківської картки, тощо.

Крім того, ідентифікація здійснювалася в ІТС, яке належить первісному кредитору і він гарантував дійсність вимоги при відступленні прав вимоги по даному кредиту. Будь-яких доказів того, що персональні дані відповідача (паспортні дані, реєстраційний номер облікової картки фізичної особи-платника податків, номер телефону, банківська картка) були використані для укладення договору від його імені, відповідачем не надані.

Також, звертають особливу увагу суду, що кредитні договори, укладені з різними компаніями, містять ідентичні дані відповідача, які також були зазначені нею і у відзиві на позовну заяву.

Грошові кошти за обома договорами відповідачу були перераховані в повному обсязі.

Більш того, відповідач тривалий час частково сплачувала заборгованість по кредитах, що свідчить про визнання кредитних правовідносин, факту отримання кредитних коштів та погодження з умовами кредитування.

Щодо нарахування відсотків, то позивачем зазначено, що воно здійснювалось в межах строку визначеного та погодженого сторонами договору.

Також зазначено, що повідомлення боржника про перехід права вимоги здійснювалось первісними кредиторами відповідно до умов договорів відступлення прав вимоги.

Щодо перебігу строку давності, то позивачем зазначено, що вони не були пропущені, оскільки з 12.03.2020 р. по 01.07.2023 р. перебіг строків позовної давності було продовжено, а з 24.02.2022 р. та по 04.09.2025 р. перебіг строків позовної давності було зупинено.

Враховуючи викладене, наполягають на задоволенні позовних вимог.

Представник позивача, ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», у судове засідання не з`явився, в матеріалах справи є заява про розгляд справи у відсутність представника товариства.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась, надала заяву про розгляд справи у її відсутність, зазначивши, що факт отримання коштів в розмірі 9 500 грн. не заперечує, проте не погоджується із заявленими з несправедливим і надмірно завищеним розміром відсотків, що суперечить принципам добросовісності, справедливості, розумності.

Частиною 1 статті 223 ЦПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З урахуванням ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у зв`язку з неявкою всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали цивільної справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням з точки зору їх належності, допустимості, достовірністю кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 17.01.2020 року між ТОВ «ІНФІНАНС» та ОСОБА_2 було укладено електронний договір № 0958321667, сума кредиту 8000 грн, строк користування кредитом 30 днів, строк дії договору 3 роки, відсоткова ставка 1,75% за один користування кредитом. Зазначене також підтверджується заявкою-анкетою на отримання кредиту № 3329884 від 07.11.2020 року, пропозицією укласти договір надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0958321667/3 від 17 січня 2020 року (оферта) та надання кредиту згідно заявки-анкети № 3329884 від 07 листопада 2020 року; акцептом оферти.

30.10.2020 року між ТОВ «Київська Торгово-Інвестиційна Компанія» та ОСОБА_2 було укладено електронний кредитний договір № 555133934149, сума кредиту - 1500,00 грн, на строк 30 календарних днів під 365,00% річних.

16.12.2021 року було укладено договір № 16-12/21, відповідно до якого ТОВ "ІНФІНАНС" відступило на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 0958321667.

10.01.2023 року було укладено договір № 10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 0958321667.

28.08.2025 року було укладено договір № 28-08/25, відповідно до якого ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» відступило на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 0958321667.

Таким чином, ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» наділено правом вимоги до відповідача за договором № 0958321667.

18.12.2023 року було укладено договір № 18/12-2023, відповідно до якого ТОВ «КИЇВСЬКА ТОРГОВО-ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ» відступило на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 555133934149.

Таким чином, ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» наділено правом вимоги до відповідача за договором № 555133934149.

25 грудня 2025 року прізвище відповідача ОСОБА_3 було змінено на ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб.

За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до вимог статті 205 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Вимоги щодо письмової форми правочину встановлені положеннями статті 207 ЦК України, відповідно до якої правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами.

У статті 3 Закону України "Про електрону комерцію" зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним кодексом України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України "Про електронну комерцію").

Частиною п`ятою статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.

У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його слід електронним підписом.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18).

Тобто, правовим наслідком недодержання письмової форми кредитного договору є його нікчемність.

Отже, аналіз документів, які підписані відповідачем, а саме: заявка-анкета на отримання кредиту № 3329884 від 07.11.2020 року, пропозиція укласти договір надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0958321667/3 від 17 січня 2020 року (оферта) та надання кредиту згідно заявки-анкети № 3329884 від 07 листопада 2020 року, акцепт оферти та договір позики від 30.10.2020, дає суду підстави вважати, що сторонами у розумінні ст. 638 ЦК України узгоджено всі істотні умови кредитних договорів: розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, які є обов`язковими до виконання обома сторонами в силу положень ст. 629 ЦК України.

Отже, судом в судовому засіданні достовірно встановлено, що між сторонами виникли кредитні відносини, які регулюються положеннями глави 71 Цивільного кодексу України.

Вирішуючи спір, суд приймає до уваги наступне законодавство.

Частиною першою статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу 1 глави 71 цього Кодексу, а саме положення про позику (ч. 2 ст. 1054 ЦК України).

Положеннями ст. ст. 1048, 1049 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір та порядок процентів встановлюється договором. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій саме сумі, що були йому передані позикодавцем) у строк та порядку, що встановлені договором.

Статтею 1050 ЦК передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

На підставі ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За ч. 1 ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до ч. 1 ст. 1080 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

Відповідно до ст. 1082 Цивільного кодексу України, передбачено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

На підставі наявних в матеріалах справи договорів факторингу, право грошової вимоги, строк зобов`язань за якими настав або виникне в майбутньому, до третіх осіб-боржників, перелік яких, підстави виникнення права грошової вимоги та її сума сформованих в реєстрах боржників, зокрема, й до відповідача, перейшли до ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС».

