Рішення № 136590053, 18.05.2026, Франківський районний суд м. Львова

Справа № 465/5597/24

Провадження 2/465/159/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.05.2026 року м. Львів

Франківський районний суд м. Льова у складі головуючої судді Кушнір Б.Б.,

за участю секретаря судових засідань Пони Ю.Л.,

представника відповідача Петровської І.Ю.,

відповідача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львів цивільну справу за позовом Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення компенсаційних платежів та інфляційних втрат,-

в с т а н о в и в :

Державна іпотечна установа звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про солідарне стягнення компенсаційних платежів та інфляційних втрат відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 29 квітня 2005 року між ПАТ «Фінанси і кредити» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №170-4.4, згідно якого позичальнику надано кредит в сумі 20 000,00 доларів США зі сплатою 12,00% відсотків річних, строком повернення до 29.04.2020. Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №170-4.4 між ПАТ «Банк Фінанси та Кредити» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки від 29.04.2005, зігідно п.1.1 якого поручитель взяла на себе зобов`язання солідарно відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором. У зв`язку із невиконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором банк звернувся до Франківського районного суду м. Львова з позовною заявою до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором та договором поруки, 26.12.2014 рішенням Франківського районного суду м. Львова по справі №465/1313/14-ц стягнуто солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь банку заборгованості за кредитним договором, яка станом на 22.08.2014 року становила 408 168,27 гривень; стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь банку судовий збір у розмірі 3 654,00 гривень; скасовано заходи забезпечення позову, накладені відповідно до ухвали Франківського районного суду м. Львова від 12.12.2014 по справі №465/1313/14-ц, шляхом скасування арешту на квартиру, яка належить на праві власності ОСОБА_1

20.05.2021 ухвалою Франківського районного суду м. Львова по справі №465/1313/14-ц заяву Державної іпотечної інспекції про заміну сторони (стягувача) у виконавчому провадженні та рішенні суду у справі №465/1313/14-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредити» до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено; замінено сторону (стягувача) у виконавчих провадженнях у справі №465/1313/14-ц з ПАТ «Банк «Фінанси та кредити» на Державну іпотечну установу. Постановою Львівського апеляційного суду від 11.10.2021 апеляційну скаргу представника відповідача залишено без задоволення, ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 20 травня 2021 року залишено без змін. Крім цього зазначає, що у мотивувальній частині ухвали Франківського районного суду м. Львова від 20.05.2021 встановлено, що як вбачається з інформаційної про виконавче провадження №46575945, сформованої 02 квітня 2021 року, держаним виконавчим провадженням ОСОБА_4 24 травня 217 року повернуто виконавче провадження "у зв`язку з відсутністю у боржника майна".

Також , відповідно до інформації про виконавче провадження №4657630, сформоване 02 квітня 2021 року, державним виконавчем ОСОБА_4 24 травня 2017 року повернуто виконавчий документ стягувачу на підставі п.2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку із відсутністю у боржника майна. Примусове стягнення по виконавчих документах відносно відповідачів не здійснювалося. Таким чином вказує, що на день звернення з цією позовною заявою, зобов`язання за рішенням Франківського районного суду м. Львова від 26.12.2014 по справі №465/1313/14-ц не виконанні ні в добровільному, ні в примусовому порядку.

Враховуючи викладене, позивач просить: стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь Державної іпотечної установи заборгованість у розмірі 127 176,88 грн та судові витрати.

25.09.2024 ухвалою Франківського районного суду прийнято до розгляду та відкрито провадження, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження.

21.10.2024 через підсистему «Електронний суд» представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Пащук А.І подав відзив на позовну заяву в якому просить відмовити у задоволенні позову, з огляду на те, що у встановленні строки рішення суду не було пред`явлено до виконання. Також просить застосувати строк давності, при відмові у задоволенні позову просить суд стягнути із позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 8 000 гривень. Зокрема зазначає, що кінцевий строк на виконання виконавчого листа припадає на 05.01.2018 року. Позивачем надано суду копії виконавчих листів, які не містять відміток про пред`явлення їх до виконання. Позивач просить суд стягнути інфляційні втрати та 3% річних поза межами строків давності та по задавленому зобов`язанні. Зазначає, що позивач пропустив строк позовної давності 8 років. При цьому строк давності закінчився до введення карантину та воєнного стану, а тому в даному випадку строк позовної давності не переривався. Додатково звертає увагу на те, що позивач здійснив неправильний розрахунок 3% річних та інфляційних врат, оскільки позивачем визначено період нарахування з 01.06.2021 року по 24.06.2024 року, проте період нарахування з 24.02.2022 року по 24.06.2024 року не може бути врахований.

