Рішення № 136580578, 20.04.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/848/22

Провадження № 2/761/447/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Аббасової Н.В.,

за участі:

секретаря судового засідання Сухини А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, в приміщенні суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

у ст а н о в и в:

У січні 2022 року до Шевченківського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ТОВ «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в загальній сумі 25 662,19 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 06.11.2018 між позичальником - ОСОБА_1 та ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» був укладений Договір про споживчий кредит №9713, відповідно до умов якого Кредитодавець надав Позичальнику грошові кошти в розмірі 13 000,00 грн, а Позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами відповідно до умов, зазначених у Договорі.

09.01.2020 між ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір відступлення прав вимоги №09-01/2020, відповідно до якого ТОВ «ФК «Кредіплюс» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, у т.ч. за Кредитним договором №9713 від 06.11.2018.

За період користування кредитним коштами, Позичальником здійснені часткові платежі на погашення основної суми кредиту, проте заборгованість Позичальника за кредитним договором в повному обсязі не погашена, та станом на 01.10.2021 становить 25 662,19 грн., з яких: - заборгованість за тілом кредиту - 10 545,23 грн.; - заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги - 9 350,10 грн.; - нараховані 3% річних - 753,19 грн.; - втрати від інфляції - 1 683,68 грн; - заборгованість з пені - 3 330,00 грн.

У зв`язку із чим, позивач просить позов задовольнити та стягнути з ОСОБА_1 на свою користь суму заборгованості за кредитним договором №9713 від 06.11.2018 у загальному розмірі 25 662,19 грн., понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 2 270,00 грн. та понесені витрати на правову допомогу у розмірі 9 000,00 грн.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва (суддя ОСОБА_2 ) 14.09.2022 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Розпорядженням керівника апарату Шевченківського районного суду м. Києва від 24.04.2025 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 761/848/22 у зв`язку з тим, що суддю ОСОБА_2. наказом голови суду від 05 лютого 2025 року №02-04-К-27 відраховано зі штату суддів Шевченківського районного суду міста Києва у зв`язку зі звільненням у відставку відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 04 лютого 2025 року №171/0/15-25.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.04.2025 року матеріали позову передані на розгляд судді Аббасовій Н.В.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва 28.04.2025 року справу за позовом ТОВ «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості прийнято до провадження, розгляд цивільної справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Ухвалою суду від 29.05.2025 замінено первісного позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс».

17.10.2025 Відповідачкою подано до суду письмові додаткові пояснення, в яких вона заперечила проти позовних вимог та просила відмовити в їх задоволенні в повному обсязі, посилаючись на те, що кредитний договір №9713 від 06.11.2018 не містить даних щодо повноважень представника Кредитодавця - Петрової А.В. , зазначено лише, що вона діє на підставі довіреності, проте ні довіреності, ні даних в матеріалах справи не міститься. Крім того, позивачем також не надано заяви про видачу кредиту, оформлену позичальником 06.11.2018, що є Додатком №1 до Договору, та Правила надання коштів у позичку, в тому числі і на умовах фінансового кредиту Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредіплюс», затвердженими наказом №8 від 11.10.2017, як і не надано доказів на підтвердження того, що відповідачу було видано примірник його договору позики та додатків до нього. Позивачем не надано первинних бухгалтерських документів, що підтверджують наявність заборгованості, зокрема виписок по кредиту, довідки про стан заборгованості, не надано належного (розгорнутого) розрахунку заборгованості з нормативно-правовим обгрунтування та посиланням на умови договору із зазначенням усіх складових, період та розмір прострочки, розрахунок станом на 29.01.2024 не містить підписи та печатку уповноваженої особи. Позивач не надає жодного доказу, що відповідач отримала кредитні кошти. Окрім того, умовами кредитного договору не передбачена автоматична пролонгація договору, отже нарахування відсотків та інших платежів після спливу терміну договору є незаконною та підлягає скасуванню. Договір закінчив свою дію 30.07.2019, але згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості - відсотки нараховувались з 30.07.2019 по 15.12.2021, так первісний кредитор нараховував відсотки за завищеною ставкою після спливу терміну договору в односторонньому порядку, чим штучно збільшив заборгованість. Також, відповідачка зазначила, що відповідно до положень Закону України №2120-IXII, Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, враховуючи Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 за №64/2022, в умовах воєнного стану позичальник (боржник) за кредитним договором не несе відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, з нього не може бути стягнуто нараховану пеню за укладеним договором. Щодо вимог позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, відповідачка зазначає, що, по-перше, до цих вимог слід застосувати наслідки пропуску позовної давності, що становить 1 рік, тобто строк вимоги закінчився 09.01.2021, по-друге, в період дії воєнного стану позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України.

