Рішення № 136594231, 18.05.2026, Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

______________________

Справа № 947/27368/25

Провадження № 2/947/355/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.05.2026 року

Київський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого судді Калініченко Л.В.

при секретарі Матвієвої А.В.,

за участі:

- позивача - ОСОБА_1 ,

- представника позивача ОСОБА_1 - Щенсни Ірини Олександрівни ,

- відповідачки - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі у залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_1 , до ОСОБА_3 про стягнення недобросовісно отриманих аліментів,

ВСТАНОВИВ:

22.07.2025 року до Київського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_4 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_1 , до ОСОБА_3 про стягнення недобросовісно отриманих аліментів, в якій позивач просить суд: стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 недобросовісно отримані аліменти за період з червня 2021 року по березень 2025 року в розмірі 258 256, 50 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі. Від цього шлюбу у них народилась донька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 13 січня 2017 року у справі №520/14532/16-ц шлюб було розірвано, після розірвання шлюбу відповідачу було залишено дошлюбне прізвище « ОСОБА_5 ».

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16 вересня 2021 року у справі №947/2637/21 на ОСОБА_1 було покладено обов?язок сплачувати на користь ОСОБА_6 аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 5 000 (п?ять тисяч) гривень щомісячно до досягнення нею повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Як вказує позивач, з червня 2021 року донька постійно проживає разом з ним, батько здійснює повне утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та забезпечує її побутові, освітні, медичні та інші потреби, а мати участі у фінансовому забезпеченні дитини не бере. Внаслідок чого він звернувся до суду із позовом про звільнення ОСОБА_1 від сплати аліментів на доньку ОСОБА_4 , у зв`язку з постійним проживанням доньки разом з ним (цивільна справа №947/33115/23).

За результатом розгляду вказаної позовної заяви, рішенням Київського районного суду м. Одеси від 08 травня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного суду від 11 березня 2025 року рішення Київського районного суду м. Одеси скасовано та ухвалено нове судове рішення яким, звільнено ОСОБА_1 від сплати аліментів за рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16.09.2021 року у справі № 947/2637/21 на користь ОСОБА_6 , на утримання малолітньої доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у твердій грошовій сумі у розмірі 5 000, 00 грн., але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 22 січня 2021 року та до досягнення ОСОБА_4 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

З урахуванням фактичного проживання доньки ОСОБА_4 разом з батьком ОСОБА_1 , починаючи з червня 2021 року, та безпідставним збереженням матір`ю аліментів, отриманих на утримання доньки, протягом останніх чотирьох років, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями, цивільну справу за вказаним позовом розподілено судді Калініченко Л.В..

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 29 липня 2025 року позовну заяву залишено без руху.

На виконання вказаної ухвали суду було надано заяву про усунення недоліків разом з квитанцією про сплату судового збору.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси від 18.08.2025 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в порядку загального позовного провадження.

Під час розгляду справи, відповідачка - ОСОБА_3 правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалась, однак у підготовчому судовому засіданні 12.11.2025 року, надала до суду письмові пояснення, в яких остання зазначила, що заперечує проти задоволення позовних вимог, вказуючи, що ОСОБА_1 сплачував аліменти несвоєчасно та не в повному обсязі, усі кошти нею витрачались виключно на потреби дітей, навіть після того, як донька почала проживати разом із батьком. Додатково відповідачка зазначала, що ОСОБА_1 також здійснював сплати на її рахунок грошових коштів в рахунок погашення своїх боргових зобов`язань з продажу належного їй транспортного засобу, подарованого її батьками. Також відповідачка стверджувала, що з нею проживає спільний з ОСОБА_1 син, на утримання якого недостатньо грошових коштів у розмірі 5000,00 грн., та навіть 10000,00 грн., а подання позову позивачем спрямовано на приниження її як жінку та погіршення її матеріального стану.

У підготовчому судовому засіданні 12.11.2025 року відповідачкою ОСОБА_3 заявлено заяву про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням за наслідком розгляду цивільної справи №947/33115/23 за заявою ОСОБА_1 про роз`яснення постанови Одеського апеляційного суду від 11.03.2025 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про звільнення від сплати аліментів.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2025 року у задоволенні вказаної заяви ОСОБА_3 відмовлено.