31.10.2024 через підсистему «Електронний суд» відповідач ОСОБА_1 подав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову з огляду на те, що виконавчі листи не були пред`явлені до виконання, а кінцевий строк на виконання виконавчого листа припадає на 05.01.2018 року. Позивачем пропущені строки давності стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Позивач, як новий кредитор несе ризики, як і первинний кредитор.

10.06.2025 через підсистему «Електронний суд» представник позивача Державної іпотечної установи адвокат Петровська І.Ю. подала додаткові пояснення, в яких зазначає, що відповідачі, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , у відзивах на позовну заяву просять застосувати строки давності у зв`язку з наче б то пропущеними строками звернення до суду за захистом своїх прав. Звертає увагу на те, що 26.12.2014 рішенням Франківського районного суду міста Львова по справі №465/1313/14-ц позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» (далі Банк) до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за Кредитним договором та Договором поруки задоволено, рішення суду не виконано, відтак має місце порушення грошового зобов`язання і у Державної іпотечної установи виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до ч.2 статті 625 ЦК України. Таким чином, з Відповідачів підлягає стягненню сума індексу інфляції та 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, яке виникло на підставі рішення суду. 11.02.2015 між ДІУ та Банком укладено договір відступлення прав вимоги №17/4-В, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив, а новий кредитор набув всі права вимоги за Кредитним договором, укладеним між Банком та ОСОБА_1 (було досліджено у справі про заміну сторони (стягувача) за заявою ДІУ у справі №465/1313/14-ц. Відповідно до Постанови Львівського апеляційного суду від 11.10.2021 у справі 465/1313/14-ц апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 ОСОБА_2 залишити без задоволення. Ухвалу Франківського районного суду міста Львова від 20.05.2021 залишити без змін, згідно якої заяву ДІУ про заміну сторони (стягувача) у виконавчому провадженні та рішенні суду, у справі №465/1313/14-ц за позовом ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. Повний текст постанови складено 11.10.2021. Отже, Постанова Львівського апеляційного суду від 11.10.2021 у справі 465/1313/14-ц набрала законної сили 11.10.2021. Таким чином позивач з 12.10.2021 став правонаступником у виконавчому провадженні за рішенням Франківського районного суду міста Львова від 26.12.2014. Державною іпотечною установою при звернені до суду з позовом в даній справі, проведено розрахунок сум інфляційних втрат та 3% річних за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за три роки, які передували зверненню з позовом до суду. У відповідності до Розрахунку заборгованості за порушення грошового зобов`язання позичальника ОСОБА_1 відповідно до вимог ст.625 ЦК України (подано розрахунок разом з позовною заявою), базою для нарахування компенсаційних платежів був встановлений рішенням Франківським районним судом міста Львова від 26.12.2014 у справі №465/1313/14-ц, розмір заборгованості в сумі 241 584,02 грн, а розрахунок компенсаційних платежів проведений за період починаючи з 01.06.2021 по 24.06.2024, в межах трьох років, отже з застосуванням строку позовної давності по борговим зобов`язанням Відповідачів.

16.07.2025 через підсистему «Електронний суд» представник позивача Державної іпотечної установи адвокат Петровська І.Ю. подала відповідь на відзив, де просить суд задовільнити позовні вимоги Державної іпотечної установи та стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь Державної іпотечної установи суму заборгованості в розмірі 127 176,88 грн, з яких: 22 229,42 грн. компенсаційні платежі (3% річних), 104 847,46 грн інфляційні витрати, з огляду на те, що 29.04.2005 укладений між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» (далі Банк) та ОСОБА_1 кредитний договір №170-4.4 (далі Кредитний договір), надано кредит в розмірі 20 000,00 (двадцять тисяч) доларів США зі сплатою 12,00% відсотків річних та строком повернення кредиту до 29.04.2020. Відповідно до п.2.3. Кредитного договору кредитні ресурси отримані позичальником (тобто, ОСОБА_1 ) за даним договором використовується за цільовим призначенням: для придбання об`єкта нерухомості, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 65,6 кв.м., житловою площею 41,0 кв.м. У зв`язку з невиконанням Відповідачем-1 зобов`язань за Кредитним договором Банк звернувся до Франківського районного суду міста Львова з позовною заявою до Відповідача-1, Відповідача-2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором та договором поруки. 26.12.2014 рішенням Франківського районного суду міста Львова по справі №465/1313/14-ц ухвалено позовні вимоги ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задовольнити. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь Банку заборгованість за Кредитним договором , яка станом на 22.08.2014 становить 408 168, 27 грн (чотириста вісім тисяч сто шістдесят вісім гривень 27 копійки). Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь Банку судовий збір у розмірі 3 654, 00 грн. Скасовано заходи забезпечення позову, накладені відповідно до ухвали Франківського районного суду м. Львова від 12.12.2014 по справі № 465/1313/14-ц шляхом скасування арешту на квартиру, яка належить на праві власності ОСОБА_1 . Зокрема, Франківським районним судом міста Львова у справі №465/1313/14-ц встановлено, що відповідно до п.3.4 Кредитного договору ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» має право вимагати дострокового повернення кредитних ресурсів, сплати нарахованих процентів, неустойки, відповідно до умов цього договору, у випадках порушення будь-яких умов даного Договору, в тому числі несвоєчасного, або не в повному обсязі зарахування коштів на погашення заборгованості за кредитом та/або на сплату процентів відповідно до пп.3.2, 4.3, 4.4 Кредитного договору. Отже, Банк звернувся в межах строків позовної давності (2014 рік) до Франківського районного суду міста Львова з позовною заявою до Відповідача-1, Відповідача-2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором та договором поруки. Таким чином, судове рішення Франківського районного суду міста Львова від 26.12.2014 у справі №465/1313/14-ц про стягнення заборгованості з Відповідачів ухвалено без застосування пропуску позовної давності, оскільки Банк звернувся до суду у передбачені законом строки, тим самим змінивши строк виконання Кредитного договору. Відповідно до інформації про виконавче провадження станом на 14.07.2025, відкрито 17.02.2015 виконавче провадження №46576320 та відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження боржнику ( ОСОБА_1 ) запропоновано добровільно виконати рішення суду в термін до 24.02.2015. Постановою про повернення виконавчого документа від 24.05.20217 (ВП №46576320) виконавчий лист №2/465/1633/14 виданий 16.02.2015 Франківським районним судом м. Львова, згідно з яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку 411 822,27 грн, повернути стягувачу. Виконавчий документ може бути повторно пред`явлений для виконання в строк до 24.05.2020. У відповідності до Розрахунку заборгованості за порушення грошового зобов`язання позичальника ОСОБА_1 відповідно до вимог ст.625 ЦК України (подано розрахунок разом з позовною заявою), базою для нарахування компенсаційних платежів був встановлений рішенням Франківським районним судом міста Львова від 26.12.2014 у справі №465/1313/14-ц, розмір заборгованості в сумі 241 584,02 грн, а розрахунок компенсаційних платежів проведений за період починаючи з 01.06.2021 по 24.06.2024, в межах трьох років, отже з застосуванням строку позовної давності по борговим зобов`язанням Відповідачів. Зазначає, що договірні правовідносини сторін трансформувалися у зобов`язальні які пов`язані із стягненням грошових коштів на підставі рішення Франківського районного суду міста Львова від 29.12.2014 у справі №465/1313/14-ц, невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України без обмежень передбачених п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (така правова позиція викладена в Постанові ВС від 23.04.2025 року у справі № 161/13011/23). А щодо витрат на правову допомогу, зазначає, що вони є неспіврозмірними складності справи та виконаній адвокатом роботи відтак не підлягають задоволення.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.10.2025 справу передано судді ОСОБА_5 . Відповідно до розпорядження керівника апарату Франківського районного суду м. Львова Турчак М.І. №573/Р від 21.10.2025, підставою проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи указано звільнення з посади судді Кузя В.Я.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 18.11.2025 цивільну справу за позовною заявою Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення компенсаційних платежів та інфляційних втрат прийнято до свого провадження та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, зі стадії підготовчого провадження. Відповідачам роз`яснено право подання відзиву на позовну заяву, відповідно до ст. 178 ЦПК України. Визначено відповідачам строк на подання відзиву на позов у порядку, передбаченому ст.178 ЦПК України, - 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Позивачу роз`яснено право подати до суду відповідь на відзив у порядку, передбаченому ст. 179 ЦПК України, протягом 15 днів з дня отримання відзиву відповідача на позов.

