Рішення № 136587353, 15.05.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/8141/26

Провадження № 2/127/2324/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2026 рокум. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Іщук Т. П.,

за участі секретарі судового засідання Коваленко Д. І.,

позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за кордон без згоди батька,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за кордон без згоди батька. Свої вимоги мотивує тим, що вони з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 25 листопада 2015 року. 21 листопада 2023 року позивач змінила прізвище з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_4 ». Відповідач є батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Як зазначає позивач, дитина займається плаванням, бере участь у змаганнях. У 2023 році ОСОБА_5 був запрошений на міжнародні навчально-тренувальні збори та турнір з плавання, яке було заплановане в Болгарії. Оскільки відповідач ігнорував звернення щодо надання тимчасового нотаріального дозволу на тимчасову поїздку до Болгарії, то ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса із заявою для ОСОБА_2 щодо необхідності звернутися до нотаріуса. Однак нотаріус повідомила, що заява була повернута не врученою за закінченням терміну зберігання. Відповідно оскільки відповідач дозволу не надав, то син на тренування та змагання не поїхав.

У лютому 2026 року позивач знову звернулася до приватного нотаріуса із заявою про передачу ОСОБА_2 заяви про надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за кордон у ряд країн з метою проведення міжнародних навчально-тренувальних зборів та турнірів з плавання, навчання та відпочинку у супроводі тренера та/або матері. 10 березня 2026 року приватним нотаріусом було видано свідоцтво про передачу заяви ОСОБА_2 , однак, відповідь від нього не надходила.

Неможливість отримання дозволу на виїзд за кордон неповнолітньому сину суперечить законним правам та інтересам дитини, тому просить надати неповнолітньому ОСОБА_5 дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України до Польщі та/або Молдови та/або Словаччини та/або Румунії та/або Словенії та/або Австрії та/або Угорщини та/або Чехії та/або Італії та/або Франції та/або Іспанії та/або Португалії та інших країн Шеншенської угоди та Європейського союзу з метою проведення міжнародних навчально-тренувальних зборів та турнірів з плавання, навчання та відпочинку у супроводі тренера ОСОБА_6 та/або матері з дня набрання рішенням законної сили до 07 жовтня 2027 року.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 27 березня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі.

Вказану ухвалу разом з копією позовної заяви з додатками було надіслано за останнім відомим зареєстрованим місцем проживання відповідача, а також розміщено оголошення-повідомлення про розгляд справи на офіційному веб-порталі судової влади України, однак, відповідач у визначений ухвалою строк відзив на позов не надав, будь-які інші клопотання на адресу суду не надійшли.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 04 травня 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, не заперечувала щодо заочного розгляду справи. При цьому вказувала, що у зв`язку з відсутністю згоди батька вона вже їздила сама з сином на турнір, а нині, зважаючи, що батько дитини ігнорує її заяву, вона звернулася до Органу опіки та піклування, однак їй було роз`яснено, що слід звернутися до суду, оскільки вони не посвідчують заяви.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся завчасно та належним чином, про причини неявки суд не повідомив, відзиву на позов не надав, а тому суд ухвалив (без винесення окремого процесуального документа) провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України, оскільки позивач не заперечувала проти такого порядку розгляду справи.

Заслухавши позивача, дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом установлено, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 25 листопада 2025 року розірвано шлюб ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , зареєстрований 01 березня 1997 року Вінницьким міським відділом реєстрації актів громадянського стану, актовий запис №483, та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 аліменти на дітей: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частки всіх видів заробітку (доходу) щомісячно до досягнення найстаршою дитиною повноліття, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 08 жовтня 2015 року. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 суму додаткових витрат на дитину у розмірі 150,00 грн щомісячно, до закінчення перебування ОСОБА_9 в ГО «Центр «Дивосвіт» (24 англ.мова). Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 суму додаткових витрат на дитину в розмірі 150,00 грн щомісячно до закінчення перебування ОСОБА_5 в ГО «Центр «Дивосвіт» (29 ейдетика). Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 суму додаткових витрат на дитину в розмірі 500,00 грн щомісячно до настання повноліття до закінчення перебування ОСОБА_8 на навчанні в Республіці Польща.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 23 грудня 2015 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 листопада 2015 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 додаткових витрат на дітей скасовано; в позові в цій частині відмовлено. У решті рішення залишене без змін.

Вказаними судовими рішеннями встановлено, що сторони з 01 березня 1997 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 82 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2018 року в справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , змінила ім`я на « ОСОБА_1 », про що 21 листопада 2023 року складено відповідний актовий запис №126 (копія свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_1 від 21 листопада 2023 року).

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 11 жовтня 2011 року Відділом ДРАЦС Вінницького міського управління юстиції Вінницької області, ОСОБА_2 є батьком, а ОСОБА_7 - матір`ю ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Як слідує з даних Закладу «Міська дитячо-юнацька спортивна школа №3» станом на 11 травня 2024 року ОСОБА_5 є учнем цієї школи та неодноразово брав участь у різного роду змаганнях, про що свідчать його відзнаки.

