Рішення № 136582288, 14.05.2026, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 759/15453/25

№ 2/183/3503/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2026 року м. Самар Дніпропетровської області

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Дубовенко І.Г.,

з участю секретаря судового засідання - Чабаненка Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав, суд -

в с т а н о в и в:

10 липня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Святошинського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про позбавлення відповідача батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 28 липня 2025 року матеріали цивільної справи направлені до Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області для розгляду за підсудністю, оскільки відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що з відповідачем у справі вона знаходилась у зареєстрованому шлюбі з 20 квітня 2012 року по 06 жовтня 2020 року. Від даного шлюбу у сторін є неповнолітня дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 30 липня 2021 року позивачка зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 . Впродовж більш ніж 3 роки відповідач повністю самоусунувся від участі у вихованні й утриманні власної дитини, жодним чином не допомагає матері утримувати доньку. Батько не цікавиться життям, здоров`ям і розвитком доньки, жодним чином не допомагає фінансово забезпечувати достатній рівень життя і розвитку дитини. Дитина перебуває на повному утриманні матері. Позивач вважає, що відповідач підлягає позбавленню батьківських прав відносно неповнолітньої доньки.

Ухвалою Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 жовтня 2025 року провадження по справі відкрито та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 16 лютого 2026 року підготовче провадження було закрито та справу призначено до судового розгляду.

Відповідачем не поданий відзив на позов.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, надав клопотання про розгляд справи за його відсутності, в якому підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити. У разі неявки відповідача в судове засідання просив розглядати справу за відсутності відповідача, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідач у судове засідання не з`явився, був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив.

Представник третьої особи - орган опіки та піклування Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації в судове засідання не з`явився, подав заяву, в якій вказав, що просить розглянути справу за його відсутності, проти задоволення позову не заперечує. Також надали висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно неповнолітньої дитини.

Згідно з ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши надані докази у їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами.

Судом встановлено, що відповідач є батьком неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження від 02 жовтня 2012 року серії НОМЕР_1 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Сєвєродонецького міського управління юстиції у Луганській області.

Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 20 квітня 2012 року, позивач та відповідач перебували з 20 квітня 2012 року у зареєстрованому шлюбі.

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 06 жовтня 2020 року шлюб між сторонами був розірваний.

Згідно копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 30 липня 2021 року позивач зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 та змінила прізвище на ОСОБА_1 .

Як вбачається з довідки № 01-26/154 від 25 червня 2025 року середньої загальноосвітньої школи № 222, ОСОБА_3 , 2012 року народження навчається у СЗШ № 222 у 7 класі. Батько дівчинки - ОСОБА_2 жодного разу не відвідував заклад та не цікавився життям та успіхами дитини.

Згідно акту про фактичне проживання особи від 26 червня 2025 року вбачається, що з 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , проживають в будинку АДРЕСА_2 .

Статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Згідно зі ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Як встановлено у ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

З висновку щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , затвердженого Святошинською районною в місті Києві державної адміністрації за вих. № 107-42 від 05 січня 2026, вбачається, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є доцільним. Також як вбачається з вищевказаного висновку, малолітня ОСОБА_3 , 2012 року народження на засіданні Комісії повідомила, що з батьком контакту не має, він не цікавиться її життям, навчанням, не вітає зі святами.

Звертаючись до суду з позовом про позбавлення батьківських прав, позивач, як на підставу позову, посилався на ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків по вихованню та утриманню дитини.

Відповідно до ст. 9 Конвенції про права дитини, дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (п.п. 94-102. рішення ЄСПЛ у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09).

Європейський суд з прав людини зазначив у рішенні у справі «Нойлінґер та Шурук проти Швейцарії» (Neulingerand Shuruk v. Switzerland), (заява № 41615/07, ЄСПЛ 2010 року), що інтерес дитини складається з двох аспектів. З одного боку цей інтерес вимагає, що зв`язки дитини з її сім`єю мають бути збережені, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною. Звідси випливає, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише у виняткових випадках, та що необхідно зробити все, щоб зберегти особисті відносини та, якщо і коли це можливо, «відновити» сім`ю.

Відповідно до п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення та позбавлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідність харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України

Відповідно до частин першої, другої статті 3 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (Конвенція ООН про права дитини) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

З матеріалів справи судом не встановлено жодних намагань відповідача виховувати дитину та матеріально її забезпечувати, що свідчить про фактичне самоусунення відповідача від виконання батьківських обов`язків по вихованню дитини. Означений висновок підтверджує також і те, що відповідач, будучи належним чином повідомленим про розгляд в суді справи про позбавлення його батьківських прав, в судове засідання не з`явився, чим підтвердив свою байдужість до долі власної дитини.

Судом не встановлено жодних намагань відповідача виховувати донку та матеріально її забезпечувати, що свідчить про фактичне самоусунення відповідача від виконання батьківських обов`язків по вихованню дитини, що підтверджується також і висновком щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Таким чином, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи, дослідивши та оцінивши наявні докази у сукупності, суд дійшов висновку про наявність порушення прав та інтересів неповнолітньої дитини, свідомого ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, невжиття упродовж тривалого часу жодних заходів щодо можливості забезпечення належних умов для фізичного, духовного розвитку та виховання дитини, а тому наявні достатні правові підстави для задоволення позовних вимог та позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Крім того, відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 166 Сімейного Кодексу, особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини. При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов`язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.

Так, згідно до ст.ст. 180, 181 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

У відповідності до ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17.05.2017 № 2037-VIII, який набув чинності 08 липня 2017 року були внесені зміни до частини 2 ст. 182 СК України, відповідно до якої розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Частиною 2 ст. 182 СК України визначено, що мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Судом встановлено, що відповідач є працездатним, позивач наголошує, що на утриманні позивача інших дітей не має. Інших обставин матеріального стану відповідача суду не надано.

Як зазначалося вище, мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Оскільки позивачем не надано доказів сум заробітку (доходу) відповідача, суд позбавлений можливості визначити, чи має відповідач достатній заробіток (дохід).

Крім того, відповідно до ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а вразі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

В зв`язку з наведеним, суд приходить до переконання, що розмір аліментів на утримання дитини на користь позивача, повинен становити 1/4 частку доходів відповідача, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 10 липня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.

Згідно з частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, суд вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Також слід зазначити, що згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З урахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання позовної вимоги про позбавлення батьківських прав у розмірі 1211,20 грн., а також на користь держави в сумі 1211,20 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 76, 81, 89, 141, 263, 265, 280 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав- задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_4 , батьківських прав відносно його неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_5 , аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини від заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 50 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи 10 липня 2026 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_5 , на користь держави судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_4 , на користь держави судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , адреса місця реєстрації як ВПО: АДРЕСА_3 , електронна пошта: відсутня).

Відповідач: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , електронна пошта: відсутня).

Третя особа: орган опіки та піклування Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації (код ЄДРПОУ 24366697, адреса місцезнаходження: вулиця Гната Юри, буд. 9 м. Київ, 03148, адреса електронної пошти: ssds_sviatoshyn@kyivcity.gov.ua).

Рішення суду складено і підписано 14 травня 2026 року.

Суддя І.Г.Дубовенко