Рішення № 136598158, 18.05.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/3219/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Управління Служби безпеки України в Одеській області (вул. Єврейська, 43, м. Одеса, 65045) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою суду від 16.02.2026 року позов залишений без руху та наданий строк на усунення недоліків позову.

До суду позивачем поданий позов Управління Служби безпеки України в Одеській області, в якому позивач просить суд:

визнати протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати йому середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні з 20.08.2017 року по 28.01.2026 року;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 20.08.2017 по 28.01.2026 року;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, починаючи з 20.08.2017 по 28.01.2026 року за весь час затримки її виплати.

Ухвалою суду від 06.03.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами справи.

Позивач у позові зазначив, що він проходив службу в СБУ та звільнений на пенсію 20.08.2017 року із Управління Служби безпеки України в Одеській області на підставі наказу Голови Служби безпеки України № 787-OC.

На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.11.2025 року по справі №420/29994/25 йому 28.01.2026 року виплачена індексація грошового забезпечення у сумі 59235,64грн, проте йому не нарахований та не виплачений середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України.

Крім того, йому не виплачена компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, починаючи з 20.08.2017 по 28.01.2026 року.

Позивач просив задовольнити позовні вимоги.

Відповідачем до суду поданий відзив на позов, в якому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначив, що згідно статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам. Компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат. Однак, коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. А отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів. За таких обставин, право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати Управлінням сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.

На думку представника відповідача КЗпП не розповсюджується на правовідносини військової служби, оскільки військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять військову службу, яка віднесена до публічної служби. Порядок проходження військової служби урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на осіб, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов`язки та відповідальність. Позивач був військовослужбовцем СБ України і проходив військову службу в Управлінні, в трудових відносинах з СБ України не перебував, трудового договору не укладав.

Справа розглянута у письмовому провадженні.

Судом встановлено, що позивач проходив службу в СБУ та звільнений на пенсію 20.08.2017 року із Управління Служби безпеки України в Одеській області на підставі наказу Голови Служби безпеки України № 787-OC.

Майже через вісім років позивач звернувся до суду щодо неповного з ним розрахунку, а саме індексації грошового забезпечення.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.11.2025 року у справі №420/29994/25 його позов задоволений частково. Визнані протиправними дії Управління Служби безпеки України в Одеській області та зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суми індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 20.08.2017 у належному (повному) розмірі та встановити базовий місяць для нарахування індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.

28.01.2026 року відповідачем на виконання рішення суду від 26.11.2025 року у справі №420/29994/25 виплачена індексація грошового забезпечення у сумі 59235,64грн.

Позивач вважаючи, що йому повинні були одночасно виплачені середній заробіток за час затримки розрахунку та компенсація за затримку розрахунку при звільненні звернувся до суду з даним позовом у цій справі.

Дослідивши заяви по суті, надані сторонами докази суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Спірні правовідносини між стонами виникли з питання нарахування та виплатити позивачу, якій є військовослужбовцем, середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку на підставі ст.117 КЗпПУ.

Згідно з ч. 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок звільнення військовослужбовців встановлений розділом ХІІ Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі Положення №1153/2008).

Згідно з п.233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (п.241Положення)

Відповідно до п.242 Положення №1153/2008 особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Позивач звільнений та виключений зі списків особового складу військової частини, доказів того, що він не давав згоди на його виключення позивачем не надано.

Лише після звільнення та виключення зі списків особового складу позивачка звернулась до відповідача із заявою щодо розрахунку розміру грошового забезпечення.

За приписами ст.116 КЗпПУ при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною 1 ст.117 КЗпПУ визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпПУ, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За сталою судовою практикою на військовослужбовців розповсюджуються норми КЗпПУ, якщо спірні правовідносини не врегульовані спеціальним законодавством, у зв`язку з чим доводи представника відповідача в цієї частині є неспроможними в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України.