Щодо відступлення права вимоги позивачу, відповідачка зазначила, що позивачем не надано жодного доказу про повідомлення відповідачки про відступлення права вимоги факторові, про нові реквізити погашення заборгованості та ін., крім того для надання послуг факторингу потрібна ліцензія, проте відповідної ліцензії позивач не має та відповідно до відомостей НБУ ліцензія позивача з послуг факторингу анульована. Щодо стягнення правових витрат, відповідачка зазначила, що з наданих ТОВ «Вердикт Капітал» документів на підтвердження відповідних витрат, неможливо встановити які саме послуги має надати адвокатське об`єднання, не надано доказів оплати та акту виконаних робіт.

Ухвалою суду від 20.10.2025 року за клопотання представника позивача ТОВ «Дебт Форс» було витребувано у АТ КБ «Приватбанк» інформацію про зарахування у період з 01.11.2018 по 30.11.2018 на картку № НОМЕР_1 , яка належить ОСОБА_1 грошових коштів на підставі Договору про споживчий кредит №9713 від 06.11.2018.

20.10.2025 відповідачкою подані додаткові пояснення, в яких вона зазначила, що рішенням Національного банку України від 28.06.2024 №21/744-рк були анульовані усі ліцензії на діяльність фінансової компанії ТОВ «Дебт Форс» та виключення відомостей з Державного реєстру фінансових установ, тобто на 29.05.2025 майже 11 місяців ТОВ «Дебт Форс» не був належним позивачем згідно Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», в зв`язку з чим позивач був зобов`язаний надати до суду повну інформацію щодо нових обставин і зміни свого статусу. Таким чином, оскільки позивач втратив ліцензію і його було виключено з реєстру фінансових установ, він втратив право на здійснення фінансової діяльності, що означає, що така компанія не має права вимагати борг через суд, а тим більше передавати це право третім особам.

06.11.2025 представник ТОВ «Дебт Форс» подала суду письмові пояснення, в яких зазначила, що згідно умов кредитного договору, відповідачка своїм підписом підтвердила, що отримала примірник укладеного договору та отримала у письмовій формі інформацію, вказану в ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування», ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та в ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Також, у розрахунку заборгованості чітко вказано з чого складається заявлена сума заборгованості, відповідно до яких умов договору та за який період вона була нарахована, а незгода відповідачки з розрахунком, наданим позивачем не є підставою для відмови в задоволення позову. З розрахунку заборгованості вбачається, що кредитором нараховувались відсотки з 06.11.2018 по 30.07.2019, тобто в межах строку кредитування, який згідно умов договору складав 38 тижнів. Відповідачка вносила платежі на погашення заборгованості, а саме: 22.11.2018 - 1967,44 грн., 06.12.2018 - 1980,00 грн, 02.02.2019 - 2000,00 грн., 07.03.2019 - 2000,00 грн, 26.04.2019 - 7538,59 грн, а платежі на погашення заборгованості 06.11.2018 на суму 1700,00 грн, 09.11.2021 - 2700,00 грн та 22.11.2018 - 696,40 грн вносились за договором №6254, який не є предметом розгляду даної справи. Отже, розмір та порядок нарахування відсотків погоджений сторонами кредитного договору, підстави виникнення заборгованості є законними, а її розмір розумним та справедливим. Щодо надання виписок з рахунку позичальника з відображенням усіх операцій по такому рахунку, то позивач об`єктивно позбавлений можливості їх надання, оскільки не є банком в розумінні закону України «Про банки та банківську діяльність», а є фінансовою установою та діє відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», зокрема фінансові установи позбавлені можливості створення виписок по картковим рахункам споживачів. Щодо відступлення права вимоги та анулювання ліцензії, позивач зазначив, що неповідомлення боржника про заміну кредитора у зобов`язанні не має наслідком недійсності правочину про заміну кредитора, однак тягне за собою ризик настання для нового кредитора несприятливих наслідків, зокрема визначених ч. 2 ст. 516 ЦКУ та ч. 2 ст. 518 ЦКУ. Окрім цього, позивач зауважив, що правочини щодо відступлення прав вимоги, укладені між первісним кредитором та ТОВ «Кампсіс Фінанс», між ТОВ «Кампсіс Фінанс» та ТОВ «Дебт форс» є договорами про відступлення права вимоги, а не договорами факторингу, що за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Таким чином, оскільки відповідні договори про відступлення прав вимоги не містять ознак договору факторингу, тому отримання фінансової ліцензії для укладення відповідного договору не вимагається. Щодо витрат на правову допомогу позивач зазначив, що розмір гонорару визначається лише за погодженням сторін: надавачем послуг та клієнтом, та, враховуючи складність справи, великий обсяг доказів, які необхідно було дослідити та описати, вимога позивача про відшкодування понесених витрат на правову допомогу є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

18.03.2026 представником позивача надано суду письмові пояснення та детальний розрахунок заборгованості за договором про споживчий кредит №9713 від 06.11.2018 у вигляді узагальненої таблиці.

