Рішення № 136576492, 07.05.2026, Берестинський районний суд Харківської області (до 25.04.2025 - Красноградський районний суд Харківської області)

Справа № 626/4131/25

Провадження № 2/626/422/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

07.05.2026 року м. Берестин

Берестинський районний суд Харківської області

в складі: головуючого судді Рибальченко І.Г.

за участі секретаря Матюхової О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кошельок" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2025 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Кошельок" суму боргу за договором позики у розмірі 16097,96 грн., посилаючись на те, що 10.12.2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Кошельок" було укладено договір № 3010520630-542047 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту та Додаток № 1 до Договору, який є невід`ємною частиною договору.

На виконання п. 1.1. Договору, на картку №4149499144093745 позивачем були перераховані кредитні грошові кошти в розмірі 10500,00 грн., що підтверджується повідомлення про транзакцію, а відповідач зобов`язався повернути суму позики до 01.01.2022 р., однак станом на день звернення до суду відповідач свої зобов`язання не виконав та грошові кошти не повернув.

Враховуючи викладене, представник позивача ТОВ "Кошельок" просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кошельок" грошові кошти в сумі 16097,96 грн., з яких 5449,00 грн.заборгованість за сумою кредиту; 10648,96 грн.- заборгованість за відсотками за користування позикою.

У судове засідання представник позивача ТОВ "Кошельок" не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялась належним чином, надало до суду заяву, в якій позов підтримав та просив розгляд справи проводити за їх відсутності, проти заочного розгляду справи не заперечував.

У судове засідання відповідач ОСОБА_1 не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не відомі.

Оскільки представник позивача не заперечував проти заочного розгляду справи, а відповідач повідомлявся належним чином про дату, час і місце розгляду справи, тому суд вважав за доцільне провести заочний розгляд справи.

За письмовою згодою позивача суд ухвалив, провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення, що відповідає положенням ст. ст. 280-281 ЦПК України.

Вивченням матеріалів встановлено, що дану справу можливо вирішити в спрощеному позовному провадження, враховуючи положення ст. ст.19,274 ЦПК України, оскільки з урахуванням предмету та підстав позову, обраного позивачем способу захисту вона відноситься до справ незначної складності.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 10.12.2021 року між ТОВ "Кошельок" та ОСОБА_1 укладено договір № 3010520630-542047 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту.

Відповідно до п. 1.1 договору кредитодавець зобов`язується надати позичальнику кредит у сумі 105000 грн 00 коп. на засадах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, визначених цим Договором.

Згідно умов Договору тип кредиту - споживчий кредит; проценти за користування кредитом - 2784,00 грн, які нараховуються за ставкою 1,10 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом; стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 2.20 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом; тип процентної ставки - фіксований. Особливості нарахування процентів визначені п.п.3.4., 3.5., 3.6. цього Договору (п.п. 1.2., 1.3.2., 1.3.3., 1.4. Договору).

Згідно п. 2.1. Договору кредит надається строком на 23 доби (далі - Лояльний період) початком якого є дата підписання Договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця.

Сторони погодили, що встановлений в п.2.1. Договору строк Лояльного періоду може бути продовжено позичальником шляхом оплати ним протягом Лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом (п. 2.2. Договору).

Згідно п. 3.5. Договору, сторони погоджуються що у випадку користування кредитом з боку позичальника більше за визначений Лояльним періодом, встановлений п.2.1 Договору або додатковими угодами між сторонами зобов`язання позичальника за цим Договором продовжуються на весь період користування Кредитом, при цьому у випадку, якщо встановлена п. 3.4. цього Договору процентна ставка менша ніж 2 відсотки від суми кредиту за кожен день користування кредитом, то правила нарахування процентів за процентною ставкою визначеною д.3.4 Договору скасовуються з моменту початку їх застосування і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за понадстрокове користування кредитом, а саме 2,2% за кожен день користування кредитом, починаючи з дати укладення Договору і до дня повного повернення кредиту. Таким чином зобов`язання позичальника по сплаті процентів за користування кредитом в розмірі 1,85 розповсюджуються на весь період користування кредитом з моменту укладення цього Договору, при умові врахування в таких зобов`язаннях суми процентів, які були фактично сплачені позичальником до моменту завершення строку, встановленого п.2.1 Договору.

Згідно п. 3.5.1. проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п.1.3.3. цього Договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування.

При цьому, позичальник розуміє та погоджується, що застосування процентної ставки без знижки не можливо вважати зміною процентної ставки, порядку її обчислення та порядку сплати у бік погіршення для позичальника, оскільки надання кредиту за цим Договором здійснюється саме на умовах процентної ставки, передбаченої цим Договором, а можливість отримання знижки забезпечена для позичальника лише як для учасника програми Лояльності та лише за умови виконання вимог для її застосування, передбачених цим Договором (п. 3.5.2. Договору).

Відповідно до п. 9.1 договору - Договір є електронним документом, створеним і збереженим в Інформаційно телекомунікаційній системі Кредитодавця та перетвореним електронними засобами у візуальну форму.

Згідно Додатку № 1 до Договору про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 3010520630-542047 сторони погодили графік розрахунків.

До позовної заяви долучено паспорт споживчого кредиту до Договору № 3010520630-542047 від 10.12.2021, в якому зазначені умови кредитування аналогічно викладеному у Договорі про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 3010520630-542047 від 10.12.2021.

На виконання умов вказаного Кредитного договору ТОВ "Кошельок" перерахувало на картковий рахунок відповідачки грошові кошти в розмірі 10500,00 грн, що підтверджується повідомленням Xpay, згідно якого 10.12.2021 12:41:16 на рахунок № НОМЕР_1 перераховано грошові кошти в розмірі 10500,00 грн, ордер ID транзакції - 47227543, опис замовлення: видача кредитних коштів, Договір позики № 3010520630-542047.