Також, 17.11.2025 року судом було ухвалено закрити стадію підготовчого провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

21.01.2026 року судом за клопотанням представника позивача було ухвалено повернутись на стадію підготовчого провадження та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.

24.02.2026 року до суду надійшло клопотання представника позивача ОСОБА_1 як законного представника ОСОБА_4 - адвоката Щенсни Ірини Олександрівни про витребування доказів, в якому остання просила суд:

- витребувати від ОСОБА_3 докази наявності будь-яких інших грошових зобов`язань, окрім аліментних, між нею та ОСОБА_1 ;

- витребувати від ПрАТ «Київстар» інформацію щодо належності номеру телефону НОМЕР_1 ОСОБА_3 в період з червня 2021 року по березень 2025 року;

- витребувати з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» наступні документи/інформацію: інформацію щодо належності ОСОБА_3 карткових рахунків № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 ; виписки по карткових рахунках № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 , відкритих в Акціонерному товаристві Комерційний банк «Приватбанк» на ім`я ОСОБА_3 за період з червня 2021 року по березень 2025 року.

В обґрунтування клопотання представник позивача посилалась на те, що заявлені до витребування докази необхідні для підтвердження належними доказами викладених позивачем доводів в обґрунтування позову, а так само спростувати чи підтвердити доводи викладені стороною відповідача в обґрунтування заперечень проти задоволення позову.

У підготовче судове засідання 25.02.2026 року сторона позивача не з`явилась, про дату, час і місце проведення якого повідомлена належним чином.

До підготовчого судового засідання 25.02.2026 року з`явилась відповідачка - ОСОБА_3 , яка заперечувала проти задоволення вказаного клопотання. Також особисто підтвердила і визнала у підготовчому судовому засіданні, що інших юридично оформлених договірних зобов`язань, окрім аліментних між нею та ОСОБА_1 відсутні, як і визнала, що номер телефону НОМЕР_1 дійсно належить їй - ОСОБА_3 , починаючи з навчання у шостому класі школи, що охоплює запитуваний позивачем період.

Заслухавши пояснення відповідача, дослідивши подане до суду клопотання та оглянувши матеріали справи, суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та оголосив перерву у судовому засіданні до 27.02.2026 року о 09 год. 30 хв. для його ухвалення і проголошення.

За наслідком розгляду вказаного клопотання, 27.02.2026 року судом постановлено ухвалу, якою зазначене клопотання представника позивача ОСОБА_1 як законного представника ОСОБА_4 - адвоката Щенсни Ірини Олександрівни про витребування доказів - задоволено частково. Витребувано з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1д):

- інформацію щодо належності ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) карткових рахунків № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 ;

- виписки по карткових рахунках № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 , відкритих в Акціонерному товаристві Комерційний банк «Приватбанк» на ім`я ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ; РНОКПП НОМЕР_5 ), за період з червня 2021 року по березень 2025 року.

У задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_1 як законного представника ОСОБА_4 - адвоката Щенсни Ірини Олександрівни про витребування доказів в іншій частині вимог - залишено без задоволення.

30.03.2026 року до суду на виконання ухвали суду від 27.02.2026 року надійшли з АТ КБ «Приватбанк» витребувані судом докази.

01.04.2026 року судом було ухвалено закрити стадію підготовчого провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

У судове засідання призначене на 06.05.2026 року з`явились:

- позивач - ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити;

- представника позивача ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - адвокат Щенсна Ірина Олександрівна, яка підтримала заявлені позовні вимоги та просила суд задовольнити;

- відповідачка - ОСОБА_3 , яка заперечувала проти задоволення позовних вимог та просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

За наслідком розгляду даної справи, суд перейшовши до стадії ухвалення судового рішення та у відповідності до положень ч.1 ст. 244 ЦПК України відклав судове засідання до 18.05.2026 року о 16 год. 00 хв. для ухвалення та проголошення судового рішення.

Про дату, час і місце судового засідання з проголошення судового засідання, учасники справи повідомлялись належним чином.

Заслухавши пояснення сторін по справі та їх представників, дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Частинами 1, 2 статті 47 ЦПК України, здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи. Неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена.