Аналізуючи положення ч.2 ст.117 КпПУ Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що ч.2 ст.117 КпПУ стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст.117 КЗпПУ). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦКУ, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпПУ, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Після набрання 19 липня 2022 року чинності Законом №2352-IX строк виплати за затримку при звільненні законодавець обмежив 6 місяцями, що зі сторони законодавця є логічно-послідовним, враховуючи сталу судову практику, що не виплата не тільки нарахованих та несплачених сум заробітку працівнику (роботодавець усвідомлює свою відповідальність), але не нарахованих і несплачених сум заробітку (тобто роботодавець вважає виконаними свої обов`язки щодо розрахунку зі звільненим працівником), не обмежується строком звернення до суду, тобто такий працівник (службовець) може звернутися до суду у будь-якій, у тому числі тривалий, час після звільнення до суду, що безпосередньо впливає на час затримки при звільненні.

Редакція ст.117 КЗпПУ як до внесення змін так і після внесення змін не містила положень щодо застосування принципу співмірності.

Проте вказаний принцип став застосовуватись при розгляді справ даної категорії за судовою практикою Верховного Суду та ВПВС, виходячи саме з того, що виплата за затримку розрахунку при звільненні має саме компенсаційний характер.

На решти Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23 Отже, ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Як було зазначено вище, Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

ВПВС сформулювала правовий висновок: обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати (п.105 постанови).

Судом встановлено, що позивачу на виконання рішення суду виплачене грошове забезпечення у розмірі 59235,64грн.

Позивач просить стягнути середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні з 20.08.2017 року по 28.01.2026 року.

Суд при вирішенні позовних вимог у цій справі враховує компенсаційний характер стягнення середнього заробітку за час затримки при звільненні, правові висновки ВПВС щодо дотримання принципу розумності, справедливості та пропорційності, а також те, що позивач звернувся до суду щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення майже через вісім років після звільнення.

Суд вважає, з урахуванням встановлених обставин по справі, що компенсаційному характеру відповідальності, встановленому ст.117 КЗпПУ, за невиплату своєчасно індексації грошового забезпечення позивачу у розмірі 59235,64грн, відповідає середній заробіток у розмірі 50000,00 грн.

При цьому суд також враховує, що позивач одночасно ставить питання про іншу компенсацію компенсацію втрати доходу та позовні вимоги в цієї частині підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Спірні правовідносини в цієї частині регламентовані Законом України від 19.10.2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159

Статтею 1 Закону №2050-III встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до ст.2 Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Закону слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Щодо суми індексації грошових доходів громадян, то внесення вказаних сум в доходи, які підлягають компенсації були внесені Законом №1214 ІХ від 04.02.2021 року.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення (постанова від 14.04.2021 року у справі №465/322/17).

Пункти 1,2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-III, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Суд вважає, що право на отримання компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є соціальним правом громадянина, тобто правом, яке закріплено у в законодавстві і перебуває під захистом держави.

Згідно зі ст.ст.3,4,5 Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Своєчасно не отриманий з вини громадянина доход компенсації не підлягає.

Статтею 7 Закону №2050-III, п.8 Порядку №159 визначено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

02.04.2024 року Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду прийняв постанову по справі №560/8194/20.

В постанові від 02.04.2024 року (пункти 31-36) зазначено, що аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку - органу Пенсійного фонду України) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.

Судова палата вважала, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.

Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.

Врахувавши зазначене, Судова палата вважала за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.06.2021,17.11.2021, 27.07.2022, 11.05.2023 (справи №№ 240/186/20, 460/4188/20, 460/783/20,460/786/20, відповідно) про застосування строків звернення до суду з адміністративним позовом у правовідносинах щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати відповідно до Закону № 2050-ІІІ та сформулювати такі висновки:

а) у спорах цієї категорії справ суди повинні застосовувати шестимісячний строк звернення до суду з позовом, визначений частиною першою статті 122 КАС України, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів;

б) нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати зокрема і пенсії, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Тому особі, права якої порушені невиконанням обов`язку нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати, достовірно відомо про час та розмір виплаченої заборгованості. При цьому така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про розмір належної до виплати компенсації, порядок її нарахування і підстави виплати/невиплати;

в) з першого дня наступного місяця після отримання заборгованості з виплати пенсії за попередні періоди особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів і з цього дня починається перебіг шестимісячного строку звернення з позовом до суду. Звернення до суду з позовом про нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів після закінчення цього строку є підставою, передбаченою пунктом 8 частини першої статті 240, для залишення позовної заяви без розгляду;

г) отримання листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на заяву не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку. Відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.

