Рішення № 136572852, 05.05.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/21376/25

Провадження № 2/761/2465/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Савчук Ю.Н.

при секретарі: Фортуні М.А.,

за участі представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Філіпової Г.М. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Адміністрації Державної прикордонної служби України про відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ :

У травні 2025 року позивач ОСОБА_3 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до відповідача Адміністрації Державної прикордонної служби України, в якому просив суд стягнути з відповідача на свою користь 350 000 грн. моральної шкоди.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що наказом голови Державної прикордонної служби України № 202-ос від 11 березня 2021 року позивача звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів у разі неможливості їх використання на службі на підставі пп. "г" п. 2 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу". На підставі вищевказаного наказу, голова Державної прикордонної служби України видав наказ № 208-ОС від 12 березня 2021 року, яким позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.10.2021 року у справі № 260/992/21 позов ОСОБА_3 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено повністю. Визнано протиправними дії Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо не призначення ОСОБА_3 на рівну посаду та звільнення з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" в запас, визнано протиправним та скасовано наказ Голови Державної прикордонної служби України №202-ОС від 11 березня 2021 року в частині розірвання контракту та звільнення ОСОБА_3 з військової служби в запас, визнано протиправним та скасовано наказ Голови Державної прикордонної служби України № 208-ОС від 12 березня 2021 року в частині виключення ОСОБА_3 зі списків особового складу та всіх видів забезпечення Адміністрації Державної прикордонної служби України, поновлено ОСОБА_3 на посаді начальника відділу внутрішньої та власної безпеки по ІНФОРМАЦІЯ_2 та власної безпеки " ІНФОРМАЦІЯ_3 " з 11 травня 2021 року, стягнуто на користь ОСОБА_3 із Адміністрації Державної прикордонної служби України середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11 травня 2021 року по 21 жовтня 2021 року у розмірі 91 330,40 грн., допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді начальника відділу внутрішньої та власної безпеки по ІНФОРМАЦІЯ_2 та власної безпеки " ІНФОРМАЦІЯ_3 ", та в частині стягнення на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 17 939,97 грн.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2022 року рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.10.2021 року у справі № 260/992/21 скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 09 листопада 2022 року Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2022 року скасовано, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2021 року залишено в силі.

Позивач зазначає, що внаслідок протиправних дій відповідача щодо його незаконного звільнення, йому завдано моральної шкоди, у зв`язку з чим позивач вимушений був звернутись до суду з вказаним позовом.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 30 травня 2025р. відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження та призначено у справі підготовче судове засідання на 19.08.2025 року.

Представником відповідача Філіповою Г.М. 10.07.2025 року через систему «Електронний суд» подано відзив на позову заяву, у якому остання проти задоволення позову заперечила. Відзив обгрунтовано тим, що факт заподіяння позивачеві моральної шкоди жодним чином не доведено. Крім того, ще під час розгляду судової справи № 260/992/21, ОСОБА_3 пройшов курс підготовки на державну службу та був призначений на посаду заступника начальника з організаційних питань Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства, де й розпочав виконання службових обов`язків, що мало місце до закриття підготовчого судового засідання у даній справі. Однак ОСОБА_3 не повідомив суд про таку істотну обставину, що свідчить про відсутність у позивача бажання проходити військову службу в Державній прикордонній службі України. Також ОСОБА_3 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом про стягнення 2 000 000 грн. моральної шкоди, завданої його поновленням на роботі без його волевиявлення (справа № 308/8362/25). Твердження позивача про те, що моральних страждань йому було спричинено тим, що через втрату роботи та необхідністю працевлаштування в іншому регіоні йому та членам його сім`ї довелося змінити місце проживання, є безпідставним, оскільки позивач є колишнім військовослужбовцем, що передбачає проходження служби в будь-якому регіоні. Зміна ж обставин життя через мобілізацію, на що посилається позивач, не перебуває у причинно-наслідковому зв`язку зі звільненням. Крім того, вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки рішення суду, яким позивача було поновлено на роботі, набрало законної сили 20.10.2021 року, в той час, коли із позовом до суду ОСОБА_3 звернувся лише 21.05.2025 року.

