Рішення № 136579666, 28.04.2026, Болградський районний суд Одеської області

28.04.2026

Справа № 497/228/25

Провадження № 2/497/32/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.04.2026 року Болградський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Раца В.А.,

секретаря Божевої І.Д.,

без участі сторін,

розглянувши у порядку загального позовного провадження, у відкритому підготовчому засіданні в місті Болграді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Городненської сільської ради Болградського району Одеської області про визнання права власності та встановлення факту проживання однією сім`єю, -

ВСТАНОВИВ:

28.01.2025 року представник позивача - адвокат Сахарова Н.М., яка підтвердила свої повноваження електронним ордером серії ВН №1466124 від 27.01.2025 року (а.с.27) звернулася до суду в інтересах ОСОБА_1 з позовом та просить постановити судове рішення, яким:

- визнати факт постійного проживання ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 , з 2007 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- визнати за ним право власності на земельні ділянки, площею 1,14 га та 0,09 га, які розташовані на території Городненської сільської ради Болградського району Одеської області, цільове призначення земельних ділянок - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастрові номери 5121482700:01:007:0380 та 5121482700:01:001:0367, як за спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_2 .

Вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_2 та після її смерті відкрилась спадщина у виді земельних ділянок площею 1,14 га та 0,09 га, які розташовані на території Городненської сільської ради, за цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастрові номери 5121482700:01:007:0380 та 5121482700:01:001:0367, які вона отримала на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «8 Березня». Спадкоємцем померлої є позивач, її онук ОСОБА_1 , який прийняв спадщину фактом спільного проживання з померлою та на його ім`я померла залишила заповіт. Позивач звернувся до нотаріуса з метою оформлення своїх спадкових прав, але надати сертифікат, що підтверджував право на частку (пай) у землях колективної власності померлої, він не зміг, так як у нього його не було. Коли нотаріус зробила запит в Держгеокадастр щодо надання інформації про земельні ділянки, то надійшла відповідь, що на підставі сертифікату померлій було виділено дві земельні ділянки та виготовлений державний акт, але він не був отриманий нею та зареєстрований у встановленому порядку. Крім того позивач не зміг підтвердити факт спільного проживання з померлою, тому нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з тим, що позивач пропустив строк для прийняття спадщини, а також через те, що спадкодавець за життя реалізувала своє право на земельну частку (пай). На підставі вищевикладеного позивач змушений звернутися до суду для захисту своїх прав та інтересів.

Ухвалою судді від 03.02.2025 року було відкрито загальне позовне провадження, в подальшому ухвалою суду від 26.05.2025 року витребувано інформацію щодо заведеної спадкової справи відносно ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (спадкова справа №267/2010). Витребувана спадкова справа надійшла з Арцизької нотаріальної контори 23.09.2025 року.

Ухвалою суду від 21.10.2025 року було витребувано копії заповітів з Городненської сільської ради. Витребувана інформація надійшла 08.12.2025 року.

28.04.2026 року представник позивача долучила до матеріалів справи додаткові докази.

Сторони в підготовче судове засідання не з`явилися.

Представник позивача Сахарова Н.М. в позовній заяві просила слухати справу за відсутністю позивача (а.с.2 на звороті).

Представник відповідача Городненської сільської ради Болградського району Одеської області сільський голова Богоєв М., надав 02.04.2025 року, 08.04.2026 року заяви про розгляд справи у відсутності представника сільської ради, позовні вимоги визнав в повному обсязі (а.с.31,79).

Відповідно до ч.3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження, суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Щодо належності спадкового майна спадкодавцю.

Судом встановлено, що на підставі розпорядження Болградської районної державної адміністрації №704 від 16.09.2004 року на ім`я ОСОБА_3 , було виготовлено державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА №150282, відповідно до якого вона є власником земельних ділянок загальною площею 1,23 га, що розташовані на території Городненської сільської ради Болградського району Одеської області, за цільовим призначенням ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастрові номери земельних ділянок 5121482700:01:0070380 та 5121482700:01:0010367. Державний акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010651801108, але дата видачі у копії держаного акту відсутня (а.с.9).

Згідно наявних у відділі №3 управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру в Одеській області Книг реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) на ім`я ОСОБА_2 , зареєстровано та видано сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ОД №0195805, розміром 1,54 умовних кадастрових гектарів, реєстраційний №1311 від 06.06.1997 року на території Городненської сільської ради Болградського району Одеської області, що підтверджується інформацією за вих.№78/343-24 від 20.04.2024 року (а.с.16).