Саме такий підхід до обчислення строків звернення до суду з позовом у спорах зазначеної категорії справ відповідатиме принципу верховенства права та його складовій - принципу правової визначеності, сприятиме стабільності правовідносин щодо виплати компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Крім того, такий підхід відповідатиме і підходам Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду щодо порядку обчислення строків звернення до суду в спорах про перерахунок пенсій, викладеним у постанові від 31.03.2023 у справі № 240/12017/19, яку взяв до уваги суд апеляційної інстанції під час розгляду цієї справи.

Судом встановлено, що позивач не отримав у повному обсязі індексацію грошового забезпечення. Лише на виконання рішення суду отримав кошти 28.01.2026 року.

Крім того, за правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 11.04.2025 року по справі №280/8933/24, нормативне урегулювання відносин щодо компенсації громадянам втрати частини доходів вказує на те, що така компенсація пов`язана:

по-перше, з порушенням встановлених строків виплати таких доходів;

по-друге, з виключним переліком доходів як систематичних грошових виплат громадянам;

по-третє, з фактом виплати нарахованих доходів.

При цьому, підставою для компенсації є затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців. Тому розмір компенсації невід`ємно пов`язаний з видом та розміром невчасно виплаченого доходу, а також з тривалістю часу, протягом якого була затримка його виплати. У питанні про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати ключовим питанням є дохід.

Обов`язком відповідача є виплата вказаної компенсації разом з виплатою заборгованості в силу приписів Закону № 2050-ІІІ .

Таким чином, позивачем дотриманий строк звернення до суду з даним позовом.

За висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 11.04.2025 року по справі №280/8933/24 зі змісту ст.2 Закону № 2050-ІІІ випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. Відповідно до ст.3 Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться). Компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Також Верховний Суд в постанові по справі № 420/16557/24 від 04.09.2025 року зазначив, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати грошового забезпечення за період з моменту порушення строку виплати грошового забезпечення, що встановлено судовим рішенням по дату фактичної виплати заборгованості з грошового забезпечення на виконання рішення суду, а отже є неспроможними доводи представника відповідача, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати після набрання законної сили судовим рішенням.

Відповідно до ч.2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши надані докази у їх сукупності, враховуючи встановлені судом обставини, наведені вищі висновки у змісті рішення, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. З відповідача підлягає стягненню за рахунок його бюджетних асигнувань 1000,00грн

Керуючись статтями 2,3,6,7,8,9,12,139,241-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління Служби безпеки України в Одеській області (вул. Єврейська, 43, м. Одеса, 65045, код ЄДРПОУ 20001645) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Одеській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.08.2017 року по 28.01.2026 року при виплаті індексації грошового забезпечення у сумі 59235,64грн 28.01.2026 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.11.2025 у справі № 420/29994/25.

Зобов`язати Управління Служби безпеки України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.08.2017 року по 28.01.2026 року при виплаті індексації грошового забезпечення у сумі 59235,64грн 28.01.2026 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.11.2025 у справі № 420/29994/25 у сумі 50 000,00 грн.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Одеській області щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення - виплаченого 28.01.2026 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.11.2025 у справі № 420/29994/25.

Зобов`язати Управління Служби безпеки України в Одеській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення виплаченого 28.01.2026 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.11.2025 у справі № 420/29994/25 відповідно до Закону України від 19.10.2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Управління Служби безпеки України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1000,00 грн.

Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.

Суддя Е.В. Катаєва