01 червня 2023 року позивач зверталася до приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Лисенко О. М. із заявою про передачу ОСОБА_2 заяви щодо надання дозволу на тимчасову поїздку в АДРЕСА_1 з 16 червня 2023 року по 24 червня 2023 року їх сина ОСОБА_5 у супроводі тренера ОСОБА_6 .

Листом від 14 липня 2023 року №51/01 приватним нотаріусом повідомлено, що заява позивача повернута на ім`я нотаріуса поштовим відправлення у зв`язку із неврученням та закінченням терміну зберігання згідно правил вручення поштової кореспонденції.

04 лютого 2026 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Лисенко О. М. із заявою про передачу ОСОБА_2 заяви щодо надання дозволу на тимчасовий виїзд в Польщу, Молдову, Болгарію, Словаччину, Румунію, Словенію, Австрію, Угорщину, Чехію, Італію, Францію, Іспанію, Португалію та інші країни Шенгенської угоди та Європейького союзу строком з 01 березня 2026 року по 07 жовтня 2027 року з метою проведення міжнародних навчально-тренувальних зборів та турнірів з плавання, навчання та відпочинку сина ОСОБА_5 у супроводі тренера ОСОБА_6 та/або матері.

Згідно свідоцтва нотаріуса від 10 березня 2026 року, зареєстрованого в реєстрі за №487, 04 лютого 2026 року заяву ОСОБА_1 передано ОСОБА_2 . Заява передана поштовим відправленням з повідомленням про вручення та 06 лютого 2026 року була вручена одержувачу особисто. Відповідь від ОСОБА_2 до нотаріуса не надходила.

Згідно довідки Закладу «Міська дитячо-юнацька спортивна школа №3» від 24 березня 2026 року №01/10/91 ОСОБА_5 є учнем відділення плавання закладу. Займається у тренера-викладача ОСОБА_10 у групі базової підготовки 2 року навчання. Дитина входить до складу команди МДЮСШ №3 та бере участь у міжнародних навчально-тренувальних зборах та турніру з плавання « ІНФОРМАЦІЯ_5 », які відбудуться з 17 по 25 червня 2026 року у Болгарії, КК Албена.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно зі ст. 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (ст. 9 Конвенції про права дитини).

За правилами ст. 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.

Положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

Конституція України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

14 липня 2016 року внесено зміни до Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», які набрали чинності з 01 жовтня 2016 року, з нього вилучено норми, що регулювали питання виїзду дитини за кордон, у тому числі можливість виїзду на підставі рішення суду в разі відсутності згоди одного з батьків.

З цього часу єдиним законодавчим актом, що регулює порядок виїзду дітей за межі України, є ст. 313 ЦК України, якою встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.

Пунктами 3, 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, установлено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку, у тому числі в супроводі членів екіпажу повітряного судна, на якому вони прямують.

Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред`явлення, зокрема, рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Виходячи із системного аналізу вищезазначених норм Закону, дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення та точного місця перебування за кордоном.

Одночасно, суд зазначає, що надання дозволу на необмежений по кількості разів виїзд дитини за кордон чинним законодавством не передбачено.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду, зроблену 03 липня 2019 року у справі №643/1090/17 (провадження №61-28548св18), відповідно до якої Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, який на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог закону, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки не зазначення позивачем конкретної адреси місця перебування дитини та не надання доказів на підтвердження повернення дитини на територію України виключає можливість встановити обов`язкові обставини, а саме: чи буде такий дозвіл відповідати найкращим інтересам дитини. Сама по собі можливість поїздки за кордон не є безумовним свідченням того, що така поїздка відповідає найкращим інтересам дитини, оскільки істотне значення має країна поїздки, мета такої поїздки та період поїздки. Надання дозволу на виїзд дитини за кордон без зазначення конкретної адреси місця перебування дитини за межами України та не надання доказів на підтвердження повернення дитини на територію України створить ситуацію правової невизначеності та непрогнозованості.

У постанові від 31 травня 2023 року по справі № 297/1949/21 Верховний Суд виснував, що: «Дозвіл на виїзд неповнолітньої дитини за межі України без згоди та супроводу батька, на підставі наведених нормативних актів, не передбачає можливості його видачі на майбутні, постійні поїздки, є разовим, тобто таким, що надається судом на конкретно визначену поїздку із конкретно визначеним періодом перебування за кордоном. Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17 викладено правовий висновок про те, що дозвіл на виїзд за кордон дітей у супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, із визначенням його початку й закінчення. Суди, на підставі належно оцінених доказів, дійшли обґрунтованого висновку про те, що надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька без визначення відповідного часового проміжку перебування дитини в іншій державі, строку та мети виїзду, не свідчить про одноразовий виїзд, що призведе до порушення прав дитини, а також батьківських прав відповідача, оскільки вони тривалий час будуть позбавлені права на особисті зустрічі, на піклування батька про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, а тому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення таких позовних вимог ОСОБА_1 (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2020 року у справі № 235/139/16-ц (провадження № 61-36629св18)».