Розпорядженням Болградської районної державної адміністрації Одеської області №704 від 16.09.2004 року було затверджено технічну документацію з передачі земельних часток (паїв) в натурі громадянам для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і надано безкоштовно їм ці ділянки у власність, виділивши із земель колективної власності колишнього КСП «8 Березня», які знаходяться на території Городненської сільської ради за межами населеного пункту, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, згідно з додатком (переліком осіб) (а.с.18-19).

На адвокатський запит Управлінням забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин надано відповідь від 27.04.2026 року за вих.№1012/340-26 (а.с.81-82), відповідно до якої державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА №150282, виготовлений на підставі розпорядження Болградської районної державної адміністрації від 16.09.2004 року за №704, та виданий замість сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ОД №0195805, зареєстрований в книгах реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) від 06.06.1997 року за №1311 та реєстрації цього державного акту на ім`я ОСОБА_3 . Кадастрові номери земельних ділянок 5121482700:01:007:0380 та 5121482700:01:001:0367.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Стаття 4 ЗК України 1990 року встановлювала, що землі, які перебувають у державній власності, можуть передаватися в колективну або приватну власність і надаватися у користування, у тому числі в оренду, за винятком випадків, передбачених законодавством України і Республіки Крим.

Документами, що посвідчували право власності або право постійного користування землею згідно зі статтею 23 ЗК України 1990 року, були державні акти, які видавалися і реєструвалися сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів за формою, затвердженою постановою Верховної Ради Української РСР від 13 березня 1992 року № 2201-ХІІ.

За змістом частини другої статті 78 чинного ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (частина перша статті 79 ЗК України).

Відповідно до статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно з пунктом 2 Указу № 720/95 право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі і пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами вказаного підприємства, кооперативу, товариства, згідно зі списком, який прикладається до державного акта на право колективної власності на землю. У разі смерті члена колективного сільськогосподарського підприємства, що набув права на земельну частку (пай) з дня видачі КСП державного акта на право колективної власності на землю, успадкування права на земельний пай здійснюється за загальними правилами спадкування.

За змістом статей 22, 23 ЗК України 1990 року особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в членах колективного сільськогосподарського підприємства на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання колективним сільськогосподарським підприємством цього акта.

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» судам роз`яснено, що член КСП, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).

Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок в натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками визначає Закон України від 05 червня 2003 року № 899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (далі - Закон № 899-IV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі статтею 1 Закону № 899-IV право на земельну частку (пай) мають, зокрема: колишні члени КСП, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом. Право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 Закону № 899-IV основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Згідно зі статтею 3 Закону № 899-IV підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації. Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості). Земельна частка (пай) виділяється її власнику в натурі (на місцевості), як правило, однією земельною ділянкою. За бажанням власника земельної частки (паю) йому можуть бути виділені в натурі (на місцевості) дві земельні ділянки з різним складом сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сінокоси або пасовища). У разі подання заяв про виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) більшістю власників земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства відповідна сільська, селищна, міська рада чи районна державна адміністрація приймає рішення про розробку проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 7 Закону № 899-IV проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) розробляється суб`єктами господарювання, які мають у своєму складі сертифікованих інженерів-землевпорядників, погоджується відповідною сільською, селищною, міською радою чи районною державною адміністрацією і затверджується на зборах більшістю власників земельних часток (паїв) у межах земель, що перебувають у користуванні одного сільськогосподарського підприємства, та оформляється відповідним протоколом. У проекті землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) визначаються місце розташування земельних ділянок, їх межі та площі сільськогосподарських угідь, що підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв), їх цільове призначення, дії обмежень (обтяжень) у використанні земельних ділянок, у тому числі земельних сервітутів. У разі необхідності в проектах землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) здійснюється перерахунок розміру в умовних кадастрових гектарах та вартості земельної частки (паю). Проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) зберігається у відповідній сільській, селищній, міській раді за місцем проживання більшості власників земельних часток (паїв) та в районному відділі земельних ресурсів.

Відповідно до статті 9 Закону № 899-IV розподіл земельних ділянок у межах одного сільськогосподарського підприємства між власниками земельних часток (паїв), які подали заяви про виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), проводиться відповідною сільською, селищною, міською радою чи районною державною адміністрацією за місцем розташування земельних ділянок на зборах власників земельних часток (паїв) згідно з проектом землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства проводиться за згодою не менш як двох третин власників земельних часток (паїв), а за її відсутності - шляхом жеребкування. Результат розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства оформляється відповідним протоколом, що підписується власниками земельних часток (паїв), які взяли участь у їх розподілі. До протоколу про розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) додаються проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), список осіб, які взяли участь у їх розподілі. Протокол про розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою чи районною державною адміністрацією і є підставою для прийняття рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та видачі державних актів на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв). Матеріали щодо розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) зберігаються у відповідній сільській, селищній, міській раді за місцем проживання більшості власників земельних часток (паїв) та в районному відділі земельних ресурсів.