31.03.2026 суд протокольною ухвалою встановив закрити підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 06.05.2026.

В судовому засіданні представник позивача підтримала заявлені позовні вимоги та просила суд задоволити у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 та представник відповідачки ОСОБА_3 адвокат Пащук А.І. заперечили проти позову та просили суд відмовити у повному обсязі.

Суд, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, врахувавши подані докази, вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Судом встановлено, що 29 квітня 2005 року між ПАТ «Фінанси і кредити» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №170-4.4, згідно якого позичальнику надано кредит в сумі 20 000,00 доларів США зі сплатою 12,00% відсотків річних, строком повернення до 29.04.2020.

Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №170-4.4, між ПАТ «Банк Фінанси та Кредити» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки від 29.04.2005 року, зігідно п.1.1 якого поручитель взяв на себе зобов`язання солідарно відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором.

У зв`язку із невиконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором, банк звернувся до Франківського районного суду м. Львова з позовною заявою до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором та договором поруки.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 26.12.2014 у справі №465/1313/14-ц, позов ПАТ «Банк «Фінанси і Кредити» до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та договором поруки задоволено. Стягнуто солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь банку заборгованості за кредитним договором, яка станом на 22.08.2014 року становила 408 168,27 гривень. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь банку судовий збір у розмірі 3 654,00 гривень.

Постановою Львівського апеляційного суду від 11.10.2021 вказане рішення Франківського районного суду м. Львова від 26.12.2014 у справі №465/1313/14-ц залишено без змін.

Відтак, рішення Франківського районного суду м. Львова від 26.12.2014 у справі №465/1313/14-ц набрало законної сиди 11.10.2021 року.

На виконання вказаного рішення, 16.02.2015 Франківський районним судом м.Львова видано виконавчі листи.

17.02.2015 постановами державного виконавця Франківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції відкрито виконавчі провадження №46576320 та № 46575945 по виконанню рішення Франківського районного суду м. Львова від 26.12.2014.

24.05.2017 постановами державного виконавця Франківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції у виконавчих провадження №46576320 та № 46575945 по виконанню рішення Франківського районного суду м. Львова від 26.12.2014, виконавчі листи повернуті стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження", рішення суду не виконано, борг боржниками не сплачено. Пунктом 2 вказаних постанов визначено, що виконавчий документ може бути повторно прд`явлений для виконання в строк до 24.05.2020.

Доказів повторного звернення з виконавчими листами від 16.02.2015 для примусового виконання рішення Франківського районного суду м. Львова від 26.12.2014 у справі №465/1313/14-ц, матеріали справи не містять.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 20.05.2021 заяву Державної іпотечної інспекції про заміну сторони (стягувача) у виконавчому провадженні та рішенні суду у справі №465/1313/14-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредити» до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Замінено сторону (стягувача) у виконавчих провадженнях у справі №465/1313/14-ц з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредити» на Державну іпотечну установу.

Позивач вказує, що відповідачі рішення суду належним чином не виконали та заборгованість перед позивачем вже тривалий час не погашають, доказів протилежного суду надано не було.