Отже, тимчасовий виїзд дитини за кордон на підставі рішення суду, на конкретно визначену поїздку із конкретно визначеним періодом перебування за кордоном передбачений законодавством та має відповідати найкращим інтересам дитини.

Слід також зазначити, що з 24 лютого 2022 в Україні на підставі Указу Президента України №64/2022 введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався і триває донині.

У зв`язку з введенням воєнного стану в Україні Кабінетом Міністрів України спрощено порядок виїзду за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку.

Так, абз. 13 п.2-3 Правил перетинання державного кордону громадянами України передбачено, що виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону.

Аналіз норм чинного законодавства вказує на те, що у період воєнного стану виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку можливий, зокрема, в супроводі одного з батьків, без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків.

На момент пред`явлення даного позову, так і на момент розгляду судом даної справи воєнний стан в Україні не скасовано, тому фактично будь-яких перешкод для виїзду з дитиною за кордон без згоди батька саме позивач немає. Не заперечує цю обставину і сама позивачка, вказуючи, що вона виїжджала з дитиною за межі України без нотаріально посвідченої згоди батька дитини.

Щодо виїзду дитини з уповноваженою особою, то як установлено у ході судового розгляду, позивач зверталася до Державної прикордонної служби України щодо можливості виїзду неповнолітньої дитини за кордон без згоди батька, зокрема у супроводі третьої особи, на що їй було повідомлено в порядку консультації, що законодавством передбачено виїзд неповнолітньої дитини в супроводі третьої особи, зі згодою батьків, згода може бути надана від обох батьків (засвідчена нотаріально) або від одного з батьків - засвідчена органами опіки та піклування.

Втім, звертаючись до органу опіки та піклування, позивачу в порядку роз`яснення було відмовлено в засвідченні такої згоди та рекомендовано звертатися до суду. Відповідач також згоди не надає, протилежного судом не встановлено. Вказане і стало підставою для її звернення до суду.

Водночас, звертаючись до суду, позивачем належними, допустимими та достатніми доказами не доведено обґрунтованості надання неповнолітньому сину дозволу на тимчасовий виїзд за межі України без згоди та супроводу батька, зокрема необхідності у наданні дозволу на тимчасовий виїзд дитини за кордон у визначені нею країни саме на термін до 10 жовтня 2027 року, конкретного місця перебування дитини, підтвердження повернення дитини, що виключає суду можливість встановити чи буде такий дозвіл відповідати найкращим інтересам дитини. При цьому і визначення мети поїздки є узагальненим та не конкретизованим щодо широкого переліку країн.

Однак, судом встановлено, що неповнолітній ОСОБА_5 братиме участь у міжнародних навчально-тренувальних зборах та турнірі з плавання, які відбудуться з 17 до 25 червня 2026 року у Республіці Болгарія, а супровід дитини здійснюватиметься тренером ОСОБА_6 .

Тому, враховуючи, що виїзд дитини за кордон для участі у тренувальних зборах та змаганнях відповідатиме її найкращим інтересам, сприятиме розширенню світогляду, добре позначиться на духовному та фізичному розвитку дитини, зокрема, як особистості, суд дійшов висновку щодо можливості часткового задоволення позовних вимог, а саме шляхом надання дозволу неповнолітньому ОСОБА_5 на тимчасовий виїзд за межі державного кордону України до Республіки Болгарія у період з дати набрання рішення законної сили до 30 червня 2026 року без згоди та супроводу батька у супроводі тренера.

Розподіл судових витрат суд здійснює відповідно до положень ст.141 ЦПК України. За змістом останньої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволеним вимогам. Оскільки позов задоволений частково, то з відповідача на користь позивача підлягатиме стягненню 665,60 грн (1331,20 грн/2). Водночас суд враховує, що при зверненні до суду позивач не в повній мірі сплатила судовий збір (1211,20 грн), а тому недоплачена сума судового збору (120,00 грн) підлягає стягненню з відповідача на користь держави, а на користь позивача слід стягнути 545,60 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.3, 18 Конвенції про права дитини, ст.9, 124 Конституції, ст.15, 313 ЦК України, ст. 141, 150, 153, 155 СК України, ст.1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Надати дозвіл неповнолітньому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на тимчасовий виїзд за межі державного кордону України до Республіки Болгарія у період з дати набрання рішення законної сили до 30 червня 2026 року з метою участі в міжнародних навчально-тренувальних зборах (НТЗ) та турніру з плавання без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 , у супроводі тренера ОСОБА_6 .

В решті вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 545,60 грн судового збору та на користь держави 120,00 грн судового збору.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте Вінницьким міським судом Вінницької області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Якщо позивачу повне рішення не було вручено у день його складення, він має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_2

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складений 15.05.2026.

Суддя: