Рішення № 136585579, 07.05.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.05.2026Справа № 910/973/26Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участю секретаря судового засідання Білошицької А.В., розглянувши матеріали справи за позовом Державного некомерційного підприємства "Національний інститут раку" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс-2013" про стягнення 15 290 447,40 грн,

за участю представників:

позивача: Уланівського С.Є., Фоміної А.Д.;

відповідача: Поцелова А.О.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У січні 2026 року Державне некомерційне підприємство "Національний інститут раку" (далі - Інститут) звернулося до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс-2013" (далі - Товариство) 15 290 447,40 грн пені, посилаючись на порушення відповідачем строків поставки обумовленого товару за укладеним між сторонами договором від 8 грудня 2021 року № 401.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 4 лютого 2026 року відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 5 березня 2026 року.

19 лютого 2026 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив від 18 лютого 2026 року, у якому останній проти задоволення позову заперечував, оскільки несвоєчасна поставка товару була зумовлена дією обставин непереборної сили - військовою агресією російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 24 лютого 2022 року. Разом із цим, на думку Товариства, строк виконання зобов`язання з поставки обладнання у спірний період не настав, оскільки позивач у встановленому договором порядку не направив відповідних заявок на поставку. Крім того, на думку відповідача, правові підстави для нарахування передбаченої вказаним правочином пені відсутні, з огляду на закінчення строку дії укладеного між сторонами договору.

23 лютого 2026 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив від цієї ж дати, у якій останній зазначив, що за своєю правовою природою направлення заявки на поставку товару є правом покупця, яке (незалежно від його реалізації) не змінює обов`язку постачальника з поставки обумовленого товару в установлений договором строк. Крім того, спірне обладнання було поставлене відповідачем 16 червня 2022 року без отримання попередньої заявки від позивача. На думку Інституту, відповідач не довів у встановленому законом порядку існування обставин непереборної сили у спірних правовідносинах. Також позивач вказував на те, що спірний договір діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов`язань, у зв`язку з чим твердження відповідача про закінчення строку дії зазначеного правочину є необґрунтованим й спростовується наявними в матеріалах справи доказами.

2 березня 2026 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли заперечення від цієї ж дати, у яких останній навів свої аргументи на спростування доводів позивача, викладених у відповіді на відзив. Разом із запереченнями від відповідача надійшли клопотання: про поновлення процесуального строку на проведення письмового опитування позивача як свідка в порядку статті 90 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та зобов`язання останнього надати відповіді та поставлені в запереченнях питання; про визнання поважними причин неподання доказів у встановлений законом строк та поновлення вказаного процесуального строку.

У підготовчому засіданні 5 березня 2026 року суд постановив протокольні ухвали: про відмову в задоволенні клопотання відповідача про поновлення процесуального строку на подання доказів та вставлення Товариству додаткового строку на подання таких доказів - до 2 березня 2026 року; про відмову в задоволенні клопотання відповідача про поновлення процесуального строку на проведення письмового опитування позивача як свідка в порядку статті 90 ГПК України та залишення без розгляду клопотання Товариства про зобов`язання позивача надати відповіді та поставлені в запереченнях питання в порядку статті 90 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 5 березня 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті на 7 квітня 2026 року.

7 квітня 2026 року (до початку призначеного засідання) через систему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання від 6 квітня 2026 року про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні цього ж дня суд постановив протокольну ухвалу про відкладення засідання на 7 травня 2026 року.

У судовому засіданні 7 травня 2026 року представники Інституту підтримали позовні вимоги у повному обсязі, просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, зазначених у відзиві та запереченнях, просив у його задоволенні відмовити.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позов та заперечення відповідача, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

8 грудня 2021 року між Інститутом і Товариством було укладено договір № 401, за умовами якого останнє зобов`язалось протягом строку дії вказаного правочину поставити позивачу (передати у власність) обумовлений пунктом 1.1. договору товар, в асортименті та кількості, зазначеній у специфікації (додаток № 1), а Інститут - прийняти й оплатити вказану продукцію.

Цей договір підписаний повноважними представниками сторін і скріплений їх печатками.