Часиною 2 статті 59 ЦПК України також визначено, що права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть захищати у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Суд може залучити до участі в таких справах неповнолітню особу чи особу, цивільна дієздатність якої обмежена.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 15 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до абз. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №18 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Також враховуючи, що з даним позовом звернулась до суду неповнолітня особа - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в інтересах якої діє законний представник - батько дитини ОСОБА_1 , суд також зазначає, що у відповідності до статті 9 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно із Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 з 25.02.2009 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Київського районного суду м. Одеси від 13 січня 2017 року, яке набрало законної сили №24.01.2017 року був розірваний. Після розірвання шлюбу залишено прізвища: йому « ОСОБА_7 », їй « ОСОБА_5 ».

Від спільного шлюбу позивач та відповідач мають дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16 вересня 2021 року у цивільній справі №947/2637/21, задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів. Ухвалено стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 аліменти на утримання доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , у твердій грошовій сумі у розмірі по 5 000 гривень 00 копійок, , щомісячно на кожну дитину, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з 22 січня 2021 року та до досягнення кожною дитиною повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 на утримання ОСОБА_4 , до ІНФОРМАЦІЯ_7 на утримання ОСОБА_8 .

Частиною 3 ст.6 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22.12.2005 №3262-IV передбачено, що суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру. Частиною 2 ст.3 означеного Закону встановлено, що Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

За наслідком чого, судом було перевірено та встановлено наявність оприлюдненого у Єдиному державному реєстрі судових рішень тексту рішення Київського районного суду міста Одеси від 16.09.2021 року по справі №947/2637/21, який відповідає наданій до суду копії цього рішення суду, встановлено факт набрання ним законної сили 22.10.2021 року.

З наданих стороною позивача платіжних інструкцій, а також виписок по картковим рахункам ОСОБА_1 та ОСОБА_9 , яка за повідомленням ОСОБА_1 є теперішньої його дружиною, вбачається здійснення на постійній основі щомісячних платежів з перерахування грошових коштів, у тому числі за призначенням платежів зі сплати аліментів, на банківські карти: НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , що належать відповідачу ОСОБА_3 , які за період з червня 2021 року по березень 2025 року в цілому становлять в загальній сумі 511 513,00 гривень.

Належність вказаних банківських карт відповідачу ОСОБА_3 підтверджено відповіддю АТ КБ «ПриватБанк» від 21.03.2026 за №20.10.0.0/7-260316/70899-БТ.

Після дослідження судом наданих платіжних інструкцій та виписок по картковим рахункам, було встановлено, що дійсно деякі з них не містять чіткого визначення призначення платежу, при цьому суд приймає до уваги, що у підготовчому судовому засіданні 25.02.2026 року, відповідачка ОСОБА_3 особисто підтвердила і визнала, що інших юридично оформлених договірних зобов`язань, окрім аліментних між нею та ОСОБА_1 немає.

Будь-яких доказів на підтвердження існування між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 грошових зобов`язань ніж зобов`язання ОСОБА_1 зі сплати аліментів на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 вересня 2021 року у цивільній справі №947/2637/21 зі сплати аліментів на дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , матеріали справи також не містять.

Доводи відповідачки ОСОБА_3 про повернення ОСОБА_1 боргу після продажу її автомобіля, не заслуговують на увагу та не приймаються судом до уваги, оскільки не підтверджені жодним доказом.

За наслідком чого суд вважає встановленим, що ОСОБА_1 було сплачено на користь ОСОБА_3 за період з червня 2021 року по березень 2025 року грошові кошти в загальній сумі 511 513,00 гривень, в рахунок аліментів на двох дітей дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , розмір яких на кожного з них є рівним, а відтак на кожну з дітей по 255 756,50 грн.

Надалі, посилаючись на те, що донька з червня 2021 року почала проживати разом із батьком, який продовжував сплачувати аліменти на користь матері на утримання обох дітей, у жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду міста Одеси із позовом до ОСОБА_3 про звільнення від сплати аліментів на утримання доньки (справа №947/33115/23).