В судове засідання представник позивача не з`явився, про дату та час судового засідання повідомлявся належним чином, у позові просив про розгляд справи у відсутності представника.

Відповідачка ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась та свого представника не направила, про дату та час судового засідання повідомлялась належним чином, про причини неявки суд не повідомила.

З урахуванням належного повідомлення сторін про розгляд справи, суд вважає за можливе провести розгляд справи у відсутності сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

06.11.2018 між ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» та ОСОБА_1 було укладено Договір про споживчий кредит №9713 (далі - Кредитний договір), за умовами якого Кредитодавець надає Позичальнику в кредит грошові кошти (кредит) в сумі (загальному розмірі) 13 000,00 грн на споживчі потреби, а Позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти Кредитодавцю, відповідно до умов, зазначених у Договорі.

Підпунктами 2.1.1.-2.1.3. передбачено, що сума кредиту надається Позичальнику одноразово в безготівковій формі шляхом перерахування на рахунок/картку позичальника № НОМЕР_1 , що відкрито в банку: код банку 305299 - ПАТ КБ Приватбанк у національній валюті. Кредит надається на умовах терміновості, повернення та платності не пізніше наступного робочого дня з дати підписання Договору. Кредит повертається, а проценти сплачуються Позичальником шляхом періодичних виплат 1 раз на 2 календарні тижні у національній валюті.

Днем надання кредиту вважається день перерахування Кредитодавцем грошових коштів за реквізитами, вказаними в 2.1.1. Договору.

Відповідно до п.п.3.1.1.-.3.1.3. Договору перебіг строку на який надається кредит розпочинається з моменту підписання Договору і перерахування коштів Кредитодавцем за реквізитам, вказаними в 2.1.1. Договору та складає 38 тижнів. За користування кредитом Позичальник сплачує Кредитодавцю - 360,00% річних від суми кредиту, у розрахунку 6,92 %. Тип процентної ставки - фіксована. Проценти за користування кредитом нараховуються з дня наступного за днем отримання кредиту Позичальником протягом строку кредиту, зазначеного в п.3.1.1. Договору. Проценти на фактичний залишок за кредитом обчислюються, виходячи з фактичної кількості днів у місяці та році (фактична к-ть/фактична к-ть), не враховуючи дату надання кредиту.

Позичальник зобов`язаний повернути суму кредиту та проценти нараховані за користування кредитом частинами у сумі та строки визначені Графіком платежів, відповідно до якого сплата кредиту та процентів здійснюється 1 раз на 2 календарні тижні.

Загальна сума всіх платежів з урахуванням процентів (загальні витрати за споживчим кредитом) становить 37 381,36 грн, реальна річна процентна ставка по кредиту становить 257,35% (п.п.3.3. Договору).

Згідно п.п.5.1.-5.2. Кредитного договору, якщо Позичальник не сплатив/не повністю сплатив періодичний платіж в день настання дати його належної сплати, визначеної Графік платежів, а також протягом 5 календарних днів після настання дати платежу, то на 6-й день від дати неналежної сплати Позичальник зобов`язаний одноразово сплатити на користь Кредитодавця пеню у розмірі 150,00 грн, а починаючи з 7-го дня 15,00 грн за кожний календарний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня і не більше 15 відсотків суми простроченого платежу. Строк нарахування пені, не може бути більшим строку кредиту, але в будь-якому випадку сукупний розмір нарахованих штрафу та пені не повинен перевищувати 50% від суми наданого кредиту.

Відповідно до п.п.6.14. Кредитного договору підписуючи даний Договір Позичальник підтверджує, що у відповідності до вимог чинного законодавства України, у чіткій та зрозумілій формі отримав від Кредитодавця у письмовій формі інформацію, вказану в ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування», ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та в ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та іншу інформацію, необхідну для свідомого вибору та підписання цього договору згідно з вимогами чинного законодавства України.