Представником позивача 16.07.2025 року через систему «Електронний суд» подано відповідь відзив на позову заяву, у якому зазначено, що завдання моральної шкоди прямо випливає із рішення суду у справі № 260/2138/21. Щодо строків позовної давності, то рішення суду у вказаній справі набрало законної сили лише 09.11.2022 року після перегляду його Касаційним адміністративним судом, а відтак позов подано з дотриманням строку позовної давності. Вважає, що стягнення моральної шкоди можливе без медичних підтверджень. Судове рішення про поновлення на роботі не зобов`язує повернення до служби, позивач вправі обрати компенсацію за незаконне звільнення без фактичного поновлення. Нове працевлаштування є вимушеним заходом, обумовленим відсутністю засобів до існування. Мобілізація, зміна місця проживання, отримання освіти є реалізацією особистих прав позивача, така зміна життєвих обставин була наслідком незаконного звільнення. Подання позову про стягнення моральної шкоди не може розцінюватися як безпідставне збагачення.

Представником відповідача Філіповою Г.М. 16.07.2025 року через систему «Електронний суд» подано заперечення на відповідь на відзив, у якому зазначено, що посилання позивача на постанову Великої Палати ВС від 21.10.2018 року у справі № 761/19447/15-ц є безпідставними, оскільки вона стосувалася позову ПАТ «КБ «Надра» до Особа-1 про визнання договору поруки припиненим. Такими, що не заслуговують на увагу є і твердження позивача про те, що нове працевлаштування було вимушеним заходом, оскільки ОСОБА_3 відмовився від запропонованих йому посад при проведенні організаційних заходів, під час розгляду судової справи розпочав виконання обов`язків на державній службі, після поновлення на роботі до проходження військово служби не з`явився. Право на працю, освіту та вільний вибір місця проживання є правами, які позивач реалізував на власний розсуд. Позивачем не доведено факту заподіяння моральної шкоди.

Ухвалою суду від 19.08.2025 року закрито підготовче судове засіданні та призначено справу до розгляду по суті на 29.10.2025 року.

09.04.2026 року представником позивача через систему «Електронний суд» подано додаткові пояснення, які обгрунтовано тим, що в судові засідання позивач не з`явився з поважних причин, оскільки є військовослужбовцем. Щодо поновлення на робот, негайне виконання рішення не мало місця, оскільки воно було оскаржено в апеляційному порядку, а відтак непоява позивача на службі була зумовлена об`єктивними причинами. Строк позовної давності не пропущено, оскільки подано в межах трьохрічного загального строку. Предметом іншої судової справи про стягнення моральної шкоди, яка перебуває в провадженні Шевченківського районного суду міста Києва, є інші правовідносини. Моральна шкода завдана не лише втратою роботи, але і протиправним звільненням.

У судовому засіданні представник позивача підтримали позовні вимоги в повному обсязі та просив позов задоволити з підстав, викладених у позовній заяві, відповіді на відзив, та додаткових поясненнях.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечувала з підстав, викладених у відзиві, запереченнях на відповідь на відзив.

Позивач у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, розглянувши подані сторонами докази, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, наказом голови Державної прикордонної служби України № 202-ос від 11 березня 2021 року позивача звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів у разі неможливості їх використання на службі на підставі пп. "г" п. 2 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу". На підставі вищевказаного наказу, голова Державної прикордонної служби України видав наказ № 208-ОС від 12 березня 2021 року, яким позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.10.2021 року у справі № 260/992/21 Позов ОСОБА_3 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено повністю. Визнано протиправними дії Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо не призначення ОСОБА_3 на рівну посаду та звільнення з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" в запас, визнано протиправним та скасовано наказ Голови Державної прикордонної служби України №202-ОС від 11 березня 2021 року в частині розірвання контракту та звільнення ОСОБА_3 з військової служби в запас, визнано протиправним та скасовано наказ Голови Державної прикордонної служби України № 208-ОС від 12 березня 2021 року в частині виключення ОСОБА_3 зі списків особового складу та всіх видів забезпечення Адміністрації Державної прикордонної служби України, поновлено ОСОБА_3 на посаді начальника відділу внутрішньої та власної безпеки по ІНФОРМАЦІЯ_2 та власної безпеки " ІНФОРМАЦІЯ_3 " з 11 травня 2021 року, стягнуто на користь ОСОБА_3 із Адміністрації Державної прикордонної служби України середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11 травня 2021 року по 21 жовтня 2021 року у розмірі 91 330,40 грн., допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді начальника відділу внутрішньої та власної безпеки по ІНФОРМАЦІЯ_2 та власної безпеки " ІНФОРМАЦІЯ_3 ", та в частині стягнення на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 17 939,97 грн. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2022 року рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.10.2021 року у справі № 260/992/21 скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 09 листопада 2022 року Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2022 року скасовано, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2021 року залишено в силі.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач стверджував, що внаслідок такої протиправних дій відповідача йому було спричинено моральну шкоду, яка полягає у глибоких душевних стражданнях, яких він зазнав, пов`язаних з втратою стабільного місця служби, нормального укладу життя, джерела доходу та значного кола соціальних контактів, відчуттям емоційного потрясіння, приниження, втрати довіри в державну інституцію, якій він довгі роки служив. Незаконні дії відповідача спричинили стрес, тривале емоційне напруження, відчуття несправедливості та розчарування. Внаслідок незаконного звільнення позивачу довелося змінити обставини життя, його було мобілізовано і з 19.04.2022 року він проходить військову службу у Службі безпеки України, погіршилися відносини у родині.