Відповідно до пункту 1.2. вказаного правочину найменування (номенклатура, асортимент), кількість, ціна товару зазначаються у специфікації, що додається до цього договору, і є його невід`ємною частиною.

Згідно з пунктами 3.1., 3.3. договору його ціна становить 175 752 269,00 грн з ПДВ. Товар оплачується й відпускається за цінами, вказаними в специфікації. Авансування в розмірі 90 % від загальної ціни договору в розмірі 158 177 023,00 грн сплачується покупцем на підставі рахунка-фактури протягом 10-ти робочих днів, за наявності відповідних асигнувань. Остаточний розрахунок проводиться після поставки товару протягом дії договору.

За умовами пунктів 4.1.-4.3. вказаного правочину строк поставки товару - до 28 грудня 2021 року. У межах зазначеного строку поставка товару здійснюється партіями (окремими поставками), на підставі наданої покупцем письмової заявки на поставку товару. Заявка оформлюється в письмовому вигляді та містить інформацію про товар, що підлягає постачанню: найменування, одиниця виміру, кількість, сума, дата поставки інше (у разі необхідності). Заявка направляється продавцю за допомогою інтерактивного способу зв`язку за адресою (контактами), зазначеною в розділі 13 цього договору (у вигляді скан-копії на електронну пошту), та/або загальним поштовим зв`язком (поштове відправлення), або нарочно з обов`язковою відміткою про отримання представником продавця. У разі неможливості поставки товару відповідно до заявки, продавець інформує про це покупця протягом 1-го робочого дня з дня отримання заявки.

Місце поставки товару: місто Київ, вулиця Ломоносова (Юлії Здановської) 33/43 (приміщення деталізується у письмовій заявці покупця). Умови поставки: DDP відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати ІНКОТЕРМС-2020. Датою поставки товару вважається дата передачі продавцем покупцю товару згідно з підписаною сторонами видатковою накладною. Право власності на товар переходить від продавця до покупця після підписання сторонами видаткової накладної (пункти 4.4.-4.7. договору).

Відповідно до пункту 6.2. вказаного правочину за порушення строків поставки товару продавець сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з поставки якого допущено прострочення, за кожний календарний день такого прострочення, а за прострочення понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості.

За пунктом 10.1. договору зміни та доповнення до нього мають силу, якщо вони викладені у письмовій формі й підписані сторонами.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2021 року, але в будь-якому випадку до повного виконання зобов`язань за договором (пункт 8.1. вказаного правочину).

У специфікації до договору сторони погодили асортимент, одиниці виміру, кількість і вартість товару (з ПДВ та без).

8 грудня 2021 року сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору, у якій погодили викласти абзаци 6, 7 пункту 3.3. та пункт 4.1. договору в такій редакції: покупець здійснює авансування в розмірі 100 % від загальної ціни цього договору, що складає 175 752 269,00 грн і сплачуються покупцем на підставі рахунка-фактури протягом 10-ти робочих днів за наявності відповідних асигнувань. Авансування здійснюється на строк не більше 3 місяців з дня отримання коштів на розрахунковий рахунок, відкритий в органах ДКСУ та зазначений у реквізитах до договору; строк поставки товару не може перевищувати 3-х місяців від дати отримання авансування продавцем. У межах зазначеного строку поставка товару здійснюється партіями (окремими поставками) на підставі наданої покупцем письмової заявки на поставку товару (далі - заявка). Заявка оформлюється у письмовому вигляді та містить інформацію про товар, що підлягає постачанню: найменування, одиниця виміру, кількість, сума (з ПДВ), дата (строк) поставки інше (у разі необхідності).

Відповідно до пункту 6 вказаної додаткової угоди остання набирає чинності з моменту її підписання сторонами та вважається невід`ємною частиною договору.

Як зазначав Інститут у своєму позові, на виконання умов вказаного правочину останній перерахував на зазначений у договорі рахунок Товариства суму попередньої оплати за товар на загальну суму 175 752 269,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення від 17 грудня 2021 року на вказану суму (оплачено та проведено Державною казначейською службою України 21 грудня 2021 року).