Згідно із розрахунком заборгованості, який було надано стороною позивача, станом на 24.06.2024 заборгованість позичальника ОСОБА_1 нарахована за прострочення виконання грошового зобов`язання, встановленого згідно рішення Франківського районного суду м. Львова від 26.12.2024 по справі №465/1313/14-ц, відповідно до вимог ст. 625 ЦПК України перед Державною іпотечною установою складає: 127 076,88 гривень, обрахованої за період з 01.06.2021 по 24.06.2024, а саме:

- 22 229,42 гривень компенсаційні платежі (3% відсотки) розраховано згідно вимог ст. 625 ЦК України за безпідставне користування кредитними коштами;

- 104 847,46 гривень інфляційні витрати.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду (частина п`ята статті 11 ЦК України). Тобто на підставі рішення суду цивільні права та обов`язки можуть виникати лише в конкретних випадках, визначених актами цивільного законодавства. Водночас, за загальним правилом, цивільні права та обов`язки виникають з юридичних фактів, найпоширенішими з яких є правочини.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Такі висновки викладено у постановах Великої палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15 (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15 (провадження № 14-16цс18).

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань містяться в статті 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України, в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18).

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує такого зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

З аналізу глави 50 ЦК України, яка врегульовує питання припинення зобов`язання, слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 64 постанови від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження 12-302гс18).

При цьому факт ухвалення судового рішення щодо прав та обов`язків учасників зобов`язальних (регулятивних) правовідносин не змінює самого зобов`язання та не припиняє його.

У пункті 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі № 369/13444/20 (провадження № 14-52цс25) зазначено, що ухвалення судового рішення щодо стягнення заборгованості за договором не є підставою заміни зобов`язання за договором - новим зобов`язанням за рішенням суду, а вказує лише на охоронний характер таких правовідносин, яким надано захист судовим рішенням. Таке судове рішення не змінює обсягу прав та обов`язків сторін зобов`язання, а лише підтверджує їх наявність та надає можливість примусового виконання цивільного зобов`язання у процедурах виконавчого провадження. Пункт 98 цієї постанови подібний до змісту пункту 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження 12-302гс18) про те, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з ухваленням судового рішення щодо нього чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність актів правосуддя про стягнення заборгованості не припиняє зобов`язань сторін.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження», строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем. Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом.

Стадія виконавчого провадження як завершальна стадія судового процесу має встановлені законом строкові межі. Зокрема, така стадія починається після видачі виконавчого документа стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або зі спливом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, оскільки якщо цей строк пропущено, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання (пункт 2 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»). За пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла до набрання 05 жовтня 2016 року чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження») пропуск встановленого строку пред`явлення документів до виконання визначався як підстава для відмови у відкритті виконавчого провадження.

Тобто за межами цього строку (строку пред`явлення виконавчого документа до виконання) виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження як завершальної стадії судового процесу спливає одночасно зі строком пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Наведене узгоджується з практикою ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції, яка гарантує право на справедливий суд.

Водночас ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання.

Установлення законом строків передбачено з метою дисциплінування учасників спірних правовідносин та своєчасного виконання ними певних процесуальних дій. Інститут строків у цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в цивільно-правових відносинах, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 13 грудня 2012 року у справі № 18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невідокремним складником права кожного на судовий захист і охоплює визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини).

Одним з елементів забезпечення прав учасників справи на стадії виконання судового рішення є встановлена статтею 433 ЦПК України можливість поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання в разі його пропуску з причин, визнаних судом поважними.

Метою застосування статті 433 ЦПК України є захист інтересів добросовісного стягувача, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа для виконання з поважних причин. Поважними вважаються зокрема, причини, які не залежали від волі стягувача.

Оскільки право на примусове виконання обмежене строком пред`явлення виконавчого документа до виконання, то в разі пропуску такого строку та за умови, що суд відмовив у його поновленні, право на примусове виконання судового рішення вважається остаточно втраченим. Держава більше не забезпечує реалізацію цього рішення через виконавчу службу.

Це означає, що рішення стає таким, яке не можна виконати примусово. У такому випадку за загальним правилом судове рішення про стягнення боргу не припиняє самого зобов`язання (борг як цивільно-правовий обов`язок формально продовжує існувати), але реалізація цього зобов`язання неможлива через примусове виконання.

У такій ситуації зобов`язання не є задавненим у класичному розумінні, оскільки позовна давність застосовується до звернення з позовом, а тут уже є судове рішення, яке набрало законної сили.

Водночас втрата права на примусове виконання судового рішення, припинення можливості його реалізації через пропуск строку пред`явлення виконавчого документа до виконання свідчить про неможливість захисту такої вимоги в примусовому порядку.

