Рішення № 13659003, 25.01.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" січня 2011 р. Справа № 37/235-10

вх. № 10028/5-37

Суддя господарського суду Доленчук Д. О.

при секретарі судового засідання Івахненко І.Г.

за участю представників сторін:

позивача - Попов Г.В. за довіреністю № 8/11 від 10.01.2011 р.

відповідача - не з'явився

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація "Агросинтез", м. Запоріжжя

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Діброва", с. Тимченки

про стягнення 439007,29 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Корпорація "Агросинтез" (позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Діброва" (відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 439007,29 грн., а саме: 284200,14 грн. основного боргу, 106560,04 грн. штрафу, 4386,10 грн. пені, 43861,01 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, у зв'язку з несплатою відповідачем у повному обсязі вартості товару поставленого йому позивачем за Договором поставки на умовах товарного кредиту № ТК130410/4 від 13.04.2010 р.

Відповідач про судове засідання був повідомлений належним чином про що свідчать телефонограма № 34 та поштове повідомлення про вручення поштового відправлення, відзив на позовну заяву до суду не надав, його представник в судове засідання не з'явився, про причини неявки в судове засідання суд не повідомив.

Позивач до початку судового засідання, через канцелярію господарського суду 25.01.2011 р. за вх. № Д145, надав заяву про розгляд справи без застосування технічних засобів фіксації судового процесу. Дана заява не суперечить чинному законодавству, інтересам сторін, тому приймається судом та підлягає задоволенню.

Позивач, через канцелярію господарського суду 25.01.2011 р. за вх. № 1958, надав копії довідок щодо знаходження сторін в ЄДРПОУ, які господарським судом залучаються до матеріалів справи.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов’язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, встановив наступне.

13 квітня 2010 року між ТОВ „Корпорація „Агросинтез" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Діброва" був укладений Договір поставки на умовах товарного кредиту № ТК130410/4 (надалі - Договір).

Також, 13 квітня 2010 року між сторонами була укладена Специфікація № 1 до Договору, згідно з якою сторони визначили кількість товару, що поставляється за договором, вартість Договору (п. 2.3. Договору), проценти за користування товарним кредитом ( р. 5. Договору), строки та розміри платежів (п. 7.1.1. Договору).

Відповідно п.1.1. Договору позивач (постачальник за договором) зобов'язався передати у власність відповідача (покупець за договором) товар (насіння та хімічні засоби захисту рослин), відомості про який зазначено у п. 1. Специфікацій № 1 на загальну суму 353974,32 грн.

Так, виконуючи свої договірні зобов'язання позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 353974,32 грн., а саме:

- 26 квітня 2010 року товар на загальну суму 260215,20 грн., що підтверджується видатковою накладною № А-00001753 від 26.04.2010 року та довіреністю відповідача на отримання ТМЦ серія ЯНЦ № 245301 від 26.04.2010 року;

- 22 травня 2010 року товар на загальну суму 93759,12 грн., що підтверджується видатковою накладною № А-00002263 від 22.05.2010 року

Також, факт поставки товару підтверджується Актом звірки взаєморозрахунків від 01.06.2010 р., який було складено між сторонами.

Згідно з р. 5 Договору за користування товарним кредитом відповідач сплачує позивачу проценти у розмірі 1% (розмір зазначений в Специфікації) річних від вартості отриманого і неоплаченого товару за кожен день користування товарним кредитом.

Згідно з п. 2.3 Договору вартість договору складається із суми всіх Специфікацій в яку включається ціна товару та проценти за користування товарним кредитом. Сума процентів становить 1225,82 грн. Вартість Договору становить 355200,14 грн.

Згідно з п. 6.1 Договору покупець зобов'язується оплатити продавцю товар у строки та в розмірах, що вказані в Специфікаціях.

Згідно з п. 6.2. Договору оплата товару здійснюється в українських гривнях в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів платіжним дорученням на поточний рахунок постачальника.

Згідно Специфікації № 1 відповідач повинен був розрахуватися з позивачем у слідуючи строки, а саме:

- перший платіж у сумі 70794,86 грн. у строк не пізніше 20.04.2010 року;

- другий платіж у сумі 283179,46 грн. у строк не пізніше 01.10.2010 року;

- проценти за користування товарним кредитом у сумі 1225,82 грн. у строк 01.10.2010 року;

Судом встановлено, що перший платіж відповідач сплатив повністю, а саме 15.04.2010 року відповідач платіжним дорученням № 1842 перерахував позивачу 71000,00 грн.

При цьому позивач у позові зазначає про те, що сума першого платежу по Специфікації № 1 становить 70794,86 грн., а відповідачем було перераховано 71000,00 грн., тому 205,14 грн. було зараховано в оплату другого платежу по Специфікації № 1.

За таких обставин господарський суд приходить до висновку, що другий платіж відповідач сплатив лише частково в сумі 205,14 грн.

Таким чином, станом на 01.11.2010 року сума основному боргу відповідача перед позивачем становить 284200,14 грн. (282974,32 грн. (ціна поставленого товару) + 1225,82 грн. (проценти за користування товарним кредитом).

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; а згідно ч.3 вказаної статті у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно ч.1 ст. 694 Цивільного кодексу України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Відповідно до ч.5 ст. 694 Цивільного кодексу України якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

З огляду на вищевикладене господарський суд приходить до висновку, що сума основного боргу за Договором у розмірі 284200,14 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Пунктом 8.2.3 Договору було передбачено, що за порушення терміну платежу за Договором відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0,05 %, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, а у разі якщо прострочення складає понад 30 календарних днів відповідач додатково сплачує позивачу штраф у розмірі 30% від вартості Договору за кожен факт порушення терміну платежу.

Правові наслідки порушення зобов’язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Отже, сума штрафу у розмірі 106560,04 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

З огляду на вищевикладене та враховуючи те, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, господарський суд визнає позовні вимоги позивача, в частині стягнення з відповідача пені такими, що підлягають частковому задоволенню в сумі 3725,18 грн.

Крім того, на підставі п. 8.5. Договору позивачем відповідачу були нараховані проценти за користування чужими грошовими коштами у сумі 43861,01 грн. і ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

За таких обставин господарський суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з відповідача на користь позивача 284200,14 грн. основного боргу, 106560,04 грн. штрафу, 3725,18 грн. пені та 43861,01 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, всього - 438346,37 грн.

Отже, враховуючи те, що позов підлягає частковому задоволенню, господарський суд відповідно до статей 44-49 Господарського процесуального кодексу України вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача сплачену позивачем суму державного мита у розмірі 4383,46 грн. та суму витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу у розмірі 235,53 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань", ст.ст. 230, 231, 232, 343 Господарського кодексу України, ст.ст. 509, 526, 530, 536, 549, 611, 625, 629, 692, 694, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 34, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Діброва" (63413, Харківська область, Зміївський район, с. Тимченки, вул. Миру, 21 В, код ЄДРПОУ 33143671, р/р № 26008800000020 в ХОФ АКБ СР «Укрсоцбанк», м. Харків МФО 351016) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація "Агросинтез" (69035, м. Запоріжжя, пр. Маяковського, 3, код ЄДРПОУ 30345439, р/р 26008976712744 в Запорізькій філії "Першого українського міжнародного банку", МФО 313623) - 284200,14 грн. основного боргу; 106560,04 грн. штрафу; 3725,18 грн. пені; 43861,01 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами; витрати по сплаті державного мита в сумі 4383,46 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 235,53 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Суддя Доленчук Д. О.

Рішення підписано 31.01.2011 р.