Підписання Кредитного договору Позичальник підтвердив, що примірник укладеного Договору він отримав (п.п. 6.15. Кредитного договору).

Згідно ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно ст. 611 ЦК України при порушенні зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів.

Статтею 1056-1 ЦК України визначено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до п.п.1.2. Кредитного договору Відповідачка підтвердила, що до підписання відповідного договору, Кредитодавець заздалегідь у письмовому вигляді ознайомив її з інформацією, що необхідна була для отримання споживчого кредиту позичальником, яка містила наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця; інформацією наведеною у Паспорті споживчого кредиту, інформацією про необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, які є обов`язковими для отримання кредиту, перелік осіб, яких кредитодавець визначив для надання відповідних послуг; інформацією наведену у Правилах, іншою інформацією про умови кредитування, інформацією про реальну річну процентну ставку, а також про орієнтовну загальну вартість кредиту та інших послуг Кредитодавця тощо.

Вищевказаний Кредитний договір №9713 від 06.11.2018, підписаний сторонами, що підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, відповідачка перед підписанням Кредитного договору отримала інформацію, вказану в ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування», ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та в ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та іншу інформацію, необхідну для свідомого вибору та підписання відповідного Кредитного договору, та отримала примірник укладеного Кредитного договору.

Таким чином, суд приходить до висновку, що сторони узгодили розмір позики, кредиту, грошову одиницю, в якій надано позику, кредит, строки та умови надання грошових коштів у позику, кредит, що свідчить про наявність волі відповідачки для укладення такого Договору, на визначених в ньому умовах.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом установлено, що Кредитодавець - ТОВ «ФК «Кредіплюс» виконав свої обов`язки за Договором про споживчий кредит №9713 від 06.11.2018 та надав відповідачці кредитні кошти в загальному розмірі 13 000,00 грн шляхом перерахування їх на картку № НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 , що підтверджується Платіжним дорученням № crd_27991 від 06.11.2018 та випискою АТ КБ «Приватбанк» за період 01.11.2018 по 30.11.2018, проте відповідачка належним чином не виконала взяті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення кредитних коштів та сплати процентів за їх користування.

У справах про стягнення кредитної заборгованості, кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у своїй постанові від 07.06.2023 у справі №234/3840/15-ц.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем доведено належними і допустимими доказами факт укладення між ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ОСОБА_1 кредитного договору, надання позичальнику кредитних коштів, тобто виконання належним чином своїх обов`язків, та подальшого прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов`язань щодо повернення кредиту та відсотків за його користуванням. При цьому, Відповідачкою не надано власного розрахунку, а також доказів, які підтверджують повернення позичальником кредиту у розмірі та строки, передбачені Кредитним договором.

09.01.2020 між ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір відступлення прав вимоги №09-01/2020, відповідно до умов якого Кредитор - ТОВ «ФК «Кредіплюс» передає (відступає) Новому кредитору - ТОВ «Вердикт Капітал» за плату, а Новий кредитор приймає належні Кредиторові права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами вказаними у Реєстрі Боржників, укладеними між Кредитором та Боржниками (Портфель заборгованості).

Пунктом 1.2. Договору відступлення прав вимоги №09-01/2020 передбачено, що внаслідок передачі (відступлення) Портфеля заборгованості за договором, Новий кредитор заміняє Кредитора у Кредитних договорах, що входять до Портфеля заборгованості та відповідно вказані у Реєстрі боржників, та набуває прав грошових вимог Кредитора за цими Кредитними договорами, включаючи право вимагати від Боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов`язань Боржників за Кредитними договорами.

Згідно з копією витягу з Реєстру Боржників до договору відступлення прав вимоги №09-01/2020 від 09.01.2020 (Додаток №1 до Договору) та Акту приймання-передачі Реєстру боржників від 09.01.2020 ТОВ «ФК «Кредіплюс» передало, а ТОВ «Вердикт Капітал» прийняв Реєстр Боржників кредитора від 09.01.2020, в тому числі право вимоги до ОСОБА_1 на суму заборгованості за кредитним договором № 9713, що складається з суми основного боргу за кредитом в валюті кредиту - 10 545,23 грн., суми нарахування процентів, в валюті кредиту - 9 350,10 грн., суми пені - 3 330,00 грн.