Рішенням Київського районного суду Одеської області від 08 травня 2024 року у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про звільнення від сплати аліментів - відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою. За результатом розгляду якої Одеський апеляційний суд ухвалив постанову від 11 березня 2025 року, якою скасував рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 травня 2024 року, та ухвалив нове судове рішення, яким позов про звільнення від сплати аліментів задоволено. Звільнено ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_6 , від сплати аліментів за рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16.09.2021 року по справі №947/2637/21, на користь ОСОБА_6 , РНОКПП НОМЕР_5 , на утримання малолітньої доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у твердій грошовій сумі у розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 22 січня 2021 року та до досягнення ОСОБА_4 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Вказаною постановою суду також встановлено, що після ухвалення рішення про стягнення з аліментів з позивача на користь відповідачки аліментів на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 досягши 14-річного віку визначила в порядку ч. 3 ст. 160 СК України місце свого фактичного постійного проживання разом з батьком, що нею особисто було підтверджено в судовому засіданні. За наслідком чого апеляційний суд дійшов до висновку, що у суду не було підстав для відмови у позові про звільнення батька дитини від сплати аліментів на користь матері дитини, яка проживає окремо, лише виходячи з того, що дитина не зареєструвалась за місцем проживання батька і що рішення про стягнення аліментів примусово не виконувалось і не виконується, оскільки батько дитини сплачує аліменти матері дитини добровільно і де довів, що сплачувані ним аліменти не витрачаються на дитину.

Вказана постанова набрала законної сили.

Частиною 3 ст.6 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22.12.2005 №3262-IV передбачено, що суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру. Частиною 2 ст.3 означеного Закону встановлено, що Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

За наслідком чого, судом було перевірено та встановлено наявність оприлюдненого у Єдиному державному реєстрі судових рішень тексту постанови Одеського апеляційного суду від 11.03.2025 року по справі №947/33115/23, який відповідає наданій до суду копії цієї постанови, встановлено факт набрання нею законної сили 11.03.2025 року.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив в законну силу.

Тобто, обставини встановлені рішенням суду не доказуються при розгляді інших справ, в яких беруть участь ті ж особи, або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Суд також зазначає, що факт проживання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_1 , починаючи з червня 2021 року, не заперечувався відповідачем у даній справі, а відтак є обставиною, яка визнається ОСОБА_3 .

Також судом встановлено, що після зміни місця проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком, мати дитини - ОСОБА_3 08.09.2025 року отримала у Київському районному судів міста Одеси виконавчий лист №947/2637/21 про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на свою користь на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 5000,00 грн., але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 22.01.2021 року та до досягнення дитиною повноліття.

Відповідний виконавчий лист було пред`явлено стягувачем - ОСОБА_3 до виконання, разом з виконавчим листом про стягнення аліментів на утримання сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується заявою ОСОБА_3 про відкриття виконавчого провадження віл 10.09.2025 року скерованою до Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Згідно з випискою з Автоматизованої системи виконавчих проваджень вбачається наявним у Приморському відділі державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) виконавче провадження ВП НОМЕР_7, відкрите 17.09.2025 року, сторонами якого є: стягував - ОСОБА_3 , боржник - ОСОБА_1 .

Отже, як вбачається, після зміни місця проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком, мати дитини - ОСОБА_3 08.09.2025 року вчинила дії з примусового стягнення з ОСОБА_1 аліментів за рішенням Київського районного суду міста Одеси від 16.09.2021 року по справі №947/2637/21, обов`язок зі сплати яких, у тому числі на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 виконувався належним чином, незважаючи на проживання доньки з ним.

В даній справі до суду звернулась ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в інтересах якої діє батько, як законний представник, зі стягнення з ОСОБА_3 недобросовісно отриманих коштів, в якості аліментів на її утримання, які були сплачені батьком на її утримання.

Відповідно до статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована постановою Верховної Ради України №789-ХІІ від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з частиною другою статті 3 Конвенції держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом (пункт 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»).