Сплив строку пред`явлення виконавчого документа до виконання не є формальністю, а є самостійною підставою для припинення можливості примусового виконання судового рішення. Відмова в поновленні строку судом означає остаточність правової ситуації, відсутність будь-яких подальших процесуальних механізмів виконання судового рішення, а отже, відносини щодо примусового виконання стають стабільними.

З наведеного вбачається, що хоча формально позовна давність не застосовується, фактично зобов`язання втрачає юридичну примусовість, вимога за цим зобов`язанням стає такою, що не може бути захищена в примусовому порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном.

Ігнорування кредитором обставин закінчення строку пред`явлення рішення суду до виконання щодо стягнення заборгованості призвело б до надання стягувачу можливості безпідставно уникнути законодавчої вимоги щодо встановлених законом строків та призвело б до безпідставного перебування боржника у невизначеному стані понад установлений законом строк, що порушило б принцип правової визначеності як один з основоположних аспектів верховенства права.

Cплив строків пред`явлення виконавчого листа до виконання є законним правом боржника уникнути притягнення до цивільно-правової відповідальності після закінчення певного періоду після видачі судом виконавчого документа.

Суд гарантує право на справедливий суд як стягувачу, так і боржнику, оскільки має враховувати не лише майнові інтереси стягувача, а й захищати права та інтереси боржника, який у такому випадку правомірно протягом тривалого періоду міг розраховувати на відсутність загрози примусового виконання рішення та притягнення до відповідальності за його невиконання.

У такому випадку до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не можна застосовувати правила частини другої статті 625 ЦК України.

Вказаний висновок міститься у постанові Великої палати Верховного Суду від 11.02.2026 у справі №754/511/23.

Згідно із ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено у справі, рішенням Франківського районного суду м. Львова від 26.12.2014 за позовною заявою ПАТ «Банк «Фінанси і Кредити» солідарно стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 кредитну заборгованість у розмірі 411 822,27 гривень.

Вказане рішення добровільно боржниками не виконано та на примусовому виконанні не перебуває.

Як вбачається з матеріалів справи, постановами державного виконавця Франківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції від 24.05.2017 у виконавчих провадження №46576320 та № 46575945 по виконанню рішення Франківського районного суду м. Львова від 26.12.2014, виконавчі листи повернуті стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження", рішення суду не виконано, борг боржниками не сплачено. Пунктом 2 вказаних постанов визначено, що виконавчий документ може бути повторно пред`явлений для виконання в строк до 24.05.2020.

Отже, зазначені виконавчі документи могли бути повторно пред`явлені для виконання в строк до 24.05.2020 року.

Доказів повторного звернення з виконавчими листами від 16.02.2015 для примусового виконання рішення Франківського районного суду м. Львова від 26.12.2014 у справі №465/1313/14-ц до 24.05.2020, чи звернення до суду із заявою поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання в порядку ст.433 ЦПК України, матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не можна застосовувати правила частини другої статті 625 ЦК України.

За протилежним (іншим) підходом буде складатися нерозумна ситуація, за якою після втрати права на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу і припинення можливості його реалізації, зокрема у зв`язку з пропуском строку пред`явлення виконавчого документа для виконання, за обставин неможливості виконання захисту основної вимоги (про стягнення основної суми боргу) кредитор зберігатиме можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, що суперечитиме принципу правової визначеності.

За таких обставин вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат не ґрунтуються на вимогах закону, а відтак є безпідставними.

У відповідності до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Встановивши відсутність можливості примусового виконання рішення у зв`язку зі спливом строку, наданого законом для пред`явлення виконавчого листа до виконання, відсутні правові підстави для стягнення з відповідачів на користь позивача можливого похідного зобов`язання, передбаченого ст.625 ЦК України.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Згідно ст.141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою в позові, понесені позивачем витрати відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 81, 141, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд -

ухвалив:

В задоволенні позову Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення компенсаційних платежів та інфляційних втрат відповідно до ст.625 ЦК України, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Сторони у справі:

Позивач: Державна іпотечна установа, ЄДРПОУ:33304730, місце знаходження: 01133, м. Київ, бул. Лесі України, буд. 34.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Повний текст судового рішення складено 18.05.2026.

Суддя Б.Б. Кушнір