09.03.2023 між ТОВ «Вердикт Капітал» (Первісний кредитор) та ТОВ «Кампсіс Фінанс» (Новий кредитор) було укладено Договір №09-03/23 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, відповідно до умов якого Первісний кредитор відступає шляхом продажу Новому кредитору належні Первісному кредитору, а Новий кредитор набуває в обсязі та на умовах, визначених Договором, права вимоги Первісного кредитора до боржників, зазначених у Реєстрі Боржників, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців Боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки Боржників або які зобов`язані виконати обов`язки Боржників за Договорами позики (Кредитними договорами).

Згідно з копією витягу з Реєстру Боржників до договору №09-03/23 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 09.03.2023 та Акту прийому-передачі Реєстру боржників від 09.03.2023, ТОВ «Вердикт Капітал» відступило ТОВ «Кампсіс Фінанс» право вимоги заборгованостей до боржників Первісного кредитора, в тому числі право вимоги до ОСОБА_1 на суму заборгованості за кредитним договором № 9713 в загальному розмірі 25 889,86 грн, що складається з суми основного боргу за кредитом в валюті кредиту - 10 545,23 грн., суми нарахування процентів, в валюті кредиту - 9 350,10 грн., суми пені - 3 330,00 грн., відповідальність за порушення грошового зобов`язання згідно ст. 625 ЦК України - 2 664,53 грн.

30.05.2023 між ТОВ «Кампсіс Фінанс» (Первісний кредитор) та ТОВ «Дебт Форс» (Новий кредитор) було укладено Договір №30-05/23 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, відповідно до умов якого Первісний кредитор відступає шляхом продажу Новому кредитору належні Первісному кредитору, а Новий кредитор набуває в обсязі та на умовах, визначених Договором, права вимоги Первісного кредитора до боржників, зазначених у Реєстрі Боржників, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців Боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки Боржників або які зобов`язані виконати обов`язки Боржників за Договорами позики (Кредитними договорами).

Згідно з копією витягу з Реєстру Боржників до договору №30-05/23 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 30.05.2023та Акту прийому-передачі Реєстру Боржників від 30.05.2023, ТОВ «Кампсіс Фінанс» відступило ТОВ «Дебт Форс» право вимоги заборгованостей до боржників Первісного кредитора, в тому числі право вимоги до ОСОБА_1 на суму заборгованості за кредитним договором № 9713 в загальному розмірі 28 989,76 грн, що складається з суми основного боргу за кредитом в валюті кредиту - 10 545,23 грн., суми нарахування процентів, в валюті кредиту - 15 114,53 грн., суми пені - 3 330,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України).

Згідно з пунктом першим частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За частиною першою статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до статті 1080 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов`язань або відповідальності перед боржником у зв`язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово формулювала правовий висновок щодо критеріїв розмежування договору факторингу та договору відступлення права вимоги (цесії).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 березня 2021 року в справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 38) навела такі ознаки, що притаманні договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року в справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106) зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені в статті 6 Закону № 2664-III.

За договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону № 2664-III), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту в розпорядження, і клієнт має сплатити фактору за відповідну послуги з фінансування (надання позики або кредиту).

Така плата за надану фактором послугу може бути, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року в справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 61), встановлена в твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу.

Натомість грошова вимога, що передається клієнтом фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв`язку з її продажем останньому (частина перша статті 1084 ЦК України) або з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом частини другої статті 1084 ЦК України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.

Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує в собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

Правочин який не відповідає ознакам, притаманним договору факторингу, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги (подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року в справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106).

Водночас, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші умови договору притаманні як договору відступлення права вимоги, так і договору факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору, відсутні і підстави вважати такий правочин договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги.

Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року в справі № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22).

Як вбачається з матеріалів справи, між первинним Кредитодавцем - ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ТОВ «Вердикт Капітал», а в подальшому між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Кампсіс Фінанс», між ТОВ «Кампсіс Фінанс» та ТОВ «Дебт Форс» були укладені саме Договори відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, які не містять доказів надання фінансової послуги - надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту, відтак відповідні договори не є договорами факторингу та отримання відповідної ліцензії для їх укладення не вимагається.

Відповідно до частини другої статті 516 ЦК України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (статті 517 ЦК України).

За змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на її погашення первісному кредитору і таке виконання є належним.

Відповідно до ст. ст. 610, 611 ЦК України порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Згідно розрахунку заборгованості, наявного в матеріалах справи, у відповідачки виникла заборгованість перед ТОВ «Дебт Форс» за договором про споживчий кредит №9713 від 06.11.2018, яка станом на 22.12.2021 становить 25 662,19 грн., з яких: - заборгованість за тілом кредиту - 10 545,23 грн.; - заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги - 9 350,10 грн.; - нараховані 3% річних - 753,19 грн.; - втрати від інфляції - 1 683,68 грн; - заборгованість з пені - 3 330,00 грн.

