Рішення № 136575134, 29.04.2026, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/13333/25

н/п 2/953/1013/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2026 року

Київський районний суд м. Харкова

у складі головуючого судді Вітюка Р.В.,

за участю секретаря судового засідання Глазько С.О.,

представника позивачки ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Харківської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору дійсним та визнання права власності,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог

ОСОБА_2 (далі ОСОБА_2 ) звернулась до суду з позовом до Харківської міської ради, ОСОБА_3 (далі ОСОБА_3 ), в якому просила:

- визнати дійсним договір дарування 1\16 частин квартири АДРЕСА_1 , який укладено 27.09.2013 між ОСОБА_3 , яка діяла за нотаріально посвідченою довіреністю від ОСОБА_5 (далі ОСОБА_5 ) та ОСОБА_2 ,

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1\16 частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 68,6 кв.м., житловою площею 40,7 кв. м.

Позов обґрунтовано таким:

-27.09.2013 між ОСОБА_3 , яка діяла за нотаріально посвідченою довіреністю від ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було укладено договір дарування частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 , за умовами якого його нотаріальне посвідчення мало відбутися не пізніше 29.08.2015 у будь-якого приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу і після отримання ОСОБА_5 свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті свого сина ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на 1\16 частин квартири АДРЕСА_1 ;

-указаний договір зі сторони дарувальника було виконано лише частково: передано обдарованій ОСОБА_6 ключі від квартири, що належали ОСОБА_5 та оригінал нотаріально посвідченої довіреності від 29.08.2012, реєстровий № 2808;

-нотаріальне посвідчення договору не відбулося з декількох причин: неотримання Філіною А.В. у Восьмій Харківській державній нотаріальній конторі Свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_7 на 1\16 частин квартири АДРЕСА_1 ; припинення строку дії довіреності від 29.08.2012; виїзд на початку жовтня 2013 року ОСОБА_3 за межі території України і не повернення протягом строку дії нотаріально посвідченої довіреності від 29.08.2012;

-наразі можливість нотаріального посвідчення договору дарування частки квартири від ОСОБА_5 , до ОСОБА_2 безповоротно втрачено, в тому числі у зв`язку зі смертю ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спадкова справа після смерті ОСОБА_5 не заводилася, оскільки ніхто із спадкоємців із заявою про прийняття спадщини після її смерті до органів нотаріату не звертався;

-посилається на положення статті 220 ЦК України та практику Верховного Суду (постанови від 04.03.2019 у справі № 665/2266/16-ц, від 30.10.2019 у справі № 140/2001/17, від 22.02.2021 у справі № 545/440/18) та вказує, що за фактичного отримання обдаровуваною ОСОБА_2 у володіння квартиру АДРЕСА_1 ; наявність у відповідача повноважень на укладення договору дарування; ухилення відповідача та власника майна від нотаріального посвідчення цього правочину та безповоротної втрати можливості посвідчити його нотаріально наявні підстави для задоволення позову.

Виклад позиції відповідача

Відповідачі правом на подання відзиву не скористались.

Процесуальні дії у справі

Київський районний суд ухвалою від 17.12.2025 відкрив загальне позовне провадження у цій цивільній справі, призначив підготовче судове засідання на 15.01.2026 та встановив учасникам справи строки для реалізації процесуальних прав. Також залучив до участі у справі третю особу ОСОБА_4 (далі ОСОБА_4 ).

16.02.2026 суд ухвалою задовольнив заяву представника позивача про залучення співвідповідача, залучив до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_4 , запропонував останній подати пояснення по суті спору.

Суд ухвалою від 03.03.2026 закрив підготовче провадження у справі та призначив її до розгляду. Розгляд справи відкладався, зокрема, до 29.04.2026.

24.04.2026 від ОСОБА_3 та ОСОБА_4 надійшли заяви про розгляд справи без їх участі.

29.04.2026 у судове засідання з`явився представник позивача. Інші учасники справи у судове засідання не з`явились. Про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином шляхом направлення ухвал суду та повісток до електронних кабінетів, що підтверджується довідками суду про доставку електронного документу та згідно зі статтями 128, 272 ЦПК України вважається належним повідомленням.

Представник позивачки у судовому засіданні вважав за можливе проводити розгляд справи у відсутність інших учасників справи.

Відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд, ураховуючи належне повідомлення учасників справи, клопотання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про розгляд справи у їх відсутність, дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутність відповідачів відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України.

Представник позивачки підтримав доводи позову та просив його задовольнити.

Фактичні обставини, встановлені судом

Відповідно до дублікату свідоцтва про право власності на житло від 16.12.1998, реєстровий №2А-98-155419, виданий 17.02.2006, співвласниками квартири АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності є: ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 .

ОСОБА_3 і ОСОБА_7 були подружжям, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб від 10.04.1982 серії НОМЕР_1 . ОСОБА_6 та ОСОБА_4 є сестрами та, відповідно, доньками ОСОБА_3 і ОСОБА_7 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження від 07.04.1983 серії НОМЕР_2 , від 13.12.1995 серії НОМЕР_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 від 24.01.2011, актовий запис №1185.