Однак, обумовлений товар на вказану суму Товариство поставило з порушенням передбаченого договором строку, а саме - 16 червня 2022 року. Зазначене підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних від 16 червня 2022 року: № А-00000010 на суму 7 444 800,00 грн з ПДВ та № А-00000011 на суму 168 307 469,00 грн, - які підписані уповноваженими представниками сторін без заперечень і зауважень щодо кількості та якості зазначеної продукції, а також скріплені їх печатками.

У зв`язку з порушенням Товариством умов договору в частині своєчасної поставки товару, Інститут нарахував пеню за період з 21 березня 2022 року по 15 червня 2022 року (87 днів прострочення) на загальну суму 15 290 447,40 грн та направив відповідачу претензію від 17 листопада 2025 року № 11-3075-2025 про сплату вказаної суми неустойки. Копія цієї претензії з належними доказами її направлення засобами поштового зв`язку на адресу відповідача міститься в матеріалах даної справи. Однак, вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За частиною 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач посилався на те, що строк виконання його зобов`язання з поставки товару не настав у зв`язку з ненаданням позивачем у встановленому договором порядку відповідної заявки на поставку.

За приписами частини 2 статті 613 ЦК України, якщо кредитор не вчинив дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

У своєму відзиві відповідач зазначав, що внаслідок відсутності письмової заявки позивача Товариство не мало інформації про товар (найменування, кількість), який необхідно поставити, а також про строк його поставки.

Разом із цим, судом враховано, що: у пунктах 4.4., 4.5. договору сторони погодили умови та місце поставки; у специфікації до договору (додаток № 1) - найменування (асортимент) та кількість товару; у пункті 3 додаткової угоди № 1 - кінцевий строк поставки товару, який не може перевищувати 3 місяців від дати отримання авансування продавцем. Відтак, посилання відповідача на необізнаність щодо строку, асортименту та умов поставки товару є необґрунтованими.

Крім того, з системного тлумачення пункту 4.1. договору та пункту 3 додаткової угоди № 1 вбачається, що обов`язок з поставки всього обсягу товару не пов`язаний з наданням позивачем спірної заявки, оскільки сторони передбачали, що в межах зазначеного строку поставка товару на підставі заявок позивача здійснюється саме партіями. Тобто, необхідність подання позивачем такої заявки пов`язується саме у випадку дострокового виконання Товариством обов`язку з поставки партії товару, а не всієї його кількості.

При цьому, відсутність заявок Інституту на поставку товару, на що Товариство посилалося як на підставу неможливості виконання ним свого зобов`язання за договором, не завадила відповідачу поставити весь обумовлений договором товар 16 червня 2022 року без отримання такої заявки з боку покупця.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що посилання відповідача на неможливість виконання ним свого обов`язку з поставки товару до моменту отримання відповідної заявки Інституту є необґрунтованими та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Суд відхиляє заперечення відповідача про відсутність підстав для застосування положень пункту 6.2. договору (щодо нарахування пені) у зв`язку з закінченням строку дії вказаного правочину 31 грудня 2021 року, оскільки пунктом 8.1. договору чітко визначено, що вказаний правочин діє до 31 грудня 2021 року, але в будь-якому випадку до повного виконання зобов`язань за договором.

Отже, момент закінчення терміну дії вказаного правочину пов`язується саме з моментом виконання сторонами покладених на них зобов`язань, а саме: для позивача - моментом прийняття й та оплати товару; для відповідача - поставка обумовленого товару в установленому договором порядку та строки.

Судом також враховано, що первісна редакція договору (до моменту внесення до нього змін додатковою угодою № 1) передбачала строк поставки товару до 28 грудня 2021 року. У свою чергу, тлумачення умов договору щодо закінчення строку його дії саме 31 грудня 2021 року, з урахуванням внесених до нього змін щодо строку постачання товару (протягом 3-х місяців з моменту 100 % авансування), фактично нівелює можливість виконання відповідачем покладеного на нього обов`язку саме в період терміну дії вказаного правочину.

Враховуючи те, що відповідач виконав покладене на нього зобов`язання з поставки обумовленого товару лише 16 червня 2022 року, твердження відповідача про припинення дії договору 31 грудня 2021 року є необґрунтованими та не відповідають встановленим судом обставинам справи.

