Рішення № 136612159, 18.05.2026, Чорноморський міський суд Одеської області (до 25.04.2025 - Іллічівський міський суд Одеської області)

Дата документу 18.05.2026

Справа № 501/6059/25

2/501/936/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2025 року Чорноморський міський суд Одеської області у складі:

головуючого судді Петрюченко М.І.,

за участю секретаря судового засідання Тейбаш Н.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чорноморську Одеської області цивільну справу за

позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ»

до

відповідача: ОСОБА_1

предмет та підстави позову: про стягнення заборгованості за договором позики,

В С Т А Н О В И В:

І. Виклад позиції позивача та відповідача.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» (далі позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі відповідач), в якому просить стягнути з останньої на користь позивача суму заборгованості за:

- договором позики №71897581 в розмірі 4950 грн., з яких 1500 грн. сума заборгованості за основою сумою боргу, 225 грн. сума заборгованості за процентами, 225 грн. сума заборгованості за комісією, 3000 грн. сума заборгованості за пенею (неустойкою);

- договором позики №8375827 в розмірі 17011 грн., з яких 9000 грн. сума заборгованості за основою сумою боргу, 5761 грн. сума заборгованості за процентами, 0 грн. сума заборгованості за комісією, 2250 грн. сума заборгованості за пенею (неустойкою).

Позов обґрунтовано тим, що позивач у порядку переуступки боргу є правонаступником заборгованості відповідача за договором позики №71897581 від 13.06.2025 та №8375827 від 28.05.2025, укладеними між ТОВ «1 Безпечне Агентство необхідних кредитів» та відповідачем.

Відповідач добровільно не виконував своїх зобов`язань та не здійснив жодного платежу на поповнення рахунку для погашення кредитної заборгованості.

На підставі викладеного позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

У встановлений ухвалою строк відповідач не подав відзив на позов.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

Представник позивача не заперечує проти проведення заочного розгляду справи (а.с.2-5).

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки не повідомив.

ІІІ. Інші процесуальні дії у справі.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу від 31.12.2025 справа розподілена на розгляд судді Петрюченко М.І. (а.с.57).

Ухвалою судді від 04.02.2026 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (а.с.60-61).

Відповідач відзив або заперечення на позов до суду не надав, про розгляд справи повідомлявся належним чином шляхом надсилання на його адресу ухвали суду про відкриття провадження, проте конверт повернувся з відміткою: «відсутній за вказаною адресою» (а.с.63), а тому на підставі ст.128-130 Цивільного-процесуального кодексу України (далі ЦПК України), особа вважається такою, що належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи.

Частиною 8 ст.128 ЦПК України передбачено, що днем вручення судової повістки є зокрема день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Також, відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 10.05.2023 року у справі №755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку з «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає за необхідне розглянути справу за відсутності сторін за наявними матеріалами справи.

Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що 13.06.2025 між ТОВ «1 Безпечне Агентство необхідних кредитів» та відповідачем. укладено Договір позики №71897581.

У зв`язку із невиконанням зобов`язань за даним договором, у відповідача за Договором позики №71897581 в розмірі 4950 грн., з яких 1500 грн. сума заборгованості за основою сумою боргу, 225 грн. сума заборгованості за процентами, 225 грн. сума заборгованості за комісією, 3000 грн. сума заборгованості за пенею (неустойкою).

28.05.2025 між ТОВ «1 Безпечне Агентство необхідних кредитів» та відповідачем. укладено Договір позики №8375827.

У зв`язку із невиконанням зобов`язань за даним договором, у відповідача за Договором позики №8375827 в розмірі 17011 грн., з яких 9000 грн. сума заборгованості за основою сумою боргу, 5761 грн. сума заборгованості за процентами, 0 грн. сума заборгованості за комісією, 2250 грн. сума заборгованості за пенею (неустойкою)..

16.10.2025 між первісним кредитором та ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» укладено Договір факторингу №16/10/25, у відповідності до умов якого ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» набуло право грошової вимоги до фізичних осіб боржників, в т.ч. за договором позики №71897581 від 13.06.2025 та №8375827 від 28.05.2025, вказаних у Реєстрі боржників.

V. Оцінка Суду.

Згідно ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо за договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Враховуючи, що відповідач взяті на себе зобов`язання за кредитними договорами не виконує належним чином, внаслідок чого утворилась заборгованість, що підтверджується наданими позивачем доказами, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частиною 1 ст.625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

До відношень встановлених по кредитному договору застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України (ст.ст.1046-1053), якщо інше не встановлене цим параграфом та не випливає з положень кредитного договору.

Статтею 1049 ЦК України передбачено, що Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок Позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини, Позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають задоволенню.

Обґрунтовуючи дане судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Таке рішення суду буде відповідати вимогам Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме ст. 6 (право на справедливий суд), ст.13 (право на ефективний засіб юридичного захисту відповідача від неправомірних вимог позивача), ст.17 (заборона зловживання правами передбаченими цією Конвенцією), ст.1 Протоколу 1 (захист власності, право мирно володіти своїм майном).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів, наведених стороноюпо справі в обґрунтування правової позиції, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо суті позовних вимог.

VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до статті 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача судовий збір, витрати по сплаті якого понесені позивачем і документально підтвердженні.

Зокрема, згідно платіжної інструкції від 29.12.2025 (а.с.1) позивачем при подачі позову сплачено 2422,40 грн. судового збору, який підлягає стягненню з відповідача.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд керується наступним.

При визначенні суми відшкодування суд має враховувати критерій реальності витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерій розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна та інші проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №379/1418/18 (провадження №61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».

Для подання даної позовної заяви, позивач звернувся за правовою допомогою до адвоката Ткаченко Ю.О., з якою укладено відповідний договір про надання правничої допомоги №25-08/25/ФП від 25.08.2025 (а.с.45-48), та сплачено суму гонорару (а.с.51 зв.).

За таких обставин, суд вважає, що позивачем доведено належним чином, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим, що у даному випадку є підставою для задоволенні вимог про відшкодування таких витрат у розмірі задоволених вимог у розмірі 4 500,00 грн.

З цих підстав, керуючись статтями 2, 5, 10-13, 18, 141, 258-259, 263 Цивільного процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОММАРКЕТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» (ЄДРПОУ 43311346) суму заборгованості за:

- договором позики №71897581 в розмірі 4950 грн., з яких 1500 грн. сума заборгованості за основою сумою боргу, 225 грн. сума заборгованості за процентами, 225 грн. сума заборгованості за комісією, 3000 грн. сума заборгованості за пенею (неустойкою);

- договором позики №8375827 в розмірі 17011 грн., з яких 9000 грн. сума заборгованості за основою сумою боргу, 5761 грн. сума заборгованості за процентами, 0 грн. сума заборгованості за комісією, 2250 грн. сума заборгованості за пенею (неустойкою).

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» (ЄДРПОУ 43311346) судовий збір у розмірі 2422,40 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 4 500,00 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів, з дня вручення йому повного тексту заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Суддя Чорноморського міського

Суду Одеської області М.І.Петрюченко