Як вбачається зі змісту довідки від 19.08.2024 року № 11/1/4-1543, ОСОБА_3 проходить військову службу в Службі Безпеки України.

Відповідно до довідки Адміністрації Державної прикордонної служби № 30/51 від 05.09.2016 року, ОСОБА_3 в період з 12.08.2015 року бере участь у антитерористичній операції.

Відповідно до довідки Державного агентства лісових ресурсів України № 01/923-23 від 21.06.2023 року стаж державної служби ОСОБА_3 складає 19 років 07 місяців 25 днів.

Згідно з дипломом магістра серії НОМЕР_1 від 31.12.2022 року, Росінський В. закінчив у 2022 році Державний вищий навчальний заклад «Ужгородський національний університет» та здобув кваліфікацію магістра права у галузі знань Аграрні науки та продовольство, спеціальність «Лісове господарство».

Також ОСОБА_3 у 2022 році закінчив також Державний вищий навчальний заклад «Ужгородський національний університет» та здобув кваліфікацію магістра права у галузі знань «Спеціальні та поведінкові науки», спеціальність «Психологія», що підтверджується дипломом магістра серії НОМЕР_2 від 31.12.2022 року.

Відповідно до наказу Державний вищий навчальний заклад «Ужгородський національний університет» № 2902/01-05 від 23.08.2024 року ОСОБА_3 продовжено академічну відпустку здобувача вищої освіти заочної форми навчання факультету міжнародних відносин, спеціальність «Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії», освітня програма «Країнознавство» у зв`язку з привозом на військову службe під час мобілізації до 30.08.2025 року.

Згідно ч.1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. ( ч. 2 ст. 15 ЦК України )

Частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з положеннями ст. 56 Конституції України кожномугарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У свою чергу, відповідно до частини п`ятої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Зі змісту вказаної норми випливає, що у такому порядку розглядаються загальним судом вимоги про відшкодування як матеріальної, так і моральної шкоди. Основною умовою такого розгляду є те, щоб така вимога була заподіяна (похідною) протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин і якщо вони не були заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами ст. 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої матеріальної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

За змістом ч. 2-4 ст. 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.

Верховний Суд у постанові від 15.12.2020 року у справі № 752/17832/14-ц зазначив, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

У постанові від 03 серпня 2020 року у справі № 817/48/18 ВС виснував, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого

У постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17 Верховним Судом зазначено, що усправах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.10.2021 року у справі № 260/992/21, яке набрало законної сили, адміністративний позов ОСОБА_3 до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, задоволено повністю.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч.1 ст.359 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення.

Постанова у справі 260/992/21, якою скасовано постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2022 року та залишено в силі рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2021 року, винесена Верховним Судом 09 листопада 2022 року.

У постанові від 24 жовтня 2024 року у справі № 752/8103/13-ц Верховний Суд зазначив, що згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру. З наведеного убачається, що суд не позбавлений можливості самостійно перевірити відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень та є відкритими, зокрема, судові рішення у справах.

Таким чином, суд при вирішенні справи буде вправі ознайомитися із текстами відповідних судових рішень у ЄДРСР.

Як вбачається із відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових, вказане рішення суду набрало законної сили, а отже обставини, встановлені вказаним рішеннями, є преюдиційними, тобто такими, що не потребують доведення.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про міжнародні договори» міжнародний договір України - укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб`єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов`язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо).

