Рішення № 136594869, 15.05.2026, Ширяївський районний суд Одеської області

Ширяївський районний суд Одеської області

15.05.2026 Справа №: 518/2112/25 Провадження № 2/518/258/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2026 року селище Ширяєве

Ширяївський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Гуржій А.В.,

за участю секретаря судового засідання Майнич В.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, в залі суду Ширяївського районного суду Одеської області цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (надалі - ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (надалі відповідач) про стягнення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії №1556-0500 від 23.05.2025 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 23.05.2025 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір про відкриття кредитної лінії №1556-0500, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 8 400,00 грн строком на 300 днів.

Позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі та перерахував відповідачу кредитні кошти, що підтверджується наданими до суду доказами.

Відповідач належним чином умови кредитного договору не виконав, у зв`язку з чим станом на 21.10.2025 року утворилась заборгованість у загальному розмірі 26 846,40 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту 8 400,00 грн, заборгованості за нарахованими процентами 12 566,40 грн, заборгованості за процентами річних на підставі ст.625 ЦК України 4 200,00 грн та заборгованості по комісії 1 680,00 грн.

Ухвалою суду від 15.12.2025 року позовну заяву залишено без руху.

У встановлений строк позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 23.12.2025 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не викликались.

Представник позивача в прохальній частині позовної заяви просив здійснювати розгляд справи за його відсутності.

З дотриманням вимог цивільного процесуального законодавства суд направив відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення ухвалу про відкриття провадження у справі за зареєстрованим місцем проживання у порядку ст.187 ЦПК України.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Оскільки позовна заява подана через електронний кабінет підсистеми «Електронний суд», позивач самостійно направив відповідачеві копію позовної заяви з копіями доданих до неї документів листом з описом вкладення та надав суду докази їх надсилання.

Згідно з вимогами ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Положеннями ст. 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

У відповідності до ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Таким чином, розглянувши подані позивачем документи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані позивачем докази та повідомлені ним обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі в порядку спрощеного позовного провадженням, як це передбачено ст. 279 ЦПК України.

Суд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи та прийняті судом, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Відзив на позовну заяву відповідач не надав.

Фактичні обставини справи.

Судом встановлено, що 23.05.2025 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи позивача, розміщеної на веб-сайті creditkasa.com.ua, було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії №1556-0500.

Як убачається з матеріалів справи, укладення договору здійснювалось шляхом проходження відповідачем процедури реєстрації в особистому кабінеті позичальника, заповнення анкети із зазначенням персональних даних, номера мобільного телефону, електронної адреси та реквізитів банківської картки.

Після проходження ідентифікації та підтвердження наміру укласти кредитний договір відповідачу на номер мобільного телефону, зазначений ним під час реєстрації, було направлено одноразовий ідентифікатор A6679, який використано для підписання договору в електронній формі.

Відповідно до умов договору позивач надав відповідачу кредит у розмірі 8 400,00 грн строком на 300 днів із базовим періодом 14 днів, зі сплатою процентів за користування кредитом та комісії за видачу кредиту.

Умовами договору передбачено знижену процентну ставку у розмірі 0,90 % на день та стандартну процентну ставку у розмірі 1,00 % на день.

На виконання умов кредитного договору позивач здійснив перерахування кредитних коштів на банківську картку відповідача через ТОВ «ФК «Контрактовий дім», що підтверджується довідкою про перерахування суми кредиту та довідкою фінансово-розрахункової установи, долученими до матеріалів справи.

Таким чином, судом встановлено, що позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі та надав відповідачу кредитні кошти у погодженому сторонами розмірі.

Разом із тим, відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконав, своєчасно кредитні кошти не повернув, проценти за користування кредитом не сплатив, у зв`язку із чим утворилась заборгованість.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості, станом на 21.10.2025 року заборгованість відповідача за договором про відкриття кредитної лінії №1556-0500 від 23.05.2025 року становить 26 846,40 грн, з яких:

8 400,00 грн заборгованість за тілом кредиту;

12 566,40 грн заборгованість за нарахованими процентами;

4 200,00 грн проценти річних на підставі ст.625 ЦК України;

1 680,00 грн заборгованість по комісії.

Позивачем також на адресу відповідача направлялась вимога про усунення порушень умов кредитного договору та погашення заборгованості, однак вказана вимога залишилась без виконання.

Будь-яких доказів належного виконання умов кредитного договору, спростування розрахунку заборгованості або заперечень щодо факту укладення договору та отримання кредитних коштів відповідачем суду не надано.

Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті рішення.

Однією із загальних засад цивільного законодавства, зокрема, є свобода договору, що стверджується пунктом 3 частини 1 статті 3 ЦК України.

Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, згідно якого сторони вільні в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення закону щодо договору позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 530 ЦК України зобов`язання підлягає виконанню у строк встановлений договором.

Визначення поняття зобов`язання міститься у частині 1 статті 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов`язання як правового зв`язку між двома суб`єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов`язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов`язання надано право, що кореспондує обов`язку першої. Обов`язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов`язання (стаття 510 ЦК України).

Згідно положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За статтею 3 Закону України «Про електрону комерцію» електронний договір є домовленістю двох або більше сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформленою в електронній формі.

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону України «Про електрону комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Ці правила є публічною пропозицією (офертою), у розумінні статей 641, 644 ЦК України, на укладення договору кредиту, та визначають порядок і умови кредитування, права і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.

Електронний договір та всі додаткові угоди до нього, підписані електронними підписами одноразовими ідентифікаторами, за правовими наслідками прирівнюються до договорів, укладених у письмовій формі, та мають таку саму юридичну силу для сторін, як документи, складені на паперових носіях та скріплені власноручними підписами сторін.

Відповідно до частини 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 524/5556/19 від 12 січня 2021 року дійшов висновку: «Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом. Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа.

Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Наявність або відсутність обставин та фактів встановлюється на підставі доказів сторін, якими відповідно до частини 2 статті 76 ЦПК України є письмові, речові і електронні докази, висновки експертів, показання свідків.

Положеннями статті 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідачем в свою чергу жодних належних доказів на спростування позовних вимог не надано.

Відповідно до поданих представником позивача доказів, встановлено, що кредитний договір 1556-0500 від 23.05.2025 року укладений у спосіб, визначений законодавством України з повним дотриманням вимог щодо його укладення із зазначенням умов, які жодним чином не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», порядок надання та повнота наданої інформації відповідають вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Позивачем доведено факт укладення договору про надання споживчого кредиту між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та отримання відповідачем коштів. Зазначені обставини доведено належними, достовірними та допустимими доказами, наявними у справі.

Судом встановлено, що позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, тоді як відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконав, кредит та проценти у строки, визначені договором, не повернув.

Розрахунок заборгованості, наданий позивачем, відповідачем не спростований, контррозрахунок до суду не подано.

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 8 400,00 грн та заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 12 566,40 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення процентів річних на підставі ст. 625 ЦК України у розмірі 4 200,00 грн.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 28.03.2018 року у справі №444/9519/12, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту.

Після цього права та інтереси кредитодавця підлягають захисту шляхом застосування наслідків, передбачених ст.625 ЦК України.

Отже, одночасне стягнення договірних процентів та процентів річних на підставі ст. 625 ЦК України за один і той самий період є недопустимим.

Отже, одночасне стягнення договірних процентів за користування кредитом та процентів річних, передбачених ст.625 ЦК України, за один і той самий період є недопустимим, оскільки призводить до подвійної цивільно-правової відповідальності боржника.

Оскільки позивачем заявлено вимоги як про стягнення договірних процентів за користування кредитом, так і процентів річних на підставі ст.625 ЦК України, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача 4 200,00 грн процентів річних.

Крім того, суд враховує положення п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст.625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року№64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX в Україні введений воєнний стан, строк якого неодноразово продовжувався та триває до теперішнього часу.

За змістом частини 2 статті 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є саме Цивільний кодекс України.

Відповідно до висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 10.10.2018 року у справі №362/2159/15-ц, законодавець встановив пріоритет ЦК України у договірних відносинах. Лише у випадку відсутності регулювання на рівні ЦК України застосовується законодавство про захист прав споживачів.

З системного аналізу приписів пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» і пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, вбачається, що відповідні положення Закону України «Про споживче кредитування» не мають предметом свого правового регулювання правовідносини щодо нарахування неустойки у кредитних правовідносинах під час воєнного стану в державі, а стосуються унормування цивільного законодавства у зв`язку з іншими обставинами, - прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

З огляду на те, що спірні правовідносини виникли під час дії воєнного стану в Україні, підстави для стягнення з відповідача процентів річних на підставі ст.625 ЦК України відсутні.

Крім того, не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення комісії у розмірі 1680,00 грн.

Суд враховує, що відповідно до положень Закону України «Про споживче кредитування» споживач зобов`язаний сплачувати лише ті платежі, які прямо передбачені законом та погоджені сторонами як плата за конкретну послугу.

За змістом частин 1, 2 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, зобов`язаний безоплатно повідомляти йому інформацію про поточний розмір заборгованості, розмір здійснених платежів, надавати виписки з рахунку та іншу інформацію щодо кредиту.

Таким чином, дії банку щодо супроводження кредиту, ведення обліку заборгованості, надання інформації про стан кредиту та адміністрування договору є обов`язком банку, який здійснюється у власних інтересах кредитодавця та не може бути окремою платною послугою для позичальника.

Положення договору про надання споживчого кредиту, які передбачають здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України «Про захист прав споживачів», є нікчемними і окреме рішення суду про визнання їх недійсними не вимагається.

Вказаний висновок сформовано у постанові КЦС/ВС від 31.07.2025 за результатами розгляду справи № 199/441/21.

Згідно з вимогами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Окрім того, у постанові КЦС/ВС від 31.08.2022 у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Крім того, умови договору щодо сплати комісії за дії, які банк здійснює на власну користь або на виконання власних обов`язків, є нікчемними.

Позивачем не доведено, що нарахована комісія є платою саме за окрему та самостійну послугу, замовлену відповідачем, а не способом додаткового збільшення вартості кредиту.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що комісія за видачу кредиту була встановлена за окрему додаткову послугу, яка фактично надавалась відповідачу.

Умови договору щодо стягнення комісії фактично передбачають оплату дій кредитодавця, спрямованих на укладення та виконання кредитного договору, що є складовою основної діяльності кредитодавця.

За таких обставин суд доходить висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості по комісії у розмірі 1 680,00 грн.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача: 8 400,00 грн заборгованості за тілом кредиту; 12 566,40 грн заборгованості за процентами. Всього підлягає стягненню 20 966,40 грн.

Щодо розподілу судових витрат.

Оскільки позов подано через підсистему «Електронний суд», до суми судового збору застосовано понижуючий коефіцієнт 0,8.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам у розмірі 1855,80 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 10, 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265, 274-279 ЦПК України суд,

УХВАЛИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 38548598, місцезнаходження: бульвар Лесі Українки 26, офіс 407, м. Київ, 01133) заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії №1556-0500 від 23.05.2025 року у розмірі 20966 (двадцять тисяч дев`ятсот шістдесят шість) гривень 40 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 38548598, місцезнаходження: бульвар Лесі Українки 26, офіс 407, м. Київ, 01133) судовий збір у розмірі 1855 (одна тисяча вісімсот п`ятдесят п`ять) гривень 80 копійок.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Суддя А.В. Гуржій