11.07.2011 ОСОБА_5 , ОСОБА_9 подали нотаріусу заяви про відмову від спадщини за ОСОБА_7 на користь ОСОБА_3 .

14.07.2011 ОСОБА_5 подала заяву про відкликання заяви про відмову від спадщини та повідомила про прийняття спадщини за сином.

29.08.2012 ОСОБА_5 склала нотаріально посвідчену довіреність, якою уповноважила ОСОБА_3 бути представником повіреної з питань розпорядження належною їй частиною квартири АДРЕСА_1 , або укладання договору дарування належної їй частини квартири АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_9 .

27.09.2013 ОСОБА_5 , в інтересах якої діяла ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідченої довіреності, та ОСОБА_9 уклали договір дарування частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 , згідно з яким його нотаріальне посвідчення мало відбутися не пізніше 29.08.2015 (п. 6 договору) у будь-якого приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу і після отримання ОСОБА_5 . Свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті свого сина ОСОБА_7 на 1\16 частин квартири АДРЕСА_1 .

Нотаріальне посвідчення договору не було вчинено.

26.08.2017 ОСОБА_9 одружилась з ОСОБА_10 і взяла прізвище чоловіка ОСОБА_11 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб від 26.08.2017 серії НОМЕР_5 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 , що підтверджується копією повторно виданого свідоцтва про смерть від 17.05.2020 серії НОМЕР_6

Відповідно до копії нотаріально посвідченого свідоцтва про право на спадщину за законом від 27.10.2025 посвідчено, що спадкоємцями майна ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 є: його дружина ОСОБА_3 на 2/4 частки, у тому числі з урахування частки у спадщині, від якої відмовилась дочка спадкодавця, ОСОБА_12 на її користь, його мати, ОСОБА_5 на частку, його дочка ОСОБА_4 на частку. Спадщина складається з права власності на частку квартири АДРЕСА_1 .

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Між сторонами склались правовідносини щодо виконання договору, зокрема, в частині його нотаріального посвідчення, оскільки обов`язковість такого передбачена законом. Нормативно позивачка обґрунтовує позов статтею 220 ЦК України.

Суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно з частиною другою статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Однією з умов визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України.

Подібні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 04.03.2019 у справі № 665/2266/16-ц, від 30.10.2019 у справі № 140/2001/17, від 22.02.2021 у справі № 545/440/18, від 21.04.2023 у справі № 469/159/13-ц.

Щодо суб`єктного складу

Відповідно до частин першої, четвертої статті 720 ЦК України сторонами у договорі дарування можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальна громада. Договір дарування від імені дарувальника може укласти його представник. Доручення на укладення договору дарування, в якому не встановлено імені обдаровуваного, є нікчемним.

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (частина перша статті 717 ЦК України).

З аналізу наведених норм вбачається, що сторонами договору дарування є дарувальник та обдарований. У разі наявності представника дарувальника такий набув статусу саме представника і не може перебирати та набувати статусу сторони такого правочину, дарувальника, оскільки виконує тільки волю останнього і не є самостійним суб`єктом у таких правовідносинах. На це зокрема вказує положення, що у дорученні має бути вказаного ім`я обдарованого, тобто представник обмежений у праві розпоряджатись відповідним майном на користь іншої особи.

За таких обставин, суд вважає, що належним відповідачем у такій справі є саме інша сторона договору (дарувальник), а не представник такої особи, оскільки такий не наділений відповідними повноваженнями на розпорядження майном, а реалізує лише волю дарувальника.

На переконання суду у цьому випадку підлягає застосуванню усталений висновок Верховного Суду (mutatis mutandis), що у справі за позовом сторони, від імені якої договір (додаткову угоду) вчиняв представник, про визнання недійсним договору (додаткової угоди), належним відповідачем є інша сторона оспорюваного договору (додаткової угоди), а не представник (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 664/1893/17, від 20.10.2021у справі № 219/11149/18, від 20.11.2024 у справі № 754/16432/17).

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 18.10.2023 у справі № 300/808/19, від 07.12.2023 у справі № 363/2300/20, від 13.12.2023 у справі № 753/8710/21).

Суд враховує посилання позивачки, що інша сторона договору, дарувальник ( ОСОБА_5 ), на момент звернення з позовом померла.

Після смерті особи вимоги кредитора можуть бути пред`явлені до спадкоємців особи (статті 1281 ЦК України).

Суд вважає, що заявлення позовної про визнання дійсним договору до представника дарувальника, який на момент звернення з позовом є неприпустимим, адже представник не наділений правомочностями власника такого майна, а тому, відповідно не може бути належним відповідачем у справі. При цьому суд враховує, що за обґрунтуванням позивачки саме ОСОБА_3 є відповідачем за позовною вимогою про визнання договору дійсним.

На переконання суду після смерті дарувальника неприпустим є задоволення позовної вимоги про визнання договору дійсним, оскільки у такому випадку фактично суд здійснить "зцілення" договору та вирішить долю майна, яке є спадковою масою і підлягає спадкуванню, що є неприпустимим.

За обставинами цієї справи вбачається, що сторони договору дарування не здійснили нотаріальне посвідчення договору дарування частки квартири за життя дарувальника. При цьому усі учасники справи, крім Харківської міської ради, є родичами між собою. Відповідно, на переконання суду, після смерті ОСОБА_5 договірні відносини між нею та позивачкою, які не було оформлено належним чином (оскільки відповідне право у дарувальника не було оформлено належним чином) і правочин не було завершено, трансформувались в спадкові правовідносини (в межах яких сторона може доводити набуття права власності враховуючи спадкову трансмісію тощо). А тому саме в межах таких може бути захищене право зацікавлених осіб.

Наведені обставини є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання дійсним договору дарування. Безвідносно до наведених висновків суд також звертає увагу заявниці, що виїзд за кордон представника дарувальника не може вважатись обставиною безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин, оскільки норма статті 220 ЦК України передбачає ухилення від укладення договору саме сторони договору а не її представника.

Суд враховує посилання позивачки на висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 04.03.2019 у справі № 665/2266/16-ц, від 30.10.2019 у справі № 140/2001/17, від 22.02.2021 у справі № 545/440/18 щодо підстав для застосування статті 220 ЦК України, який наведено вище та вважає за необхідне зазначити таке.

По-перше, висновки у цій справі не суперечать наведеним у вказаних постановах, а загальне правило щодо необхідності врахування обставин ухилення від укладення договору враховано судом.

По-друге, у всіх наведених справах суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні позову з огляду на недоведеність обставин ухилення від укладення договору (у одній справі майно перебувало під арештом, в іншій відсутність договору та доказі ухилення, в третій відсутні докази звернення до нотаріуса та ухилення).

По-третє, у жодній із наведених справ відсутній висновок, що виїзд за кордон представником дарувальника є тією обставиною, яка вказує на ухилення від посвідчення договору самим дарувальником.

Водночас суд вважає необґрунтованим посилання представника на постанову Верховного Суду від 13.09.2023 у справі № 295/7291/20 щодо висновку про можливість іпотекодавця звернення з позов про встановлення факту припинення іпотеки, скасування запису про іпотеку до приватного нотаріуса за аналогією застосувавши статтю 277 ЦК України (Спростування недостовірної інформації) з огляду на таке.

За обставинами вказаної справи (№ 295/7291/20) іпотекодержатель (банк) було припинено без правонаступників, а обтяження не було скасовано за виконаним зобов`язанням. Натомість за обставинами цієї справи правовідносини передбачає правонаступництво, зокрема, в порядку спадкування і правовідношення (договір дарування) не було реалізовано належним чином (не було посвідчено нотаріально). Тобто указаний висновок не є релевантним до обставин цієї справи.

Щодо вимоги про визнання права власності, то суд зазначає таке.

По-перше, вказану вимогу позивачка заявила як похідну від вимоги про визнання дійсним договору дарування, підстав для задоволення якої суд не встановив.

По-друге, згідно з усталеною практикою Верховного Суду (постанова від 25.02.2026 у справі № 278/6260/23) зі змісту частини другої статті 220 ЦК України убачається, що з набранням законної сили рішенням суду про задоволення позовної вимоги про дійсність непосвідченого договору такий договір вважається дійсним з моменту його укладення. Наступне нотаріальне посвідчення такого договору не вимагається. Судове рішення в цьому випадку замінює нотаріальне посвідчення договору. Таким чином, визнання за позивачем права власності на нерухоме майно одночасно з визнанням дійсним договору, який підлягає нотаріальному посвідченню, не є належним способом захисту у випадку ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору про відчуження нерухомого майна, що є підставою для відмови у задоволенні позову у частині визнання права власності на таке майно. Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21 січня 2026 року у справі № 904/430/24.

Отже, заявлення вимоги про визнання права власності одночасно з вимогою про визнання дійсним договору не є належним способом захисту. У цій справі суд виходить з того, що вимоги про визнання права власності заявлені позивачкою саме, як похідна вимога від визнання дійсним договору. Іншого обґрунтування, зокрема, щодо спадкування, позивачка не наводила.

Висновки за результатами розгляду заяви

З огляду на викладене, позов ОСОБА_2 до Харківської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору дійсним та визнання права власності не підлягає задоволенню, у зв`язку з необґрунтованістю.

Судовий збір

З урахуванням пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати залишаються за позивачем.

Керуючись ст. 2, 4, 133, 141, 263 265, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 до Харківської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору дійсним та визнання права власності відмовити в повному обсязі.

Судові витрати залишити за позивачем.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасники справи мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення даного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 01.05.2026.

Суддя Роман ВІТЮК