ТОВ «ІНФІНАНС», ТОВ «КИЇВСЬКА ТОРГОВО-ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ», ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» відповідно до правовстановлюючих документів зареєстровані та належать до фінансових установ, окрім того ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», як фактор, у відповідності до законодавства має право здійснювати операції з факторингу.

Відтак, оскільки вищевказані договори про надання коштів у позику/кредит та факторингу не були визнані у встановленому законом порядку недійсними чи нікчемними, тому в силу положень Закону України «Про електронну комерцію», ст. ст. 6, 204, 207, 627, 629, 638, 639, 642, 1077 ЦК України ці правочини є правомірними, чинними та обов`язковими для виконання, що у відповідності до вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України не спростовано відповідачем жодними доказами.

Зі змісту норм ст. ст. 525, 526 ЦК України, встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «ІНФІНФІНАНС» та ТОВ «КИЇВСЬКА ТОРГОВО-ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ» виконало взяті на себе зобов`язання по кредитним договорам в повному обсязі та надало відповідачу кредит. Натомість, відповідач свої договірні зобов`язання належним чином не виконав, позику та проценти за користування кредитними ресурсами згідно умов договорів та графіку платежів не сплатив.

Таким чином, із досліджених судом документів встановлено, що відповідачем не виконано належним чином своїх зобов`язань за кредитними договорами.

Враховуючи викладене, суд вважає доведеною та обгрунтованою заборгованість за тілом кредиту в розмірі 9500 грн (8000 грн + 1500 грн).

Що стосується нарахування процентів, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків за шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Загальна сума процентів в розмірі 110107,90 грн, які позивач просить стягнути з відповідача, є несправедливою у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», та такою, що суперечить принципам розумності та добросовісності, отже є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг банку, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором.

До таких висновків прийшов Верховний Суд у постанові від 27 січня 2020 року, справа № 754/6091/18, провадження № 61-11473св19.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи викладене, суд вважає, що зазначена загальна сума кредиту в розмірі 9500 грн та проценти за користування кредитами у розмірі 110107,90 грн є несправедливими у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг банку, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором.

У зв`язку з викладеним вище, суд приходить до висновку, що справедливим і пропорційним буде стягнення з відповідача відсотків, сума яких дорівнює вартості кредиту, тобто у розмірі 9500,00 грн.

Щодо застосування строків позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Одночасно, суд враховує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ 7: перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.»

Строк карантину неодноразово продовжувався.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на дії України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої трусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України карантин гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої трусом SARS-CoV-2.

Карантин в Україні безперервно діяв у період з 12.03.2020 року до 30.06.2023 року.

На час дії установленого на території України карантину строки, визначені ст. ст. 257, 258 ЦК України, були продовжені Законом України № 540-ІХ від 30 березня 2020 року.

Верховний Суд неодноразово надавав висновки щодо необхідності застосування пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, а саме: у постанові від 31 травня 2021 року у справі № 926/1812/21, постанові від 22 вересня 2022 року у справі №920/724/21.

Разом з тим, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 в Україні був введений воєнний стан строком на 30 діб.

Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, затверджено Указ Президента від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

Воєнний стан був введений 24.02.2022 року і триває нині.

Законом України № 4434-IX від 14 травня 2025 року «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», який набув чинності 04 вересня 2025 року, п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було виключено.

Таким чином, з 12.03.2020 р. по 01.07.2023 р перебіг строків позовної давності продовжено, а з 24.02.2022 року та по 04.09.2025 року перебіг строків позовної давності зупинено.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що строк позовної давності на момент звернення до суду 29.01.2026 року щодо позовних вимог не пропущений, тому правові підстави для його застосування відсутні.

Щодо інших доводів відповідача, то вони спростовуються матеріалами справи.

До того ж, відповідачем належні та допустимі докази у розумінні ст. ст. 77, 78 ЦПК України щодо належного виконання ним зобов`язань не надані, розрахунки заборгованості у встановленому законом порядку не спростовано.

Враховуючи викладене, суд вважає стягнути з відповідача заборгованість в загальному розмірі 19000 грн (9500 грн тіло кредиту + 9500 грн відсотки за користування кредитини коштами), в іншій частині позовних вимог відмовити, у зв`язку з їх недоведеністю та необгрунтованістю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача має бути стягнуто витрати, пов`язані із сплатою судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що позивачем при поданні позову до суду відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» сплачено судовий збір у розмірі 2662,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією.

Враховуючи вимоги статті 141 ЦПК України, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 422,93 грн, а іншу частину сплаченого судового збору слід залишити за позивачем.

Окрім того, позивачем понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 25 000 грн, що підтверджується договором про надання правової допомоги № 02-07/2024 від 02.07.2024 року, прайс-листом.

Зі змісту п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд вважає, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати на правову допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в розмірі 3971,31 грн.

З огляду на викладене та керуючись положеннями ст. ст. 6, 11, 204, 205, 207, 514, 526, 610, 612, 626, 627, 629, 638, 639, 642, 1046-1056-1, 1077, 1079 ЦК України, ст. ст. 12, 81, 141, 263-265, 268, 273, 274, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (код ЄДРПОУ 42640371, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521) заборгованість в розмірі 19000 грн (дев`ятнадцять тисяч гривень 00 коп.), витрати по сплаті судового збору в розмірі 422,93 грн (чотириста двадцять дві гривні 93 коп.) та витрати, понесені на правову допомогу в розмірі 3971,31 грн (три тисячі дев`ятсот сімдесят одна гривня 31 коп.).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складений 18 травня 2026 року.

Суддя О.О. Соловйова