Згідно з ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

01.11.2022 року для України набрала чинності Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок i домашньому насильству та боротьбу із цими явищами від 20.06.2022 року, яку ратифіковано Законом України від 20 червня 2022 року№ 2319-IX.

Відповідно до ч.4 ст.10 Цивільного процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Отже, виходячи з положень ст. ст. 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому, як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Такий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2020р. у справі № 216/3521/16-ц, що відповідає практиці ЄСПЛ (рішення № 47148/99 від 22 лютого 2005р. у справі «Новоселецький проти України»).

Відповідно до роз`яснень, наведених у п. 3, 5, 9, 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» N4 від 31.03.1995, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Крім того, у разі заподіяння особі моральної шкоди неправомірно вчиненими діями кількох осіб, розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожної з них.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду унормовані відповідно до положень статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Верховний Суд у постанові від 15.12.2020 року у справі № 752/17832/14-ц зазначив, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Разом з тим, моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом і в постанові від 03.08.2020 року у справі № 817/48/18.

У постанові ВС від 15.08.2019 року у справі № 823/782/16 зазначено, що відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, має на меті, як компенсацію потерпілому завданих збитків, так і запобігання вчинення суб`єктом владних повноважень такого у майбутньому, зокрема, шляхом здійснення превентивних заходів для удосконалення виконання своїх функцій, спрямованих на інтереси людини.

Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, судом враховуються правові висновки, здійснені Верховним Судом, викладені у постановах від 12.06.2023 у справі №686/7245/22, провадження №61-2174св23; від 29 травня 2023 року у справі №757/13867/21, провадження № 61-11498св22; від 02 березня 2023 року у справі №607/21703/21, провадження № 61-11873св22.

Суд зауважує, що Верховний Суд у постановах: від 20 березня 2019 року у справі №918/203/18; від 28 жовтня 2020 року у справі №904/3667/19, зробив висновок, який є застосованим й до даних правовідносин, про те, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідковий зв`язок такої поведінки із завданою шкодою.

При цьому, суд виходить з того, причинний зв`язок, як обов`язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди, між протиправною поведінкою та шкодою виражається у тому, що шкода, повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Натомість, ані особливостей психічного / психологічного стану, зумовленого незаконним звільненням, ані змін / погіршення стану здоров`я, прийому медичних препаратів у даній справі не підтверджено. Суду не надано й доказів того, що внаслідок протиправних дій відповідача погіршились відносини із оточуючими людьми.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22) зазначено, що: «зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи».

У ч.1-3 ст.89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У даній справі позивач просить суд стягнути із відповідача моральну шкоду, завдану незаконним звільненням із публічної служби.

У постанові Верховного Суду від 24 березня 2020 року у справі № 818/607/17 (адміністративне провадження № К/9901/17533/18) зазначено наступне.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або місцевого самоврядування, суд повинен установити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив та чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, установити причинно-наслідковий зв`язок і визначити сумірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань і незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди.

З огляду на це психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не призвели до тяжких наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчити про заподіяння моральної шкоди.

Оцінка рівня моральної шкоди залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров`я потерпілого. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача.

Як стверджує позивач, моральних страждань завдано порушенням його прав як працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення).

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із відповідними змінами) судам роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, тобто незаконного звільнення, що доведено преюдиційним судовим рішенням в адміністративній справі і згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України не підлягає доведенню, відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 25 квітня 2012 року у справі №6-23цс12, та неодноразово була підтверджена Верховним Судом, зокрема у постановах від 17 листопада 2023 року у справі №326/789/21, від 6 грудня 2023 року у справі №363/183/20, від 20 грудня 2023 року у справі №302/181/20.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2023 року у справі №326/789/21 зазначено, що в постанові Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі №6-23цс12 зроблено висновок, що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди в обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин, то висновок суду касаційної інстанції, викладений у судових рішеннях у справі, яка переглядається, є законним і обґрунтованим. Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

У постанові Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі № 708/447/23 зазначено наступне.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 4, 5, 13 ЦПК України).

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи винятків для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди в обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не забезпечується самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати (див. постанову Верховного Суду України від 25 квітня

2012 року у справі № 6-23цс12, від 14 грудня 2016 року у справі № 428/7002/14-ц та постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 640/14909/16-ц (провадження № 61-20666св18).