Згідно з частиною першою статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно роз`яснень, що містяться у п.п.3.1, 3.5 інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року, умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Спори про визнання права власності на земельну ділянку та права на земельну частку (пай) в порядку спадкування, зокрема у випадках, якщо відсутній отриманий спадкодавцем державний акт про право власності на земельну ділянку, зареєстрований належним чином, якщо спадкодавцем не був отриманий державний акт про право власності на земельну ділянку, або в державному акті є неточності, які підлягають виправленню, розглядаються судами з урахуванням вимог закону та роз`яснень, викладених в пунктах 10, 11 ППВСУ від 30 травня 2008 року № 7 про те, що відповідно до статті 1225 ЦК право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

Статті 81, 131 ЗК України передбачають, що громадяни мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі прийняття спадщини, міни, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод.

Набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами; одержання у встановленому порядку Державного акта на землю; реєстрація права власності на земельну ділянку.

Спадкодавець ОСОБА_3 при житті почала оформлювати своє право на частку у землях колективної власності та їй на підставі сертифікату було виділено в натурі дві земельні ділянки, але вона не отримала державний акт та не зареєструвати своє право власності в Державному реєстрі речових прав.

Згідно зі ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Відповідно до ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ч.1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч.1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до ч.4 ст. 41 Конституції України визначено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

На підставі вищевказаного, судом встановлено, що до спадкової маси входять саме земельні ділянки, а ні право на їх виділення в натурі.

Щодо спадкування та визначення кола спадкоємців.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Як вбачається зі ст. 1233-1236 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

Так, при житті ОСОБА_3 зробила розпорядження щодо належного їй майна, а саме 30 червня 2000 року склала два заповіти: в першому зазначила, що належний їй сертифікат серії ОД №0195805 від 15.04.1997 року заповідає ОСОБА_1 , цей заповіт зареєстровано в реєстрі за №624 (а.с.64 на звороті), в другому зазначила, що все майно, де б воно не знаходилося і з чого б воно не складалося і взагалі все що буде їй належати на день смерті і на що вона по закону буде мати право, заповіла в рівних долях ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , 1976 року народження, цей заповіт зареєстровано в реєстрі за №625 (а.с.65). Обидва заповіти посвідчені секретарем виконавчого комітету Городненської сільської ради Болградського району Одеської області Буюклі О.М.

Відповідно до ч.ч.2,3 ст. 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

Таким чином заповіт складений 30 червня 2000 року, зареєстрований в реєстрі за номером 625 скасував попередній заповіт за №624 складений на ім`я ОСОБА_1 та він не є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_3 .

Згідно з частиною першою статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до ч.1 ст. 1265 ЦК України у п`яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.

Позивач по справі являється спадкоємцем за законом п`ятої черги після смерті ОСОБА_3 , що підтверджується наступними дослідженими судом доказами:

- свідоцтвом про народження позивача серії НОМЕР_1 , виданого 01 вересня 1978 року Городненською сільською радою Болградського району Одеської області на підставі актового запису за №57 від 01.09.1978 року, відповідно до якого його матір`ю вказана ОСОБА_4 (а.с.10);

- свідоцтвом про одруження батьків позивача серії НОМЕР_2 , виданого 24 липня 1970 року Городненською сільською радою Болградського району на підставі актового запису за №20 від 24 липня 1970 року, відповідно до якого ОСОБА_5 та ОСОБА_6 одружилися та після реєстрації дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_7 » (а.с.11);

- свідоцтвом про народження матері позивача серії НОМЕР_3 , виданого повторно 10 жовтня 1952 року Новоіванівським райбюро ЗАГС на підставі актового запису №169 від 17 вересня 1945 року, відповідно до якого батьками ОСОБА_6 зазначені ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (а.с.12);

- свідоцтвом про одруження бабусі позивача серії НОМЕР_4 , виданого 21 листопада 1961 року Новоіванівським райбюро Одеської області на підставі актового запису №71 від 21 листопада 1961 року, відповідно до якого ОСОБА_9 та ОСОБА_10 одружилися та після реєстрації шлюбу прізвище дружини змінено на « ОСОБА_11 » (а.с.13).