У частині третій статті 181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Одним з основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття, закріплене у СК України.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Відповідно до частин першої та другої статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Отже, статтею 179 СК України врегульовано питання права власності на аліменти, які отримуються на дитину одним із батьків та їх цільове призначення. Зокрема, передбачено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини і мають використовуватися за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Під цільовим призначенням при цьому потрібно розуміти витрати спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Статтею 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Правовий аналіз статті 1212 ЦК України і цього інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна б) набуття або збереження за рахунок іншої особи в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, зобов`язання у зв`язку з безпідставним набуттям майна виникають за наявності трьох умов: набуття або зберігання майна; набуття або зберігання майна за рахунок іншої особи; відсутність правових підстав для такого набуття чи зберігання або припинення таких підстав згодом.

Водночас, положення ст. 1212 ЦК України слід застосовувати у системному зв`язку з іншими нормами права.

Так, стаття 1215 ЦК України встановлює випадки, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.

Згідно ст. 1215 ЦК України, не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.

Закон встановлює два виключення із правила визначеного ст. 1215 ЦК України щодо неможливості повернення безпідставно отриманих сум аліментів: по-перше, якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача.

Правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, отже, зазначене у статті 1215 ЦК України майно підлягає поверненню у разі наявності цих фактів, при цьому тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Схожий за змістом висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14 та підтриманий сталою судовою практикою (постанова Верховного Судувід 04 листопада 2020 року у справі № 382/1728/18).

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15 вказала, що правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Суд зазначає, що сторона позивача не посилалась на наявність будь-якої рахункової помилки при здійсненні ОСОБА_1 сплати грошових коштів в рахунок аліментів на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поряд з цим наголошувалось на недобросовісності з боку набувача - ОСОБА_3 цих коштів.

Категорія добросовісності визначається через етичні та моральні категорії. Категорія «добросовісність» закріплена в документах міжнародної уніфікації права: добросовісність здійснення прав і виконання обов`язків проголошується принципом міжнародного договірного права.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права.

У постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), зазначено, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі №910/1873/17, принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків.

ЦК України закріплює презумпцію добросовісності і розумності дій особи, яка здійснює власне право (частина п`ята статті 12 ЦК України). Ця презумпція діє, поки інше не буде встановлено рішенням суду. Добросовісне здійснення особою свого цивільного права передбачає реалізацію правомочностей відповідного права з урахуванням інтересів інших учасників відносин, публічних інтересів держави тощо. Добросовісність здійснення цивільного права завжди проявляється в такій поведінці особи-носія такого права, яка знаючи (повинна була знати), що здійснення нею прав або виконання обов`язків може призвести до негативних наслідків, не вжила доступних їй заходів для їх усунення. В іншому випадку така особа має вважатися недобросовісною з настанням для неї тих чи інших правових наслідків.

З положень закону випливає, що обов`язок спростування презумпції добросовісності покладається на суб`єкта, який відповідні дії (правочин) ставить під сумнів.

Згідно із ч. 1, ч. 2, ч. 3 статті 12, ч. 1, ч. 5, ч. 6 статті 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статей 76, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до приписів ч. 1, ч. 2, ч. 3 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №129/1033/13-ц).

Щодо доводів про наявність діях відповідачки недобросовісності з отримання аліментів на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд зазначає наступним.

Відповідно до положень статті 3 Конвенції Організації Об`єднаних Націй "Про права дитини", яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, передбачено, що дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживаються всі відповідні законодавчі і адміністративні заходи.

Відповідно до ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Стягнення аліментів на утримання дитини, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання коштів, необхідних для її життєдіяльності, а батьки зобов`язані утримувати своїх дітей.

У постанові від 03 лютого 2021 року у справі № 520/21069/18 Верховний Суд зазначив, що за своєю суттю аліменти - це кошти, покликані забезпечити дитину всім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.

Приймаючи викладене, як вже судом встановлено, після ухвалення та набрання законної сили рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16 вересня 2021 року у цивільній справі №947/2637/21, на підставі якого з ОСОБА_1 ухвалено стягувати на користь ОСОБА_6 аліменти у тому числі на утримання доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі по 5 000 гривень 00 копійок, щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з 22 січня 2021 року та до досягнення дитиною повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 , донька сторін у справі - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у червні 2021 року змінила місце проживання та почала проживати з батьком.

Отже, приймаючи, що право на аліменти має той з батьків з ким проживає дитина, вбачається, що у ОСОБА_1 припинився обов`язок зі сплати аліментів на користь ОСОБА_3 на утримання доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який був визначений рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16 вересня 2021 року у цивільній справі №947/2637/21.