При дослідженні наданого позивачем розрахунку заборгованості з усіма його складовими, суд прийшов до висновку про те, що зазначений розрахунок зроблено вірно та з урахуванням здійснених відповідачкою платежів на користь Кредитодавця на погашення заборгованості, у повній відповідності до інших наявних у справі доказів, та підтверджує порушення відповідачкою обов`язків за Кредитним договором щодо своєчасного та повного повернення кредитних коштів та сплаті процентів за користування цими коштами.

Відповідний розрахунок відповідачкою в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України не спростований. Наданий відповідачкою розрахунок не приймається судом до уваги, оскільки містить суми погашення кредиту ОСОБА_1 за іншим кредитним договором, що не є предметом розгляду даної справи.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 1056-1 ЦК України, фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору, щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

У постанові Верховного Суду від 01 вересня 2022 року у справі № 225/3427/15-ц зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Доказів, які б свідчили, що кредитодавцем здійснювалось нарахування процентів за Договором про споживчий кредит №9713 від 06.11.2018 після закінчення строку кредитування - 30.07.2019, матеріали справи не містять та не надані відповідачкою.

Щодо тверджень відповідачки про те, що слід провести аналогію та врахувати, що Прикінцеві та Перехідні положення Цивільного кодексу України доповнено пунктами 18 і 19 згідно із Законом № 2120-IX від 15 березня 2022 року, де визначено, що позичальник (боржник) звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу,

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

(2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду № 183/7850/22 від 31.01.2024.

Разом з тим, судом встановлено, що пеня, 3% річних та інфляційні втрати згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховані Кредитором в строк до 24.02.2022, відтак не підлягають списанню кредитодавцем згідно з пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Щодо заяви відповідачки про застосування строків позовної давності в 1 рік до вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд виходить з наступного.

Згідно із частиною другою статті 625 Цивільного кодексуУкраїни боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

До того ж у силу вимог частини першої статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) звернула увагу на те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 Цивільного кодексуУкраїни).

Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 Цивільного кодексу України в їх сукупності і взаємозв`язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Як указала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19),невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Таким чином, з огляду на вищенаведені правові висновки право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.

Вказаний висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24.

Таким чином, з урахуванням дати звернення позивача з даним позовом до суду - 12.01.2022 року, вимоги позивача про стягнення з відповідачки 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку з невиконанням нею своїх зобов`язань щодо своєчасного повернення кредитних коштів зі сплатою відсотків за їх користування заявлені в межах встановленого строку позовної давності.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Разом з тим, слід зазначити, що однією з засад судочинства є, зокрема, визначена ст. 12 ЦПК України змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, з врахуванням вищенаведеного, приймаючи до уваги те, що відповідачка умови укладеного кредитного договору належним чином не виконує, кредит та відсотки за користування кредитом не сплачує, суд вважає, що позов про стягнення заборгованості за кредитним договором, слід задовольнити у повному обсязі.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як вбачається з письмових матеріалів справи, між ТОВ «Вердикт Капітал» та Адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс» було укладено договір №05-03/2021 про надання правової допомоги від 05.03.2021.

Згідно із заявкою на надання юридичної допомоги №44 від 24.11.2021 вартість послуг Адвокатського об`єднання по супроводу примусового стягнення заборгованості з ОСОБА_1 становить 9 000,00 грн.

Також представником позивача надано витяг з Акту №4 про надання юридичної допомоги від 28.11.2021 та копію платіжного доручення №0307390000 від 02.12.2021 про сплату коштів згідно договору надання правової допомоги №05-03/2021 від 05.03.2021 року.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Враховуючи викладене, а також те, що представником позивача не надано до суду документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги саме в даній справі, оформлені у встановленому законом порядку, суд не вбачає підстав для відшкодування витрат на правову допомогу.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України суд присуджує до стягнення з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2 270,00 грн., які сплачено позивачем за подання позову до суду, виходячи із суми позовних вимог, які задоволено судом.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3, 4, 11-13, 19, 263, 265, 279, 352 - 355 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» заборгованість за кредитним договором у розмірі 25 662,19 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» судовий збір в розмірі 2 270,00 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс», код ЄДРПОУ 43577608, місцезнаходження: м. Київ, вул. Княжий Затон, буд.9, офіс, 1.

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 .

Суддя: Н.В. Аббасова