Однак позивачем не доведено факту заподіяння шкоди, оскільки позивач від виходу на роботу після винесення судом рішення про його поновлення відмовився та в судовому порядку вимагає відшкодування моральної шкоди, завданої таким поновленням в межах судової справи №308/8362/25, працевлаштувався на роботу в іншій організації та здобув освіту за іншим фахом, а в подальшому був мобілізований. Вказане дає підстави дійти висновку про те, що позивачем була ініційована судова справа про поновлення на роботі з метою отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а не у зв`язку із тим, що він вважав його права порушеними.

В провадженні Шевченківського районного суду міста Києва перебуває справа № 308/8362/25 за позовом ОСОБА_3 до відповідача про стягнення моральної шкоди в розмірі 2 000 000 грн., а також справа № 308/7056/25 позовом ОСОБА_3 до відповідача про стягнення моральної шкоди в розмірі 350 000 грн. Крім того, позивач вже в серпні 2021 року працевлаштувався до Закарпатського обласного управління лісового господарства, чого він не заперечував та отримав кваліфікацію «магістр права», пройшовши навчання для здобуття освіти за іншими фахами. Вказане свідчить про те, що позивач не був зацікавлений у виконанні рішення суду про поновлення на роботі, оскільки змінив кваліфікацію шляхом здобуття інших освіт та працевлаштувався на іншу роботу, а пізніше, був мобілізований, що виключає завдання позивачеві моральної шкоди.

Судом береться до уваги процесуальна поведінка позивача, тобто те, що відповідач як роботодавець вжив необхідні заходи та створив належні умови для отримання працівником наказу про його поновлення на роботі, у свою чергу позивач на власний розсуд, свідомо відмовився від його отримання без поважних причин. Доказів не допущення відповідачем до роботи позивача суду не надано.

Як вбачається із рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21.10.2021 року у справі 260/992/21 в результаті проведених організаційно-штатних змін посада начальника відділу внутрішньої та власної безпеки по Бердянському прикордонному загону Управління внутрішньої та власної безпеки "Азово - Чорноморське" (43 тарифний розряд), яку займав позивач скорочена, вакантних посад, вимоги до заміщення яких відповідають професійній (фаховій) підготовці за відповідним напрямом чи основною або спорідненою спеціальністю, рівню та ступеню освіти, досвіду служби для призначення офіцера в Державній прикордонній службі України, не було. У зв`язку з відсутністю вакантних рівних посад за напрямом діяльності, підготовки та набутому досвіду позивача наказом від 29 травня 2020 року № 503-ос зараховано у розпорядження Голови Державної прикордонної служби України. 17 грудня 2020 року, враховуючи професійну підготовку за спеціальністю, рівень та ступінь освіти, досвід служби позивачу були запропоновані посади, від яких він відмовився. Наказом Голови Державної прикордонної служби № 202-ос позивача звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України та наказом голови Державної прикордонної служби України № 208-ос позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Як встановлено судом, наказом Голови Державної прикордонної служби України від 11 березня 2021 року № 202-ОС позивача, який перебував у розпорядженні Голови Державної прикордонної служби України звільнено з посади начальника відділу внутрішньої та власної безпеки по ІНФОРМАЦІЯ_2 та власної безпеки " ІНФОРМАЦІЯ_3 ", у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів у разі неможливості їх використання на службі.

Разом з тим, посада, яку займав позивач у період проходження військової служби була передбачена штатним розписом Адміністрації Державної прикордонної служби, що підтверджується витягом зі штату № 135 дск Головного відділу внутрішньої безпеки "Південь" Державної прикордонної служби України, затвердженого Директивою Адміністрації Державної прикордонної служби України від 08 січня 2020 року № 6 дск.

З матеріалів справи вбачається, що позивача попереджено про можливе звільнення з військової служби 10 лютого 2020 року.

В той же час судом встановлено, що відповідач, одночасно з попередженням про звільнення позивача з військової служби не запропонував йому інші посади в тому ж органі Держприкордонслужби, а за відсутності таких - в інших органах Держприкордонслужби. В той же час, посади щодо подальшого проходження військової служби були запропоновані позивачу тільки 17 грудня 2020 року, що свідчить про порушення відповідачем вимог п. 278 Положення № 1115/2009.

Запропоновані посади є нижчими ніж ту, яку позивач займав, та яка була скорочена, оскільки посада начальника відділу внутрішньої та власної безпеки по ІНФОРМАЦІЯ_4 Управління внутрішньої та власної безпеки "Азово - Чорноморське", відповідала 43 тарифному розряду.