Крім того, саме з зазначених підстав, постановою Одеського апеляційного суду від 11.03.2025 року у справі №947/33115/23, позов ОСОБА_1 про звільнення від сплати аліментів задоволено. Звільнено ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_6 , від сплати аліментів за рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16.09.2021 року по справі №947/2637/21, на користь ОСОБА_6 , РНОКПП НОМЕР_5 , на утримання малолітньої доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у твердій грошовій сумі у розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 22 січня 2021 року та до досягнення ОСОБА_4 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Разом з тим, як вже судом встановлено, ОСОБА_1 , як батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за період з червня 2021 року по березень 2025 року, в який дочка мешкала з ним, було сплачено на користь матері дитини - ОСОБА_3 грошові кошти в рахунок сплати аліментів на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в сумі 255 756,50 грн.

Тобто, відповідачкою ОСОБА_3 за період з червня 2021 року по березень 2025 року, в який дочка проживала з батьком, були отримані від ОСОБА_1 грошові кошти в рахунок сплати аліментів на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в сумі 255 756,50 грн., які є власністю останньої - ОСОБА_4 .

Суд надає оцінку тому, що відповідач ОСОБА_3 будучи достеменно обізнаною про те, з ким та протягом якого часу проживає донька ОСОБА_4 , продовжувала отримувати та в подальшому зберігати, в період з червня 2021 року по березень 2025 року включно, сплачені ОСОБА_1 грошові кошти в рахунок аліментів на ОСОБА_4 , як той з батьків з ким проживає дитина, поряд з тим, що дитина змінила місце проживання та мешкала з батьком.

Будь-яких доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 після отримання від ОСОБА_1 грошових коштів в якості сплати аліментів на ОСОБА_4 , за період з червня 2021 року по березень 2025 року, які є власністю дитини, вчинила дії з перераховування грошових коштів на картковий рахунок відкритий на ім`я доньки, до суду не надано, як і доказів, що відповідні кошти були витрачені безпосередньо на ОСОБА_4 .

За наслідком викладеного в цілому, надаючи оцінку вищевикладеним обставинам в сукупності, суд вважає підставними доводи сторони позивача, що відповідачкою ОСОБА_3 за період з червня 2021 року по березень 2025 року, в який дочка проживала з батьком, були отримані без належних на те підстав від ОСОБА_1 грошові кошти в рахунок сплати аліментів на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в сумі 255 756,50 грн., які є власністю останньої - ОСОБА_4 ,та зберігаються у ОСОБА_3 .

Також з поданих до суду доказів вбачається, що після того, як ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 почала проживати із батьком, ОСОБА_3 звернулась до Київського районного суду м. Одеси із позовом до ОСОБА_1 про зміну розміру аліментів та стягнення додаткових витрат на неповнолітніх дітей (справа № 947/8003/24).

За наслідком розгляду вказаної справи, 01.05.2025 року Київським районним судом міста Одеси ухвалено рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 додаткові витрати на утримання дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 в розмірі 4130 гривень, одноразово. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 1211 гривень 20 копійок. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 5000 гривень, але не менш ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 29.04.2024 та до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в розмірі 1211 гривень 20 копійок.

Частиною 3 ст.6 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22.12.2005 №3262-IV передбачено, що суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру. Частиною 2 ст.3 означеного Закону встановлено, що Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

За наслідком чого, судом було перевірено та встановлено наявність оприлюдненого у Єдиному державному реєстрі судових рішень тексту зазначеного рішення Київського районного суду міста Одеси від 01.05.2025 року у справі №947/8003/24, який відповідає наданій до суду копії цього рішення, а також наявна інформацію про набрання ним законної сили 05.06.2025 року, однак ухвалою Одеського апеляційного суду від 15.09.2025 року поновлено ОСОБА_3 строк на оскарження на рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 травня 2025 року. Зупинено дію рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про зміну розміру аліментів та стягнення додаткових витрат на неповнолітніх дітей, зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 травня 2025 року.

Суд погоджується з доводами позивача, що вищевказані дії відповідачки підтверджують, що остання свідомо намагається стягнути з батька кошти на утримання спільної доньки, яка з 2021 року не проживає з матір`ю.