Таким чином ТОВ "Кошельок" у повному обсязі виконало свої зобов`язання за вказаним вище договором, здійснивши переказ коштів відповідачу на його картковий рахунок.

Згідно детального розрахунку заборгованості за Договором про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 3010520630-542047 від 10.12.2021 заборгованість ОСОБА_1 за вказаним Договором станом на 31.12.2025 складає у розмірі 16097,96 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 5449,00 грн., заборгованість за відсотками у розмірі 10648,96 грн .

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України підписанням договору сторонами досягнуто домовленість щодо встановлення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Оскільки сторони уклали договір, вони набули взаємних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Згідно із ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

У справі № 561/77/19 від 16.12.2020 Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив: «Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України.) Абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним у письмовій формі. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України). Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі».

Таким чином, електронна форма договору прирівнюється до письмової, проте з певними особливостями щодо укладення таких договорів. Сторони вільні обрати форму правочину, в т.ч. електронну.

Згідно з п. 1-1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про споживче кредитування", договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію".

Відповідно до частин 1, 3, 4, 7 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію").

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію", якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Частиною 1 ст. 3 вказаного Закону визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до п. 90 ч.1 ст.1 Закону України "Про платіжні послуги" унікальний ідентифікатор - комбінація літер, цифр, символів або знаків, що надається користувачу надавачем платіжних послуг та дає змогу однозначно ідентифікувати користувача та/або його рахунок для цілей виконання платіжної операції.

Згідно з п. 6 ч.1 ст.3 Закону України "«Про електронну комерцію" електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Відповідно до ст. 8 вказаного Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", юридична сила електронного документу не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис".

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, якщо при цьому були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема, щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Після підписання кредитного договору у сторін виникли взаємні права та обов`язки, зокрема, у відповідачки виникло зобов`язання повернути суму отриманого кредиту та сплатити проценти.

На час розгляду справи судом відповідач не надала даних, що свідчать про добровільне погашення заборгованості кредитору та про причини несвоєчасного погашення заборгованості за кредитним договором у добровільному порядку.

У відповідності до положень ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язання є неприпустимою.

Згідно зі ст. 617 ЦК України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Так, суд встановив, що дійсно ОСОБА_1 отримував кредитні кошти.

Надані позивачем докази, суд визнає належними і допустимими, також достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення з відповідачки заборгованості.

Виходячи з викладеного, судом встановлено, що ОСОБА_1 належним чином не виконує зобов`язання за Договором про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 3010520630-542047 від 10.12.2021, з умовами якого він погодився, та доходить висновку про обґрунтованість задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути понесені та документально підтверджені судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 2 422 грн 40 коп.

Крім того, у пред`явленому позові позивач просить стягнути з відповідачки витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Як передбачено у статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Витрати на професійну правничу допомогу відносяться до витрат, пов`язаних з розглядом справи (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України) та становлять одну із складових судових витрат (частина перша статті 133 ЦПК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 135 ЦПК України сума забезпечення витрат на професійну правничу допомогу визначається судом з урахуванням приписів частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 141 цього Кодексу, а також їх документального обґрунтування.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: (1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; (2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Приписами частини першої статті 26 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Згідно зі статтею 30 Закону № 5076-VІ гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою сьомою, дев`ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Так відповідно до статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Таким чином при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Судом встановлено, що 12.02.2025 року між ТОВ "Кошельок" в особі директора Крилова С.С. та АО "Герман Гурський та партнери " укладений Договір про надання правничої допомоги. На підтвердження розрахунків надано додаток до договору про надання правової допомоги від 10.07.2025, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДН № 5506 від 29.05.2019 видане Гурському Г.Ю., з ких вбачається, що вартість витрат на надання професійної правничої допомоги складає 10000 гривень.

Разом з тим, оцінюючи обґрунтованість заяви представника відповідача в контексті положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, тобто щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, об`єктивно необхідним на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, суд доходить висновку, що заявлена позивачем сума в розмірі 10000 грн є необґрунтованою, оскільки не відповідає критеріям співмірності заявленої до стягнення суми витрат на професійну правову допомогу позивача з реальним обсягом такої допомоги, часом, витраченим на надання таких послуг, та критерію реальності таких витрат.

Беручи до уваги категорію і складність справи, суму заявлених вимог, зважаючи, що справа є малозначною, розглянута судом у спрощеному позовному провадженні, враховуючи конкретні обставини справи, висновок суду про часткову обґрунтованість позовних вимог, обсяг підтверджених робіт, виконаних адвокатом, їх необхідність та доцільність, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд доходить висновку, що стягненню з відповідача підлягають витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, тому вказані витрати також повинні бути стягнуті з відповідача на користь позивача.

З огляду на вищевикладене, суд стягує з відповідача понесені позивачем витрати по оплаті судового збору в розмірі в розмірі 2 422,40 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 525, 526, 530, 611, 612, 624, 625, 1046, 104 ЦК України, Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", ст. ст. 1-18, 76, 77-81, 95, 141, 228, 229, 235, 241, 244, 245, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ТОВ "Кошельок" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , який зареєстрований в АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кошельок" заборгованість за договором позики № 3010520630-542047 від 10.12.2021 р. у розмірі 16097 (шістнадцять тисяч дев`яносто сім) гривень 96 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , який зареєстрований в АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кошельок" судові витрати по сплаті судового збору у сумі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 коп., та витрати на правничу допомогу в сумі 2 000 (дві тисячі) грн. 00 коп., а всього 4422 (чотири тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 коп.

Заочне рішення може бути переглянуто Берестиньким районним судом за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду шляхом подачі в 30 денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку, встановленому цивільним процесуальним кодексом України.

Суддя