При цьому, суд звертає увагу відповідача на те, що 3 серпня 2022 року між сторонами була укладена додаткова угода № 3 до спірного правочину, який, як зазначав відповідач у своєму відзиві, закінчив свою дію 31 грудня 2021 року.

Крім того, відповідно до пункту 8.4. вказаного правочину закінчення строку його дії не звільняє сторону від відповідальності за порушення, яке мало місце під час дії договору. Аналогічне положення також міститься в частині 4 статті 631 ЦК України.

Оскільки прострочення виконання обов`язку з поставки товару виникло в межах строку дії договору, а заявлений позивачем період нарахування пені не виходить за межі вказаного строку, доводи відповідача про неможливість застосування положень пункту 6.2. договору до спірних правовідносин є необґрунтованими.

Отже, матеріалами справи підтверджується і відповідачем не спростовано факту поставки товару з порушенням встановленого договором строку.

Частиною 1 статті 546 ЦК України визначено, що виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частин 1, 2 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За частиною 2 статті 231 ГК України, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, у разі, якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, за порушення строків виконання зобов`язання, якщо інше не передбачено законом чи договором, стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Аналогічний розмір штрафних санкцій був визначений сторонами в пункті 6.2. договору.

Слід також зазначити, що штрафні санкції, передбачені частиною 2 статті 231 ГК України, застосовуються у разі порушення строків виконання негрошового зобов`язання.

Судом встановлено, що Інститут відноситься до суб`єктів господарювання, які належать до державного сектора економіки.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частина 6 статті 231 ГК України, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин).

Разом із цим, перевіривши наданий позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми пені, судом встановлено, що Інститут неправильно визначив початкову дату нарахування зазначеної штрафної санкції.

Зокрема, відповідно умов додаткової угоди № 1 до договору строк поставки товару не може перевищувати 3-х місяців від дати отримання авансування продавцем.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з частиною 3 статті 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Отже, враховуючи дату здійснення позивачем попередньої оплати (платіжне доручення від 17 грудня 2021 року № 36, проведене банком 21 грудня 2021 року), відповідач повинен був поставити позивачу товар за вказаним договором у строк до 22 березня 2022 року включно.

Відтак, першим днем прострочення є 23 березня 2022 року, а не 21 березня 2022 року, як помилково зазначено в розрахунку позивача.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач також посилався на відсутність його вини в порушенні спірного зобов`язання та наявність підстав для звільнення його від відповідальності за несвоєчасне виконання спірного зобов`язання за договором у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин.

За приписами частини 1-2 статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відповідно до частини 1 статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

За змістом частини 2 статті 218 ГК України, який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Відповідно до пунктів 7.1.-7.2. договору сторони не несуть відповідальність за неналежне виконання умов даного правочину, у випадку настання форс-мажорних обставин, а саме: пожежі, землетрусу, повені, або іншого стихійного лиха, війни, а також обставин, які знаходяться поза контролем сторін, у тому числі прийняття закону і (або) іншого нормативного акту, який забороняє будь-яку дію, передбачену даним договором. Сторона, яка знаходиться під впливом форс-мажорних обставин, повинна повідомити про це іншу сторону протягом 3-х днів з моменту, як їй стало відомо про такі обставини.

Судом встановлено, що останнім днем строку виконання відповідачем зобов`язання з поставки обумовленого товару за договором є 22 березня 2022 року.

Проте, Указом Президента України № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні"", затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" з 05:30 год 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб, який вподальшому неодноразово був продовжений й триває на час прийняття судом рішення в даній справі.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України "Про правовий режим військового стану").

Суд наголошує на тому, що початок 24 лютого 2022 року повномасштабного вторгнення російської федерації та ведення активних воєнних дій у місті Києві та Київської області є загальновідомим фактом, так само як і обставини тимчасового припинення здійснення господарської діяльності підприємств, розташованих на території ведення воєнних дій.

Як зазначав відповідач у своєму відзиві, ведення бойових дій та окупація частини Київської області призвели до призупинення господарської діяльності відповідача, а також унеможливлювали побудову будь-яких логістичних маршрутів для поставки товару в місто Київ. Вказані обставини відповідач не міг передбачити та не міг запобігти наслідкам таких обставин при найвищому ступені обачливості й застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам.

Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 та вподальшому наказу Міністерства розвитку громад та територій України 28 лютого 2025 року № 376 вся територія міста Києва (UA80000000000093317) визначена такою, на якій велися бойові дії з 24 лютого 2022 року по 30 квітня 2022 року. У той же час, остаточною датою припинення бойових дій на території Київської області було 1 квітня 2022 року.

Отже, принаймні до 1 квітня 2022 року - дати повного припинення ведення бойових дій на території Київської області (про що прямо зазначено у відзиві), відповідач був позбавлений можливості доставити позивачу обумовлений товар, внаслідок блокування логістичних маршрутів, які пролягали на вищевказаній території.

При цьому, судом враховано, що Товариство вжило належних заходів з метою попередження позивача про неможливість своєчасного виконання зобов`язання з поставки товару шляхом вручення повноважному представнику Інституту листа від 28 лютого 2022 року вих. № 15. Наявною в матеріалах справи нотаріально засвідченою копією заяви свідка - громадянки України ОСОБА_1 , яка перебувала на посаді начальника відділу тендерних закупівель Товариства, підтверджується, що вказана особа вручила уповноваженому представнику Інституту 28 лютого 2022 року зазначений лист від 28 лютого 2022 року вих. № 15 (копія якого міститься в матеріалах справи) з повідомленням про настання для Товариства обставин непереборної сили.

В установленому законом порядку вказану обставину позивач належними доказами не спростував.

Відтак, матеріалами справи підтверджується факт належного повідомлення позивача про затримку поставки товару в порядку, встановленому пунктом 7.2. договору, а також настання для відповідача обставин непереборної сили в період з 24 лютого 2022 року по 1 квітня 2022 року та, як наслідок, відсутність його вини в порушенні спірного зобов`язання у цей період.

Оскільки встановлені судом обставини виключають можливість нарахування та стягнення з Товариства пені за вищевказаний період, розрахована Інститутом неустойка в цій частині є необґрунтованою, у зв`язку з чим судом здійснено власний розрахунок заявлених до стягнення сум. За розрахунком суду, належною сумою пені за період з 2 квітня 2022 року по 15 червня 2022 року є 13 181 420,18 грн. Вимога Інституту про стягнення з Товариства пені в розмірі 2 109 057,22 грн є необґрунтованою й задоволенню не підлягає.

У той же час, відповідач не довів належними доказами дії обставин непереборної сили після 1 квітня 2022 року. Зокрема, відповідач не обґрунтував, у силу яких саме обставин після деокупації та припинення ведення бойових дій на території Київської області, а також відновлення раніше заблокованих логістичних маршрутів, він був позбавлений можливості здійснити поставку спірного товару позивачу. Докази звернення до позивача з пропозицією щодо зміни місця поставки товару в період з 2 квітня 2022 року по 15 червня 2022 року (з огляду на можливість переміщення такого товару в межах усієї території Київської області) у матеріалах справи відсутні.

Разом із цим, відповідно до умов договору настання форс-мажорних обставин повинно підтверджуватися відповідною довідкою Торгово-промислової палати.

Частиною 1 статті 141 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Судом встановлено, що в порушення приписів чинного законодавства та умов договору на підтвердження форс-мажорних обставин відповідач не надав відповідного документа.

У свою чергу, повідомлення Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року, викладене в листі № 2024/02.0-7.1, не є належним та допустимим доказом, що підтверджує наявність обставин непереборної сили, оскільки у ньому не зазначено, яким чином відповідні форс-мажорні обставини впливають на спірне зобов`язання. Вказане повідомлення також не є довідкою Торгово-промислової плати, передбаченою пунктом 7.1. укладеного між сторонами договору, оскільки вказаний лист адресований "Всім, кого це стосується", тобто, необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні. Крім того, такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 7 червня 2023 року в справі № 906/540/22, від 15 червня 2023 року в справі № 910/8580/22.

Крім того, судом враховано, що у порушення пункту 7.2. договору, відповідач у встановлений вказаним пунктом договору строк не повідомив позивача про припинення форс-мажорних обставин, з якими Товариство пов`язувало неможливість виконання покладеного на нього зобов`язання.