З витребуваної судом спадкової справи №267/2010, заведеної 13.01.2010 року Болградською районною державною нотаріальною конторою Одеської області вбачається, що 27 травня 2010 до державного нотаріуса Болградської районної державної нотаріальної контори звернулася ОСОБА_12 з заявою за №476, в якій вона відмовилася від одержання свідоцтва про право на спадщину за заповітом і дала згоду на одержання ОСОБА_4 свідоцтва про право на спадщину за заповітом на заповідане майно (а.с.51). Також до нотаріуса 27.05.2010 року звернувся позивач ОСОБА_1 з заявою реєстрованою за №477, в якій прийняв всю спадщину після смерті ОСОБА_3 (а.с.53). Відомостей про прийняття спадщини спадкоємцем за заповітом ОСОБА_4 матеріали справи не містять, тому суд вважає її такою що не прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 .

З матеріалів спадкової справи також встановлено, що на ім`я позивача не видавалися свідоцтва про право на спадщину, а ні за заповітом, а ні за законом (а.с.50-57).

Тобто судом встановлено, що позивач своєчасно у шестимісячний термін звернувся до нотаріуса відповідно до вимог ч.1 ст.1269 ЦК України, з заявою про прийняття спадщини, тому він вважається таким що прийняв спадщину та є єдиним спадкоємцем.

Окрім цього з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_13 з 2007 року проживала разом з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 по день своєї смерті (а.с.14,15).

Постановою приватного нотаріуса Болградського районного нотаріального округу Одеської області Агбун М.І. від 21.05.2024 року №372/02.31, позивачу ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку, після смерті ОСОБА_14 , у зв`язку з пропущенням відповідного строку на звернення з заявою про прийняття спадщини (а.с.25).

Досліджені матеріали справи, відповідають встановленим нормам законодавства, тому суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, оскільки відповідач визнав позов і обставини визнані сторонами не підлягають доказуванню у відповідності до ст. 82 ч.1 ЦПК України. Судом не виявлено обставин, що суперечать закону або порушують права, свободи чи інтереси інших осіб.

Щодо встановлення факту постійного проживання.

Так, частиною 1 статті 315 ЦПК України визначено перелік справ про встановлення факту.

Водночас, нормою частини 2 статті 315 ЦПК України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до положень ст. 1216-1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 нього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до абз. 3 п. 3 роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця, яке визначається за правилами ст.29, ч.2 ст.1221 ЦК України. Якщо спадкодавець мав кілька місць проживання, місцем відкриття спадщини вважається останнє місце реєстрації спадкодавця.

Згідно з ч.1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Щодо спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно із спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори. Для тих спадкоємців, які не проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є заява про це, подана до нотаріального органу (ч.1 ст.1269 ЦК України).

При цьому, слід враховувати, що чинним законодавством не розкривається поняття постійного місця проживання фізичної особи, тому визнання цього факту розцінюється законом як встановлення факту, що має юридичне значення.

Згідно з п. 4.10 п. 4 гл. 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, жодним строком не обмежена. Тобто спадкоємець, який прийняв спадщину, може звернутися за видачею свідоцтва протягом будь-якого часу після закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини. Особливе значення при цьому має факт постійного проживання спадкоємця на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем, який підтверджує фактичне прийняття спадщини і має бути доведений спадкоємцем.

В останньому випадку зазначені обставини є підставою для звернення з позовом або заявою (в залежності від наявності або відсутності спору щодо спадкового майна) про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не з позовом про надання додаткового строку для прийняття спадщини (п.2 Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 р.) Отже, законодавець в даному випадку висунув вимогу про обов`язковість постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що ставить прийняття спадщину у такому випадку в залежність від факту спільного постійного проживання вказаних осіб.

Як випливає із п.3.22 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, у разі відсутності у паспорті спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Згідно роз`яснень, викладених у п. п. 2, 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 року, якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд про встановлення цих фактів. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку з цим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутись в суд з заявою про встановлення факту постійного проживання з спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Метою встановлення факту спільного проживання заявників зі спадкодавцем є необхідність реалізації права на оформлення спадкового майна, але судом було встановлено, що позивач своєчасно прийняв спадщину шляхом звернення до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини у відповідні строки визначені законодавством, отже підстави для встановлення факту на які посилається позивач, а саме для прийняття спадщини, не породжують юридичні наслідки, тому суд в цій частині заявлених вимог відмовляє в задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12,81,82,263-265,315 ЦПК України, ст.ст. 1222, 1233, 1261,1268 ЦК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Городненської сільської ради Болградського району Одеської області про визнання права власності та встановлення факту проживання однією сім`єю - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , в порядку спадкування, після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на земельні ділянки, площею 1,14 га та 0,09 га, які розташовані на території Городненської сільської ради Болградського району Одеської області, цільове призначення земельних ділянок - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастрові номери 5121482700:01:007:0380 та 5121482700:01:001:0367.

В частині вимог про визнання факту постійного проживання на час відкриття спадщини відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя В.А. Раца