Ухвала суду № 136590722, 15.05.2026, Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 472/613/25

н/п6/490/131/2026

Центральний районний суд м. Миколаєва

______________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2026 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м.Миколаєва у складі головуючого судді Гуденко О.А., при секретарі Могила Д.І., без участі сторін,

розглянувши матеріали цивільної справи за заявою ОСОБА_1 про розстрочення виконання судового рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Центрального районного суду від 23.03.2026 року позовну заяву ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за Кредитним договором № 12.05.2024-100000796 від 12.05.2024 року в сумі 24 700 грн, з яких: 10 000 грн - основний борг; 14 700 грн - проценти та понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1948, 96 грн.

29.04.2026 року представниця відповідачки адвокат Зачепіло З.Я. звернулася до суду з заявою про розстрочення виконання судового рішення, в якій просила провести реструктуризацію заборгованості за Кредитним договором №12.05.2024-100000796 від 12.05.2024 року в сумі 24 700 грн, з яких: 10 000 грн - основний борг; 14 700 грн - проценти та понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1948, 96 грн, на 6 місяців.

В обгрунтування вимог заяви посилається на те, що ОСОБА_1 не відмовляється від оплати заборгованості та готова в повному обсязі сплатити суму коштів, визначену судовим рішенням, втім у зв`язку з об`єктивними обставинами наразі її фінансове становище погіршилось, тому є необхідність у розстроченні заборгованості у загальному розмірі 24 700,00 грн., на 6 місяців з щомісячною оплатою в сумі 4 116,67 гривень.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду 30.04.2026 справу передано судді Гуденко О.А.

Сторони в судове засідання не з`явилися, представник позивача по справі в судове засідання не з`явивися, заперечень проти заяви суду не надав.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Як вбачається з вимог заяви, сторона відповідачки просить суд провести реструктуризацію заборгованості в сумі 24700,00 грн, які стягнуті з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» рішенням суду від 23.03.2026 року у справі 472/613/25.

Дослідивши зміст заяви суд вбачає, що в даному випадку мова йдеться про розстрочення виконання вказаного вище рішення суду на 6 місяців по 4116,67 грн.

У цивільному процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia». Активна роль суду проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі й застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін. При цьому, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та при вирішенні справи застосовує ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним під час вирішення судом питання про те, якою нормою матеріального права потрібно керуватися для вирішення спору.

Дійсна сутність відповідних вимог має оцінюватися судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими.

В даному випадку суд вбачає підстав для застосування норм ст. 435 ЦПК України.

Відповідно ч. 2 ст. 435 ЦПК України, заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Відповідно до ст. 435 ЦПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами процесуальних питань, пов`язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах» від 25.09.2015 року №8 встановлено, що судам при вирішенні питання про розстрочку виконання рішення суду слід враховувати те, що розстрочкою виконання рішення є встановлення періоду, протягом якого рішення суду виконається частинами з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частини мають визначатись судом. Це стосується виконанням рішення суду щодо предметів, які діляться (грошей, майна тощо). Суди, задовольняючи заяви про розстрочку та відстрочку виконання рішень, не враховують що матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для невиконання судових рішень, які набрали законної сили, та не є обставиною, що утруднює виконання рішень суду. Водночас відстрочення виконання судового рішення не є правоперетворюючим судовим рішенням. Саме розстрочення впливає лише на порядок примусового виконання рішення, а природа зобов`язань залишається незмінною. Натомість таке розстрочення або відстрочення унеможливлює примусове виконання судового рішення до спливу строків, визначених судом. Така правова позиція сформована Великою Палатою ВС у постанові від 04.06.2019 року у справі №916/190/18.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці звертає увагу, що несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру…», а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання. Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Обставини, які зумовлюють надання розстрочки виконання рішення суду повинні бути об`єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. Отже, питання щодо надання розстрочки (відстрочки) виконання рішення суду повинно вирішуватися із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.

Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Згідно з частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Виконання судового рішення у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії» наголошує, що право на звернення до суду, гарантоване статтею 6, також передбачає практичне виконання остаточних, обов`язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні. Отже, виконання судового рішення не може відстрочуватися на незаконних підставах.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України №5-пр/2013 від 26.06.2013, розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Оцінюючи наявні у справі докази, суд вважає, що заявницею доведено існування обставин передбачених статтею 435 ЦПК України, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи вказане в заяві питання про розстрочку виконання рішення, суд ураховує, що заявниця не намагається уникнути виконання рішення суду, а навпаки виконати його.

З урахуванням викладеного, суд дійшовши висновку про те, що описані в заяві обставини можуть бути використані на користь задоволення заяви про розстрочення виконання рішення, суд вважає, що матеріальне становище відповідачки, яка є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується матеріалами справи, можна оцінювати як особливі обставини в розумінні ст. 435 ЦПК України.

За такого, заява про розтрочення виконання рішення суду строком на 6 місяців з дня постановлення ухвали щомісячними рівними платежами підлягає задоволенню, адже розстрочення виконання рішення у вищевказаний спосіб не порушить справедливої рівноваги та справедливого балансу у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав особи і основоположних свобод.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, ст. ст.18, 81, 435 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», суд

ПОСТАНОВИВ:

Заяву ОСОБА_1 про розстрочення виконання судового рішення - задовольнити.

Розстрочити ОСОБА_2 виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 березня 2026 року по справі №472/613/25, шляхом погашення заборгованості у розмірі 24 700,00 грн рівними частинами протягом шести місяців, зі сплатою 4116 ( чотири,67 грн щомісячно, починаючи з дня набрання ухвалою законної сили.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя Гуденко О.А.