Таким чином, судом беруться до уваги обставини звільнення позивача із займаної посади тобто те, що останньому пропонувалися інші посади.

Судом береться до уваги також те, що позивач звернувся до суду із позовом 23.03.2021, рішення у справі було винесено Закарпатським окружним адміністративним судом вже 21.10.2021 року, судом допущено його негайне виконання, відповідачем було видано наказ про поновлення позивача на роботі та виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу. Отже, невиконання рішення суду відповідачем чи зволікання у його виконанні не мало місця.

За результатами розгляду справи суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди не доведені належними та допустимими доказами, а твердження позивача про завдану моральну шкоду не зумовлюють настання обов`язку з її відшкодування з боку відповідача. Тому суд дійшов висновку про те, що права та інтереси позивача відновлені в судовому порядку, за результатами розгляду адміністративної справи № 260/992/21, відповідач рішення суду про поновлення позивача виконав шляхом видачі відповідного наказу, однак позивач до роботи не приступив, працевлаштувався на іншу роботу, здобув освіту за іншими фахами, а в подальшому був мобілізований та ініціював позовне провадження про стягнення із відповідача моральної шкоди, завданої його поновленням на роботі без волевиявлення позивача. Сам по собі факт незаконного звільнення позивача за таких обставин не підтверджує наявність правових підстав для відшкодування шкоди.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши надані стороною позивача на підтвердження позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди письмові докази, суд дійшов висновку про те, що позов за наявної аргументації та доведеності не підлягає задоволенню.

Посилання позивача на судову практику ЄСПЛ, зокрема, справу «Кантоні проти Франції» є безпідставним з огляду на наступне.

У рішенні ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року (Cantoni v. France,заява № 17862/91, § 31-32) зазначено, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці.

Отже вказана судова практика ЄСПЛ не є релевантною до даної справи.

Крім того, як зазначає позивач, у вказаній справі ЄСПЛ дійшов висновку про те, що неможливість продовжувати роботу за фахом, яка виникла через незаконні дії органів влади, є істотною обставиною, яка підвищує рівень моральних страждань.

В даній справі судом не встановлено неможливість позивачем продовження роботи за фахом, оскільки останній не лише не приступив до роботи, незважаючи на те, що відповідач рішення суду про поновлення на роботі позивача виконав, а й подав позов про відшкодування моральної шкоди за незаконне, на його думку, поновлення на роботі.

Безпідставними є і посилання позивача на рішення ЄСПЛ у справі «Черкезов проти Болгарії», де зазначено, що зміна професійної кар`єри через незаконні дії держави є вагомим фактором при оцінці шкоди, оскільки рішення суду про поновлення позивача було виконано, а відтак зміна професійної кар`єри шляхом здобуття додаткових фахів була волевиявленням позивача. Крім того, суд приходить до висновку про відсутність бажання позивача продовжувати працювати за професією після звільнення, що підтверджується ініціювання ним позову про стягнення моральної шкоди, завданої поновленням на роботі. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду у справі № 260/992/21 про поновлення позивача на роботі винесено 20.10.2021 року, в той час, коли позивач ще в серпні 2021 року працевлаштувався до Закарпатського обласного управління лісового господарства, чого він не заперечував. Також у разі, якби позивачеві було завдано моральної шкоди незаконним звільненням, з огляду на положення ст.21 КАСУ позивач при поданні адміністративного позову про поновлення на роботі був вправі заявити вимогу про відшкодування моральної шкоди одночасно із вимогою вирішити публічно-правовий спір. Проте таку позовну вимогу заявлено лише у 2025 році, зі спливом 4-х років, шляхом подання позову в порядку цивільного судочинства, а відтак вимога позивача про відшкодування моральної шкоди розцінюється судом як прагнення до безпідставного збагачення.

Твердження представника відповідача про сплив строків позовної давності не заслуговує на увагу з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ч. 1 ст. 258 ЦК України).

Згідно зі статтею 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

В силу приписів ч.2-5 ст.267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідачем у заяві від 20.07.2025 року заявлено про застосування строку позовної давності та зазначено, що рішення у справі № 260/992/21 було прийнято Закарпатським окружним адміністративним судом 20.10.2021 року. Оскільки відповідно до ст.235 КЗпП України та ст. 430 ЦПК України судом було допущено його негайне виконання, про порушення свого права позивач дізнався 20.10.2021 року, а відтак з 21.10.2021 року розпочав свій перебіг строк позовної давності та сплив 21.10.2024 року, в той час, коли позивач звернувся до суду з позовом 21.05.2025 року.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення суду.