У свою чергу, наказ Товариства від 24 лютого 2022 року № 04/02 "Про призупинення господарської діяльності та оголошення простою" (копія якого міститься в матеріалах справи) сам по собі також не є належним доказом настання обставин непереборної сили.

При цьому, Товариство не зазначило, з якої саме дати воно відновило свою господарську діяльність після оголошеного простою. Докази зворотнього в матеріалах справи відсутні.

Відтак, суд дійшов висновку про те, що відповідач у встановленому договором та законом порядку не довів існування форс-мажорних обставин у спірних правовідносинах у період з 2 квітня 2022 року по 15 червня 2022 року.

У той же час, нормами ЦК України сплату неустойки визначено як один із видів забезпечення виконання зобов`язань, встановлених договором або законом, та одночасно з цим - як один із встановлених договором або законом правових наслідків порушення зобов`язання. Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 18 березня 2026 року в справі № 924/567/25.

Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний для нього тягар і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Вказану правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 та в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 4 лютого 2020 року в справі № 918/116/19, від 19 січня 2024 року в справі № 911/2269/22.

Таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 2 листопада 2021 року в справі № 910/14591/21, від 19 січня 2024 року в справі № 911/2269/22.

Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, вирішуючи таке питання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, ступеню виконання зобов`язання, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Разом із цим, ні у зазначеній нормі, ні в інших нормах чинного законодавства України, не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 16 березня 2021 року в справі № 922/266/20.

Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтею 551 ЦК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Така правова позиція міститься в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 4 лютого 2026 року в cправі № 910/16319/24.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного виконання зобов`язання не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 19 січня 2024 року № 911/2269/22.

Як уже було зазначено судом, початок 24 лютого 2022 року повномасштабного вторгнення російської федерації є загальновідомим фактом, внаслідок якого було тимчасово припинено господарську діяльності підприємств, розташованих на території ведення воєнних дій, у тому числі міста Києва та Київської області.

Судом враховано, що Товариство вжило належних заходів з метою попередження позивача про неможливість своєчасного виконання зобов`язання з поставки товару шляхом вручення повноважному представнику Інституту листа від 28 лютого 2022 року вих. № 15.

Відповідач виконав спірне зобов`язання з поставки товару в повному обсязі й прострочення виконання такого зобов`язання було незначним (менше 3-х місяців). При цьому, протягом вказано строку позивач не повідомляв відповідача про необхідність негайного виконання спірної поставки. Будь-які зауваження та претензії щодо невиконання Товариством покладеного на нього зобов`язання у період з 23 березня 2022 року по 15 червня 2022 року Інститутом не заявлялись. Докази зворотного в матеріалах справи відсутні.

Суд також звертає увагу на те, що позивач не надав доказів завдання йому збитків внаслідок прострочення виконання відповідачем спірного зобов`язання за договором. Ці докази в матеріалах справи відсутні.

Крім того, протягом більше трьох років з моменту вчинення відповідачем порушення умов договору Інститут не звертався до Товариства з відповідними вимогами чи претензіями про сплату штрафних санкцій. З матеріалів справи вбачається, що фактичним мотивом для стягнення з Товариства неустойки та подання позивачем даного позову стала вимога Державної аудиторської служби України від 24 жовтня 2025 року № 2501/2025 "Про усунення виявлених ревізією порушень" за наслідками проведення Державною аудиторською службою України ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Інституту за період з 1 січня 2021 року по 31 травня 2025 року.

Зважаючи на викладені обставини суд, керуючись приписами статті 551 ЦК України, дійшов висновку про необхідність зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, до 1 500 000,00 грн, що відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності (стаття 3 ЦК України), а також забезпечить дотримання балансу інтересів обох сторін.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь Інституту 1 500 000,00 грн пені.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс-2013" (03162, місто Київ, вулиця Зодчих, будинок 50 А; ідентифікаційний код 38507310) на користь Державного некомерційного підприємства "Національний інститут раку" (03022, місто Київ, вулиця Юлії Здановської, будинок 33/43; ідентифікаційний код 02011976) 1 500 000 (один мільйон п`ятсот тисяч) грн 00 коп. пені та 158 177 (сто п`ятдесят вісім тисяч сто сімдесят сім) грн 04 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 18 травня 2026 року.

Суддя Є.В. Павленко