Недобросовісність дій відповідача також підтверджують ті обставини, що ОСОБА_3 отримуючи від ОСОБА_1 щомісячно грошові кошти призначені як аліменти на утримання доньки, які батько сплачував добровільно на виконання рішення суду, при цьому у вересні 2025 року, тобто уже після ухвалення постанови суду про припинення стягнення аліментів з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 звернулась із виконавчим листом про примусове стягнення аліментів.

Статтею 179 СК України врегульовано питання права власності на аліменти, які отримуються на дитину одним із батьків та їх цільове призначення. Зокрема, передбачено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини і мають використовуватися за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Під цільовим призначенням при цьому потрібно розуміти витрати спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей.

Нарахування аліментів за період, коли дитина не проживала з матір`ю, суперечить цільовому призначенню аліментів, за рахунок яких утримується дитина. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 596/826/21-ц (провадження № 61-3738св22).

На підставі вище викладеного, суд приходить до висновку, що дії відповідача ОСОБА_3 слід кваліфікувати як такі, що не відповідають принципу добросовісності та грубо порушують право неповнолітньої ОСОБА_4 на утримання та розпоряджання своєю власністю, оскільки свідчить про очевидну безпідставність збереження ОСОБА_3 отриманих за період з червня 2021 року по березень 2025 року коштів в 255 756,50 грн., які були сплачені в рахунок аліментів на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

При цьому відповідач надала до матеріалів справи розрахунок заборгованості по сплаті аліментів від 06.11.2025 №179848 по виконавчому провадженню ВП НОМЕР_7, однак, суд не приймає його до уваги, оскільки він стосується іншої дитини - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та не є предметом дослідження в даному провадженні.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Таким чином, беручи до уваги досліджені в ході розгляду справи докази та встановлені обставини справи, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_1 , до ОСОБА_3 про стягнення недобросовісно отриманих аліментів, є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню в межах розміру суми грошових коштів до стягнення - 255756,50 грн.

Під час ухвалення рішення суд, у відповідності до приписів статті 264 ЦПК України у тому числі вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

У відповідності до положень статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається, за пред`явленим позовом позивачкою сплачено судовий збір в сумі 2582,57 грн., виходячи зі ставок встановлених за пред`явлення позову майнового характеру.

Приймаючи часткове задоволення позовних вимог, у відповідності до положень статті 141 ЦПК України, з відповідачки підлягають стягненню на користь позивача пропорційно до частини задоволених позовних вимог у відшкодування витрати зі сплати судового збору в сумі 2557,56 грн.

Також стороною позивача у позові заявлено до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу, які за орієнтовним розрахунком визначені в сумі 30000,00 грн.

Також, стороною позивача зазначено про те, що відповідний розмір витрат не є остаточним та стороною позивача буде наданий відповідний розрахунок з доказами на підтвердження їх понесення в порядку передбаченому ч.8 ст. 141 ЦПК України.

Статтею 246 ЦПК України передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України передбачено, що докази на підтвердження судових витрат подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Приймаючи вказане, заявлену позивачкою про відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу та намір про надання відповідних доказів в порядку передбаченому ч.8 ст.141 ЦПК України, судом відповідне питання одночасно з ухвалення даного рішення суду не вирішується.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 1-18, 76-89, 141, 263-265, 352, 354, ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ), в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ), до ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) про стягнення недобросовісно отриманих аліментів - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_9 ; РНОКПП НОМЕР_5 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) безпідставно набуті грошові кошти, сплачені в рахунок аліментів на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за період з червня 2021 року по березень 2025 року, у загальному розмірі 255 756 (дві п`ятдесят п`ять тисяч сімсот п`ятдесят шість) гривень 50 (п`ятдесят) копійок.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ), в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ), до ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) в решті вимог про стягнення недобросовісно отриманих аліментів - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_9 ; РНОКПП НОМЕР_5 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) у відшкодування витрат зі сплати судового збору - 2557 (дві тисячі пятсот пятдесят сім) гривень 56 (п`ятдесят шість) копійок.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 18.05.2026 року.

Головуючий Л. В. Калініченко