За приписами статей 256, 267 ЦК України суд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог і спливу строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Таку правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 25.01.2023 року у справі № 209/3103/21.

Відповідно до ч.1 ст.262 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ст. 253 ЦК України). За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У постанові від 17 лютого 2021 року у справі №278/765/18 Верховний Суд підтвердив викладений у постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі №6-75цс15 правовий висновок про те, що формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 16 постанови від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», до вимог про відшкодування моральної шкоди, у випадках, передбачених трудовим законодавством, застосовується тримісячний строк (стаття 233 КЗпП України

У постанові Верховного Суду від 24 травня 2021 року у справі №607/3323/19 зазначено наступне.

Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

У статті 234 КЗпП України не передбачається переліку поважних причин для поновлення строку, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку залежно від конкретних обставин. Вочевидь, що як поважні причини пропущення строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами. Відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можна лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц зазначено, що установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку.

Строки звернення до суду, установлені статтею 233 КЗпП України застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц зазначено, що скільки зазначений спір стосується здійснення страхової виплати на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, на таку вимогу позовна давність не поширюється, а наведені у касаційній скарзі доводи про те, що до цієї вимоги застосовується передбачена у частині першій статті 233 КЗпП України спеціальна позовна давність у три місяці, є помилковими.

Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц.

У постанові Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 755/3443/21 (провадження № 61-11295св23) викладено такий висновок: «у спорі, який стосується відшкодування грошової компенсації моральної шкоди, завданої порушенням трудових прав у зв`язку з невиконанням рішення суду про поновлення на роботі, на цю вимогу не поширюється позовна давність, передбачена частиною першою статті 233 КЗпП України в редакції, чинній на момент подання позовної заяви».

Позовна давність, передбачена ч. 1 ст. 233 КЗпП України, не поширюється на позовну вимогу про відшкодування грошової компенсації моральної шкоди, завданої порушенням трудових прав у зв`язку з невиконанням рішення суду про поновлення на роботі.

Відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя (ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України).

КЦС ВС зазначив, що відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України в редакції, чинній на момент подання позовної заяви, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Позовна давність не поширюється на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом (п. 1 ч. 1 ст. 268 ЦК України).

Суд апеляційної інстанції не врахував, що спір у цій справі стосується відшкодування грошової компенсації моральної шкоди, завданої порушенням трудових прав у зв`язку з невиконанням рішення суду про поновлення на роботі, тому на цю вимогу не поширюється позовна давність, передбачена ч. 1 ст. 233 КЗпП України в редакції, чинній на момент подання позовної заяви.

З врахуванням наведеного, позовна давність, передбачена ч. 1 ст. 233 КЗпП України в редакції, чинній на момент подання позовної заяви, на вказані вимоги не поширюється та в силу приписів ст.268 ЦК України на вказані вимоги не поширюється взагалі.

Крім того, пунктами 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України строки позовної давності продовжувалися спочатку- на період дії карантину, а пізніше- на весь період дії воєнного стану.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25) зазначено, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану».

Законом України № 4434-IX від 14.05.2025, який набрав законної сили 04.09.2025, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України виключено, а відтак перебіг строків позовної давності на даний час поновлено.

Таким чином, навіть, якщо припусти, що на вказані вимоги поширюється позовна давність, такий строк позивачем не пропущено.

Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За змістом положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Як вбачається із посвідчення № НОМЕР_3 серії УБД від 07.09.2016 року, позивач має статус учасника бойових дій.

За змістом п.11 ч.2 ст.3 Закону України «Про судовий збір" судовий збір не спрявляється за подання: позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Таким чином, позивача звільнено від сплати судового збору.

Згідно ч.6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З врахуванням наведеного судові витрати з позивача не стягуються та компенсуються за рахунок держави.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 17-19, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-266, 268, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. ст. 15, 16, 22, 23, 1166, 1167, 1173, 1174 ЦК України; ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; Постановою Пленуму Верховного Суду України за № 4 від 31 березня 1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд, -

ВИРІШИВ :

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Адміністрації Державної прикордонної служби України про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 08.05.2026 року.

Суддя: